Ньєман обернувся й підійшов до начальника.
Ближче до суті, Антуане. Навіщо ти викликав мене сюди посеред ночі? Коли ти мені подзвонив, ти ще нічого не міг знати про цю історію. То в чому річ?
Навіть тінь Реймса не поворушилась. Кремезні плечі, сиві кучері, наче витесаний із каменю, профіль. Окружний комісар мав вигляд сторожа маяка. Натомість він уже кілька років очолював Центральний відділ боротьби з торгівлею людьмиЦВБТЛ. Ця складна абревіатура означала попросту найвищий орган поліції моралі. Ньєман знав Реймса віддавна, ще до того, як той добувся цієї тепленької адміністративної посади. Тоді вони обоє були простими копами, швидкими і вправними, яким ні дощ, ні сніг не були перешкодою. Ньєман нахилив свою коротко стрижену голову й повторив запитання:
То в чому річ?
Реймс зітхнув.
Ідеться про вбивство.
У Парижі?
Ні, у Ґерноні. Це в департаменті Ізер, неподалік Ґренобля.
Університетське містечко.
Ньєман присунув стілець і сів навпроти окружного комісара Я слухаю.Тіло знайшли сьогодні під вечір. В ущелині між скелями над річкою, що тече довкола кампусу. Усе вказує на те, що маємо справу з маніяком.
Що відомо про жертву? Це жінка?
Ні, чоловік. Юнак. Схоже, університетський бібліотекар. Тіло було голе. Зі слідами тортур: різані рани, опіки Ще мені казали, начебто його задушили.
Ньєман сперся ліктями на стіл і став вертіти в руках попільничку.
Навіщо ти мені все це розповідаєш?
Тому що збираюся відправити тебе туди.
Що? Через це вбивство? Але ж ґренобльська поліція за тиждень схопить убивцю
Не клей дурня, Пєре! Ти чудово знаєш, що такі справи ніколи не бувають простими. Ніколи. Я розмовляв із тамтешнім слідчим суддею. Він хоче, щоб ми надіслали їм фахівця.
Фахівця з чого?
З убивств. І з моралі. Він підозрює сексуальний мотив.
Одним словом, щось на кшалт цього.
Ньєман витягнув шию до світла й мало не обпікся об галогенну лампу.
Антуане, ти щось недоговорюєш.
Цей суддя його звати Бернар Терпант. Він мій давній приятель. Ми з ним земляки, обоє з Піренеїв. Ця справа його страшенно непокоїть, тямиш? Він хоче її розплутати якомога швидше. Без галасу, преси й усієї цієї дурні. За кілька тижнів відновлюється навчання в університетірозслідування треба завершити до цього часу. Я впевнений, що мені немає потреби тобі це пояснювати.
Ньєман підвівся й знову підійшов до вікна. Він скинув поглядом на світляні маківки ліхтарів, на темні крони дерев у парку. У скронях досі стугоніло, а перед очима стояли жорстокі сцени останніх годин: удари ножа, кільцева дорога, гонитва кортами «Ролан Ґарроса». Поліціянт подумав, мабуть, у тисячний раз, що коли б не Реймсів дзвінок, він напевне вбив би людину. І ще подумав, що ці напади некерованої люті позбавляли його відчуття часу та простору й туманили розум так, що він ладен був скоїти найстрашніше.
То як?запитав Реймс.
Ньєман обернувся і сперся на віконну раму.
Я вже чотири роки не проваджу таких розслідувань. Чому ти пропонуєш цю справу мені?
Я потребую людини, яка дасть результат. А тобі ж відомо, що центральне управління може вибрати будь-кого зі своїх людей і надіслати його будь-куди у Франції.Чути було, як у темряві його великі пальці барабанять по столу.Ось я й користуюся зі своєї невеликої влади.
Ньєман усміхнувся, блимнувши окулярами в металевій оправі.
Випускаєш звіра з клітки?
Випускаю звіра з клітки. Для тебе це буде ковток свіжого повітря. Для менепослуга, яку я зроблю давньому товаришеві. Принаймні, доки там, ти нікому не натовчеш пики
Реймс узяв із факса кілька аркушів паперу, що біліли на столі.
Перші висновки жандармів. То ти берешся за справу чи ні? Ньєман підійшов до столу та склав учетверо ще теплі аркуші.Я тобі подзвоню пізніше. Може, матимеш якісь новини з лікарні.
Покинувши відразу вулицю Труа-Фонтано, Ньєман повернувся до своєї домівки на вулиці Лабрюєра, у Девятому окрузі. Просторе, майже порожнє, помешкання блищало паркетом, навощеним із ретельністю старої господині. Комісар узяв душ, обробив свої ранидоволі поверховіі глянув на себе в дзеркало. Кощаве, пооране зморшками обличчя. Коротко підстрижене волосся, що зблискує сивиною. Окуляри в металевій оправі. Ньєман посміхнувся до свого відображення. Не хотів би він перестріти на безлюдній вулиці когось із такою мармизою.
Узявши спортивну сумку, він кинув до неї трохи одежі, поміж сорочок і шкарпеток засунув помпову рушницю «Ремінґтон» дванадцятого калібру, а також кілька коробок із набоями та обоймами для швидкого перезаряджання свого револьвера. Потім дістав чохол для одягу і склав туди два зимових костюми й кілька краваток із рудуватим візерунком.
Дорогою до міської брами Порт-де-ля-Шапель Ньєман зупинився на бульварі Кліші й зайшов до «Макдональдсу», відчиненого цілодобово. Похапцем глитнув два «роял чизбургери», не спускаючи очей зі своєї машини, припаркованої другим рядом. Була третя година ночі. Брудною залою у білястому неоновому світлі сновигали знайомі примарні постаті. Негри в широченних лахах. Повії з довгими, на ямайський лад, косичками. Наркомани, безхатьки, пянички. Усі ці істоти належали до світу, що колись був Ньємановим,світу вулиці. Світу, який він покинув заради кабінетної роботи, респектабельної та добре оплачуваної. Для будь-якого іншого копа потрапити до центрального апарату було б неабияким успіхом. Для нього ж це було увязнення в клітці, хоч і золотій, та однаково клітці, у якій він знемагав духом. Ньєман знову глянув на нічних створінь, що оточували його. Ці привиддя були деревами з його лісу, того, у якому він колись скрадався мисливцем.
Ньєман мчав не зупиняючись, увімкнувши дальнє світло й не зважаючи на поліційні радари та обмеження швидкості. О восьмій ранку він вїхав на автостраду, що вела до Ґренобля. Проминувши Сен-Мартен-дЕр і Сен-Мартен-дУряж, він попрямував до Ґернона, що лежав біля підніжжя шпиля Ґран-Пік-де-Бельдонн. Дорога звивалася серед хвойних лісів та промислових зон, що чергувалися між собою. Панувала тут дещо похмура атмосфера, як у всякій глушині, де самі лише краєвиди не здатні своєю красою притлумити відчуття цілковитої пустки.
Комісар проїхав повз перші знаки, що вказували дорогу до університетського містечка. Удалині, в імлистому світлі хмарного ранку, вимальовувалися високі верхівя гір. Виїхавши з чергового закруту, Ньєман нарешті побачив у глибині долини університет: великі сучасні будівлі, блоки з рівчастого бетону, оточені зусібіч довгими газонами. Ця картина змусила Ньємана подумати про туберкульозний санаторій, що своїми розмірами не поступався невеличкому місту.
Комісар звернув із автостради й попрямував у долину. На заході він побачив кілька прямовисних річок, що, переплітаючись між собою, стікали з темних гірських схилів сріблястими потоками. Поліціянт пригальмував: легкий дрож пройняв його, коли він скинув поглядом на ці крижані струмені води, що спадали з вершини, то ховаючись у гущавині чагарнику, то відразу зявляючись, білі й блискучі, щоб за мить зникнути знову
Ньєман вирішив зробити невеличкий гак. Він зїхав із дороги й опинився під склепінням скроплених ранковою росою модрин і ялиць, а відтак виїхав на довгу рівнину, оточену високим муром чорних круч.
Комісар зупинився. Він вийшов із машини й дістав бінокль. Довго роздивлявся довкола, шукаючи річку, яку втратив із очей, аж доки не збагнув, що вона, діставшись улоговини, далі тече за стіною цих скель. Тепер він навіть міг її бачити у просвітах між камінням.
Раптом йому ще дещо впало у вічі. Ньєман сфокусував бінокль. Ні, він не помилився. Поліціянт повернувся до машини і рвонув на повній швидкості в напрямку до річки. В одній із розпадин між скелями він щойно помітив характерну ознаку Національної жандармеріїжовту флюоресцентну стрічку з написом:
ПРОХІД ЗАБОРОНЕНО
3
Ньєман зїхав у міжгіря, де виднілася звивиста стежина. Невдовзі він змушений був зупинитися: дорога була завузька для його седана. Комісар вийшов із машини, проліз попід огороджувальною стрічкою та дістався берега річки.
Плину води тут перешкоджала природна загата з брил каміння. Усупереч Ньємановим очікуванням потік, замість нуртуватий пінитися, розливався невеличким прозорим озерцем, тихим і спокійним. Немов обличчя, з якого раптом зникла вся лють. Далі, праворуч, річка відновлювала свій біг і вочевидь текла через місто, сіруваті обриси якого вимальовувалися в низині.
Раптом Ньєман завмер. Ліворуч якийсь чоловік сидів навпочіпки над водою. Комісар інстинктивно сягнув рукою по зброю, зачепивши наручники, які тихо дзенькнули. Чоловік обернувся до нього і всміхнувся.
Що ви тут робите?грубо запитав Ньєман.
Незнайомець не відповів одразу. Далі всміхаючись, він підвівся й стріпнув руками. Був це молодий чоловік з тендітними рисами обличчя та світлявим мяким волоссям. Замшева куртка, брюки зі стрілками.
А ви?дзвінким голосом парирував він.
Така зухвалість збентежила Ньємана.
Я з поліції,заявив він суворим тоном.Ви що, не бачили стрічки? Сподіваюся, у вас є вагома підстава порушити заборону, бо
Ерік Жуано, кримінальна поліція Ґренобля. Я прийшов сюди розвідати. Ще троє моїх колег мають прибути вдень.
Ньєман підійшов і став коло молодого поліціянта на вузькому березі.
А де ваші помічники?запитав він.
Я дав їм півгодинки перекуснути щось.Жуано безтурботно стенув плечима.Я хотів попрацювати тут сам, у спокої комісаре Ньєман.
Сивочолий поліціянт здивовано насупився.
Я вас одразу впізнав,незворушно, немов пояснюючи очевидне, промовив молодик.Ви Пєр Ньєман. Колишня зірка антитерористичного підрозділу. Колишній голова підрозділу боротьби з бандитизмом. Колишній мисливець на вбивць і наркодилерів. Одне слово, багато чого колишнього
Нахабство тепер входить до програми підготовки інспекторів?
Жуано вклонився дещо насмішкуватим рухом.
Даруйте мені, комісаре. Я лише хотів зробити ваш образ більш земним. Вам же відомо, що ви справжній кумир, супер-коп, на якого рівняється кожен молодий інспектор. Ви тут через убивство?
А ти як гадаєш?
Молодий поліціянт знову схилив голову.
Для мене велика честь працювати разом із вами.
Ньєман дивився на дзеркальну гладінь тихого плеса коло його ніг, немовби перетвореного ранковим промінням на скло. Із глибини, здавалося, линуло зеленаве світіння.
Розкажи, що знаєш про справу.
Жуано показав очима на стрімку, наче стіна, скелю.
Тіло знайшли там нагорі.
Нагорі?перепитав Ньєман, споглядаючи на кручі, гострі виступи яких кидали різкі тіні.
Атож. На висоті пятнадцяти метрів. Убивця засунув тіло в одну з ущелин тої скелі й надав йому дивної пози.
Якої саме?
Жуано трохи присів, виставивши вперед коліна і схрестивши руки на грудях.
Пози ембріона.
Оригінально.
У цій справі немає нічого банального.
Мені казали про рани, опіки,мовив Ньєман.
Трупа я ще не бачив. Але, як видається, на ньому справді є численні сліди тортур.
Смерть настала внаслідок цих тортур?
Наразі ще не встановлено. На шиї також є глибокі слідиознаки задушення.
Ньєман знову глянув на озерце й побачив своє чітке відображеннякоротко стрижена голова, синє пальто.
А тут? Знайшов що-небудь?
Ні. Годину вже намагаюся знайти тут бодай якусь зачіпку. Анічогісінько. Я гадаю, жертву було вбито не тут. Убивця лише привіз її сюди й затягнув нагору.
Ти піднімався на ту скелю?
Піднімався. Там також нічого вартого уваги. Убивця вочевидь видерся на вершину з іншого боку, а тіло спустив сюди на мотузці. Потім спустився сам за допомогою другої мотузки й запхнув свою жертву в цю розколину. Либонь, завдав собі неабиякої праці, щоб укласти труп у такій картинній позі. Дивина, та й годі.
Ньєман знову поглянув на прямовисну скелю, шерехату, наїжачену гострими виступами. Зі свого місця він не міг оцінити точно, але йому здавалося, що западина, у якій знайшли тіло, була посередині, на однаковій відстані що від землі, що від верхівки кручі. Комісар рвучко обернувся.
Їдьмо.
Куди?
До лікарні. Хочу подивитися на труп.
Голе тіло, накрите до плеч, лежало боком на блискучому столі. Чоловік скулився клубком, немовби ховаючи обличчя від удару блискавки. Плечі зсутулені, голова похилена, руки стиснуті в кулаки між зігнутими колінами під самим підборіддям. Бліда шкіра, напружені мязи, плоть, пошматована ранами,усе це надавало трупові дуже реального, майже нестерпного вигляду. Шия була вся посмугована довгими порізами, немовби чоловікові намагалися перетяти горло. На скронях проступила синя павутина вен, які набрякли, наче весняні потоки, що ось-ось вийдуть із берегів.
Ньєман підвів очі й оглянув усіх присутніх у морзі. Тут був високий і худий, з короткими вусиками, слідчий суддя Бернар Терпант, дебелий, з хиткою, наче у вантажного судна, ходою капітан Роже Барн, очільник ґернонської жандармерії, і капітан Рене Вермон, делегований розшуковий відділом жандармерії,невеличкий лисуватий чоловічок, із вкритим червоними плямами обличчям і свердликами очей. Жуано тримався позаду з виглядом запопадливого стажиста.
Особу вбитого встановили?запитав Ньєман, ні до кого конкретно не звертаючись.
Барн чітко, по-військовому, ступив уперед і прочистив горло, перш ніж відповісти:
Імя жертвиРемі Кайюа, пане комісаре. Вікдвадцять пять років. Останні три роки працював на посаді старшого бі бліотекаря в Ґернонському університеті. Труп сьогодні вранці впізнала дружина загиблого, Софі Кайюа.
Вона заявляла про зникнення?
Так, учора ввечері. За її словами, напередодні чоловік пішов на прогулянку до піку Мюре. Вихідними він завжди ходив сам у гори. Іноді ночував у одному з гірських пристановищ. Тому вона спершу не надто непокоїлася. Аж до вчорашнього вечора, коли
Барн затнувся на півслові: Ньєман відгорнув покривало з тіла. Присутніх охопив мовчазний жах, безгучний крик застряг кожному в горлі. Живіт і огруддя жертви було списано чорними ранами, усіляких розмірів і форм. Порізи з фіолетовими краями, різнобарвні опіки, синці, схожі на плями сажі. Довкола передпліч і запястків ішли неглибокі рубцітак, наче чоловіка звязували дротом.
Хто знайшов тіло?
Одна дівчинаБарн кинув оком до матеріалів справи.Фанні Феррейра. Викладає в університеті.
Як це сталося?
Барн знову прочистив горло.
Вона спортсменка, захоплюється рафтингом. Ну, знаєте, це коли сплавляються швидкою гірською річкою у спеціальному костюмі й ластах. Це дуже небезпечний спорт і
То як вона знайшла тіло?
Вона доплила до загати з каміння біля підніжжя гірського пасма, що оточує кампус. Коли видиралася на цю купу каміння, вона й помітила тіло в скельній западині.
Це вона вам так розказала?
Барн невпевнено роззирнувся довкола.
Ну так, я
Комісар скинув покривало повністю й обійшов довкола скуленого мерця, додивляючись до його блідої шкіри і шпичакуватого черепа з майже налисо обстриженим волоссям.
Потім узяв медичний висновок про смерть, який простягнув йому Барн, і побіжно переглянув надруковані на машинці сторінки. Документ склав сам головний лікар, який, одначе, не зміг визначити час смерті. Він обмежився описом видимих ран і висновком, що смерть настала внаслідок задушення. Щоб дізнатися більше, потрібно було розгинати труп і робити розтин.
Коли прибуде судмедексперт?
Чекаємо з хвилини на хвилину.
Комісар підійшов до вбитого. Нахилився, вдивляючись у риси його обличчя. Доволі вродливе молоде лице, із заплющеними очима. Без жодних слідів ударів чи тортур.
Хтось торкався до його обличчя?
Ніхто, комісаре.
Очі в нього так і були заплющені?
Барн кивнув. Двома пальцями, великим і вказівним, Ньєман обережно підняв повіки вбитого. І тоді сталося неймовірне: з правого ока поволі викотилася велика прозора сльозина. Уражений комісар здригнувся: мрець плакав.
Ньєман скинув поглядом на присутніх, але ніхто не помітив цього приголомшливого випадку. Він опанував себе і, намагаючись приховати свої дії від інших, знову підняв повіку. Те, що комісар побачив, довело йому, що він не збожеволів і що це вбивство було тим, якого кожен слідчий боїться або чекаєзалежно від характеруусе своє життя.