Гаразд,мовив Карім.Розкажіть мені все, що знаєте.
О котрій годині ви це помітили?
Зітхнувши, старий відказав:
Я прийшов о шостій. Нині в нас тут похорон.
А востаннє коли ви тут проходили?
У пятницю.
Отже, до гробівця могли залізти будь-коли протягом цих вихідних?
Ага. Тільки, думаю, це сталося сьогодні вночі.
Чому ви так гадаєте?
Бо в неділю по обіді падав дощ, а всередині сухо Значить, двері тоді ще були зачинені.
Ви живете десь тут поруч?запитав Карім.
Поруч тут ніхто не живе.
Араб обвів очима невеличке кладовище, яке дихало спокоєм і тишею.
Волоцюги в ці краї не навідуються?запитав він.
Ні.
А якісь підозрілі відвідувачі? Може, траплялися випадки вандалізму? Окультні ритуали?
Ні, не траплялися.
Розкажіть мені про цю могилу.
Сторож сплюнув на жорству.
Нема чого розказувати.
Цілий гробівець для однієї дитини? Якось дивно, хіба ні?
Еге ж, дивно.
Ви знаєте батьків?
Ніколи їх не бачив.
У 1982 році ви ще не працювали тут?
Ні, не працював. А мій попередник уже помер,хихотнув сторож.Наш брат теж віддає кінці
За гробівцем, схоже, доглядають.
Я й не кажу, що не доглядають. Хтось приходить, тільки я не знаю цих людей. Я чоловік досвідчений: тямлю, як швидко псується камінь; скільки живуть квіти, навіть ті пластмасові. Я знаю, як усе заростає будяччям, бурянами та іншою поганню. Можу сказати, що за цим гробівцем добре дбають і приходять часто. Але я ніколи нікого тут не бачив.
Карім замислився. Він знову присів і ще раз оглянув маленьку овальну рамку на камені. Не підводячи очей, він звернувся до сторожа:
У мене таке враження, що зловмисники викрали фото дитини.
Га? Мо й так.
Ви не памятаєте його обличчя? Обличчя цього хлопчика?
Ні, не памятаю.
Карім підвівся й, стягуючи рукавички, промовив наостанок:
Протягом дня сюди прибуде група спеціалістів, щоб зняти відбитки пальців та всі інші можливі сліди. Тому мусите скасувати сьогоднішній похорон. Скажете, що будуть провадитися роботи, що сталася аварія на водогоні, будь-що. Аби тільки на цвинтарі сьогодні не було сторонніх, зрозуміло? А тим паче журналістів.
Старий мовчки кивнув, коли Карім уже прямував до брами. Удалині почулося одноманітне бамкання дзвонів. Вибило девяту годину.
9
Перш ніж податися до комісаріату й скласти звіт, Карім вирішив ще раз заскочити до школи. Сонце розкидало жмутки мідяного проміння по дахах будинків. Поліціянт знову подумав, що день має видатися пречудовим, і від цієї простої думки його занудило.
У школі він узявся розпитувати директорку:
Скажіть, чи вчився тут у вісімдесяті роки хлопчик на імя Жюд Ітеро?
Жінка манірно глянула на нього, бавлячись широкими рукавами своєї кофтини.
Уже напали на слід, інспекторе?
Будьте ласкаві мені відповісти.
Ну треба подивитися в старих журналах.
Ходімо, подивімося. Негайно.
Директорка знову повела Каріма до маленького кабінету з вазонами.
Вісімдесяті роки, ви казали?перепитала вона, водячи пальцем по шерегу течок за склом.
Вісімдесят другий, вісімдесят перший і раніше,відказав Карім.
Раптом він помітив, що жінка збентежилася.
Що сталося?
Дивно! Сьогодні вранці я не помітила
Що саме?
Журнали За вісімдесят перший і вісімдесят другий роки Вони щезли
Відсторонивши директорку, Карім придивився до коричневих корінців поставлених вертикально течок. На кожному була наліпка з роком. 1979, 1980 Двох наступних справді бракувало.
Що саме в цих журналах?запитав Карім, гортаючи один із них.
Списки учнів. Нотатки вчителів. Це такі собі щоденники шкільного життя
Поліціянт узяв журнал за 1980 рік і поглянув на прізвища учнів.
Якщо дитині у вісімдесятому році виповнилося вісім років, у якому класі вона була б?
У другому початковому. Або навіть першому середньому. Карім переглянув відповідні списки: Жюда Ітеро там не було.
А в школі є ще якісь документи, з яких можна було б дізнатися прізвища тих, хто вчився тут у вісімдесят першому й вісімдесят другому роках?
Директорка замислилася.
Ну Треба глянути на горищі Там зберігаються, наприклад, журнали з їдальні зі списками дітей. Або звіти про медичні огляди. Ходіть зі мною. Там ніколи ніхто не буває.
Вони поспіхом піднялися нагору вкритими лінолеумом сходами. Ця справа, схоже, неабияк схвилювала жінку. Вони пройшли вузьким коридором і дісталися залізних дверей, перед якими директорка стала наче громом ударена.
Це Це неможливо,промовила вона.Сюди теж удерлися
Карім оглянув замок. Двері було відімкнено знову ж таки дуже вміло. Поліціянт ступив кілька кроків досередини. Це було просторе мансардне приміщення без вікон, окрім заґратованого дахового віконця. На залізних стелажах лежали стоси паперів і течок. Від запаху сухого паперу й пилу Карімові задерло в горлі.
Де лежать теки за вісімдесят перший і вісімдесят другий роки?запитав він.
Директорка мовчки підійшла до однієї з поличок і взялася перебирати грубі стоси паперів. За кілька хвилин жінка оголосила:
Також зникли.
Карім відчув, як по тілу побігли мурахи. Школа. Цвинтар. 19811982 роки. Хлопчик на імя Жюд Ітеро. Усе складалося докупи.
Ви вже працювали в цій школі у 1981 році?запитав він.
Та що ви, інспекторе!з кокетливим докором проворкотіла жінка.Я була ще студенткою
Нічого особливого не сталося в школі тими роками? Може, вам розповідали про якийсь незвичайний випадок?
Ні. А що ви маєте на увазі?
Смерть одного з учнів.
Ні, я ніколи про таке не чула. Але я могла б порозпитувати.
Де?
У місцевому комітеті освіти. Я
Ви могли б також дізнатися, чи навчався протягом цих років у вашій школі хлопчик на імя Жюд Ітеро?
Звісно жодних проблем, інспекторе.Директорка аж засапалася.Я
Довідайтесь якомога швидше. Я заїду незабаром.
Уже збігаючи сходами, Карім зупинився на півдорозі й обернувся.
Ще одне. Щоб ви знали, тепер до поліціянта належить звертатися не «інспекторе», а «лейтенанте». Як в Америці.
Директорка широко розплющила свої великі очі, дивлячись услід тіні, що зникала.
Серед усіх поліціянтів Сарзака найменше Карім зневажав свого начальника Крозьє. Не тому, що той був його начальником, а тому, що Крозьє пречудово знав своє місто й часто демонстрував чуття справжнього слідця.
Анрі Крозьє, колишній військовий пятдесяти чотирьох років, родом із Ло, працював у французькій поліції вже років двадцять. Ніс картоплиною, напомаджене й зачесане, наче шкребком, волосся. Він випромінював суворість і жорсткість, але часом міг виявитися несподівано добродушним. Крозьє був самітником. Не мав ні дружини, ні дітей, і щоб уявити його біля родинного вогнища, потрібно було мати неабияку фантазію. Ця самотність ріднила його з Карімом, але на цьому їхня схожіть закінчувалася. Поза тим Карімів начальник мав усі риси обмеженого шовіністичного поліціянта. Щось на кшталт нишпорки, який в наступному житті хотів би народитися німецькою вівчаркою.
Карім постукав і зайшов до кабінету. Металеві картотечні шафки. Запах ароматизованого тютюну. Плакати, що прославляють французьку поліцію: неприродні пози, погано сфотографовані постаті. Араб знову відчув напад нудоти.
Що там за шарварок?сидячи за робочим столом, запитав Крозьє.
Пробралися до школи й осквернили могилу. В обох випадках діяли дуже тихо й дуже фахово. І дуже дивно.
Крозьє скривився.
Що вкрали?
У школікілька старих журналів. На цвинтаріще не знаю. Треба ретельніше оглянути гробівець, де
Ти гадаєш, ці дві справи повязані?
Що ж іще лишається гадати? Протягом тих самих вихідних два подібних злочини в Сарзаку. Чималенький стрибок у статистиці.
А що їх повязує, ти вже знаєш?
Крозьє прочистив свою почорнілу люльку. Карім подумки всміхнувся: начальник був пародією на комісарів поліції із серіалів у жанрі «нуар», популярних у пятдесяті роки.
Так, я зясував дещо,почав він.Звязок непевний, але
Кажи.
В оскверненому гробівці поховано хлопчика з досить незвичним іменемЖюд Ітеро. Він помер десятилітнім, у вісімдесят другому. Може, ви памятаєте його?
Ні, не памятаю. Кажи далі.
Так ось: викрадені шкільні журнали стосуються вісімдесят першого й вісімдесят другого років. Я подумав, що, можливо, Жюд навчався в цій школі саме в ті роки
У тебе є якісь докази цього припущення?
Нема.
А в інших школах ти перевірив?
Ще ні.
Крозьє дмухнув у люльку, як моряк Попай. Карім підійшов ближче і якомога запопадливішим голосом промовив:
Дозвольте мені взятися за цю справу, комісаре. Я нюхом чую: тут щось не так. Усе це якось повязане між собою. У це важко повірити, але в мене таке враження, що працювали справжні профі. Вони щось шукали. Насамперед треба знайти батьків хлопчика, а потім я проведу ретельний огляд гробівця. Я Ви не згодні?
Комісар, опустивши очі, зосереджено набивав люльку.
Це скіни,пробурмотів він.
Що?
Крозьє підвів очі й подивився на Каріма.
Я кажу, що на цвинтаріце справа рук бритоголових.
Яких бритоголових?
Комісар розсміявся і склав руки на грудях.
Ось бачиш: тобі ще багато чого належить дізнатися про наше маленьке містечко. Їх чоловік тридцять. Живуть у покинутому складі, де колись зберігали мінералку, біля Келюса. Двадцять кілометрів звідси.
Абдуф замислився, не зводячи очей із Крозьє. Масне комісарове волосся вилискувало на сонці.
Мені здається, ви помиляєтеся.
Сельє розповів мені, що могила єврейська.
Та ж ні! Я йому просто сказав, що «Жюд»імя єврейського походження. Але ж це ще нічого не значить. На гробівці немає жодного символу, повязаного з іудаїзмом, а, крім того, євреї воліють ховати небіжчиків поруч із ріднею. Комісаре, цей хлопчик помер десятилітнім. На єврейських могилах у таких випадках завжди є якийсь малюнок, якийсь знак, що відображає передчасну смерть. Щось на кштал невивершеної колони чи зламаного дерева. Це похованняхристиянське.
Ти бач, який мудрагель. Звідкіля ти це все знаєш?
Читав.
Це справа рук скінхедів,незворушно повторив Крозьє.
Але ж це казна-що! До гробівця вдерлися не расисти. Навіть вандалізму немає жодних ознак. Зловмисники прийшли туди не для того
Каріме!урвав його Крозьє дружнім тоном, у якому, однак, чулася легка напруга.Я завжди ціную твої думки й поради. Але начальник тут поки я. Повір старому псові: слід веде до бритоголових. Гадаю, що твій візит до них усе нам прояснить.
Карім випростався й ковтнув слину.
Ви мене відправляєте самого?
Тільки не кажи мені, що боїшся купки голомозих недолітків.
Карім промовчав. Крозьє полюбляв улаштовувати своїм підлеглим такі випробування. Це була з його боку одночасно і підлість, і відзнака. Лейтенант стиснув руками край столу. Що ж, хоче Крозьє пограти,пограємо.
Пропоную вам угоду, комісаре.
Отакої!
Я поїду до скінів. Сам-один. Потрушу їх трохи й відзвітую вам до першої години дня. Навзамін ви добудете мені дозвіл обшукати гробівець на законних підставах. Також я хочу порозмовляти з батьками хлопчика. Сьогодні.
А якщо це скіни?
Це не скіни.
Крозьє запалив люльку. Тютюн затріскотів, наче оберемок сіна.
Згода,пихнув Крозьє.
Отже, після Келюса я беруся за розслідування?
Якщо тільки я матиму твій звіт до першої. Однаково скоро хлопці з криміналки сядуть нам на хвіст.
Молодий поліціянт рушив до дверей. Він уже взявся за ручку, коли комісар гукнув:
Я впевнений, скіни будуть у захваті від твого стилю.
Карім зачинив двері під вибухи реготу старого пронози.
10
Добрий поліціянт повинен знати свого ворога як облупленого. Знати всі його звички, всі личини. Скінхедів Карім знав досконало. У Нантері він кілька разів зіштовхувався з ними в жорстоких вуличних бійках. Коли вчився в поліційній школі, присвятив їм детальну доповідь. Тепер, коли він мчав на повній швидкості до Келюса, араб відсвіжував у голові свої знання, оцінюючи таким чином свої шанси проти цих мерзотників.
Насамперед він пригадав, як за вбранням відрізнити дві їхні основні гілки. Скінхеди не всі дотримувалися крайніх правих поглядів. Були ще «червоні» скіни, які належали до крайньої лівиці. Натреновані представники різних рас, що жили за своїм кодексом честі, вони були не менш небезпечними за неонацистів, якщо не більше. Але проти цих у Каріма ще був бодай якийсь шанс. Він коротко пригадав ознаки кожної групи. «Коричневі» скіни носили бомбери, військові куртки англійських пілотів, лицевим, блискучим і зеленим, боком. «Червоні», навпаки, одягали їх навиворіт, флюоресцентним помаранчевим боком назовні. «Праві» шнурували свої тяжкі черевики білими або червоними шнурівками, «ліві»жовтими.
Близько одинадцятої години ранку Карім зупинився перед покинутим складом із вивіскою «Вода з долини». Високі стіни із хвилястого голубого пластика зливалися з блакиттю неба. Перед дверима стояв чорний автомобіль марки «DS». Витративши кілька секунд на підготування, Карім вискочив із машини. Покидьки мали бути всередині: либонь, відсипаються після чергової пиятики.
Він підійшов до будівлі, намагаючись дихати розмірено, повторюючи подумки те, що мало визначити його найближче майбутнє: зелені куртки, білі або червоні шнурівки«коричневі»; помаранчеві куртки, жовті шнурівки«червоні».
Лише в другому випадку він має шанс вибратися звідси цілим.
Карім глибоко вдихнув і штовхнув розсувні двері. Йому не знадобилося навіть дивитися на шнурівки, щоб зрозуміти, до кого він потрапив. На стінах червоною фарбою були намальовані свастики. Нацистські символи сусідили із зображеннями концентраційних таборів і збільшеними світлинами замордованих алжирських полонених. Під стіною, у зелених бомберах, стояла ватага бритоголових, що дивилися на Каріма. Тяжкі черевики зблискували в півтемряві залізними вставками. Крайні праві, найжорстокіші. Карім знав, що всі вони на внутрішньому боці нижньої губи мають витатуйоване слово «SKIN».
Поліціянт зосередився, напружився, наче рись, що готується до стрибка, і став шукати очима їхню зброю. Йому відомий був арсенал цих психів: американські кастети, бейсбольні битки й пістолети для самозахисту з подвійним зарядом шроту. А ще мерзотники десь напевне ховали помпові рушниці, заряджені гумовими кулями.
Те, що він побачив, було навіть гірше.
Жінки-скінхедки. Теж із голеними головами, на яких лишився тільки чубчик і два довгих пасма, що спадали на скроні. Дебелі проспиртовані дівахи, лютіші, либонь, за своїх дружків. Карім проковтнув клубок, що підступив йому до горла. Він зрозумів, що справу доведеться мати не з кількома неробами, а зі справжньою бандою, яка вочевидь переховувалася тут, чекаючи на нагоду для бешкету. Карімові шанси вибратися звідси танули на очах.
Одна з жінок приклалася до пива, потім роззявила рот і ригнула. Спеціально для Каріма. Решта вибухнули реготом. Усі вони за зростом не поступалися поліціянтові.
Намагаючись говорити голосно й твердо, Карім промовив:Окей, чуваки. Я з поліції. Я прийшов, щоб поставити вам кілька запитань.
Скіни посунули на нього. З поліції чи не з поліції, Карім був для них передусім арабом. А шкура араба не варта й ламаного гроша для такої наволочі. Та навіть і для Крозьє та інших його колег-поліціянтів. Лейтенант здригнувся. На якусь коротку мить ніби земля запалася йому під ногами. Карімові здалося, що проти нього все місто, вся країна, а може, й увесь світ.
Лейтенант вихопив свій автоматичний пістолет і здійняв його догори. Цей жест на якусь мить зупинив напасників.
Повторюю: я з поліції і я хочу грати з вами по-чесному. Він повільно поклав пістолет на іржаву бочку. Бритоголові мовчки дивилися на нього.
Я лишаю свою зброю тут. Але щоб ніхто її не торкався, поки ми розмовлятимемо.
Карімів пістолет, «Ґлок21», був новою моделлю, виготовлений на сімдесят відсотків із надлегкого полімеру. Пятнадцять набоїв у магазині плюс один у набійнику і світляний приціл. Поліціянт був певен, що скіни такого ніколи не бачили. Він їх тримав у кулаці.