Мені треба з нею дружити?
Якщо хочете моєї дружби, Анна закрила самоварний краник, підсунула другу налиту чашку до себе. Ви ж задля цього влаштували маскарад?
Ще раз вибачте. Лише десятий день після Гліб не закінчив фрази, відпив чаю. Смачно.
З варенням смачніше. Куштуйте, Христя старалася.
Коваленко наклав собі срібною ложечкою з розетки на маленьке блюдце, пригостився.
Старосвітська домашня атмосфера. Ніби нічого й не сталося.
Так поясніть машкару, легко натиснула Анна.
Ви вперто не хотіли зі мною зустрічатися. Вирішив зацікавити в такий ось, не надто звичний спосіб, репортер зїв іще ложечку.
Вам удалося. Зацікавили. Навіть уявити не можете, як вчасно. Відкрили мені несподіваний бік вашого таланту.
Тобто?
Лицедійство. Перевтілення. Так поводяться справжні поліцейські агенти.
Кримінальному репортеру без цього теж не можна. Як інакше зливатися з середовищем?
Маєте чималий досвід, Анна не питала, твердила.
Біда навчить. Тобто, Коваленко відразу виправився, не так біда, як потреба. Без таких кунштюків моя писаниналише писанина, не більше.
Гаразд, Анна відсунула недопиту чашку, надто різко, аж хлюпнуло через край на стіл. Не важливо тепер, чому вам так припекло звернути на себе мою увагу. Зараз важливішим є інше: ви, повторюся, нагодилися дуже вчасно. Навряд чи відмовите в проханні.
Не відмовлю, запевнив Гліб швидко.
Навіть не знаєте, про що мова.
З вами і для вас готовий на все.
Чудово. Ви допоможете мені знайти вбивцю мого чоловіка.
Ляп!
У той момент Коваленко саме підносив до рота повну ложечку.
Рука здригнулася, гойднулася.
Полуничне варення розтеклося по лівій холоші неохайною плямою.
2
Анна коротко передихнула.
Поки Коваленко збентежено тер пальцем забруднене місце, видала йому скоромовкою те саме, що кількома годинами раніше розкрила в кабінеті Харитонову. Почавши говорити, вона відчулаза крок від того, аби передумати. Перепросить, забалакає власну ж пропозицію, навіть звелить Христині почистити штани незграбному гостеві. Треба остаточно спалити мости й не ганьбитися бодай перед собою через власну нерішучість, навіть боягузтво.
Слухаючи, репортер забув про пляму і взагалі перестав зважати на вимащені штани. Завмер із розкритим ротом і не квапився закрити його, коли Анна завершила чи то сповідь, чи то зізнання. Почуте шокувало Гліба. Весь час, поки вона говорила, тримав блюдце із залишками варення у зігнутій лівиці, міцно стискаючи пальцями край. Збоку могло здатисячоловік тримається, бо то його остання надія й можливість не впасти.
Анна передумала.
Мабуть, усе ж таки запропоную чарчину. Горілка, наливка на горілці.
Іншого способу оговтатися вона для Гліба не бачила.
Коваленко мовчав. Анна повторила, та він немов не чув. Обвів поглядом кут саду, ніби ніколи раніше на бачив дерев та кущів і взагалі прокинувся, виявивши себе в Країні Див. Акуратно зішкрябав із денця рештки варення. Зі властивою передусім дітям ретельністю облизав ложечку. Поставив посуд на стіл, глянув на Анну, погляд випромінював недовіру, вичавив:
Так не буває.
Але так є,спокійно відповіла Анна.
У це неможливо повірити. Я не вірю.
Якщо ви у щось не вірите, це зовсім не означає, що такого не може бути.
Дозвольте запитання Тобто, Коваленко труснув головою, потроху приходячи до тями, навіть без дозволу запитаю. Ризикую дістати навзаєм ляпаса, ще й не одного. Та навіть якщо ваша віддана Христя сприйме це як сигнал порвати мене на клапті й охоче шматуватиме, все одно запитаю.
Дозволяю. Готова витерпіти будь-яку безтактність.
Зі сказаного напрошується лише один висновок, Анно Ярославівно. Ваш покійний чоловік, Царство Небесне, Іван Демянович Вольський гм
Сміливіше, підбадьорила Анна. Втім, я закінчу за вас. Вас цікавить, чи не був Іван дурним. Чи взагалі своє місце займав. Бо нічого іншого на ум не приходить, коли чуєш подібне. Дружина розкриває злочини замість чоловіка, а чоловік отримує всю славу. Геніальний сищик, київська знаменитість, гордість розшукової поліції виявляється пшиком, фуком, фітюком чи як таких осіб ще іменують. Дивуюся з вас, пане Коваленку. Зазвичай язик підвішений, за словом у торбу не лізете. А тут немов заціпило. Я правильно зрозуміла те, про що ви не наважитеся запитати?
Язик справді не повертається, визнав Гліб. Не можу дозволити собі сумніватися щодо здібностей загиблого в його власному домі, у його власному саду. Але ж саме так, як ви щойно сказали, це й виглядає. Якщо кому розказати.
А ви нікому й не розказуйте, у тон йому мовила Анна. Шеф розшукової поліції пан Харитонов мені вже не повірив.
Ви і йому
Так! Дуже шкодую про це. Проте зовсім не боюся, що Цвіркун, як його називають, колись використає наш із Іваном секрет проти мене. Якщо він так зробить, йому доведеться писати прохання про відставку. Найкращий слідчий виявився нікчемою, позбавленим усіляких талантів. Замість нього думала, прости Господи, баба! Анна наголосила на останньому слові, повторила:Баба, пане Коваленку, баба. Аби не це, хтозна, раптом би все й обійшлося. Ніколи, ніхто й ніде в нашому світі не визнає, що жінки в сищицькому ремеслі теж можуть бути чогось варті. І це не єдина моя страховка від непотрібного розголосу. Бо пан Харитонов, на відміну від мого чоловіка, людина справді невеликого розуму. Гарантую, запевняю, бюся об закладне повірив жодному слову. Вирішивмолода вдова все придумала з горя, аби вибити собі якусь там грошову допомогу за втратою єдиного годувальника. Навіть припустив, що це я його в такий хитрокручений спосіб шантажую.
Цвіркун справді дурень, погодився репортер. Ще й вірнопідданий. Дурість, пані Вольська, є головною рисою вірнопідданства. Сказав би, важливою рисою, чеснотою. З точки зору тих, хто ставить різних цвіркунів на високі посади. Розумний, чого доброго, думати почне.
Але своє чиновницьке діло Юлій Маркович знає добре.
Не сперечаюся. Від Харитонова більше ніде в поліції користі не буде. Ваш чоловік, Анно Ярославівно, своїми успіхами лише сприяв його карєрі. Та виправдовував посаду, яку Цвіркун обіймає. У нас же як: успіх підлеглогоце передусім успіх його начальника.
Отже, особисті заслуги слідчого Вольського ви вже не ставите під сумнів.
Той випадок, коли жінка робить чоловіка, Коваленко вирішив обмежитися таким компліментом.
І пропоную першу угоду, Анна простягнула через стіл руку долонею догори. Більше ми ніколи, за жодних обставин, не говоримо про Івана. А його чеснот і вад не обговорюємо й поготів. Мають значення лише справи, якими він займався, в останній момент ледь не зірвалося ми. Конкретніше, та справа, через яку він загинув.
Приймається, легко погодився Гліб. Але ви сказалиперша угода. Будуть наступні?
Не маю іншого вибору, окрім як запропонувати їх вам. Уже довірилася. Щось мені підказує, що ви не рознесете сенсацію по всьому Києву. А надто коли є шанс здобути іншу сенсацію, ще гучнішу. Ну?
Коваленко легенько торкнувся своєю долонею її.
Чудово, Анна забрала руку. Другу угоду ви щойно почули. Я роблю все, що треба, аби витягнути на світ божий убивцю Івана й того чи тих, хто за ним стоїть. Ви з вашими здібностями, можливостями й досвідом допомагаєте мені. Буквальноробите, що і як я скажу. Підете, куди буде треба. Розпитаєте того, кого треба. Словом, доведеться слухатися жінку. Коли б не викрили злочинців, саме ви підете з усіма зібраними відомостями в поліцію, до Харитонова. Зробите так, аби вам повірили. А коли поліція затримає нарешті всіх причетних, опублікуєте блискучий репортаж. І хтозна, раптом продасте якомусь видавцеві історію для сенсаційного роману. Люди люблять таке. Господи, пане Коваленку, ви ж хотіли зробити з Івана другого Голмса! Чи на крайній випадокдругого Путіліна! Ось вам усі карти!
Гліб помітно пожвавився. Він уже згодився з правилами гри. Анна не лише відчувала, а й бачила це.
Пропозиція заманлива, смачненька. Лишається зясувати для себе одну дрібничку.
Дрібничок у цій справі нема й бути не може, відрізала Анна.
Ви намірилися знайти вуличного грабіжника, такого собі апаша,Коваленко не слухав її.Розбійники ниніпошесть, і не лише нині. Що аж такого сенсаційного в тому, що я, репортер, знайду якогось босяка? Нехай він зарізав відомого поліцейського слідчого. Тільки ж, Анно Ярославівно, босякам-апашам насправді все одно, кого грабувати. Вони, мадам, не розбирають. Бачать добре вдягненого панаі все. Господи, та хіба лише за одягом визначають! Підіть у робітничі поселення, запитайте довкола залізниці чи на Саперній слобідці, де я виріс! Іде собі роботяга з трактиру в день получки, так може ту получку додому не донести. Що дивом не пропив, те розбійники заберуть! Рипнеться, шарпнетьсяножем у пузо!
Івана Вольського вбили, складалося враження, що Анні заїло платівку, на манер патефонної.
Хіба хтось тут сперечається?
Ви.
Хіба?
Торочите мені про грабіжників, які за гаманець заріжуть.
Я не лише писав, а й читав, як інші цитували вас. Нападник вимагав грошей і погрожував!
Ну, ось і настав час.
Анна не відповіла. Замість того поставила на стіл перед Коваленком дамську сумочку. Приготувала раніше й тримала дотепер поруч, біля себе, аби гість не бачив. Нічого особливого не було б у тому, аби побачив. Кого здивує жіноча сумочка, що лежить поруч із жінкою. Проте саме зараз Анна відчувала потребу в додатковому ефекті.
Не все ж Коваленку фокуси показувати, бороду собі клеїти.
Пальці розстебнули сумочку.
Взяли за краї, перевернули, струснули.
Два предмети вивалилися з її неглибоких надр.
Гаманець. Портмоне чоловікове, крокодилова шкіра. Купувала йому на Різдво. Усерединітриста рублів. Як тоді лежали, так і досі там, палець торкнувся годинника. Золотий брегет. Подарунок купця першої гільдії Борисова, знак подяки за розкриття його справи. Був у іншій кишені. Там і лишився. Вбивця нічого не забрав.
Не встиг мабуть.
Пане Коваленку, ви щойно визналине лише самі відтворювали почуте від мене, мої покази, а й читали те саме в інших публікаціях. Я зомліла. Втратила свідомість, коли на моїх очах загинув Іван. Думалаце останнє, що побачу в житті, бо нападник посунув із ножем на мене. Лив дощ, гримів грім, лупила блискавка. Жодної душі довкола. Ніхто не чинить опору. Нехай душогуб із доброго дива вирішив пожаліти мене. Ніхто не заважав йому довести справу до кінця, обчистити кишені своєї жертви. Ніхто й нічого, пане Коваленку. Але він не взяв ані гаманця, повного грошей, ані золотого годинника. Це було вбивство. Пограбуванняприкриття. Мого чоловіка Івана Вольського вбито навмисне. І злочин готували довго, ретельно, дбайливо. І той, хто напав на нас, дрібна ланка. За ним стоять дуже небезпечні люди.
3
Дж-ж-ж-ж-ж!
Де не взялася враз бджола.
Пролетіла повз Глібове вухо, покружляла над залишками варення. Анна прикипіла поглядом до несподіваної гості. Але Коваленка поява бджоли раптом поглинула цілковито. Він уклякнув, ніби необережний рух провокував бджолу атакувати. Затамував подих, ліва рука повільно, міліметр за міліметром, потягнулася до канотьє.
Тим часом бджола приземлилася на денце блюдечка. Хоботок торкнувся солоденької ляпки. Гостя потерла передніми лапками, взялася до справи. Не зводячи з неї очей, Коваленко обережно підніс капелюха. Анна побачилазараз довкола Гліба зупинився весь світ. Не існувало нічого, крім бджоли-ласунки.
Комаха вмостилася зручнішедля неї теж нічого не існувало.
Р-раз!
Капелюх накрив блюдце. Бджола опинилася в полоні, зсередини соломяної тюрми долинуло обурене дзижчання й ледь чутні звуки ударів: полонянка билася об канотьє. Зиркнувши на Анну переможно, Коваленко відкинувся на спинку стільця, поклав ногу на ногу, поцікавився:
Пропозиція в силі?
Яка саме?
Гліб клацнув вказівним пальцем по горлу.
А-а-а Горілку чи
Вашу горілку вже пив. Наливкаспокусливо.
Христя також робить добрий кальвадос.
Ну, хай.
Анна махнула рукою, і Христина зявилася, мов та бджолане знати звідки. Коваленко не стримав здивованого присвисту. Виявляється, увесь цей час помічниця була десь тут, поруч, не зводила з них очей.
Гостеві смакуватиме кальвадос, мовила Анна.
Смоли йому гарячої,почулося у відповідь.
Христю! господиня піднесла голос.
Прощення просимо.
Христина відійшла, а Коваленко спитав, проводжаючи її кивком:
Вона все знає?
При ній у цьому домі можна говорити будь про що. За паркан не вийде. Дівчина швидше язика собі відкусить.
Дивна відданість. У наш час дивна, маю на увазі.
Це все, що вас перейняло? Крім полювання на бджіл, звісно, Анна всміхнулася кутиками губ.
Коваленко подався вперед, забрав ногу з ноги, поклав лікті на стіл.
Отже, вашого чоловіка навмисне вбили під виглядом банального пограбування. А пограбувати для повноти картини чомусь забули. Пардоньте, тут у вас щось із логікою негаразд. Кажу вам як газетяр, звиклий ставити все під сумнів.
Що саме негаразд? поцікавилася Анна спокійно.
Я розумію, ви шоковані. Пережили стрес, утратили кохану людину. Емоції вимагають звинуватити в цьому весь світ. Бо не хочеться жити з тим, що слідчого Вольського, даруйте за грубість, зарізав вуличний апаш. Всесвітню змову уявити й прийняти легше.
Не прошу давати пояснення вашому скепсису. Де проріхи в моїй логіці?
Я знаюся на навмисних убивствах. Звісно, як кримінальний репортер. Вони мають виглядати бездоганно. Тобто у вашому випадку гаманець і брегет убивця справді мав би забрати. Якщо він той, за кого ви його маєте, найманий. Лишивши гроші й цінності в кишенях жертви, він перекреслив власні ж наміри. Поліція пропустила очевидне повз увагу, і тут не дивуюся. Хоча справді пересічний слідчий міг би загадатися над питанням бодай для себе: чому ж лиходій не забрав здобич, не обчистив кишені трупа. Йому ж ніхто й ніщо не заважало. Але бог із ним. Припустімо, апаш злякався сам себе. Власного вчинку. Не мав наміру вбивати. Вбив. Чкурнув геть. Можете кидати в мене камінням, проте для поліції, як і для мене, саме такий розвиток подій виглядає логічним.
Бо ані поліція, ані тим більше ви не були там, коли Івана вбивали, Анна лишалася незворушною. Ви не бачили того вбивцю. Не знаєте, як він діяв. І головнезнаєте лише один клаптик із загальної картини. Вам, пане Коваленку, доведеться або вислухати мене й повірити моїм словам та висновкам. Або випити чарку кальвадосу, дати слово тримати в таїні почуте в цьому домі, піти й бажано ніколи більше не докучати.
Христина винесла на круглій срібній таці кришталеву карафку з коричневою рідиною. Поставила на стіл перед Глібом, поруч виставила пузату чарку на товстенькій ніжці. Гість показав на чарку:
Одна. А
Я не хочу. Соромитесь пити без компанії?
Такі не мають сорому, знову не втрималася Христя.
Хто б сперечався. Я пас. Навіть сам себе почастую.
Коваленко налив собі напою. Підніс до носа, втягнув ніздрями аромат. На мить блаженно замружив очі.
Якщо на смак так само божественно
Христина знову залишила їх. Гліб випив, смакуючи, прицмокнув язиком. Навіть потримав напій у роті перед ковтком.
Пропоную такий варіант. Я випив чарку, але не піду. Готовий вислухати вас і спробую повірити в почуте.
Я в дурній ситуації,визнала Анна. Мушу доводити вам щось, переконувати.
Маєте в тому інтерес.
Тому й переступаю через себе.
Якщо все, що ви розповіли про вашу участь у чоловіковій службі,правда, ви таки повинні вийти з полону власних звичок.
Поясніть.
Ви, пані Вольська, звикли, що чоловік слухав вас, чув і вірив вашим словам та висновкам. Не ставив їх під сумнів.
Тому й зробився одним із кращих сищиків, це прозвучало з погано прихованою гордістю.
Але мені не треба слави кращого сищика, парирував Коваленко. Для мене ваші словалише слова.
Хіба ви забули мою пропозицію? Зараз я допомагаю вам зробити сенсаційну публікацію. Яка напевне вас прославить. Слави не буває багато.