То висин Макса Еслінгера?сказав я, дивлячись на нього з раптовим інтересом.
Так,відповів він, простягаючи руку для привітання.
Я втупився у нього. Він мав прекрасної форми голову. Чорне хвилясте волосся зачесане назад, а обличчя бліде, приємне і ніжне.
Ми потисли один одному руки, і я запитально глянув на Мак-Артура.
Але заговорив Тед Еслінгер.
Містере Спюек,звернувся він до мене, притишивши голос,ви, певно, усвідомлюєте, в якому двозначному становищі я опинився? Чи є десь тут місце, де ми могли би поговорити без свідків?
Я згадав про чоловіка у номері поруч із моїм і хитнув головою.
Тільки не в моєму номері. Назвіть будь-яке місце, і я радо з вами туди поїду.
Тед глянув на Мак-Артура і здвигнув плечима.
Я на машині,сказав він,ми могли би поговорити під час їзди.
Це мене цілком влаштовує,сказав я, виходячи вслід за ними з готелю. Ми перетнули вулицю і підійшли до «понтіака» з відкидним верхом, що стояв в тіні. Тед відчинив дверцята і прослизнув на водійське сидіння.
Я кинув погляд через плече на готель. Штори на всіх вікнах були опущені, окрім одного вікна третього поверху. Я міг навіть розрізнити силует чоловіка, котрий стояв у вікні й дивився на вулицю. Він чітко вирізнявся на тлі вікна, і коли я звів на нього погляд, той відсахнувся і зник з поля зору. Я зауважив три важливі речі. Він визирав з вікна, що було поруч із моїм. На ньому був капелюх з опущеними крисами, і плечі він мав дуже широкі.
Я заліз у «понтіак» і грюкнув дверима.
Коли ми відїжджали від готелю, мені стало не по собі, але я нікому про це не сказав.
* * *
Виїхавши з міста, Тед Еслінгер поїхав повільніше і звернув на узбіччя.
Припаркувавшись в якомусь сухостої, він відкинувся на сидінні і промовив:
Тут ми зможемо спокійно поговорити.
Жоден із нас не сказав ані слова, поки ми їхали.
Мак-Артур, котрий сидів позаду нас, нахилився і почав важко дихати просто мені в потилицю. Судячи з його хаотичних рухів, він був стурбований і занепокоєний.
Я запалив сигарету, викинув сірника з вікна і застиг вичікувально. Запало тривале мовчання, під час якого я розглядав профіль Еслінгера. Тед дивився кудись у темінь дерев. При світлі місяця він виглядав дуже молодо. Йому не могло бути більше двадцяти трьох років, і він також нервував.
Винаша єдина надія,зненацька сказав він напівшепотом.Ось чому ми до вас прийшли.
Я нічого не відповів.
Через плече він озирнувся на Мак-Артура.
Не кажи про це нікому, Маку,попросив він.Батько буде розлючений, коли дізнається, що я...
Мак-Артур сказав, важко дихаючи:
Продовжуй; я нікому нічого не скажу!
Я дав їм достатньо часу, щоби залякати один одного. Я не збирався полегшувати для них завдання. Вони прийшли до менеїм і викладати карти на стіл.
Тед Еслінгер повернув голову так, щоби бачити мене.
Я хочу, щоби ви знали: я не стаю ні на чий бік у цій боротьбі,сказав він, стискаючи в руках кермо.Можливо, ви й працюєте на Вулфа проти мого батька, але я нічого не можу зробити. Просто я впевнений, що коли хтось і може знайти дівчат, то це ви. Тому я тут.
Чому це так важливо для вас?спитав я, запитально дивлячись на нього.
Люсі була мені подругою. З Вірою я ходив до школи. Джой та я щотижня ходили на побачення. Я добре знав їх, і всі вони мені подобалися. Це були хороші дівчатка.
І, перш ніж вимовити наступні слова, він глибоко зітхнув:
Такими темпами, як зараз, вони ніколи не будуть знайдені.
Я буркнув:
Отже, всі вони були вашими приятельками?
Я наголосив на слові «приятельки».
Його обличчя застигло.
Я знаю, про що ви подумали,сказав він майже розлючено,але між нами нічого такого не було. Всі вони були пристойними дівчатами. Звичайні дівчата, які любили час від часу розважитися. Я, разом із іншими кренвільськими хлопцями, любив до них залицятисяале нічого більше.
Я знову глянув на Мак-Артура. Його худе, жовтувате обличчя було зовсім нещасним.
Він правий, містере,додав він.Дівчатка були цілком пристойні.
Гаразд, гаразд,сказав я, здвигнувши плечима.Однак що змушує вас припускати, що їх ніколи не знайдуть?
Еслінгер із силою стиснув кермотак, що навіть кісточки пальців побіліли.
Бо це все політичні ігри,в його голосі чулася гіркота.Усім начхати на те, що сталося з ними насправді. Поліція нічогісінько не робить. І поки ніхто не знайде дівчат, Мейсі почуватиметься впевнено у своєму кріслі. Посада мера майже у нього в кишені. Старкі планує тримати виборців у руках. Його банда контролюватиме виборчі дільниці. Це доволі просто. Усе, що їм слід буде зробити, це...
Знаю, знаю,перебив я його.Не марнуймо чася дуже втомився. Чого ви хочете від мене?
Але ж я хочу ввести вас у курс справи!запротестував Тед.Бачте, якщо тих дівчат не знайдуть, це не матиме жодного значення для Старкі, але важитиме для Вулфа та мого батька. Вони обіцяли знайти дівчат. Тож в інтересах Мейсі, щоб їх не знайшли.
Чи ж можна повірити, щоб люди були такими жорстокими?вигукнув Мак-Артур, вдаряючи кулаком у моє сидіння.
Отож, поліція взагалі не займається цією справою?спитав я, насуваючи капелюха на очі.А як щодо детектива, котрого найняв ваш батько?
Тед нетерпляче махнув рукою.
Одрі? Не знаю, про що думав батько! Невже він гадає, їй вдасться хоч щось зробити? Вона мила дівчиная знаю її з дитинства. Але проти Мейсі та Старкі вона безсила. Крім того, в неї нема жодного досвіду в подібних справах.
Я випустив дим через ніздрі.
Але ж вона детектив із ліцензією, чи не так?зауважив я.Якщо вона така нікчемна, то чому тоді ваш батько найняв її?
Том безпорадно розвів руками.
Не знаю,сказав він.Хотів би я це знати! Адже батько повинен усвідомлювати, що їй нічого не вдасться зясувати.
Так не піде, Теде,втрутився Мак-Артур.Ми просто зобовязані сказати йому правду.
І він нахилився впередтак, що я міг бачити його стурбоване обличчя.
Одрі всім подобається,продовжив він.Тож батько Теда гадає, що зможе виплисти на її популярності в місті. Він вважає, що якщо тій і не вдасться віднайти дівчат, то ніхто її за це й не осудить.
І це дратує мене найбільше!вибухнув Тед.Навіть мій батько не турбується про дівчат. Усе, про що він думаєце майбутні вибори. Тож ви розумієте, що насправді відчуваю я. І це зводить мене з розуму. Батько й слухати мене не хоче. Коли Мак сказав, що зустрічався з вами, я відразу зрозумів, що виєдина надія. Мені начхати, хто стане мером, але дівчата повинні бути знайдені!
Якщо їх можна буде знайтито я їх знайду!пообіцяв я.Але мені потрібна допомога. В цьому місті я відчуваю великий спротиві це мені не дуже подобається. То як ви гадаєтещо сталося з дівчатами?
Я можу лише робити припущення,сказав Тед.Мак із цим не погоджується, але я майже впевнений, що правий.
Послухайте!терпляче повторив я.Я вже казав вам, що дуже втомився. Тому розкажіть все, що вам відомоі я йду спати!
Думаю, що все це затіяно для того, щоби дискредитувати батька та Вулфа. І навіть ризикну припустити, що це Старкі викрав дівчат, знаючи, що його суперники втратять від цього голоси.
Припущення тут не допоможуть. Чи є у вас якісь докази?
Є дещо, що зможе стати у пригоді. Я вже казав про це Одрі, та вона нічого не змогла вияснити.
Я затягнувся димом сигарети і вичекав трохи.
За день до того, як Люсі зникла, вона сказала мені, що її сфотографував вуличний фотограф. Вона мала намір забрати фотографію наступного дняу день свого зникнення. Фотоательє належить Старкіце його додатковий бізнес.
Я обміркував почуте. На перший погляд, це ні про що не говорило, однак інформація мене зацікавила.
То ви гадаєте, що саме там її викрали?
Він кивнув.
Скидається на те.
А ви не знаєте, чи інших дівчат також фотографували на вулиці? Якщо так, то в цьому щось таки є.
Раптом я згадав світлини, які показував мені Діксон, і різко випростався. Усі фото були зроблені на вулиці, бо позаду дівчат виднілися будівлі.
Їх усіх так фотографували!вигукнув я схвильовано.В редакції місцевої газети є фото цих трьох дівчаті всі вони сфотографовані на вулиці!
Мак-Артур зціпив зуби.
Я ж казав, що цей хлопець може допомогти. Я знав це, щойно його побачив!
Тед витріщився на мене.
Тоді за цим усім справді стоїть Старкі,сказав він похмуро.І що ми з цим робитимемо?
Я займусь цією справою. Щось ще?
Вони перезирнулися і вирішили, що в них нічого більше немає. Я був задоволенийвони не змарнували мій час. І я вже мав за що зачепитися.
Ми хочемо, щоби ви тримали нас у курсі справи, містере Спюек!стурбовано сказав Тед.Ви ж нічого не приховуватимете від нас, правда?
Я працюю на Вулфа,нагадав я їм.Але якщо ви справді хочете, щоб дівчат таки знайшли, вам доведеться ділитися зі мною усією наявною у вас інформацією.
І я поглянув на годинник. Було вже по одинадцятій.
Ви знаєте адресу того ательє?
Воно називається «Вуличне фото» і знаходиться на Мюррей-стріт.
Гаразд,і я запалив ще одну сигарету.А тепер час повертатися. Де я зможу вас знайти у разі потреби?
Тед нашкрябав телефонний номер на зворотному боці старого конверта і подав мені.
Але ж ви будете обережні, чи не так?попередив він мене.Батько сказиться, якщо дізнається...
Не турбуйтеся!заспокоїв я його.Я подбаю про це!
Він завів двигун і сказав:
Сподіваюсь, ваша дружина не дуже за вас хвилюватиметься!
Моя дружина?перепитав я здивовано.Але в мене немає дружини!
Вибачте!він знітився.Я гадав, що леді, з якою ви прийшли...
Я розсміявся.
Вона зовсім мені не дружина! Я зустрів її лише сьогодні ввечері. Ми обоє почувались самотніми, отож повечеряли разом.
Зрозуміло.Йому все ще було ніяково.Мені здалося, що я її раніше тут ніколи не бачив. Вона дуже гарна, правда?
Я пробурмотів:
Загляньте сюди якось на дняхя вас відрекомендую. Маленьке товариство їй не зашкодить.
Із задоволенням,сказав він, і обличчя його просвітліло. Він натиснув на газ і помчав уперед.
Я зайшов у хол і роззирнувся довкола. Там нікого не було, окрім дівчини за конторкою. Вона жувала жуйку і читала ілюстрований журнал. Не звела погляду, аж поки я не підійшов до неї.
Доброго вечора!привітався я.
Вона кинула на мене зацікавлений погляд і потяглася за ключем.
367-й?запитала.
Так,я взяв у неї ключ.
Вона була невеличка, темноволоса і загалом гарненька. Мала пухкі губи та величезні очі, в яких застиг похмурий вираз.
Ви у штаті готелю чи вас наймають погодинно?запитав я, перегнувшись через стійку і неприховано захоплюючись її фігурою.
Як би я не працювала, вас це не обходить,відрізала вона, поправляючи пухкими пальчиками зачіску.
А може, якраз і обходить. Я люблю критично мислячих дам.
Вона глибокодумно пережовувала свою жуйку, розправивши плечі.
Не витрачайте на мене часу,сказала вона.Коли мені потрібне золото, то я відшукую його за допомогою землечерпалки.
Я витяг пачку банкнот і помахав ними перед нею.
З усього цього я зазвичай скручую сигарети,сказав недбало.А гроші я тримаю в банку.
Вона блимнула очима і стала більш привітною.
Можливо, ми якось зайдемо у ваш банк разом,додала вона.
Звісно жколи захочете!відповів я, і бачачи, що мені вдалося викликати її інтерес, продовжив:
А скажіть-но мені, хто зупинився у номері 369?
Але ж номер 369 не зайнятий!відповіла вона.А вам навіщо?
Невже я сказав «369-й»?докірливо хитнув я головою.Це вже третя моя помилка сьогодні! Я мав на увазі 365-й!
Вона подумки щось підраховувала.
Я не можу давати відповіді на такі питання,врешті сказала вона, підперши щоку рукою.Це респектабельний готель!
Радий це чути.Я знову витяг свою пачку і вийняв із неї пяти доларову банкноту. Сховав решту, поклавши пять доларів на конторку.
То хто, ви кажете, мешкає у номері 365?
Її рука блискавично схопила банкноту.
Чоловік на імя Джефф Гордон.
Джефф Гордон? Хіба це не людина Старкі?
Її обличчя вмить закамяніло, а вираз очей знову став похмурим.
Не знаю,відрізала вона і знову втупилася у свій журнал.
Побажавши їй доброї ночі, я піднявся нагору.
Вже в номері повісив капелюха на ручку дверей і підійшов до бару. Голосно тупав, щоби той тип за стіною знав, що я вже повернувся. Щедро налив собі віскі та всівся у крісло.
Непогано як на перший день роботи. Скидалося на те, що тих трьох дівчат викрали. Для них це стало нелегким випробуванням. І це означало, що вони або вже мертві, або їх вбють, щойно вибори завершаться. Старкі не дозволить, щоби вони багато патякали. В наші дні термін за викрадення був чималенький.
Виглядало так, наче все це затіяв Старкі. Макс Еслінгер був лише третьосортним політиком, котрий намагався викараскатися нагору. І поводився, як і всі третьосортні політики: йому було байдуже, хто постраждаєаби його вибрали. З Вулфом було інакше. Він справді намагався відшукати дівчат. Але і йому за великим рахунком було начхати на те, що з ними сталося; головнепереграти Старкі та Еслінгера.
Я пив віскі та думав про Теда Еслінгера. Принаймні, той був щирим і цим мені сподобався. Він навіть готовий був підставити батькааби лише дівчата знайшлися.
А ця ідея з вуличним фото була цікавою. Слід буде цим зайнятись. Непоганий спосіб заманити дівчат, яких планувалось викрасти. Я замисливсячи дівчат убили одразу, чи їх запхали в машину, вивівши з ательє чорним ходом і вже звідти кудись вивезли?
Тоді згадав, що черевик, котрий належав одній з дівчат, було знайдено в якомусь полишеному будинку. Звісно ж, це могла бути й підстава, щоб відвернути увагу від фотоательє. Так зрештою я і вирішив. Інакше все це не мало сенсу.
Я випив ще віскі і втупився у стіну навпроти. Був цілковито впевнений у тому, що саме Джефф Джордан шпигував за мною та Мерієн.
Я підвівся, поставив склянку на комод і знову замислено глянув на стіну. А що, думка таки непогана, і її слід було чи спростувати, чи підтвердити.
Я вийшов із свого номера і постукав у кімнату365.
Чоловічий голос запитав:
Хто там?
Офіціант,стиха відповів я.
Двері відчинилися. Я швидко підпер їх плечем та розчахнув. Високий, схожий на мавпу чоловік відсахнувся убік, мало не втративши рівновагу. І здивовано витріщився на мене.
Він був не з тих, кого радо зустрічаєш у темному провулку. Клишоногий, з довгими руками та пласким обличчямвсе це укупі вельми нагадало мені орангутанга.
Але навіть стоячи отак із ним віч-на-віч, я все ще не був впевнений, чи це той самий тип, який нас переслідував.
Він пильно глянув на мене.
У чому річ?
Щоби це зясувати, я сюди й прийшов,відповів я, зачиняючи за собою двері і спираючись на одвірок.
Чого вам треба?
Ви за мною стежили,сказав я.Чому?
Він зирнув спочатку на підлогу, потім на мене.
Ні за ким я не стежив!гаркнув.
Дурниці,промовив я, приязно йому посміхаючись.А ще ви писали мені записки.
Він тупо хитнув головою. Поки я говорив, він був напоготові: один мій невірний крокі він мені вріже. Про це можна було судити з того, як він тримав свої довгі руки.
Якщо ви зараз же не заберетеся звідси, я викличу адміністратора,погрозливо сказав він.
Я зробив вигляд, що це мене переконало.
Можливо, тут якась помилка,озвався.Але ви дуже подібні до того типа, який мене переслідував.
Він трохи розслабився.
Нічим не можу допомогти,зауважив.Для чого мені було вас переслідувати?
Саме це я й мав намір зясувати,відповів.Вибачте, що потурбував вас.
І повернувся, наче збираючись піти. На столику лежав телефонний довідник, тож, проходячи повз, я схопив книгу й блискавично шпурнув нею в здорованя. Довідник зачепив йому голову, і чоловік подався назад. Але ще до того, як він відновив рівновагу, я кинувся на нього.
Мій кулак поцілив йому в шию, і чоловяга повільно осів. Я дав йому можливість сісти, а тоді копнув в обличчя. Цей удар оглушив його. Він упав горілиць, очі його закотилися і повітря зі свистом виривалося з відкритого рота.
Ставши на коліна, я обнишпорив його кишені. У штанях не було нічого цікавого, і я саме перейшов до огляду піджака, коли він опритомнів. Замахнувся було на мене, та я вчасно розгадав його намір і звалився на нього всією своєю масою. Двічі поцілив йому в живіт, поки йому врешті вдалося скинути мене з себе. Він був дужий, тож я таки відлетів до стіни. Він ще не встиг звестися на ноги, як я стрибнув на нього. Обома ногами він копнув мене в живіт. Я каменем упав на підлогу, і мені забракло дихання. Він зіпявся на коліна, і на його пласкому обличчі палала лють. Я ж не міг навіть порухатися. Мене сильно нудило, а мязи наче заціпеніли.
Поки він наближався, я витяг револьвер і наставив на нього.
Він різко зупинивсяначе наштовхнувся на камяну стіну.
Мені вдалося опанувати диханням та подолати нудоту, однак я не зводив із нього очей і не опускав зброю.
Він стояв, понуро дивлячись на мене.
Сядь на ліжко!нарешті спромігся сказати я.
Він сів, склавши руки на колінах, і втупився у мене.
Кілька хвилин я продовжував лежати на підлозі, аж поки дихання повністю не відновилося, потім, не зводячи з нього очей, повільно звівся на ноги. Але вони були, ніби ватяні, тож мені довелося опертися об стіну.
А тепер поговорімо,сказав я, націливши револьвер йому в обличчя.
Він щось рикнув.
Ти ж людина Старкі, чи не так?
Він відвів очі, і я зрозумів, що не помилився.
Тримаючи його під прицілом, я витяг з кишені записку і тицьнув йому.
Невже ти думаєш, що такі дитячі погрози залякають мене?і розсміявся.
Він стояв, переминаючись з ноги на ногу.
Я вичекав трохи, тоді продовжив:
Не люблю, коли за мною стежать. Це змушує мене нервувати. А коли я нервую, мій револьвер цілком може вистрілити. Так Старкі й передай. А ще скажи, що я не думаю, що він стане мером. Також можеш додати, що завтра я планую його навідати.
Він витріщився на мене, і в його свинячих очицях промайнуло здивування.
Я кивнув на двері.
А тепер забирайся. Забирайся звідси негайно і тримайся від мене подалі. Якщо я ще раз побачу тебе тут або помічу, що ти плентаєшся за мною слідом, то я тебе так оброблю, що тиждень не зможеш оговтатися.
Він підвівся, узяв свого крислатого капелюха, який лежав на стільці поруч, і насунув його на вуха. Тепер я вже точно знав, що саме його я й бачив, і це він шпигував за мною.
Провалюй,повторив я.
Він пішов до дверей, відчинив їх, і вже звідти поглянув на мене. В очах його застигла ненависть.
Ви, місцеві «круті» хлопцікупка лайна,додав я.Щезни!
Він сплюнув на підлогу і вийшов. Я поплентався за ним і провів його поглядом, поки він спускався сходами. Той тип навіть не озирнувся.
* * *
Я прокинувся зненацька. На мить мені навіть здалося, що я в своєму помешканні в Нью-Йорку, однак комод, котрий білів у місячному світлі, повернув мене у дійсність. Я був усе ще у Кренвілі, в готелі «Істерн».
У двері мого номера хтось легенько, але настійливо стукав. Це був майже нечутний стуктак, наче мишка гризе підлогу. Але я знав, що це не мишка. Намацав вимикач поруч із ліжком і ввімкнув настільну лампу. Потім сів і пригладив рукою волосся. Почувався жахливо.
Стукіт продовжувався.
Я глянув на годинник, що стояв на камінній поличці. Було десять хвилин по другій. Мої повіки були важкими, а в кімнаті було задушливо, хоча перед сном я й розсунув штори та відчинив вікна.
Я виліз із ліжка, накинув халат і поліз під подушку за револьвером.
Стукіт тривав, поки я відганяв залишки сну і приходив до тями. Хто б це не був, але він явно не хотів потурбувати когось іще.
Я підійшов до дверей.
Хто там?спитав я через тонку перегородку.
Постук припинився.
Це Еслінгер,я упізнав голос Теда. Повернувши ключ в замку, відчинив двері.
Тед Еслінгер швидко зайшов, зачинивши за собою двері. Його краватка все ще метлялася десь під правим вухом, а обличчя було бліде та змучене.
Я пильно пригледівся до нього, потім повернувся до ліжка і сів. Знову сховав револьвер під подушку і по-масажував шию.
Заради Бога,сказав я,чому ви не даєте мені поспати?
Мері Дрейк не повернулась додому,промовив він. Зуби його нервово цокали.
Я позіхнув, потягнувся і продовжив масажувати шию.
Чергова ваша подружка?
Ви що, не розумієте?сказав він стиха, напруженим голосом.Зранку вона пішла на роботу і досі не повернулася. Дрейк зараз у мого батька.
Дідько!сказав я, опираючись на лікті.А я що тут можу вдіяти? Не можу ж я працювати цілодобово!
Він почав неспокійно міряти кроками кімнату.
З нею щось сталося,сказав він, вдаряючи кулаком собі в долоню.Щойно до нас прийшов Дрейк, як я вислизнув з дому, щоби повідомити вам новину. Про це ще ніхто не знає, крім батька та Дрейка. Ви повинні щось зробити!
Мені ставало вже краще.
Коли її бачили востаннє?запитав я, ледь стримуючи позіхання.
О пятій вона полишила контору з наміром піти на танці. Роджер Кіркхлопець, з яким вона зустрічаєтьсякаже, що вона так і не прийшла на побачення. Отож, він подумав, що їй нездужається, і пішов собі додому. І лише коли Дрейк зателефонував йому десь об одинадцятій, ми й подумали, що з нею щось сталося.
Я поліз у кишеню, дістав пачку «Лакі страйк» і висипав кілька сигарет на покривало.
Паліть! І сідайте!запросив я, запалюючи сигарету.
Він присів, однак від сигарети відмовився.
Кілька хвилин я розмірковував, а він тривожно дивився на мене.
Нарешті я спитав:
А Дрейк уже повідомив поліцію?
Ще ні. Спочатку він пішов до мого батька, бо подумав...
Знаю, знаю, про що він подумав,перебив я його.І що зробив ваш батько?
Ще нічого,відповів Тед.І нічого не робитиме аж до ранку. Ось чому я сюди й прийшов. У нас є принаймні сім годин до того, як своє розслідування почнуть ті двоє.
Так,сказав я без особливого ентузіазму,але ми можемо небагато.
Я струсив попіл на підлогу, знову ледь стримав позіхання і спитав:
Ви знали дівчину?
Тед кивнув.
Вонаподруга Люсі Мак-Артур,відповів він.Ми з Роджером Кірком ходили разом до школи. І часто гуляли вчотирьох.
Я підвівся і попрямував до стільця, на якому скинув свій одяг. За три хвилини одягнувся і пішов у ванну, щоби вмитися та причесатися. Тоді повернувся в кімнату і хлюпнув собі трохи віскі.
Випєте?спитав я, хитнувши перед ним пляшкою.
Він відмовився.
То що ви маєте намір робити?
Покладусь на свою інтуїцію,відповів я холоднокровно.Гадаю, це не найкращий метод, однак спробую ним скористатися. Як далеко звідси те «Вуличне фото»?
Він видихнув:
Це на Мюррей-стріт. Пять хвилин їзди на машині.
А ви на машині?
Вона біля готелю.
Гаразд, їдьмо!Я схопив капелюха, вчергове позіхнув і повернувся до дверей.Жахлива професія для сну!зауважив я, виходячи з номера.Не раджу вам її обирати!
Коли ми йшли коридором, двері Мерієн Френч раптово відчинилися і вона зявилася у дверях.
Ви щолунатик?запитала вона з цілком виправданою цікавістю. Присягаюсь, вона була просто чарівна в своїй ніжно-блакитній нічній сорочці! Її довге шовковисте волосся розсипалося по плечах, а обличчя було рожеве зі сну.
Привіт!сказав я пошепки.Якщо добре прислухаєтеся, то почуєте, як зароджується новий день. Я той хлопець, хто його будить.
Вона глянула на Теда Еслінгера, а потім на мене.
Це ваш помічник?спитала вона, ледь стримуючи позіхання.
Міс Френч, дозвольте відрекомендувати вам містера Теда Еслінгера,сказав я церемонно.А тепер будьте слухняною дівчинкою і повертайтесь у ліжко! Ми з містером Еслінгером вирушаємо на ранкову пробіжку.
Щось сталося?поцікавилась вона, посміхнувшись спочатку Еслінгеру, а потім мені.
Я заперечно хитнув головою.
Я все життя у цей час бігаю. Це мене тримає в тонусі.
І я підморгнув їй та кивнув Еслінгеру.
Ходімо!
Тед соромязливо посміхнувся Мерієн і пішов за мною.
Я почув, як Мерієн перебільшено розпачливо зітхнула і зачинила двері.
Гарненька, чи не так?зауважив я, спокійно спускаючись сходами.
Так,погодився він,однак, зараз не час...
Не говоріть дурниць,сказав я, коли ми вже були в холі,я завжди таке помічаю.
Нічний портьєкругленький чоловічок з розкішними вусами, запитально поглянув на нас, однак я пройшов, не зупинившись. Ми проминули вестибюль, вийшли на терасу і попрямували до машини, що стояла на узбіччі.
Еслінгер обійшов авто і сів на водійське сидіння.
Заколисайте мене!сказав я, зручно вмощуючись на сидінні.Хочу хоч трохи сьогодні подрімати!
І він рвонув вперед. Вулиці були порожні, тож ми летіли стрілою.
Що ви сподіваєтесь виявити?запитав він, коли ми виїхали на Мейн-стріт.
Не знаю,відповів я, запалюючи сигарету.Просто якась неясна думка крутиться мені в голові. Гадаю, що нічого в цьому нема, але...
Він швидко поглянув на мене, знизав плечима і зосередився на дорозі. Ми не сказали ні слова аж до Мюррей-стріт.
Вже там він загальмував і визирнув із вікна.
Це десь тут.
Я не робив жодних спроб допомогти йому. Це було його містойому і розшукувати тут будь-що. Раптово він звернув на узбіччя та зупинився.
Ось воно.
Я виліз із машини і оглянув невеличку вітрину, в якій були виставлені фотографії. Відступив на крок, щоби прочитати напис угорі. Він був зроблений великими хромованими літерами, що виблискували у місячному світлі.
«Вуличне фото».
Так, це було воно.
Я витяг із кишені ліхтарика і направив промінь світла у вітрину.
Тед став поруч.
Що ви надумали?спитав він, слідкуючи за променем, поки я уважно оглядав фото завбільшки з листівку на склі вітрини, на рамах та на пологому стенді в нижній частині вітрини.
Бачите когось знайомого?спитав я, водячи променем туди-сюди.
До нього нарешті дійшло.
Ви ж не думаєте, що...почав було він, але я цитьнув на нього.
Просто переді мною у центрі вітрини красувалось усміхнене обличчя білявки. За її голівкою на задньому тлі проглядалась Мейн-стріт. Фотографія була вчетверо більша за всі інші. Під нею був напис: «Збільшення фотографій усього за 1,5 долара».
Це вона?спитав я в Еслінгера.
Так,він схопив мене за руку, здригнувшись.
Коли покладаюсь на інтуїцію, вона мене зазвичай не підводить,промовив я, вимикаючи ліхтарик.
Ви, певно, розумієте, що все це означає,сказав Еслінгер тремтячим голосом.Усі дівчата були викраденіі викрадені звідси. Можливо, Мері давно вже мертва?
Я обійшов Теда й наблизився до дверей ательє. Вони були хромовані й наполовину засклені. Єдиний спосіб потрапити всерединуце вибити скло.
Але я не хотів цього робитинадто багато шуму.
Чи не можна зайти через чорний хід?поцікавився я.
Зайти?перепитав він. На його обличчі читався страх.Але ж ви не хочете...?
Звісно, що хочуале вас я сюди не вплутуватиму,відповів я.Їдьте додому!
Він повагався, потім вперто сказав:
Якщо ви йдете туди, то яз вами!
Ні,твердо сказав я.Мені платять за те, що я підставляю свою шию. Якщо вас спіймають, то батько знатиме, що ви мені допомагаєте. А я цього не хочу. Ви мені корисні, поки про це ніхто не знає. Ви й так багато зробили. Їдьте додому і покладіться на мене.
Він знову завагався, однак цього разу кивнув, погоджуючись.
Гадаю, ви праві,сказав він неохоче.Вдома навіть не знають, що я взяв машину. Вона вам потрібна?
Я би міг нею скористатися, але хтось може її впізнати. Тож забирайте її та їдьте додому.
Я би не хотів полишати вас отак...почав було він, але я не був схильний провести залишок ночі в суперечках.
Послухайте менеїдьте звідси!сказав я і, полишивши його біля машини, пішов вулицею униз. В сотні ярдів помітив бічну вуличку. Пірнувши у темряву, почав гадати, чи приведе вона мене до чорного ходу ательє. Почув, як завівся двигун, і «понтіак» з шаленою швидкістю рвонув із місця. Перед тим, як звернути у вуличку, я провів поглядом габаритні вогні авта.