Яровий був сам.
Лоро, ти чудово все розумієш. Цей крендель переказав тобі вітання від тих, хто за ним стоїть.
Тут Чернігів. Регіон історично називається Сіверщина, не Сицилія. А ти говориш про пана Ярового, мовби про якогось адвоката мафії. Не перебільшуй, Гайдуче.
Вона називала шефа на прізвище й «ти». Він їїна імя, коли все йшло рівно, і на прізвищеколи гнівався чи дратувався. Так склалося само собою, пішло відразу. Від колективу манеру не приховували. Вони взагалі ні від кого не ховалися, однаково трималися при всіх.
Майже як з начальством у відділі, на іншій службі.
В іншому житті.
Не впізнаю тебе. Відколи недооцінюєш небезпеку?
Мені особисто нічого не загрожує.
Яровий недвозначно натякнув: із тим чортовим будинком звяжуть твою смерть, як не відступимося. Спишуть на місцеву активістку, яку вважають несповна розуму. Знаєш, ось зараз подумав: конкуренти можуть використовувати жінку. Підставили тобі її навмисне. Для того Яровий зістрибнув, без попередження переніс зустріч. Фактично влаштував вам із Соколом вільний час. Мали віконечко. Ну, ота казкарка туди пролізла.
Навряд,Лора лукавила, бо Гайдукова версія раптом здалася досить стрункою.Нас ніхто не скерував до будинку спеціально. Я не доповіла секретарці в офісі «Ваги», куди подамося та де нас можна знайти.
Ти або дурочку клеїш, або справді не розібралася до кінця,шефів тон переставав подобатися Лорі.В останнє не вірю, бо знаю тебе чотири роки. Значить, увімкнула наївнячку.
Нічого я не вмикала!
Від різкого вигуку Богдан захлинувся колою, закашлявся.
Що у вас там?
Сокіл піцою вдавився,Лора вільною рукою кілька разів стукнула того по спині.Гайдуче, кажу, не ускладнюй. Нема ні першого, ні другого. Поїхати на місце, глянути на обєкточевидна річ, коли раптом нема чим себе зайняти певний час. Можна загратися в козаків-розбійників настільки, що взяти мої слова за основу. Припустити: противник мислив так само. І Тетяну Помічну справді зробили частиною хитромудрого плану, залучили на свій бік, нацькували на нас, аби почати процес залякування. Але тобі треба самому її побачити, Гайдуче. Вона в таємні агенти не годиться.
Ну, а з головою в неї як?
Тут не до мене. Хоча, чесно кажучи,Лора подумки перепросила у Тетяни,я б поставила адекватність під певний сумнів.
Ага!
Не ага, Гайдуче. Ти просто в своєму житті не зустрічав фанатиків, зациклених на одній темі. Вони прикрі. Усюди лізуть, у кожну шпарину буквально. Та цілком безпечні.
Добре, розберемося,кинув Гайдук улюблене слівце на всі випадки життя.Давай краще про тих, хто справді небезпечний. Тобі погрожували.
Знову за своє,наближався момент, коли надмірна Гайдукова турбота починала набридати.Правильніше говорити про Ярового як про справді сильного противника. Швидше я налякала його.
Чим?
Можливістю передати будинок назад державі й захистити від знесення статусом памятки.
Хіба для них це новина?
Супротивна сторона не розглядала цю можливість серйозно.
Ми так само. Сама знаєш, тут більше блефу. Почнуть перевіряти
Яровий почав переговори, Гайдуче. Не грав мязами, не показував крутизну. Він молодий, тридцять років. Та підкований, досвідчений, загартований ще не в таких боях. Через те й поміняв тактику.
Здав назад?
Поміняв тактику,повторила Лора, дивлячись при цьому, як Сокіл запиває рештками коли останній клаптик піци.Виглядає, що його клієнти не готові до такого. Не передбачили, не мають плану щодо цього. Поставили на паузу, завтра продовжимо.
Якщо Яровий грамотніший, ніж ми вважали, до завтра щось придумає. Може, вивести його ну щоб не було
Гайдуче, нічого не хочу про це чути й знати.
Лора розуміла: за цими словами шефа служби безпеки банку «Омега» нічого кримінального не стоїть. Ішлося про цілком законні, хоч і не зовсім етичні способи прибрати фірму «Вага», аби конкуренти знайшли когось слабшого. А час біжить, тож будь-яка інша, терміново підібрана кандидатура справді буде не такою сильною, як молодий вовк Ігор Яровий.
Але Лариса Кочубей звикла перегравати сильного, а не займатися побиттям немовлят. Звичаї Гайдука й подібних до нього не дивували, не шокували. Для неї не були новиною не зовсім чисті, інодізовсім брудні методи досягнення мети, яку ставили перед службою безпеки заможні впливові клієнти. Котрі, будемо відверті, платять саме за вирішення питань.
Та все ж намагалася уникати прямої участі в чомусь подібному.
Я міркую вголос.
А я нагадую.
Не злися.Гайдук пішов на мирову.Завтра знову назад?
Краще лишитися тут.
Пропозиція помітно пожвавила вираз Богданового обличчя.
Теж діло. Зараз далеко по сьомій Плюс дві години На коли домовилися?
З самого ранку. Прямо на девяту нуль-нуль у його офісі. Всі зацікавлені особи. Я впораюсь, Гайдуче. Якщо висплюсь.
Згоден. Готель сама знайдеш чи
Я доросла дівчинка. До моїх послуг інтернет. А ще краще,машина стояла недалеко від ресторану «Мілано»,мені тут підкажуть люди. Яровий уже дав одну адресу.
Поїж там щось.
Ти рідний шеф, а не рідний батько.
У нашому випадку, Лоро, різниця невелика. Її майже немає. Тримайся там. Зараз допомога потрібна? Кого напрягти?
Упораюсь. Перемога буде за нами.
Дай Сокола.
Лора простягнула Богданові телефон. Сама підняла комір пальтечка, вибралася під дощ, рушила перебіжками до ресторану.
Там справді могли підказати пристойний готель.
7
Нічого особливого.
Так Ігор Яровий оцінив нову знайому. Повторив це двічі вголос, сам до себе, потім раз по раз прокручував подумки. Він намагався викинути Лору Кочубей з голови, забути про її існування бодай до завтра. Але що активніше гнав супротивницю від себе геть, то частіше вона зринала. Знову й знову.
Ефект червоної мавпи.
Яровий уже проходив подібне. Почалося це дванадцять років тому, відтоді він жодного разу не відзначав свій день народження. Найгірше, що сталося потому й регулярно повертало жахливі спогадиІгор не міг, не мав права, боявся пояснити лікарям справжню причину своїх нервових загострень. Ескулапам насправді було байдуже, вони приймали скарги пацієнта, не піддаючи їх жодним сумнівам, виписували препарати, призначали процедури в дорогих приватних клініках та спеціалізованих санаторіях. Завжди приймали коротке: «Я пережив шок у вісімнадцять років», на діагноз це не впливало.
І все одночервона мавпа.
Яровий почув про ефект випадково, прослуховуючи один із онлайн-курсів на тему боротьби зі стресами, що їх спричиняють неприємні травматичні спогади. Виявляється, кожного на шляху такої боротьби переслідує червона мавпа. Точніше, попередження: «Ніколи не згадуй у думках про червону мавпу». Закодувати таким чином можна все, що завгодно. Варто будь-кому, хто бажає тобі зла, промовити «ніколи не думай про», ти вже більше не зможеш викинути «червону мавпу» з голови. Отже, що сильнішими копняками женеш від себе погані спогади, то швидше й частіше вони повертаються.
Поки що власний досвід дозволяв Ігореві опанувати лиш один більш-менш ефективний метод. Він уголос, а частішеподумки принижував особу, згадка про яку чи завдавала гострого болю, чи позбавляла комфорту. Часом допомагало, Яровий повертався до звичного ритму життя, у якому завантажував себе по вінця. Але рано чи пізно зявлялася наступна червона мавпа. Яка неодмінно витягала з чорних глибин памяті те, інше.
Про що Ігор Яровий, успішний тридцятирічний юрист, марно намагався забути.
Вдавалося хіба загнати це назад, углиб.
І навісити важкий замок.
Який на повірку все одно виявлявся не надто міцним.
Ігор уже за годину після зустрічі з київською гостею знайшов спосіб забутися на найближчі години. Зайшов у інтернет, відшукав потрібну сторінку, вчорашнє листування в чаті. Відписав, потім здибався з клієнтом. Детально переповів про зустріч із Кочубей. Наголосивбаба не проста, колись працювала в слідстві, треба пробити інформацію. Клієнт мав для того всі можливості, пообіцяв влаштувати все на ранок, аби озброїти Ярового. Але все одно не стримався, зазначив ядуче:
Не впізнаю тебе, Гошо. Лузгав не таких. А тут задню вмикаєш.
Ліпше знати, з ким маємо справу,сухо й стримано повторив Ігор.Так краще будувати лінію захисту.
Тебе найняли не для захисту,нагадав клієнт.Ти нам для нападу потрібен, Гошо.
Ігор не любив, коли його називали Гошею. Хоча б через те, що так до нього зверталися шкільні друзі, дванадцять років тому викреслені з подальшого життя жирною рискою. Проте краще обмежитися загальною фразою, не боячись виглядати дурником, аніж пояснювати, які саме спогади раптом, проти своєї волі, витягла з глибини Лора Кочубей.
Згадуючи про неї, Яровий укотре подумав про червону мавпу.
Вийшовши від клієнта, знову зазирнув у чат. Побачив відповідь, підтвердив намір, подався додому. Дорогою малював у голові Лорин портрет, аби довести самому собі: нічого особливого як жінка вона справді собою не являє. Не лише для ньоговзагалі.
Подумаєш, метикована, підкована в багатьох темах.
Теж мені, аналітик.
Не дивно, що сама. Обручки не носить, але то в наш час давно не показник. Живе сама, без мужика, давненько. На її обличчі все написано. До речі, про лице. Зовнішність, як кажуть у подібних випадках, звичайна. Простувата, хоч могла підкреслити, посилити щось косметикою. Алетут Яровий гмикнув,навряд чи вміє нею користуватися до пуття. Зараз у його очах Лора Кочубей нагадувала жінку, яка змила косметику перед сном. Із волоссям те саме: з зачіскою нічого не робила. Точніше, може, й працювала з лаками, гребінцем, феном, заходила до перукарки. Та зараз Лорине волосся, краї якого сягали середини шиї, було немов витерте рушником після душу й задля пристойності доведене до ладу.
Хоча
Залишалися очі. Зелені, за формою вони віддалено нагадували котячі. Принаймні так могла собі уявити людина з розвиненою фантазією. Батьки Ігоря любили котів, він виріс серед них. У квартирі від його народження мешкало двійко породистих киць, тож хлопчина вивчив їхні повадки. Особливопогляди. Тут кицька приплющує очі, а наступної митівже широко розкриває їх, готуючись показати характер.
Лора Кочубей під час їхньої зустрічі й розмови поводила себе, мов породиста доросла кицька.
Правильніше буде сказатихижачка сімейства котячих.
А такнічого особливого.
Аби не завела розмову довкола пліток тієї ненормальної Тані Помічної.
Довелося наступати, навісити на ту дурепу всякого такого, чого від неї точно ніхто ніколи не дочекається. Натякнути: ця блаженна може бути небезпечною. Хай у Лорі прокинеться колишня слідча, нехай перемкне увагу, розпорошить. Поки йому це вигідно.
Але Кочубей насипала солі на давні рани Ярового.
Ігор узявся за справу не лише через жирний гонорар. Не тому, що клієнт солідний, перспективний, співпраця з ним зміцнить позиції його власної контори. Яровий готовий був пережити задавнений біль, бо йшлося про той самий будинок.
У фіналі його мали зруйнувати.
Стерти з лиця землі.
Він, Ігор Яровий, докладе до того найбільше зусиль. Піде на все, аби знищити проклятий дім.
Власноруч.
Разом із недобрими спогадами.
Тільки в такий спосіб він міг назавжди позбавитися думок про червону мавпу.
8
Діана,назвалася вечірня гостя.Можна Діна.
Проходь,Яровий ступив убік, пропускаючи її, і замкнув двері на три оберти.
Ця теж нічого особливого собою не являла. Ігореві частіше траплялися саме такі, безбарвні, з утомленими поглядами, що їх пожвавлювали хіба спалахи цікавості. Нове знайомство, попередуневеличка пригода, потім вони розійдуться, більше ніколи не побачать одне одного.
Ігор не знав, чи саме такого розвитку подій прагнуть самотні жінки, котрі знайомляться через інтернет для сексу без зобовязань. Раптом котрась із них мріє сподобатися таємничому незнайомцеві після такого ось побачення наосліп? Усе станеться мов в американському кіно. Чоловік напише знову, ще кращевізьме номер телефону, подзвонить, натякне чи прямим текстом скаже: мовляв, жити без тебе не можу. Випадково знайшов, кого шукав. І запропонує постаріти разом.
Сам він нічим подібним себе не заморочував.
Його влаштовував контакт через інтернет, на сторінці, де люди шукають саме випадкових знайомств. Яровий вже більше двох років практикував подібне і переконався: чоловікові робити нічого не треба. Лише зареєструватися, заявити про себе, чітко окреслити намір. Надалічекати дописів від самотніх, закомплексованих, нещасливих в інтимному житті жіночок. Або навпакивід заміжніх, котрі активно шукають пригод заради різноманітності.
Ігор навчився розрізняти їх за анонімними дописами. Одні зголошувалися зустрітися вечорами, деякі могли лишитися до ранку. Інші мали час лише вдень, переважно в будні, коли чоловіки полюють за грошовими одиницями. Яровий вдень часу майже ніколи не мав. Вечорами ж звільнявся не раніше восьмої. Тож самотнім віддавав перевагу виключно через зручний для себе графік.
На ніч ніколи нікого не залишав.
І не вважав такі зустрічі контактом із повіями.
З нього досить того разу.
Для Ігоря був прийнятним інтим із випадковою знайомою без зобовязань. Коли того хочуть обидві сторони й домовляються про правила гри. І при цьому не вступають у фінансові стосунки. Ніхто нікому ні за що не платить. Ніхто нікому нічого не винен. Сторони не мають претензій.
Усі задоволені.
Кожен отримує те, на що зголосився.
Не надто великий та різноманітний кошик бажань.
Секс.
І трошки необовязкового спілкування.
Тебе справді звуть Діаною?
Ми не домовлялися перевіряти документи,він не зрозумів, гостя пробувала пожартувати чи говорила цілком серйозно.Тобі не подобається?
Мені все одно,Ігор знизав плечима.
На язиці крутилося й заледве не зірвалосявона ані краплі не схожа на Діану. На його переконання, жінка зовні мала б відповідати своєму імені. Ця в уявленні Ярового мала б відгукуватись на Галю, Валю чи Надю. Зовні звичайна, навіть простецька, подібна до Лори Кочубей. Хіба виглядає трохи старшою, до того ж старанно наклала косметику. Навіть трохи переборщила.
А щенаклеїла вії.
І начепила чорну перуку.
Не пофарбуваласяІгор міг відрізнити штучне волосся від справжнього. Обмовився в чаті під час листування: любить брюнеток. Свої фото там ніхто не виставляв, такі умови адміністрування. Знайомство наосліп саме те й передбачало. Жодних сюрпризів не буде, якщо співбесідники обміняються знімками. Діані задля однієї зустрічі фарбуватися не варто, навряд чи обтяжить себе цим. Тож перуканайкращий вибір та єдиний вихід.
Але чорне волосся
Хоче сподобатися, підсвідомо хоче.
Він не подобався, прочитав по очах гості відразу. Не здивувався, з дитинства звик до прізвиська Кінь, знайшов сили не ображатися. Обрав інший шляхзмусити поважати себе. Не дівчат, їхні кпини якраз відчував менше. А коли чув коняче на свою адресу від котроїсь, не реагував. Ігореві, від природи некрасивому, важливіше було ствердитися в хлопчачому товаристві, здобути чоловічу повагу. Тому Яровий забув про все, окрім бажання зробитися найрозумнішим спершу в класі, потіму школі.
Мети досяг, однолітки не раз користувалися його знаннями на уроках, особливо на контрольних із точних та природничих предметів. Незабаром за «Коня» вже можна було й відгребти від котрогось із сильних прихильників Ігоря. Успіху в дівчат він усе одно не мав, але з шостого класу був наближений до самого Едвіна. Довкола нього завжди квітнуло, тож поза увагою Ігор так чи інакше не лишався.
Аж поки
Геть, червона мавпо!
Щось не так?Діана бренькнула тривогою.
Чому? Ти про що?
Головою труснув.
Справді, женучи прикрі думки, Яровий забувудома не сам.
То я про своє. Задумався трохи. Робота.
Заважаю?
Ти ж прийшла,Ігор не знайшов іншої відповіді.
Слухай, я справді можу піти,швидко заговорила Діана.Нічого страшного, я все зрозумію. Невчасно, раптом ми взагалі помиляємося обоє
Перестань.
У таких випадках треба взяти жіночу руку в свою, сказати щось ніжне, лагідне, заспокоїти. Проте для Ярового навіть такі жести щодо жінок були зайвими. Обмежився легким стисканням плеча, жестом запросив пройти до вітальні.