Ну, якщо чесно, ми його не заробили,єхидно зауважив Тодд.
Вони дві години пили пиво в Ґатвіку, поки не сіли на літак до Алжираще тисяча миль перельоту. Там вони вісім годин чекали на пересадку, а втім, у розпеченому і переповненому аеропорті здавалося, що вони тяглися вічність. Проте з кожною милею і зміною культур у них зміцнювалося відчуття, що вони залишають переслідувачів усе далі позаду. Пролетівши ще дві тисячі миль за пять годин, об одинадцятій тридцять вечора вони приземлилися в Дакарі. Незважаючи на пізній час, у аеропорті вирувало життягриміла музика, торгівці надокучливо пропонували ювелірні прикраси, шкіряні вироби й свіжі фрукти. За головним входом жебраки зграями атакували всіх світлошкірихбілих і азіатів. Марка й Тодда зовсім заштовхали, але їм удалося врятуватися в таксі. Через двадцять хвилин вони підїхали до готелю «Редіссон Блю» на Сі-Плаза.
Зола забронювала на своє імя два номери біля басейну і заплатила на тиждень уперед. Вочевидь, вона щось навигадувала про Марка й Тодда, бо їх ушановували, наче якихось сановників. Ніхто навіть не спитав у них паспортів. Це був їхній перший візит до Африки, й вони навіть не ризикували помислити, як надовго він затягнеться. Після такої веремії в минулому вони не були певні в майбутньому. Отже, десь по дорозі вони вирішили жити теперішнім і ні за чим не шкодувати. Все могло скластися й гірше. Сліпали би зараз, готуючись до адвокатського іспиту.
БЛИЗЬКО ДВАНАДЦЯТОЇ ДНЯ в неділю, коли полуденне сонце розжарило керамічну плитку доріжок довкола басейну й вздовж терас, Марк вибрався з номеру, примружився від сліпучого світла, потер очі, підійшов до краю басейну й стрибнув у воду. Вода була приємнасолона й тепла. Він зробив кілька запливів туди-сюди по-собачому, потім здався й сів у мілкій частині по підборіддя у воді та спробував згадати, де він був якийсь тиждень тому. У Вашингтоні. Ранок після пиятики з товаришами з юридичної школи. Наступного дня після появи в суді разом із Філом Саррано, де на них накинулися всі ті розлючені люди. День, коли він мав би закінчити Фоґґі-Боттом і вирушити завойовувати світ.
Світ не завоювався, але, безперечно, поіншав. Було цілими тижнями нічого не траплялося, і раптом, як цього тижня, через бурхливість подій губився лік дням. Тиждень тому вони мріяли про гроші, а тепер ховають цілу купу в сенегальському банку, де їх нікому не знайти.
Через те, що їхні організми були звірені за одним годинником, незабаром зявився Тодд і шубовснув у воду. Він і не думав плавати, нарізаючи кола, просто махнув прислужнику та замовив напої. Випивши по дві, вони взяли душ і одяглися в той самий одяг. Похід за покупками вінчав їхній список справ.
Проте на їхній компаньйонці було таке, чого вони раніше не бачили. Зола прибула в ресторан готелю в яскравій червоно-жовтій сукні, що спадала до самої підлоги. З низкою чималих барвистих намистин і з квіткою у волоссі, вона справляла вельми африканське враження. Вони обіймалися знов і знов, але обережно, аби не привертати зайвої уваги. Ресторан був заповнений туристами наполовину, здебільшого європейцями.
Коли вони посідали, Тодд зауважив:
Маєш приголомшливий вигляд.
Золо, давай одружимось,запропонував Марк.
Стривай,сказав Тодд,я перший збирався запропонувати.
Вибачте,сказала Зола,але досить із мене білих хлопців на свій клопіт. Знайду собі кльового африканця і буду вертіти ним, як захочу.
Так ти й нами три роки вертіла,сказав Марк.
Еге ж, тільки ви огризалися і забагато брехали. А я хочу хлопця, який мовчить, поки не спитають, і завжди каже правду.
Бажаю успіху,знизав плечима Тодд.
Підійшла офіціантка й вони замовили напої. Хлопці пили пиво, Золачай. Вони спитали її про сімю. Рідні в безпеці, ніяк не натішаться. Спочатку натерпілися тюремних жахіть, але тепер у них усе добре. Від поліції чи якихось інших владних структур ані слуху, ані духу. Вона та Бо хочуть зїхати від батьків, бо їм потрібен особистий простір. Абду, повернувшись у Сенегал, у мусульманське середовище, знову взявся за стару домінантну поведінку. А втім, він, як і Фанта, вже занудилисяпісля чотирьох місяців бездіяльності у центрі затримання скучили за роботою. Але в цілому життя налагодилося, хоча й трохи невлаштоване. Їхня адвокатка зараз працює над тим, щоб поновити їм громадянство й зробити документи.
Зола хотіла знати про події останніх двох тижнів, починаючи з того моменту, як їх заарештували: про їхню втечу до Брукліна, а потім на Барбадос. Марк і Тодд по черзі повідали свої історії, всі падали зо сміху. Офіціантка повернулася з напоями, і Зола наполягла, щоб вони замовили курча яссатрадиційну сенегальську стравусмажене курча під цибулевим соусом. Коли офіціантка відійшла, Марк і Тодд продовжили розповідь. Сцена із суддею Ебботом, коли половина глядачів кинулася через барєр і ледве їх не розірвала, потребувала від оповідачів особливих зусиль, бо всі троє просто давилися сміхом.
На них почали позирати з інших столиків, і вони трохи вгамувалися. Насолодившись курчам ясса, вони перейшли до десерту. За міцною кавою їхні голоси стишилися, а розмова посерйознішала.
У нас очевидна проблема,промовив Марк.Ми тут просто у кількаденній відпустці й подорожуємо з підробленими паспортами. Якщо нас спіймають, то запроторять в ту саму вязницю, де сиділи твій батько й Бо. Двоє білих чувачків у по-справжньому жахливій тюрмі.
Ні,похитала головою Зола,у вас усе в порядку. Можете залишатися тут скільки завгодно, ніхто нічого не скаже. Просто залишайтеся серед білих і не відходьте далеко від узбережжя. І не робіть нічого такого, що привертає увагу.
А як тут ставляться до гомосексуалів?спитав Тодд.
Ну, не знаю,насупилася вона.Ніколи не питала. А ви що, покохалися? Побули без мене якихось два тижні і...
Ні, просто спіймали на собі погляди, коли вписувалися учора вночі до готелю. Ми мовби пара. Так міркують люди.
Я читав,додав Марк,що одностатеві взаємини не схвалюють у більшості африканських країн, особливо мусульманських.
Тут це не настільки прийнятне, як у США, але ніхто вас не турбуватиме. На узбережжі десятки готелів із блідолицими туристами, здебільшого з Європи. Ви впишетеся.
Я десь читав, що тут дуже люті лягаві,промовив Тодд.
Не на узбережжі. Туризм надто важливий. Але не забувайте, що вони можуть затримати вас без поважних причин і запитати документи. Двоє білих хлопців не в тій частині міста можуть привернути їхню увагу.
Схоже на расове профілювання,сказав Марк.
Так отож, ті самі яйця, тільки в профіль.
Вони проговорили ще майже дві години. Після тимчасового затишшя в розмові Зола нахилилася ближче й запитала:
Отже, якщо чесно, в наскільки серйозну халепу ми встряли?
Марк із Тоддом перезирнулися. Тодд почав першим:
Залежить від здійснення розрахунків. Якщо по завершенні виплат ніхто нічого не запідозрить, то ми, певно, провернули ідеальну аферу. Потиняємося тут пару тижнів, можливо, переведемо решту грошей з Барбадосу та впевнимося, що все тишком-нишком.
Після чого просто повернемося додому,додав Марк.Будемо триматися подалі від Вашингтона та Нью-Йорка і тривалий час будемо насторожі. Коли історія із «Свіфт-банком» забудетьсями чисті й вільні.
З іншого боку,сказав Тодд,якщо хтось щось запідозрить, нам доведеться перейти до плану «бе».
І що це за план?
Ще не придумали.
А що з тією веремією у Вашингтоні?спитала вона. Маю вам сказати, хлопці, мені не до вподоби бути звинувачуваною в правопорушенні, навіть у такому дрібному, як незаконна адвокатська практика.
Ми ще не звинувачені,пояснив Марк.Окрім того, не забувай, що ми добряче заплатили адвокату, аби він затягнув справу й добився угоди. Вашингтон мене не хвилює.
А що тебе хвилює?
Марк трохи помізкував і сказав:
«Коен-Катлер». Вони затримали виплату адвокатських гонорарів. Можливо, це червоний сигнал.
ПІСЛЯ СНІДАНКУ ЗОЛА ПІШЛА, а вони подрімали, поплавали в басейні і, не відходячи від нього, напилися. Наприкінці дня, з прибуттям молодих пар із Бельгії, метушня довкола басейну суттєво пожвавилася. Репіжила музика, невпинно зростав натовп, а Марк із Тоддом сиділи віддалік і насолоджувалися видовищем.
О сьомій повернулася Зола з двома великими торбами, повними добрановими ноутбуками й передплаченими мобільними телефонами. Кожен із них завів собі по кілька адрес електронної пошти. Вони пройшлися по різних сценаріях стосовно безпеки, поговорили про гроші, але якихось серйозних рішень не прийняли. Джетлаг давався взнаки і Маркові з Тоддом треба було виспатися. Після девятої вечора Зола попрощалася і пішла додому.
44
ВИКЛИК НАДІЙШОВ НА ТРЕТІЙ Тоддів телефон, перший із його передплачених, той, що він купив у Вашингтоні того дня, коли Зола вилетіла до Сенегалу. Тепер він мав і четвертий телефон, і не добирав розуму, як і його друзі, як їм поєднати всі ці пристрої, аби користуватися надалі тільки одним. Це здавалося неможливим.
Номер третього телефона він дав пану Рудольфу Річарду, і він почув від нього спустошливу новину. Пан Річард пояснив, що вирішив за краще скористатися телефоном, аби не залишати слідів у інтернеті. Щойно з ним звязалося ФБР із питаннями щодо переказу грошей фірми «Лусеро та Фрейжер» з бруклінського відділення «Сітібанку». Звісно, він не відповів на жодне з їхніх питань і не підтвердив наявності рахунку «Йорк і Орандж» в його банку. Він нічого їм не сказав, як і завжди, бо ФБР не має ніяких повноважень на Барбадосі. Проте він, пан Річард, вважає своїм прямим обовязком повідомити клієнта про те, що ФБР на підході.
Тодд подякував йому, а потім зіпсував настрій Маркові, якому зразу спало на думку зателефонувати Дженні Вальдес, аби вивудити якусь інформацію. Але він швидко відкинув цю думку як радше дурну затію. Якщо ФБР має повний пакет судових розпоряджень, то вони прослуховують кожен телефон «Коен-Катлер», відслідковуючи дзвінки.
Золі знадобилася година, щоб дістатися готелю. Вони сіли на терасі під парасолькою і милувалися океаном, проте думати про щось приємне було геть неможливо. Справдився їхній найгірший кошмар, і, хоча вони часто розмірковували над подальшими діями у випадку, якщо все піде шкереберть, тепер, коли це сталося насправді, вони отетеріли. У них на хвості ФБР! А це означало, що їхнє шахрайство з колективним позовом викрито, що призведе до предявлення обвинувачень, ордерів на арешт, оголошення в розшук. Враховуючи важливість боротьби з тероризмом і наркоторгівлею, невідомо наскільки серйозно поставиться ФБР до якогось там ошуканства в колективному позові, але вони припускали найгірше.
Особливо перелякалася Зола, і недарма. Вона приїхала до Сенегалу по справжньому паспорту, залишивши слід, який не помітить тільки сліпий. ФБР запросто відстежить усі її переміщення. І що найгірше, коли Зола два тижні тому прибула до Сенегалу, вона зареєструвалася в американському посольстві.
Треба було щось вирішувати. Оскільки вони й гадки не мали, як буде діяти ФБР, як глибоко копатиме, і наскільки близько федерали до них підібралися, трійця вирішила розробити план. Тодд мав зателефонувати панові Річарду на Барбадос і перерахувати залишок у сенегальський банк. Зола мала довіритися Бо та все йому розповісти. Проте не батькамможе, згодом, але не зараз. Також вона передусім зустрінеться завтра вранці з Ідіною Санга, аби пришвидшити процес натуралізації. Якщо вона стане громадянкою Сенегалу, екстрадиція до США практично унеможливиться. А ще вона обережно розпитає щодо перспективи надання нових документів її друзям.
Протягом вівторка й середи всі троє, мов приклеєні, сиділи перед ноутбуками й шукали в інтернеті все повязане з розрахунками за угодою із «Свіфтбанком». Нічого, їхня частка адвокатських гонорарів не надійшла на рахунок бруклінського «Сітібанку», що було доволі чітким сигналом про негаразди. Нарешті в четвер уранці на сайті фінансових новин зявилася замітка про невеличку перешкоду, повязану з виплатами за угодою із «Свіфтбанком». Федеральний суддя в Маямі зупинив подальші розрахунки у звязку з розслідуванням за підозрою в шахрайстві. Федеральний суддя в Хюстоні зробив те саме. «Свіфтбанк» уже встиг виплатити по країні майже три мільярди із чотирьох мільярдів двохсот мільйонів доларів, але виникли проблеми.
Хоча сутність оборудки не згадувалася, троє друзів чудово розуміли, до чого докопалися слідчі.
МАРК ПРИДУМАВ, ЯК ПОКИНУТИ країну, не перетинаючись із митницею і паспортним контролем у аеропорту. Тепер у них є гроші, і вони можуть робити, що завгодно, а саме: найняти машину й водія та вирушити закрутами на південь, насолоджуючись мандрівкою по Західній Африці, і дістатися зрештою Південно-Африканської Республіки. Він десь читав, що Кейптаун найкрасивіше місто на планеті плюс там розмовляють англійською. Тодд поставився до такої ідеї без ентузіазму. Йому не кортіло цілий місяць трястися манівцями, затамовуючи подих щоразу, як він предявлятиме свій підроблений паспорт черговому прискіпливому прикордоннику з гвинтівкою, якому так і свербить постріляти. Він не сказав «ні», бо хтозна, можливо, колись і доведеться тікати, але не сказав і «так».
Утім, Зола сказала «ні». Вона не залишить сімю, після того, як вони стільки пережили.
Розслідування тривало, проте ніяких новин по суті не було. Тож вони просто чекали. Зола, хоч і відчувала себе в Дакарі більш убезпечено, знову почала боятися, що хтось постукає в двері.
КУРОРТНЕ МІСТО СЕН-ЛУЇ розкинулося на узбережжі Атлантичного океану двомастами милями північніше Дакара. Із населенням у 175 тисяч осіб, воно було меншим та спокійнішим і водночас доволі великим, щоб запропаститися. Колись воно було столицею країни, і французи побудували там багато чудових будинків, які прекрасно збереглися. Місто славилося колоніальною архітектурою, невимушеним трибом життя, гарними пляжами й найважливішим джазовим фестивалем у Африці.
Подорож організувала Зола. Вона заплатила водієві позашляховика і вирушила разом із Бо та обома компаньйонами на кілька днів до Сен-Луї. Батьки запрошені не були. Абду так контролював Золу й Бо, що їм треба було віддихатися. А що їм насправді було потрібноце інше місце для життя, на відстані одне від одного та батьків. Їй здавалося, що Сен-Луїте, що треба.
На виїзді з Дакара вони зрозуміли, що водій не дуже добре говорить англійською, і поступово почали розмовляти про останні півроку відвертіше. Бо мав багато запитань, часом дуже гострих. Йому просто не вірилось, що вони дійсно таке наробили, та ще й Марк із Тоддом намагаються все це якось виправдати. Бо сердився, що вони втягнули в свої оборудки його сестричку. Марк із Тоддом зразу взяли всю відповідальність на себе, але Зола рішуче оголосила, що в неї є своя голова на плечах і вона здатна самостійно приймати рішення. Авжеж, вони наробили купу помилок, але вона теж зіграла свою роль і не звинувачує нікого, крім себе.
Бо знав про гроші в банку, але й гадки не мав, скільки їх там. Він відмовлявся прийняти майбутнє поза межами США, які вважав рідним домом. Там у нього залишилася дівчина, і його серце було розбите. Там у нього залишилося багато друзів зі школи й з двору. Там він залишив гарну роботу.
За кілька годин він попустився. Він знав, що, якби не ті гроші, шо їх Марк і Тодд надали Золі, він і досі сидів би в тюрмі. І він не міг не побачити, як ці двоє умлівають від захоплення його сестрою.
Через шість годин у дорозі вони перетнули річку Сенегал мостом Федерба, спроектованим Густавом Ейфелем, саме тим, що прославився вежею. Старе місто розташувалося на острові Ндарвузькою стрічкою землі з океаном обабіч. Вони проїхали три квартали гарної старої забудови й зупинилися нарешті біля готелю «Мермоз» на узморї. Після довгого сніданку на веранді просто над океаном вони рано пішли спати.
Реєстр нерухомості тут був не таким докладним, як у Штатах чи, власне, в Дакарі, проте Зола без зайвих турбот знайшла те, що шукала: триповерхову віллу, збудовану в 1890 році французьким торговцем, яка часто переходила з рук в руки. Із вулиці вона мала кращий вигляд, ніж усередині, проте була чарівною та просторою. Деревяна підлога де-не-де просіла, меблі були старезні, вкриті шаром пороху й погано гармоніювали. На полицях тіснилися горщики, вази та старі французькі книжки. Водогін десь працював, а десь ні. Опецькуватий холодильник виробили в пятдесятих роках минулого століття. Внутрішній дворик і балкони, в тіні рясних бугенвілій, були спроектовані саме для тропіків. У вітальні стояв маленький телевізор. Реєстр обіцяв інтернет, але ріелтор сказав, що він не потужний.
Вони розділилися і блукали будинком. На повний огляд пішло кілька годин. На балконі другого поверху, на виході зі спальні, яку вже застовпив Тодд, він зіткнувся з Марком.
Тут нас ніколи не знайдуть,сказав він.
Можливо. Але тобі віриться, що ми справді зараз отут?
Ні. Якийсь сюр.
Незважаючи на їхні відчуття, Зола вподобала цей дім і підписала договір про піврічну оренду приблизно за тисячу доларів на місяць. Через два дні вони заселилися. Тодд із Марком зайняли верхній поверхтри кімнати, два санвузли й жодного працюючого душу, а Золаосновні покої на першому поверсі. Бо втулився десь поміж ними, отримавши більше за всіх квадратних метрів. Дві доби вони обживалися: купляли різні дрібнички, міняли лампочки й запобіжники та намагалися взнати якомога більше про будинок. У доважок до нього йшов садівник Пер, який не розмовляв англійською, проте майстерно тицяв пальцями й рохкав.
Острів нагадував Венеціюсамодостатнє місто, оточене водою, тільки з пляжами. Пісок вабив туристів, і біля самої води стояли десятки дивовижних затишних готелів. Коли Марк і Тодд не займалися дорученими Золою господарськими справами, вони ніжилися на пляжі: пили коктейлі з ромом і видивлялися дівчат.
Перед тим, як Зола й Бо сіли в позашляховик і поїхали, Марк і Тодд обійнялися з ними, прощаючись, і попрохали чимскоріш повертатися. Брат і сестра розраховували, що тижня їм вистачить, аби зібрати деякі речі та відкараскатися від батьків.
Того вечора у напівосвітленій вітальні старого палацу, збудованого європейцями в іншому столітті, в іншу епоху, ці двоє налягали на пляшку скотчу й намагалися спланувати свої життя у подальшому. Нездійсненний шарварок.
У НЕДІЛЮ, ДВАДЦЯТЬ ДРУГОГО ЧЕРВНЯ, на перших шпальтах «Вашингтон Пост» вийшла стаття під заголовком «Афера з комерційними юридичними школами повязана з нью-йоркським керівником фонду». Під згином була велика світлина Гайндса Реклі. Це була добре написана історія за матеріалами, які висіли на стіні в кубельці Горді, про десятки компаній-одноденок та юридичні школи. Утім, «Свіфтбанку» не приділялося особливої уваги. Було очевидно, принаймні Маркові з Тоддом, що журналістові не вдалося підтвердити, що офшорні компанії, які володіють основним пакетом акцій банку, належать Реклі.
Проте якоюсь мірою ця стаття була доказом. Робота Горді була визнана дійсною. Тепер Гаспидяка натерпиться піар-кошмару, і, хоча стаття ніяк на це не натякала, був гарний шанс, що Реклі зявився на радарах ФБР.
Пару днів вони святкували, а потім раптом їм стало не до цієї статті.
Двадцять четвертого червня, досудова колегія присяжних в Маямі визнала винними Марка Фрейжера, Тодда Лусеро і Золу Маал за висунутими урядом обвинуваченнями у шахрайстві. Ці обвинувачення були частиною розслідування на підставі численних скарг щодо підробок у колективному позові в угоді із «Свіфтбанком». Згідно з першим звітом «Блумберґа», цілком вірогідні й подальші звинувачення.
Марк і Тодд спостерігали, як ця історія розповзається інтернетом, але статусу сенсації не набула. У великому світі ділових новин така історіядрібничка.
Хай і не для всієї нації, але для трійці обвинувачуваних це була значна подія. Хоча вони й очікували на таке, проте новина їх нажахала. А втім, вони до такого добре підготувалися. Вони мають надійну схованку, про яку ФБР і гадки не має.
Чого не скажеш про Золу. Марк і Тодд сумнівалися, що ФБР піде на такі турботи й відслідковуватиме її до Дакара, скооперується з місцевою поліцією, аби її заарештувати, а потім очікуватиме, що сенегальський суд екстрадує їїі все це за злочин, який ніяк не повязаний із тероризмом, убивством чи розповсюдженням наркотиків. Вони вірили в це, але тримали при собі. Вони були впевнені, що наразі Зола не дуже прислухатиметься до їхніх слів чи звертатиме увагу на те, в що вони вірять,і на те є слушні причини.
Зола виношувала власні плани. Вона викликала хлопців у Дакар на важливу зустріч, якої вона добивалася багато часу За допомогою посередницьких послуг Ідіни Санга Зола неквапом напрацьовувала потрібні звязки і зрештою вийшла на потрібну людину. В угоді були свої плюси й мінуси. За 200 тисяч доларів із кожного уряд міг надати нові посвідчення особи, паспорти й підтвердження громадянства для всіх трьох колишніх компаньйонів АПЛ. Посередником виступав впливовий урядовець із Міністерства закордонних справ. Зола зустрічалася з ним тричі, поки вони не дійшли згоди. Неясно, скільки з цього матиме, власне, сам урядовець, але Зола припускала, що нагору дійде значно менша сума.
Плюсом угоди було те, що громадянство купувалося за грошіне така вже й унікальна оборудка для Сенегалу. А мінусом було те, що їм доведеться назавжди відмовитися від того, хто вони є і звідки вони. Можна було владнати і подвійне громадянство, але не під справжніми іменами. Якщо вони хочуть бути сенегальцями і мати захист від сенегальського уряду, переховуючись від американської влади, вони більше не можуть залишатися Марком, Тоддом і Золою. Подвійне громадянствоце подвійна ідентичність, і жоден уряд такого не санкціонує.
Вони пішли на угоду не барячись, тільки трохи поскиглили щодо ціни. Їхній статок тепер зменшився до двох з половиною мільйонівгарна фінансова подушка, але ж майбутнє таке непевне.
Вони повернулися до Сен-Луї, на свою декадентську віллу з новими посвідченнями особи, новими кредитними картками і симпатичними новими паспортами з їхніми усміхненими обличчями. Пан Фрейжер став Крістофом Відалом, або просто Крісом. Його спільникТомасом Дідьє, для своїхТоммі. Звичайні юнаки з французьким корінням, хоча ніхто з них і лика не вязав рідною мовою. Білі в Сенегалі становили менше відсотка населення, і додача ще двох грінго навряд чи щось кардинально змінила.
Золу тепер звали Аліма Пенезвичайне африканське імя. Вони почали звати її Аліса.
Бо, за яким не тягнувся слід кримінальних злочинів у США, залишився тим, ким і був. Оформлення його нових документів було набагато дешевшим, але зайняло більше часу.
НЕТРУДЖЕНЕ ЖИТТЯспання, читання, інтернет-серфінг, гуляння пляжами, пияцтво й опівнічні трапези на березі моряпризвело до нудьги. Десь через місяць після того, як вони стали чистокровними сенегальцями, Кріс і Томмі почали шукати роботу, на цей раз легальну.
Їхнім улюбленим баром була вкрита пальмовим листям хатина, що гніздилася поміж: двох великих баз відпочинку на центральному пляжі в пяти хвилинах ходи від їхньої вілли. Вони сиділа там годинамиграли в доміно, метали дротики, базікали з туристами, приймали сонячні ванни, снідали, пили лаґер «Газель»либонь, національне сенегальське пиво. Бар належав ексцентричній літній німкені, чоловік якої нещодавно помер. Час від часу вона, пришкандибавши до бару, випивала й починала гарикати на персонал, а ті закочували очі в неї за спиною. Томас почав фліртувати з жінкою і невдовзі відрекомендував їй свого друга Крістофа. Вони зачарували її під час довгого ланчу. Наступного дня вона прийшла й сніданок тривав довше, а на четвертий раз Томас запитав її, чи не замислювалася вона щодо продажу шинку? Вони якраз шукають, чим би їм зайнятися і таке інше. Вона погодилася, бо вже стара й заморилася.
Купивши бар, вони закрили його на перебудову. Узявши в компаньйони Алісу, вони вбухали 80 тисяч на кращу кухню, обладнання бару, великі телевізори, і подвоїли кількість місць. Вони планували зробити його чимось на кшталт американського спорт-бару, але з місцевими музикою, стравами, напоями і декором. Коли він знову відкрився, Аліса чергувала в обідньому залі, Кріс і Томас працювали в барі, Бо завідував нечисленним персоналом на кухні. Місце зі старту заповнювалось вщерть, і життя налагодилося.
На згадку про минуле життя, віддаючи шану колишньому, вони дали бару назву «Когут».
Від автора
Як і завжди, я доволі вільно поводився з реальністю, особливо що стосується юриспруденції. Закони, суди, процедури, статути, фірми, судді та їхні зали, адвокати та їхні звичкивсе белетризовано заради сюжету.
Марк Твен казав, що він зрушував цілі міста й держави, аби ті відповідали його розповіді. Ось таку ліцензію надано романістам. А може вони її просто присвоїли.
Алан Свонсон водив мене вулицями округу Колумбія. Боббі Моукфахівець із цивільно-правового делікту, який має енциклопедичні знання в юриспруденції, неодноразово читав рукопис. Дженніфер Галві з юридичної школи Віргінського університету втаємничила мене в складнощі студентської позикової системи. Усім красно дякую. Вони не винні в моїх помилках.
Існує питання, яке ненавидять усі письменники: «Звідки ви берете свої ідеї?». Стосовно цього сюжету відповідь проста. Я прочитав статтю у вересневому номері журналу «Атлантік» за 2014 рік. Вона називалася «Афера з юридичними школами». Це чудове розслідування провів Пол Кампос. Стаття мене так надихнула, що, не встигши її дочитати, я вже знав, про що буде мій наступний роман.
Дякую Вам, пане Кампосе.
Джон Ґрішем (нар. 1955 р.)фаховий юрист, що популяризував жанр «юридичних детективів». За тридцять років письменницької карєри Ґрішема у світі продалося понад триста мільйонів примірників його книжок. За мотивами його романів відзнято одинадцять фільмів і три телесеріали. У видавництві «КМ-Букс» вийшла друком низка перекладів Джона Ґрішема, зокрема такі бестселери, як «Фірма» та «Адвокат негідників».