Жан-Крістоф ҐранжеБагряні ріки
Для Віржині
I
1
Ga-na-mos! Ga-na-mos!
Пєр Ньєман, стискаючи в долоні рацію, оглядав згори натовп, що спускався бетонними сходами стадіону «Парк де Пренс». Тисячі розпашілих облич, світлих бейсболок і яскравих шаликів, що утворювали строкатий і знетямлений людський потік. Вибух конфеті. Або ж легіон знавіснілих демонів. І ті самі, протяглі й набридливі, три ноти: «Ga-na-mos!»
Ньєман із даху дитячого садка, розміщеного навпроти стадіону, керував діями третьої і четвертої бригад республіканських сил безпеки. Захищені полікарбонатними щитами чоловіки в темно-синіх одностроях і чорних касках поквапно займали свої місця. Класичний метод: по двісті чоловік обабіч кожного виходу й захисна заслона зі спецпризначенців, щоб фанати команд-суперниць не перетнулися, не зблизились, ба навіть не помітили одне одного
Цього вечора у звязку з футбольною зустріччю «Сарагоса»«Арсенал», єдиним матчем за весь рік, коли в Парижі змагалися дві нефранцузькі команди, було мобілізовано понад тисячу чотириста поліціянтів і жандармів, що мали подбати про перевірку документів, особистий обшук і розмежування сорока тисяч уболівальників, які приїхали з обох країн. Головний комісар поліції Пєр Ньєман був одним із тих, хто відповідав за цю операцію. Діяльність такого ґатунку не належала до його звичних обовязків, але цей коротко підстрижений поліціянт любив такі вправи. Самий лише нагляд, самі лише прямі зіткнення. Жодних протоколів та іншої процесуальної марудності. У певному розумінні він насолоджувався відсутністю формальностей. До того ж комісарові подобався військовий вигляд цієї армії на марші.
Уболівальники дісталися до нижнього ярусуїх уже було видно між бетонними опорами стадіону, над виходами H і G. Ньєман поглянув на годинник. За чотири хвилини юрба, вихопившись на вулицю, опиниться зовні. Тоді й виникне ризик прориву поліційного кордону, бійок і сутичок. Поліціянт глибоко вдихнув. Повітря жовтневого вечора бриніло напругою.
Дві хвилини. Ньєман машинально обернувся й побачив віддалік майдан Порт-де-Сен-Клу. Цілковито знелюднілий. Лише струмені трьох фонтанів, наче символи неспокою, здіймалися в темряві. Уздовж проспекту низкою вишикувалися автобуси РСБ. Біля них люди вимахували руками, розминаючись. Пристебнуті до пояса каски гойдалися, кийки калатали об стегна. Резервні підрозділи.
Галас наростав. Натовп потрапив у прохід між ґратами з гострого пруття. Ньєман не зміг стримати усміху. Саме цього йому й треба було. Юрмище захвилювалося. Пронизливе гудіння дудок розтинало людский гомін. Від ревіння натовпу двигтіли найдрібніші деталі бетонних перекриттів. «Ga-na-mos! Ga-na-mos!» Ньєман натиснув на кнопку передавача і промовив до Жоакена, очільника східної роти: «Говорить Ньєман. Вони виходять. Скеровуйте їх до автобусів, на бульвар Мюрата, до паркувань і входів до метро».
Зі свого спостережного посту на даху поліціянт оцінив ситуацію: із цього боку ймовірність заворушень була мінімальною. Цього вечора перемогли іспанці, а отже їхні фанати були менш небезпечними. Англійці саме покидали стадіон із протилежного боку, крізь виходи A й K, просуваючись у напрямку до Булонскої трибуни, лігвища диких звірів. Ньєман збирався піти туди глянути, тільки-но переконається, що тут усе гаразд.
Зненацька над натовпом у світлі ліхтарів зблиснула кинута скляна пляшка. Комісар побачив, як здіймається поліційний кийок, щільні ряди подаються назад, люди падають. «Жоакене, дідько тебе дери! Притримайте своїх людей»,проревів у рацію Ньєман.
Відтак метнувся до службових сходів і прожогом злетів із девятого поверху. Коли він вискочив на проспект, дві колони поліціянтів з РСБ уже надбігли, готові силою вгамувати футбольних хуліганів. Ньєман кинувся навперейми озброєним людям, розмахуючи руками й описуючи ними великі кола. Здійняті догори кийки були вже за кілька метрів від його обличчя, коли праворуч від нього виринув Жоакен у шоломі на голові. Піднявши забороло, він люто скинув на комісара очима:
Боже мій! Ньємане! Ви геть схибнулися? Ви ж у цивільному, вас зараз 1/4
Але комісар його наче й не чув.
Що це за хрінь, Жоакене? Стримайте своїх людей! Бо інакше за три хвилини ми матимемо тут бійню!
Гладкий червонолиций капітан тяжко дихав. Маленькі вусики, підстрижені за модою початку XX століття, тріпотіли від його уривчастого дихання. Рація затріщала: «Усім усім підрозділам Усім підрозділам Булонський поворот Вулиця Майора Гільбо У мене У нас проблеми!» Ньєман зиркнув на Жоакена так, наче це він один був винен у всьому цьому хаосі. Комісарові пальці щосили стиснули рацію: «Говорить Ньєман. Зараз будемо». Потім, уже спокійнішим тоном, наказав капітанові:
Я до них. Надішліть туди якомога більше людей. І візьміть ситуацію тут під контроль.
Не чекаючи на відповідь, комісар побіг на пошуки стажиста, що правив йому за водія. Мало не стрибками він перетнув майдан, мимохідь устигши помітити, як офіціанти бару «Де Пренс» поквапно опускають металеві ролети. Повітря було просякнуте тривогою.
Нарешті комісар побачив невисокого брюнета в шкіряній куртці, що притупцьовував біля чорного седана. Ньєман, вдаривши рукою по капоту, скрикнув:
Жени на Булонський поворот! Хутчіш!
Наступної миті обидва чоловіки вже сиділи в машині. Автомобіль рвонув із місця так різко, що шини ледве не задиміли. Стажист повернув ліворуч, щоб якомога швидше дістатися виходу К дорогою, звільненою для сил безпеки. Аж тут Ньєманові сяйнула думка.
Ні,відсапуючи, видихнув він.Їдь довкола. Вони рухатимуться нам назустріч.
Машина різко розвернулася, розбризкуючи калюжі, залишені вже готовими до застосування водометами, і понеслася по проспекту Парк-де-Пренс вузьким коридором між сірими автобусами Мобільної гвардії. Чоловіки в касках, що бігли в тому самому напрямку, розступалися, не дивлячись на них. Ньєман виставив на дах машини проблисковий маячок. Біля ліцею імені Клода Бернара стажист обігнув кільце й, повернувши ліворуч, підїхав до стадіону з третього боку. За якусь мить вони вже проминули Отейську трибуну.
Побачивши в повітрі перші клуби сльозогінного газу, Ньє ман зрозумів, що не помилився: сутичка дісталася вже майдану Європи.
Автомобіль розітнув білясту запону й змушений був різко загальмувати, щоб не наїхати на перших постраждалих, які чимдуж утікали з поля бою. Битва розгорталася вже перед президентською трибуною. Чоловіки в краватках, жінки в блискучому вбранні бігли, затинаючись, а по їхніх обличчях текли сльози. Одні шукали можливості видобутися до бічних вулиць, інші, навпаки, підіймалися назад сходами до входів на стадіон.
Ньєман вискочив із машини. На майдані вже точилася запекла й безладна бійка. У скупченні людей насилу можна було розрізнити яскраві кольори фанатів англійської команди й темні силуети бійців РСБ. Декотрі з поліціянтівначе закривавлені слимакиповзали по асфальту, тимчасом як інші стояли віддалік і не наважувалися застосувати зброю з гумовими кулями, щоб не зачепити своїх поранених товаришів.
Комісар зняв окуляри й затулив обличчя шийною хусткою. Потім підбіг до найближчого поліціянта й вихопив у нього кийок, махнувши перед обличчям своїм трикольоровим посвідченням. Чоловік спантеличено лишився стояти; прозоре забороло його каски запітніло.
Пєр Ньєман побіг до бійців. Фанати «Арсенала» билися кулаками, арматурою, шипованими бутсами, поліціянти з РСБ відбивалися, відступаючи й намагаючись прикрити щитами своїх уже повалених на землю товаришів. Сплетені докупи тіла, розюшені обличчя, розтрощені об асфальт щелепи. Палиці піднімалися й опускалися, вигинаючись від сили ударів.
Комісар стрибнув у вир колотнечі.
Він роздавав удари направо й наліво, гамселив кулаками й кийком. Збив із ніг якогось здорованя й заходився садити йому по ребрах, у живіт, по обличчю. Зненацька прийшов удар ногою справа, який він ледве встиг відбити. Ньєман, заревівши, випростався й ледве не зламав палицю об шию напасника. Кров кинулась йому в голову, у роті заніміло від металічного присмаку. Більше він не думав нічого, не відчував нічого. Він знав тільки одне: це справжня війна.
Раптом комісар побачив дивну сцену. Метрів за сто від нього чоловік у цивільному, геть потовчений, відбивався від двох хуліганів, які тримали його. Ньєман зауважив кров на обличчі вболівальника й те, з якою ненавистю методично завдавали йому ударів двоє інших. Наступної секунди Ньєман усе збагнув: на куртках пораненого та двох напасників були емблеми ворожих команд.
Фанатські порахунки.
Цієї самої миті чоловікові вдалося вихопитися з рук своїх мучителів і він побіг, рятуючись від них, у напрямку бічної вулиці Нунжессер-е-Колі. Двоє хуліганів пустилися навздогін. Ньєман відкинув кийок, розштовхав людей і кинувся за ними.
Почалася гонитва.
Ньєман біг тихою вуличкою, дихаючи розмірено й скорочуючи відстань до двох переслідувачів, які своєю чергою наганяли жертву.
Вони повернули праворуч і невдовзі опинилися біля басейну «Молітор», повністю обнесеного муром. Ось тут мерзотникам і вдалося спіймати нещасного. Коли в полі зору Ньємана опинився майдан Порт-Молітор, під яким ішла паризька кільцева дорога, бульвар Периферік, поліціянт не повірив своїм очам: один із напасників вихопив довгий ніж.
У зеленаво-синьому світлі вуличних ліхтарів Ньєман побачив, як лезо кілька разів угородилося в чоловіка, який упав навколішки, здригаючись від кожного удару. Напасники підняли тіло й перекинули через поручні вниз.
НІ!закричав поліціянт, вихоплюючи револьвер.
Спершись на якусь машину, він лівою рукою обхопив праву, що вже тримала руківя зброї, затамував віддих і прицілився. Перший постріл. Схибив. Убивця з ножем здивовано обернувся. Другий постріл. Знову невлучно.
Ньєман побіг, стискаючи зброю в руці біля стегна, готовий до бійки. Його тіпало від люті: це ж треба такедвічі не влучити в ціль без окулярів! Нарешті він вибіг на міст. Чоловік із ножем кинувся в кущі, що росли вздовж кільцевої дороги. Його спільник, розгубившись, завмер на місці. Комісар збив його з ніг ударом руківя по шиї, схопив за волосся й поволік до стовпа з дорожнім знаком. Однією рукою прикував чоловіка. І тільки тоді перехилився через поручні й поглянув униз.
Тіло вбитого упало на шосе, і кілька машин переїхали його, перш ніж загальмували, утворивши величезний хаотичний затор. Машини зіштовхувалися, розбиваючись одна об одну, а над усім цим безладом розляглося несамовите ревіння клаксонів. У світлі фар Ньєман побачив, як один із водіїв нетвердим кроком ходить коло свого авто, тримаючись за обличчя.
Комісар скинув поглядом обік шосе й помітив яскраву нарукавну повязку вбивці, що зникав у гущавині листя. Ньєман негайно рушив за ним, ховаючи револьвер до кобури.
Утікаючи поміж деревами, убивця раз по раз озирався. Поліціянт не крився: нехай негідник знає, що головний комісар поліції Пєр Ньєман спустить із нього три шкури. Несподівано злочинець зник за пагорком. Звуки кроків посипаною жорствою алейкою підказали Ньєманові напрям: Отейський оранжерейний сад.
Комісар побіг туди. Сіре паркове каміння зблискувало в нічній темряві. Минаючи оранжереї, Ньєман помітив постать, що дерлася на мур. Він кинувся за нею і, перелізши на другий бік, опинився на кортах «Ролан Ґарроса».
Ґратовані хвіртки не були замкнуті, і вбивця безперешкодно перебігав із корту на корт. Ньєман розчахнув хвіртку, залетів на червоний ґрунтовий майданчик і перестрибнув через першу сітку. Метрів за пятдесят від нього втікач сповільнився, виявляючи вже ознаки втоми. Він ледве здолав перескочити чергову сітку й побіг сходами вгору поміж сидіннями. Його переслідувач, натомість, здіймався легко, пружно, ледве чи й засапавшись. Ньєман був уже за кілька метрів, коли тінь, діставшись верхівки трибуни, шугнула вниз, у порожнечу.
Утікач упав на дах якогось будинку й миттю зник із очей, зіскочивши з іншого боку. Комісар відступив на кілька кроків, щоб розбігтися, а відтак стрибнув і собі. Він приземлився на посипаний жорствою плескатий дах. Унизу був газон, дерева. Довкола стояла тиша.
Ані сліду вбивці.
Поліціянт зістрибнув із даху й покотився по вологій траві. У втікача було тільки дві можливості сховатися: головна будівля, з даху якої він щойно спустився, чи простора деревяна споруда в глибині саду. Ньєман дістав із кобури свій «MR73» і притулився спиною до дверей позаду себе. Ті вільно відчинилися.
Комісар ступив кілька кроків досередини й завмер, ошелешений. Він опинився в облицьованому мармуром вестибюлі, де здіймалася кругла камяна плита з вирізьбленими на ній невідомими йому літерами. Позолочені сходи вели на горішні поверхи, гублячись у пітьмі. У півтемряві червоніли велюрові запони, зблискували розкішні вази Ньєман збагнув, що потрапив до якогось азійського посольства.
Раптом знадвору почувся якийсь шум. Убивця був у іншому будинку. Поліціянт перетнув парк по газону й дістався дощаної будівлі. Двері досі гойдалися на завісах. Ньєманще одна тінь у темряві приміщенняпрослизнув досередини. Морок, немов під дією чар, став іще щільнішим. Споруда виявилася стайнею, розділеною на стійла з різьбленими стінками й дверцятами, де стояли низькорослі коники з коротко підстриженими гривами.
Коні нервово здригалися. У повітрі миготіла солома. Пєр Ньєман рушив уперед, тримаючи зброю напоготові. Він минув одне стійло, друге, третє Раптомглухий звук праворуч. Поліціянт обернувся: лише копито, що стукнуло. Аж тутдике гарчання ліворуч. Знову поворот, але запізно. Зблиснуло лезо. Ньєман ледве встиг ухилитися останньої миті. Ніж черкнув його по плечу й устромився в круп коневі. Кінь блискавично відбрикнув, і залізна підкова вгатила вбивцю по обличчі. Поліціянт, користаючись нагодою, кинувся на чоловіка й узявся молотити його руківям револьвера.
Він бив, і бив, і бив, доки зрештою різко не зупинився, дивлячись на лице футбольного хулігана, що перетворилося на криваве місиво. Уламки кісток випинали назовні крізь клапті шкіри. Очне яблуко вивалилося з очниці та звисало на сплутаних жилках. Убивця більше не рухався, на голові його досі була бейсболка в кольорах «Арсенала». Ньєман обернув револьвер і, тримаючи обіруч закривавлене руківя, вставив дуло в розбитий рот фаната. Звів курок і заплющив очі. Він уже зібрався стріляти коли пролунало різке дзеленчання.
Це дзвонив у нього в кишені мобільний телефон.
2
Три години по тому у вікні будівлі Центрального управління кримінальної поліції Міністерства внутрішніх справ, що тягнулася вздовж однієї з тих надто нових і надто симетричних вулиць кварталу Нантер-Префектур, усе ще жевріло кволе світло. Жмуток розсіяного й одночасно сфокусованого сяйва падав на робочий стіл, за яким у тіні сидів Антуан Реймс. Навпроти нього, по той бій світлового ореолу, вимальовувався високий силует Пєра Ньємана, який саме коротко відзвітував про гонитву в Булонському лісі. Реймс, скептично поглянувши на нього, запитав:
І як там той тип?Англієць? У комі. Численні переломи лицевих кісток. Я щойно дзвонив до лікарні Отель-Дьє: вони намагаються пересадити йому шкіру на обличчя.
А його жертва?
Розчавлений машинами на кільцевій дорозі, біля Порт-Молітор.
Господи Боже! То що ж там сталося?
Порахунки між футбольними хуліганами. Серед уболівальників «Арсенала» були прихильники «Челсі». Під прикриттям бійки ці два хулігани з ножем підрізали фаната ворожого клубу.
Реймс, схоже, не надто переконаний, кивнув. По якійсь хвилі мовчанки запитав знову:
А той твій? Ти впевнений, що це удар копитом довів його до такого стану?
Ньєман, не відповівши, обернувся до вікна. Крейдяний місяць малював на фасадах сусідніх будинків чудернацькі візерунки в пастельних тонах: чи то хмари, чи то райдуги, що линули над темно-зеленими пагорбами Нантерського парку.
Не розумію тебе, Пєре,знову здійняв голос Реймс.Чому ти весь час уплутуєшся до таких історій? Ти ж мав лише наглядати за порядком на стадіоні, та й по всьому. Чесне слово, я
Він замовк. Ньєман далі мовчав.
Тобі таке вже за віком не личить,додав Реймс.І не належить до твоїх обовязків. Наша з тобою угода була чітка й зрозуміла: більше жодної активної роботи, жодного насильства