Старкі тримав в руках поліцейський револьвер.
Стій, де стоїш!промовив Старкі зловісним свистячим шепотом.
Ти не можеш скористатися своєю «пушкою» звідти,сказав я.Якщо я тобі потрібен, мусиш підійти сюди і спробувати мене узяти.
Крутнувшись, я схопив вазу з квітами і шпурнув її в Старкі. Він встиг ухилитися, впавши на підлогу долілиць.
Ті двоє мало не перечепились один через одного, намагаючись до мене дістатися. Я підскочив до столу, вхопив телефонний апарат і поцілив ним в обличчя Джеффа, котрий саме летів до мене. Він відскочив назад, завивши від болю, і при зіткненні збив із ніг іншого бандита. Я схопив стілець і став біля вікна.
Послухайте-но ви, тварюки!заволав я.Лише крокі стілець вилетить у вікно. Цей звук приверне увагу копіві я вам навішаю замах на вбивство. Тоді ніякий Мейсі не зможе вас «відмазати».
Зі звірячим риком Джефф вже готовий був кинутися на мене, але Старкі його зупинив:
Не чіпай його!
І знову всі ми витріщилися один на одного.
Накажіть тим недоумкам забратися звідси,сказав я Старкі.Хочу поговорити з вами наодинці.
Бліде поцятковане обличчя Старкі залишилося непроникним. Витріщившись на мене з хвилину, він раптом сказав своїм хлопцям:
Йдіть геть!
Коли вони пішли, я поставив стільця.
Хтось намагається підставити вас, щоби пришити убивство. І навіть Мейсі вас не витягне, якщо звинувачення будуть достатньо серйозними.
Старкі промовчав. Оправив костюм, натягнув капелюха і знову всівся в крісло. Кивком показав мені на дівчину, яка все ще лежала на підлозі, привязана до стільця.
Я підійшов до неї і розвязав руки.
Пильнуйте його і не зважайте на мене,шепнула вона.
Але запізнилася з порадою на якусь долю секунди. Бо Старкі, блискавично кинувшись на мене, копнув у скроню. Його важкий черевик поцілив мені в голову, і я звалився просто на Одрі Шерідан.
Неясно я чув голос Старкі, який пронизливо й збудливо верещав:
Хапайте його, дурні!
Тоді чиїсь руки схопили мене, силоміць поставили на ноги і ще до того, як в голові у мене розвиднілося, щелепа моя наче розкололася, і я відлетів до стіни. Зісковзнув на підлогу, вгледівся в дико оскалену пику Джеффа Джордана і схопив його вже підняту для копняка ногу. Ухопившись за неї, сильно шарпнув її вперед. Джордан змахнув руками, матюкнувся і впав горілиць. Мені вже майже вдалося звестися на ноги, коли підскочив інший гангстер. Він схопив мене, впершись плечем у живіт, і руками обплівши стегна. Я з грюкотом звалився на підлогу, перед цим поціливши йому в обличчя. Краєм ока зауважив Старкі, котрий біг до мене, тримаючи пістолет. Я спробував ухилитися, однак рукоятка поцілила мені якраз у потилицю. З очей мені посипалися іскри, і я знепритомнів.
Був непритомний не більше пяти хвилин. Відчув, що мені звязують руки за спиною, за пекучим болем в запястках, коли мотузки впялися мені у шкіру.
Звідкілясь із рожевого туману виринула чиясь рука, схопила мене за комір і силоміць поставила на ноги. Ноги мені підігнулися, але та рука втримала мене від падіння. Я хитнув головою, щоби прийти до тями, і переді мною вималювалося обличчя Джеффа Джордана. Він легенько мене струсонув, а тоді звів руку і тричі вдарив мене в обличчя. Удари були сильні, і від них на очі мені навернулися сльози.
Я пробурмотів прокляття, і він вдарив ще раз, доволік мене до крісла та жбурнув у нього. Тоді зник з мого поля зору.
Безформною купою я валявся у кріслі, і червона завіса застеляла очі. Єдиним моїм бажанням було допастися до Джордана і гамселити його доти, доки від нього нічого не залишиться. Я також хотів схопити Старкі і колотити його головою об кут столу, щоб його мізки сірою масою розповзлися на килимі. Хоча я й був засліплений, і біль змією заповзав у тіло, я був свідомий того, що ненавиджу цих двох так, як ще ніколи нікого досі.
Раптовий пронизливий крик вирвав мене з полону ненависті. Я розплющив очі, нелюдським зусиллям намагаючись сфокусувати зір, і в тумані, що зненацька розсіявся, розгледів фігури вдалині.
Джордан разом з іншим покидьком розпластав на столі Одрі Шерідан. Вони зняли з неї піджак та светр, а Старкі спробував прикласти запалену сигарету до її оголеного плеча.
Спина Одрі вигнулася дугою, а тіло звивалося, намагаючись уникнути палаючої сигарети.
Я набрав в груди побільше повітря, відпихнув стільця і кинувся на мерзотників. Плечем відштовхнув Старкі, котрий, захитавшись, відлетів убік. Він обернувся, ухилився від мого удару ногою й натомість болюче поцілив мені кісточками пальців в лице. Я гепнувся на килим. Падаючи, мені вдалося виконати ногами захват «на ключ». Старкі звалився поруч із шипінням, мов розгнівана змія. Спробував поцілити мені в обличчя кулаком, однак це в нього не вийшло. Я посилив захват, і його обличчя позеленіло. Тоді він почав молотити руками по килиму, волаючи по допомогу.
Джефф відпустив Одрі і кинувся до мене. Я ще щільніше зімкнув захват, і почув, як Старкі хапає ротом повітря. Я спробував ухилитися від черевика Джордана, котрий зі свистом пролетів повз мою скроню. Джефф лише зачепив мене ногою, але й цього було достатньо, щоб оглушити мене. Я розпластався на килимі.
Усе подальше відбувалося, немов уві сні. Я все усвідомлював, однак нічого не міг вділяти.
Коли Джордан відпустив руки Одрі, вона підвелася і застосувала один зі своїх прийомів до іншого здорованя. Той упав на коліна, схопившись за шию, і заскавулів. Одрі зісковзнула зі столу.
Вона ухилилась від Старкі і кинула важку попільничку у вікно. За дзенькотом розбитого скла настала оглушлива тиша.
Потому Старкі сказав:
Ми ще побачимося.
Ледь стримувана лють, що бриніла в його голосі, прорізала туман моїх думок і охолодила кров. Наостанок він копнув мене черевиком. Грюкнули двері.
Я зручно влігся на килимі і «вирубився».
Пролежав так, мабуть, хвилин із десять, коли це мене знову потурбували. Хтось легенько мене трусонув, і я відчув приємний запах бузку. Обережно розплющивши одне око, побачив Одрі Шерідан, котра схилилась наді мною. Тугі завитки її волосся майже торкалися мого обличчя.
Я протяжно застогнав і заплющив око. Вона знову труснула мене.
Не будьте дитиною,сказала вона.Нічого у вас не ушкоджено. Занадто ви ніжний і трохи не в формі. Ну ж бо, сідайте! Я їх звідси витурила, і тут тепер цілком безпечно.
Це мене розлютило. Я розплющив очі і холодно глянув на неї.
Дуже любязно з вашого боку так казати!палко вигукнув я.Мене копали, по мені товклися, лупили в голову і колошматили троє здоровенних бандитіва ви ще маєте нахабство стверджувати, що я надто ніжний!
Вона сіла на пятки, склавши руки на стегнах, і посміхнулася.
А я гадала, що детективи з Нью-Йорка зроблені зі сталі,зауважила вона.
Голова в мене розколювалася.
Ви набралися усіх цих дурниць з книжок,сказав я, зводячись на лікоть і поморщившись від болю, який наче пронизав мені голову.
Ясуцільні синці та поламані кістки. Хребет мій перебитий, а стегнова кістка роздроблена. Я більше ніколи не зможу ходити!
Вона продовжувала дивитися на мене з іронічною посмішкою. Потім я згадав, як Старкі підсмалював їй плече сигаретою і поглянув на неї з німим здивуванням. Так, вона була бліда, але посмішка її була щирою.
До речі, про сталь,продовжив я,здається, ви й самі не з олова зроблені.
Вона поглянула на червону пляму на своєму передпліччі і скривилася.Це справді боляче,визнала вона.Але мені не так боляче, як обурливо через те, як вони це робили.Її фіалкові очі гнівно зблиснули.Якою ж худобою бувають часом чоловіки!
Підтримуючи голову руками та опершись ліктями на коліна, я обвів очима безлад в її конторі.
Чи знайдеться у вас щось випити?запитав я.Мені б зараз не завадив ковток чогось міцногота й вам також.
Вона звелася на ноги і повільно пішла до бару. Витягла звідти пляшку віскі та дві склянки. Повернулася і знов опустилася на підлогу поруч зі мною.
Я взяв у неї пляшку і налив у склянки міцного трунку.
Будьмо!сказав я, кивнувши їй.
Будьмо!відповіла вона.
Ми випили.
Отак краще,задоволено промовив я, втягуючи носом повітря.То що сталося? Були копи?
Вона кивнула.
Поки ви валялися на підлозі непритомний, я усе залагодила з копами.От і покладайся після цього на чоловіківуся брудна робота дісталась мені. Я повідала їм, що попільничка просто вислизнула мені з рук. І вони повірили. Вислухавши байки про те, які вони дужі та кремезні хлопці, і як я вдячна їм за їхню доброту, вони пішли гетьтакі самовдоволені й пихаті, якими можуть бути лише чоловіки.
Я докірливо поглянув на неї.
Щось мені підказує, що ви неабиякий цинік,зауважив я.Але в моєму теперішньому стані я не готовий вести довгі дискусії з цинічними дівчатами. Може, ми би з вами трохи причепурилися та вирушили по домівках? Й зустрілися трохи згодомколи я остаточно прийду до тями і зможу вести довгі задушевні розмови.
Гаразд,погодилася вона, ставлячи свою склянку.Так і зробимо. Як ви гадаєте: зможете ви самостійно добратися до ванної, чи хочете, щоб я вас туди віднесла?
Сарказм в такій юній особі, як ви, викликає у мене відразу,зауважив я, повільно зводячись на ноги.
Ви завжди висловлюєтесь, як шанувальник Волта Вітмена, чи ви все ще не в собі?
Похитуючись, я якось добрів до письмового столу.
Леді, я справді ще не в собі, але ви б послухали мене, коли я підпилий!
Вона показала мені ванну кімнату і стояла поруч, поки я мив свою побиту голову. Після душу мені стало набагато кращехіба що ребра дуже боліли.
Хочете, щоб я перебинтувала вам голову?поцікавилася вона.Ви дуже мило виглядаєтелюди подумають, що вашою головою кололи горіхи.
Нічого,зронив я, розглядаючи себе у дзеркало. Виглядав так, наче мене переїхала вантажівка.Але якщо ви дасте мені бинт, то я перевяжу вам плече.
Вона заперечно хитнула головою.
Дякую, але я завжди піклувалась про себе самаобійдуся й цього разу.
Ми пройшли крізь спустошений офіс до дверей.
Вибачте, що я поки що не можу прибрати тут все,сказав я, зупиняючись і розглядаючись довкола.Але, гадаю, це було б для мене зараз занадто.
Нічого, ви не повинні поводитися зі мною, як джентльмен. Я ж сама детектив.
Я тяжко зітхнув.
Припиніть мене піддражнювати!поскаржився я.І зробіть щось зі своєю рукою. Нам справді треба поговорити. То як щодо сьогоднішнього вечора? Гадаю, що до того часу я вже буду в формі. Повечеряймо разом?
Вона мотнула головою.
Я не вечеряю з детективами,сказала вона твердо.Намагаюсь не поєднувати справи з розвагами.
Не будьте такою суворою,сказав я благально.Ви могли б отримати море задоволення від спілкування зі мною.
Вона глянула на мене задумливо.
Гадаю, що так,сказала вона,Але це не означає, що я з вами зустрінуся за вечерею.
Гаразд, не буду наполягати. Тоді, можливо, я завітаю до вас сьогодні ввечері? Нам багато про що треба поговорити.
Провагавшись, вона кивнула.
Я буду вдома після девятої. А поки що до побачення. Якщо вам буде млосно, купіть собі нюхальні солі.
Я пообіцяв неодмінно так і зробити та полишив її.
Розділ четвертий
Десь о шостій мене розбудив стукіт у двері. Я обережно підвів голову, вирішив, що мені вже краще, і пішов відчиняти. Проходячи повз дзеркало, глянув на себе і відсахнувся, бо все ще виглядав жахливо.
Мерієн Френч глянула на мене перелякано, коли я впустив її в номер.
Щось сталося?спитала вона стурбовано.
Та так, посперечався з одним карликом,відповів я, криво посміхнувшись.Мене дивує, якими сильними іноді можуть бути пігмеї. Однак заходьтея зовсім не так погано почуваюсь, як виглядаю!
Ой, бідолашний!вона увійшла, і, кинувши погляд на зімяту постіль, промовила:
Я, певно, вас розбудила!
Нічого!заспокоїв я її, сідаючи на ліжко і відчуваючи, що в голові мені паморочиться.Я й так вже збирався вставати.
На голові в мене була ґуля завбільшки з дверну ручку, а ребра й досі нили, однак загалом могло би бути й гірше.
Мерієн сіла поруч зі мною і ніжними, прохолодними пальчиками обмацала мої синці та ґулю.
Я оброблю вам садна,сказала вона.Просто ляжте і розслабтеся.
Не турбуйтеся!сказав я якомога бадьоріше.Такі дрібниці не надто мені дошкуляють.
Не будьте таким твердолобим та впертим,сказала вона рішуче.Ляжте і довіртеся мені!
І вона легенько штовхнула мене на ліжко. Це мені загалом сподобалося. Бо я вважав, що гідний хоч якогось хвилювання.
Я повернуся за мить,додала вона.А ви поки що лежіть і не рухайтеся.
Коли вона зникла, я запалив сигарету й розслабився.
Сонце плямками розляглося на потертому килимку і в кімнаті стало душно, але мені було до цього байдуже. Дзенькнув телефон і я, нахмурившись, потягнувся до слухавки.
Впізнав Вулфове гарчання.
Газета вже моя,повідомив він.То що мені, в біса, з нею тепер робити?
Ваша?повторив я тупо.Швидко ж ви це провернули!
Він видав звук, що віддалено нагадував сміх.
Я ж казав вам, що коли чогось хочу, то отримую це. І повірте мені, це обійшлося недешево. Правда, мені на це начхати.
Чудово!озвався я.Сьогодні ми вже нічого не зможемо розпочати, однак пропоную зустрітися в редакції завтра. З допомогою цієї газетки ми скрутимо Мейсі в баранячий ріг.
Я в цьому ділі нічого не тямлю,буркнув він,але гадаю, що швидко опаную й цією справою.
Я розповів йому про Реґа Фіппса.
Він молодий, однак тямовитий. Залиште його на роботі і ви не пошкодуєте про це,порадив я йому.
Нехай залишається,відповів Вулф.Але як же вчинити з жінкою?
Когось вам знайду на її місце,пообіцяв я.Обговоримо це завтра.
Вам вдалося вже щось розкопати?вимогливо спитав він.
Я про це не надто хотів говорити.
Працюю,поквапно сказав я і повісив слухавку.
Я саме телефонував у редакцію «Кренвільського вісника», коли повернулася Мерієн. Вона принесла миску з колотим льодом та якісь інтригуючі штучки.
Я підморгнув їй, чекаючи, поки до телефону підійде Фіппс.
Все в порядку,сказав я.Вулф купив газету, і ви в ній залишаєтеся. Завтра вранці ми з ним до вас зайдемо.
Він не йняв цьому віри, та коли я запевнив його, що не шуткую, то схвилювався не на жарт. Я порадив йому заспокоїтися і повісив слухавку.
Вам не слід було вставати,суворо сказала Мерієн.
Я знову влігся на ліжко.
Це останні розпорядження перед тим, як сконати,промовив я слабким голосом.
Вона зробила мішечок із шматка фланелі, напхала його льодом і приклала до мого лоба. Божественне відчуття!
Хіба ж так не краще?запитала вона, сідаючи на ліжко поруч зі мною.
Я узяв її руку в свою.
Чудово! Я навіть не проти отримувати таку ґулю щодня, якщо в мене буде така лагідна доглядальниця.
Вона забрала руку і спробувала набути суворого вигляду.
Ви зовсім не такий поганий, яким хочете здаватися,сказала вона, відсуваючись від мене.Невдовзі ви ще, чого доброго, почнете до мене чіплятися!
Дайте-но мені лише кілька годині самі здивуєтеся, що я зможу зробити,пожартував я, а потім додав:То як там ваша нижня білизна?
Вона спробувала нахмуритись, однак натомість посміхнулася.
Я вже потрохи впадаю у відчай,зізналася вона.Якщо невдовзі не трапиться прорив, то я змушена буду голодувати. Кренвіль геть не годиться для мого товару!
Я глибокодумно поглянув на неї. Їй було далеко і до Бетті Ґреббл, і до Рити Гейворт, чи то до Джинджер Роджерс, але загалом вона була таки непогана. І я подумав, що вона сподобається Реґу Фіппсу.
Чи вмієте ви друкувати на машинці і чи знайомі з основами стенографії?запитав я.
Вона спантеличено підтвердила.
У «Кренвільському вісникові» є вакансія. Якщо хочете трохи відпочити від торгівлі, то можете її отримати.
Ви справді так гадаєте?із запалом спитала вона.
Такякщо ви цього бажаєте.
А там платитимуть регулярно? Я вже втомилася гадати, коли поїм наступного разу.
Я уважно глянув на неї.
Невже все аж так погано?
Вона поміняла лід в мішечку.
Аж так,серйозно відповіла.
Ну, тоді вас прийнято. Відішліть зразки білизни назад і передайте своєму босові, нехай продає їх сам,сказав я, поплескавши її по руці.Сходіть завтра у «Вісник» і скажіть Реґу Фіппсуа це новий редакторщо ви його нова секретарка. І можете додати, що це я вас прислав.
Вона із сумнівом поглянула на мене.
А ви впевнені, що він погодиться? Можливо, я йому не сподобаюся.
Фіппсові?засміявся я.Ви би бачили, хто в нього працює зараз! Та він буде від вас у захваті!
Не можу висловити, яка я вам вдячна...почала дівчина, але я її зупинив.
Ця робота не така вже й проста,зауважив я.Може, вона ще вам і не сподобається. А можливо, нам доведеться згорнути всі справи, щойно розпочавши. Однак якщо хочете спробуватиось ваш шанс.
Я ним скористаюся,запевнила вона.
Тоді вирішено.
Дівчина поглянула на годинник.
Не подумайте, що я невдячна, однак мушу полишити вас, бо пообіцяла Тедові Еслінгеру повечеряти разом, тож мені слід переодягтися.
Еслінгеру?я звів брови.А він часу не марнує, чи не так? Адже ви лише вчора познайомились!
Вона зашарілася.
Ну, ви знаєте, як це буває! Мені нічого було робити, а тут саме він зателефонував...
Та я жартую,поквапом сказав я, не бажаючи бентежити її далі.Він хороший хлопчина. Сподіваюсь, ви добре проведете час.
Але не робіть більше нічого відчайдушного. З такою головою, як у вас зараз, легко можете догратися до струсу.
І вона пройшла до дверей.
Вам нічого більше не треба?
Ні,сказав я і додав:Якщо Еслінгер зявиться до того, як ви встигнете переодягнутися, направте його до мене. Я складу йому компанію, поки ви не будете готові.
Вона кивнула, висловила надію, що мені стане краще до ранку і ще раз подякувала за роботу.
Коли пішла, я запалив сигарету і почав думати про неї. Вона була хороша дівчина, і я радий був їй допомогти. Від неї мої думки переключились на Одрі Шерідан. Вона стала для мене сюрпризом. Я не очікував зустріти незалежну й розумну красуню в такому болоті, як Кренвіль. Цікаво, звідки в неї гроші? Я чув, що її детективне агентство геть провальне, а вся обстановка її контори та квартири свідчила про протилежне: що гроші в неї таки водилися. Можливо, гроші їй залишив батько; певно, так воно й було.
Те, як вона дала відсіч Старкі, свідчило, що клепки в неї в голові є. А це те, що мені подобається в жінках. До того ж, вона красуня. Я майже пошкодував, що працюю у ворожому таборі. Гадаю, було би справжнім задоволенням працювати з нею разом. Я подумав, як би зреагував полковник Форсберг, якби я запропонував найняти її як детектива Міжнародного бюро розслідувань. З ним би, певно, стався напад.
Я саме розмірковував над тим, як поквитатися зі Старкі, коли в двері мого номера просунув голову Тед Еслінгер.
Заходьте!запросив я його, сідаючи на ліжку й майстерно підтримуючи мішечок з льодом на чолі.
Господи!вигукнув він, витріщившись на мене.Ну й вигляд у вас!
Прошу, сідайте!знову припросив я його, вказуючи на стілець поруч із ліжком.Не зважайте на мій виглядхочу з вами поговорити.
Він присів, продовжуючи стурбовано витріщатися на мене.
Що сталося?
Впав на пухову перину,коротко сказав я.Жодних новин про Мері Дрейк?
Він хитнув головою.
Жодних. У місті почалися заворушення. Натовп рушив до відділення поліції, і там була стрілянина.
Стрілянина?
Тепер була моя черга дивуватися.
Хтось поранений?
Ні... Поліція стріляла в повітря. Це налякало натовп, і люди розбіглися. Ви знаєте, містере Спюек, якщо так і далі піде, то Кренвіль перетвориться на справжнє пекло.
Що стосується мене,зауважив я похмуро,то я лише за те, щоб це сталося якнайшвидше. Оскільки місто вийшло з-під контролю, то Мейсі буде змушений щось робити.
Він поглянув на мене зацікавлено.
А що такого він може зробити, чого не здатні зробити ви?
Я усміхнувся.
Багато що, але менше з тим. Хто ховатиме Діксона?
Діксона?
Так. Хіба не ваш батько?
Ні, міська влада взяла це на себе. Батько лише надіслав трунуякщо ви це маєте на увазі, але влада...
Мене цікавить таке,терпляче сказав я.По-перше, де тіло? І, по-друге, хто його вкладатиме в труну?
Воно зараз у міському морзі,відповів Тед зі спантеличеним виразом на обличчі.Туди ж сьогодні зранку була доставлена труна. Працівники моргу й помістять його туди, а потім привезуть в похоронне бюро мого батька. І наступного дня відбудуться похорони.
Отож, тіла ніхто не бачитиме, окрім працівників моргу?
Гадаю, що так,сказав Тед зі зростаючим здивуванням.А в чому річ?
Ні про що не допитуйтесь,сказав я.Тут ставлю питання я. І ще одне. Що змусило вас запідозрити, що «Вуличне фото» причетне до всіх цих викрадень?
Але ж я вам уже розповідав. Люсі Мак-Артур сфотографували на вулиці і дали квитанцію...
Я знаю про це, однак цього недостатньо, щоби привязати до зникнення дівчат. Тут гадай, не гадай, а...
Я пильно на нього поглянув.
Ви, певно, таки щось знаєте!
Він збентежився, почав було казати, що я помиляюся, але врешті-решт визнав, що я правий.
Ну ж бо, кажіть!
Дуже важко бути суворим із купою льоду на голові, але, певно, мені це вдалося, бо в нього був зляканий вигляд.
Я... я не знав, що це важливо,сказав він, червоніючи.Діксон мені якось казав, що...
Діксон? То ви знали Діксона?
Звісно ж! Я знав його з дитинства...
Облишмо автобіографічні дані!урвав я його.То що сказав Діксон?
Це він підказав мені, що «Вуличне фото» причетне до викрадень. А ще він не вірив, що дівчат вбито. Він думав...
Я знаю, що він думав!гаркнув я.Отож, це не ваша теорія? Цеверсія Діксона?
Еслінгер проковтнув слину.
Так. Я хотів, щоби ви думали...
Я криво посміхнувся і влігся на ліжко.
Хотів, щоб я подумав, що ви маєте власні думки, еге ж?запитав я.Гараздоблишмо це. А Діксон розповідав, чому він підозрює у причетності до викрадень «Вуличне фото»?
Тед мотнув головою.
Я його про це запитав, однак він одразу змінив тему.
Ну, тепер ми вже його не спитаємо,сказав я засмучено,але мені хотілося б знати, чому він так вважав.
Він був правий,зауважив Тед.І фото Мері Дрейк ще раз підтверджує це. Що ви маєте намір з усім цим робити?
Я не був схильний відповідати на подібні питання, отож сказав, що працюю над цимдо того ж, у мене страшенно болить голова. Я саме розповідав йому, що вона в мене просто розколюється, коли зайшла Мерієн Френч. Була в білій лляній сукні та в капелюсі з великими крисами, облямованому червоною стрічкою. Виглядала просто чудово.
Ну йдіть-бо вже, молодь,сказав я, заплющуючи очі.Хочу ще трохи поспати. Цей мішечок із льодом творить чудеса, і завтра вранці я вже буду у формі.
Мерієн ще кілька хвилин пометушилася біля мене, а потім вони врешті пішли. Я подумав, що вони чудова пара. Можливо, Мерієн була й старша за таке дитя, як Еслінгер, але, принаймні, вона вбереже його від нерозсудливих вчинків; до того ж вони дуже підходили одне одному.
Випровадивши їх, я схопив телефон і знову набрав номер редакції.
Фіппс узяв слухавку. Сказав, що мені пощастило застати його, бо він саме йшов додому.
Я буркнув:
Від сьогодні, Реґу,сказав я йому,у вас немає дому. Знаєте, де знаходиться міський морг?
Він сказав, що так, але що мені знадобилося в міській трупарні?
Не будемо розводитися про це зараз,відповів я.Приходьте десь близько опівночі. В мене є для вас робота.
Гаразд!в його голосі чулася цікавість.То це щось, повязане з моргом?
Я не став вдаватися в подробиці, однак запитав його, чи вміє він фотографувати.
Звісно ж! То ви хочете, щоб я прихопив і свій фотоапарат?
Я відповів, що він, певно, ясновидець, бо саме про це я й хотів його попросити.
Надягніть темний костюм та черевики на гумовій підошвібуло б добре, щоб ви справляли вигляд нічного грабіжника,сказав я йому.І будьте там опівночі.
І ще до того, як він встиг щось запитати, я повісив слухавку.
* * *
Одрі Шерідан відчинила двері свого помешкання та насмішкувато звела брови, відступивши убік і пропускаючи мене всередину. Вона виглядала премило в своєму білому домашньому халатику зі складним візерунком з червоних квітів, накинутому на білу шовкову піжаму, та червоних сандалях. Я знову подумав, що вона наче зійшла з однієї з картин Варґаса.
Оце так сюрприз!сказала вона, зачиняючи двері і ведучи мене в кремово-червону вітальню.Отож, ви таки наважилися встати! Я вже, було, подумала, що ви проваляєтесь в ліжку з гарненькою доглядальницею під боком.
Ви майже вгадали,озвався я, зауваживши, що в кімнаті вже все прибране.
Але проблема в тому, що доглядальниця втомилася від мене ще до того, як я одужав.
Поклавши капелюха на крісло, я продовжив:
А як ваша рука?
Вона підійшла до столика з пляшками, склянками та колотим льодом.
Дякую, добре,сказала вона, поклавши лід в одну зі склянок.Сподіваюся, що ви почуваєтесь краще, ніж виглядаєте.
Я відповів, що зі мною все гаразд. Незважаючи на позірну турботу одне про одного, між нами відчувалась ніяковість і навіть ворожість.
Чудово!
Вона поглянула на мене з потайною задоволеною посмішкою.
Гадаю, ви не відмовитеся випити? То що вам налити?
Чи мусимо ми бути аж такими ввічливими?запитав я, присідаючи до столика.Зрештою, ми колеги.
Мені це лестить,сказала вона.Але ялише аматор. Питимете віскі?
Я відповів ствердно і додав:
А ви не така вже й погана як для аматора!
Справді? Ви просто так кажете: знаю, які ви, чоловіки!
Вона подала мені віскі, а сама присіла на диванчик.
У вас що, завжди повно бандитів в конторі, коли до вас навідуються клієнти?поцікавився я, всідаючись у крісло навпроти.
А, ви про це?вона недбало хитнула головою.Рубі просто втратив терпець. Зазвичай він не такий вже й поганий.
Ви хочете сказати, що не віддасте йому той носовичок?
Вона поглянула на свої сандалі, а потім сказала:
Гадаю, що вам ще не вдалося як слід оглянути місто? Звісно, воно не таке вже й гарне, але є кілька цікавих закутків!
До біса з вашим містом! Розкажіть краще, як вам вдалося так навчитися прийомам джиу-джитсу!
Я не хотіла би говорити про себе,швидко сказала вона.Розкажіть краще про себе ви. Давно працюєте детективом?
Охоче б оповів вам історію свого життя. Вона справді захоплююча, однак зараз не маю часу,сказав я.Можливо, якось пізніше ми знову зустрінемося і погомонимо про те, про се. І ви вислухаєте мене, а явас. Але ви казали, що не плутаєте приємне з кориснимто нехай поки що так і буде.
Вона звела брови, однак нічого не відповіла.
У місті зникло четверо дівчат. Нас із вами найняли віднайти їх. Але поки що усім, з ким мені вдалося поговорити, абсолютно байдуже, що з ними сталося. Я займаюся цією справою лише сорок вісім годин, а це вже немало. І весь цей час люди залагоджують власні справи, а тим часом дівчат або вже немає в живих, або сліди їхні губляться все далі. Хіба було б не краще, якби ми обєднали наші зусилля і поділилися інформацією?
Можливо, й так,сказала вона обережно.Але це залежить від того, чи дійсно у вас є якась інформація, чи ви просто хочете зясувати, що відомо мені.
Отож, ви сповнені рішучості розплутати справу самостійно?
Очі її потемніли.
Коли батько помер, він залишив мені це агентство. Це було все, що він міг мені дати. Він пишався ним і багато чого зміг досягти, незважаючи на свій похилий вік та недугу. Він хотів, щоб я продовжила його справуотож, я й продовжую. Поки що мене ніхто в цьому місті не сприймає всерйоз, однак невдовзі вони будуть змушені це робити. Всі сміються з мене і вважають, що я ненормальна, якщо хочу досягти успіху в такій справі, але я йтиму вперед і ніхто мене в цьому не зупинить.
Тим часом,сухо зауважив я,зникло четверо дівчат, а ви й досі їх не знайшли. Чи не гадаєте ви, що краще було б обєднатися зі мною? Спільними зусиллями ми би розкрили справу швидше.
Вона вперто стиснула губи.
Цікаво, що змушує вас думати, що ви розкриєте цю справу?холодно запитала вона.