Роззуватися треба?
Якщо чоботи брудні.
Є трохи.
Діана розстебнула блискавку, стягнула коричневий ботфорт із правої ноги. Ковзнула поглядом по Яровому, мовби запрошуючи долучитися, незграбно, невміло кокетуючи. Ігор лишився стояти, схрестивши руки на грудях. Гостя впоралася з другим чоботом, уже без дозволу засунула ноги в червоні повстяні капці.
Можна щось запитати?
Звісно,кивнув Яровий.Поговорити треба.
Ти справді сам тут живеш? Ну Три кімнати
Що тебе дивує? Життєвий простір? Так, я можу собі дозволити мати такий простір, який хочу.
Самітник у трьох кімнатах.
Не три кімнати,поправив Ігор.
Ну як Одна, друга, третяДіана по черзі показала пальцем на двері.
Я не так рахую. Хол. Спальня. Робочий кабінет.
А-а-а!протягнула вона.Он воно що Тоді Може
Слухай,Ігор ступив ближче, цього разу стиснув плече гості сильніше.Здається, ми обговорили все, листуючись. Але давай повторимо. Ми не скаржимося одне одному на життя й самотність у цьому великому безжальному світі. У нас немає нічого спільного. Ти не жалієш мене, яне жилетка для твоїх сліз. Я не розпитую нічого про тебе, типро мене. Ми дорослі люди. Обоє знаємо, для чого зустрілися.
Діана повела плечем, струшуючи з себе його правицю.
Як скажеш. Давай тоді взагалі мовчати, мов партизани.
Не ображайся,це прозвучало незграбно й нещиро.
Я не ображаюся,промовила гостя рівно, ніби звітувала начальству про зроблену роботу.Ти правий, ми дорослі люди. Тільки Знаєш Не повіриш Хоча мені все одно, та не повіриш
Кажи вже,Яровий раптом не стримався.Стара діва? Перший раз, усе таке?
Не діва,зараз він уловив викличні нотки.Не така вже й стара, до речі. Просто отака зустріч, через інтернет, таке знайомство в мене вперше. Досі не вірю, що зважилася на це. Тому зрозумій правильно, Ігорю. Я маю освоїтися, перетравити все. Врешті піти до кінця.
Можливі інші варіанти?
Хочу випити чогось,сказала гостя, ніби не почувши запитання.
Нормальний хід, нормальне бажання.
Аж тепер Яровий дозволив собі роздивитися Діану як слід. Картата спідниця трохи нижче колін, панчохи тілесного кольору. У тон спідницісветрик, достатньо тісний, аби обтягувати невеличкі, проте досить округлі груди. Шия відкрита, на ніймаленький хрестик на простенькому срібному ланцюжку.
Подумки Ігор визнав помилку.
Діана не годиться для порівняння з Лорою Кочубей. Його гостя прийшла на побачення з певним наміром. Зовні не яскрава, проте хоче подобатися. Жіночого в ній більше, ніж у зеленоокої хижачки.
Ти права, треба трошки розслабитися. Що питимеш?
Віскі. У тебе, напевне, є віскі.
Звісно. Присядь.
Яровий кивнув на крісло. Сам ступив до бару, видобув почату пляшку Jack Daniel's, прихопив дві склянки з товстого скла. В обидві хлюпнув відразу на три пальці, одну поставив перед гостею на скляний журнальний столик.
За знайомство.
Хіба потрібні тости?
Зберігаємо пристойність.
Ми щойно говорилине треба світських умовностей.Діана взяла склянку, замислено гойднула.Ще таке У тебе, може, є лід? Чистий заміцний, як на мій смак.
Чого ж. Зараз буде.
Ігор залишив свою склянку, прогулявся на кухню. Він сам пив віскі з льодом, мав його в морозильній камері. Просто не готувався випивати з незнайомкою. Тобто не думав, що вона захоче саме віскі. Зазвичай без келиха чи двох на таких побаченнях не обходилося. Яровий тримав для цього напоготові вино чи шампанське, зазвичай жінки просили їх. Діана була першою, хто зажадав міцного алкоголю. Ще й віскі з льодом, хто б міг подумати.
Поки колупав крижані квадратики й висипав у склянку, подумалосяраптом вона алкоголічка. Має з цим ділом проблеми на ґрунті самотності й недолюбу. Прикладеться раз, потім попросить іще. Хтозна, раптом у неї планка потому впаде чи ще щось таке. Проблем Ігор зовсім не хотів. Тим більшез незнайомими жінками у власному помешканні.
Діана чемно чекала, зсунувши ноги й цнотливо склавши руки на колінах. Яровий, не питаючи, перевантажив чайною ложечкою в її склянку відразу три кубики льоду. Глянув запитально. Гостя пальцями взяла четвертий, булькнула, легенько розколотила.
Отак добре.
Як скажеш.
Собі Яровий поклав два кубики. Думав ковтнути так. Побачив перед собою Діанину склянкугостя закликала чаркуватися.
Дзинь-дзинь,усміхнулася нарешті, усмішка виглядала натягнутою.
Поїхали.
Ігор вилив у себе все, жадібно, відразу. Окрім одноразового сексу й завантажень по роботі, алкоголь був для нього дієвим способом прогнати геть червону мавпу. Або принаймні відігнати далі, щоб не заважала, не крутилася в голові. ПомітивДіана тягне напій повільніше, чи то смакуючи, чи то змушуючи себе пити з мужчиною на рівних.
Десь лимончик маю,сказав, видихнувши.Чи, може, яблучко?..
Гостя зробила заперечливий жест. Допила до половини. Перевела подих, дотиснула, обережно поставила склянку на стіл. Якийсь час дивилася на неї, мовби намагалася розколоти товсте скло силою погляду. Потім опустила плечі, заховала лице в долонях.
Що?Яровий вловив її бажання виглядати слабшою, ніж є, беззахисною, випередив прохання пожаліти, мовив навмисне грубувато:Алло, ти там як? Нормально? Може спальню показати? Чи ще Чи тут
Не знаю,глухо відгукнулася Діана, опустила руки, труснула штучним волоссям, тепер проговорила чітко.Не знаю. Вибач, пробач Але я не знаю, що на мене найшло. Для чого я взагалі погодилася, чому прийшла сюди. Ігорю, я ж не з тих Не з таких
Гостя рвучко підвелася, обсмикнула край спідниці. При цьому спробувала натягнути її ще нижче, ніж дозволяв крій. Яровий помітив вологу в кутиках очей.
Цього ще бракувало!
Давай без істерик,мовив, теж підводячись.Ми ж листувалися три дні. Ти сама написала мені, перша. Діано, ти почала. Тепер вмикаєш задню?Алкоголь поволі починав діяти, заводячи його.Заспокойся. Нічого тобі не буде. Ми ніколи не побачимо одне одного. Ми живемо в одному місті, але тисячі людей навіть у менших містах ніколи в житті не зустрічаються. Навіть не знають про існування одне одного. Діано
Не знаходячи більше слів, навіть не маючи бажання їх шукати, Яровий обійшов столик, легенько хитнувшись. Ступив до жінки впритул, потягнув до себе. Не обіймав, жодних ніжностейдіяв, як завжди в таких випадках. Вони знають, що має статися далі, хочуть цього, інакше б не морочили голову. Не відразу й не всі, та досвід показував: події слід форсувати.
Пити разомось помилка.
Пусти,почув тихе.Ігорю вибач не треба Це помилка Я краще Мені треба йти Вибач, вибач, я дурна, я не знаю, що на мене найшло!
Діана відштовхнула Ярового, та він усе одно стояв між нею та передпокоєм. Гостя обійшла столик, зачепивши загострений край коліном, спробувала обійти.
Куди Куди Куди!ревонув Яровий, кидаючись навперейми.
Не чіпай!дзвінко верескнула Діана.Я кричатиму! Дай мені піти! Я не хочу, це помилка, помилка, помилка!
Та хто ти така!Він спробував знову схопити гостю, ураз отримав долонею по руці, кров ударила в голову.Хто ти така, ти! Сама прийшла, бо між ногами мохом поросло! Кому ти треба! Була б требане шукала б пригод! Чи оце для тебе пригодадинамо крутити? Сюди йди, сказав!
Ярового накрило швидко. Він утратив контроль. Зараз бачив перед собою не Діану, незнайомку в чорній перуці. Навіть не пихату Лору Кочубей, яка сьогодні старанно показувала свою зверхність і провокувала бажання вдарити, аби показати, хто в місті справді хазяїн і на чиїй вона території. Ні, Діана нагадала ту саму червону мавпу, з якої в його житті почалися суцільні проблеми.
Особисті, не в навчанні та подальшій роботі.
Хто ти така?повторив уже спокійніше.
Людина. Яка скоїла помилку. Зрозуміла її. Хоче піти звідси геть. А тичоловік, який не буде тримати силою. Охолонь, випусти мене.
Я не
Ґвалтуванняне те, чого ти зараз хочеш. Ти взагалі такого не хочеш.
Ці слова враз охолодили.
Пішла ти.
Яровий ступив до вхідних дверей. Відчинив, розчахнув, став збоку, кивнув на пройму.
Згрібай барахлоі геть звідси. Завтра купи гумовий член. Не грайся більше в такі ігри. Я ще добрий. Іншийне знаю, що б із тобою зробив.
Не треба мені інших.
Діана підхопила чоботи-ботфорти. Поспіхом зірвала куртку з вішака. Вийшла з квартири як була, боса. Ліфт оминула, подріботіла вниз сходами, не озираючись. Швидко зникла з очей, стихли кроки.
Пішла ти,повторив Ігор, додав ще тихіше, собі під носа:Сучка.
9
Лишившись сам, Ігор Яровий налив собі ще порцію.
Він не збирався сьогодні напиватися. Завтра нова зустріч із Лорою Кочубей, перед тим треба переговорити з клієнтами. Треба мати ясну голову, бо від обох зустрічей багато чого залежить. Саме тому він збирався провести час із незнайомкою, спровадити й влягтися спати. Звичний, випробуваний часом, ефективний план.
Зруйнований якоюсь переляканою закомплексованою дурепою.
Хто ти така,повторив роздратовано, але вже не кричав.
Подібний вибрик стався вперше. Нічого, нехай, матиме й такий досвід. Просто вечір пропав, усе полетіло шкереберть. Обставини провокували напитися чи принаймні випити стільки, аби червона мавпа пішла спати раніше за нього.
Яровий сів на диван, простягнув руку до пляшки.
Дивно.
Зловив порожнечу.
Нічого не розуміючи, Ігор розчепірив пальці на пятірні, кілька разів стиснув і розтиснув їх, немов бавився кистьовим еспандером. Пляшка стояла там, де він її поставив. Дотягнутися рукоюзапросто. Але чомусь промахнувся. Так, ніби пляшка сама посунулася вбік, аби вислизнути.
От дурня,процідив Яровий.
Зосередившись, він вмостився зручніше. Розвів обидві руки, розімяв пальці, обережно взяв пляшку обома, міцно стиснув. Не повірив очам.
Пляшка виросла.
Не набагато. Трошки. Ледь витягнулася в довжину, збільшилася в руках. Ще й зробилася раптом важчою, ніж була.
Дурня,повторив Яровий, але рук не розтискав.
Якийсь час сидів, відчуваючи, як усе довкола поволі починає гойдатися, наче човен на хвилях. Злякався раптом: впустить пляшкувтратить точку опори, сам упаде. Тож навпаки, стиснув її сильніше.
У дальньому кутку майнуло щось сіре й живе.
Раніше з Ігорем Яровим нічого подібного не траплялося. Тим пачеу власному помешканні. Вдома ж і стіни допомагають.
А тут вони раптом почали стискатися відразу з чотирьох боків.
Вухо зловило тихі кроки.
Дурня!вимовив Ігор і сам почув відлуння власного голосу, не впізнаючи його.Нікого тут нема. Я напився. Нерви. Буває.
Буває,почув навзаєм.
Яровий завмер, напружився, нашорошив вуха.
Буває,повторив голосно.
Цього разу відповіді не було. І стіни розсунулися, кімната знову набула звичних розмірів.
Тихо сам із собою,гмикнув Ігор.Менше пити треба.
Ураз згадавдалі стискає пляшку в правиці. Зиркнув на неї, аби переконатисянічого дивного не відбувається, вже така, як раніше. Піднісши руку до світла, Ігор покрутив пляшку, роздивляючись, немов бачив уперше. Потому наблизив до очей, гмикнув.
Так я й небагато наче випив Скажи?
Зараз Яровий усвідомлював, що говорить сам до себе. З ним таке траплялося не раз. Він не вважав це психічним розладом. Списував на втому. Завантажуючи себе роботою, аби не давати червоній мавпі можливості нагадати про себе, Ігор останнім часом таки відчував, як вигорає всередині. Часу не мав ні на що. Тим паче на заведення якихось людських стосунків. Мав лише ділові, найменші спроби інших зблизитисяне подружитися, бодай встановити приятельський контактприпиняв, рубав із корінням.
Не вірив у людську щирість.
Але й не пив стільки, аби отак, пізно ввечері, зачиненим у власній квартирі, розмовляти із самим собою.
Егей!вигукнув голосно.
Е-е-е-й!прошелестіло ззаду тихенько.
Хто тут?
Яровий рвучко розвернувся. Правиця міцніше стисла горлечко. Ігор готовий був напасти першим, перетворити пляшку на зброю, дорого продати своє життя. Проте нікого й нічого позаду себе не побачив. Зараз він стояв спиною до зачинених дверей спальні й кабінету. Перед собою бачив арочний вхід на кухню, праворучпрочинену ванну кімнату.
Тихо.
Хто тут?
Зараз він не кричав, питав тихо, обережно. Ніби справді боявся появи привида. Такого, як у страшних фільмах. Не любив їх, та все ж змусив себе переглянути кілька. Читаючи в інтернеті різні мудрі поради на тему заспокоєння нервової системи, надибав рекомендацію дивитися страшилки. Вони забирають увесь негатив, компенсують страхи, котрі переслідують у думках, реально заспокоюють. Адже, як писав порадник, усе відбувається не насправді. Глядач стає свідком вигаданих подій і переживає різні кошмарні моменти, лишаючись при тому в повній безпеці.
Не допомогло.
Дурна порада.
Дурня,знову промовив Ігор.Нікого тут нема. Ніхто сюди не зайде.
Аби переконати себе в тому, поставив пляшку назад на стіл, пройшов до вхідних дверей, посмикав. Зачинено, сам же повертав замок на два оберти. Задля святого спокою зробив ще один, знову перевірив двері на міцність. Потому, для чогось тримаючи спину рівно, розправивши плечі й войовничо випнувши вперед груди, посунув через залу до ванної. Широко прочинивши двері, став навпроти раковини, подивився на своє відображення у великому дзеркалі.
Зараз. Усе минеться зараз,пообіцяв відображенню.
Пустив холодну. Чомусь ніколи дотепер струмінь із крана не нагадував бурхливий водоспад. А сам Ігор ураз відчув себе на краю уривчастого берега, з якого стежив за падінням води. Сперся руками об краї раковини. Постояв так, потім склав долоні ківшиком. Набрав повний, нахилився ближче, щедро хлюпнув собі на лице.
Хто ти така.
Це не запитаннязвичайна фраза, почута за спиною крізь шум води.
Тепер не здалося.
У зачиненій ним самим ізсередини квартирі справді хтось був.
Хтосьабо щось.
Яровий завмер. Скільки стояв отак, слухаючи й дивлячись, як із крана біжить водане міг зрозуміти. Нарешті обережно підвів голову, дивлячись у дзеркало.
Там побачив біле незворушне обличчя.
Або те, що колись було лицем.
Дві невеличкі чорні круглі дірки на місці очей.
Хто. Ти. Така.
Глухий голос уже не здавався слуховою галюцинацією. Він був реальним. Як його власне, перекошене, перекривлене, спотворене жахом відображення в дзеркалі.
Ігор Яровий дивився перед собою. І кричав, беззвучно.
Частина друга. Няв-няв
1
Спокуса перемогла.
Лора завжди мала про собі снодійне. Криза не минула, час виявився не надто ефективним лікарем. Мала надію, що люди не брешуть, кажучичас лікує. Можливо, комусь допомагало, та не в її випадку, не з її щастям. Поховавши чоловіка, дістала серйозні проблеми зі сном. Найпростіший спосіб вирішити їх швидко підвів її до межі, за якою вже нічого не було. Подякувала всім, хто зупинив, у тому числі Гайдукові, але засинала все одно важко, довго і спала мало.
Поради на кшталт треба більше відпочивати Лора відкидала що далі, то агресивніше. Від слова «відпочинок» її починало тіпати, бо відпочивати, як порадники, вона розучилася і вже, напевне, ніколи не буде. Під повноцінним відпочинком розуміла лежання на дивані з книжкою або, що частіше, перегляд якогось фільму з серії про живу й неживу природу чи інше пізнавальне видовище. Детективів не сприймала, бо не вірила авторам вигаданих історій, любовних пристрастей так само, адже вважала книжкові чи екранні пристрасті штучними. Часом відволікалася на історичну стрічку, але все одно робила вибір на користь документального чи науково-популярного.
Звісно, коли на таке знаходився час.
Чоловік спершу дивувався, проте швидко зрозумів. Сам не мав можливості розслаблятися інакше. Двох спільних поїздок за межі рідного, знайомого, звичного й затишного Києва цілком вистачило обом: Лора нудилася, муж тим переймався, замість перезавантаження виникала додаткова напруга. Як лишилася сама, тим паче не тягнуло нікуди. Зрештою Лора домовилася сама з собою: найкращий відпочиноксон не менше восьми годин на добу. Жінка змушувала себе вести розмірений спосіб життя, намагаючись дотримуватися такого-сякого режиму. Робочий час Кочубей намагалася використовувати максимально ефективно, керуючись мудрими порадами й розставляючи справи, які треба зробити, від одного до десяти за шкалою пріоритетів.