Побачивши Коррідона, Крю судомно стрепенувся та відскочив назад, намагаючись захряснути двері, але Коррідонова нога на порозі завадила йому це зробити.
Привіт, Крю,спокійно сказав Коррідон.Не очікував побачити мене знову?
Крю визирнув з-поза дверей, водночас налягаючи на них усією своєю вагою та затискаючи ногу Коррідона. Він важко дихав, його рот розтулився, а в очах застиг вираз жаху.
Вам не можна сюди заходити,сказав Крю тремтячим голосом.Тільки не зараз. Наразі незручний момент.
Коррідон глузливо посміхнувся, притулив долоню до дверей, а тоді раптово та сильно штовхнув їх, і то так, що Крю поточився назад. Коррідон увійшов до невеличкого передпокою та зачинив за собою двері.
Пам'ятаєш мене?запитав він і виразно подивився на нерівний білий шрам, який підіймався чолом Крю та зникав у його поріділому білявому волоссі.
Коррідон, чи не так?сказав Крю, задкуючи.Тобі сюди не можна. Я саме збирався виходити з дому.Його посмішка миготіла, неначе жарівка у патроні із зіпсованим контактом.Перепрошую, та я вже й так запізнююсь.Він поглянув у глибоко посаджені, холодні сірі очі Коррідона та почав заламувати руки, а тоді усвідомив, що робить, спохопився та поквапливо запхав їх до кишень штанів.Я... Я буду змушений наразі вказати тобі на двері. Може, зайдеш якось іншим разом, старий.Крю зробив у бік Коррідона гримасу, намагаючись надати собі невимушеного вигляду, та натомість йому вдалося хіба що справити враження жалюгідної, охопленої страхом людини.
Коррідон похапцем роззирнувся передпокоєм і вельми здивувався, побачивши на столику вазу з тюльпанами кайзерскроон, червоно-жовті пелюстки яких уже майже повністю розпустилися. В його уяві квіти та Крю аж ніяк не поєднувалися одне з одним.
Бачу, той шрам у тебе ще й досі залишився,сказав він, вказуючи на чоло Крю.А ти вже маєш неабиякі шанси на те, що невдовзі отримаєш іще один.
Крю притиснувся спиною до стіни й нажахано поглянув на Коррідона.
Чого тобі треба?він покинув спроби посміхнутися, з його манер нараз пощезли уся його владність і поважність, залишивши натомість лише негідну чоловіка слабкість і хитрощі.
Ти тут сам?запитав Коррідон.
Так... але тобі ліпше мене не чіпати.На скронях Крю виступили невеличкі краплини поту.Мій адвокат...Крю затнувся, усвідомлюючи, наскільки марно говорити про адвокатів з таким чоловіком, як оце Коррідон. І він спромігся лише на те, що кволо повторив:Ліпше мене не чіпати...
Зайди-но досередини,сказав Коррідон, вказуючи на двері.Я хочу з тобою поговорити.
Крю зайшов до кімнати. Він ступав повільно й заледве волочив ноги. Коррідон увійшов слідом за ним, зачинив за собою двері та, здійнявши брови, оглянув кімнату. Він геть не очікував, що Крю може жити у такій кімнаті, як ця. Вона була затишна та приємна; Крю явно доклав усіх зусиль, щоб обставити її так, аби вона забезпечувала комфорт і спокій. Хай куди Коррідон кидав свій поглядусюди були вази з тюльпанами та нарцисами, що заповнювали кімнату своїми солодкими, густими, важкими пахощами.
А ти знаєшся на тому, як затишно влаштуватися, еге ж?запитав він, всідаючись на бильце великого, зручного фотеля.У тебе тут дуже гарно, й усі ці квіти... Авжеж, направду дуже гарно.
Крю важко сперся на спинку софи. Він мав такий вигляд, немов ось-ось зомліє.
Коррідон уважно його розглядав і не міг збагнути, чому Крю був такий наполоханий. Він аж ніяк не був людиною, яку легко налякати. Коррідон добре пам'ятав, як незворушно та ввічливо тримався Крю, коли він упіймав його на шахрайстві. Саме та його чванькувата самовпевненість і намагання обернути все на жарт й підбурили Коррідона його вдарити.
Та що з тобою не так?різко запитав він.Що тебе так лякає?
Крю голосно зглитнув. Він щось пробурмотів, неспокійно переступив з ноги на ногу і, зрештою, здобувся на відповідь:
Нічого... нічого, зі мною усе гаразд.
Ну, ти поводишся достоту так, неначе щось тебе добряче налякало,сказав Коррідон, не зводячи з нього очей.Та якщо вже ти кажеш, що нічогото, значить, нічого.
А тоді він несподівано гаркнув до Крю:
Хто така Жанна?
У кімнаті повисла тиша, яку порушувало лише виразне заклопотане цокотіння годинника на камінній полиці та прискорене, тривожне й хрипке дихання Крю.
Я запитав тебе, хто така Жанната дівчина, яку ти три ночі тому приводив до клубу «Аметист»,порушив тишу Коррідон.
Губи Крю судомно скривилися. Він сказав:
Йди геть. Якщо ти не даси мені спокою, я викличу поліцію.
Не будь дурнем,Коррідон витягнув пачку цигарок, запалив одну та кинув сірника у камін.Ти привів цю дівчину до клубу, і вона розпитувала Макса про мене. Мене це зацікавило. Хто вона?
Це брехня,пошепки відказав Крю.Вона тебе навіть не знає. Вона тебе ніколи не бачила на власні очі.Він підчепив свій комірець пальцем і потягнув, немовби той раптом став затісний та почав його душити.Чого б то їй раптом розпитувати Макса про тебе? Це брехня.
Гаразд, нехай брехня. Але хто вона така?
Крю вагався. Коррідона це неабияк спантеличило. Він бачив, що Крю наляканий, однак лише зараз почав усвідомлювати, що це зовсім не він нагнав на нього страху. Крю вже був чимось наляканий ще до того, як Коррідон постукав у його двері.
Ти її не знаєш,похмуро мовив Крю.Вона моя подруга. А тобі яке діло до того, хто вона така?
Коррідон випустив кільце диму та проштрикнув його пальцем.
Хочеш, аби я тебе вдарив?із ґречним і зацікавленим виразом запитав він. А тоді, поспостерігавши за тим, як розсіюється кільце диму, додав:Бо я таки вдарю, якщо не заговориш.
Крю закляк. Саме цього Коррідон очікував. Знав-бо, що Крю, якого жахає насильство, уже майже відчуває на своєму обличчі удар його важкого кулака. А Крю й далі мовчав, його очі бігали туди-сюди, він був напружений, неначе не міг вирішити, що йому робити. А тоді кинув швидкий погляд через плече на ще одні двері у кінці кімнати. Відтак перевів очі від дверей до Коррідона, немовби намагався передати якесь повідомлення.
Ліпше тобі мене не чіпати,сказав Крю, його губи пересмикнулися, і він ще раз кинув погляд на ті двері.
Чи не хотів він, бува, сказати йому, що вони у цій квартирі не самі? Ця думка не давала Коррідонові спокою. Він і собі перевів погляд з Крю на двері й назад і запитально підняв брови. Крю завзято закивав, неначе іноземець у чужій країні, якому нарешті вдалося порозумітися зі співрозмовником за допомогою жестів. Він приклав пальця до губ і так нагадав Коррідонові третьосортного актора мелодрами, що той ледве не розреготався.
Розкажи мені про Жанну,сказав він, тихенько підводячись на ноги.
Нема що розказувати.І знову погляд переляканих очей прикипів до дверей.Просто собі дівчина, моя знайома.
Коррідон безгучно підсунувся до Крю.
Хто там?прошепотів він, наблизивши своє обличчя впритул до Крю. Він бачив крихітні краплинки поту на його лиці та відчував запах бріоліну, що линув від його волосся. А тоді вже голосно продовжив:
Чим вона займається? Звідки вона?
Крю підняв три пальці та зробив руху керунку дверей.
Я нічого про неї не знаю. Просто якось її підчепив.Він розпачливо намагався вдавати безтурботність. Мерехтлива посмішка з'являлася та знову щезала.Ну, ти ж бо знаєш, як воно буває. Вона була гарненька штучка. І відтоді я її не бачив.
Їх тут троє?прошепотів Коррідон.
Крю кивнув. Він уже помалу оговтувався. До нього поверталася впевненість, огортаючи чоловіка, неначе друга шкіра.
Підвищивши голос, Коррідон запитав:
А з курдуплем у чорному береті ти, бува, не знайомий?
Колір і впевненість, які вже були повернулися до обличчя Крю, миттєво щезли. У нього аж жижки затрусилися. Він почувався так, неначе Коррідон несподівано завдав йому сильного удару в живіт.
Не знаю, про що ти зараз говориш,здушено прохрипів він, а тоді у нападі безтямної відваги загорлав:Забирайся звідси геть! Мені вже всього цього задосить! Ти не мав права отак сюди вдиратися. Геть звідси! Я тебе тут не терпітиму!
Коррідон розреготався.
Певно, твої друзяки вже добряче від тебе знудилися,презирливо мовив він, а тоді підвищив голос і гукнув:Ну ж бо, виходьте вже звідти, усі троє. Він сказав мені, що ви там.
Крю хапнув ротом повітря й важко опустився у фотель. Здавалося, що у запалій тиші він геть припинив дихати, а коли двері до дальньої кімнати відчинилися, поквапливо й зі свистом втягнув повітря крізь стиснуті зуби. До кімнати тихо увійшов чоловік у чорному береті, тримаючи в обтягнутій рукавичкою руці пістолет Маузера.
2
У житті Коррідона вже траплялося кілька випадків, коли його тримали під дулом зброї. Потрапляючи в такі ситуації, він щоразу ставав нервовий та сердитий. Нервував, адже знав, як легко будь-який дурник може вистрілити; і не важило, мав той дурник такі наміри чи ні. Були люди, які, тримаючи тебе під прицілом, насправді не збиралися стріляти, а були й такі, що якраз-таки збиралися це зробити. Коррідон визначив, що чоловік у чорному береті стрілятиме за найменшої нагоди. Він дійшов такого висновку, зазирнувши у його темні витрішкуваті очі. Для цього коротуна людське життя було не важливіше, ніж бруд на його пошарпаному тренчкоті чи той бруд, який вкривав його палець на гачку пістолета. Той великий маузер був не просто погрозою; то була нагла смерть, яку незнайомець ладен був без краплі жалю випустити на волю, натиснувши пальцем на курок.
Поводьтеся дуже тихо, мій друже,сказав чоловік у чорному береті. Його акцент був ледь-ледь відчутний, одначе він таки був, і Коррідон його упізнав. Отже, чоловік у береті був поляком.Прошу, тільки без фокусів, інакше пошкодуєте.Незнайомець цілився у Коррідонові груди.
Підвівши очі над дулом зброї, якою йому погрожували, Коррідон зиркнув на двері. Вона стояла у дверному проході, склавши руки на грудях. Її чорний светр і чорні штани мали похоронний вигляд у цій яскравій та сповненій кольорів кімнаті. У дівчини були дрібні та витончені риси. Яскраво нафарбовані губи підкреслювали бліде обличчя та великі чорні очі. Тонке й темне волосся сягало плечей, чубчик охайною рівною лінією перетинав чоло. Вона була на кілька дюймів вища за чоловіка у чорному береті та мала високі пишні груди. Вузькі стегна та незвично довгі ноги надавали фігурі цієї дівчини по-юнацькому худорлявого вигляду, але щойно ви помічали пишні та високі грудиі статура вже анітрохи не видавалася хлопчачою. Її очі притягували. Білки були навдивовижу чисті, неначе новенька порцеляна. То були незворушні, суворі очі; очі, які дочасно зістарилися від страждання та підозріливості, від зневіри та гіркоти.
Привіт, Жанно,сказав Коррідон і вишкірився.Для чого ця вигадка з пістолетом?
Сядьте, будь ласка, й тримайте руки так, аби ми могли їх бачити,сказала вона холодним і невиразним голосом.Ми хочемо з вами поговорити.
Коррідон не припинив посміхатися, однак відчував, що його губи напружилися. Він глипнув на Крю, який підвівся та відійшов від нього. Той нажахано дивився на пістолет.
То це тому ви так довго ходили за мною слідом?запитав Коррідон.Соромилися чи просто не могли зважитися зустрітися зі мною віч-на-віч?
Сядьте, будь ласка,повторила вона.
Чоловік у чорному береті вказав дулом пістолета на фотель коло еркерного вікна.
Отуди,сказав він.
Коррідон знизав плечима й сів у фотель.
То для чого ця вигадка з пістолетом?повторив він.
З дального дверного проходу до кімнати зазирнув іще один чоловік. Він був високий, худий та білявий. Мав лише одну руку та шрам, який збігав половиною його обличчя, перетинаючи праве око, сховане під очною пов'язкою.
Чи тут усе гаразд?запитав він дівчину.Я хотів би вийти, якщо ви зможете дати раду без мене.
Стосовно цього чоловіка Коррідон не мав ані найменших сумнівів. Це був достеменний англієць. Добре виховання, добра школа та добра університетська освіта, хист до командуванняусе це можна було припустити, дивлячись на нього, й на тлі цього чоловіка уся ретельно виплекана показна зовнішність Крю видавалася фальшивою, немов підроблена монета. Пошарпаний, проте добре скроєний твідовий костюм, тонкі, охайно підстрижені вуса, носова хустка у нагрудній кишені піджака та запонкиусе це він носив, неначе однострій свого класу.
Усе гаразд,сказала йому дівчина,але ти міг би взяти з собою його.Її рука вказала на Крю.Тут він лише заважатиме.
О, так, звісно.Однорукий чоловік кивком підкликав Крю до себе.Ходімо.Він говорив так, неначе звик до того, що йому підкоряються. Коли Крю спроквола перетнув кімнату, однорукий поглянув на Коррідона й усміхнувся, і та усмішка зробила його понівечене обличчя привабливим.Мабуть, нам би годилося відрекомендуватися,сказав він.ЦеЖанна Персіньї.Він указав на дівчину помахом руки.Чоловіка, що тримає пістолет, звати Ян. Його прізвище я вимовити не в змозі. Тож вам краще чинити, як і меніназивати його просто Яном. ЯРенліНайджел Ренлі. Будь ласка, вислухайте те, що вам скаже Жанна. Ми не робили б усього цього, якби не мусили. Перепрошую за пістолет, але ж ви зажили собі слави своїм умінням вдаватися до насильства, чи не так? Ян аж ніяк не дотягує до вашої вагової категорії, а щодо мене, то, боюсь, я небагато зможу вдіяти у разі, якщо вам раптом заманеться зчинити бійку.Він знов усміхнувся.Ну що ж, я маю залагодити деякі справи, тож мені вже час іти. Вона з вами поговорить.Ренлі зробив руху бік Крю.Оцей наш другне один з нас. Але так уже сталося, що він із нами познайомився. Не знаю тільки, хто більше про це шкодує. Либонь, що ми.Він усміхнувся, вийшов до іншої кімнати й зачинив за собою двері.
Коррідон зняв капелюха та пригладив зачіску, зануривши свої грубі пальці у копицю рудо-брунатного волосся. За колір своєї чуприни у загоні командос він дістав від побратимів прізвисько «Цегляна Макітра». Жінки вважали його привабливим. Однак його чеснотами були радше фізична міць і сила характеру, аніж його зовнішність. Він мав важке обличчя з грубуватими рисами та квадратним підборіддям, твердий рот і трохи кривий плескатий ніс. Мав сірі, холодні та глибоко посаджені очі, м'язисту статуру та червоне обличчя. Зухвала, глузлива Коррідонова посмішка легко дратувала людей, коли він мав такий намір, але траплялися у нього й моменти доброти, яка сягала сентиментальності, що часто змушували почуватися ніяково.
Сидячи та вдивляючись у дівчину та Яна, Коррідон зізнався собі, що гадки не має, що відбувається. Його неабияк турбував пістолет. Він відчував, що чоловік у чорному береті щомиті може натиснути на гачок, і якщо той таки вистрілить, ця дівчина навіть оком не змигне. Вони нагадували Коррідонові людей, з якими йому доводилося працювати у Франції в часи війни; фанатиків, які належали до підпільного руху спротиву, що без роздумів приносили себе в жертву і без жалю вбивали. Ці двоє були небезпечні; але Ренліне такий. Він був людиною зовсім іншого ґатунку. Коррідон ніяк не міг збагнути, чому Ренлі зв'язався з оцими двома. Ренлі припав йому до душі. Під час війни Коррідонові зустрічалося у війську чимало подібних чоловіків; усі вони були надійні та хоробрі люди, які виконували свою роботу та без зайвої метушні здобували медалі, не втрачаючи життя.
Дівчина підсунула стілець із прямою спинкою та сіла за столом навпроти Коррідона. Ян стояв за нею, цілячи з маузера у груди Коррідонові, а очі його були невиразні та безживні, неначе двійко устриць у стулках своїх черепашок.
Чи відповісте ви мені на декілька запитань, які стосуються вашої особи?зненацька запитала дівчина. Вона поклала руки на стільницю, зчепила пальці та дивилася просто Коррідонові у вічі.
І чого б то я мав на них відповідати?вимогливо запитав він, свідомий того, що йому погрожують пістолетом.Що це ще за вигадки? За кого, в біса, ви себе маєте?
Обличчя Жанни закам'яніло. Вона аж ніяк не була дівчиною того типу, яку можна залякувати та на яку можна кричати, але Коррідону було до того байдуже. Що сильніше він її розлютитьто ліпше. Він добре знав, як давати раду з розлюченими людьми.
Нам потрібна людина для певної... роботи,сказала вона, повагавшись із вибором слова та спохмурнівши. Дівчина вільно розмовляла англійською, проте час до часу зупинялася, добираючи потрібне слово.Та насамперед ми хочемо пересвідчитися, що висаме та людина, яка нам потрібна. Ми не можемо дозволити собі помилятися.
Мені не потрібна робота. Ви марнуєте мій час.
Хіба вам не потрібні гроші? Ми добре заплатимо.
Він глузливо посміхнувся.
Наскільки добре?
Вони дивилися одне на одного через стіл, і Коррідон збагнув, що їх розділяло дещо набагато суттєвіше, ніж оця стільниця; між ними зяяла прірва, через яку годі було перекинути місток. Коррідон не міг пояснити цього відчуття; то був радше інстинкт. Була у ній жорсткість, яка не залишала місця для жалю, любові та доброти й попри усю її статуру та зовнішність робила Жанну позбавленим статевих ознак об'єктом. Коррідон не міг навіть уявити, що до цієї дівчини можна залицятися та кохати її. Вона була безстатева, неначе манекен у вітрині крамниці, й він запитував себе, що таке могло з нею трапитися, аби зробити її такою.
Можливо, тисячу фунтів,спокійно мовила вона.
Коррідон поглянув на одяг дівчини, на Янів пошарпаний тренчкот, на його брудні руки та засміявся:
Аякже, наголос на слові «можливо».
Ми заплатимо вам тисячу фунтів. Половинузараз, другу половинуколи роботу буде зроблено.
Він зрозумів, що Жанна не жартує. Це його неабияк здивувало. Тисяча фунтівце величезні гроші. Така сума пробудила його цікавість.
Що це за робота?
Чи відповісте ви спершу на декілька запитань, які стосуються вашої особи?відповіла Жанна запитанням на запитання. Вона була спокійна та рішуча. Ця дівчина явно звикла укладати угоди та добиватися того, чого хотіла.
Які саме запитання?вишкірився Коррідон, даючи дівчині зрозуміти, що наразі він дозволяє їй здобути маленьку перемогу. Хай там як, а ця справа пробудила його цікавість.
ВиМартін Коррідон; вам тридцять три роки; самотній, родичів не маєте. Усе так?
Саме так.Він потер рукою підборіддя та перевів погляд з дівчини на Яна, який у відповідь втупився у нього своїми очима, позбавленими жодного виразу. Поляк опустив пістолет і зараз тримав його збоку, так, що його не було видно.
Ви ніколи не затримувалися надовго на жодній роботі, чи не так?провадила Жанна.Ви бралися до будь-якої праці; заробляли собі на життя усіма можливими способами. Почали з того, що продавали місцевим пабам музичні автомати та пінбольні столи. Тоді вам було сімнадцять років. Згодом ви стали боксером і мандрували країною, виступаючи на ярмарках. У віці між двадцятьма трьома та двадцятьма п'ятьма в вашому житті тривав період неробства. Тоді ви заробляли достатньо грошей, граючи у більярд. Згодом ви стали гідом і возили групи американських туристів Парижем і Берліном. Ви вільно розмовляєте французькою та німецькою. Коли ця робота вам, зрештою, набридла, ви влаштувалися охоронцем до одного заможного американського дивака, який втелющив собі в голову, ніби хтось замовив його вбивство. Це відбувалося у довоєнні роки. Усе правильно?
Одне-два моїх заняття ви проґавили, та це пусте, продовжуйте,сказав їй Коррідон. Він був вражений, однак старався цього не показувати.
До тих занять я невдовзі дійду,сказала дівчина, опустила погляд на свої руки, поміркувала якусь мить, а тоді підвела очі:1938 року певна особа, пов'язана з британським Форін-офіс, найняла вас для того, щоби викрасти документи у посла однієї недружньої країни. Ті документи були життєво важливі для вашого уряду, проте вас застереглиякщо під час виконання цього завдання вас упіймають, то ви не зможете очікувати на захист з боку ваших державців. Ви погодилися викрасти ті документи за триста фунтів. Та, поки ви відкривали сейф, вас зненацька заскочив секретар посла.Жанна зробила паузу, знову поглянула на свої руки, а відтак спокійно продовжила.І ви його вбили.
Коррідон задумливо погладив щоку. Зараз його очі дивилися кудись удалечінь, немовби він і не слухав того, що розповідала Жанна.
Вас бачили, коли ви тікали з посольства, та вам вдалося відірватись від переслідувачів і доправити документи замовникові. Два місяці поліція, не знаючи, що ви виконували доручення Міністерства закордонних справ, стежила за вами, сподіваючись, що ви якимось чином себе викриєте. Та ви були обачні, тож їхні сподівання виявилися марними. Поліціянти так ніколи й не зібрали достатньо доказів, аби притягнути вас до суду. Усе правильно?
Коррідон усміхнувся до неї.
Можливо, але ж ви не очікуєте, що я таке пригадаю, правда?
Запала мовчанка, впродовж якої Жанна уважно розглядала Коррідона, а тоді, злегка знизавши плечима, провадила далі.
1939 року ви найнялися до британської Таємної служби розвідки та подорожували Європою, збираючи та надсилаючи до Англії відомості про підготовку німців до війни. Це тривало місяць, а тоді німецька поліція вас запідозрила, тож ви мусили повернутися додому. Наступне призначення від Таємної служби вас не зацікавило, і ви звільнилися. Коли розпочалася війна, ви пішли до війська. Були у Дюнкерку, там дістали поранення. Згодом ви пристали до загону командос. Усе точно?
Продовжуйте далі, якщо це вас так тішить. Вам це доволі незле вдається,відказав Коррідон, зручно влаштовуючись у фотелі.
Ви брали участь у кількох рейдах на узбережжі Франції,провадила дівчина після короткої паузи.А тоді вам почали доручати більш небезпечні завдання. Ви стали шпигуном.
Варто було Коррідону почути слово «шпигун», як його губи стиснулися. Він насупився та підняв погляд до стелі. Навіть заразмайже два роки потомувін не бажав пригадувати ті дні.
Вас багато разів скидали з парашутом на територію Франції, а також кілька разів десантували у Німеччину. Ви збирали важливі відомості, проте вашим головним завданням було позбуватися певних людей, які спричиняли клопоти. Серед тих людей були шпигуни, на яких вже не можна було покладатися. Були німецькі науковці. Була одна жінка, яка вміла давати раду з військовополоненими, аби змусити їх говорити. Вас десантували до Франції, ви знаходили цих людей і страчували їх.
Слухаючи холодний голос Жанни, Коррідон полинув думками у минуле. Жінка, яка змушувала полонених говорити, була просто прекрасна. Вона була мініатюрна, мала ніжне м'яке тіло, великі очі та біляве волосся. Її витончені руки були білі та прохолодні на дотик, і коли вони вас обіймали, кров починала гупати у ваших скронях навіть попри те, що ви знали, якою зіпсутою вона була і що тіло цієї жінкилише тонко налагоджений механізм, який пропонував вам свою хіть як хабар за ту інформацію, що ви їй розповісте. Коррідон пригадав, який вигляд мала та жінка, коли усвідомила, що він збирається її вбити. Уся та врода нараз полишила її, оголивши брехливість, продажність і бруд. Коррідон вистрілив їй у рота, й важка куля знесла частину черепа. Якби юнаки, які кохали цю жінку та розповідали їй усе, побачили її зараз, то здригнулися би від жаху. Від думок про минуле Коррідон укрився потом, його серце закалатало швидше, і це його неабияк роздратувало. Він неспокійно поворухнувся, дивлячись на дівчину лихими очима.
Одного разу вас упіймало гестапо,провадила вона далі.Вас катували, намагаючись змусити викрити тих, кого ще десантували разом з вами. Одначе, попри все, що вони з вами зробили, ви нічого їм не розповіли. Вас врятувало вторгнення альянтів, які на той час саме увійшли до Німеччини. Чотири місяці потому ви провели у військовому шпиталі, видужуючи від тих звірств, яких вам заподіяли гестапівці.
Покладімо цьому край,грубо урвав її Коррідон.Чого ви хочете? Ну ж бо, ви вже достатньо про мене розповіли. Що за усім цим стоїть? Чого ви від мене хочете?
Поки що я викладаю все правильно?запитала вона, анітрохи не зворушена спалахом його гніву.Усе це відбувалося з вами, чи не так?
Відбувалося, атож. А зараз ви або заціпитесь і дасьте спокій моєму минулому, або я негайно звідси піду.
І ще одне, будь ласка. Це важливо. Після війни ви так і не змогли знайти собі жодного заняття, яке б вас насправді зацікавило. Ви вирішили податися до Америки. Там провели рік, возили контрабанду до Канади. Американські поліціянти запідозрили вас у цій діяльності, проте ви їх уникли та повернулися до Лондона. Ви перебуваєте у місті вже тиждень, і у вас закінчуються гроші. Ви не цілком впевнені у тому, що робитимете далі. Наразі розважаєтеся тим, що відбираєте гроші у вимагачів, але навіть вимагачі перебувають під захистом поліції. Ви ще остаточно не вирішили, чим займатиметеся надалі, чи не так? А ми маємо для вас роботу. Це робота, яка вам підійде, і за її виконання ми заплатимо вам тисячу фунтів.
3
До кімнати, тримаючи руку в кишені, увійшов Ренлі. Він кинув побіжний погляд на Коррідона, а тоді підійшов до Жанни та став обіч неї.
Ну, які тут у вас двох успіхи?запитав він і підбадьорливо усміхнувся. Він нагадав Коррідонові представника благочинної організації, який намагається докласти усіх можливих зусиль, аби концерт, влаштований для ув'язнених, був якомога захопливішим.Ми накопали про вас чимало інформації, чи не так?Його рука легко лягла на спинку стільця, на якому сиділа Жанна.
Якщо маєте достатньо часу, який вам не шкода згаяти, то можете накопати так само багато інформації про будь-яку іншу особу,різко відказав Коррідон. Він ковзнув рукою до кишені. Ян миттєво націлив на нього дуло маузера.
Будь ласка, витягніть вашу руку, і то дуже повільно,сказав він тихим, але загрозливим голосом.
Усе гаразд,швидко сказав Ренлі.Він не завдаватиме клопоту. Прибери пістолета.
Оце правильно. Я взагалі ніколи не завдаю клопоту,сказав Коррідон, видобув із кишені свої цигарки та засміявся.
Я пістолета не приберу,сказав Ян до Ренлі.Я йому не вірю. Ти, може, йому й довіряєш, але яні.
Є ще одна річ, про яку ми хочемо запитати, перш ніж розповісти вам про суть справи,сказала Жанна, анітрохи не приділяючи уваги тому, що казав Ян.
Кажу вам, я йому не вірю...почав Ян, аж раптом Жанна закричала на нього:
Тихо будь! Я розмовлятиму! Тихо будь!
От тобі й на! Та тобі, грубасику, навіть слівце вставити не дають,сказав Коррідон.
Я маю поставити вам іще одне запитання,сказала Жанна, знов обертаючись до Коррідона. Її чорні очі яскраво зблискували.
Гаразд; і що то за питання?
Вона повагалася, а тоді озирнулася через плече на Ренлі.
Запитай його ти,сказала вона, махнувши рукою в бік Коррідона.
О, авжеж,озвався Ренлі.Отже, чи не заперечуватимете ви проти того, щоби показати нам свої груди та спину? Ви ж здогадуєтеся, навіщо це, чи не так? Розумієте, річ утому, що ми не цілком упевнені, що винасправді Коррідон. Ми розвідали про вас усе, що лише могли. Ми зібрали докладну інформацію, ціле досьє, однак у ньому бракує вашої світлини. Проте нам відомо про шрами на ваших грудях і спині, тож ми маємо переконатися, що ви і є Коррідон.
Коррідон, який досі сидів, закинувши ногу на ногу, випростався у фотелі та зробив рух, аби підвестися. В його очах застиг холодний погляд, а губи стиснулися у розлючену лінію.
Сидіть на місці,сказав Ян, погрожуючи йому пістолетом.Якщо поворухнетеся, я стрілятиму. Я дуже вправний стрілець. Можу відстрілити вам пальця. Саме це я й зроблю у разі потреби.
Коррідон знову вмостився у фотелі.
Я не збираюся виставляти себе на огляд перед будь-ким,сказав він. Йому кортіло вдарити Яна.Ви, усі троє, можете забиратися під три чорти.
На мить запала здивована пауза, а тоді Ян, зсутулившись, зробив крок уперед. Але рука Ренлі перехопила зап'ясток поляка.
Припини це!крикнув він.Ми робимо усе геть неправильно. Йди до Крю та наглядай за ним. Ну ж бо, забирайся звідси!
Ян висмикнув руку.
Ми марнуємо свій час,збуджено гаркнув він.Залиште його мені.Зараз у його голосі бриніли різкі злостиві нотки.Він сидить отут і насміхається з нас. Залиште мене з ним на три хвилиниі йому буде непереливки.
Дурню!закричала Жанна, зриваючись на ноги.Ти? Та невже ж ти думаєш, що змусиш його говорити? Після усього, що з ним зробили гестапівці? І хто, ти?вона презирливо скривила губи.
Ян розвернувся в її бік, його губи судомно стискалися.
Забагато балачок...його голос схвильовано зірвався на вереск, аж раптом Коррідон скочив зі свого фотеля, узяв Яна за зап'ясток, вихопив пістолет із його руки та завдав замашного удару полякові у скроню. Усе це сталося, перш ніж будь-хто з присутніх у кімнаті встиг усвідомити раптовий рух Коррідона. Приголомшений Ян зробив кілька нетвердих кроків кімнатою, а тоді наштовхнувся на стіну, сповз на підлогу та непорушно розпластався на ній.