Ви брешете,різко сказав він.Жодному з вас не стало би духу застрелити Крю.
Жанна незворушно поглянула на Коррідона та нічого не сказала, так, ніби цей вибух гніву не був гідний того, аби бодай якось на нього відповідати.
Він запалив іще одну цигарку, закинув ногу на ногу, випростав їх, зробив нетерплячий рух і підвівся.
Якщо ви спробуєте покласти на мене вину за вбивство Крю, я потягну за собою вас трьох,застеріг Коррідон.
Не думаю, що вам це вдасться,спокійно мовила Жанна. Тонкою рукою вона відкинула з обличчя пасмо темного волосся.Ніхто не знає, що ми жили у квартирі Крю. Нас ніхто не бачив. Ми були дуже обачні. Тож ми просто зникнемо з поля зору. Крім того, не існує нічого, що пов'язувало би нас із Крюанічогісінько.
Коррідон потер долонею щелепу, пильно поглянув на Жанну, а тоді змішав іще один напій. Поки він це робив, його розум вивчав проблему, намагаючись знайти вихід зі скрутного становища.
Ви ж не думаєте, що після всього сказаного зможете залишатися тут і надалі? Мені досить лише викликати поліцію, розповісти їм, як усе було насправді, та передати вас у їхні руки. Либонь, про таку можливість ви не подумали?
Це було би не надто розумно з вашого боку,сказала вона і посміхнулася.Доведеться вам вигадати щось краще. Адже, якщо викличете поліцію, доведеться давати пояснення. І тоді буде ваше слово проти мого. Проти вас свідчитиме ваша власна репутація. А найгірше, що загрожує мені,це кілька місяців у в'язниці; проте, найімовірніше, мене просто депортують. Але ж я завжди зможу повернутися.
Жанна мала рацію. Було не надто розумно лякати її поліцією, аленема радиКоррідон мусив визнати, що на якусь мить він таки втратив самовладання. Він сьорбав свій напій та розмірковував. У певному розумінні те, що сталося, було неминуче. Граючи в цю гру, годі сподіватися, що повсякчас виграватимеш. Коррідон знав, що рано чи пізно неодмінно схибить. І зараз найкращим виходом зі становища буде визнати свою поразку. Він ще зможе перехитрувати їх згодом, коли вони втратять пильність.
Гаразд,сказав він і силувано засміявся.Схоже, ви таки пошили мене в дурні. Я поверну вам гроші. Ви ж цього хочете?
Ні, ми не хочемо грошей. Ви прийняли платню, тож мусите довести справу до кінця. Ви знайдете Меллорі.
До дідька вас і вашого Меллорі!розгнівано вигукнув він.Я маю чим зайнятися, окрім як марнувати свій час, шукаючи вітра в полі. Шукайте його самі. Завтра я поверну вам гроші.
Ви знайдете Меллорі, або ми надішлемо до поліції пістолет і розписку. Отже, я вас попередила, а ви робіть, як собі знаєте.
Його обличчя набрало жорсткого виразу та застигло.
Не зловживайте своїм таланом.
Талан тут ні до чого. Ми розуміли, що саме ви спробуєте зробити, тому вжили застережних заходів. Ви не маєте альтернативи і вчините мудро, якщо це усвідомите.
Коррідон знову сів у фотель. Його спіймали у пастку, і він це розумів. Якщо вони були достатньо холоднокровні, щоб убити Крю, то завиграшки можуть звалити вину за це вбивство на нього, і зроблять це без жодних докорів сумління.
Схоже, ви таки твердо постановили доп'ясти свого, чи не так?безтурботно мовив він.
Ви самі зіграли нам на руку,сказала вона, гасячи свою цигарку.
А Крю? Ви з холодним серцем його вбилиодин із вас убив. Але ж він вам нічого не зробив.
О, якраз-таки зробив. Йому слід було дати нам спокій, а не пхати носа до наших справ,з кам'яним виразом обличчя сказала вона.Нікому не варто ставати на нашому шляху, надто коли ми вже зайшли так далеко. Ми не могли йому довіряти; однак не вбивали б його, якби ви були з нами чесні. Тому Крю мусив померти. Це був очевидний спосіб здобути над вами владу.
Раптом Коррідон запитав себе, чи не блефує вона. Він аж ніяк не міг прийняти той факт, що Крюмертвий, холоднокровно застрелений.
А що, як вони просто заховали Крю деінде? А що, як насправді він не мертвий?
Жанна продовжувала:
Ви знайдете Меллорі. Маєте підказки, які допоможуть у пошуках, а також докладний опис самого Меллорі. Ми у вашу роботу не втручатимемося. Можете шукати так, як вважатимете за потрібне, мусите лише його знайти. Ми даємо вам на це три тижні.
А що тоді?
Якщо до того часу ви не знайдете Меллорі, ми муситимемо вирішити, чи ви справді доклали достатньо зусиль, а чи просто нас надурили. Ми вжили усіх запобіжних заходів. Пістолет і розписка лежать в адвокатській конторі, правникам якої ми дали настанови, аби надіслали ці докази до поліції, якщо бодай один із нас упродовж тижня не вийде з ними на зв'язок.Жанна підвелася. Її шовковиста чорнява голова сягала Коррідонові до плеча. Вона підвела на нього поглядсерйозний, спокійний та безстрашний.
Чому не прийшов Ренлі?запитав Коррідон.Або ж Ян?
Вона зробила нетерплячий рух, неначе відповідати на таке несуттєве запитання було би марною тратою часу.
Ренлі про це нічого не відомо. Яннадто запальний. Крім того, я тут із власної ініціативи.
То Ренлі про це нічого не знає? Вбивство приголомшило б його, чи не так?
Можливо. Це несуттєво.Вона зробила рух, збираючись пройти повз Коррідона в керунку дверей.Гадаю, наразі це все. Ми триматимемо з вами зв'язок. Ви маєте три тижні. І не варто недооцінювати Меллорі. Він дуже небезпечний.
Дозвольте, я піду перший,сказав він.Я увімкну світло.Коррідон щосили стримував себе, він був неначе стиснений кулак.
Він зійшов сходами додолу, ввімкнув світло у передпокої та відчинив вхідні двері. Мьюз зяяв темрявою, і в обличчя йому повіяло холодним вітром. Світло з передпокою осявало вологу бруківку; Коррідонова постать відкидала велетенську тінь на двері гаража навпроти.
Жанна стояла обіч нього, дивлячись у пітьму.
Ми дотримаємося своєї частини угоди,сказала вона.Знайдіть Меллорі, й ми заплатимо вам решту грошей.
Тільки не думайте, ніби усе буде по-вашому,сказав він, неспроможний далі стримувати свою лють.Ялюдина, яку збіса небезпечно шантажувати, й невдовзі ви у цьому переконаєтеся.
Його слова справили на Жанну миттєвий ефект, неначе іскра, що потрапила у бочку з порохом. Коррідон увесь час відчував, що спокій та стриманість Жанни показнілише маска, що приховує її справжні почуття, проте навіть не підозрював, яке дике шаленство вивільнять його слова у цій дівчині.
Жанна відскочила від Коррідона та стала з ним віч-на-віч. Зараз світло з передпокою падало просто на неї. Здавалося, ніби Жанна стала вищою, обличчя дівчини пожорсткішало, надаючи їй кощавого, побитого життям вигляду, очі сяяли, неначе у розлюченої кішки, скидалося на те, що навіть волосся на її голові стало сторч, а пальці зігнулися, неначе пазурі, й вона випростала руки перед собою та стрясала ними в бік Коррідона.
А ви переконаєтесь у тому, що яне та людина, яку можна безкарно обманювати!вигукнула вона хрипким здушеним голосом.Мені потрібен Меллорі. Він буде моїм. І ви його для мене знайдете! Ви! Так, виви, дешевий обманнику! Виви, вузьколобий герою!вона випльовувала в нього ці слова.Увесь цей час я знала, в які ігри ви граєте. Та жоден засіб не є надто брудним, якщо завдяки йому я знайду Меллорі; ось чому я не гребую вами користуватися! І знайдіть його!Її голос залунав іще голосніше. Вона вже криком кричала на Коррідона.Чуєте? Знайдіть його! А як нія не матиму до вас пощади. Я прийду подивитися, як ви повиснете у зашморгу!Вона позадкувала, її обличчя пересмикувалося, в очах палав вогонь.
Коррідон витріщався на неї, відчуваючи, що його аж холодом обіймає. Жанна скидалася на божевільну, на небезпечну, на щось не від цього світу.
Знайдіть Меллорі!знову крикнула вона, а тоді пішла геть; і варто було їй ступити крок назад у темряву, як її чорне вбрання миттєво зробило дівчину невидимою.
4
Затягуючи пасок свого плаща, Коррідон тихенько мугикав собі під носа якусь мелодію, однак його очі були холодні, а обличчя застигле. Він мусить пересвідчитися, чи Крю мертвий. Якщо його справді вбили, то безсумнівноця дівчина здійснить свою погрозу; хіба що, звісно, йому таки вдасться знайти Меллорі. Він-бо від самого початку підозрював, що ця Жаннанебезпечна; а зараз почав думати, що вонане при своєму розумі. Коррідон згадав, що Крю називав її нелюдяною. Ще він казав, що Жаннасхиблена. Що ж, Коррідон побачив, якою була Жанна, коли кричала на нього, і зараз він запитував себе, чи, бува, Крю не мав рації.
Коррідон узяв капелюха та попрямував до дверей, залишивши світло увімкненим. Якщо за квартирою стежать, то нехай уже ліпше думають, що він і досі вдома. Спустившись сходами, відчинив передні вхідні двері та визирнув у пітьму. Він нічого не побачив і зрозумів, що його теж ніхто не зможе побачити. Важкі чорні хмари затуляли місяць. Вітер приносив із собою натяки на дощ, надворі холоднішало. Коррідон нечутно зачинив за собою вхідні двері та рушив до схожого на тунель виходу з мьюзу, що вів до Гросвенор-сквер.
За пів години він дістався квартири Крю, задоволено зауваживши, що ніхто не йшов за ним слідом. Занедбана вулиця була порожня, а тютюнова крамницязачинена на ніч. У квартирі Крю не світилося.
Коррідон зупинився перед вхідними дверима Крю та оглянув замок, присвічуючи собі невеличким ліхтариком. Зауважив, що відчинити двері буде геть неважко. Коррідон був експертом у відмиканні будь-яких замківвін запхав до шпарини тоненьку смужку целулоїду, припасував її до язичка замка та легенько його підважив. Двері розчахнулися. Темрява та густі, важкі пахощі квітів зустріли Коррідона, щойно він ступив до передпокою; проте був там іще один запах: запах пороху.
Коррідон якусь мить постояв у передпокої, а тоді увійшов до вітальні. Він повільно обвів кімнату променем ліхтарика. Там нікого не було; завіси були опущені, а підлогу коло вікна вкривали пелюстки тюльпанів. Нечутно рухаючись, Коррідон перетнув кімнату, дістався дальніх дверей, повернув ручку та посвітив променем ліхтарика в темряву. У невеличкому яскравому кружалі світла одне по одному виникли ліжко, фотель, туалетний столик, шафа, ваза з жонкілями та червоно-синій халат, що звисав з гачка у стіні. А тоді Коррідон спрямував світло на підлогу. Коло ніжки ліжка, на грубому вовняному килимку лежав на боці Крю.
Коррідон стиха крекнув, пройшов кімнатою та спинився за кілька футів від небіжчика. Тоді нахилився вперед і поглянув на нього згори вниз. Крю вбили пострілом у голову, і то зблизька. Дрібнокаліберна куля маузера пробуравила невеличку охайну діру в самісінькому центрі його чола. Певно, Ян вистрілив у нього несподівано, адже на обличчі Крю не відбилося ані переляку, ані жаху. Якщо не зважати на воскову закляклість і неприродне положення щелепи, можна було подумати, що Крю просто спить.
Коррідон відвернувся. Тепер, коли він переконався, що Крю мертвий, більше не було сенсу залишатися у цій квартирі ані секунди. І хоча Коррідонові доводилося бачити чимало насильницьких смертей, загибель Крю його приголомшила. Він запитував себе, скільки ще часу Крю лежатиме на цьому килимку, і скільки ще часу мине, перш ніж за цю справу візьметься поліція. Чи пригадає його власник тютюнової крамниці? Найімовірніше, що так. Усе залежало від того, скільки часу мине, перш ніж хтось знайде тіло Крю. Хай там як, а приходити сюди було ще одним глупством з його боку. Він-бо міг здогадатися, що Жаннане з тих людей, які блефують. А що, як хтось побачить, як він звідси виходитиме...
Зненацька він вимкнув свого ліхтарика й стояв нерухомо, затамувавши подих і уважно прислухаючись. Чи справді потойбіч дверей щойно скрипнула дошка підлоги, а чи це лише його уява? Коррідон зачекав, але не почув нічого. Чи був хтось у сусідній кімнаті? Чи було те скрипіння розхитаної дошки, яке він майже напевне почув, спричинене чиєюсь ногою?
Він просунувся уперед, зупинився та знову прислухався, й цього разу дошка таки скрипнула. Якби він не наслухав так напружено, чигаючи на найтихіший звук, то не почув би того скрипіння на тлі віддаленого гомону дорожнього руху, що долинав зі Стренда.
Темрява навколо Коррідона немовби загусла, коли він простягнув руку, аби навпомацки відчинити двері. Якусь мить його пальці намацували порожнечу пітьми, аж раптом він приголомшено усвідомив, що двері, які цін зачинив за собою, зайшовши до кімнати, зараз були розчахнуті навстіж.
Тепер Коррідон остаточно упевнився, що у прилеглій кімнаті хтось є. Напруживши все тіло та не видаючи ані звуку, він поволі просунувся уперед, тримаючи ліхтарика напоготові, аби за потреби негайно увімкнути світло.
І тоді хтось мовив з пітьми:
Ренлі, це ти?
Коррідон і гадки не мав, де саме знаходиться джерело цього голосу. Його звук долинав із пітьми, неначе пара; неначе голос духа, що шепоче під час спіритичного сеансу. То був немовби безтілесний голос, що лунав нізвідки в нікуди, і від його примарності Коррідонові сипнуло морозом по спині.
Хто там?різко запитав він і вмить, підкорившись інстинктові самозбереження, хутко припав на одне коліно.
Темряву освітив засліпливий спалах вогню. Від різкого звуку пострілу задвигтіла кімната й шибки заторохкотіли у віконних рамах. Коррідон сіпнувся назад, коли куля, неначе дотиком розпеченого залізного тавра, креснула його по щоці. У спалахові пострілу він мигцем розгледів перед собою неясну постать; та спалах згаснув і постать умить зникла. Коррідон уже розпластався на підлозі, очікуючи, що у нього ось-ось поцілить іще одна куля, коли раптом почув, як гримнули двері та хтось м'яко збіг униз незастеленими сходами.
Коррідон спроквола підвівся на ноги та провів рукою по щоці, відчуваючи, як між пальцями тече кров. За голосом, що промовляв пошепки, та влучністю стрільби наосліп він здогадався, що людиною, яка у нього поцілила, був не хто інший, як Меллорі.
Розділ п'ятий
1
Навіть попри те, що Коррідон не мав опису Рити Аллен, він упізнав її, щойно побачивши. За прилавком у відділі панчішних виробів універсальної крамниці Мастінса та Робертса, що на Ріджент-стріт, обслуговували клієнтів три жінки, і з усіх трьох лише одна могла бути подругою Меллорі. Інші дві були старші, неохайні та мали втомлений вигляд. Але у зовнішності Рити Аллен не було й сліду втоми чи неохайності. Вона була чепурна та міцна, як начищена до блиску мідь, і з тих поглядів, які кидали на неї дві старші колеги, було видно, що вони вважають її жінкою сумнівних чеснот. Не менш очевидним було й те, що Рита Аллен має цих двох за старих відьом і вважає за краще якомога менше з ними спілкуватися.
Ще навіть не помітивши двох старших помічниць, Коррідон уже здогадався, що ця пероксидна білявка з шарлатовими нігтями і є Рита Аллен. Він увійшов до просторого відділу, почуваючись недоречно, як гвардієць на чаюванні в салоні. Постояв якусь хвильку, дивлячись на Риту, а його вогненно-руде волосся та широкі плечі різко вимальовувалися на тлі демонстраційних полиць з рожевою шовковою спідньою білизною. Коррідон упіймав швидкий, зацікавлений та оцінювальний погляд Рити, а оскільки мав чималий досвід у спілкуванні з жінками, то відчув, що вона негайно відреагувала на його поставу та зовнішність, і збагнувусе буде просто.
У відділі було всього кілька покупчинь, та лише одну з них обслуговували. То була худорлява жіночка середніх років із невдоволеним обличчям. Побачивши Коррідона, вона сердито зашарілася та зробила швидкий рух, аби приховати одежину зі стрічечками та бантами, яку їй саме демонструвала одна з неохайних помічниць. А тоді з-за прилавка з сяйливою усмішкою на пухких, старанно нафарбованих вустах вийшла Рита Аллен і попрямувала до Коррідона, поправляючи своє біляве волосся довгими тонкими пальцями.
Чи можу я щось вам показати?запитала вона, підійшовши ближче, й він одразу ж усвідомив, яке міцне та виразно окреслене її тіло під чорною шовковою сукнею.
Вона мала, припустив Коррідон, десь двадцять п'ять чи, може, тридцять років. Було видно, що це чуттєва жінка, відчувалося, що вона мала чималий досвід, а її витонченість і підкреслена ошатність відвертали вашу увагу від того факту, що її риси, коли придивитися зблизька, були цілком звичайні. Однак ані у Ритиній фігурі, ані у вишуканій елегантності її зовнішності нічого пересічного не було.
Коррідон обдарував її широким і дружнім вищиром, на який вона негайно відповіла осяйною усмішкою, показавши рівні білі зуби.
Гадаю, що можете,сказав він.Я хотів купити кілька пар панчішок. Чи зможу я придбати їх у вас, а чи на мене чекає плутанина з отими купонами абощо?
Коррідон був свідомий того, що Рита уважно його вивчає, відчував, що вона намагається визначити вартість його костюма, ціну золотого годинника на зап'ястку; не оминає жодної деталі, аж до його кордовських черевиків із телячої шкіри.
Боюся, що таки доведеться мати справу з купонами,сказала вона й засміялася. Її сміх був милий та веселий, і Коррідон засміявся разом з нею.Аби придбати одну пару панчіх, вам треба мати три купони.
А, хай йому грець, тоді мені тут нема чого робити,сказав Коррідон, зробивши засмучену гримасу.Я ж бо думав трохи піддобритися, подарувавши кілька пар панчіх дружині одного хлопця, з яким у нас спільна справа. То була лише думка, однак, якщо для її втілення треба розставатися з купонами, то вона лише думкою й залишиться. Жоднісінького купона я не маю.
Як прикро,співчутливо сказала Рита Аллен. Вона мала хист говорити так, що ви вірили, ніби їй і справді до вас небайдуже.Ну, то поміркуйте, можливо, вам спаде на думку щось інше. Однак нині непросто зробити комусь подарунок.
Мені слід було прихопити якогось гостинця з собою, та ця думка сяйнула мені аж тоді, як я вже був на борту.Коррідон глипнув на спідню білизну, виставлену довкола, та вишкірився у посмішці.Ет, таки збіса прикро, що з того задуму вийшов пшик. А я ж оце зібрав був усю свою відвагу, щоб увійти до цієї святая святих, і ось тобі маєшусе намарно.
Чому б вам не подарувати їй сумочку чи щось на кшталт цього?запитала Рита, і Коррідон помітив, що їй явно не хочеться, аби він отак просто пішов.
Авжеж, я щось придумаю.Він вертів у руках свого капелюха та з неприхованим захопленням поглядав на Риту.Хай там як, а якби я сюди не прийшов, то не зустрів би вас. Там, звідки я родом, у нас заведено казати дівчині, що на неї приємно дивитися,звісно, якщо на неї таки приємно дивитися. Чи не заперечуватимете ви, коли я скажу, що ви така вродлива, що хоч малюй, хоч цілуй?
Вона здійняла одну гарно вигнуту брову.
Ні, я не заперечую; однак це доволі незвично, хіба ні?
Можливо, я й самхлопець незвичайного ґатунку. І, якщо вже ми завели про це мову, чи не погодилися б ви піти сьогодні ввечері зі мною на побачення? Чи матиму я бодай якусь надію, якщо тинятимуся коло заднього входу до крамниці, коли вона зачинятиметься?
Її незабудково-блакитні очі заіскрилися, та вона лише усміхнено похитала головою.
Анінайменшої надії,сказала вона.Я нікуди не ходжу з незнайомими чоловіками.
Що ж, гадаю, це правильно. Та чи не зробите ви, бува, винятку для самотнього хлопця, який шукає можливості гарно провести час і має повні кишені грошей, якими йому кортить посмітити?
І знову вона похитала головою, проте цього разу геть не так переконливо.
Боюся, що ні.
Не таланить, та й годі,похмуро мовив Коррідон.Певно, ви маєте хлопця й усі вечори у вас зайняті? Я мав би здогадатися.
О, якраз-таки й ні.На якусь мить її усмішка замерехтіла, а в очах промайнув прикрий вираз, який, проте, миттєво зник, і якби Коррідон не спостерігав за нею так уважно, то й не помітив би його.Нічого подібного. Але, зрештою, не можете ж ви очікувати, що я піду з кимось зовсім незнайомим?
А чом би й ні? Треба ж нам колись і познайомитися? Тож, якщо ви не маєте жодних планів на цей вечір, я не бачу причин заперечувати проти того, аби ми провели його у товаристві одне одного. Це ж бо цілком цивілізований спосіб завести знайомство. Мене звати Стів Генлі. А вас?
Рита Аллєн, але я насправді не думаю, що це...
Ну, гаразд, тоді просто забудьмо. Вибачте, що так недоречно заговорив про це. Просто я побачив вас і відчув себе таким самотнім і неприкаяним. Ну, ви ж бо знаєте, як воно буває. Але якщо ні, то ні.
І тоді Рита швидко, немовби боячись, що він сприйме її слова аж надто серйозно, сказала:
Звучить сумно. Мені дуже шкода, що ви почуваєтеся самотньо. Гадаю, я можу зробити для вас виняток. Як правило, я так не роблюя ретельно добираю тих, з ким зустрічаюся.
Він усміхнувсяі жінка відповіла на його усмішку. Тепер, коли Рита заявила про свою порядність, вона вже не ставитиме перепон на його шляху.
То ви підете зі мною на побачення?
Вине перший американець, з яким я йду на побачення невдовзі після знайомства. Мушу визнати, що ви, хлопці, знаєте, як залицятися до жінок.
Атож. Пропоную зустрітися у барі «Савой» о восьмій годині. Вам підходить?
Так, мені підходить,сказала вона.
«Ще б пак»,подумав Коррідон.
Це було навіть простіше, ніж Коррідон очікував, і зараз, йдучи у керунку Пікаділлі-серкус, він запитував себе, чи Гаррісові, якого знайшли у ставку, також вдалося запросити Риту на побачення. Якщо так, то, схоже, воно не пішло йому на користь. Але Коррідон уважав, що на чужих помилках можна вчитися. Його побачення не завершиться в ставку у Вімблдон Коммон. Він був цілком у цьому впевнений.
2
Поїдьмо до мене,сказала Рита Аллен, обіруч тримаючись за Коррідонову руку та притискаючи її до себе.Я так не хочу, щоб усе це закінчувалосяніколи. Це був такий чарівний, чарівний вечір.
От і я про те,сказав Коррідон, допомагаючи їй тримати рівновагу.Гаразд, поїдьмо до тебе. До речі, де ти живеш?
У Вімблдоні. Це недалеко. Візьмімо таксі.Вона важко похилилася на нього.Думаю, я вже трохи підпила, правда? Тобі не здається, що я вже трішечки підпила?
Цілком можливо,похмуро мовив Коррідон і подумав: «Ще б пак їй не бути підпилою. Вижлуктати за вечір незчисленну кількість коктейлів, пляшку шампанського та три подвійних бренді». А вголос додав:Я й сам не надто тверезий.
Милий Стіве,сказала Рита, схиляючи голову на його плече.Я така рада, що пішла з тобою. Тинаймиліший чоловік, якого я зустрічала цьогоріч.Вона стиснула його руку.Я люблю, коли чоловік уміє витрачати гроші. Більшість із вас такі жмикрути. А ми з тобою чарівно провели час, правда?
Авжеж, чарівно,сказав він, змахнувши рукою, аби зупинити таксі, що саме проїздило повз них.
Поки таксі, попри дедалі жвавіший вуличний рух, почало розвертатися й описувало півколо, щоби під'їхати до них, Коррідон пригадував цей вечір. Рита була весела, легковажна та спрагла насолод. Усі чоловіки заглядалися на неї, заздрили Коррідонові та охоче помінялися би з ним місцями, адже того вечора Рита була найкраще вбраною та найспокусливішою жінкою у барі «Савой». Але Коррідону було нестерпно нудно. Йому весь час доводилося докладати неабияких зусиль, аби розділяти Ритину втіху та підтримувати її беззмістовну балаканину, тож наприкінці вечора він уже був геть збайдужілий та змучений. Отже, планував Коррідон, зараз вони поїдуть до неї, а вже там він якось витягне з Рити все, що їй відомо про Меллорі. Вона може заговорити про нього, а може й відмовитися. Хтозна, як саме вона поведеться. Та зараз Коррідон був настільки знуджений, що йому вже не важило, чи дістане він якусь інформацію, чи ні. Якщо він на щось зараз і сподівався, то це на те, що Рита не чекатиме від нього любощів.
А коли ми дістанемось додому, то проведемо час іще чарівніше,промовила Рита, неначе прочитавши його думки, та притислася до нього, ніби запевняючи, що він недаремно витрачав свої гроші.Адже так?
Ще б пак,мляво відказав він, відчиняючи дверцята таксі.Куди їхати?
Вона дала йому адресу у Вімблдоні та, вдоволено зітхаючи, опустилася на сидіння.
Я так люблю їздити у таксі, а ти?сказала вона, коли таксі поторохкотіло вздовж Пікаділлі.Обійми мене й тримай міцніше.Вона занурила пальці у Коррідонове волосся, а тоді притягнула його голову до себе, шукаючи губами його губ.
Не відриваючись від Ритиних вуст, Коррідон байдуже роздивлявся оголошення, прикручене до панелі за спиною водія. То була реклама табору відпочинку, і на ній були зображені вбрані у купальні костюми чоловік і дівчина, які стояли на плоті, стискаючи одне одного в обіймах. Угорі зображення містився напис: «РОЗВАЖАЙТЕСЯ ДОСХОЧУ!». Білявка у його обіймах тихенько застогнала та притислася до нього ще міцніше. «І оце вони називають розвагою?»запитував себе Коррідон. Ця жінка анітрохи для нього не важила. Вона не викликала у нього бажання. Коррідон із відчуттям утіхи усвідомив, що весь той час, відколи він урятувався з рук гестапівців, геть позбавив його звички до нерозбірливих зв'язків із жінками.
Милий,сказала Рита, легенько зітхнувши.Милий Стіве,мовила вона й заплющила очі. А тоді провадила далі:Тримай мене отак. Я така сонна.
Ну, то поспи,сказав Коррідон і потайки витер губи рукою.Я нікуди не втечу,додав він, шкодуючи, що таки не може втекти.
Рита й справді заснула, і Коррідон відчув неабияке полегшення. Вона спала, поклавши голову Коррідону на плече та притулившись своїм білявим волоссям до його обличчя, а він пильно дивився у вікно, думаючи про Гарріса та запитуючи себе, чи той теж їхав з Ритою в таксі до Вімблдона і чи вона так само нахиляла його голову до себе, щоби поцілувати.
Що ж, Гаррісмертвий. Мабуть, його вбили саме тоді, коли він виходив від Рити. Коррідон притиснув руку до свого боку. Під плащем відчувалася заспокійлива вага автоматичного тридцятивосьмикаліберного пістолета у наплічній кобурі. Меллорі не здолає його так просто, як Гарріса.
Уже перейшло за першу годину ночі, коли таксі зупинилося перед невеличкою усамітненою віллою на самісінькому краю Вімблдон Коммон.
Коли водій відчинив дверцята, Рита Аллен підвелася, сіла та швидким рухом пальців поправила зачіску.
Усе гаразд?запитав Коррідон, допомагаючи їй вийти з автівки.
Так. Та остання порція бренді була, либонь, зайва.Вона хихикнула, по-власницькому тримаючи його за руку.Та зараз зі мною вже все гаразд.
Розплачуючись з водієм, Коррідон угледів відблиск води у місячному сяйві. Це привернуло його увагу. Не більше ніж за двісті ярдів від дому Рити Аллен розкинувся широкий став, оточений вербами. Коррідон вражено вдивлявся у нього, запитуючи себе, чи не у цьому ставі знайшли тіло Гарріса. Він відчував неабияку спокусу довідатися про це у Рити.
Ну ж бо, зайдімо досередини,сказала вона, тягнучи його за руку.Я би хотіла випити ще.
Коррідон піднявся сходинками разом із Ритою та постояв за її спиною, поки дівчина відчиняла двері. У світлі місяця її волосся було схоже на шовкове прядиво.
Ти мешкаєш тут сама?запитав він, заходячи слідом за нею до невеличкого темного передпокою.
О, так, сама-самісінька,відказала вона і засміялася:Тебе це дивує?
Трішки.Він закліпав у затіненому світлі, яке вона увімкнула.Я так собі гадаю, що для самотньої людини зручніше мешкати у квартирі.
Заходь і візьми собі щось випити,сказала вона, попровадивши його до вітальні.
«Типове любовне кубельце»,цинічно подумав Коррідон. Чільне місце у кімнаті займала велика канапа. Одразу навпроти дверей стояла масивна шафка для коктейлів, зроблена з червоного дерева, переповнена пляшками й дорогими кришталевими тумблерами та винними келихами. Коло електричного обігрівача, що затуляв собою порожній камін, стояло зручне крісло. Підлогу вкривав вишуканий китайський килим, а два торшери відкидали на стелю бурштиново-жовте світло.
У тебе тут доволі стильно,сказав Коррідон, кидаючи свого капелюха на канапу.
Так,відгукнулася Рита,доволі стильно.Несподівано в її голосі забриніла нотка гіркоти, і Коррідон уважно поглянув на дівчину. Вона стояла коло шафки для коктейлів, втупивши погляд у канапу, її обличчя застигло.Ну, то що ти питимеш?зненацька запитала вона й додала:Тільки не думай, що й решта будинку обставлена так само. Це не так, і це особлива кімната.
Скотч. Дозволь, я сам приготую. І що у ній такого особливого?
Сідай.Вона налила у склянку чистого віскі, відчинила крихітний холодильник, вбудований у шафку, та дістала з нього чашу з льодом.Ну, бо просто вона таки особлива, хіба ні? Я називаю її моїм театром дій.Вона байдуже знизала плечима й провадила далі:О, розумію, яжінка сумнівних чеснот. Адже так це, здається, називають?
Про що це ти говориш?спантеличено запитав Коррідон.
Ні про що. Усе гаразд.А тоді вона раптом усміхнулася та сказала:Ти розважайся тут, а я поки перевдягнуся хутенько.
«Скільки разів мені доводилося чути ці слова?»запитував себе Коррідон, цмулячи свій скотч. Більшість досвідчених жінок, яких він знав, казали йому достоту ті самі слова. Він дивився, як Рита виходить із кімнати, і розумівуже за кілька хвилин вона повернеться та очікуватиме, що вони кохатимуться. Ця думка дошкуляла Коррідону, і він, насупившись, ходив туди й назад. У цій кімнаті не було нічого, що могло б його зацікавити. Тут не було ні шаф, ані шухляд, у які можна зазирнути. Жодного місця, де міг би бути захований ключ до розв'язання таємниці місцеперебування Меллорі.