Дай йому Коррідонового пістолета,сказав він Жанні, але вона ані поворухнулась, ані нічого не сказала. Обидва чоловіки чули важке дихання дівчини, що сухо шелестіло в її горлі.
Візьми того пістолета, Найджеле,сказав Ян, вперше називаючи Ренлі на ім'я. Янові хотілося, аби Ренлі знав, що він знову йому довіряє, і, не схильний до багатослівності, не знайшов іншого способу це зробити.
Ренлі сягнув рукою до кишені Жанни та витягнув звідти автоматичного пістолета. Дівчина відсахнулася від нього.
Голова болить,простогнала вона, спираючись на стіну та стискаючи долонями скроні.
Ян зробив жест, виражаючи безпорадність. Серед довколишньої темряви й тиші звук знятого Ренлі запобіжника пролунав надмірно гучним клацанням.
Я погляну, що робиться позаду будинку,сказав Ренлі.Залишайся тут, допоки я повернуся,провадив він далі, звертаючись до Жанни.І ні про що не хвилюйся.Він говорив лагідно та спокійно, і Ян подумав, що саме за таких надзвичайних подій забута дружба з новою силою заявляє про себе.
Коли Ренлі безшумно відійшов, Ян наблизився до вікна студії, трохи підняв завісу і крізь шпарину визирнув у пітьму. Він нічого не міг розгледіти, однак інстинкт, хоча й дещо занедбаний, а проте ще й досі гостро відточений, підказав йому, що назовні чигає небезпека. Він нечутно та обережно, не сколихнувши завіс, прочинив віконні стулки та почав прислухатися. Спершу Ян не міг розрізнити нічого за безугавним гудінням дорожнього руху віддалік, на Кінґс-роуд, а тоді, переставши помічати це двигтіння, спромігся розчути ледь вловні, майже нечутні звуки річки, хвилі якої плюскотіли об підмурівок набережної по той бік вулиці. А тоді до нього долинули інші звуки: тихе шарудіння черевиків по бетону, чоловічий голос, який ледь чутно щось шепотів, і брязкіт металу об камінь. Це були звуки небезпеки, і, зачувши їх, Ян заклякнув, а потім, коли його очі звикли до темряви, він угледів за вікном неясні постаті, що, напрочуд безшумно рухаючись, займали позиції перед бунгало, та полиск ґудзиків. Усе це остаточно підтвердило його страхи. Поліціянти вже були тутвони діяли обережно й без поспіху, свідомі того, що пастка вже захряснулася, та звірі, яких треба впіймати, ще й досі небезпечні.
Ренлі приєднався до Яна коло вікна.
Вони вже тут. Четверо стоять на варті позаду будинку.
Попереду я наразі нарахував вісьмох,відказав Ян.Однак їх точно виявиться більше, а вулиці майже напевно перекриють кордонами. Це буде непросто.Голос Яна звучав безживно та невиразно, проте він усвідомлював, як пересохло у нього в горлі та як сильно калатає серце, переганяючи кров, що стугоніла у скронях і відлунювала у вухах.
Двоє чоловіків мовчки стояли у темряві один навпроти одного. І знову Ян відчув, який навдивовижу спокійний був Ренлі. Це неабияк дратувало поляка, адже сам він був на межі паніки.
Утрьох ми цього не зробимо, Яне,сказав Ренлі.Бери Жанну та спробуй прорватися крізь задні двері. Я вас прикрию.
Ян заледве міг повірити, що правильно його почув.
Ти нас прикриєш?безтямно повторив Ян.Що ти хочеш сказати?
Йдіть,наполягав Ренлі.Це ваш єдиний шанс. Двоє ще можуть це зробити, та втрьох ми звідси не виберемося. Бери Жанну і рушай.
Ти впевнений у тому, що пропонуєш?вражено запитав Ян.Вони тебе прикінчать.
А чом би й ні?відказав Ренлі, якому вдалося стримати почуття, що переповнювали його вщерть.Так чи інак, мені кінець. Але зараз не час на балачки. Сподіваюся, вам удасться повз них проскочити.
Авжеж.Ян почувався недобре, думаючи, що ось цього чоловіка він нещодавно планував застрелити.Але ж ти маєш таке саме право на життя...
Ренлі урвав Яна, відштовхнувши його від вікна.
Йди! Забери її! Щойно почуєш, як я стріляювідчиняй двері та мчіть щодуху.
Ян навпомацки знайшов його руку та міцно її стиснув, почуваючись приниженим через те, що змушений погодитися жити ціною життя Ренлі.
Мій добрий друже,мовив він, подумки проклинаючи Ренлі.Мій найдобріший друже.А тоді пішов, залишивши Ренлі самого.
Кілька митей Ренлі стояв нерухомо, відчуваючи піднесення від безміру своєї жертви. Не так давно Ян казав, що війна для них і досі триває. На війні чоловік може покласти життя за свого друга, і цегеройський учиноктак завжди вважав Ренлі. А втім, запевняв він себе, значно героїчніше буде пожертвувати собою заради свого ворога. Ренлі не мав щодо Яна жодних ілюзій. Рано чи пізно поляк би його позбувсяпострілом у голову чи ножем у спину. Хіба важливо, як саме його вб'ють? Йому вже однаково не жити. Стосовно цього Ренлі не мав сумнівів; адже цим двом він був уже непотрібен.
Той вихід, що він обрав, був кращим. Тепер ті двоє пам'ятатимуть його, допоки житимуть. Той вихід дозволяв йому уникнути непевності очікування, пильного спостереження за кожним Яновим рухом, сторожкого сну та страху перед тим, щоб обернутися до колишнього побратима спиною. І Ренлі відчував, що, зробивши цей вибір, він урешті-решт переміг Яна, змусив поляка назвати його своїм найдобрішим другом. Ренлі гірко усміхнувся. Це була мить його тріумфу, адже він був певенякби Ян запропонував пожертвувати своїм життям заради нього, Ренлі не назвав би його своїм другом.
Ренлі на кілька дюймів відгорнув завісу дулом пістолета. Вікно було відчинене, і прохолодне, вологе повітря торкнулося його розпашілого обличчя. Він не мав жодного сумніву в тому, що варто йому вистрілитиі кінець настане швидко. Ті чоловіки навколо будинку були налаштовані рішуче. Двох їхніх побратимів було вбито, тож нині вони не знатимуть жалю. Ренлі задумався про те, що ж тоді сталося з Меллорі. Йому було прикро за Браяна. Певно, щось найшло на цього хлопця, якщо вже він таке скоїв. Якби не Меллорі, вони ніколи би не потрапили у це химерне, фантастичне становище.
Але водночас, з гіркотою подумав Ренлі, якби не Меллорі, то він би мав шукати роботу і зараз уже працював би у якійсь крамниці чи скнів би в конторі, наживаючись на людському співчутті, виставляючи на позір свій порожній рукав і пов'язку на оці, неначе жебрак, який виставляє напоказ своє лахміття. Що ж, принаймні Меллорі врятував його від такого приниження. Меллорі подарував йому швидку смерть. «Хтозна,сказав Ренлі сам до себе,можливо, колись я ще зустріну його на тому боці». І хоча він не вірив у життя «того боку», ця думка його розрадила.
Ренлі почув, як Ян відсунув засув задніх дверей, і на коротку, страхітливу мить рішучість зрадила його. Він затремтів, боячись цієї слабкості більше, ніж поліції. Ренлі відчував, як пістолет мертвим вантажем обтяжує його руку, й підняти її коштувало йому величезних зусиль. А тоді він почув, як Ян прошепотів: «Ми готові», й вловив у його голосі ноту нетерпіння та сумніву.
Ренлі відсмикнув завіси, випроставшись, став просто перед вікном, повністю видний тим людям, які чекали назовні, і, відчуваючи, як кожен нерв його тіла корчиться в передчутті залпу у відповідь, почав раз по раз натискати на курок, стріляючи у пітьму.
Розділ одинадцятий
1
Таксі зупинилося перед глухим провулком, що вів до клубу «Аметист». Падав дощ, і крізь його холодну сіру стіну сяяли вуличні ліхтарі. Фріт-стріт була порожня. Саме цього Коррідон і сподівався: дощ очистив вулиці від людей.
Нахиляючи голову, немовби для того, щоби прикрити обличчя від крапель дощу, Коррідон заплатив таксистові, подбавши, аби той навіть мигцем не розгледів його рис. А тоді вони з Енн поквапилися провулком, і дощ періщив на них, поки вони бігли у бік клубу.
Коррідон попрямував до бічного входу; то були підвальні двері, оточені залізними поручнями. Він відчинив ті двері та підштовхнув Енн уперед, до тьмяно освітленого коридору, який відгонив затхлими кухонними помиями та розмаїтими напівфабрикатами.
Поки що все добре,сказав він стиха.Якщо я знайду Еффі, ми зможемо безпечно перебути тут кілька годин.Він обтрусив краплі зі свого плаща.Почекаєте тут, поки я подивлюся, де вона? Мене не буде лише мить.
Гаразд,відказала Енн.Але раптом хтось сюди прийде?
Тоді скажіть, що ви подруга Еффі. Але мене не буде лише мить.Він доторкнувся до руки Енн і усміхнувся:А ви нівроку тримаєтеся,мовив він.Можна подумати, що ви щодня тікаєте від поліції.
Йдіть і знайдіть Еффі,відказала вона.Компліменти зачекають.
«Неймовірна дівчина,думав Коррідон, швидко прямуючи коридором, що вів до підземних кухонь.Подумати лише, яка витримка! Жодного разу не злякалася. Якщо Меллорі схожий на неї, то не дивно, що Жанна з Яном так його бояться».
Двері, що вели до головної кухні, були відчинені. Коррідон зупинився коло них і зазирнув досередини. Кухарі були заклопотані приготуванням страв, які невдовзі треба було подавати до столу. У приміщенні панували запахи цибулі та розтопленого жиру. Коррідон не побачив Еффі тут і здогадався, що вона була у комірчині, де він колись так часто проводив свій вільний час, ведучи з дівчиною балачки. Там він її і знайшоввона сиділа самотою, заклопотано чистила картоплю та щось наспівувала.
Еффі!гукнув він з дверей.Ти тут сама?
Вона випустила з рук ніж для чищення овочів, заледве стрималася, щоби не скрикнути, та підскочила на ноги, притискаючи до себе миску з картоплею. Дівчина стояла й дивилася на нього широко розплющеними очима.
О, містере Коррідон...
Він увійшов до кімнати, ногою причинив за собою двері та посміхнувся до дівчини.
Еффі, я знову, як завжди, ускочив у халепу, й мені потрібна твоя допомога. Вирятуєш мене?
Звичайно.Вона поставила миску та підійшла до нього. Її великі очі були темні від тривоги.Чим я можу допомогти, містере Коррідон?
Чи можна мені поки побути у твоїй кімнаті? Зі мною друг. Я не хочу, щоби Зані знав, що я тут. До речі, де він зараз?
У клубі. Я мушу дочистити картоплю, а тоді весь вечір буду вільна. Знайдете шлях нагору?
Гадаю, що так. Приходь якомога швидше. Можеш дістати мені довідник «Ей-Бі-Сі» із розкладом руху потягів? І принеси нам чогось попоїсти. Згодиться будь-що. Але нікому не кажи, що ми тут.
Не скажу. Йдіть нагору, містере Коррідон. Я не затримаюсь тут довше, ніж на десять хвилин.
Він узяв її рукою за тендітні плечі та обійняв.
Тимолодчина, Еффі. Я знав, що одного дня ти зможеш мені допомогти.
Вона доторкнулася до його рукава, і було в тому жесті стільки обожнення, що Коррідон розчулився.
Містере Коррідон, вас шукає поліція?запитала дівчина, і він відчув, як вона тремтить.
Боюся, що так,сказав він і вишкірився.Але ти не лякайся, я впораюся. Ти ж недовго, правда?
Він повернувся до Енн, яка, притулившись спиною до брудної стіни й запхавши руки до кишень макінтоша, трималася цілком невимушено.
Ходімо нагору,сказав Коррідон.Еффі дозволила нам погостювати в її спальні.
Не зустрівши нікого на своєму шляху, вони дісталися кімнати Еффі. Перш ніж увімкнути світло, Коррідон спустив жалюзі.
Дозвольте вам допомогти,сказав він, коли Енн зняла свій макінтош. Він і собі зняв плаща та повісив їхній одяг на гачок на внутрішньому боці дверей.Ліпше сідайте на ліжко, там вам буде зручніше, ніж на стільці,а коли вона сіла, усміхнено провадив далі:То як, тепер ваше життя вже не таке спокійне, еге ж?
Не слід уважати, ніби я сиджу вдома та нидію,трохи глузливо відказала вона,лише тому, що яхудожниця. Мені з голови не йдуть оті троє. Вони ж не могли звідти втекти, правда?
Навпаки, є всі шанси, що втекти їм якраз-таки вдалося. Вони добре знаються на тому, як зарадити собі у скруті. Гадаю, нам ліпше припустити, що вони врятувалися втечею, і діяти відповідно до цього припущення. Але це не означає, що ви повинні й надалі бути зі мною. Послухайте, чому б вам не облишити цей задум і не повернутися додому? Поки що ви непричетні до всієї цієї справи, однак, якщо залишатиметеся у моєму товаристві, то врешті-решт можете опинитися у серйозній халепі.
Скидається на те, що вам уже нетерпець від мене відкараскатися. Але, знаєте, халепи мені до вподоби, і я можу дати собі раду. У цьому я схожа на Браяна.
Бачиться, що так і є,сухо сказав він,але вам немає сенсу зачіпатися з поліцією. Якщо вже ви мусите податися на острів Відлюдника, то чому б вам не вирушити туди самотужки?
Я думала, ми з вами домовились об'єднати сили, чи я помиляюся?бісики, що грали в очах Енн, дещо суперечили серйозному виразу її обличчя.
Домовились. Але то було до того, як у справу втрутилася поліція,терпляче мовив Коррідон.Відтепер усе буде значно складніше.
Я вже втратила з поля зору ту трійцю,сказала Енн, і в її голосі несподівано пролунала різка нотка,і я не маю наміру втрачати з поля зору ще й вас.А тоді, засміявшись, додала:Крім того, не думаю, що ви знайдете той острів, якщо мене з вами не буде, а я хочу, щоби ви дісталися туди раніше за тих трьох, якщо вони таки врятувалися від поліції.
Він задумливо подивився на дівчину, хмурячи брови.
Я не можу вас розкусити, ви поводитеся не так, як будь-яка інша жінка. Усе геть інакше; у вас би мали жижки труситися з переляку. Та й ви мене вперше бачите, а вже хочете поїхати зі мною деінде. Це збиває мене з пантелику. Ви дуже дивна, Енн.
Спишіть це на війну,сказала вона та засміялася.Ви ж не думаєте, що я залишилася байдикувати вдома? Боюся, що війна виробила для мене новий набір стандартів, або, можливо, поганих звичок, не знаю, як їх ліпше називати. Відтоді я намагалася жити нормальним життям, однак це було нелегко, і, коли ви раптом з'явилися...Вона затнулась та усміхнулася:Що ж, скажімо такякщо вже мені трапилася нагода пережити захопливу пригоду, то я не збираюся її проґавити.
То що ви робили під час війни?різко запитав Коррідон.
Те саме, що й ви. Спершу я не зіставила усіх фактів і не зрозуміла, звідки я можу вас знати, але тепер збагнула, хто ви такий. Я часто про вас чула. Ви проходили підготовку під орудою Річі, чи не так? А я була в загоні Массінгема. Вас на той час у загоні вже не було.
Массінгем? Боже милий! То виодна з його відчайдушних молодиць?Коррідонові очі засяяли.
Колись була. Здійснила десять стрибків з парашутом. Я навіть трохи цим пишаюся.
Коли нам сказали, що готують дівочий парашутний десант, ми подумали, що то якась нова секретна зброя. Не думаю, що Массінгем дарував би нам усі ті непристойності, які ми казали про його жіночі штурмові загони. Він дуже любив усіх своїх вихованок, правда? А хай мені грець! То виодна із Массінгемових дівчат.
От лишень не дивіться на мене аж так вражено,сказала Енн.Я знаю, що маю такий вигляд, ніби можу зламатися навпіл, але ви були би здивовані, якби дізнались, яка я насправді міцна. І, будь ласка, не треба за мене тривожитися. Я можу дати собі раду.
Ще б пак,відказав Коррідон. Він і досі відчував неабияку повагу до тих, кого тренував Массінгем.Що ж, це вже інша річ. Тож, якщо бажаєте взяти участь у цій справія вас не відмовлятиму. Зрештою, виодна зі старої бригади.
Пролунав тихий стукіт у двері, й увійшла Еффі, несучи тацю з наїдками. Побачивши Енн, вона мало ту тацю не перекинула. Спостерігаючи за нею, Коррідон помітив, як очі дівчини потемніли, а обличчя набрало похмурого та сердитого виразу, що вмить зробив її негарною.
Заходь, Еффі,сказав він, забираючи у неї тацю.Я хочу познайомити тебе з Енн Меллорі. Енн, цеЕффі, мій найкращий друг.
Та навіть ці невеличкі лестощі не розтопили холоду, що світився в очах Еффі. А коли Енн сказала: «З вашого боку було дуже ласкаво дозволити мені скористатися вашою кімнатою», Еффі зашарілася та відвернула погляд. Вона відчула у цій дівчині свою суперницю та негайно її зненавиділа.
Ти знайшла «Ей-Бі-Сі»?запитав Коррідон, ставлячи тацю на ліжко. Він поглянув на свій наручний годинник. Було кілька хвилин по десятій.
Зараз принесу, містере Коррідон,холодно сказала Еффі та вийшла з кімнати.
Губи Коррідона скривилися в легкій гримасі.
Ну ж бо, призволяйтеся,сказав він.Невдовзі нам треба буде вирушати.
Енн узяла собі канапку та передала тарілку Коррідону.
Вона у вас закохана?
Хто? Еффі?знизав плечима Коррідон.Гадаю, що так. Вонадобра дівчинка. Думаю, в тому є моя вина. Ми з нею давно знайомі. Я допоміг їй позбутися заячої губи. Вона завжди була для мене добрим другом, але не більше. Принаймні з мого боку.
Енн припала до вподоби Коррідонова зніяковілість, і вона тактовно змінила тему розмови.
Хотіла би я знати, що сталося з тими трьома. Я дуже не хочу, щоби вони дісталися на острів Відлюдника швидше за нас.
Я це з'ясую. Власне, я можу багато чого з'ясувати просто тут.
Повернулася Еффі з довідником «Ей-Бі-Сі».
А зараз послухай мене, Еффі,сказав Коррідон.Я маю покинути Лондон. Не вдаватимуся в деталі, адже що менше ти знатимешто краще. Сьогодні вночі ми вирушаємо до Шотландії. Нам знадобляться харчі в дорогу, а ще я хочу, щоби ти поїхала з нами на вокзал і купила нам квитки. Нас шукатиме поліція, тому буде ліпше, якщо ми сядемо до потяга, якомога менше потрапляючи людям на очі. Ти це зробиш?
Добре, містере Коррідон, зроблю,сказала Еффі. Її обличчя потемніло. Сама думка про те, що Коррідон їхатиме до Шотландії з цією дівчиною, ранила Еффі, неначе ножем.
Коррідон розгорнув довідник «Ей-Бі-Сі».
Будь ласка, спакуй для нас їжу та попроси Макса піднятися сюди, добре? Зможеш покликати його так, аби про це не дізнався Зані?
Я спробую,похмуро мовила Еффі та вийшла з кімнати.
Боюся, та бідолашна дівчина думає, ніби яїї суперниця,сказала, вочевидь стурбована, Енн.Чи не було би краще, якби ви заспокоїли її стосовно цього?
Такого я зробити не можу,сказав Коррідон, насуплено відірвавшись од вивчення розкладу руху потягів і кинувши на Енн швидкий погляд.Я ж бо й сам не цілком упевнений щодо цього.
Якусь мить Енн сиділа мовчки. Вона мала здивований, а проте зовсім не такий збентежений вигляд, як очікував Коррідон. Урешті-решт вона нетерпляче повела плечима.
Ви не повинні були такого мені казати.
Коррідон повернувся до вивчення «Ей-Бі-Сі».
Гаразд,сказав він, сердито зиркаючи на розклад потягів, що курсують до Шотландії,але так уже сталося, що саме це я відчуваю. Тож я вирішив, що вам варто про це знати.І, оскільки вона нічого не відповіла, продовжив:Є потяг до Данбара, що вирушає з вокзалу Кінґс-Кросс о першій годині ночі. Прибуває до Данбара завтра опівдні. Гадаю, нам краще обрати саме цей потяг.
Думаєте, поліціянти стежитимуть за вокзалами?
Якщо тим трьом вдалося утекти, то за вокзалами неодмінно стежитимуть,відказав Коррідон.Жодної лазівки не залишать без нагляду. Ось чому я хочу, щоби квитки нам купила саме Еффі. Зараз мій опис уже поширили, де тільки можна, і, либонь, невдовзі поширять і ваш.
Енн помацала кишені своєї сукні.
Можна мені цигарку? Я залишила усі свої речі вдома. Якби ж то я мала час спакувати сумку.
От і я свого наплічника залишив,сказав Коррідон, передаючи їй пачку цигарок.Та ще й у Голройдовому будинку. Тепер поліція знатиме, що я був там разом з Яном. Просто пречудово, еге? Певно, я геть з'їхав з глузду, якщо не подумав про це раніше.
Двері прочинились, і досередини просунув голову Макс. Він роззирнувся кімнатою, тоді перевів погляд з Коррідона на Енн і витягнув губи рурочкою.
Ти хотів мене бачити?без потреби запитав він.
Заходь і зачини двері,коротко сказав Коррідон.Я вас не буду знайомити. Згодом тобі доведеться менше брехати, якщо ти не знатимеш, хто ця жінка.
Макс низько вклонився Енн.
Це велика втрата для мене, леді,мовив він.
Та годі тобі, Максе,роздратовано сказав Корідон,облиш-но ті свої старосвітські штучки. Ти чув щось про стрілянину на Чейні-Вок?
Макс усміхнувся.
Авжеж. Всенький клуб про неї гомонить. Усі тільки про ту стрілянину й говорять.
То що там сталося?
Хочеш сказати, що ти не знаєш?Макс мав спантеличений вигляд. Його приголомшило те, що Коррідон визнав свою цілковиту необізнаність з такою сенсацією.
То що там сталося?повторив Коррідон.
Там була та сама трійця, що постріляла копів коло готелю «Ендфілд»,сказав Макс, і, судячи зі щирого захвату в його очах, він ту стрілянину, схвалював.Хтось підказав поліціянтам, що ті троєв одній зі студій на Чейні-Вок. Тож копи оточили будівлю. Той однорукий чолов'яга затримав їх, а двоє тим часом прослизнули через задні двері. Зчинилася тривала стрілянина. Хотів би я там бути, коли це коїлося. То була найвидатніша подія з часів облоги Сідні-стріт, а втім, де ж тобі таке пам'ятати, тебе ж тоді, певно, ще й на світі не було, еге?
Забудь вже про ту Сідні-стріт, Максе. То їм вдалося втекти?
Двом із нихвдалося. Того типа з однією рукою вбили. Справжісінька тобі гангстерська пригода. Копи його просто пошматували кулями. А шкода. Ото вже хоробрий був чоловік,Макс скрушно похитав головою.А інший, торуючи собі шлях ножем, прорвався навпростець попри копів, які пильнували за задніми дверима. Вбив одного патрульного та порізав іншого. Кажуть, ніби його самого було поранено, та, можливо, все то лише копівські побрехеньки. Хай там як, а вони втекли.
Коррідон з Енн перезирнулися.
Гаразд, Максе, це все, що я хотів дізнатися. Тримай язика на припоні й не кажи нікому, що мене бачив. Я не хочу, щоби Зані дізнався, що я тут.
Я йому не скажу,мовив Макс. Він зупинився, підозріло дивлячись на Коррідона.Подейкують, ніби ти якось із тими трьома пов'язаний. Та я собі думаю, що то, певно, нісенітниці, чи, може, я помиляюся?
Нині кепський час для запитань,сказав Коррідон, і його погляд став жорстким.
Авжеж,указав Макс.Та я подумав, що варто про це згадати. Копи рішуче налаштовані упіймати тих двох. До цієї справи залучений кожнісінький плоскостопий у цій країні. Ти маєш бути обережним.
Коррідон кивнув.
Буду.Він витягнув дві п'ятифунтові банкноти.Ось, купи собі краватку.
Я би їх і не брав, та, бачиш, потребую,відповів той, беручи гроші.Ну, дякую. Чи можу я ще щось для тебе зробити?
Коррідон похитав головою.
Бувай, Максе,сказав він.
Макс знову вклонився Енн.
Леді, якщо ми колись зустрінемося знову,промовив чоловік,я маю надію, що це станеться за кращих обставин.
І він пішов так само непомітно, як і прийшов.
2
Самотня жарівка звисала зі стелі церкви, відкидаючи на центральні лави кружало жорсткого світла. Обабіч вівтаря рівним світлом горіли дві свічки, і в їхньому жовтому приглушеному сяйві виблискувало срібне розп'яття. На лаві у задньому ряді сиділа, схиливши голову на руки, літня жінка. Звук її сиплого дихання порушував церковну тишу й непокоїв отих двох, що примостилися на бічній лаві.
Вони нетерпляче чекали, коли та жінка піде, та вона, схоже, нікуди не поспішала. Стара увійшла до церкви в ту мить, коли Ян, потерпаючи від болю, намагався стягнути з себе тренчкота, і гучне скрипіння її черевиків миттєво стривожило поляка та знерухомило його, немовби заморозивши на місці. Літня жінка сіла попереду та праворуч від цих двох, не помітивши їх, і зараз молилася з такою дратівливою старанністю, що змушувала Яна лютувати. Він тримався за свій лівий біцепс і, перетискаючи вени, намагався зупинити кровотечу. Його лівий рукав і долоня вже були геть мокрі від крові, що скрапувала на лаву та на білу кам'яну підлогу церкви. Він боявся зняти тренчкота, аби стара їх раптом не помітила. Неподалік поліціянти ще й досі прочісували вулиці, намагаючись уполювати їх із Жанною, тож варто цій старій здійняти лемент, і її крик умить приведе копів до церкви.
Жанна сиділа поруч із пораненим, прикипівши очима до блискотливого хреста і не приділяючи Янові анітрохи уваги. Поляк відчував її байдужість, яка сповнювала його дедалі сильнішою люттю та відчаєм.
Те, що вони змогли врятуватися втечею, було просто дивовижно. Із Жанни не було жодної користі; вона зробилася, неначе лялька, яку доводилося тягнути та штовхати. Вона ніяк йому не допомагала, не усвідомлювала небезпеки, що їх оточувала, й була страхітливо апатична. Ян уявлення не мав, як їм вдалося прослизнути крізь поліційний кордон. Були миті, коли він якнайгостріше відчував небезпеку, миті, коли затримання поліцією видавалося неминучим. Один поліціянт заскочив їх зненацька й замахнувся, щоби вдарити поляка Гумовим кийком, але пронизливий звук його свистка враз урвався, коли Ян, нахилившись, уникнув удару кийком і завдав удару ножем знизу вгору. З пітьми пролунав постріл, і Ян відчув розпечений дотик кулі, що пройшла крізь його руку. Але він ні на мить не відпускав Жанну, штовхаючи її далі у пітьму, скрегочучи зубами від болю, використовуючи все, що могло правити їм за укриття, безшумно та швидко снуючи поміж лавами чоловіків, які полювали на них, й тягнучи Жанну за собою.
Коли поліційний кордон стиснувся і Яна охопив розпач, він угледів поблизу церкву. Неясні постаті озброєних чоловіків відкидали довгі тіні, що вже сходилися в одну велику тінь, яка сунула на втікачів, і Янові залишалося тільки покладатися на власний гострий слух і грати в піжмурки з поліціянтами, сподіваючись їх перехитрувати. Він затягнув Жанну на темний церковний ґанок, а сам лишився та, з ножем напоготові, став чекати, коли переслідувачі прийдуть по нього. Але вони не прийшли. Поліціянти пробігли повз церкву, пронизуючи вологе нічне повітря різким звуком своїх свистків, упевнені в тому, що їхня здобич їх випередила.
Саме тоді Ян збагнув, як сильно кривавить його рука. Голова пашіла, а у вухах щось дратівливо шуміло, та так, що Янові стало зле чути, що відбувається навколо. Усе ще тримаючи Жанну за руку, він увійшов до тьмяного прихистку церкви та сів на лаву. Кілька хвилин він сидів, відпружившись, на твердій церковній лаві, а розум його линув у темну непритомність, у якій не було місця ані вбивству, ані болю, ані жахові бути впійманим й ув'язненим.
Але та готовність і легкість, з якою його розум прийняв дароване виснаженням знечулення, налякали Яна, і він струсив заціпеніння, що вже почало було ним оволодівати. Він усвідомив, що нині мусить покладатися лише на себе, якщо хоче уникнути арешту. Ян не думав, що Жанна зараз здатна бодай якось йому допомогти. Вона просто сиділа, втупившись застиглим поглядом прямо перед собою, її очі були геть очманілі, губи посмикувалися, а пальці тривожно притискалися до скронь.
Ян озирнувся через плече, і той повільний, скрадливий позирк зрадив його страхи. Літня жінка досі сиділа на місці, похилившись уперед. Вона сперлася на спинку передньої лави, зануривши обличчя у долоні. Її сипле дихання стало утрудненим. Вона більше не молилася; вона спала.
Ян розстібнув ґудзики свого піджака та, докладаючи чималих зусиль і здригаючись від болю, зняв його з себе. Тоді з відразою та страхом подивився на просяклий червоним рукав сорочки.
Зроби щось зі мною,промовив він на вухо Жанні.Я спливаю кров'ю. Допоможи мені, чуєш?
Жанна повільно повернула голову та нестямно подивилася на Яна. Здавалося, ніби вона його не впізнавала. Ян стиснув її руку та потрусив нею, глибоко занурюючи нігті у плоть. Жанна спробувала відсмикнути руку, та Ян лише сильніше стиснув на ній свою хватку.
Я спливаю кров'ю,люто прошепотів він.Допоможи мені.
І тоді розум Жанни, схоже, прояснився, адже вона перевела погляд із його обличчя на вщерть просяклий кров'ю рукав.
Твій ніж,сказала вона, висмикуючи свою руку з його хватки.Зніми свого шалика.
Ян із відчуттям полегшення глибоко вдихнув повітря, вручив Жанні ножа та спостерігав, як вона відрізає рукав, орудуючи ним зі своєю колишньою вправністю. За якийсь час вони удвох пильно дивилися на рану та посинілу й набряклу плоть навколо неї.
Поклади на рану підкладку та щільно її перев'яжи,сказав він.Мусимо зупинити кровотечу.
Жанна зробила підкладку з носових хустинок і закріпила її за допомогою шалика.
Отак добре,сказав Ян, відчуваючи, що на обличчі від слабкості виступив піт.Допоможи-но мені накинути плаща. Та стара будь-якої миті може прокинутися.
А потім не лишилося нічого іншого, крім як чекати. Ян поклав пістолета просто перед собою на поличку, коло псалтиря, аби за потреби мати змогу легко дотягнутися до нього рукою. Він відчував слабкість у ногах, його дуже тривожило усвідомлення того, скільки сили він утратив. Якби поліціянти заскочили його заразрятунку не було б. Він би вбив стількох, скількох зумів, а тоді вбив би себе. Живим вони його не візьмуть.
Ян поглянув на свого годинника. Було чверть по десятій, і він задумався про те, що ж сталося з Коррідоном і сестрою Меллорі. Якщо Коррідон утік від поліції, то чи подасться він на той острів? Чи й справді можливо, щоби Меллорі переховувався там, як припустив Коррідон? Ян простягнув руку і торкнувся холодного руків'я пістолета, немовби для того, щоби всотати з нього трохи сили. Він знав, що не зможе й далі продовжувати цю гонитву. Поліція неодмінно його наздожене, це лише питання часу. Тож, якщо він збирається знайти Меллорі, то має зробити це, не гаючи часу. Острів видавався йому єдиною надією. Якщо Меллорі там не буде, Ян муситиме визнати поразку. Йому не до снаги буде шукати свого ворога по цілій країні, надто тепер, коли поліція полює на них із Жанною. Його єдиною надією був острів Відлюдника. Ян повинен був якось туди дістатися, та навіть гадки не мав, яким чином він це зробить.