Почувши, що Рита ходить нагорі, Коррідон підійшов до дверей. Вийшовши до передпокою, він дістався іншої кімнати, відчинив її, увімкнув світло та побачив, що всередині взагалі немає меблів, лише пил, який грубим шаром вкривав дошки підлоги. Що ж, недарма Рита визнавала, що не всі кімнати такі розкішні, як та, в якій він допіру був із Ритою. Коррідонові стало цікаво, скільки ще таких порожніх кімнат у цьому домі.
Він сидів, розвалившись, у кріслі, коли увійшла Рита. На ній був шарлатовий халат з важкого шовку, й у дверному проході вона зупинилася, позуючи, щоби Коррідон як слід нею помилувався. Але він бачив у ній лише ляльку з порожнім обличчям. Для нього вона була істотою з плоті та крові не більше, ніж зображення жінки, що з'являється на екрані завдяки технології техніколор.
Дуже мило,сказав Коррідон, коли Рита впала на канапу та вмостилася поруч, усміхаючись до нього.А зараз дозволь, я приготую напій і для тебе.
Вона витягнулася на канапі й напівобернулася, щоби мати змогу бачити Коррідона. Її халатик розлетівся, відкриваючи довгі, білі та гладенькі ноги.
А ще кілька годин тому ми навіть не були знайомі,сказала вона.Аж не віриться, правда?
Він похмуро погодився, вручаючи їй віскі з льодом.
А скажи-но мені дещо,почав він, стоячи над нею.Чому ти, маючи такий дім, працюєш у крамниці?
Треба ж якось заробляти на життя,відказала Рита, обороняючись.
Тільки не кажи мені, що там тобі аж так добре платять,пирхнув Коррідон, обвівши рукою кімнату.
Звісно, що не аж так добре, але не будь таким допитливим. Хай там як, а я волію бути незалежною. Ніколи б не подумав, еге ж?Вона простягнула руку.Ходи-но сюди, сядь поближче до мене.
Коррідон вирішив не марнувати більше часу. Він прийшов сюди, щоби дізнатися про Меллорі; і він дізнається про нього просто зараз.
Візьми собі цигарку,запропонував їй Коррідон. А коли Ритаіз подивом і неохоче, як він помітивузяла одну, Коррідон дістав з кишені сірника та, уважно дивлячись на дівчину, запалив його, креснувши сіркою об ніготь великого пальця. Ця витівка була Риті вочевидь знайома. Вона легенько стрепенулась і кинула на Коррідона швидкий погляд.
Дуже мило, правда?сказав він, затуляючи вогник долонею, поки Рита прикурювала.Цієї штуки навчив мене один хлопака, якого я зустрів у Франції під час війни. Завжди хотів отак запалити сірника.
Он як?Рита випустила його руку та знову впала на подушку канапи. Вона силувалася надати своєму обличчю байдужого виразу.Так роблять у кіно, правда? Усілякі погані хлопці на кшталт Джеймса Кеґні.
Точно.Коррідон дивився на кінчик цигарки, що жарів.Кумедно, як подібні дрібниці можуть розбурхати думки та спогади. От, наприклад, узяти цього хлопця. Він служив у повітряних силах. Я зустрів його невдовзі після того, як він утік із табору для військовополонених.
Давай не будемо говорити про війну,швидко промовила вона.Поговорімо ліпше про нас.
Він був гарний собою хлопака,провадив далі Коррідон, немовби не почувши її слів.Я часто запитую себе, куди він подівся після війни. Він дістав поранення в горло і відтоді міг говорити лише пошепки. Свого часу він мене неабияк виручив. Хотів би я знову зустрітися з ним.
Рита заплющила очі. Під своїм майстерним макіяжем вона пополотніла. Коррідон розумів, що вона докладає відчайдушних зусиль, аби стриматися й не виказати себе.
Скажу тобі ще дещо кумедне,безжально провадив далі Коррідон.Якось він розповів мені, що закоханий в одну дівчину й обставив для неї кімнату, в якій вони могли зустрічатися. Ще він розказував про шафку для коктейлів із вбудованим холодильником. Така розкіш трапляється нечасто,Коррідон зупинився, побачивши, що Рита заклякла, а тоді продовжив:Ти його, бува, не знаєш? Його звати Браян Меллорі.
З
Автівка прогуркотіла дорогою на другій передачі та зупинилася за кілька будинків від дому Рити Аллен. Бадьорий чоловічий голос вигукнув:
Дуже тобі дякую, старий. Ти ж знайдеш звідси шлях? Їдь і далі цією дорогою, а на другому повороті звертай праворуч. Станціяколо підніжжя пагорба.
Не так голосно, дорогенький,прокричала жінка.Ти розбудиш усю вулицю. Звісно ж, Берті знає шлях; адже правда, Берті?
Голос іншого чоловіка гукнув, перекрикуючи гуркіт автомобільного двигуна:
За мене не хвилюйтеся. Ну, до побачення. Бувайте і будьте чемні.
Ще раз тобі дякую, старий. Ми пречудово провели час; просто пречудово. Не забудь, наступного разумоя черга частувати. І нехай той наступний раз не забариться.
Гримнули дверцята автівки.
Ну, бувайте здорові.
До побачення, Берті,прокричала жінка.
Бувай, Доріс. І не робіть там нічого такого, про що потім не можна буде розповісти матусі.
Заревів двигун, й автівка поїхала геть.
У тиші, що запала потому, Рита Аллен промовила:
То ти тежодин із них.Вона сиділа, випроставшись, її пальці стискали складки халата.Я мала би здогадатися. Яка ж я дурепа!Вона зірвалася з канапи і стала над Коррідоном.Ну чому ви просто не дасте мені спокою?Вона важко дихала, її очі потемнішали, у них проглядала суміш гніву та жаху.Я не хочу в це вплутуватися.
Ти вже у це вплуталася,різко відрубав Коррідон.Гарріса вбили.
Рита рвучко піднесла долоню до губ і, стримуючи крик, покусувала суглоби пальців.
Не хочу цього й слухати! Не хочу нічого про це знати. Меллорі для мененіщо!
Не все так просто,відказав Коррідон і, щойно вона позадкувала від нього, схопив її зап'ясток.Гарріса вбили.
Рита пручалася, намагаючись вивільнити руку від його хватки. Пасмо білявого волосся впало їй на обличчя. Зрештою, збагнувши, що не зможе звільнитися, вона заплакала.
Відпусти мене! Я не знаю, про що ти говориш,простогнала вона.Його не вбили. Він наклав на себе руки. Так писали у газетах. То була не моя провина. Я до цього непричетна.
Його вбив Меллорі,сказав Коррідон, струшуючи Ритою.Він прийшов сюди, а Меллорі вже на нього чекав. І ти ще кажеш мені, що непричетна?
Рита знову спробувала вирватися.
Тибожевільний!закричала вона.Меллорі тут навіть близько не було. Його не було тут уже багато тижнів. Той дурень сам себе вбив.
Це ти так кажеш. Однак я знаю, що то Меллорі вбив його. Я маю докази і хочу його знайти. Якщо ти нічого не знаєш про цю справу, то ліпше скажи мені, де він зараз.
Ось саме про це хотів довідатись отой дурень, і подивися, що його спіткало!Стиснувши долоні, вона вдарила кулаком об кулак.Звідки тобі знати, що це Меллорі його вбив?
Де він?Запитав Коррідон.
Навіть якби я знала, то не сказала би тобі, а я не знаю. Я не хочу, щоби мене у це вплутували.Вона нестямно роззирнулася кімнатою.Я не дозволю вплутати себе у цю справу.
Цьому ти вже не зарадиш. Зараз ти розповіси правду або мені, або поліції. Роби, як знаєш. Сама лише згадка про поліцію змусила Риту пополотніти. Вона впала перед Коррідоном на коліна та заголосила.
Але ж я не знаю. Я нічого про нього не знаю.Її долоні обхопили Коррідонову руку, а шарлатові нігті увіп'ялися в його плоть.Я мала би здогадатися, що таке зі мною станеться! Певно, я геть збожеволіла, коли зв'язалася з такою людиною, як Меллорі. Спершу я була у нього закохана. Думала, що він одружиться зі мною. Чекала й чекала. Я віддалась йому. Та й не було нічого, чого б я не віддала заради того, аби почути від нього бодай добре слово. Але він навіть не знає, що значить добро.Зараз слова линули з неї, неначе потік, який зламав греблю.Він купив оцей будинок і обставив його, навіть не порадившись зі мною. А тоді сказав, що відтепер я житиму тут. Я була надто безхарактерна для того, щоби послати його під три чорти. Я ж бо кохала його. Була ладна для нього на все. А він шість років користувався мною, неначе шльондрою, і так воно й триватиме, аж поки я йому, зрештою, набридну. Він не дає мені жоднісінького пенні. Якби не мої друзі...
Коррідон зробив нетерплячий рух.
Я не хочу того всього слухати. Скажи мені, де я можу його знайти; це все, що я хочу знати.
Рита відсахнулася від нього.
Достоту так само казав і той інший дурень, а зараз ти кажеш мені, що його вбили. Чи ти думаєш, я хочу, щоби твоя смерть теж була на моєму сумлінні?Вона несамовитим рухом руки вказала на вікно.Вони знайшли його таму ставку. Приїхала поліція та «швидка». А я дивилася, як вони виносили його на вкритих ковдрою ношах, і знала, хто то був. Я думала, він наклав на себе руки. Я мало не збожеволіла від хвилювання.Вона підвищила голос і вже кричала:Дай тому Меллорі спокій. Вінзгубний чоловік. Чуєш? Вінзгубний чоловік!
Не побивайся аж так сильно,різко урвав її Коррідон.Якщо знаєш, де він,просто скажи.
То вас, охочих його вполювати, ціла банда?допитувалася Рита, вчепившись у його зап'ясток.Є ще дівчина та коротун у чорному береті. Вони приходили сюди, щоби поглянути на став. Я стежила за ними з вікна. Ти тежодин з них, правда? Що ж це Меллорі накоїв?
Не зважай,відказав Коррідон.Просто скажи мені, де я зможу його знайти.
Однак йому ніяк не вдавалося схилити Риту до відвертої розмови. Вона раз у раз ухилялася від відповіді, заводила розмову на манівці та була вертка, неначе ртуть.
Коли ти увійшов до крамниці, я й на думці не мала, що ти можеш виявитися одним із них,провадила вона.Ти був до мене такий ласкавий, і я так чарівно проводила вечір, аж раптом ти його зіпсував. Ти не знаєш, яке паскудне моє життя. Я відчайдушно потребую грошей. З таким самим успіхом я могла б опинитися на вулиці. Це його провина. Я була порядною дівчиною, допоки не зустріла Меллорі.Рита заходилася погладжувати Коррідонову руку, і від її доторків його охопило відчуття огиди.Нечасто зустрінеш когось такого милого, як ти. Старі чоловікинайгірші...
Коррідон відсмикнув свою руку та підвівся. На його обличчі з'явилася гримаса відрази, яку він негоден був приховати. Він підійшов до шафки для коктейлів і змішав собі черговий напій. Тоді вихилив його одним махом, поставив склянку та почав крокувати кімнатою туди й назад.
Рита, яка щойно була геть приголомшена, навдивовижу швидко оговталася від свого показного хвилювання і зараз пильно спостерігала за Коррідоном. Несподівано йому сяйнуло, що дівчина домагається від нього грошей, і він розсердився сам на себе за те, що не подумав про це раніше.
Скажи мені, де я зможу знайти Меллорі, і я дам тобі десять фунтів,сказав він, дістаючи свого гаманця.
Але ж я не знаю,відказала вона, прикипівши очима до двох п'ятифунтових банкнот, якими Коррідон погойдував перед нею.Я так мало про нього знаю. Він просто мені телефонує. Я не знаю, де він живе.
Втрачаючи терпіння, Коррідон знизав плечима. Йому вже остогидла ця жінка, ця кімната з її атмосферою хтивості, йому було гидко від того пожадливого погляду, яким Рита дивилася на гроші в його руці.
Ну, гаразд, як не знаєш, то не знаєш.Він зробив рух, ніби збирається сховати гроші назад до гаманця, проте майже благальний жест Рити змусив його зупинитися.То як, ти передумала?
Не вдаватиму, що не потребую грошей. Потребую, і то вкрай сильно. До кінця тижня не маю ані шеляга...
Ну, то заслужи їх,сказав він.Чи Меллорі колись писав тобі листи?
Вона повагалась, а тоді мовила:
Так, ще коли ми тільки-но познайомилися; а відтодіжодного разу.
На конверті була його адреса?
О, ні.
А як щодо поштового штемпеля, звідки було надіслано листа?
Не пам'ятаю.
Звісно, пам'ятаєш. Це, либонь, було перше, на що ти звернула увагу. То яке місце було зазначене на штемпелі?
Данбар,похмуро сказала вона.
Він проводив там відпустку?
Я не знаю.
Тобі слід докласти більше зусиль, якщо ти так потребуєш цих грошей.
А звідки мені знати, що ти їх мені віддаси?
У Ритиних очах застиг хитрий вираз, і Коррідон подумав, що найдавніша професія залишила на цій жінці своє тавро. Єдиною різницею між нею та продажними жінками на вулиці була та, що Рита не наражалася на небезпеку бути затриманою патрульними поліціянтами.
Коррідон пожбурив у неї п'ятифунтовою банкнотою.
Ось, маєш одну для початку. Другу отримаєш після того, як розповіси мені те, про що я хочу довідатися.
Рита схопила банкноту, її очі жваво засяяли.
Якби я не була у такій скруті...
Не треба виправдовуватися,перепинив її Коррідон.Чи Меллорі колись казав тобі, що він живе у Данбарі?
Вона повагалася, а тоді нерішуче відповіла:
Думаю, він має будинок десь там неподалік. Якось він розповідав мені, що збирається купити острів і збудувати на ньому дім.
Як давно це було?
Ще коли я зустріла його вперше. Близько п'яти років тому. Можливо, то була брехня, та я так не думаю. Більше він ніколи про це не згадував.
«Це вже на щось схоже,подумав Коррідон.Острів коло Данбара. Певно, не надто складно буде його знайти».
Маєш якісь думки щодо того, де саме розташований його дім?
Ні.
На мить він замислився, а тоді спитав:
Як часто він сюди приходить?
Коли йому заманеться.Обличчя Рити застигло, неначе закам'яніло.Інодідвічі на тиждень; іноді я не бачу його по два місяці поспіль.
То ти кажеш, що востаннє бачила його кілька тижнів тому? Скільки саме тижнів?
Шістьможливо, сім, точно не пригадаю.
Коррідон пробігся пальцями по своєму волоссю. Він відчував, що таке розпитування нікуди його не приведе, й від того дратувався.
Чи він колись згадував імена своїх друзів?
О, ні, він ніколи не говорив про себе.
Коррідон недовірливо поглянув на Риту. Небагато ж він здобув за свої десять фунтів. Він навіть не був певен, чи вона сказала йому правду. Дім на острові поблизу Данбара. Не надто ймовірна історія. І жодної іншої інформації, вартої уваги. Невже він змарнував цілий вечір і десять фунтів тільки для того, аби почути, що колись у Меллорі був дім на острові?
Чи можеш ти розповісти мені щось іще? Він мав якихось родичів?
У нього була сестра.
Оце вже ліпше. Дім на острові, тітка у Вендовері, а відтепер додалася ще й сестра.
Звідки ти це знаєш?
Якусь частку секунди вона вагалася, а тоді невимушено сказала:
Якось вона телефонувала, питала про нього.
Коррідон відчував, що Рита бреше.
Себто ти хочеш сказати, що вона телефонувала сюди? Це вельми незвично, тобі так не здається? Брати зазвичай не розповідають сестрам про своїх коханок.
То ось хто я, по-твоєму, така?глузливо запитала вона.
Хто тианітрохи не важить,різко відказав Коррідон,ми говоримо про сестру Меллорі. Коли вона тобі телефонувала?
О, це було давно. Невдовзі після того, як я познайомилася з Меллорі.
Коррідон задумався на мить, а тоді запитав:
А вона, бува, не залишила номер свого телефону?
Чому ж, залишила. Я геть про це забула.
І який то номер?
Рита хутко збагнула, що має нагоду поторгуватися.
Чи не міг би ти вділити мені трохи більше, ніж десять фунтів?підлесливо запитала вона.Ти уявити собі не можеш, у якій я скруті...
То який номер телефону?повторив Коррідон.
Її обличчя похмуро застигло.
Я не пам'ятаю.
Ну, гаразд, якщо ні, то ні,сказав Коррідон, знизуючи плечима.Ці п'ять фунтів я залишу собі.Він підвівся на ноги. З мене вже цього задосить. Я йду.
Ти такий само жорстокий, як і решта,розлючено вигукнула Рита.Заплати вісім фунтів, і я тобі скажу.
П'ять. Або так, або не отримаєш нічого.
Вона витріщилася на Коррідона, намагаючись вирішити, чи блефує той, чи ні. А вже коли він поклав п'ятифунтову банкноту назад до гаманця, хутко вимовила:
Гаразд. Зачекай тут. Я записала його десь у адресній книзі. Зараз принесу.
Минула хвилина, відколи Рита вийшла з кімнатицілком достатньо для того, щоби дістатися сходів, коли це раптом до Коррідона долинув її дикий, несамовитий крик, що розлігся тихим домом. То був страхітливий звук, від якого кров холонула в жилах. Почувши його, Коррідон зірвався на ноги й кинувся до дверей, та до того, як він устиг їх відчинити, весь дім задвигтів від страшного гуркоту, що долинув із передпокою. Якусь мить Коррідон простояв нерухомо, міцно стискаючи рукою клямку, із серцем, яке шалено калатало в грудях. А тоді рвучко смикнув за клямку і розчахнув двері.
Вона лежала біля сходів, її голова схилилася на плече під неприродним кутом; одна довга оголена нога була вивихнута й стриміла догори, немов осудливий перст, що вказував на темний сходовий прогін.
Розділ шостий
1
Коли Коррідон зупинився перед дверима своєї квартири, незграбно намацуючи в кишені ключа, з-за стіни дощу та темряви виступила якась постать і, нечутно ступаючи на м'яких Гумових підошвах, рушила в його бік. Коррідон рвучко обернувся та вже наполовину дістав свого пістолета, коли це голос озвався:
Усе гаразд. Це я, Ренлі.
Що це в біса за ігри; чому це ви отак підкрадаєтеся?оскаженіло допитувався Коррідон, вражено усвідомивши, яким нервовим він зробився через нещодавні події.
Я вже кілька годин на вас чекав,сказав Ренлі. В його голосі бриніла напружена нотка тривоги.Я мушу з вами поговорити.
Ну, гаразд,уривчасто відповів Коррідон.Тоді ліпше зайдіть досередини.Він одчинив вхідні двері та попровадив гостя крутими сходами нагору, до вітальні. Скинувши свого тренчкота, Коррідон запитав:
У чому річ?
У різкому електричному світлі обличчя Ренлі здавалося білим і змарнілим. Вода скрапувала з його макінтоша на килим.
Вони вбили Крю,хрипко мовив він.
Коррідон байдуже поглянув на нього. Відколи вбили Крю, трапилося стільки подій, що його смерть видавалася віддаленою та несуттєвою.
То й що? Чи ви про це щойно дізналися?
То ви знали?Ренлі притулив долоню до обличчя.Про це ж іще не писали у газетах, чи не так?
Скиньте-но того плаща, уже й так достобіса води з нього натекло,нетерпляче сказав Коррідон. Поки Ренлі розстібав ґудзики свого макінтоша, Коррідон провадив далі:Ні, у газетах про вбивство Крю поки не писали. Жанна приходила до мене вчора ввечері, щоби про це розповісти. Такий вже має задумякщо я не знайду Меллорі, вона надішле пістолет і розписку до поліції. На пістолеті лишилися відбитки моїх пальців, а розписка правитиме за мотив. Невже вона не втаємничила вас у свої плани?
Ренлі видавався приголомшеним. Він зняв свого макінтоша і кинув його на підлогу.
Цевбивство,мовив Ренлі здушеним голосом.
Коррідон пильно на нього подивився.
Звісно, це вбивство. Та що з вами таке? Ви ж планували вбити Меллорі. Це теж убивство. То в чому відмінність?
Ренлі важко опустився у фотель, немовби його перестали тримати ноги.
Вбити його отак... Це неймовірно. Вонабожевільна. Вони обоє такі. Яким же несосвітенним дурнем я був, коли зв'язався з ними.
Чому це ви раптом стали таким бридливим?спантеличено запитав Коррідон.Коли ми бачилися востаннє, ви були достатньо заповзятливим, аби вбити Меллорі.
Я ніколи не думав, що вони його колись знайдуть,мовив Ренлі тихим, нерішучим голосом.Я ніколи не сприймав той їхній план серйозно. Присягаюся, ніколи!Його голос зірвався.Я збираюся піти до поліції. Не хочу бути причетним до вбивства.
Зараз уже трохи запізно для того, щоби втрачати сміливість,сказав Коррідон.До поліції звертатися не варто. Що нам насправді потрібно, то це знайти Меллорі, і то швидко.
Та невже ви не розумієте?сказав Ренлі, ударивши кулаком по бильцю фотеля.Якщо я піду до поліції й розповім, як усе було насправді, це зніме з вас усі підозри. Я не дозволю їм перекласти на вас провину за вбивство Крю.
Поліція вже чимало років тільки й чекає нагоди, щоб упіймати мене на гачок,відказав Коррідон, невгамовно крокуючи невеличкою кімнатою туди й назад.Вони вам не повірять. До того ж, завтра десь о цій самій годині мене вже розшукуватимуть за звинуваченням у ще одному вбивстві.
Вражений Ренлі аж підскочив у фотелі.
Ще одне вбивство?повторив він.Що ви маєте на увазі?
Сьогодні ввечері я був удома в Рити Аллен. Вона впала зі сходів і зламала шию.
Але ж цене вбивство...
Хіба ні?сказав Коррідон.Її зіштовхнули. Річ у тому, що я був там. Рано чи пізно водій таксі, який підвозив нас із Ритою до її будинку, дасть поліцянтам мій детальний опис. А крім того, коли я полишав квартиру Крю, мене бачив продавець з тієї тютюнової крамнички, що на долішньому поверсі будинку. І він теж рано чи пізно дасть свої свідчення. А тоді знайдеться якийсь розумака поліцейський, який здатен скласти два і два докупиі мене неодмінно звинуватять.
Але хто ж її зіштовхнув?запитав Ренлі, схиляючись уперед.І звідки ви знаєте, що її саме зіштовхнули?
Невже ви не здогадуєтеся? Я думаю, це зробив Меллорі.
Ренлі здригнувся.
Я у це не вірю.
Не розумію, чому. Думаю, Меллорі вже був у будинку, коли ми з Ритою туди приїхали. Вона виказувала таємниці, та ще й половину всього того часу репетувала не своїм голосом. Потому піднялася сходами нагору, щоби принести мені дещо, і тоді він її штовхнув. Якщо це був не Меллорі, тоді хто це міг бути?
Ренлі зблід.
Це неймовірно,сказав він і знесилено відкинувся у фотелі.
Чому ви так думаєте? Під час нашої першої зустрічі ви тільки про Меллорі й говорили. Вінубивця, він і такий, і сякий. То чому це вбивство раптом стало видаватися вам таким неймовірним?запитав Коррідон.Ви геть не схожі на холоднокровного месника. Як ви взагалі ув'язалися в цю безглузду авантюру та пристали до змовників, які задумали вбити Меллорі? Це вам аж ніяк не личить.
Ні,стражденно сказав Ренлі.По суті, я не придатний взагалі ні до чого.Він повагався, а тоді зважився й поринув у розповідь:Усе своє життя я певною мірою був невдахою. Гадаю, що я так ніколи по-справжньому й не подорослішав. Ще змалечку я захоплено читав дешеві пригодницькі романи. Кохався у тих історіях про небезпечні авантюри, та й самому закортіло пережити щось подібне. Коли Жанна сказала, що має намір переслідувати Меллорі, хай би де той був, і вирушає на його пошуки, ця ідея видалася мені привабливою. Втім, я ніколи не думав, що Жанні вдасться його знайти, інакше б ніколи не пристав до цієї змови.Ледь помітний рум'янець розлився його понівеченим обличчям.Правду кажучи, мені було страшно повертатися до Англії та намагатися шукати роботу. Я й до того був доволі нездалий працівник, а вже нині, з однією рукою...Ренлі не шукав співчуття, він просто стверджував факт. Помовчавши трохи, він продовжив:Я волів би залишитися з ними у Франції. Гарріс і Любіш мали трохи грошей. Поки ми трималися разом, вони охоче ділилися з нами, чим могли. Нам доводилося жити в доволі суворих умовах, але жилося нам добре, вільно та безтурботно. Я почав отримувати грошову допомогу, що виплачувалася учасникам війни, та зміг вносити свою лепту до спільних коштів, а коли гроші закінчувалися, Гарріс завжди охоче позичав мені фунт-другий. Наше життя видавалося мені втіленим пригодницьким романом, і так тривало аж до смерті Гарріса. Його загибель глибоко мене вразила, хоча тоді я не вірив, що до неї причетний Меллорі. Чомусь я й досі у це не вірю. Гарріс був доволі дивний. Він дуже боявся води. А знайшли його у ставку. Якщо він випадково у нього впав, то міг запанікувати. Він не умів плавати. Я й досі не вірю, що його вбив Меллорі.
А тоді загинув Любіш, і я вже не знав, що й думати. Це могло бути нещасливим випадком. Жанна присягалася, що то справа рук Меллорі, та звідки вона могла це знати? Зрештою, Любіш міг просто випасти з потяга.Ренлі потер коліно долонею своєї єдиної руки та втупився очима у вичовганий килим.А тоді Жанна сказала, що надійшла моя черга шукати Меллорі. Та я не хотів його шукати. Він мені подобався. Він-бо насправді був чудовим хлопцем.Обличчя Ренлі посвітлішало.То був славний парубок, який не боявся ні чорта, ні Бога, і я присягаюся, що він не міг зрадити П'єра, злякавшись того, що йому могли заподіяти гестапівці. Не було в тому хлопцеві ані дещиці малодушності.Ренлі пригладив пальцем вуса, і його обличчя стурбовано спохмурніло.Отоді я й запропонував їй залучити допомогу ззовні. Це виявилося збіса важкою роботою, проте я врешті-решт таки зумів переконати Жанну. І зараз я про це шкодую. Мені справді дуже шкода, що втягнув вас у цю справу.
І мені також,похмуро мовив Коррідон.
Але, розумієте, я досі не міг повірити у те, що Жанна справді мала намір доручити вам убити Меллорі. Але зараз я усвідомив, що ці двоє ні перед чим не зупиняться.Він неспокійно совався у фотелі, то випростовуючи свої довгі ноги, то закидаючи їх одна на одну.Ян застрелив Крю після того, як я покинув квартиру, аби піти за вами слідом. Коли я повернувся, він перестрів мене на розі вулиці та сказав, що Жанна вирішила переїхати і що повертатися до квартири Крю небезпечно. Вже тоді я здогадався, що щось сталося, але не наважився запитати прямо. Жанна знайшла для нас кімнати у жахливому готельчику неподалік Ченсері-лейн. Ми переїхали туди. І лише згодом вона сказала мені, що Крюмертвий. Вона не вдавалася в деталі, та, поглянувши на Янове обличчя, я зрозумів, що це він застрелив бідолаху. Тоді для мене усе було вирішено. Я більше не міг залишатися разом із цими людьми й подумав, що мені краще зустрітися з вами.
Коррідон стримався, аби не позіхнути. Він був геть змучений і відчував, що його голова немовби напхана ватою.
Ну, а тепер, коли ви зустрілися зі мною, яким буде ваш наступний крок?
Не знаю. Я збирався звернутися до поліції, та якщо ви не хочете, щоб я це робивщо ж, я не звертатимусь.
Ми не можемо звертатися до поліції,нетерпляче сказав Коррідон.Що нам насправді потрібно зробитито це знайти Меллорі. Чи знали ви, що він має сестру?
Сестру?Ренлі мав здивований вигляд.Я знав, що він має тітку, але про сестру ніколи не чув. Ви впевнені?
Про неї мені розповіла Рита Аллен. Сестра Меллорі телефонувала до неї кілька років тому й залишила номер свого телефону. Мені пощастило знайти його у старій адресній книзі у Ритиній спальні. Тоді я перевірив цей номер у довіднику. Її звати Енн Меллорі, й вона мешкає за адресою Чейні-вок, 2-А, художні студії. Я маю намір побачитися з нею сьогодні, після того як висплюся.Коррідон доторкнувся до пластиру на своїй щоці.І ось іще дещо, про що я вам досі не розказав. Я випадково зустрівся з Меллорі.І він розповів Ренлі про те, як ходив до квартири Крю і що там сталося.
Він подумав, що вице я?запитав, помітно вражений, Ренлі.Я ж бо ніколи не зробив йому нічого лихого.
Якби він збирався вбити, то вистрілив би вдруге замість того, щоби втікати геть,зауважив Коррідон.
Але Ренлі був явно засмучений.
Ми з ним завжди добре ладнали. Отак узяти й вистрілити...
Кажу вам, він умисне схибив. Він стріляв не для того, щоб убити.
Мені це не до вподоби,наполягав Ренлі.Ви впевнені, що то був Меллорі?
Хай би хто то був, він мав незвичайний голос; такий собі хрипкий шепіт. І він назвав ваше ім'я. Хто ще то міг бути?
Слушно,мовив Ренлі.То не міг бути ніхто інший.
Що ж, наразі забудьте про це. Я збираюся спати. Для однієї ночі я мав аж задосить пригод. Хочете заночувати тут, чи підете назад, до тих двох?
Назад я не збираюся,наполегливо сказав Ренлі.Якщо ви не заперечуєте, я заночую тут. А завтра, можливо...
Атож, завтра. Ранок покаже. Тоді ми з вами й поговоримо. Можете спати на софі. Я принесу вам ковдру.
Зручно влаштувавши Ренлі, Коррідон пішов до своєї спальні та зачинив за собою двері. Та заснув він не одразу. Він думав про Ренлі й вирішив, що вранці переконає його повернутися до змовників. Мати друга у ворожому таборіто правильна тактика, і Коррідон відчував, що може довіряти Ренлі. Можливо, йому вдасться дістати пістолет і розписку. Якщо він це зробить, то половина Коррідонових проблем буде вирішена. Зранку він поговорить з Ренлі про це.
А коли Коррідон нарешті заснув, то бачив тривожні сни. Цього разу в ногах його ліжка сиділа Рита Аллен і намагалася щось йому сказати. Та щоразу, коли вона вже ось-ось мала заговорити, з темряви простягалася рука, що затуляла їй рота,рука Браяна Меллорі.
2
Зранку, коли за кілька хвилин по десятій Коррідон приплентався на кухню, Ренлі саме варив каву.
Про це вже пишуть у газетах,сказав Ренлі, його обличчя напружилося, тамуючи збудження та неспокій.Стосовно Крю.