Ти серйозно зараз? Ми ж ніколи досі про це не говорили?
А ти хіба забула, що ми раніше, до всіх тих подій, не надто тісно родичалися? Я б охоче попередив усіх приречених
Приречених?
Віра сьогодні винесла вирок кожному з нас. Я не жартую й не нагнітаю. Чи є вихід? Треба думати. Але ж, бач, ніхто ні з ким не хоче балакати. Кожен сам за себе проти Віри не встоїть. Хіба
Щохіба? Є вихід?
Хіба Віра помре. Раптово. Якою смертюнесуттєво, вона будь-яку заслужила.
Від почутого Єву Фролову пересмикнуло.
Ще ніколи не чула вона такого від свого чоловіка.
Роман зробив останній поштовх, голосно й полегшено видихнув, присів і завалився набік.
Ніна лежала долілиць на столі у вітальні, обхопивши руками краї, й не поспішала опускати задрану до потилиці спідницю. Сімнадцять років із одним чоловіком навчили її отримувати своє в будь-якій ситуації та позиції. Коли треба, розтягувала процес і смакувала. Але могла впоратися й швидко. Не завждипроте вісім випадків із десяти завжди були на її користь. А втім, обоє розуміли: зараз той випадок, коли стрімке, грубе злягання та обопільне задоволення не розслабили й полегшення не принесли.
Що тепер? запитала вона, дивлячись перед собою й сильніше стиснувши краї стола.
Я вбю, без жодних барв та емоцій прогудів із підлоги Роман.
Кого?
Всіх.
Мірошник сів, потімнезграбно підвівся, підсмикнув штани. Трохи пововтузився з паском, легенько ляснув Ніну по голих тугих сідницях, сам опустив їй спідницю. Вона повільно сповзла зі стола, розвернулася, глянула на чоловіка, схиливши голову набік. Зараз у її очах Роман читав неприховану, щиру цікавість.
І ти зможеш так зробити? Всіх? Одним ударомчи по черзі? Як це буде? Стрілятимеш із засідки, з-за рогу? Чи когось задушиш? А може, одного за одним збиватиме машина? Як на мене, найкращий спосіб. Ніби водій ні до чого, треба лише направляти авто на кого треба
Може, стулиш писок?
А може, ти не кидатимешся порожніми словами? Вбє він Я все про тебе знаю, Ромо. Ти не здатен нікого вбити. На жаль. А я б змогла.
Першим бажанням було схопити Ніну за плечі, сильно струснути, дати ляпаса. Але Мірошник знав, чим усе завершиться. Дружина засміється, підставить другу щоку. І коли він наважиться ляснути вдруге, вже значно слабше, просто мазнути долонею, то Ніна потягне його до найближчого ліжка, де дозволить, навіть змусить знову взяти себе.
Дружина справді чекала чогось такого.
Очі блиснули бажанням, заохочували.
Розуміючи це, Роман Мірошник мовчки повернувся, подибав до ванної, скинув із себе все, став під душ.
Вони давно, від самого початку їхнього життя разом, уклали негласний договір. За будь-яких обставин, радісних чи сумних, він чи вона вимагали сексу, і на сімнадцятому році для обох не існувало жодних табу. Попервах, коли ще тулилися в одній кімнаті з сином, фактор стримування все ж існував. Та ось уже десять років Мірошники жили у власному будинку в Тетерівці. Місця вистачало на обох поверхах, а син місяць тому взагалі перебрався до Києвавчитися. Втім, навіть коли хлопець жив із ними, могли не зважати. Просто не робили цього поруч із його кімнатою.
Цей звичай принесла в їхні стосунки й закріпила саме Ніна. Її не можна було назвати вродливою, проте на гидке каченя не скидалася теж. Роман не відразу звернув на неї увагу саме через зовнішність. Дівчина нічим не виділялася, око не чіплялося ні за що, і в памяті не затримувалася. Згодом Ніна згадувала численні ситуації, коли людина, познайомившись із нею, під час наступної зустрічі знайомилася знову, мовби вони бачилися вперше.
Романа вона взяла іншим.
Мірошника природа наділила виразною зовнішністю. Це був типаж «небезпечний красень», а панночки здебільшого люблять хуліганів із ознаками мачо. Ще зі школи оточений зграйками привабливих дівчат, Рома з цілком зрозумілих причин не звертав уваги на таких, як Ніна. Зрештою, коли Ніна Жила йшла університетським коридором, на неї мало хто озирався. Вона сама вирішила викувати своє майбутнє, а якщо вийдето й щастя. Обрала Романаі в дівчини вийшло.
Мовби компенсуючи вади зовнішності, природа наділила дівчину вмінням чекати й робити неквапні, правильні розрахунки. Лише Ніні стукнуло в голову дочекатися, коли одного разу в гуртожитку дві сексуальні другокурсниці при всіх пересваряться через третьокурсника Рому Мірошника. Треба було трошки, ну дуже трошки підкрутити ситуацію, дмухнути на вугілля, щоб краще горіло. Потімопинитися поруч із Романом, котрий ніяк не наважувався піти з того дня народження, все одно вже зіпсутого сваркою. Нарешті, знайти красивий, ненавязливий спосіб завести його у свою кімнату й зачинитися там, не зважаючи на тих двох, що мешкали з нею і цілком справедливо хотіли потрапити на свої законні ліжка.
Ніна в тій кімнаті не забороняла Романові нічого.
І наступного дня він прийшов до неї знову.
За пів року, на заздрість усім, вони одружилися.
Надалі Ніна дозволяла Романові вважати себе головним у їхній парі. Він справді ухвалював рішення всюди, де їх від нього вимагали обставини. Проте насправді Ніні вдалося підкорити чоловіка. Секс без обмежень, злягання за будь-якої нагоди й будь-де, був для Мірошника звичним способом зняти напругу чи стравити пару. А Ніна в такий спосіб вправно створила ілюзію повної покори, насправді маючи змогу керувати чоловіком, мяко диктувати свою волю й тримати сімейне життя та добробут під власним контролем.
Чотири роки тому вона зазнала чи не першої за час їхнього спільного життя поразки.
А найгіршене розуміла, щиро не розуміла, чому всі повинні платити за скоєне зі спільної доброї волі.
Двері у ванну Роман лишив прочиненими, вони з Ніною давно не соромилися одне одного. Вона зайшла, сперлася спиною об одвірок. Якийсь час дивилася на сильні струмені, котрі розліталися від його плечей, а коли став боком, мовила:
Трошки схуднути треба.
Тобі добре. Годуй, не годуйначе не в коня корм. Роман вимкнув воду. Кинь рушник.
Ніна зняла з вішака синій волохатий рушник, простягнула. Мірошник витер гладенько поголений череп, стер краплі з тулуба, обмотав стегна.
У тебе повинні бути кращі ідеї, ніж когось убити, сказав дружині.
Я права. Ти вбивати передумав. Ніна переможно підняла голову.
Нехай це буде нашим планом «Б».
Отже, маємо план «А»?
Ти маєш. Я ж тебе знаю, на обличчі все написано.
То прочитай.
Нінко, не мороч мені яйця.
Хороша ідея. Вона звільнилася від спідниці.А загалом, я знаю, хто повинен заплатити за все.
Кажи.
Потім.
Рушник упав на дно мокрої ванни.
Вологий після вчорашнього дощику день перетік у тихий, надміру теплий, як для середини осені, вечір.
Права жіноча рука розгорнула новий записник на першій клітчастій сторінці. Ліва стиснула простеньку кулькову ручку, куплену там само, де й блокнот, у канцтоварах неподалік. Перш ніж писати, жінка все ж затримала руку біля верхньої клітинки. Нарешті старанно, друкованими літерами вивела:
ЗОЯ ГРАФ (ГРАФИНЯ)
Пальці вибили дріб на поверхні стола. Жінка ще трохи вагалася. Проте далі писала впевнено, вона вже все остаточно вирішила, склала потрібний список.
ВАДИМ ГРАФ
ЄВА ФРОЛОВА
ВІКТОР ФРОЛОВ
ДЕНИС СОТНИК (ДЕН)
ГАЛИНА СОТНИК
НІНА МІРОШНИК
РОМАН МІРОШНИК
Останнє в списку прізвище жінка жирно підкреслила.
Трохи подумавши, провела таку саму лінію під прізвищем його дружини.
Ще й обвела обидва нерівним колом.
Частина першаЧвари давні, проблеми нові
1
На виїзді з Києва трасу накрив ранковий туман.
Погода була однією з причин, чому Лора Кочубей не любила листопад. Останній місяць осені віддячив за ставлення сторицею, три роки тому забравши в неї Ярослава. Чоловік, який був для неї Всесвітом, загинув у листопаді на Донбасі, під Марїнкою, від снайперської кулі.
Трохи більше ніж за рік по тому до Лори в гості, не в найкращий для неї час, завітали двоє чоловікових друзів. Раніше в новинах вона чула про застреленого російського снайпера. Побратими прийшли розкрити невеличку військову таємницю: той стрілецьубивця Ярослава, і один із гостей полював за ним сім місяців, щоб помститися. Тоді молода вдова розгубилася. Й дотепер згадує, як ніяково почувалася і як їй було за себе соромно.
На той час Лариса Василівна Кочубей вже не служила в карному розшуку. Попросилася туди ще на пятому курсі університету. Вже тоді одружилася, взяла чоловікове прізвище, і Ярослав уперто, наполегливо відмовляв іти на «чоловічі хліби». Аби він не сказав саме цю фразу, хтозна, чи пішла б Лора в розшук. Але оте чоловічі змусило затятися, впертися, закусити вудила. На її глибоке й щире переконання, немає гаразд, майже немає таких сфер, котрі призначені лише для чоловіків або лише для жінок. У них навіть виникла з цього приводу перша сімейна сварка, в якій Лора перемогла.
Попервах їй було важкувато. Не через ношу, непосильну для жіночих плечей, через потребу щодня, щогодини, щохвилини доводити колегам та керівництву свою професійну придатність. У сталому чоловічому світі зі звичаями, що вкоренилися роками, поколіннями, Лорі спершу доводилося банально виживати й пристосовуватися, приймати не нею, загаломне жінками, створені правила гри, зазвичай неписані.
Та незабаром слідча Кочубей вже вважалася однією з найкращих, найкомпетентніших фахівців із розкриття особливо тяжких злочинів.
Закріпившись у відділі, змусивши себе поважати й рахуватися з собою, Лора бралася за навмисні вбивства, ловила кілерів, вираховувала серійних убивць. І до того, як Ярослав пішов добровольцем, мала в активі шістьох маніяків, із нихдвох жінок, чия жорстокість та винахідливість давала фору чоловікам. Ходили чутки, що на тридцятиріччя їй готують подарунокпідвищення в чині та посаду начальниці «убивчого» відділу не в районному управлінні, аж у Главку.
Не судилосяЯрославова загибель поставила хрест на подальшій службі. Лора написала заяву, мотивом указала відсутність сил та стимулу для подальшої роботи. Про те, що почалося в її житті потім, без болю й огиди згадувати не могла. Але й забувати не хотіланадто повчально, дуже важливий урок на майбутнє.
Ось звідки сором перед чоловіковими друзями-месниками. Лора мала справу з трупами, багато разів оглядала тіла на місцях пригод, навчилася не зомлівати в морзі під час розтину. Але не змогла знайти правильних слів для тих, хто покаравубивросіянина, чия куля зробила її вдовою. В якийсь дуже короткий момент вона побачила перед собою не бійців, які з честю, гідно виконали свій обовязок, а вбивцю та його спільника, не інакше. Лора тоді швидко опанувала себе, висварила подумки, почала вибачатися, і гості щиро не розуміли, за що саме. Зрештою, вони правильно оцінили стан жінки, довго не затрималися, попрощалися й пішли.
Проте листопад був для неї прикрішим за вісника смерті так назвала останній місяць осені для себе.
Чи то від сильного стресу, чи від кошмарних, затягнутих дурманом місяців скорботи Лора втратила імунітет до різних застудних хвороб. Раніше не помічала за собою надмірної хворобливості, вважаючи чхання й кашель у березні та листопаді звичайною сезонною ознакою. Вичухувалася дуже швидко, і тут не обходилося без чоловіка: Ярослав у сезон заварював дружині шипшину, дбав, аби вона постійно тримала себе в теплі, й боровся з протягами. Відтоді, як його не стало, Кочубей почала «чіпляти» сезонні хвороби швидше, а вичухувалася з них довше й важче.
Листопад, сірий, брудний, пронизливий, незатишний, мов відкрита рана природи, був Лорі особливо неприємним.
Нуль комфорту.
Тому спершу категорично відмовилася їхати у відрядження, тим пачев дивне, незрозуміле їй і взагалі приватне. Хоча Данило Гайдук, колишній колега й добрий приятель Ярослава, а нині її шеф та покровитель, так не вважав. На його думку, залагодження справ, котрі псують його особисту репутацію, прямо стосується безпеки банку «Омега».
Бо репутаціяце і є безпека.
Проблему шеф окреслив учора по обіді.
А їхати до Житомира треба було вже завтра зранку. Лора не памятала, коли востаннє її по роботі підганяли аж так, ще й із такого дивного приводу. Навпаки: служба безпеки банку була ефективною, коли поспішала повільно, ретельно вивчала загрози, не порола гарячку та не рубала з плеча. На відміну від карного розшуку, тут Лору ніхто не квапив, не дивився в потилицю, не вимагав якомога швидшого звіту про успішне розкриття. Дещо повільний темп, котрий передбачав більше аналітики, цілковито її влаштовував. Тому й запитала:
Де пригорає, Гайдуче?
Коли вони були самі, Лора дозволяла собі такий тон, навіть панібратство, хоча не зловживала й мала чітке розуміння субординації. За межами їхнього приватного простору він був «Гайдук, Данило Гайдук». Так начальника служби безпеки називали колеги позаочі, й це перегукувалося зі знаменитою візиткою: «Бонд. Джеймс Бонд». Шеф знав це, і порівняння йому лестило. Проте воно стосувалося не якихось суперменських здібностей, а того, який вигляд намагався мати Гайдукі, власне, мав.
У травні йому виповнилося сорок два. Лора знала Гайдука стільки, скільки й покійного чоловіка, проте жодного разу не була в нього вдома. Тож могла лише уявити ту шафу, де шеф тримає дорогі елегантні костюми, сорочки та цілу колекцію краваток. Із дружиною він розлучився ще до війни. І хоч вони залишилися друзями, та Лора не уявляла, що колишня щодня навідує Гайдука й прасує йому одяг. Дбайливо приборкує праскою кожну складочку й наводить стрілки на штанях. Літня спека могла змусити шефа зняти піджак, але краваткуніколи.
Часом Лора уявляла його рекламною моделлю брендового чоловічого одягу, і тут образ дорослого, впевненого в собі, надійного солідного пана доповнювала зачіска. Гайдук зарано, як для своїх сорока двох, посивів, та навіть тут залишився собою. Біле волосся дуже рівномірно, гармонійно, мовби хтось навмисне так робив, межувало з чорним. Це давало йому підстави жартувати з себе, називаючи голову чорно-білою, мов людське життя.
Усе це вкупі обеззброювало як підлеглих, так і опонентів. Данило Гайдук не просто справляв враження чоловіка, який залишає за собою останнє слово й домінує в усьому. Він був таким. Лора ж користувалася власним статусом тієї, хто може та має право не погодитися з шефом, заперечити йому. Це не афішувалося зі зрозумілих обом причин. І все ж Гайдук зважав на Лорину думку, коли про щось просив чи віддавав розпорядження.
Мені в Житомирі потрібна саме ти, відповів, присівши на краєчок її стола.
У тому, що шеф не викликав до себе, а прийшов із цим до неї в закапелок, Лора теж побачила певний знак. За замовчуванням Гайдук стукав у її двері, коли треба було поради. Своєю чергою, це означало: він нічого ще остаточно не вирішив, має певні сумніви, може й переглянути рішення, внести якісь корективи.
Я вірю. Не розумію ще до кінця своєї місії але нехай, вірю, що ти на мене розраховуєш. Навіть знаю, чому.
Здивуй. Люблю, коли ти пояснюєш здогади. Твоя логікаце щось.
Лора пропустила лестощі повз вуха. Гайдук час від часу співав їй осанну. Але вона й без шефа знала ціну собі, своїм думкам та висновкам.
Тизацікавлена, отже, заангажована, субєктивна особа. До того ж великий і жахливий начальник. Ястороння людина. Отже, можу оцінити ситуацію збоку. До всього, іронічно посміхнулася, молода жінка. Мене боятися не варто, навпаки, викликаю довіру. Плюс трішки, по-материнськи, повиховую твого родича.
Вадик Граф мені не родич. Або погано почула, або навмисне плутаєш. Бо ти не можеш погано почути, Гайдук відповів такою само посмішкою. А щодо материнського вихованняв яблучко. Є в мого протеже така особливість. Не зовсім відірвався від мамчиної цицьки. Хоча йому двадцять шість, час дорослішати.
І все одно: навіщо рвати з низького старту в той Житомир? Ти влаштував сина якоїсь своєї родички
Маминої знайомої,сухо поправив Гайдук.
Нехай, маминої знайомої,погодилася Лора. Коли так, то мати Вадима Графа годиться твоїй мамі в дочки. Припускаю: твоя мамаприятелька її мами, тобто бабусі нашого героя.
Логіка залізна, як завжди. Та хіба я цього тобі не казав?
Ні.Лора заговорила сухо, діловито. Мамина знайома з Житомира попросила про свого онука. А про його проблеми дізналася, відповідно, від своєї доньки. Чому донька жаліється матері? Бо сто відсотків удова або, швидше за все, давно розлучена. Немає батька чи іншого чоловіка, чий авторитет міг би виправити ситуацію. Взагалі без стороннього втручання знайти роботу в Житомирі для свого сина-недоростка вона не може. Тут на допомогу приходить Вадикова бабуся. Вона телефонує твоїй мамі, бо знає, де і ким працює Данило Гайдук. Ти ж можеш відшити будь-кого, крім рідної матері, що цілком зрозуміло. Тому змушений порушити власні життєві правила, зробити виняток, зателефонувати, кому треба в Житомирі. Результат: Вадим Граф дістає роботу охоронця в одному з тамтешніх відділень банку «Омега». Я зараз усе правильно описала?