Невдовзі в Кренвілі має трапитися щось таке, що підірве його зсередини. А коли це врешті станеться, люди відреагують гранично жорстко. Сподіваюсь, ви виставите Вулфу додатковий рахунок за роботу в екстремальних умовах? Мені б не хотілось бути вбитим за нашими звичайними розцінками. Та й взагалі мені б цього не дуже хотілося. Щойно вдасться щось зясувати, я вам негайно повідомлю. Якщо маєте ароматичну паличкусаме час її запалити, бо мені зараз не зашкодить будь-яка підтримканавіть спіритична!»
Я саме підписувався під усім цим, коли задзвонив телефон. Це був Тед Еслінгер.
Привіт!сказав я йому.
Чи вдалося вам щось розкопати?його голос був ледь чутний і лунав наче здалека.
Ще ні, але це не означає, що не знайду,я не був певний, але мені здалося, що нас підслуховують.Не говорімо про це зараз. Я сьогодні до вас загляну. Але є дещо, що я хотів би знати вже. Чи є в місті жінка, котра володіє прийомами джиу-джитсу?
Що?в його голосі почулося здивування.Що ви сказали?
Я повторив запитання.
Джиу-джитсу?
Так,підтвердив я.
Звісно ж! Одрі Шерідан колись цим займалася: її навчив батько. Але не знаю, чи вона все ще це памятає. А чому ви питаєте?
Та так, нічого,відповів я й поклав слухавку.
Вдруге перетнув зелений газон, зайшов під той самий цегляний портик із гострим дахом та подзвонив у двері. Той самий спостережливий служник знову безшумно відчинив двері.
Доброго ранку, сер!привітався він.Містер Вулф у себе.
Я пройшов за ним у хол.
Зачекайте-но хвильку,і він вийшов.
Крізь зачинені двері кабінету міс Вілсон долинало клацання її друкарської машинки. У холі приємно пахло свіжими квітами. Французькі вікна в кінці коридору, що вели в сад, були відчинені.
Служник повернувся.
Сюди, будь ласка,сказав він.
Я пройшов за ним у кабінет Вулфа.
Служник негучно оголосив:
Містер Спюек!і зачинив за мною двері.
Вулф сидів біля відчиненого вікна. Його тонкі губи стискали зеленкувату сигару. Невеличкий стіл поруч із ним був завалений паперами. У жирній руці він також тримав якісь документи.
То ви їх знайшли?гаркнув він, щойно двері зачинилися.
Я присунув стільця і зручно всівся.
Розставімо всі крапки над «і»,коротко сказав я.Ви вправі мене наймати, але я нічим не зобовязаний ані вам, ані будь-кому іншому.
Він витяг із рота сигару і злобно витріщився на мене.
Що ви хочете цим сказати?
Поводьтеся зі мною коректно!відповів я, великим пальцем дістаючи сигарету з пачки «Лакі страйк».Якщо хочете, щоб я на вас працював, поводьтеся відповідним чином.
Я витяг сигарету та неквапно розпалив її.
Він провів рукою по коротко стриженому волоссю.
Чорт забирай!вигукнув він.Ще одна дівчина зникла! За що, ви думаєте, я вам плачу?
Але тон його став мякіший.
Ви платите мені, бо хочете, щоб тих дівчат відшукали. Я не можу покласти край їхньому зникненню, однак здатний їх відшукати.
Він поклав папери на стіл.
До біса пусті балачки!рикнув він.Я казав вам, щоб приходили, коли щось знайдете.
Вам конче потрібно стати мером?поцікавився я.
Він похмуро глянув на мене.
Я ж вам вже казавя ним буду. Коли я щось кажу, то так і буває.
Але ж не можна стати мером, цілісінький день протираючи штани у своєму кріслі. Інші щось для цього роблять. Вам слід вже на щось зважитися, бо це буде запекла боротьба.
Що ви надумали?нетерпляче спитав він.
Хто власник «Кренвільського вісника»?
Елмер Шенкс. А що?
Що він за людина?
Старий дурень. Спрацьований та ні на що не здатний!знову гаркнув Вулф.Завідує газетою Діксон, але з нього також мало користі.
А Шенкс би міг її продати?
Вулф витріщився на мене. Попіл упав йому на костюм.
Продати? А навіщо, в біса, це йому потрібно? Шенкс живе з прибутків від газети, а весь головний біль дістається Діксонові. Про що ви говорите!
Діксон мертвий.
Вулф спочатку побілів, а потім став червоним.
Мертвий?повторив він. І раптом наче постарів на двадцять років.
Ви що, газет не читаєте? Помер минулої ночі,я ледь зміг стримати позіхання.
Вулф, здавалося, не міг перетравити новину. Він сидів і дивився на мене, раз по раз шарпаючи свій схожий на дзьоб ніс. Я дав йому ще трохи часу, щоби прийти до тями, а потім сказав:
У поліції стверджують, що він помер від серцевого нападу, але це не так. Його було вбито.
Вулф здригнувся.
Вбито?
Я кивнув.
Звідкіля ви це знаєте?
Я повинен знати такі речі.
Він знову запхав сигару в рот, пожував, виявив, що вже її допалив, витяг недопалок з рота та загасив у попільничці. Рука його при цьому тремтіла.
Ви впевнені?
Так, його справді було вбито. З якихось особистих причин Мейсі це приховує. Я ще не зрозумів, чому.
Я подався вперед і сказав:
Оскільки Діксона вже нема, то ви легко зможете купити газетуякщо діятимете швидко.
Він обмізкував пропозицію. Коли знову поглянув на мене, в очах його читався інтерес, змішаний із сумнівами.
А навіщо мені купляти «Кренвільський вісник»?поцікавився він.
Я нетерпляче клацнув пальцями.
Ви ж самі мені казали, що після того, як відійшли від справ, вам страшенно нудно. Займіться газетоюі у вас буде зайнятий цілісінький день. Якщо вже вам не вдасться узяти під контроль місто за допомогою газети, то вам це ніколи не вдасться. З відповідною редакційною політикою ви могли би розгромити Старкі, Мейсі чи будь-кого, хто стоятиме у вас на шляху.
Він підняв руку, зупиняючи мене.
Знаю,зауважив Вулф,мені не потрібно про це казати.
Він звівся на ноги і пройшовся кімнатою: обличчя розпашіле, очі палають. Потому знову повернувся до столу.
Зачекайте!зупинив я, коли його рука потяглася до дзвінка.Що ви маєте намір робити?
Він кинув на мене розлючений, та заразом і заклопотаний погляд.Залишмо це фахівцю,сказав він.Я хочу поговорити зі своїм повіреним.
То говоріть,і я вказав йому на телефон.Але не доручайте нікому зробити це за себе. Наберіть номер власноруч.
Що все це, в біса, означає?гаркнув він.
Як давно ви знаєте міс Вілсон?
Міс Вілсон? Вона моя секретарка вже півроку. А вона тут до чого?
Лише до того, що за ці шість місяців вона неабияк вас зненавиділа,сказав я недбало.Ви не той чоловік, у кого закохуються. І ви лише обманюватимете себе, якщо справді так будете думати. Якщо хочете придбати газету, вам слід діяти швидко й обережно. Старкі, певно, також би цього хотів.
Ви або шахрай, або дурень,сказав він злобно.В Едні Вілсон нема нічого поганого.
Зателефонуйте своєму повіреному самі,повторив я.Не випробовуйте долю. І дайте мені знати, коли придбаєте газетуя накреслю основні напрямки її діяльності.
Підвівшись, я попрямував до дверей.
Зачекайте,озвався він.Я би хотів знати, що вам вдалося вже зробити. Поверніться і розкажіть все.
Я ще не готовий розповісти вам все. Заволодійте «Вісником» за будь-яку ціну. З його допомогою ви зможете розкрити це діло і стати мером чи будь-кимхоч Папою Римським!... якщо це все ще буде вам потрібно!
Я відчинив двері і вийшов у хол. Почув, як Вулф щось пробурмотів, але відразу потому почулося легке гудіннятак, ніби він підняв слухавку.
Я пішов у кабінет міс Вілсон. Йшов значно тихіше, ніж це зазвичай робить пірїнка, опускаючись на бетон. Поклавши руку на дверну ручку, ледь чутно натиснув на неї і увійшов в кімнату.
Міс Вілсон сиділа за своїм столом, притиснувши слухавку до вуха. І ловила кожне слово з того, що Вулф казав своєму повіреному.
Я поглянув на неї, вонана мене. Її повіки ледь помітно тріпнулися, але в цілому вона залишалась спокійною.
Доброго ранку!сказав я, посміхнувшись їй.Вам добре було б погуляти трохи в саду. Сонечко пішло б вам на користь.
Вона спохмурніла і заперечно хитнула головою, продовжуючи слухати.
Я перехилився через стіл і узяв слухавку з її рук.
Вам не слід підслуховувати,сказав я.Послухайте ліпше менеце значно цікавіше.
Розчепіривши пальці, вона намірилась вчепитися мені в обличчя. Я вчасно відхиливсяй вона знову тут же потяглася до слухавки, але я перехопив її руку і потягнув до себе. Вона пручалася, але я продовжував тягнути її на себе, аж поки вона не розпласталася на столі, перекидаючи все на своєму шляху.
Все це я проробив однією рукою, а іншою поклав слухавку на місце.
Потім опустив дівчину на підлогу і галантно підтримав, поки вона не відновила рівновагу.
Вона відскочила від мене і тепер стояла, дивлячись на безлад, і очі її були люті.
Як ви смієте!обурено вигукнула.
Просто я не хочу, щоб ви почули те, що не призначене для ваших вух,пояснив я, сідаючи на стілець.Було б непогано, якби ви зібрали свої речі і забралися геть. Я не дозволю, щоб ви й надалі шпигували за Вулфом.
Гнів полишив її, і тепер в її очах були відчай та страх.
Я нічого поганого не зробила!губи її тремтіли.Будь ласка, не кажіть йому! Я не хочу втратити цю роботу!
Я хитнув головою.
Авжежгадаю, що таки не хочете! На кого ви працюєте? На Еслінгера чи Старкі? Чи на когось іще?
Вона закусила нижню губу. Очі її розширилися і темною плямою виділялися на тлі напруженого блідого обличчя. Я вже навіть подумав було, що вона знову хоче в мене вчепитися і приготувавсь ухилитися. Але вона опанувала себе.
Не розумію, про що ви говорите,спокійно озвалася вона.Я працюю на містера Вулфа вже шість місяціві досі не мала від нього жодних нарікань.
Шість місяцівстрок надто довгий. Пакуйте свої речі і забирайтеся звідси. Переміна місця піде вам лише на користьа ще кориснішим це буде для Вулфа.
Мені наказує тут лише містер Вулф,сказала вона холодно.Якщо він звелить мені піти, я піду.
То спитаймо його,сказав я, повертаючись до дверей.
Її очі знову потемніли і розширилися.
Я до нього не піду.
Тож я сам перетнув хол, постукав у двері і зайшов у кабінет. Вулф саме поклав слухавку на місце.
Я розповів йому про міс Вілсон.
Позбудьтеся її! Все, що ви робите, негайно стає відомим Еслінгерові чи Старкі.
Його обличчя набрало кислого виразу.
Я поговорю з нею,сказав він.Поки що не хочу з нею розставатися. До того ж ми не знаємо напевне, чи дійсно вона розказує комусь про те, що чує. Допоки це лише ваші здогади...
Я тупо витріщився на нього.
Але ж вона підслуховувала!
Знаю, знаю!він почав гарячкувати.Залиште це мені. Коли мені знадобляться поради стосовно моїх службовців, я вам про це повідомлю.
Я кивнув йому і вийшов.
Една Вілсон стояла у дверях свого кабінету. Вона посміхнулась мені презирливо-тріумфально.
Я посміхнувся їй у відповідь.
Чому ви не сказали, що спите з ним? Я би тоді його не турбував.
Посмішка повільно згасла на її губахначе кулак, коли ви розтискаєте пальці.
Вона повернулась в кабінет, грюкнувши дверима.
* * *
Повернувши дверну ручку, я зайшов у тісну кімнатку з двома віконцями, обшарпаним письмовим столом, зі стелажами для паперів та витертим килимом на підлозі. Худа, неохайна жінка сиділа за столом, підперши голову руками. Вона поглянула на мене запухлими червоними очима.
Я вітально припідняв капелюха.
Хто тепер займається газетою?запитав.
Вона махнула рукою у бік сусідньої кімнати.
Він!зронила жінка і знову підперла голову руками.
Я підійшов до дверей, постукав й увійшов.
За столом Діксона сидів молодик, котрий запитально на мене зирнув. Він був невисокий, з дрібними правильними рисами обличчя, котрі цілком відповідали його статурі. Шкіру мав сліпучо-білу. Одяг його був далеко не новий і не найкращої якості, але на ньомуяк і на його власниковілежав своєрідний відбиток чоловічої охайності.
Чого вам треба?спитав він доволі стримано, що також цілком гармоніювало з рисами його обличчя.
Ногою я підтягнув до себе крісло, сів, витяг посвідчення і передав йому.
Поки молодик вивчав моє посвідчення, я вивчав його. Йому явно не було ще й двадцяти, а обличчя ще не знало бритви.
Ретельно вивчивши посвідчення, він повернув його мені. Зиркнув своїми карими очима з довгими, закрученими віями на мої плечі.
Все життя мріяв стати приватним детективом,сказав він довірливим тоном.Це, певно, так цікаво!
Я витяг пачку «Лакі страйк» і витрусив на стіл кілька сигарет. Одну з них запропонував хлопцеві, а іншу взяв собі.
Дякую!сказав він, вставляючи сигарету в свої пухкі губи.
Запаливши, я відкинувся у кріслі.
У тієї жіночки доволі згорьований вигляд,зауважив я, кивнувши у бік сусіднього приміщення.
Молодик також кивнув.
Вона працювала на нього шість років. Він був непоганий старий дивакякщо пізнати його ближче.
Хлопчина обвів поглядом кабінет, немовби щось шукаючи, а потім спитав:
То що ви хотіли?
Ви той хлопець, про якого мені розповідав Діксон? Ну, той, хто висунув ідею з масовими вбивствами?
Він кивнув.
Так, це справді я,підтвердив із гордістю.Також я казав старому дивакові, що це вдвічі збільшить наш наклад. Він і про це згадував?
Так,я випростав втомлені ноги.Усе це було вигадане лише для того, щоби збільшити тираж?
Я справді так казав, але й сам у це вірю.
Як вас звати?запитав я.
Реґ Фіппс. Можливо, я й виглядаю дитиною, але працюю в газеті вже три роки.
Отож, ви гадаєте, що всіх цих дівчат було вбито?
Він кивнув.
Ясна річ! Це ж так хвилююче, правда?очі його запалали.Але я не можу вимислити, що він зробив із їхніми тілами.
Він? Хто він?
Фіппс нахмурився.
Вбивця, звісно ж!
То це вселише ваші припущення, чи не так? І ви не знаєте напевно, що це вбивства?
Так, я не знаю напевно, що це вбивства,повторив він мої слова,але готовий присягтися, що так воно й є.
Я змінив тему.
Облишмо це. То хто тепер буде редактором?
Обличчя його затьмарилося.
Не я,гірко зауважив він.Шенкс не хоче дати мені шансу. Знову викопає якусь стару руїну...
А ви могли б із нею впоратися?
З цією газеткою?він засміявся.Ще б пак! Я міг би керувати нею навіть з наривом у вусі!
Я оповів йому, що, можливо, йому й не доведеться чекати нариву у вусі.
Справді?
Обличчя його прояснилося, але потім він недовірливо хитнув головою.
Я порадив Вулфові купити цю газетку,відповів я.Якщо Вулф її придбаєнема жодних причин, чому б вам не стати її редактором.
Він загасив сигарету і обережно поклав недопалок в жерстяну банку, повну недокурків.
Тобто, вона перейде до відомого мені старигана,пробурмотів він. Відставив банку убік і на мить замислився.
Гадаю, це буде нелегкопрацювати на Вулфа,нарешті озвався він.
Я хитнув головою.
Я за ним наглядатиму. Все, що мені треба знатичи дійсно ви б змогли нею керувати, чи це просто пусті балачки.
Я не жартую,сказав він серйозним тоном.Я й так все в ній робив. Діксон здійснював лише загальне керівництво. Але я й цим міг би зайнятисяабо ж це міг робити сам Вулф.
Я буркнув щось у відповідь.
А що робити з нею?і я кивнув на двері.
Вона тут не залишиться,впевнено сказав Фіппс.Я хотів би бачити на її місці когось, подібного до Джинджер Роджерс чи Рити ГейвортВін перебрав в голові ще кілька імен знаменитостей і додав:
Бетті Ґреббл також підійшла б, але не думаю, що вона погодиться.
Я сказав, що будь-яка з них малоймовірна.
Він підтакнув, зітхаючи.
Якщо Вулф заволодіє газетою, ми підірвемо це місто,сказав я.Переслідуватимемо Еслінгера та Старкі доти, доки не прицвяхуємо їх. Як вам таке?
Він захвилювався.
Одного разу я вже присвятив передовицю Старкі. Діксон мало не зазнав нападу. Стаття так і не була надрукована. Гадаю, що Старкі і Мейсігідна парочка.
Боюся, це їм не сподобається.
Він запустив замазані чорнилом руки в свою густу шевелюру.
А що вони можуть вдіяти? Нам не слід їх боятися.
Він пильно на мене глянув і запитав:
Чи таки слід?
Вони вбили Діксона,мяко зауважив я.
Його великі карі очі широко розплющилися.
У старого було спрацьоване серце,сказав він.Принаймні, так сказав лікар.
Але ж ви не вірите всьому, що кажуть, чи не так?
Він відкинувся на спинку крісла, поклавши руки на стіл. Я помітив, що манжети його сорочки добряче потріпані.
Ви не жартуєте?
Хтось накинув мотузку на шию Діксона і забув її зняти. Його холоднокровно задушили, але Мейсі видає це за серцевий напад. Не знаю чому, але саме так воно й є.
Хлопчина глибоко зітхнув. Обличчя його зблідло, але вогник в очах не загас.
Ви хочете сказати, що мене можуть вбити?
А також мене і Вулфа.Я дав йому ще одну сигарету.
Він обміркував почуте.
Якщо ви можете цим займатися, то й я зможу,нарешті озвався він.
Я підвівся.
Чудово. Щойно Вулф повідомить мені, що купив газету, я негайно з вами звяжуся. А поки що будьте на місці і нікому нічого не кажіть. Особливо про Діксона.
Він провів мене до дверей.
Ви справді думаєте, що Вулф дозволить мені...?
Я його вмовлю,пообіцяв я, а потім додав:
Чи не підкажете, де я можу знайти Одрі Шерідан?
В неї контора на Сінклер-стріт. Не памятаю номер будинку, але це така велика будівля з підсвіченими театральними афішами на фасаді. Ви її не проминете.
А де вона мешкає?
На Лорел-стріт. Це багатоквартирний будинок. Він розташований на півдорозі до її конторисправа. Там ще є сад на даху,і він зітхнув.Сам би не відмовився там жити.
Можливо, колись так і буде,сказав я.А поки щодо зустрічі!
До зустрічі,відповів він, а я вийшов у приймальню. Потім, згадавши дещо, повернувся.
Чи говорить вам про щось імя Едни Вілсон?
Фіппс наморщив лоба.
Щось знайоме,потім швидко поглянув на мене.А в чому річ? Це ж секретарка Вулфа, хіба ні?
Я кивнув.
А з ким вона ще зустрічається?
Ви це серйозно? Я гадав, що вона надто «домашня», щоб іще будь з ким зустрічатися.
Вулф так не вважає.
В його віці вибирати не доводиться.
То в неї нікого більше немає?
Ще є Блеклі. Я якось її з ним бачив, але він нічим не кращий за Вулфа. Старий, лисий, зморшкуватий і таке інше.
А хто такий Блеклі?
Прокурор округу. Він нічого собою не представляє. Ви ж не думаєте, що в цьому щось є, чи не так?
Я напружено розмірковував.
В цьому? Що ви маєте на увазі?
Він стенув плечима.
Ви постійно говорите якимись загадками. Хто для вас Една Віл сон?
Послухайте-но, синку!промовив я, поплескавши його по плечу.В цій справі всесуцільна загадка!
Вийшовши на вулицю, я взяв таксі і звелів водієві відвезти мене на Лорел-стріт. Уже за дванадцять хвилин ми були там, і я сказав таксистові, щоб висадив мене за рогом, не доїжджаючи до будинку. Я знайшов будинок із садом на даху просто у центрі вулиціпо правий її бік. Це було прекрасне місце, і я подумки погодився із Фіппсом, що було б таки непогано тут пожити.
Зайшов у вестибюль і підійшов до консьєржки.
Я до містера Селбі.
Дівчина нахмурилась.
Тут нема ніякого містера Селбі!
Я оповів їй, що містер Селбімій давній друг, і я подолав дві сотні миль, щоб із ним побачитися, і що він мешкає саме тут. Зауважив, що якщо вона не знає всіх своїх мешканців, то краще б покликала свого шефа.
Вона показала мені перелік всіх пожильців, щоб я сам переконався в своїй неправоті. Одрі Шерідан жила в квартирі853. Тоді я сказав, що, напевно, таки помилився, вибачився і... чи не можу я скористатися внутрішнім телефоном? Вона показала, де знаходяться телефони, і я подякував їй.
Зателефонував у квартиру853, але ніхто не відповів. Телефони розміщувались поза зором дівчини, натомість ліфт був поруч. Я піднявся на восьмий поверх, пройшов довгим безлюдним коридором і підійшов до помешкання 853. Тихенько постукав, вичекав трохи, а тоді дістав з кишені ножичок. За півхвилини я вже був всередині.
Кремово-рожева вітальня милувала око і була розцвічена квітами в керамічних вазах. Приємний аромат лілій надавав кімнаті жіночності. Я поклав капелюха на диванчик з горіхового дерева і методично обшукав кімнату. Обшарив кожну шухляду, оглянув кожну поличку; відчинив кожну коробку й валізу і піддав усе скрупульозному аналізу. Обмацав кожен сантиметр одягу на предмет промовистих опуклостей або хрускоту паперу. Заглянув під килимки та меблі. Опустив жалюзі, щоб пересвідчитись, чи нічого в них не загорнуте. На кухні дослідив вміст каструль, горщиків та кухонного начиння. Дістався навіть зливного баку у туалеті і виглянув з вікначи не підвішене там, бува, щось. Систематично, сектор за сектором, оглянув усю квартиру, але не знайшов ані фотографій, ані носовичка Мері Дрейк.
Я не надто все розкидав, але трохи таки «наслідив». Стояв, споглядаючи все це, втомлений і пригнічений. Хоча мені не пощастило знайти потрібне, однак я зміг отримати уявлення про Одрі Шерідан за предметами, що її оточували. От узяти хоча б її одяг. Одяг жінки свідчить про її характера, особливо, її нижня білизна. Білизна Одрі Шерідан була спартанською в своїй простотіжодного мережива, яскравих кольорів чи вигадливих вигинів. Все охайне й ретельно дібране. Одяг був функціональний і простий. Костюми хорошого крою, три-чотири пари фланелевих штанів різних кольорів, светри під шию, яскраві сорочки. Речі гарні та зі смаком підібрані.
Усю її косметику складали кольдкрем, кілька помад та парфуми з ароматом бузку. В квартирі було повно книг. Вони були навіть на кухні та у ванній кімнаті. В невеличкому кабінеті на столі край вікна стояла радіола з купою платівок на поличці поруч.
Одного погляду на бібліотеку і фонотеку було достатньо, аби переконатися, що Одрі Шеріданжінка серйозна. Я завжди з пересторогою ставився до серйозних жінокале вдумлива жінка, котра ще й примудрилася навчитися прийомам джиу-джитсу й яка ні на мить не завагалася, щоб викрасти речові докази у колеги-детективаце все вкупі неабияк зачепило мою гордість.
Я запалив сигарету, кинув сірника в камін і глибоко затягнувся.
Вирішив, що час нам із Одрі Шерідан познайомитися особисто.
Востаннє поглянувши на пануючий безлад, я вийшов, зачинивши за собою двері.
* * *
В дальньому кінці світлого, просторого коридору знаходились двері, де золотом на склі було вигравірувано: «Агентство швидкого реагування».
Я повернув ручку й увійшов.
Кімната була маленька. Я відразу звернув увагу на два чепуристих віконця, запнутих кремовими сітчастими гардинами. Коло зеленкувато-яблучних стін стояли три крісла; на письмовому столі зі світлого дуба розкидані були примірники «Сетердей Івнінґ Пост», «Гарперс» та «Нью-Йоркер». Вази з квітами утворювали яскраві острівці по всій кімнаті, а пухнастий перський килимдостатньо товстий для того, щоб в ньому потонули мої щиколоткиприкривав підлогу. Як на приватне детективне агентство, то це було шикарно.
Щойно я отямився від першого потрясіння, як на мене вже чекав новий удар. Двері, що вели в кабінет шефа, розчахнулися і звідти вийшов... Джефф Джордан! У руці він тримав пістолет, направлений на мене. Дуло «пушки» чомусь видалося мені мало не тунелем.
Боже ж мій!промовив Джефф, вишкіривши свої жовті зуби.Ви тільки погляньте, хто до нас завітав!
О, яка радість!парирував я.Невже це справді Джефф? Ви таки всюдисущий!
Він помахав мені під носом пістолетом:
Стули пельку, сучий синуі ніколи не затівай те, що не в стані довести до кінця!
Я картинно підняв руки вгору.
Кінокомпанія «Ворнер бразерз» відпочиває!пафосно заявив я.Хіба не можна обійтися без цього мелодраматизму?
Джефф гукнув крізь відчинені двері:
Погляньте-но лише, хто до нас завітав!
Чоловічий голос роздратовано відповів:
Хто там?
Голос був високий і пронизливий; це був той самий голос, котрий погрожував Діксонові по телефону.
Детектив із Нью-Йорка,гукнув Джефф, недобре мені посміхаючись.
Приведи його сюди!знову сказав тип із пронизливим голосом.
Джефф кивнув у бік дверей:
Ну, тизаходь!
Зачекайте-то хвильку!сказав я.Взагалі-то я прийшов до міс Шерідан. Але якщо вона зайнята, я завітаю якось пізніше.
Джефф хихикнув.
Вона й справді дуже зайнята,зауважив він,але хай тебе це не обходить. Обличчя його почервоніло:
Ну ж бо, заходь, гнидо!
Я стенув плечима, і з піднятими руками зайшов у суміжне приміщення. Воно було значно більшим за попереднє. Ще один килим лежав на підлозі. Біля відчиненого вікна стояв добротний письмовий стіл з червоного дерева. Два зручних крісла, стелажі з документами та інше офісне умеблювання доповнювали обстановку. Однак в цій кімнаті й сліду не було від охайності попередньої. В ній наче ураган пронісся. Шухляди висунуті, вміст шаф для зберігання документів вивалено на підлогу, на підлозі повно паперів.
В кімнаті було троєдівчина і два чоловіка.
Дівчина, звісно ж, була Одрі Шерідан. Я вже готовий був побіжно на неї глянути, але передумав. Натомість витріщився по-справжньому. Бо вона сиділа на стільці просто посеред кімнати. І руки її були привязані до спинки стільця. На мить це мені видалося несуттєвим, бо я зосередився на її зовнішності. Адже вона як особистість справді була варта уваги. Мала широкі плечі й вузькі стегнатипаж, який так любить малювати Варґас. Великі блакитні очі обрамлені довгими шовковистими віями. Губи пухкі та яскраво-червоні. Волосся, руде з золотавим блиском, спадало на плечі важкими хвилястими кучерями. Якщо після такого опису ви все ще не можете її уявити, тоді пригадайте Джоан Кроуфорді портрет буде повним.
На ній був блакитний кашеміровий светр, картатий синьо-білий піджак, блідо-блакитні штани та коричневі замшеві черевички.
За столом, якраз навпроти неї, сидів чоловік, поклавши ногу на стіл й обхопивши руками іншу. Другий чоловік стояв у дівчини за спиною, поклавши їй руки на плечі й уважно слідкуючи очима за рухами того, що за столом.
Я здогадався, що тип за столомРубі Старкі. З цікавістю на нього поглянув. Він був маленький. Дрібний, але жилавий. Обличчя мав рябе, очі чорні й непроникні, губитонкі. Одягнений у білий фланелевий костюм, білий крислатий капелюх, насунутий на одне око, що надавало йому хвацького й безтурботного вигляду. Але у виразі його обличчя нічого безтурботного не було.
Чоловік, котрий стояв позаду Одрі Шерідан, був того ж типу, що і Джефф Джорданвеликий, тупий на вигляд, міцний і схожий на орангутанга.
Спюек,відрекомендував мене Джефф Джордан, кивнувши головою у мій бік.
Чого вам треба?запитав Старкі, дивлячись на мене холодним поглядом.
Я витримав цей погляд.
Що тут відбувається?запитав я.Ви поки що не мер, Старкі. Тож краще облиште ці дурниці. Розвяжіть її!
Джефф схопив мене за плечі і розвернув до себе. Я побачив його кулак, що звівся мало не від колін, і вчасно відхилився вправо. Почув свист, з яким його кулак пронісся повз моє вухо, і сам вдарив його в живіт. Коли Джефф подався вперед, я поцілив йому ще й в щелепу.
Пістолет вилетів йому з рук, і я метнувся, щоб перехопити зброю. Однак Старкі виявився моторнішим. Він зробив це зі швидкістю ящірки. Його рука вибила в мене пістолет, щойно я потягся до нього самого. Старкі спробував від мене ухилитися, але я вже був на ньому верхи. Поцілив йому в живіт, однією рукою обхопив талію, а іншою захопив ногу та жбурнув назустріч іншому головорізові, котрий мчав через усю кімнату до мене. Вони впали додолу, захоплюючи з собою ще й Одрі Шерідан на стільці. Уся трійця розтягнулася на підлозі.
Я ще не встиг зайнятися ними, як до мене вже наблизився Джефф Джордан. Обличчя мав червоне, а очі налиті кровю. Я ухилився від його нищівного удару, натомість поцілив у нього кулаком, але сам не уник удару між ребра, який добряче струсонув мене. Я позадкував, помітивши, що інший бандит звівся на ноги. Тепер обидва вони насувалися на мене. Я швиргонув стілець у Джеффа, отримав удар в плече від іншого типа і поцілив тому межи очі.
Я зауважив, що Старкі звівся на ноги, але коли ті двоє знову ринулися на мене, він знаком зупинив їх. Ті відступили, і тепер ми лише мовчки дивилися один на одного.