Я спіймав себе на тому, що нервово зібгав у кулак простирадло, але вчасно схаменувся. Спокійніше, сказав я собі. Розслабся. Не підганяй події.
Привіт!також озвався до нього, і голос мій прозвучав, мов натягнута струна.Тобі нема потреби мене доглядати. Де Зальцер? Хочу з ним поговорити.
Доктор Зальцер, бебі!докірливо виправив мене Бленд.Будь шанобливим!
І підморгнув Хопперові.
Побачиш його завтра.
Хочу бачити його просто зараз,вперто повторив я.
Завтра, бебі! Доктор також має трохи відпочити. Якщо тобі щось потрібно, скажи мені. Яголовний на цьому поверсі. І все тут залежить від мене.
Мені потрібен Зальцер,сказав я, намагаючись контролювати свій голос.
Я ж тобі сказавзавтра, бебі! А тепер заспокойся. Зроблю тобі укольчик, і ти заснеш.
Містер Сібрайт вважає, що віндетектив,зненацька сердито озвався Хоппер.І каже, що доктор Зальцер когось убив.
Доволі нешанобливо: але яке це має значення?сказав Бленд, беручи з таці коробку і набираючи у шприц якусь рідину.
Це таки має значення: в нього галюцинації,сердито озвався Хоппер.Так написано у цій книзі. Не розумію, чому цей тип повинен бути в моїй палаті. Він мені не подобається, бо може бути небезпечним.
Бленд хрипко засміявся.
Кумедно чути від тебе таке. Помовчи, любий! У мене багато справ.
І Бленд вставив голку в шприц та почав набирати в нього безбарвну рідину.
Я поскаржуся докторові Зальцеру,сказав Хоппер.Моєму батькові це не сподобається!
Хай твій батько йде під три чорти і ти разом із ним!нетерпляче вигукнув Бленд, підходячи до мене.
Гаразд, дай мені свою праву руку!
Я різко сів на ліжку.
Не коліть мені цю гидоту,сказав йому.
Облиш, бебі; я все одно тобі це вколю,сказав Бленд, вишкірившись іще ширше.Просто лягай і розслабся.
Ти мені цього не вколеш,уперто сказав я.
Правицею він схопив моє запястя. Його короткі товсті пальці впилися мені в руку, мов кліщі.
Не хочеш по-хорошому,сказав він, наближаючи до мене червоне веснянкувате обличчя,то нехай буде так.
Я напружив мязи, намагаючись ослабити його хватку, однак натомість мало не порвав собі звязки. Подався вперед, намагаючись поцілити йому плечем у груди, але це мені також не вдалося.
Він не ослабляв хватку, криво мені посміхаючись та очікуючи, що ще я втну. Я не змусив його довго чекати, спробувавши вивільнити ноги з-під простирадла, але намарне. Простирадло було цупке, мов брезент і припасоване так щільно, що навіть не зрушилося.
Ти скінчив, бебі?запитав Бленд майже привітно.Тепер я маю намір встромити у тебе голку, і, якщо чинитимеш опір, то я її в тобі й залишутож будь обережнішим!
Скрипнувши зубами, я різко відкотився від нього, від чого він втратив рівновагу й похитнувся. Відразу ж відновив її, однак усміх щез.
То ти гадаєш, що сильний, еге ж?прошепотів Бленд.Окей, бебі: побачимо, хто сильніший.
І він почав згинати мені руку. Я опирався, як міг, але це було все одно, що чинити спротив котку. Він був надзвичайно сильнийпросто неймовірноі моя рука повільно згиналася, та кожен мяз у ній аж пищав. Холодний піт почав стікати мені по спині, й дихання зі свистом виривалося з грудей. Я напружився, й мені вдалося відвоювати кілька дюймів. Бленд також почав задихатися. Можливо, якби мені вдалося натиснути на нього усією своєю вагою, то я би його подолав. Але, сидячи так на ліжкуодна рука стиснута наручником, ноги обплутані простирадломя не мав жодних шансів подужати його.
Дюйм за дюймом він нахиляв менеі так само, дюйм за дюймом, я опирався йому. Моя рука повільно опинилась у мене за спиною і наче вивернулася в суглобі. Однак я навіть не відчув болю, бо ладний був убити того типа. Потім відчув укол, а він відступив, вивільняючи мою руку.
Обличчя його спітніло, а дихання було утруднене. Не все вийшло так, як хотів Бленд.
Ну що ж, бебі,прошепотів він.Ти сам цього хотів. Якби я не був таким мякосердим, то зламав би тобі руку.
Я спробував поцілити у нього, але рука мене не слухалася. Не знаю, що Бленд мені вколов, але це швидко подіяло. Ненависне червоне обличчя почало розпливатися. Стіни неначе розкололись. А поза обличчям та стінами був якийсь довгий, чорний тунель.
III
Я розплющив очі.
Бліде сонце пробивалося крізь заґратовані вікна, відкидаючи решітчасті тіні на протилежну, сліпучо-білу, стіну: шість гострих ліній нагадали мені, що явязень.
Бленд нечутно снував кімнатою зі шматиною в руках. Усипане ластовинням обличчя було зосередженим. Він ретельно витирав пилюку: не оминав жодного куточка.
Хоппер сидів на ліжку і читав книгу. На його лиці застиг роздратовано-похмурий вираз. На Бленда не звертав жодної увагинавіть коли той витирав пилюку на столику поруч з його ліжком.
Нарешті Бленд підійшов до мене і почав витирати мій столик. Наші очі зустрілись, і його посмішка-оскал зробилася ширшою.
Привіт, бебі!сказав він.Як почуваєшся?
Чудово,відповів я, сідаючи в ліжку трохи вище. Права рука і плече все ще боліли, а на запясті красувалися відбитки його товстих пальців.
Це добре. Через кілька хвилин я тебе поголю, а потім ти зможеш прийняти ванну.
А це означає, що з мене знімуть наручники, подумав я.
Здається, Бленд одразу ж прочитав мої думки.
Дивися мені, бебіжодних витівок,сказав він.І викинь собі з голови, що зможеш утекти. Звідси не втікають. Зі мною тут ще кілька дужих хлопців. Двері на сходах зачинені, на вікнах усюди решітки. Можеш запитати в Хопперавін тобі розкаже. Коли Хоппі щойно потрапив сюди, він також шукав собі пригод: спробував утекти, але це йому не вдалося.
Я поглянув на Бленда вдавано байдуже й нічого не відповів.
І ще запитай у Хоппі, що роблять із неслухняними дітками. Він тобі повідає,і Бленд, вишкірившись, зирнув на Хоппера.
Ти ж йому це розкажеш, Хоппі?
Той відірвав погляд від книги і похмуро глянув на нього.
Не розмовляй зі мною, плебею! Мені осоружний сам твій вигляд.
Бленд здавлено хихикнув.
Нічого страшного, бебі! Я не ображаюсявже звик.
Хоппер непристойно вилаявся.
Спокійніше, малий!кинув йому Бленд, продовжуючи всміхатися.Дивися, не перегни палицю!
І пішов до дверей.
Поголитеся, приймете ваннуі снідати; побачу, чи зможу вділити вам якесь додаткове яйце.
Хоппер барвисто повідомив йому, що він може зробити з тим яйцем.
Посміюючись, Бленд вийшов.
Навіть і не намагайтеся втекти, Сібрайте,сказав Хоппер.Воно того не варте. Вони натягнуть на вас гамівну сорочку і триматимуть у ванні з холодною водою впродовж кількох днів. І він не бреше про двері. Не маючи ключа, звідси не вийдеш.
Я вирішив вичекати.
Невдовзі Бленд повернувся з двома електробритвами. Увімкнув їх у розетки і подав нам із Хоппером.
Швиденько голіться, дітки,додав він.У мене сьогодні повно справ.
Ти вічно бурчиш,роздратовано зауважив Хоппер.Краще би вийшов. Мене нудить від твоєї червоної пики.
Це взаємно, бебі!життєрадісно відповів Бленд.Поквапся ж та поголись як слід! Доктор Зальцер не любить, коли його пацієнти мають неохайний вигляд.
Тож сьогодні я нарешті зустрінусь із Зальцером! Не те, щоб я чекав від цієї зустрічі чогось особливогоале, можливо, мені вдасться залякати його. Якщо мене сюди помістив Шеррілл, то, може, мені пощастить переконати Зальцера, які це небезпечні ігривикрадати будь-кого. В успіх свого задуму я не дуже вірив, але спробувати було варто.
Коли я закінчував голитись, увійшов Бленд з білим купальним халатом у руках.
Жодних дурниць, бебі,сказав він пошепки і підійшов до мого ліжка, аби відстібнути наручник.Розслабся!
Я лежав спокійно, поки він знімав з мене наручник. Хоппер спостерігав за мною зі зосередженим інтересом. Бленд відступив на кілька кроків од ліжка і також придивлявся до мене.
Уставай же, бебі!
Я виплутав ноги з простирадла, спустив їх на підлогу й підвівся. Щойно став на ноги, зрозумів, як безглуздо розпочинати будь-що. Ноги підгинались і були наче ватяні. Я не зміг би втекти навіть від розлюченого бика.
Зробив кілька невпевнених кроків і раптом осів на підлогу. Спершу не мав наміру цього робити, але потім мені спало на думку, що непогано було б показати Бленду, що я набагато слабший, аніж є насправді.
Ставши навкарачки, врешті зіпявся на ноги. Бленд ані порухався. Він дивився на мене з підозрою, щомиті очікуючи якоїсь пастки.
Допоможи мені, чого витріщився!гаркнув я.Або ж вклади назад у ліжко!
Послухай, бебі,я тебе попередив,мяко сказав він.Якщо ти щось утнешце буде останнє, що зробиш упродовж багатьох днів.
Не дзявкай! Тобі-то що до того? Чи наклав у штани?
Здається, таку мову він розумів краще, бо таки подав мені руку.
Не таким, як ти, мене лякати!
Він допоміг мені натягти халат, відімкнув двері, й ми разом вийшли у довгий коридор. Я зробив ще кілька кроків і зупинився, неначе не впевнений у своїх силах. Ця передишка дала мені змогу роззирнутися довкола. В одному кінці коридору виднілися масивні двері; інший кінець вінчало високе заґратоване вікно.
Окей, бебі,сказав, вишкірившись, Бленд.Тепер, коли ти маєш більш-менш пристойний вигляд, рухаймося. Уже все я тобі пояснив, і ти все побачив на власні очі.
Еге ж, я все побачив на власні очі.
Я вяло брів коридором поруч із Блендом, гарячково розмірковуючи.
Мені конче потрібно заволодіти ключами від дверей та від наручника. Або цеабо ж чекати, поки їм набридне тримати мене тут чи я просто згнию тут заживо.
Раптове сумяття в кінці коридору змусило нас зупинитися: почувся зляканий крик і звук падінняненаче щось важке гепнуло на підлогу.
Бленд схопив мене за руку.
Сусідні двері рвучко розчахнулись і звідти вилетіла дівчина. Перше ж, що вражалоце її цілковита нагота. Здавалося, вона вискочила просто з ванної, бо вода все ще поблискувала на її білому тілі; острівці мильної піни покривали тонкі руки. Вона була білявкою, і кучеряве волосся вінцем оповивало її голову. Її не можна було назвати гарною, але й непоказною не була. Вона була своєрідноюбезумовно, і винятково цікавою, й у мене навіть склалося враження, що такою залишатиметься не тільки без одягу, а й у ньому. На вигляд їй було років двадцять пять. Мала чудову фігуру: довгі ноги, високий бюст, шкіракольору збитих вершків.
Я чув, як Бленд затамував подих.
Гаряча штучка!сказав він упівголоса, кинувся вперед і товстими пальцями схопив дівчину за руку. Очі його палали тваринною хіттю. Дівчина скрикнула, і крик її злетів до стелі та відбився од стін. Рука Бленда зісковзнула з її слизької від мила руки. Дівчина різко розвернулась і побігла коридором. Бігла вона з неочікуваною граційністюшвидко, мов вітер.
Бленд зробив крок уперед, але раптово наче передумав: вона і так нікуди не втече. Дівчина добігла до дверей і почала гамселити по них кулаками.
Усе це тривало лише кілька секунд, а потім з ванної вискочила медсестра: висока, могутньої будови жінка. Її обличчя з грубими рисами було блідим від тривоги і люті. Вона поглянула на голу спину дівчини в кінці коридору, а потім зирнула на Бленда.
Забери звідси свого пацієнта,сказала вона.І сам також забирайся: чуєш, ти, мавпо!
Стули пельку!озвався Бленд, усе ще не зводячи очей з дівчини.Облиш її, стара кобило!
Забери свого пацієнта, інакше я на тебе поскаржуся!розлючено гаркнула медсестра.
Чиє б нявчало, а твоє б мовчало!презирливо зронив Бленд.
І схопив мене за руку.
Ходімо, бебі; вистава скінчилася! Ти не можеш сказати, що тут нудно. Прекрасний догляд і безкоштовний «Фолі-Бержер»! Чого тобі ще треба?
Він заштовхнув мене у ванну кімнату навпроти тієї, з якої втекла дівчина та звідки вигулькнула розлючена медсестра. Дівчина побачила сестру, яка наближалась, і повернулася до неї обличчям; її крики пробуравили мені мозок і пройшли по нервах. Я зрадів, коли двері за нами зачинились і звуки стихли.
Бленд був схвильований. Його крижані очиці блищали, й він постійно облизував пересохлі губи.
Оце так дівка!сказав він наче сам до себе.Я не хотів би пропустити таке видовище навіть ціною тижневої платні! Ну, тизнімай свій халат і залазь у ванну! Це ж требасидіти тут з тобою, коли там таке шоу!
Припинити ж не дитина!сказав я, знімаючи халат та піжаму.А хто вона така?
Дівчина? Та ти її не знаєш. Вона колись працювала тут медсестрою, але звихнулася, коли її полишив хлопець. Отака-то історія! Вона вже була тут, коли я прийшов. І що мене добиваєнавіщо їй було зїжджати з глузду лише через те, що її покинули? Я би вмить її утішивщойно вона б цього захотіла!
Із байдужим виглядом я лежав у ванні. Медсестра! Чи, часом, не про неї мені розповідав Міффлін? Скидалося на те.
Її звати Ейнона Фрідлендер, чи не так?раптом спитав я.
Бленд ошелешено глянув на мене.
Звідки ти знаєш?
Я ж детектив,урочисто проголосив я.
Бленд вишкірився. Сів на табурет поруч з ванною і запалив сигарету.
Облиш, бебі! Жодних детективних історій ниніу мене роботи по самі вуха!
І він неуважно впустив сірник у воду.
А що не так із Хоппером?спитав я, змінюючи тему.Чому він тут?
Хоппіто особливий випадок,сказав Бленд, хитнувши головою.У нього бувають дні, коли навіть я не наважуюся підійти. А цього не скажеш з його вигляду, правда ж? Дуже оманлива зовнішність. Якби не гроші старого, він би давно вже сидів у вязниці. Хоппі вбив дівчину, перегризши їй горлянку. Він тут до кінця своїх днів. З ним ні в чому не можна бути впевненим. Коли він роздратований, то це знавіснілий убивця. Одного дня Хоппі цілком нормальний, а іншогонебезпечний, мов голодний тигр, який вийшов на полювання.
Я почав розмірковувати про Бленда, запитуючи себе, чи можна його підкупити.
А як щодо сигарети?запитав я, занурюючись у воду.Я би не відмовився закурити.
Звісно ж, бебі! Якщо будеш чемний, я ставитимуся до тебе, як до брата.
Він дістав пачку «Лакі страйк», витягнув звідти сигарету, запалив її і дав мені.
Коли всі ви потрапляєте сюди вперше, то намагаєтеся мудрувати та шукаєте собі пригод. Дослухайся моєї порадине роби цього. У нас є на все радазапамятай це.
Я випустив кільце диму. Смак сигарети був не таким приємним, як очікував.
Як гадаєш, скільки вони мене тут триматимуть?
Він витягнув з кишені старий конверт, висипав туди попіл та поклав на край ванни, щоб і я його туди струшував.
Судячи із записів у твоїй карточці, бебі, ти тут надовго.
Я вирішив спробувати.
А ти би не хотів заробити якусь сотню доларів?
І що я для цього маю зробити?в його очах промайнула тривога.
Та нічого особливого. Просто зателефонувати моєму другові.
А що йому сказати?
Якось занадто швидко він це спитав. Я уважно його вивчав. Ні, так не підейого видала глузлива посмішка. Він грався зі мною.
Проїхали,сказав я, зануривши у воду сигарету і поклавши мокрий недопалок у конверт.Забудьмо про це. Краще подай мені рушник.
Він простягнув мені рушник.
Не треба так зі мною, бебі. Від сотні баксів я би не відмовився. То який номер?
Забудь.
Він сидів, з кривою посмішкою спостерігаючи за мною: сигарета затиснута між зубами.
Можливо, ти би підняв ставки,запропонував він.Скажімо, за пятсот...
Я ж кажу тобівикинь це з голови,сказав я, натягаючи піжаму.Колись ми з тобою ще зустрінемосяна рівних. У цьому я чомусь переконаний.
Гаразд, бебі. Мрій собі на здоровя. Це тобі не зашкодить,озвався він, відчиняючи двері й визираючи у коридор.Виходь. Мені треба ще Хоппі купати.
У ванній напроти тепер було тихо. Після купання мені стало легше. Якби в мене була найменша можливість утекти звідси, я би, без сумніву, нею скористався. Але вирішив бути терплячим. Навмисне йшов дуже повільно, опираючись на руку Бленда. Чим слабкішим я йому видаватимуся, тим більше здивую, коли дійде до невеличкої вистави.
Я влігся у ліжко й смиренно дозволив Блендові замкнути наручник на моєму запясті.
Хоппер приймати ванну відмовився.
Так не піде, бебі,докірливо мовив Бленд.Мусиш сьогодні виглядати охайно. Об одинадцятійофіційний візит. Коронер Лессвейз має намір поговорити з тобою.
Поглянувши на мене, він вишкірився.
Із тобою також поговорять. Раз на місяць члени муніципальної ради приходять поглянути на психів. Не так, аби вони звертали увагу на те, що їм кажуть усі схиблені, однак приходятьа часом навіть і слухають. Але, Хоппі, не розповідай їм оту свою дурню про вбивство: вони вже багато разів це чули. Розкажи їм краще про те, що типросто один з багатьох ненормальних. Таке тобі точно не зашкодить.
Він умовив Хоппера вилізти з ліжка, і вони разом почимчикували у ванну кімнату. Так я залишився сам. Лежав у ліжку, витріщаючись на шість поперечних ліній на протилежній стіні, й напружено розмірковував. Отож, сюди прийде коронер Лессвейз. Це вже щось. Як казав Бленд, мало сенсу в тому, щоб розповісти Лессвейзу про причетність Зальцера до смерті Юдори Дрю. Це прозвучало б надто вже неймовірно. Але принаймні він мав би над чим замислитись. І вперше відтоді, як я потрапив у цю халепу, в мене виникла хоч якась надія.
Раптом я побачив, що двері повільно відчиняються, але за ними нікого не було. Вони відчинилися навстіж. Я подався вперед, щоб розгледіти хоч щось у порожньому коридорі. Спочатку вирішив, що це вітер їх розчахнув, але згадав, як клацнув замок, коли Бленд із Хоппером виходили.
Вичекав, дивлячись на відчинені двері, й прислухався. Нічого. Жодного руху чи звуку, але, позаяк був упевнений, що двері таки хтось відчинив, раптово мені стало лячно.
Минула вічність, перш ніж я почув шерех паперу. В цілковитій тиші це прозвучало, мов удар грому. Тоді зауважив якийсь рух і помітив жінку.
Вона стояла у дверях, тримаючи в руці паперовий пакетик, і в її вицвілих очах застиг тупий, бездумний вираз. Поглянула на мене, як на меблі, а рука пошукала щось у пакетику. Так, це справді була вонажінка, котра обожнює чорнослив. Більше того, вона й зараз його жувала!
Ми довго дивились одне на одного. Її щелепи рухалися повільно та ритмічно, і зуби перемелювали сливи. Вона була щаслива й радіснамов корова, яка жує траву.
Привіт!озвався я до неї, однак мене здивувало, що голос мій такий хрипкий. Товсті пальці жінки знову намацали сливку, витягли її і піднесли до очей для огляду.
Ви містер Меллой, правда?сказала вона так ввічливо, наче дружина пастора, котра вітає нового парафіянина.
Так, це справді я,відповів.Під час нашої останньої зустрічі нам не пощастило заприязнитись. А ви хто?
Ще мить вона продовжувала жувати, потім виплюнула кісточку в підставлену долоню і вкинула її назад у пакет.
Ямісіс Зальцер,відповіла.
Мені слід було відразу здогадатисявона не могла бути ніким іншим.
Мені негоже питати таке особисте,сказав я,але чи подобається вам ваш чоловік, місіс Зальцер?
Туманний погляд поступився місцем здивованому, котрий, своєю чергою, змінився тихою гордістю.
Доктор Зальцердуже хороша людина. В усьому світі нема йому рівних!додала вона, продемонструвавши мені своє кругле, мяке підборіддя.
Шкода: вам його не вистачатиме. Навіть у найпрогресивніших вязницях чоловіків тримають окремо від жінок.
Туманний вираз знову повернувся на її обличчя.
Не розумію, про що ви...
А мали б розуміти. Якщо вашого чоловіка не помістять у газову камеру, то він отримає не менш як двадцять років. Викрадення укупі зі вбивством цілком тягнуть на такий вирок.
Яке ще вбивство?
Жінку на імя Юдора Дрю вбили за наказом вашого чоловіка. Мене викрали. Дівчину, котру я бачив у коридорі, гадаю, також викрали: її звати Ейнона Фрідлендер. Додайте сюди ще сестру Гарні.
Хитра посмішка освітила жирне обличчя жінки.
Доктор Зальцер не має до цього жодного стосунку. Він гадає, що міс Фрідлендермоя подруга, котра втратила память.
То він, певно, думає, що я також ваш друг?озвався саркастично я.
Ну, не зовсім друг, але друг моєї подруги.
А як щодо Юдори Дрю?
Місіс Зальцер стенула плечима.
То був нещасний випадок. Вона хотіла грошей. Я послала Бенні, щоб трохи напоумив її, але він перестарався.
Я задумливо пошкрябав підборіддя і витріщився на неї. Відчував, хоча й не дуже цьому вірив, що вона говорить правду.
То де сестра Гарні?поцікавився.
О, з нею трапився нещасний випадок,сказала місіс Зальцер і знову полізла в свій пакетик. Видобувши сливу, запропонувала її мені.
Зїсте? Вони дуже корисні тим, хто постійно у ліжку.
Ні. Облишмо ваші сливки. То що ж із нею трапилося?
Обличчя любительки чорносливу знову стало невиразним.
Вона спускалася пожежними сходами і посковзнулась. Я забрала її в машину, але сестра Гарні, певно, таки зламала собі шию. Не знаю, чому, але вона мене чомусь страшенно злякалася.
Я спитав строго:
То що ви з нею зробили?
Залишила її десь там, між кущів, у піску.
Вона знову відкусила чорнослив і махнула рукою у невизначеному напрямку.
Десь там, у пустелі. Я нічим не могла їй допомогти.
Я пригладив рукою волосся. Подумав: хтось із нас двох таки божевільний.
Це ви привезли мене сюди?
О, так!сказала вона, обпершись об одвірок.Адже доктор Зальцер не розуміється в психічних хворобах, а я на них знаюся. У мене колись була велика практика, а потім щось сталосяне памятаю точно, що саме. Тож доктор Зальцер купив цей заклад для мене. Він лише вдає, що завідує клінікою, але насправді тут усе роблю я. Доктор Зальцер лише вважається головним.
Ні, не лише вважається,заперечив я.Бо це він підписав свідоцтво про смерть Макдональда Кросбі, хоча не мав на таке права. У нього нема відповідної освіти.
Отут ви помиляєтеся,спокійно озвалася вона.Це я підписала його: у нас однакові ініціали.
Але ж то він лікував Дженет Кросбі від ендокардиту,зауважив я.Про це мені розповів лікар Бьюлі.
Лікар Бьюлі помилився. Доктор Зальцер саме був у будинку Кросбі в справах, коли дівчина померла. Він розповів Бьюлі, що це я її лікувала. Лікар Бьюлілюдина похилого віку, до того, ж трохи глухувата. Старий неправильно все зрозумів.
Але чому тоді він узагалі туди приходив?вимогливо спитав я.Чому, якщо ви справді її лікували, висновок про смерть підписали не ви?
Мене на той час не було в місті. Чоловік правильно вчинив, запросивши лікаря Бьюлі. Він завжди робить усе правильно.
Чудово!зауважив я.То йому краще випустити мене звідси.
Він вважає, що ви небезпечний,зауважила місіс Зальцер і знову заглянула у свій пакетик.Ви й справді такий, містере Меллою: забагато знаєте. Мені дуже шкода, але вам таки не треба було втручатись у цю справу.
І вона знову тупувато всміхнулася.
Боюся, вам доведеться тут і залишитися, й невдовзі ваш розум почне затьмарюватися. Розумієте, люди, які постійно піддаються впливу психотропних засобів, часто стають недоумкуватими. Хіба ви цього не помічали?
То ви приготували мені таку долю!
Вона кивнула.
Боюся, що так, але я би не хотіла, щоб ви погано думали про доктора Зальцера. Вінчудова людина. Ось чому я розповіла вам так багато. Насправді навіть набагато більше, ніж слід, але це не має жодного значенняви ніколи не вийдете звідси.
І вона повільно випливла з палатитак само, як і увійшла.
Агов! Не йдіть!гукнув я, сідаючи в ліжку.Скільки Морін Кросбі платить вам за те, щоб ви мене тут тримали?
Її порожні очі стрибнули по моєму обличчю.
Морін про це не знає,відповіла.Вона тут ні до чого. Я думала, ви в курсі,і пішла геть, схожа на втомленого привида після довгого й виснажливого сеансу спіритизму.
IV
Хоппер після ванни полагіднішав, і поки ми снідали, я спитав його, чи не робив він спроб утекти.
Мені нікуди втікати,сказав він, здвигнувши плечима.Крім того, я прикутий до ліжка за щиколотку. Якби ліжко не було вмуроване в підлогу, то я ще міг би спробувати!
А до чого тут ліжко?запитав я, намазуючи джемом тоненький тост. Це було не так уже й легкооднією рукою.
Запасний ключ від наручниківу верхній шухляді,пояснив він, показуючи на комод біля протилежної стіни.Його тримають там на випадок пожежі. Якби я зміг пересунути ліжко, то дістався б до нього.
Я мало не підстрибнув.
Що?? Запасний ключ он у тій шухляді??
Саме так. Вони вважають, що про це ніхто не знає, але одного разу я бачив, як Бленд діставав його звідти, коли загубив свій.
Я прикинув відстань між мною та комодом. Від мене це було ближче, ніж від Хоппера. Якби я був прикутий за ногу, то, гадаю, зміг би дотягнутися до шухляди. Мені довелося б добряче розтягнутись, але, певно, я спромігся би це зробити. Позаяк був прикутий за руку, то це цілком унеможливлювало подібну маніпуляцію.
А чому вас прикували за ногу, а менеза руку?поцікавився у Хоппера.
Спочатку мене також прикували за руку,байдуже відповів той, відштовхуючи від себе тацю з їжею.Але оскільки так незручно читати, Бленд замінив мені кайданки. Якщо ви гарненько його попросите, він і вам поміняє. Ви не проти трохи помовчати? Хочу почитати книгу!
Я був не проти: не заперечував, бо був схвильований. Якби мені вдалося вмовити Бленда, щоб він вивільнив мені запястя, то я міг би спробувати дотягнутися до ключа. Ця думка не полишала мене впродовж усієї наступної години.
За кілька хвилин до одинадцятої прийшов Бленд. У руках він тримав велику вазу з розкішними гладіолусами. Поставив її на комод і трохи відступив, щоб помилуватися.
Гарні, еге ж?спитав він, так і сяючи.Цедля членів ради. Аж смішно, як ті хлопці полюбляють квіти. Під час свого останнього візиту вони так і не дійшли до пацієнтів: стояли з роззявленими ротами й милувалися квітами.
Він забрав у нас таці з недоїденими сніданками і виніс їх з кімнати. Майже відразу ж повернувся. Критично нас оглянув, розправив простирадло Хоппера, підійшов до мене й поправив подушку.
Так і лежіть,сказав він.І, заради Бога, не робіть тут безладу! Ти маєш книгу?поцікавився він у мене.
Мені її не давали.
Мусиш мати якусь книгуце одна з примх тих бовдурів. Їм, бачте, подобається, коли пацієнти читають.
Бленд швидко полишив кімнату і невдовзі, захекавшись, повернувся з товстелезним томом, котрий поклав мені на коліна.
Насолоджуйся поки що цим, бебі. Коли вони підуть, я пошукаю тобі щось цікавіше.
Але як гортатиму сторінки однією рукою?запитав я, глянувши на книгу. Це була «Гінекологія для студентів старших курсів».
Добре, що ти мені про це нагадав, бебі!
І він витягнув з кишені ключ.
Зазвичай ми ховаємо наручникиці хлопці надто мякосерді.
Я бачив, що тепер він закріплює мені ногу, і заледве міг повірити своєму щастю. Це був чи не найкращий момент мого життя.
Окей, бебі! Поводьтеся належним чином!і пішов, ще раз поправивши постелі.
Якщо запитають, як вам тут ведеться, скажіть, що про вас добре дбають. Жодних дурнуватих відповідейті хлопці все одно не повірять, а вам же опісля доведеться мати справу зі мною!
Я розгорнув книгу. Перша ж сторінка змусила мене примружитися.
Не знаю, чи достатньо я дорослий для того, щоб таке споглядати,зауважив, показуючи сторінку Блендові.
Він витріщився, гарячково хапнув ротом повітря, вихопив книгу в мене з рук і поглянув на заголовок.
Боже милосердний! Що це таке?і кулею вилетів з кімнати та скоренько повернувся, важко дихаючи, з двомовною версією «Пекла» Дайте. Краще б я вже змовчав.
Це їх вразить,самовдоволено сказав Бленд.Такого ті йолопи явно не читали.
За кілька хвилин по одинадцятій у коридорі почулися голоси.
Бленд, який чекав відвідувачів біля вікна, поправив свою куртку та пригладив волосся.
Хоппер сердито глипнув і закрив книгу.
Ідуть!
До кімнати зайшло четверо. Перший був, мабуть, сам доктор Зальцернайсолідніший з-поміж усіх, високий худий чоловік із розкішною гривою волосся а ля Падеревський, але сивий, як лунь. Чітко окреслене засмагле обличчя; очі глибоко посаджені й задумливі. Гадаю, він мав далеко за пятдесят, але був усе ще міцний, постава рівна й пряма, мов у кадета на параді. Одягнений у чорний піджак та смугасті штани, виглядав загалом бездоганно, мов манекен. Щойно розгледівши гриву волосся, ви відразу ж помічали його руки. Це були гарні руки: вузькі долоні з довгими пальцями конічної форми. Руки хірурга... чи вбивці. Вони з однаковим успіхом могли робити і те, і те.