Жанна та Ренлі нерухомо стояли та витріщалися на Коррідона, який тримав у руці націленого в їхній бік маузера.
Він має рацію. Забагато балачок! З мене вже досить, я йду.А тоді зненацька вишкірився у посмішці, запхав маузера до кишені та нахилився, аби підняти свого капелюха.Мій терпець уже майже урвався,провадив він далі.Ну, мені вже час забиратися звідси. Надалі раджу вам триматися від мене якнайдалі. Якщо подібне станеться знову, я вже не поводитимуся так ґречно, як оце допіру.
Це було вельми вправно зроблено,захоплено сказав Ренлі. Він обернувся до Яна, який плазував підлогою, намагаючись підвестися на ноги та, досі приголомшений, тримався рукою за скроню.Йди до Крю та наглядай за ним. На сьогодні ти вже й так завдав достатньо шкоди.
Ян увійшов до прилеглої кімнати, не мовивши ані слова, та різко й злостиво захряснув за собою двері.
Коррідон уже рушив до виходу, коли до нього заговорив Ренлі:
Мені шкода, що так сталося. Ми кепсько з вами поводилися. Чи можемо ми обговорити це питання як ділову пропозицію?
Коррідон озирнувся через плече та зупинився.
Я так не думаю,сказав він, переводячи погляд від Ренлі до Жанни. Дівчина пильно спостерігала за ним, але Коррідон так і не спромігся прочитати нічого у тому порожньому виразі, що застиг на її обличчі.
Я би дуже хотів, аби ви погодилися,вів далі Ренлі.Ми потребуємо вашої допомоги та готові за неї заплатити. Ми були цілковито серйозні щодо тисячі фунтів. І, можливо, попри все, ми таки дійдемо згоди? Просто вислухайте нас. Яндурень. Він думає, що пістолет дасть йому все, чого йому заманеться. Я ж від самого початку був проти зброї. То чи зміг я переконати вас залишитися?
Несподівано Коррідон вишкірився.
Гадаю, ви таки змогли.Він усівся на бильце фотеля, тримаючи капелюха в руці, готовий піти геть, але готовий і вислухати.Отже, що то за робота?
Ми мусимо знати, чи він і справді Коррідон,хутко мовила Жанна.Насамперед ми мусимо впевнитись у цьому.
Авжеж,мовив Ренлі.Розумієте, якщо ми схибимо і розповімо про суть цієї справи,почав пояснювати він Коррідонові,то потрапимо у неабияку халепу. Це завданняконфіденційне. Ми вже раз припустилися помилки. Той Крю виявився кишеньковим злодієм. Він украв мого гаманця з паперами, що викривають усі наші задуми. Ми збіса багато часу витратили на те, аби його знайти. А тоді він спробував нас шантажувати. Тож ми перебралися сюди й тримаємо його під наглядом. Ми ще й досі не вирішили, що нам із ним робити. Отже, як бачите, ми не можемо собі дозволити ще однієї помилки. Якщо виКоррідон, то маєте шрами на грудях і на спині, де гестапівці залишили свої відмітні знаки. Насправді ми не такі вже Томи невірні, просто мусимо бути певні.
Коррідон випустив крізь ніздрі густу хмару тютюнового диму. Якусь мить він роздумував, а тоді нетерпляче знизав плечима, закасав рукав піджака, розстібнув манжету сорочки та оголив свою м'язисту руку. За кілька дюймів від зап'ястка виднівся широкий білий шрам. Він угризався в плоть, неначе туга пов'язка, мав виразні краї та яскраво виділявся на руці.
Щоночі вони надягали на мене кайданки,пояснив Коррідон і безрадісно усміхнувся.А тоді нагрівали їх, аби мені не було холодно. Це вас задовольняє?
Ренлі та Жанна дивилися на шрам Коррідона з холодною відчуженістю. Ані на його, ані на її обличчі не було навіть тіні жалю чи жаху, лише щось на кшталт професійного інтересу.
Ті гестапівці були нівроку вигадливі, чи не так?мовив Ренлі. Він доторкнувся до шраму на власному обличчі.Ось це вони зробили розпеченим багнетом.
Коррідон уважно поглянув на нього.
То ви теж отримали від них свою дозу?
О, так, і Жанна також,Ренлі виступив наперед і зблизька оглянув Коррідонів шрам.Усе гаразд,провадив він далі, звертаючись до Жанни:Це Коррідон, у тому годі сумніватися. У досьє згадуються шрами від кайданок.
Так,сказала вона.Усе гаразд. Що ж, тоді розкажи йому.
Ренлі відійшов від Коррідона, узяв цигарку з коробки на камінній полиці та запалив.
Ця роботанезвичайна,сказав він, уважно дивлячись на вогник цигарки.А також і небезпечна. І коли я міркую над тим, хто міг би її виконати якнайкраще, мені на думку не спадає нікого, крім вас. Ми намагалися виконати її самі, проте зазнали невдачі. Якщо це не вдасться вам, то не думаю, що під силу будь-кому іншому, а виконати цю роботу конче треба.
Коррідон сидів на бильці фотеля, погойдував ногою та чекав, свідомий того, що вони обоє не зводять із нього своїх пильних очей.
Ну, то що ж то за робота?зненацька запитав він.
Треба стратити одну людину. І ми хочемо, щоби це зробили саме ви,сказав Ренлі.
Розділ третій
1
«Ми заплатимо вам тисячу фунтів,сказала дівчина.Половинузараз, другу половинуколи роботу буде зроблено».
Ці слова відлунювали у Коррідоновій свідомості, поки він сидів у фотелі та слухав голос Ренлі. «Половинузараз, другу половинуколи роботу буде зроблено». Він уже звик чути подібні пропозиції. Хай коли до нього зверталися з проханням виконати брудну роботу, розмову завжди починали тими самими словами. Коррідон приголомшливо легко зажив собі слави як людина, що успішно виконує подібні завдання. Коррідоновій репутації неабияк посприяли чутки про чималий список його військових заслуг та схильність людей до перебільшення, й усе це разом спричинилося до того, що люди віриливін ладен виконати будь-яку роботу, хай яка складна та сумнівна вона буде. До нього зверталися по допомогу чоловіки, які боялися ризикувати власними шкурами: огрядні та смагляві; худорляві та нервові; високі та низенькіусі різні, проте всі вони, як один, мали у кишенях паки брудних п'ятифунтових банкнот, а у блискучих очицяхзахланність.
Коррідон вислуховував їх так само, як оце зараз слухав Ренлі, спритно торгувався, набивав ціну, пояснював, яким саме чином він збирається виконати завдання, а замовники потайки заздрили його впевненості, очевидній зневазі до небезпеки та силі й тішилися, що звернулися саме до нього. «Оце підхожа людина для нашої роботи,подумки казали вони собі.Погляньте-но лише на список його заслуг. Якщо він цього не зробитьто ніхто не зробить». І вони настільки захоплювалися Коррідоновою прямолінійністю, простотою та зухвалістю його планів, що на знак своєї віри у нього охоче розставалися з половиною обіцяних грошей. Половинузараз. І тоді замовникам лишалося чекання та, за деякий час, усвідомлення того, що їх обманули. Минало близько доби після укладення угоди, Коррідон приходив до пабу, де саме сиділи замовники,либонь, випиваючи за успіх їхньої справи,зустрічався з ними поглядом і посміхався. І від тієї глузливої посмішки їхніми хребтами пробігали раптові холодні дрижаки поганих передчуттів. «Я передумав,казав він їм, спершись на шинквас усім своїм міцним широкоплечим тулубом, поставивши ноги на мосяжний підніжок і затиснувши цигарку своїми твердими тонкими губами.Вам ліпше знайти для цієї роботи когось іншого, або, ще ліпше, взагалі забути про неї». Декому з них вистачало хоробрості, аби просити повернути їм гроші, однак під уважним поглядом його глибоко посаджених, холодних сірих очей відвага полишала їх, і вони намагалися обернути своє прохання на жарт. Коррідон завжди відповідав їм те саме: «Можете позиватися!» А тоді спроквола крокував геть, запхавши руки до кишень і низько насунувши капелюха на очі, в яких з'являвся знуджений та глузливий вираз. «Половинузараз, другу половинуколи роботу буде зроблено»саме такі пропозиції принесли Коррідонові чимало легких грошей, тож, слухаючи Ренлі, він не бачив причин, чому б і цій новій роботі не стати ще одним дарунком богів.
Але ця нова робота, яку йому хотіли доручити, не була схожа на жодну з тих, які пропонували дотепер. Та й ці троє анітрохи не скидалися на тих людей, які зазвичай зверталися по його послуги. Та хай там як, а Коррідон відчував, що принцип залишається той самий, тож слухав далі, а на обличчі його був той ввічливо-зацікавлений вираз, якого він так легко набирав і за допомогою якого увів в оману стількох людей.
Жанна полишила їх самих. Ренлі сказав їй:
Гадаю, буде ліпше, якщо далі я продовжу сам. Однак, якщо хочеш залишитися, то, звісно...
Вона покинула кімнату, навіть не поглянувши на Коррідона, і він із подивом зауважив, що, коли вона пішла, кімната здалася йому спорожнілою.
Ренлі дістав із креденса пляшку віскі та дві склянки.
Трохи зарано,мовив він,але випиймо по одній, гаразд?Він налив дві порції та дав одну склянку Коррідонові.Тепер, коли вона пішла, я можу говорити вільніше. Уся ця справа доволі чудернацька.Він підняв свою склянку.Ну, будьмо!
Коррідон кивнув йому та трохи пригубив своє віскі. Він думав про те, що, коли переконає Ренлі розлучитися з п'ятьмастами фунтами, то зможе забезпечити Еффі пластичну операцію, яка допоможе виправити її губу. Вже за кілька тижнів дівчина зможе, нарешті, назавжди забути про свою дошкульну ваду. Коррідона неабияк тішила думка про те, як приємно здивується Еффі. Якщо він обачно розіграє свої карти, то не буде жодної причини, чому б йому не полишити цю кімнату з грішми у кишені.
Про такі речі ви зазвичай хіба що читаєте у романах,казав Ренлі.У справжньому житті ви такого аж ніяк не очікуєте. А втім, і Жанна така. Вона й сама доволі неймовірна, чи не так?
Та ви усі троє такі,відверто мовив Коррідон.Хто ви такі? Щось на кшталт таємного товариства?
Ренлі засміявся.
Гадаю, нас можна назвати й так. Це дещо таке, що ви неодмінно зрозумієте. Ви ж бо й самі через таке проходили. Тому ми й постановили звернутися по допомогу саме до вас. Ми знаємо, що ви не викажете нас, навіть якщо не візьметеся до цієї роботи.
Я вас не викажу,запевнив Коррідон.Але це ще не означає, що я візьмуся до тієї роботи. То ви були цілком серйозні, коли казали, що я маю виконати роботу...Він зупинився. Слово «ката» видавалося йому надто мелодраматичним, аби послуговуватися ним.
О, так,мовив Ренлі.Але робота ця не така безглузда, якою може видатися спершу. Та краще я почну з початку.Він зупинився на мить, а тоді провадив далі:Ми троєце все, що залишилося від невеличкої групи чоловіків і жінок, яка працювала на Французький рух Опору. Спершу нас було дев'ятеро: двоє французівП'єр Ґурвіль і Жорж; дві француженкиЖанна та Шарлотта; двоє поляківЛюбіш і Ян; і троє англійцівГарріс, Меллорі та я.
Авжеж,сказав Коррідон. Йому була добре знайома така комбінація чоловіків і жінок. Працюючи шпигуном, він часто зустрічався з подібними маленькими гуртами й уважав їх вельми корисними. Вони були патріотами й фанатиками та без жодних питань виконували усе, чого він від них хотів.
Наше завдання полягало в тому, щоби пускати потяги під укіс,пояснив Ренлі.Ми повсякчас пересувалися країною, ховаючись вдень і виходячи на операції ночами. І ми таки збіса добре робили свою роботу.На хвильку він замислився, і його єдине око засвітилося завзяттям.П'єр Ґурвіль був нашим провідником. Він був хорошою людиною, чоловіком надзвичайно сміливим і непохитним.Ренлі уважно подивився на Коррідона.Винятковою людиною. Я не хочу обтяжувати вас його описом, скажу лише, що задля нього ми були ладні піти на все, а без нього були нічим. Він мав хист до того, щоби розвивати ваші найкращі риси. Цей чоловік надихав нас на те, аби ми були йому вірними побратимами.
Коррідон помалу цмулив своє віскі, в його очах застиг порожній вираз. Він розумів, про що Ренлі говорить. Він і сам часто зустрічав подібних людей. Загалом Коррідона завжди спантеличували цілковито самовіддані люди. Він відчував, що з ними щось не так і що десь на споді їхньої самовідданості неодмінно має бути якась хитрість, одначе ніколи так і не спромігся з'ясувати, що за хитрість то була.
Жанна та Ґурвіль кохали одне одного,провадив далі Ренлі, стишивши голос.Я хочу, аби ви зрозуміли мотиви Жанни. Це вкрай важливо. Ці двоє були одним цілим. Я зроду не бачив нічого подібного. О, так, вони були закохані, але не у загальноприйнятому значенні цього слова. Це було щось більше за кохання: це було, якщо вам завгодно, злиттязлиття розуму, тіла та духу.Він задивився на віскі у своїй склянці та спохмурнів.Я, звісно, кепський оповідач, але мати уявлення про ці взаємини важливо для розуміння справи. Адже усе це пов'язане з їхніми стосунками. Вони жили одне заради одного.Ренлі повагався, добираючи слів, а тоді повторив:Я, звісно, кепський оповідач,і дещо зніяковіло підвів погляд на Коррідона. Природжена розважливість, притаманна його класові, змушувала Ренлі почуватися невимушено лише тоді, коли він висловлювався стримано.І вони б одне заради одного померли.Він вибачливо усміхнувся.Змалювати це ліпше я не зможу.
Зрозуміло,сказав Коррідон, приховуючи своє нетерпіння.А тоді один із вас його зрадив, еге ж?
Ренлі пильно подивився на нього.
Звісно, для вас усе це нічого не означає,мовив він після тривалої паузи.Зрештою, ви не знали П'єра. Однак, якщо говорити щиру правду, саме так воно і сталося.
Коррідон допив своє віскі. Зараз йому вже було зрозуміло, про що йтиметься далі. Такі речі траплялися не вперше.
Ну, то це суто ваша справа, хіба ні?запитав він.Навіщо залучати мене до неї?
Я саме підходжу до цього,відказав Ренлі.Постараюся розповісти вам усе якомога стисліше. Жанну, Меллорі та мене упіймали. Ми саме були на завданні, але того разу сталося так, що ми зіпсували справу та викрили себе. Не надокучатиму вам деталями. Нас упіймали та передали у руки гестапо. Гестапівцям було відомо, що мичастина П'єрової організації. Нас допитували. П'єр був їм конче потрібен. Нас до уваги не брали. Адже поки П'єр був на волі, рейки продовжували нищитися, а потяги і далі з руйнівною послідовністю йшли під укіс. Жанна та Меллорі були присутні на моєму допиті.Рука Ренлі потяглася до шраму на його обличчі.Певно, то було для них украй похмуре видовище.Він поглянув на Коррідона та безрадісно всміхнувся.Я не був особливо відважним. Кілька разів вони змусили мене криком кричати.
Людині властиво поводитися гучно на вечірках такого штибу,грубо зауважив Коррідон і засміявся.
Атож. Вони хотіли дізнатися, де перебуває П'єр. Я спромігся не прохопитися жодним словом, тільки й того. Згодом вони втомилися мене допитувати, до того ж тоді я вже був не в найкращій формі, тому вони звернули свою увагу на Жанну. Я знав, що від неї гестапівці нічого не доб'ються, однак вони неабияк старалися. Та їм не вдалося змусити її бодай скрикнути. Отож, після години катувань вони облишили її та знову взялися за мене. Мені розтрощили руку. Після цього я знепритомнів. Згодом Жанна розповіла мені, що відбулося, поки я був без тями.Ренлі раптом підвівся на ноги та почав ходити кімнатою туди й назад.Це було дещо таке, чого я ніколи не міг збагнути. Меллорі заговорив. Його навіть не почали допитувати. Щойно гестапівці звернули на нього свою увагу, Меллорі сказав, що розповість їм усе, що вони хочуть знати.
Спогади про те, що сталося, очевидно, схвилювали Ренлі. Кілька митей він неспокійно міряв кроками кімнату, а його обличчя набуло хворобливого виразу.Вони осліпили мене на одне око і так розтрощили мені руку, що її довелося відтяти, а Жанна... ну, ви можете уявити, що вони з нею коїли. Тож ми з нею були вкрай неприємно вражені, коли усвідомили, що все, через що ми пройшли, було намарно.Він підійшов до вікна та втупився очима у вулицю, що простяглася долі.Після того, як усе скінчилося, нас утрьох зачинили в одній камері. Я був напівбезтямний від болю, у Жанни була сильна кровотеча. Меллорі тримався від нас осторонь. Він був неушкодженийгестапівці до нього навіть не доторкнулися. Було жахливо дивитися, як Жанна намагається добутися до Меллорі; вона кричала та кляла його на всі заставки, однак була заслабка, аби до нього дотягнутися. Меллорі заговорив до нас лише раз. Він сказав: «Дурні, хіба ж ви не розумієте? Вони продовжували би катувати нас знову й знову, аж поки, зрештою, хтось із нас заговорив би. П'єр усе зрозуміє. Цеприкрощі війни».
Коррідон слухав його хіба що краєм вуха. Його думки були зайняті іншим. П'ятсот фунтів! І він може запопасти більше. Він був неабиякий мастак торгуватися. Авжеж, він міг би заправити ще більшу ціну. Коррідон сидів у фотелі та скоса поглядав на напружену спину Ренлі. Якою простою була б уся ця оборудка, якби йому довелося мати справу лише з оцим англійцем.
2
А зараз я мушу розповісти вам про МеллоріБраяна Меллорі,сказав Ренлі, наливаючи ще два напої. Коррідон помітив, що рука англійця була нетвердою.Він був бойовим пілотом. До нас приєднався після того, як урятувався втечею з табору для військовополонених. Він справляв враження бравого хлопця, не мав жодної слабкості. Це був гарний собою чоловік, років, гадаю, тридцяти-тридцяти п'яти; був освічений та, схоже, мав чимало грошей. Він видавався цілком надійною людиною. Він тоді здійснив приголомшливу втечу з табору, вбивши двох вартових, і на нього полювали вже кілька тижнів. П'єр часто казав, що вважає Меллорі одним зі своїх найкращих бійців, і П'єр усвідомлював, про що говорить, адже добре знався на людях. Меллорі був завзятий, скидалося на те, що його анітрохи не турбували усі ті ризики, на які він наражався. Він завжди зголошувався на найнебезпечніші завдання, а часто навіть на такі справи, до яких П'єр його й не залучав. Він справляв враження відважного, твердого та незламного чоловіка.
Мені випадало зустрічати таких типів,сказав Коррідон.Вони видаються хвацькими хлопцями, та лише доти, доки їх не заженуть у глухий кут. Тоді їм стає непереливки й вони швидко ламаються. Це називається брак сили духу.
Аж ніяк не схоже, що так було у випадку з Меллорі,підкреслено мовив Ренлі.Його десятки разів заганяли в кут, але щоразу він боровся та, не змигнувши оком, виходив зі скрути. Він був геть не такий, як люди, про яких ви згадали. Не знаю лише, що найшло на нього тієї ночі. Либонь, це відомо лише самому Богові. Меллорі розповів гестапівцям про те, де переховувався П'єр і що з ним мали бути Шарлотта і Жорж. На щастя, Любіш, Ян і Гарріс тоді саме були на завданні, однак Меллорі дав гестапівцям докладний опис кожного з них. Він розповів усе, що знав, і викрив усіх.
Коли це було?
Близько вісімнадцяти місяців тому. О, знаю, наш приїзд сюди потребував чимало часу, проте це було непросто. Ми мали дочекатися, поки владнаються наші справи. До того ж мусили заощадити достатню кількість грошей. Жанна була дуже хвора. Годі було й думати залагодити усі питання нараз. Але зараз митут.
Вони упіймали Ґурвіля?
Так. Жоржа та Шарлотту вбили у бою. На жаль, їм удалося впіймати П'єра живим. Він перебував у руках гестапівців цілих два тижні, перш ніж вони його замордували.
А що сталося з вами?
Нам пощастило. Під час авіаційного удару у в'язницю, де нас утримували, поцілила бомба. У тому сум'ятті ми вибралися на волю.
А Меллорі?
Він також вибрався на волю. Ми були набагато повільніші за нього, і він нас покинув.
І тепер ви хочете його вбити?
Так. Жанна дуже довго хворіла. Вона перенесла запалення мозку і мало не збожеволіла. Єдина річ, яка змушувала її триматися за життя,це думка про те, що одного дня вона знову зустрінеться з Меллорі. Ми усі заприсяглися, що дістанемо його, хай би де він був, і честь зобов'язує нас довести цю справу до кінця.
Але навіщо вам утягувати в цю справу мене?запитав Коррідон, випростовуючи свої довгі ноги.
Це була моя ідея,відказав Ренлі.Тим двом вона не сподобалася. Розумієте, Ян був одружений з Шарлоттою. Він має особисту причину відшукати Меллорі. Так само, як і Жанна. Я таких особистих претензій не маю, однак я дав слово честі.
А двоє інших чоловіків? Де вони?
Вони мертві,спокійно сказав Ренлі.Меллорі вбив їх минулого тижня.
У Коррідонових очах промайнув спалах цікавості. Такого він не очікував.
Минулого тижня? Себто, ви маєте на увазітут, у Лондоні?
Так,сказав Ренлі та знову почав крокувати кімнатою.Ми недооцінили Меллорі. Звісно, ми знали, що вінміцний горішок, але вважали, що вп'ятьох цілком зможемо йому протистояти.
Меллоріпершокласний стрілець; сильний, швидкий та небезпечний, неначе тигр. Має ясний та безжальний розум. Він добре вміє полювати на людей, а втім, і ми знаємося на тому незгірше за нього, тому й вирішили, що вп'ятьох зможемо з ним упоратися. Та зараз ми почали в тому сумніватися. Нас лишилося лише троє. Бачте, ми не знаємо, де Меллорі зараз. Гарріс натрапив на слід, який міг би привести нас туди, де перебуває Меллорі, та вирушив тим слідом, аби дізнатися більше. І вже не повернувся. Його тіло знайшли в ставку у Вімблдон Коммон. Ну, ви ж бо й самі добре знаєте, як такі речі описують у поліційних звітах: невідома особа скоїла самогубство. Вони навіть не розглядали це як убивство, та ми добре знаємо, що Гарріс загинув від руки Меллорі.
Любіш також натрапив на слід. І його знайшли на залізничних рейках, покраяного на шматки потягом. Поліція назвала це смертю внаслідок нещасливого випадку. Після смерті Любіша я зумів-таки переконати Жанну дослухатися до голосу розуму. Ми мусимо залучити допомогу ззовні. Меллорі знає нас. Він знає, що ми на нього полюємо. І дотепер усе складалося на його користь. Варто було одному з нас вийти на його слід, і він з'являвся немовби нізвідки та завдавав удару. На його пошуки мусить вирушити хтось, кого він не знає. Ми чули про вас. Ви можете з цим упоратися. Якщо зумієте розшукати його для насрешту ми зробимо самі; одначе, знаючи Меллорі, маю застерегти васколи знайдете його, мусите діяти швидко. Я не думаю, що випаде нагода вивести нас на сцену. Доведеться вам виконати усю роботу самотужки. Ось чому ми пропонуємо вам тисячу фунтів.
Себто, йдеться про вбивство,сказав Коррідон, надавши своїм словам якомога чемнішого та зацікавленішого тону.Ви про це подумали?
Чи ж називали ви убивствами ті випадки, коли вам довелося застрелити Марію Гауптманн та інших зрадників?спокійно запитав його Ренлі.
Ні, та хай би як я їх називав, а це таки були вбивства; просто вбивства, дозволені законом. А цегеть інша справа. Якщо я вб'ю людину зараз, мене заарештують, притягнуть до суду і, найпевніше, повісять.
Це мусить мати вигляд нещасного випадку чи самогубства,сказав Ренлі.Саме у такий спосіб він убив двох із нас.
Із замисленим виглядом Коррідон надпив віскі. Та потреби щось обдумувати він не мав, адже достеменно знав, що робитиме далі.
Справа ризикована,зазначив він.Мусите поглянути на це моїми очима. Ви просите мене витягати для вас каштани з вогню. Я особисто не маю нічого проти цього чоловіка. Я знав десятки таких, як він. Одна річубити людину під час війни; убити її заразце вже дещо інше.
Ренлі загасив свою цигарку. Його брови нахмурилися, утворивши над переніссям густе плетиво зморщок.
Немає сенсу далі ходити манівцями,несподівано уривчасто сказав він.Ви або візьметеся до цієї роботи, або ні. То як?
За тисячу я цього не робитиму.
Ренлі уважно поглянув на нього.
Чи значить це, що...?
Звичайно,урвав його Коррідон.Я візьмуся до будь-якої роботи, якщо ціна за її виконання буде розумна. Тисячі недостатньо. Це ділова пропозиція. Ви просите мене поставити на карту власне життя. Цей тип може виявитися надто розумним для мене, і тоді я закінчу так само, як оті двоє. Або ж я успішно впораюсь із завданням, але припущуся помилки, і тоді повисну в зашморзі. Я ризикую своїм життям, а його я оцінюю більше, ніж у тисячу фунтів.
Авжеж,озвався Ренлі.Ваші слова цілком справедливі,відверто сказав він.Проблема в тому, що у нас не так багато грошей. Я поговорю з рештою. Але тисяча п'ятсотце найбільше, що ми можемо вам запропонувати, та й то, коли віддамо вам усю цю суму, самі зостанемося на мілині.
Коррідон уважно придивився до нього. Ніщо у понівеченому обличчі англійця не свідчило про віроломність, і Коррідон відчув розчарування. Йому подобалося торгуватися. Він мав чималий досвід вимагання грошей. Це була гра, що приносила йому втіху. Та Ренлі був надто чесний. Коррідон ясно бачив, що той говорить йому правду. Торг помер у зародку; словесна битва закінчилася, так і не почавшись.
Повагавшись якусь мить і знизавши плечима, Коррідон мовив:
Гаразд, я візьмуся до цієї роботи. Я згоден на півтори тисячі. Направду, я розраховував, що зможу заправити з вас більшу ціну.
Ренлі засміявся.
Знаю, що розраховували, саме тому я одразу виклав усі карти на стіл. Я не надто вмію торгуватися. Однак я ще маю запитати решту. Можливо, Ян і Жанна не захочуть платити усю цю суму: адже це практично всі гроші, які ми маємо.
Поговоріть з ними,сказав Коррідон.Половинузараз, рештуколи роботу буде зроблено,додав він, ховаючи усмішку.А я зачекаю, що вони скажуть.
3
До кімнати увійшов Крю. Він нерішуче зупинився, дивлячись на Коррідона, який розвалився у фотелі та шкірився до нього. Ренлі випровадив його сюди, аби він не заважав йому розмовляти з Жанною та Яном.
Тобі ліпше присісти та заспокоїтися,сказав йому Коррідон.Мене попросили, щоб я за тобою наглянув.
Що вони збираються зі мною робити?несподівано зронив Крю. В його очах зачаївся жах.Ти знаєш, що вони замислили, правда? Ти теж до цього причетний, чи не так?
Коррідон запалив цигарку та розглядав Крю крізь хмаринку тютюнового диму.
Припустімо, що так,байдуже сказав він.І я гадки не маю про те, що вони збираються з тобою робити. Та мене це й не обходить. Але й дурницю ж ти утнув, намагаючись їх шантажувати.
Авжеж,погодився Крю, вгамувавши дрож.Та звідки мені було знати? Та дівчина мене лякає.Він з острахом поглянув на двері.Вона здатна на будь-що. Гадаю, вона схиблена.
Звісно, ніколи не знаєш напевно, чого можна очікувати від тих іноземців, але я не думаю, що вона схиблена.
Вони тут уже чотири дні,сказав Крю, стискаючи та розтискаючи кулаки.Я й кроку не можу з дому зробити без того, щоб один із них мене не супроводжував. Жодного усамітнення. Я вже не годен цього більше витримувати. Навіть не уявляю, як усе це може скінчитись.
То не варто було тобі обчищати його кишені.
Крю здригнувся, і його обличчя злегка зашарілося.
Він розповів тобі, так?
Він сказав, що тикишеньковий злодій і що ти намагався їх шантажувати.
Крю почав виправдовуватися.
У мене закінчилися гроші. А цієї трійці взагалі не мало би бути у нашій країні. З їхніми документами не все гаразд. Їх цілком могли би заарештувати. Я... я хотів лише п'ятдесят фунтів.
Ліпше би ти дав їм спокій,відказав Коррідон, якому вже починали набридати ці скарги Крю на недолю.Немає сенсу мене про щось просити. Я нічим не можу тобі зарадити. Зрештою, це лише твій клопіт.
Крю почав міряти кроками кімнату, міцно зчепивши руки за спиною.
Ти ж не гадаєш, що...Він затнувся, неспроможний промовити вголос думку, яка хвилювала його впродовж останніх двох днів. Він безпорадно поглянув на Коррідона, а відтак продовжив крокувати кімнатою туди й назад.Через них я став геть нервовий. Хотів би я знати, як усе це може скінчитись. Вони ж не...Крю знову затнувся, кусаючи губи та втупившись очима в Коррідона.Вони мені не довіряють. Ось у чому біда. А я ж нічого не робитиму й триматиму язика на припоні. Я дав їм своє слово. Я навіть запропонував присягнути на Біблії.
Ти маєш Біблію?із глузливою посмішкою запитав Коррідон.
Крю серйозно поглянув на нього.
Ні, але вони могли би купити її для мене, хіба ні? Я сказав, що заплачу за неї...Його голос стишився.Вони мені не довіряють,безнадійно повторив він.
Коррідон стримався, аби не позіхнути.
Тим часом ти міг би змішати мені ще один напій. Це ж бо твоя пляшка віскі, чи, може, їхня?
Просто неймовірно,промовив Крю,це ж треба було мені зійтися з отакими людьми. Та донедавна я навіть не знав, що існують такі люди, як вони. Вони збираються вбити цього типа, Меллорі.Раптом його обличчя сіпнулося.Це вбивство. Та їм до того байдуже. Байдужісінько... Я чув їхні розмови. Та дівчинанайгірша з них усіх. Вона жорстка. Хіба ж ні?Він стояв перед Коррідоном, його очі хворобливо блищали.Хіба ж вона не тверда, як той граніт? Вона не схожа на жодну жінку, яку я будь-коли знав.Він розвернувся та заламав руки.Мене не полишає думка, що вони збираються мене вбити,несподівано мовив він.Я знаю, це глупство, проте ніяк не можу перестати ставити себе на їхнє місце. Що ще вони можуть зробити у цій ситуації? Якщо вони збираються вбити того типа, Меллорі, то чому б їм не вбити й мене?Він різко обернувся і знову став навпроти Коррідона. Крю пітнів.Я не можу спати. Через усе це я став геть нервовий.
Ліпше випий,сказав Коррідон, підводячись на ноги.У тебе істерика.
Думаєш, вони мене вб'ють?запитав Крю. Він витер свої спітнілі долоні пошарпаною носовою хусткою.Той поляк... він увесь час дивиться на мене так, ніби щось планує.
Коррідон щедро налив йому віскі, додав трохи содової та сунув склянку в руку Крю.
Не будь дурнем,грубо сказав він.Ну ж бо, опануй себе. Нічого такого з тобою не станеться.
Склянка цокотіла об зуби Крю, коли той ковтав своє віскі.
Хотів би я бути таким упевненим,продовжив він після тривалої мовчанки.Це становище зводить мене з розуму.В його очах виступили сльози.Вони постійно за мною спостерігають. Я не маю жодного усамітнення. І вона... вонанайгірша. Вона нелюдяна. Ти не знаєш, яка вона є.