Ту, яку маю, здобув без сторонньої допомоги, він помітив багряний спалах на щоках Анни, вибачився скоромовкою:Даруйте ще раз, ситуація незвична, надалі добиратиму вислови.
Моя допомога чоловікові не була сторонньою, сухо мовила Анна.
Все-все, більше не буду! Коваленко засовався на стільці, йому справді стало ніяково. Та у нас із вами загалом інакша розмова, інакша спроба порозумітися. Гаразд, нехай я зроблю сенсаційну публікацію. Але ж мушу повірити всьому, аби сенсація не вдарила бумерангом, не перетворилася на пшик. Ось чому, Анно Ярославівно, я прошу підтвердити свою розповідь переконливими доказами.
Замість відповіді вона підвелася. Взяла карафку, налила гостеві ще порцію. Заговорила, лишившись стояти, і дивилася на Гліба з висоти свого зросту.
Ви, добродію, не помітили, що вже відповіли на власне запитання. Злочин мав би виглядати бездоганно, якщо вбивцяпрофесійний найманець. А вбивство із замітанням слідівйого ремесло. Особа ж, яка під виглядом грабіжника напала на нас і вбила мого чоловіка, вбивця без досвіду. Він, пане Коваленку, взагалі не грабіжник. Випадкова людина, котру нацькували на Івана Вольського, слідчого розшукової поліції. Їм заважав не чоловік такої собі Анни Вольської, а таки сищик. Вони не знали нашої з Іваном родинної таємниці. З дороги їм треба було прибирати мене, хай би там як це не прозвучало.
Їмце кому?
Поки не знаю. Моя пропозиціязясувати це разом. Будьте здорові.
Будьмо.
Гліб так само повільно, смакуючи, випив другу чарку.
Теперфакти, упевнено повела далі Анна. На нас напав зовсім молодий чоловік, вбраний як студент. Проте я більш ніж упевнена: це не маскарад, подібний до вашого. Він справді студент. Ви можете за бажанням згадати кількох молодих душогубів. Іван колись розказав про підлітка-вбивцю. Шістнадцять років, роздобув десь револьвер, застрелив матір свого товариша, пограбував. Потім, коли вистежили, з того ж револьвера відстрілювався до останнього патрона, примудрився вбити городового. Але чи є професійні вбивці серед студентів? Якщо йдеться не про терористів-бомбістів на кшталт «Народної волі». Тільки не згадуйте, будь ласка, студентів із романів пана Достоєвського, випадок не той.
Студент-убивця може бути. Самі щойно сказали. Проте маєте рацію: студентів-грабіжників не пригадую.
Примечания
1
Урочище в центральній частині Києва. У процесі активної розбудови міста було засипане.
2
Один із перших стаціонарних театрів Києва з постійною театральною трупою. Заснований у 1898 році, вистави відбувалися в домі французького підприємця Огюста Бергоньє (перетин Фундуклеївської (теперБогдана Хмельницького) і Пушкінської вулиць). Там же з кінця ХІХ ст. влаштовували кіносеанси.
3
Найвідоміша та найпопулярніша в Києві кондитерська, заснована власником цукеркової фабрики Бернардом Семадені (18451907). Містилася на Хрещатику, навпроти Міської думи.
4
Місцевість у Києві, розташована на узгірї між Подолом та Лукянівкою. Назва походить від поселення етнічних татар, ремісників і торгівців. Активна її забудова почалася з другої половини ХІХ ст.
5
Путілін, Іван Дмитрович (18301893) перший начальник розшукової поліції Санкт-Петербурга.
6
Шевляков, Михайло Вікторович (18651913) російський журналіст, письменник. Автор першої збірки оповідань про пригоди Івана Путіліна, яка була свого часу дуже популярна серед читачів.
7
Кримінальна субкультура, яка існувала наприкінці ХІХпоч. ХХ ст. у Парижі. Основна кримінальна спеціалізаціявуличні пограбування, що часто завершувалися вбивствами. Назва поширилася за межі Франції як загальне визначення вуличних бандитів.