Розвернувшись до Роулінса, Коррідон якомога недбаліше сказав:
Овва, оце так зустріч! Вітаю, Роулінсе! Не чекав я вас тут побачити. Ви отримали мою телеграму?
Лише завдяки щасливій випадковості Коррідон зупинився якраз навпроти дверей вагона, одначе потяг їхав надто швидко для того, щоби можна було ризикнути та зістрибнути з нього під час руху. Цей шлях утечі був справжнісіньким самогубством.
Отримав,жваво озвався Роулінс. То був меткий чолов'ягавеликий, червонолиций та дружній. Він завжди мав такий вигляд, неначе щойно повернувся з двотижневої відпустки на морському узбережжі, випромінюючи енергію та здоров'я. Коррідон знав його як сміливого, працьовитого та сумлінного поліціянта. Треба було мати неабияку витримку, щоби стати на його шляху так, як це допіру зробив Роулінс, і це змушувало Коррідона щиро захоплюватися детективом-сержантом.Ви дарма непокоїлися стосовно Крю,доброзичливо провадив Роулінс.Ми вже знали про нього геть усе, і то ще до того, як ви нам телеграфували. А втім, я однаково вдячний вам за підказку. Гадаю, ви дозволите Гадсону вас обшукати? Ви ж, певно, маєте при собі пістолета, чи не так?
Ваша правда,з глузливою посмішкою відказав Коррідон.Ну ж бо, Гадсоне, гайда до роботи. Пістолету моїй правій кишені.
Гадсон, поліціянт із кам'яним обличчям і жорсткими очима, занурив руку до Коррідонової кишені та видобув звідти автоматичний пістолет двадцять п'ятого калібру.
То ви тепер захоплюєтеся іграшками?запитав Роулінс, потираючи руки.А я собі думав, що ви матимете щось Краще за цю пукавку. Маєте на неї дозвіл?
Авжеж,сказав Коррідон.Він у моєму гаманці. Бажаєте на нього поглянути?
Не зараз. А ви не даєте нам багато шансів запроторити вас за ґрати, еге ж?
Невже ви уявили собі, що цього разу ви мене туди запроторите?запитав Коррідон, зводячи брови.Ви нічого на мене не маєте, Роулінсе.
Але ж точнісінько так само кажуть і всі ті злочинці,радісно усміхнувся Роулінс.Коррідоне, ви мене дивуєте. Не думав я, що ви станете передбачуваним. Заходьте-но сюди, старий. Ви мали би пишатися собою,продовжив він, попровадивши Коррідона до купе першого класу, з якого сам нещодавно з'явився. У кутку купе сидів іще один офіцер поліції, який кинув на Коррідона похмурий погляд спідлоба, коли той опустився на сидіння навпроти.Нам довелося витурити звідси кількох пасажирів, і все заради вашої зручності. А у Данбарі на вас чекає автівка, що відвезе вас до Лондона. Гадаю, ви мали би почуватися важливою особою.
Я саме так і почуваюся,відказав Коррідон.Але до Лондона не повернуся.
Вибачайте, старий, та вони там, у Лондоні, дуже вже хочуть з вами потеревенити,сказав Роулінс, дістаючи пачку цигарок.То як, забиймо по цвяшку у наші домовини?
Коррідон узяв запропоновану йому цигарку та дозволив Роулінсові запалити її для нього.
Ну, якщо вже такі справи,сказав він і засміявся,то, гадаю, особливого вибору я не маю.Він запитував себе, чи знає Роулінс, що Енн їде у цьому потягу.До речі, звідки ви вигулькнули?
Роулінс усівся на сидіння коло дверей купе.
Ми сіли в потяг у Бервіку. Побачили, як ви висовуєте з вікна свою симпатичну голову, та й тихесенько прослизнули до кондукторського вагона. Ми не хотіли передчасно вас турбувати, правда ж, Гадсоне?Гадсон, який сидів обіч Коррідона, щось буркнув собі під носа.А взагалі-то наші хлопці помітили вас іще на вокзалі Кінґс-Кросс, але, бачте, втратили з поля зору,провадив далі Роулінс.Тому вони зателефонували до поліції Пітерборо, і, коли потяг зупинився у цьому місті, він узяв на борт детектива-констебля Стюарта. На щастя, сталося так, що я саме був у Карлайлі,мав там одну невеличку справу, яка вас не обходить,коли це раптом мені зателефонували мої колеги та попросили зустріти потяг у Бервіку. Стюарт не мав певності щодо того, чи ви справді той чоловік, якого ми розшукуємо, а шеф поліції вважав за краще, якщо саме я привезу вас назад до Лондона. Тож я скочив у автівкуі ось я тут. Але ж і відчайдушна то була поїздка, скажу я вам.
«Ані згадки про Енн»,полегшено подумав Коррідон.
Ви, звісно ж, висуваєте мені якісь обвинувачення?сказав він.
Ні, хіба що ви самі змусите мене це зробити,із сяйливою усмішкою відказав Роулінс.І на вашому місці я би того не робив. Це лише все ускладнить. Я радше волів би, щоби ви зі мною співпрацювали. Звичайно, якщо ви створюватимете труднощі, то я можу вас заарештувати, але це вже залежить від вас.
То у чому мене обвинувачують?
Роулінс підморгнув.
Не просіть мене відкривати вам мої карти. Якщо я дуже захочу, то завиграшки знайду, у чому вас можна звинуватити. Та насправді зараз ми насамперед хочемо, аби ви допомогли нам у пошуку того поляка. А вже коли ми його знайдемо, то, либонь, і з вами поговоримо трішки серйозніше. Я не кажу, що обов'язково, але цілком можемо це зробити.
Це означає, що ви не маєте достатньо доказів для того, щоби висувати мені обвинувачення,сказав Коррідон.І, обіцяю вам, Роулінсе, ніколи не матимете.
Тим часом Роулінс присмоктався до своєї цигарки. Він мав звичку курити, сильно слинячи цигарку, і після затяжки-другої вона геть розмокала.
Побачимо, побачимо,безтурботно сказав він.Мушу визнати, що буду надзвичайно втішений, коли надовго запроторю вас за ґрати, старий. Можливо, якщо мені пощастить, я зможу навіть забезпечити для вас зашморг. Мені не дає спокою один невеличкий довоєнний випадок, той, коли ви уколошкали того секретаря. Я відчуваю, що залишив незавершену справу, і, вже даруйте мені мою грубість, але від незавершених справ у мене крутить живіт.
Який такий секретар?спантеличено запитав Коррідон.
Не зважайте. Те, що відійшло в історію, ми наразі не ворушитимемо.А тоді несподівано вигукнув:То яка вона була у ліжку, та білявочка? Либонь, нівроку, га?
Ви говорите загадками,сказав Коррідон.Спочатку секретар, тепер якісь білявки. Про що йдеться?
Роулінс радісно усміхнувся до двох інших детективів, які втупились у Коррідона з холодною неприязню на обличчях.
Але й витримку має, еге ж? Святий та божий, правда?Він підійшов до Коррідона.Я говорю про ту біляву хвойду, до якої ви поїхали додому вночі сімнадцятого травняРиту Аллен. Ну, знаєте, про ту, що впала зі сходів і зламала свою гарненьку шийку.
Ніколи про неї не чув,швидко відказав Коррідон.Я знаю силу-силенну білявок, але не Риту... як ви сказали?
На підлогу купе навскіс упала тінь, і Роулінс підвів уважний погляд на дівчину, яка відсунула двері. Коррідон і собі побіжно глянув та відчув, як його спиною пробігли дрижаки. Це була Енн.
Вона стояла у дверному проході, не дивлячись на нього, але всміхаючись Роулінсові.
Перепрошую,сказала вона, кинувши швидкий погляд на грубі Роулінсові ноги, що загороджували прохід до купе.Я хочу ввійти.
Роулінс поквапливо підвівся. Його масивна постать заступила собою весь прохід.
Мадам, мені дуже шкода,ґречно мовив він.Однак це купезарезервоване. Поза всяким сумнівом, ви зможете знайти вільне місце в будь-якому вагоні цього потяга. Прошу вибачення за завдані вам незручності.
Не думаю, що у цьому потягу залишилося бодай одне вільне місце. Я вже скрізь дивилася. До того ж, ніде не вказано, що це купезарезервоване, чи не так?непохитно мовила Енн.
Це цілком слушно, мадам,терпляче відказав Роулінс.Але миофіцери поліції. Боюсь, я змушений просити вас знайти собі місце деінде.
Ой!відказала на це Енн та всміхнулася.Я не знала. Мені страшенно шкода, що я вас потурбувала. Якщо ви офіцер поліції...Вона поглянула повз Роулінса на Коррідона, який дивився на неї порожнім поглядом.Що ж, гадаю, доведеться мені пошукати собі місця деінде, адже так?
Боюся, що саме так, мадам,сказав Роулінс, широко усміхнувшись.
А чи можу я поставити вам запитання?спитала Енн, підводячи погляд на детектива-сержанта й відповідаючи на його усмішку.
Авжеж,трохи спантеличено сказав Роулінс.То про що ви хотіли мене запитати?
Мій брат присягається, що ще ніхто й ніколи не стягнув штраф у п'ять фунтів, який мали би стягувати за те, що ви зірвали стоп-кран. Він стверджує, що це обман. Але ж за це таки штрафують, правда?
Так, мадам, штрафують,сказав Роулінс.Це все?
Так. Сподіваюся, я вам не дуже завадила?
Коррідонове серце важко закалатало в грудях. Ця нісенітниця, яку вона щойно говорила, могла означати лише одне. Енн збирається зупинити потяг. І тоді вже від самого Коррідона залежатиме, як скористатися з такої нагоди.
Аж ніяк, мадам, усе гаразд,поважно мовив Роулінс.
Дуже вам дякую,сказала Енн і рушила далі коридором.
Роулінс заслонив жалюзі на дверях купе та зачинив Двері.
Оце, я розумію, мила дівчина,сказав він, потираючи руки.Старий, от ви як чоловік, який добре знається на жінках, скажіть-но, хіба ж то була не надзвичайно гарненька дівчина?
Авжеж,сказав Коррідон і з пересохлим ротом став чекати, коли зупиниться потяг.
Розділ тринадцятий
1
Зупиніть ту жінку!схвильовано крикнув якийсь чоловік, однак Енн уже відчинила двері вагона та зістрибнула з нього на край колії. А тоді вона побігла до віадука, перекинутого через вузеньку річку, що струменіла у долині. Коли дівчина наближалася до віадука, Коррідон уже перескочив через парапет, і Роулінсова рука, що марно намагалася його схопити, схибила на кілька дюймів.
Енн побачила, як з купе першого класу вибігли та приєдналися до Роулінса ще два детективи, один з яких тулив до носа закривавлену хустинку.
Детективи стояли утрьох і дивилися, як Коррідон летить у річку. Здавалося, що минуло неймовірно багато часу, перш ніж він занурився у воду. І хай який сміливий був Роулінс, та не наважився пірнути слідом.
Ці троє були такі поглинуті очікуванням миті, коли Коррідон вирине на поверхню, що жоден з них не помітив, як усього за кілька ярдів від них Енн видерлася на парапет мосту.
За цією сценою, позвішувавшись з вікон вагонів, спостерігало кількасот пасажирів, і, заледве вірячи у те, що побачене ними відбувається насправді, роззявляки раптом застережно закричали.
Роулінс рвучко обернувся та спробував схопити Енн, але марнодівчина вже стрибнула з мосту та стрімко летіла у річку.
Коррідон виринув на поверхню саме вчасно, аби побачити, як Енн стала, тримаючи рівновагу, на парапеті, а тоді він спостерігав, як її маленька фігурка кулею кинулася вниз, наближаючись до нього. Він бачив, як вона, заледве здійнявши бризки, занурилась у воду, а коли її голова виринула на поверхні, швидко до неї підплив.
Вимала дурепа!вигукнув він, діставшись до Енн.Ви ж могли зламати собі шию.
І ви також могли. Але ж ми нічого собі не зламали, чи не так?
Упевнені, що з вами все гаразд?
Звичайно.Вона підпливла до нього ближче.А ви мусите визнати, що я зупинила потяг точнісінько тоді, коли треба. Я мала приєднатися до вас. Той детектив, певно, вже здогадався, що у цій зупинці винна саме я, а мені якось не надто хотілося потрапити до місцевої буцегарні.
То була вельми гарна командна робота,сказав Коррідон,але заради чого ви це зробили? Я ж застерігав, аби ви трималися від мене якнайдалі. А натомість ви вирішили мене не слухатиі подивіться-но, в яку халепу ускочили.
Вона засміялася.
Краще вже я буду тут, ніж отам нагорі.
Обоє поглянули вгору, на далекий міст. Більшість пасажирів покинули свої вагони та, з'юрмившись уздовж парапету, дивилися на них згори. Коррідон упізнав у натовпі Роулінса та помахав йому рукою. Роулінс, прийнявши неминуче, помахав йому у відповідь.
Бідолашний старий Роулінс,сказав Коррідон, вишкіривши зуби в усмішці.Готовий закластися, що зараз він кляне нас на всі заставки. Ну, рушаймо далі. Трохи пропливемо вниз за течією, а тоді вийдемо на берег. Сумніваюся, що від того мосту є шлях до води, та однаково немає сенсу марнувати час. Пливімо.
І вони жваво попливли вниз за течією. Річка бігла стрімко, і вони набрали чималу швидкість. За кілька хвилин їх змусив обернутися ледь чутний гудок паротяга. Ген-ген удалині потяг, тепер схожий на іграшку, сигналив, знову рушаючи далі.
Цікаво мені знати, чи Роулінс залишився, а чи вирушив до наступного міста, щоби здійняти тривогу,сказав Коррідон.Я ладен закластися, що він волітиме дістатися телефона та викликати когось, хто зробить його роботу. Ну, як ви там тримаєтеся? Уже втомилися?
Трішки,визнала Енн.Мене гальмує мій одяг. Як гадаєте, може, ми уже випливемо на берег?
Коррідон уважно оглянув густо порослі лісом річкові береги.
Гаразд. Гайда ліворуч.
Вони дозволили річковій течії принести їх до узбережжя, а тоді з чималими труднощами видерлися на крутий берег. Енн, важко дихаючи, знесилено повалилася на траву.
Хух!захекано вимовила вона, витискаючи воду зі свого волосся.Я страшенно втратила форму. Чи ми з вами бодай колись просохнемо?
Коррідон стояв над нею, геть забувши про воду, що крапала з нього. Квапливо роззирнувшись праворуч і ліворуч, він побачив, що перед ними розкинулася широка, безлюдна та лісиста місцевість з крутими трав'янистими пагорбами та рівнинами, зарослими дроком.
Авжеж, просохнемо,бадьоро сказав він.Он, уже й сонце виходить з-за хмар. Віддихайтеся лишень, а тоді ми мусимо рушати далі.
Ви знаєте, куди ми йдемо?
Він указав рукою на пагорби вдалині.
Нам треба отуди. На північний схід. Це найкоротший шлях до Данбара. Прогулянка тими пагорбами буде нівроку тяжка, та вже з цим ми мусимо змиритися. Здається, тут на цілі милі навкруги немає жодної домівки.
Та, либонь, по той бік пагорбів є людське житло.Вона насилу підвелася на ноги.Я почуваюся жахливо. Невже я маю йти аж до самісінького Данбара у цьому промоклому до рубчика одязі?
Він посміхнувся до неї.
То зніміть його, якщо хочете. Я не заперечуватиму. Зараз ми не маємо часу сушити одяг.
Такого я точно не робитиму,сказала вона, намагаючись відтиснути воду зі своєї сукні.Але, серйозно, нам треба десь дістати сухий одяг, та і їжу також. Ви усвідомлюєте, що зараз ми перебуваємо миль за двадцять від Данбара?
Це не повинно було б аж так вас турбувати. От тільки не кажіть мені, що одну з Массінґемових дівчат налякала така дрібничка. А я ж бо думав, що ви загартована.
Я ж вам уже казала: я втратила форму. Що ми робитимемо? Як думаєте, ми зможемо викрасти автівку?
Коррідон засміявся до неї.
Оценайпевніший спосіб зробити так, аби копи вийшли на наш слід,сказав він.Ми можемо винайняти автівку, коли знайдемо таку. Хай там як, а наразі ходімо далі.
Я не можу йти далі отак. Зараз же зайду за якесь дерево та викручу свій одяг,твердо сказала вона.У моїх черевиках повнісінько води, а ще я впевнена, що поза спиною у мене плаває рибка.
То вперед,сказав він, знизуючи плечима.Але покваптеся.
Енн зайшла за великий кущ, а Коррідон, чекаючи на неї, відтиснув свої наскрізь просяклі водою піджак і штани.
Енн!гукнув він, затягуючи пасок.То чому ви усе-таки зупинили потяг? Я думав, ми з вами погодилися розстатися. А тоді ви з доброго дива знову з'явилися та стали на перешкоді поліціянтам, аби я міг урятуватися втечею. Навіщо ви це зробили?
Вона висунула голову з-поза куща та поглянула на Коррідона.
Такий вже страшенно сумний та нещасливий вигляд ви мали, сидячи там, в оточенні поліціянтів,сказала вона.Не могла ж я вас отак покинути.
Облиште ці жарти,коротко відказав Коррідон. З усього, що ви про мене дізналися, у вас мало би скластися враження, що явбивця. До того ж ви знаєте, що я їду по вашого брата. Для вас було би неабияким полегшенням, якби я потрапив за ґрати. То чому ви раптом вирішили мені допомогти?
Ви були добрі до мене, коли ті троє наскочили до моєї студії. Тож я відчула, що дещо вам завинила,сказала вона.І, крім того, я впевнена, що ви жодним чином не причетні до смерті Рити Аллен. Я спершу трохи злякалася, проте, коли ви пішли, добре подумала про цей випадок і дійшла висновку, що вине той тип людини, що коїть подібні речі.
Що ж, це лише означає, що вимала дурепа,роздратовано сказав Коррідон.Вам не слід було пхати свого носа у цю справу.
І це, я гадаю, просто притаманний вам спосіб сказати «дякую»,засміялася Енн.
Було близько шостої години вечора, коли Коррідон помітив, що їх переслідували. Досі йому здавалося, що він приховав їхні сліди досить добре для того, щоби уникнути облави, але зараз, побачивши лаву далеких постатей, що несподівано з'явилася з-за порослого лісом схилу пагорба, він зрозумів, що Роулінс його перехитрував.
А ось і вони,сказав він, хапаючи Енн за зап'ясток і вказуючи їй на загоничів.Погляньте, онде вони, рухаються просто у наш бік.
Вони з Енн стояли серед густих дерев, і Коррідон був упевнений, що для чоловіків, які помалу рухалися їм назустріч, їхні постаті наразі були невидимі, а проте розумів, як небезпечно зараз робити різкі рухи, особливо якщо серед переслідувачів є вівчарі. Ті вівчарі з їхнім феноменальним зором швидко помітять якнайменший рвучкий порух.
Думаєте, вони йдуть по нас?запитала Енн, спостерігаючи за чоловіками, що наближалися.
Ще б пак. Нумо, відійдімо назад, під прикриття лісу. Але не поспішайте. Вони можуть нас побачити.
Вони повільно відійшли назад, у ліс, який став зараз їхнім прихистком, і Коррідон упав на землю, тягнучи Енн за собою.
Дотепер їм просто надзвичайно щастило. За кілька миль від того місця, де вони пірнули у річку, Енн із Коррідоном натрапили на усамітнену фермерську господу. Коррідон вирішив, що варто буде ризикнути і просушити тут свій одяг, а ще, можливо, дістати трохи їжі в дорогу.
Фермерова дружина повірила у розповідь про те, що цих двох подорожніх спіткала транспортна пригода. Вона розвела вогонь і, повісивши їхній одяг сушитися, приготувала для них велику миску яєчні з шинкою, якою вони й пригощалися, сидячи, загорнені у ковдри, перед вогнищем, у якому палахкотіли дрова.
Господиня сказала Коррідону та Енн, що раннього пообіддя до ферми приїздить поштовий фургон, водій якого, вона була певна, підвезе їх до Бортвіка, де, на її думку, був механік, який міг би їм допомогти.
Це влаштовувало Коррідона. Їхній одяг уже повністю просохнув, а тоді приїхав поштовий фургон, і його водій охоче підвіз їх до Бортвіка. У Бортвіку вони сіли до автобуса, що прямував до Ґіффорда, проте це був хибний хід, хоча й необхідний, адже Коррідону так і не вдалося винайняти автівку. Він був упевнений, що в автобусі їх хтось неодмінно впізнає та здійме тривогу.
А зараз вони полишили Ґіффорд за п'ять миль позаду та пішки прямували в бік Данбара. З собою вони мали клунок їжі, який їм дала в дорогу дружина фермера, та були добре відпочилі, тож далека лава чоловіків, що наближалися, їх наразі не турбувала. Коррідон відчував упевненість, що вони цілком зможуть вислизнути від переслідувачів.
Якби ми дісталися сюди на якихось десять хвилин раніше, то не помітили б, як вони виходять із лісу, та наскочили би просто на них,сказав Коррідон, спостерігаючи, як шерега чоловіків повільно відхиляється в інший бік.Задача ось у чому: куди нам іти? Якщо ми й далі триматимемося первісного маршруту, то вони одразу здогадаються, що ми прямуємо до Данбара.
То ходімо просто на північ,порадила Енн.Так ми вийдемо до Гаддінґтона. А вже звідти, якщо відірвемося від переслідувачів, повернемо на схід, до Данбара.
Коррідон здивовано витріщився на неї.
Звідки ви це знаєте?
Ото вже ці чоловіки!сказала вона та засміялася.Ви думаєте, ніби тільки вам усе відомо. Я чимало подорожувала Шотландією, і мені доводилося бувати у Гаддінґтоні. Ось звідки я знаю.
Тим краще для вас,відказав він і вишкірився.Та хай там як, а я шкодую, що не маю при собі мапи. Блукання навмання може змарнувати нам чимало часу та бути небезпечним. Як гадаєте, ви зможете знайти шлях звідси до Гаддінґтона?
Сподіваюся, що так,трохи невпевнено відповіла Енн.Щоправда, я трималася головних доріг, коли була тут востаннє. То як ми вчинимозачекаємо, поки споночіє, чи ризикнемо вирушити просто зараз?
Ми не можемо дозволити собі гаяти час.Тепер лава чоловіків зникла за пругом.Вони прямують на захід. А ми підемо на північ. Якщо будемо обачні, то зможемо уникнути зустрічі з ними. Гадаю, нам уже слід вирушати.
І вони вирушили разом; швидко пересувалися відкритою долиною, а діставшись пагорбів, сповільнилися до розміреної ходи та обачно стежили за тим, аби їх не було видно понад обрієм.
Я хвилююся щодо вас,несподівано сказав Коррідон, коли вони рухалися пагорбами вперед.Ліпше би вам було тоді мене покинути.
Не метушіться так,сказала Енн, усміхаючись.Я можу дати собі раду.
То ви так думаєте,коротко відказав він,однак, якщо вони звинуватять мене у смерті Рити Аллен, ви потрапите у неабияку халепу. Чули колись про співучасть у злочині?
Я би воліла, аби ви не лізли поперед батька в пекло,сказала Енн.Я ж не хвилююся, то чому ви маєте?
Коррідон щось буркнув і, якусь часину пройшовши мовчки, зненацька сказав:
А знаєте, ви починаєте мені подобатися.
Справді?вона кинула на нього швидкий погляд.Не схоже, що це робить вас аж надто щасливим.
Я й не щасливий. Яне ваш тип. З вами мені доведеться бути вкрай обачним.
Схоже, ви схильні робити з мухи слона, чи не так?
Колись я міняв жінок, як циган коней. Любив їх якийсь час, а тоді кидав. Війна допомогла мені позбутися цієї звички, і вже багато місяців я не цікавився жінками.Він опустив на неї погляд.А от ви мене зацікавили, і це мені не до вподоби.
Цього разу вона вже не мала що сказати, і, помовчавши трохи, Коррідон мовив:
То ви заручені чи щось на кшталт цього?
Щось на кшталт цього,сказала вона й усміхнулася.Він служить у військово-морських силах. Я бачу його приблизно раз на пів року.
Коррідон знову щось пробурмотів.
Ну, то й добре,резюмував він.
Справді? Ми з ним просто подобаємося одне одному,сказала Енн, немовби обороняючись.І нічого більше.
То нехай він і надалі вам подобається,кисло відказав Коррідон.Менше знатимете горя. Навіщо зайві клопоти.
Які клопоти?
Коррідон несподівано зупинивсь і пильно подивився на Енн.
Ви мені подобаєтеся,сказав він рівним, стриманим голосом.А коли мені подобається якась особа, я стараюся зробити все, щоби цю особу не скривдити. Отакий вже я сентиментальний. Поглянувши на мене, ви б ніколи такого не подумали, але саме такий я є насправді. Таку вже маю ваду.
Але чому б то ви мали мене кривдити?спантеличено запитала вона.
Я йду по вашого брата, чи не так?нетерпляче сказав він.Я маю намір передати його до рук поліції. Хоча зараз я вже не так у цьому певен.
Вам не доведеться передавати його до рук поліції,спокійно мовила вона.Либонь, я вас засмучу, та ви стараєтеся марно.
Що ви хочете сказати?
Вкотре вам кажу, Браян не вбивав Риту Аллен і не міг зрадити Ґурвіля. Я знаю Браяна. У чомусь він був радше схожий на вас. Він просто не зробив би такого. Тож не хвилюйтеся.
А зараз послухайте мене,сказав Коррідон.Хтось зрадив Ґурвіля. Хтось убив Риту Аллен, Любіша і Гарріса. Якщо ваш брат цього не робив, то хто ж тоді усе це скоїв?
Не вдаватиму, ніби це мені відомо, знаю лише, що Браян цього не робив.
Це мене нікуди не приведе. Вибачте, але це геть не доказ.
До того ж я не вірю, що він живий. Хотіла вірити. Ба, навіть майже повірила, коли ви уперше мені це сказали. Однак потім я чимало думала над вашими словами. Браян дуже багато для мене значив. І я знала, коли саме він помер. Якось уночі я прокинулася й зрозуміла, що його не стало. Міністерство авіації повідомило мене про його смерть лише чотири місяці потому, але це вже не стало для мене несподіваним ударом. Я знала про це вже давно.
Коррідон поплескав її по руці.
Ну ж бо, не треба про це.А тоді в його голосі пролунала нотка роздратування:Ліпше думайте про свого милого морячка. А зараз ходімо, ми марнуємо час.
2
Трохи згодом, коли сонце вже хилилося за пагорби, сталося дещо несподіване. Енн перша почула рев моторів і поглянула вгору. Вона побачила, як праворуч від них понад ялицями різко здійнявся вгору гелікоптер і полетів щонайменше у п'ятистах футах над землею.
На землю!крикнув Коррідон, однак Енн уже лежала пластом, коли він упав обіч неї. Удвох вони прикипіли очима до машини, що ширяла над ними.
Вони нас помітили,з відразою зауважив Коррідон.Хто би сподівався? Певно, я їм конче потрібен.Він бачив, як пілот і ще один чоловік вихилилися з кабіни. Пілот помахав Коррідону рукою.Який милий та дружній тип, правда?гірко провадив він далі.Зараз ці двоє викличуть по рації тих загоничів і скерують їх просто на нас. Ну ж бо, мерщій до лісу. Це наш єдиний шанс.
Вони зірвалися на ноги та кинулися бігти через відкриту долину в керунку ялицевого лісу. Бігти було доволі далекодо лісу залишалося пів милі. Гелікоптер злетів над ними та шугав у повітрі, неначе яструб.
Перш ніж вони подолали половину відстані до лісового прихистку, здійнявся вітер і доніс до них якийсь ледь чутний вигук, що змусив Коррідона швидко озирнутися через плече. Праворуч, приблизно за милю від них на пагорбі з'явилася лава чоловіків, які швидко бігли вперед, прямуючи туди, де шугав гелікоптер.
Серед них є двійко хлопців, які справді вміють бігати,похмуро мовив Коррідон.Ходімо, крихітко, не даймо їм упіймати нас на відкритому просторі.
Не даймо їм упіймати нас взагалі,задихано мовила Енн і засміялася. Вона добре бігла, і її очі сяяли від збудження. Власне, дівчина бігла так добре, що, коли вона прискорилася, Коррідонові ставало снаги лише на те, щоби не відставати від неї.
І знову він озирнувся через плече. Двійко спритних бігунів залишили далеко позаду решту гурту переслідувачів і, неначе гончаки, скорочували відстань, що відділяла їх від Коррідона з Енн. Зараз вони були лише за чверть милі й швидко наближалися. Коррідон заскреготів зубами та спробував бігти швидше, одначе був надто важкий та кремезний для таких перегонів.
Тікайте,захекано промовив він до Енн.Біжіть у ліс і чекайте на мене там. Залиште цих двох мені. Тікайте щодуху!
Енн слухняно підкорилася і побігла вперед. Вона без особливих зусиль рухалася зі швидкістю, з якою олень чимдуж тікає від погоні.
Коррідон уже чув за спиною глухий тупіт прудких ніг і знову озирнувся. Його швидко наздоганяло двоє чоловіків, і були вони молоді та дужі. Він спіткнувся і втратив рівновагу. Двоє переслідувачів були вже не більше ніж за п'ятдесят ярдів від нього.
Гей! Зупиніться!заволав один з них і пришвидшив свій біг.
До лісу було вже рукою сягнути. Енн зникла в гущавині, з хрускотом торуючи собі шлях через підлісок до найближчої галявини. Коррідон не мав наміру дозволяти цим двом слідувати за ними до лісу. Він кинув погляд повз них на лаву чоловіків, які, відстаючи, бігли далеко позаду. Вони ще й досі були за добрих пів милі; а отже, він мав досить часу, щоби впоратися з цими двома і встигнути втекти від решти переслідувачів.
Несподівано Коррідон звернув убік. Двоє чоловіків вже майже його наздогнали, і один із них, рухаючись швидше, ніж Коррідон очікував, кинувся на нього. Коррідон мусив ухилитися, а коли переслідувач схибив і пробіг повз нього, із вправною влучністю завдав йому різкого удару ребром долоні, рубанувши нею по шиї. Чоловік упав, наче підтятий полексом, і лежав нерухомо, розпластавшись на землі долілиць.
Його побратим, важко дихаючи, відскочив подалі від Коррідона, приголомшений тим, як різко змінилося становище. Коррідон не дав йому часу отямитися. Недарма він свого часу чубився з найлютішими бійцями із загону командос. Із пронизливим криком він кинувся переслідувачеві в ноги, штовхнув його плечима попід коліна та повалив додолу.
Вони удвох впали на землю та покотилися нею, і той чоловік хапався за Коррідона й кволо намагавсь учепитися руками в його горлянку.
Він скинув його з себе, важко зіп'явся на коліна і, коли супротивник спробував сісти, завдав йому бічного удару в щелепу. Чоловік упав і простягся на землі.
Коррідон умить підвівся на ноги. Лава чоловіків, які їх переслідували, ще й досі була далеко. Вони вже цілу милю бігли цією горбистою місцевістю, і це їх сповільнювало. Серед тієї лави був і Роулінс, він повільно, але затято рухався вперед.
Коррідон помахав йому рукою та чкурнув у ліс. Енн ухопила його за руку, й вони удвох швидко побігли крутою стежиною, що вела в лісову гущавину.
Біжучи, вони чули далекі звукито їхні переслідувачі входили до лісу. До них долинав невпинний тріскіт підліску, ледь чутні вигуки та пищання свистків. А вони з Енн прямували далі. Сповільнившись до швидкої ходи, вони нечутно пробиралися крізь хащі, немов індіанці, аж поки звуки переслідування стихли.