Їй і мене вдалося нейтралізувати,похмуро визнав я.Але це було востаннє. Коли я врешті покінчу із нею, вона харчуватиметься лише крихтами зі столу!
Ми допленталися до нашої автівки.
То куди тепер?спитав Фіппс, заводячи двигун.
А ви як гадаєте? Маємо намір навідати нашого горе-слідопита і забрати фотоапарат!
Коли ми виїжджали з того духмяного провулка, жінка з божевільні потішила нас черговим моторошним верещанням.
Якщо ви гадаєте, що це крик, то ви помиляєтеся: почуєте, як волатиме наша красуня-розумниця, коли я врешті дістану її!промовив я мстиво.Ну ж бо, ворушіться!
Хотів би я на це поглянути,сказав Реґ, натиснувши на акселератор.
Розділ пятий
Я втратив два дорогоцінних дні, полюючи на Одрі Шерідан, однак так її і не знайшов. Коли знову вдерся в її помешкання, то помітив, що деякі предмети її туалету, одяг та валіза, які я бачив перед тим, зникли. Скидалося на те, що вона вирішила на якийсь час щезнути.
Поки я метався в пошуках Одрі Шерідан, Вулф зайнявся «Кренвільським вісником». Я змушений був полишити газету на нього, і Реґ повідомив мені, що той узявся за «Вісник» усерйоз. Я ж не міг зайнятися газетою доти, доки не віднайду фото тіла Діксона. Але, здається, шансів на це було мало.
Я був злий, як чорт. Найгірше ж було те, що Старкі був впевнений, що фотографія у мене. Я знав, що він піде на все, аби не дати мені скористатися тим фото. Тож я пересувався містом вельми обережноначе канатоходець хистким тросом. Щомиті був готовий до того, що мене підстрелять, мов куріпку.
Більшу частину часу я проводив, спостерігаючи за помешканням Одрі Шерідан чи чатуючи на неї в конторі.
Наприкінці другого дня я дійшов висновку, що вона або полишила місто взагалі, або «залягла на дно» в якійсь норі, відомій лише їй. За останні сорок вісім годин я спілкувався ще і з Тедом Еслінгером, однак він поняття не мав, де б вона могла переховуватись.
Правда, мені спадало на думку, що її також могли викрасти, але той факт, що вона спакувала валізу, та ще й мала при собі те нещасне фото, котре само по собі було вибуховим, видавалось мені достатньо вагомою причиною для того, щоб їй десь затаїтися. Вона знала, що я піду на все, аби повернути світлину, тож не мала анінайменшого бажання потрапити мені в руки.
На третій день після наших із Реґом відвідин моргу Старкі дав про себе знати. Усю ніч я провів у спостереженнях за будинком Одрі Шерідан і почувався препаршиво. Тож зранку повернувся в готель «Істерн» із наміром прийняти душ і плюхнутися у ліжко.
Один із головорізів Старкі примудрився метнути в мій номер свинцеву трубу з приблизно чотирма дюймами тротилу, повністю зруйнувавши спальню. Якби в той момент я не був у ванній, то від мене залишилася б лише волога пляма на стіні. А так мені на голову гепнулося всього лише півстелі з ванної кімнати.
Похитуючись, я вийшов із ванної, схопив на ходу рушника, який був майже похований під уламками штукатурки, і побрів у свою спальню. У зовнішній стіні була велика діра, стеля обвалилась, а вхідні двері хистко трималися на одній петлі. Меблі в кімнаті були знищені.
Цього вже з мене було досить. Щойно я спекався поліції, а ті, своєю чергоюроззяв, як я спакував те, що залишилося від мого одягу, і зажадав розрахунку.
Поки нічний клерк виписував його, до мене в хол спустилась Нора. Вона поглянула на мене цинічно-весело.
Привіт, міцний горішку!гукнула вона, перехилившись через балясину.Виїжджаєте?
Саме так!відповів я, удавано налякано. З мене досить вже цього містечка!
Вона задоволено хмикнула.
Але не їдьте далеко,додала вона.Ми ще навіть не почали витрачати ваші гроші!
Коли ваші хлопці починають жбурляти у мене «ананасики»,відповів,то я відчуваю, що мені пора «звалювати». Повертаюсь у свій Нью-Йорк. Краще спокійно житиму у тихій заводі Бродвею.
Вона хитнула головою.
Ой, не дуріть мене,озвалася вона.Такі круті хлопці, як ви, так просто не залишають місто.
Однак я це зроблю!наполягав я.Ви би бачили, що залишилося від мого номера!
Вони з нічним портьє обмінялися значущими поглядами.
Коли будете в наших краях, заходьте!запросила вона.Можливо, наступного разу тут до вас будуть привітнішими!
О, так! Саме це мене й лякає!проказав я, розраховуючись.Бувайте, крихітко! Пильнуйте, щоб вас ніхто не мацав!
І я безшумно пройшов через хол на веранду.
Перед входом у готель стояли двоє копів та натовп роззяв, що вдивлялися у дірку в стіні мого номеру. Я дав одному з копів долар, щоб той викликав мені таксіне хотів стовбичити на вулиці довше, ніж потрібно.
Куди їдемо, босе?спитав водій, відїжджаючи від тротуару.
На вокзал,сідаючи в машину, голосно сказав я, щоб почули поліцейські та всі охочі.
Копи широко посміхнулися. Той, хто отримав від мене долар, засунув голову у віконце авта.
Що, вам більше не подобається наше місто?запитав він, показуючи свої жовті зуби.
Відповівши, що ні, я попросив таксиста рушати.
На півдорозі, на Мейн-стріт, я сказав йому, що передумав.
Їдьмо в редакцію «Кренвільського вісника».
Але вже за кілька хвилин пересвідчився, що він мене туди не везе. Ми швидко віддалялися від ділової частини міста.
Що, в біса, ви собі дозволяєте?визвірився я.Я ж сказав: «Кренвільський вісник»!
Я почув вас з першого разу, сер!заспокійливо озвався водій.Просто сьогодні вони переїхали в інше приміщення.
Я щось буркнув і відкинувся на сидіння. Оскільки я не бачив Реґа з минулого ранку, то й не знав, що тепер робить Вулф. І подумав, що це непогана думкаперенести редакцію з такого жалюгідного району. Якщо Вулф справді має намір зробити щось путнє з тієї газетки, більш презентабельний офіс просто необхідний.
І справді, нове приміщення було хоч куди. Я знайшов редакцію «Кренвільського вісника» на восьмому поверсі сучасної великої будівлі у затишному куточку містаподалі від заводських цехів, кіптяви труб та бруду.
Я розчахнув скляні двері, на яких назва газети була написана поки що крейдою. І розсіяно подумав, що коли вона буде вигравіювана золотом, це буде цілком солідно.
Всередині була вся трійця: Вулф, Мерієн і Реґ. Правда, за одним зі столів в кутку кімнати сидів ще якийсь худий чоловяга з гострим обличчям та кошлатими бровами. Я його одразу й не примітив.
Куди це, до біса, ви пропали?гаркнув на мене Вулф, щойно я увійшов.
Я поставив валізу на підлогу.
Працював,сказав, плюхаючись у крісло і широко посміхнувшись Мерієн.
Чи не знайдеться у вас чогось випити?
Вони проігнорували моє питання.
То ви знайшли її?схвильовано поцікавився Реґ.
Дідька лисого!озвався я, запалюючи сигарету.Або ж вона виїхала з міста, або дуже вміло переховується. Це бісова місцина! Здається, увесь свій час я проводжу, розшукуючи ту чи іншу дамочку!
Вулф вирячився на мене.
Та ви ще жодної не знайшли!зауважив він.Послухайте-но мене, молодий чоловіче...
Ближче до справи,урвав його я, витримавши похмурий погляд.Сьогодні я не в стані вислуховувати будь-які зауваження. Я дуже хочу спати. Десять хвилин тому хтось жбурнув у мене бомбу, і мене й досі хитає!
На це вони нарешті зреагували.
Мерієн запитала стурбовано:
Бомбу? Але ж вас не поранено?
Довготелесий за столом нарешті вийшов із трансу.
Бомбу? Що ви маєте на увазі?вимогливо спитав він.Де?
Я оповів їм усю історію.
Реґ скочив на ноги ще до того, я скінчив. Схопив фотоапарат.
Ходімо!сказав він довготелесому.Оце так новина!
Вони мало не налетіли один на одного в дверях, намагаючись проскочити разом.
Я тупо подивився їм услід, а потім глянув на Мерієн.
Хто той чоловяга з важким поглядом?
Нед Летімер,сказала вона, дивлячись на мене співчутливо.Він тепер працює у нас. А ви впевнені, що з вами все гаразд?
Так, цілком,відповів я, знову відкидаючись у кріслі.Але як довго я ще перебуватиму в безпеціце ще питання!
Вулф запалив сигарету, продовжуючи дивитися на мене.
Що я хотів би знатитак це...
Але я урвав його:
Нам справді час поговорити. Зачекайте-но хвильку.
І я повернувся до Мерієн.
Послухайте-но, серденько! Вже доволі пізно, може, ви б вже йшли додому?
Саме збираюсь,відповіла вона.А що маєте намір робити ви? Тобто, я маю на увазі, де ви спатимете?
Це крісло цілком мене влаштовує,сказав я без жодного ентузіазму.А завтра щось собі підшукаю.
В одному з сусідніх приміщень є диванчик,озвалася Мерієн, підводячись.Я приготую його для вас.
Я сказав, що це було б чудово, і, підхопивши валізу, попрямував за нею у вузький коридорчик, куди виходило троє дверей.
Отак вже краще,зауважив я, коли вона відчинила якісь двері та увімкнула світло. Поки ми розстеляли диван, я запитав, як їй подобається нова робота.
Вулф не надто чіпляється до вас, еге ж?
Вона відповіла, що всі вони милі до неї, і вона в захваті від роботи.
Сьогодні вранці я зїхала з готелю «Істерн»,додала.Зняла умебльовану кімнату в багатоквартирному будинку якраз навпроти редакції. Там дешевше, зручніше і нема того жахливого диму.
Я зауважив, що Реґ, певно, на сьомому небі від щастя, що працює разом із нею, й вона, сміючись, це підтвердила.
Він таке ще дитя!сказала вона, опоряджаючи мені постіль.Але він далеко не дурний. Ось тактепер вам буде не так вже й погано спати! Можливо, мені вдасться винайняти вам помешкання в своєму будинку! Чи це би вас влаштувало?
Зачекаймо до вечора,відповів я.Це залежить від того, що ще надумає зробити зі мною Старкі. Можливо, мені справді краще буде зачаїтися десь, як це зробила Одрі Шерідан. Я більше не хочу, щоб у мене кидали гранати!
Ми повернулися у приймальню. Вулф досі задумливо сидів у кріслі, палячи сигару.
Промовив:
Не змушуйте мене сидіти тут усю ніч. Мені є чим зайнятися, окрім того, щоб марнувати час в очікуванні!
Мерієн натягла капелюшок і взяла сумочку.
Доброї ночі!побажала вона мені і, посміхнувшись Вулфу, вийшла.
Вулф перекотив сигару з одного кутика губ в інший та подивився їй услід.
Хороша дівчина,пробурмотів.До того ж, вправна.
Я всівся поруч і теж запалив сигарету.
Тримайтеся вже краще міс Вілсон,зауважив я.Вона більше вам підходить.
Він злобно глянув на мене.
То про що ви хотіли зі мною поговорити?спитав він.Ніколи ще не зустрічав таких людей, як ви! Чому ви, в біса, нічого не робите?
Можливо, ви просто не знаєте, що я роблю,озвався я, випростовуючи ноги й позіхаючи.Тож обговорімо це.
Я виклав йому усехоча в моєму викладі це й наполовину не звучало так погано, як було насправді.
Тепер ви бачите, з чим мені довелося стикнутися,підсумував я.Усі тут працюють один проти одного, і тому нам не вдається отримати якихось результатів. Але навіть якби мені таки пощастило роздобути фото Діксона, маю великі сумніви, що мені вдалося б пришити це вбивство Старку. Єдине, що я міг би зробитице завдати неприємностей Мейсі, що само по собі було б уже непогано.
Вулф закусив нижню губу.
Отже, в усьому замішаний Старкі!гаркнув він.Повішайте на нього смерть Діксонаі він змушений буде вийти з гри. Так, саме це ви й мусите зробити. Попишіть тих зниклих дівчат і займіться Старкі. Роздобудьте фото і знайдіть ще якісь докази його причетності до вбивства. Ми з Еслінгером цілком можемо позмагатися на виборах й удвох. Його я не боюся.
А як же дівчата?запитав я, уважно дивлячись на нього.
Щойно Старкі опиниться у вязниці,рикнув Вулф,як вони самі відшукаються. І так ясно, що вони працюють на Старкі.
Я хитнув головою.
Не думаю. Вінчи хтось іншийтаки викрав їх або вбив.
До біса з дівчатами!гукнув спересердя Вулф.Займіться ліпше Старкі. І найкраще звинуватити його у вбивстві Діксона.
Можливо, воно й так,погодився я,але мене не винаймали займатися Старкі. Мене найняли відшукати дівчат.
Його очі гнівно зблиснули.
Вас найняли працювати на мене!сказав він.І поки я вам плачу, робитимете те, що казатиму!
Я заперечно мотнув головою.
Отут ви не праві. Якщо ви хочете, щоб я займався Старкі, то повинні укласти новий контракт.
Він угруз у своєму кріслі, і очі його звузилися.
Ах, так!сказав він, і голос його задзвенів він гніву.То ви ще намагаєтесь мною керувати?
Називайте це, як хочете,байдуже сказав я,але я не візьмусь ні за що, настільки небезпечне, як це, без додаткових гарантій. Я цілком можу повернутися в Нью-Йорк, узятися за іншу справу, будучи впевнений, що прокинусь наступного ранку живим і не потребуватиму крил ангела, який би допровадив мене до ванної. А тут вже робота іншого плану. Будь-якої миті я можу почути звук небесної арфи. І якщо я все-таки займуся Старкі, то це майже так само погано, як і припуститися найменшої помилки в цій справі. Бо тоді Мейсі нічого не робитиме; ви нічого не робитиметеа Еслінгер із задоволенням надішле мені труну в подарунок!
Він повільно жував свою сигару, обмірковуючи почуте.
Ідіть під три чорти!нарешті озвався він.Попрошу полковника Форсберга відрядити мені когось іншого.
Я криво йому всміхнувся.
Не смішіть мене!сказав я.Полковник Форсберг керує детективним агентством. Такими справами, як ваша, він не займається. Якби він знав, що тут відбувається, то негайно б повернув вам гроші, а мене відкликав назад. Якщо ви мені не віритезверніться до нього і переконайтесь самі.
Я загасив сигарету і тицьнув пальцем у нього.
Якщо хочете Старківи його отримаєте; однак муситимете розщедритися і надати мені повну свободу дій. Зробіть цеі я вам його дістану!
Як?перепитав Вулф, задумливо дивлячись на мене.
Нехай це вас не обходить,відповів я.Я можу це зробити. Лише скажіть мені, що ви хочете засадити його за ґратиі я це для вас зроблю!
Щось у вас мені дуже не подобається!гаркнув Вулф.Надто у вас все гладко, і говорите забагато. В яку гру ви граєте?
Я криво йому посміхнувся.
Можливо, я й немало говорю, однак не так вже й багато можна з мене витягти.
Він струсив попіл у мідну попільничку.
То скільки це коштуватиме?
Пять штук буде цілком достатньо,озвався я.За такі гроші я дістану вам Старкі за тиждень.
Він хитнув своєю коротко стриженою головою.
Надто багато,зауважив він.І половини суми буде достатньо.
Залежить від того, як на це поглянути,сказав я.Саме в таку суму я оцінив своє життя. Якщо Старкі таки вкоротить мені віку, я хотів би, щоб було чим прикрасити свій заповіт.
Дві тисячі доларів і повна свобода дій,рішуче сказав він.Це остаточно.
Я бачив, що торгуватися з ним немає сенсу.
Гаразд,погодився я.Для вас це вигідна оборудка, однак я завжди шукаю пригод на свою голову. Дайте мені чекі я завтра ж розпочинаю полювання.
Грошіпісля того, як ви мені дістанете Старкі,коротко сказав Вулф.
Я заперечно мотнув головою.
Е, ні!гроші наперед, або я виходжу з гри. Тут по-вашому не буде!
Він зміряв мене поглядом і вирішив, що сперечатися зі мною намарне.
Витяг чекову книжку, написав суму, розгонисто поставив у ній свій підпис і кинув чек на стіл.
Я узяв його, уважно розглянув і дбайливо заховав папірець у кишеню.
Не забудьте про свободу дій,нагадав я йому.
А що вона передбачає?
Те, що ви триматиметеся подалі від «Вісника». Є лише один спосіб скинути Старкі з сідла, а ви не повинні бути в це замішані.
Він забарабанив пальцями по столу.
Що ви замислили?запитав він, і в очах його читалися сумніви та підозра.
Чим менше знатимете, тим краще,озвався я.Хочу, щоб ви трималися від усього цього подалі. Якщо за тиждень Старкі не буде за ґратами, я поверну вам гроші. Лише це вас і має обходити. Загнати Старкі у глухий кутмоя справа, і для цього мені потрібна газета, а якщо ви не хочете, щоби хтось метнув гранату у вас, то краще тримайтесь від усього цього подалі.
Він підвівся.
Сім днів,повторив він.Але якщо за сім днів ви не впораєтеся із завданням, то заберетеся звідси геть і повернете мені гроші. Вам ясно?
Аякже,озвався я, позіхаючи.То, можливо, тепер ви нарешті дасте мені поспати?
Він окинув мене довгим замисленим поглядом і вийшов, зачинивши за собою двері.
* * *
Наступного дня о десятій ранку я вже сидів в редакції за солідним столом, який Вулф замовив для себе.
Мерієн, Реґ та Летімер були тут же. Мерієн сиділа на стільці поруч, Реґобіч неї, а Летімер підпирав стінку коло вікна.
Не знаю, як поставитесь до справи ви,почав я, відкидаючись у кріслі так, щоби зручно примостити ноги на столі,але мені надано свободу дій на наступні сім днів, і за цей час я маю намір розплутати усю цю справу і зясувати мотиви. Можливо, ви не схочете бути замішаними в таке. Все, що ви можете з цього отриматице лаври та сенсаційну першу шпальту газети, яка надалі може стати вельми прибутковою. Можливо, все піде не так гладко, однак ви робитимете те, що справді принесе користь місту. Все залежить від того, як ви до цього поставитеся.
Вони продовжували дивитися на мене вичікувально.
Що нам треба робити?поцікавився Реґ.Коли я знатиму, чого від мене чекають, то можете на мене розраховувати.
Спробуємо розворушити це місто,відповів я,що можна зробити доволі легко, але це лише початок. Ми маємо віднайти Одрі Шерідан та забрати в неї ті фото. Маючи їх, спробуємо звинуватити Старкі та його людей у вбивстві Діксона. Після цього клубок почне розплутуватися, і ми врешті вийдемо на слід зниклих дівчат.
Мені доведеться на кілька днів зникнути, але вам поки що є чим зайнятися. Наприклад, зясувати, чи тіло Діксона вже забрали з моргу і чи відвезли його до Еслінгера. Також я хочу знати, що поліція робить у звязку зі зникненням Мері Дрейк.
Я поглянув на Летімера.
От ви могли б цим і зайнятися. Зустріньтеся з Мейсі і візьміть у нього інтервю. Дайте йому зрозуміти, що ви на його боці, однак витягніть з нього все, що можливо.
Я повернувся до Мерієн.
Зустріньтесь із Тедом Еслінгером. Йому повинно бути відомо, чи звязувалась із вашим батьком Одрі Шерідан. Адже вона не може цілком ігнорувати свого клієнта. Мені страшенно потрібно її знайти. Також я хочу знати все про Едну Вілсону ній є щось фальшиве.
Я зробив паузу, щоб запалити сигарету.
І ще хочу знати, де був Джефф Джордан того дня, коли був убитий Діксон.
Реґ сказав:
Гаразд, ми цим займемося!і запитально поглянув на Летімера; той ствердно кивнув.
А як щодо «Вісника»?запитав я.Чи зможете ви одночасно виконувати мої завдання і випускати газету?
Газета складається з постійних розділів та гарячих новин,пояснив Реґ.Звичайна інформація відразу йде в друк, а свіжі новини редактор переглядає безпосередньо перед випуском. Ми подаємо лише місцеві новини, а тому легко можемо впоратися з усім.
Тоді беріться до роботи,розпорядився я.Мерієн відповідатиме за Еслінгера та Едну Вілсон. Реґ поцікавиться похоронами Діксона та місцезнаходженням Одрі Шерідан. А ви, Летімере, йдіть до Мейсі. Витягніть з нього все, що вдасться. Я хочу, щоб розслідування справи просувалося, і я це зроблю. Зустрінемося тут о сьомій і побачимо, що вам вдалося зробити.
Усі пристали на це.
Якщо щось піде не так, звяжіться зі мною по телефону. Я буду тут увесь день. Якщо хтось із вас побачить Одрі, прослідкуйте за нею і негайно повідомте мені. Ця дама мені потрібна більше, ніж абихто.
Коли всі розійшлися, я написав черговий рапорт полковникові Форсбергу. Кожен детектив, котрий працював у полковника, повинен був надсилати йому щоденний звіт. Це була непогана ідея, адже вона демонструвала прогрес кожного співробітника і допомагала йому звернути увагу на такі деталі, які інакше могли би пройти повз нього.
Перечитавши рапорт, мене вразив у ньому один моментіз тим «Вуличним фото» було щось не так.
Я запалив сигарету і замислився. Чим більше я думав над цим, тим підозрілішим усе видавалося. Я поняття не мав, за якими параметрами Старкі добирав дівчину для викраденняі чомусь був впевнений, що до кожного викрадення причетний саме він. Якщо це так, тоді теоретично ідея з фотографуванням дівчини одним з його людей, випискою їй квитанції з адресою ательє для того, щоб викрасти дівчину, коли та прийде по фото, була не такою вже й безглуздою. Але вона була хорошою лише теоретично. Бо дівчина могла й не захотіти забрати своє фотоі це було очевидно. Але якщо вона таки приходила і її викрадалито як же її вивозили з приміщення ательє? І чому фотографія Мері Дрейк була виставлена у вітрині в день її зникнення? Щось тут було не так, і я не міг збагнути, що саме.
Нарешті я з огидою облишив свої домисли, і решту ранку провів у ліжку, дрімаючи та відпочиваючи. Не було жодного сенсу зявлятися на вулицях, розмірковував я. Якщо Мейсі та Старкі вважатимуть, що я полишив місто, то я зможу підготувати їм сюрприз. Я поки що не знав, що це буде за сюрприз, однак чим більше клював носом, тим дієвішим цей метод мені видавався. Коли прокинувся, побачив, що наді мною схилився Реґіз роздратованим виразом на вельми досвідченому, юному обличчі.
Я кліпнув, позіхнув і сів на імпровізованій постелі.
Не думайте, що я тільки те й робив, що спав,сказав я, спускаючи ноги з ліжка та пригладжуючи рукою волосся.Поки вас не було, я багато думав.
Воно й видно,саркастично зауважив Реґ.А я тим часом мало не стоптав собі пяти.
Я поглянув на годинник. Було вже по третій.
От, чорт!вражено вигукнув я.А я й не знав, що вже так пізно! Я ще навіть не снідав!
Не переймайтеся так своїм сніданком,зауважив Реґ.У мене є для вас новини.
Тож сідайте й розказуйте!сказав я, знімаючи телефонну слухавку і набираючи номер найближчої аптеки-закусочної за рогом.
Одрі Шерідан у місті,сказав він.Я щойно її бачив.
То що тоді ви робите тут?озвався я, суворо глянувши на нього.Чому не вирушили за нею слідом?
Але ще до того, як він встиг відповісти, озвався голос із закусочної, і я замовив сандвічі та півпінти «Бурбону».
Продовжуйте,сказав я, поклавши слухавку.
У мене не було можливості,сказав він із роздратуванням,бо вона сиділа в таксі. Авто промчало на повній швидкості, і вона виглянула з вікна, проїжджаючи повз мене. Поки я знайшов вільне таксі, за нею вже загуло. Я обїхав увесь район у пошуках її, але намарно; вона зникла надто швидко.
Я запалив сигарету і пройшовся до стола.
Принаймні, добре, що вона десь тут. Якби Старкі знав, що фотографії у неї, я би гроша ламаного не дав за її життя.
Таке і про вас можна сказати,зауважив Реґ, сідаючи в крісло і прилаштовуючи ноги на ліжку.
Так, але своє життя я оцінив трохи дорожче,нагадав я йому.Що ще вам вдалося розкопати? Що там із Діксоном?
А ви не здогадуєтесь?запитав Реґ.Стара історія. Еслінгер вислав за ним катафалк, катафалк загорівся і все, що залишилося від Діксонаце купка попелу та кілька обгорілих кісток. Я би давно вже був тут, однак мені треба було забігти в друкарню і помістити новину на першу шпальту. Ніхто не знає, як виник вогонь, але фургон зненацька спалахнув, неначе смолоскип. Щастя, що водієві вдалося вчасно вистрибнути з машини.
Я буркнув:
Розумно.І додав:Так, це справді мудро. Тож цінність того фото лише зростаєяк для мене, так і для Старкі. Знищивши світлину, Старкі буде в безпеці.
Але ж ми не впевнені, що саме він убив Діксона, чи не так?перепитав Реґ.
Майже впевнені,виправив я Реґа.Його вбив або сам Старкі, або Джефф. Однак є якась неувязка з тим «Вуличним фото». Складається враження, що хтось дуже хоче «повісити» ті викрадення на Старкі. Не забувайте, що фотографії були у Діксона. Можливо, він мав намір шантажувати ними Старкі?
Реґ подивився зачудовано.
Як саме?
Поки що не знаю. Бо якби знав, то це мене б вже на щось наштовхнуло. Адже якщо Діксон справді чинив тиск на Старкі, то чим це не мотив для вбивства?
Гадаю, що може бути й так,зауважив Реґ із ноткою сумніву в голосі.Думаю, ви справді на шляху до істини, але це ще не вся правда.
Знаю,визнав я, чухаючи потилицю.Але невдовзі я її дізнаюсь. Може, ви би сходили до Еслінгера і підхопили по дорозі Мерієн? Скажіть їй, що бачили Шерідан. Може, вона також натрапить на Одрі.
Реґ погодився та підвівся з крісла.
За кілька хвилин зявився посильний із сандвічами та віскі, і я всівся снідати.
За винятком кількох телефонних дзвінків від невідомих мені людей, загалом післяобідня пора пройшла доволі спокійно. Я палив, пив «Бурбон» та байдикував. Уже стемніло, а я ще й гадки не мав, що робити далі, хоча й знав, що треба таки щось робити. Все залежало від того, що вдасться розкопати іншим.
Десь перед сьомою зявилися Реґ і Летімер. Коли вони зайшли в приймальню, я саме сидів за столом.
Дивно!ядуче зауважив Реґ.А я думав, ви все ще спите.
Маю ж я вам подавати приклад!озвався я, запрошуючи їх присісти.А де Мерієн?
Вона невдовзі буде,сказав Летімер, перекинувши ноги через спинку крісла і запалюючи сигарету.Чудова дівчина! Я багато чого міг би для неї зробити, якби вона була про мене такої ж думки.
Реґ сердито глянув на нього.
Залиште її в спокої!розлючено вигукнув він.Вона моя секретарка, і я не потерплю жодних шурів-мурів у себе під носом!
Заспокойтеся обидва!втихомирив я їх.Спершу послухаймо, що вдалося розкопати Летімерові.
Той хитнув головою.
Не так вже й багато. Я зустрівся із Мейсі. Він нагодував мене звичними байками. Поліція очікує знайти дівчат з хвилини на хвилину. Але з того, як він це повідав, я бачив, що він бреше. Тепер він уже визнає, що це викрадення, і що нібито за цим стоїть Вулфаби кинути тінь на роботу його поліцейського відділку.
Що, так і сказав?
Так, одначе він думав, що я на його боці, інакше він ніколи б так не висловився.
Завтра ми розмістимо це на першій шпальті газети:
«Шеф поліції стверджує, що до викрадення дівчат причетний промисловий магнат!» «Зниклих дівчат очікується знайти вже сьогодні!»повідомив я Реґові.Ми процитуємо слова Мейсі дослівно. Якщо це не викличе якоїсь реакції, то я облишу цю справу.
Летімер почухав голову.
Вже не знаю, що він зі мною за це зробить,скорботно зауважив він.Але якщо вам так требащо ж, я погоджуюся.
Я повернувся до Реґа.
Напишіть щось у такому дусі. Подивимося, що з цього вийде. Беріться до роботи, друже!
Реґ вийшов у сусідню кімнату, і вже за мить звідти почулося клацання друкарської машинки.
Що вам вдалося дізнатися про Джеффа?запитав я трохи згодом.
Він грав у покер до першої години ночі у Лефті,відповів Летімер.Потім пішов додому. Пішов сам, тож цілком міг дорогою заглянути в «Кренвільський вісник».
Скидається на те, що алібі в нього немає. Діксона було вбито десь близько другої. Чи не знаєте ви, де в той час був Старкі?
Летімер заперечно хитнув головою.
Я міг би це зясувати,сказав він,можливо, воно й варте того.
Тож зробіть це,сказав я, поглянувши на годинник. Було вже пів на восьму.
Де це, в біса, поділася Мерієн?
Можливо, вона щось виявила,озвався Летімер, підводячись з крісла.Ну, якщо я вам більше не потрібний, то піду. В мене побачення, а після вечері я знову завітаю до Лефті і спробую дізнатися щось про Старкі.
Але зробіть це дуже обережно, бо я не хочу сполохати цього негідника.
Я буду обережний,пообіцяв Летімер, виходячи.
Я пішов до Реґа і прочитав його статтю. Ми ще трохи над нею попрацювали, і врешті я задоволено відкинувся у кріслі.
Гадаю, тепер добре,сказав я.Це таки завдасть Мейсі головного болю, а Вулф, можливо, подасть на нього в суд за наклеп.
Мейсі все заперечуватиме,махнув головою Реґ.Мені не подобається ця ідея, друже! Це погана стаття. Якщо Вулф і Мейсі обєднаються проти нас, то нам буде непереливки.
Я вишкірився.
Не смішіть мене, Реґу!зауважив я.Вулф володіє цією газеткою. У нього купа грошей. Якщо Мейсі й подасть позов, то Вулф втратить не так багато, зате здобуде собі неабияку популярність.
Тут вже й Реґ усміхнуся.
А що, це цілком можливо,зауважив він.Вам із цим розплутуватися. Якщо ви вважаєте, що так буде добре, то я, своєю чергою, віддам матеріал у друк.
Звісно ж, що так буде добре,сказав я.Нехай це друкують.
Поклавши статтю в конверт, він раптово підвів голову.