Андрій КокотюхаЗламані іграшки
Розділ перший
Медовий Спас на Татарці.Бідна, бідна Ліза. Старі знайомі.Чоловіча пастка. Подружки нареченої.
1
Дзвіниця озвалася святковим передзвоном.
Під його супровід Анна з Христиною вийшли з храму. Спершу, як належить, повернулися лицем, перехрестилися. На свій сором, Вольська не вважала себе аж такою ревною вірянкою. Проте й безбожницею бути не хотіла.
Якось, причепурюючись перед дзеркалом, Анна зізналася собі: аби не Христя, яка не пропускала жодного церковного свята, то заходила б до храму хіба на Різдво й Великдень. Так і робила, заки далека чоловікова родичка не оселилася в них як служниця. Дівчина мала старосвітське виховання, а якраз через тиждень після її появи була Трійця. Тож Христина, нічого не підозрюючи щодо настроїв пані Вольської, зібралася на службу святити зілля й вирішилаїї королівна має ті ж самі наміри.
Не хотілося бентежити дівчину, котра за тоді ще двадцять шість своїх років не бувала далі Лохвиці. Перші дні в Києві вона боялася виходити з двору далі сусідньої вулиці, аби не заблукати й не загубитися. Зважаючи на це, рішення нарешті піти до церквиа це за її тодішніми мірками великі мандри! вже було героїчним. І Анна не без підстав припустила: Христя тоді зважилася на такий крок, бо вірила: господиня теж віддасть належне традиціям, піде разом із нею до Бозі.
З того дня Вольська складала дівчині компанію в більшості випадків, так і не знайшовши в собі сміливості пояснити своє ставлення й свої погляди. Поступово втягнулася, навіть сприймала подібні прогулянки як вихід на люди. Що, своєю чергою, давало їй додаткову поживу для роздумів. Біля храмів завжди збиралися цікаві персонажі, яких бракувало в її особистій колекції типажів.
Чоловікова загибель майже два місяці тому зблизила жінок ще більше. Й змусила Анну дещо переглянути свої погляди. Відтепер її саму тягнуло до церкви, і загалом хреститися на ніч перед образом у спальні стало не звичкою, а справжньою, щирою внутрішньою потребою.
Тим більше не могла, не мала права пропустити службу на Спаса. Адже цього дня також поминали й мертвих, тож про будь-яку хатню роботу не могло бути й мови. І Христина мала законний, угодний Богові вихідний день. Анна сама запропонувала після Макаріївської церкви тут, на Татарці, пройтися далі в місто. До Євбазу взяти візника, звідти пішки піднятися до Володимирського собору, далі неквапомдо Лаври. Задум Христя підтримала, проте з обмовкою:
Чого б я ото, Ярівно, перла, прости, Господи, усе свячене з собою в місто? Хіба ви надумали святити яблука, мед та наливку всюди, де будемо.
З її вуст припущення прозвучало наївно та щиро. Хоч загалом Христина Попович аж такою дурненькою й простодушною селючкою не була. А останні трагічні події, що потягнула за собою загибель, точнішенавмисне вбивство Івана Вольського, розкрили помічницю з боку, про який Анна до того часу не здогадувалася. Коли треба, Христя могла бути й справді була спритною, метикованою, навіть хитрою.
Ці риси ретельно приховувала зовнішня простота. Христині Попович майже ніколи не давали справжнього віку. Навпаки, дівчину, котрій ще не виповнилося й тридцяти, зазвичай вважали років на пять, а то й сім старшою. Ще й звали тіткою, бувалоузагалі бабою. Причиною була її опасиста статура. Христя народилася з широкою кісткою, що робило її грубенькою на вигляд. Сільське життя обвітрило кругле лице, ще й голос від природи мала низький, густий. Заплющиш очі, як почне балакативідразу уявляєш собі старшу жінку.
Зовнішністю Христина не переймалася, звикла сприймати себе такою, якою показувало люстро. Єдине, чим журилася: роки йдуть, а женихи ні. Тож часто ворожила на парубка і свято вірила: рано чи пізно пара знайдеться.
За дівчину слізно просили її батьки, далека рідня Вольського. Їхня цукроварня на Полтавщині згоріла, голова сімейства зліг, Поповичі ледь зводили кінці з кінцями. Тож робота служницею в Києві для старшої доньки не лише позбавила збіднілу родину зайвого рота, а й була джерелом грошових надходжень: частину зароблених грошей Христя надсилала додому.
Іван Вольський на той час міг собі дозволити щедро платити, адже не без допомоги дружини зажив слави одного з кращих слідчих київської розшукової поліції. Тому його нагла смерть стала для дівчини навіть більшою трагедією, ніж для Анни: вона злякалася, що втратить заробіток. Адже Вольські не мали великих статків, усе трималося на чоловікові, Анна могла не потягнути утримання покоївки далі.
Проте Анна від самого початку не сприймала Христю, не набагато від неї молодшу, за служницю. Вона вже першого ж дня назвала дівчину помічницею. Тим більше, що це відповідало дійсності. Матері, попри всі старання, не вдалося виховати Анну доброю господинею. Вона не вміла готувати, ба більшеколи перебралися в успадкований Іваном будинок на Татарці, відверто злякалася роботи в саду. Не знала, як поратися з цим усім, і єдине, що освоїлаквітники. Доглядати за квітами для Анни виявилося в радість.
А ще вона опанувала мереживне плетиво.
Утім, плетіння не було для Вольської лише способом дозвілля. Коли спиці бігали в пальцях, мозок працював на повну силу. Сидячи за плетивом, Анна складала в голові чергову мозаїку з розрізнених фактів.
Так народжувалася мереживна серветка. І розплутувався черговий кримінальний злочин. Ось до чого Анна Вольська, дружина, а теперудова поліцейського, мала справжній, даний природою хист.
І той, Ярівно, могилку ж Івана Демяновича навідати треба, нагадала тим часом Христина.
Категорична заборона називати Анну баринею, а тим більшехазяйкою, свого часу змусила дівчину задуматися, як звертатися до неї. Спершу старанно вимовляла «Анна Ярославівна». Потім по батькові чомусь видалося заскладним, Христя постійно затиналася на ньому й пашіла від сорому. Тож зрештою наважилася по-простому скоротити його до Ярівни, проти чого Вольська зовсім не заперечувала. Ще Христина називала ту, котру вважала своєю благодійницею, королівноюАнна якось бовкнула, що тато назвав її на честь доньки київського князя Ярослава. Тієї самої, яка згодом стала королевою Франції.
Треба, погодилася Вольська.
Не з цим же туди волочитися.
Христя для переконливості гойднула кошиком, який почепила на зігнуту руку. Усередині лежали накриті мереживом посвячені яблука з власного саду, глиняне горня зі свіжим медом, подарованим учора сусідомбджолярем, теж покропленим святою водою. До купкикілька грушок і дбайливо прилаштована помічницею пляшечка вишневої наливки.
Освоївшись у саду, Христина почала робити напої сама. Анні смакувало, та часто пригощатися не мала звички. Тож різноманітні наливки й настоянки зберігалися переважно для гостей. Хоч на те й велике свято, щоб під вечір не відмовити й собі в задоволенні. Анні подобалася звичка зустрічати літні вечори в саду, в альтанці, у кріслі-гойдалці з келишком. Могла пити маленькими ковтками, думаючи про своє. Але частіше присмачувала травяний чай. Тут помічниця теж старалася, сама не збирала, не мала де і як, проте на травах зналася добре й купляла в селянок на базарі.
Саме зараз біля церковної огорожі й зібралися жіночки з букетиками духмяних трав. Уже встигли посвятити їх, тож цілющі властивості, за задумом, від того лиш збільшилися. Відповідно зросла й ціна. Христя прискіпливо крутила жмутики в руках, нюхала, гарикалася з продавчинями, торгувалася за якісь копійки. Не тому, що дбала про хазяйські гроші, хоча Вольська справді не мала багато й змушена була після чоловікової смерті більше економити. Дівчина просто любила торгуватися, запеклі суперечки на підвищених тонах приносили їй щиру насолоду.
Поки помічниця визначала, звідки трави й від чого лікують, Анна ступила вбік. Ковзнула поглядом по ряду жебраків, для яких святкова служба завжди була прибутковим днем за будь-якої пори року. Розстебнула сумочку, знайшла три пятаки, ощасливила трьох прохачів. Почула у відповідь побажання доброго здоровя. А за спиною раптомжіночий голос, зовсім молодий:
Пані, пожалійте мене. Порятуйте бідну дівчину.
2
Прохачка справді мала бідненький вигляд.
Їй було років шістнадцять, не більше. Сукенка рожева, ношена, ще й перешита. Це перше, що кинулося Вольській в очі. Та, від кого дівчина успадкувала одіж, стежила за модою, мала смак, але ж фасон минулого року, тепер талії ще вище піднімають і звужують. Плечі й груди закриті більше, проте в цих місцях не дуже охайно висіло: попередниця мала більший розмір. Тканина по краях не обтягувала, висіла вільно. Дівчина раз у раз нервово підсмикувала їх, немов намагалася довести свою цнотливість і делікатність. Нижній край не ховав коричневі черевички з заокругленими носами, і все було б нічого, аби руки, вище ліктів, дівчина не заховала в тілесного кольору рукавичкивочевидь її власні, від чого смак та розуміння міри відразу ставилися під великий сумнів.
Вас як звати? вирвалося в Анни найперше.
Мала право сказати незнайомці ти, але виховання не дозволило. Дівчину ж чемне звертання зовсім не збентежило, так, мовби до неї щодня говорили чемно. Кліпнула великими, повними вологи очима, знову машинально підсмикнула край сукні на грудях, далі заправила каштанові коси під дешевий соломяний капелюшок.
Ліза, пані. Лизавета Мироненко за пачпортом.
Від кого рятувати, що загрожує?
Поруч виросла Христина, трохи відтерла Вольську крупним плечем, спитала строго:
Ти чого до пані чіпляєшся, халамиднице?
Господь з вами, тітонько! Ні до кого не чіпляюся, лиш прошу заступництва в добрих людей!
Усе гаразд, тітонько, легенько шпильнула помічницю Анна. Сама ж бачиш, на жебрачку бідна Ліза не схожа.
То ви, Ярівно, жебраків не бачили, буркнула Христя.
Вона трохи образилася за тітоньку, і не на незнайомку в старому платті. Бо ж одна справа, коли хтось чужий від незнання її так називає. І зовсім інша, коли дражниться та, у кому Христина Попович душі не чує й за котру життя віддати готова. Ну, нехай не відразу життя, але здоровя покластитак.
Не прошу я Христа ради! тепер образилася вже дівчина. Захисту шукаю в добрих людей, розуміння. Свято велике сьогодні, зранку не працюємо, мадам відпустила на службу. Я сюди прийшла, подалі, аби ніхто знайомий не побачив.
Чекай, насторожилася Вольська. Мадам? Здається, так називають
А ви вгадали! Ліза не дала їй завершити, тепер у круглих очах блимнув вогник виклику, хоч відразу й згаснув. Салон мадам Ставніцер, на Благовіщенській. Знаєте? Хоча щоки запашіли. Ой, вибачте. Звідки ж вам знати
Я, Лизавето, знаю про деякі місця в Києві більше, ніж мені б хотілося. Анну трохи здивувала власна сухість, тож далі помякшила тон, говорила вже більше до Христини. Там справді салон, не якийсь дешевий бордельчик, яких повно на Хрещатику. Про Поділ узагалі краще помовчати. Працює офіційно, під наглядом поліції. Червоний ліхтарик над дверима тамтешню публіку не бентежить, хіба дами місцеві носами крутять. Зате поручуніверситет, наш Латинський квартал. Студенти, котрі не з бідних, мадам Ставніцер справно навідують.
Ви так кажете, наче там були, вирвалося в дівчини.
Е-е, дівко, язика припни! Христя піднесла голос. Забагато собі дозволяєш!
Нічого, примирливо кивнула Вольська. Дівчина хвилюється, зваж на це.
Я її зараз так схвилюю
Ти-хо! Анні довелося піднести голос. Послухаймо людину. Просто так, ще й у свято, аж звідти сюди, на Татарку, до церкви не йдуть. Відійдімо.
Анна рушила першою, пройшла повз жебрацький ряд, уже не звертаючи на злиднів увагу. Христина, увійшовши в улюблену роль суворої церберші, грубувато підштовхнула Лізу. Даючи тим самим зрозуміти: дівчат із сороміцьким статусом не поважає, тим більшеколи беруть волю й чіпляються біля храму до порядних людей. Так, невеличким гуртом, вони пройшли вглиб вулиці, й Вольська нарешті знайшла зручне для розмови місце під розлогою липою. Стала так, аби нова знайома опинилася спиною до стовбура, запитала строго:
Кажіть, дорогенька, але не думайте крутити.
Дорогенька, пирхнула Христя. Ще панькатися з такими.
Ти даси комусь, окрім тебе, сказати слово? тепер Анна вже не грала, поведінка Христини справді почала дратувати.
Мовчу вже, мовчу, вона навіть відступила на крок далі, та вуха нашорошила, перечепила кошик на згин правої руки, ледь витягнула коротку шию.
Бачу, ви, пані, особа поважна. Ліза кумедно чмихнула носиком, прямим із невеличкою, дуже милою горбинкою. Зрозумієте бідну дівчину, яка наробила дурниць. Таких, що перед батьками соромно. А тато в менесудовий пристав у Чернігові. От як йому буде дізнатися, де єдина доця була від травня
З того, що вже почула, зрозуміла одне: ви служите в борделі, нехай не найбруднішому, відрізала Вольська. Чого вам треба від мене? Чим, на вашу думку, можу прислужитися?
Хоча б послухайте мою історію, дівчина жалісно кліпнула очима. Усе зрозумієте.
Якщо вона коротка.
Дуже коротка, Ліза зітхнула. Я втекла з дому на свою голову.
Років вам скільки? уточнила Анна.
Шістнадцять.
Так я чомусь і подумала. Отже, ви втекли з дому. Пристрасне кохання?
Ви як знали
У вашому віці в розпал весни юні панни тікають із домівок саме через амурів. Гадати особливо не треба. Кавалер ваш виявився негідником? Спокусив і кинув?
Думки читаєте.
Трошки знаюся на житті,Вольська ледь посміхнулася. Він офіцер чи художник?
Ой, з вами вже страшно.
Не треба боятися. То як?
Художник, сумно зітхнула Ліза. Ще вірші пише. Гарні такі, щемливі. Про кохання, природу, природу кохання. Малював пейзажі, Десну, мене біля річки Не знаю навіть, коли й чому вирішила йти за ним на край світу. Жили ми з ним
Імя в художника є?
А? Так-так, Вася Василь Деснянський, тому й на Десну тягнуло.
Не чула про такого, гмикнула Вольська. Це ще нічого не значить. Хіба крім того, що ніякий ваш пан Деснянський не художник.
Ми в його майстерні жили! вигукнула Ліза. Підвал цілий на Кловському узвозі! Там картинво! дівчина зробила руками жест, котрий мав би означати велику кількість. Ще й гарні які! Мене він малював, кажу ж вам! Справжній художник!
Але ви через нього опинилися в салоні мадам Ставніцер, нагадала Вольська. Справжнісінькому борделі.
Його, Васю, вбити хотіли, дівчина схлипнула. Бачили б ви їхні мармизи, панночко! Заріжуть, ще й через тіло переступлять.
Хто?
Не знаю, він не казав. Без того виднострашні люди. Гроші з нього вимагали. Вася попросив виручити. Ну, трохи пожити в салоні, побути з мужчинами. Публіка там, каже, добірна, не скривдять. Він за мене матиме від мадам винагороду. Стане, щоб відкупитися. Потім роздобуде ще грошей, викупить мене назад.
І зник, це було не питання.
А в мадам мої документи, кивнула Ліза. Каже, що я зможу піти, щойно поверну борг. Ну, викуплю себе назад, розумієте
От паскуда! не стрималася Христина, яка під час сповіді різко поміняла ставлення до дівчини. За горлянку б того Васю потримати! Ярівно, знаєте, скільки наших, сільських дівчат до таких засранців у тенета залазить? Їдуть же до Києва на заробітки, а тут на них отаке чекає! Управи нема на шахраїв у штанях! І на мадамів отих! Фу, Господи, твоя воля! вона перехрестилася вільною рукою. Хай Бог простить, що у велике свято про таку гидоту говоримо.
А біда, Христю, не розбирає, коли свято, а колибудень, філософськи зауважила Вольська, знову зосередившись на дівчині.То вам, значить, гроші потрібні. Викупити себе.
І швидко! Ліза знову зробила круглі очі, витерла набіглу вологу. Я батькам відписала кілька разів. Збрехала щось, аби не шукали з поліцією. Тільки ж то було до салону. Втекти не можу, куди без документів. До поліції податисяпризнатися в усьому. Тато знатиме правду, і не лише він. Ганьби на весь Чернігів, воно йому треба.
Раніше треба було думати, строго мовила Анна.
То що ж тепер робити, пані? дівчина схлипнула. Сто рублів усього. Не думайте, я віддам! заговорила швидко. Тобто, тато надішле з великою вдячністю, щойно повернуся. Я ж усе на Васю навішаю. Мовляв, спокусив, голову заморочив, кинув. Добрі люди грішми виручили. А де я була ціле літокому яке діло? У бабусі, у неї маєток під Сновськом, економія.