Бар Когут - Джон Гришем (Гришэм) 19 стр.

У Золи субота видалася багатшою на події. Посеред ранку до готелю зайшов поліціянт високого рангу в піджаку та краватці в супроводі двох полісменів у формі. Залишивши їх у вестибюлі, він піднявся разом із Золою в її номер на четвертому поверсі. Фанта була за перекладача. Зола вручила йому товстий конверт, набитий західноафриканськими франкамиеквівалент двадцяти шести тисяч доларів США. Він неквапно перерахував гроші й, схоже, залишився задоволений операцією. Він дістав із однієї кишені піджака її картки, а з іншоїконверт і сказав:

Ось ваші гроші.

Які гроші?здивувалась вона.

Гроші з готельного сейфу. Приблизно шість тисяч доларів США. У готелі є запис про них.

«Злодійська честь», подумала вона, але не знайшла, що сказати. Вона взяла в нього конверт, як він раніше взяв у неї, та сунула до кишені.

Буду за годину,сказав він і вийшов.

Точно через годину навпроти готелю зупинився поліцейський фургон. Ззаду вилізли Абду й Бообидва без кайданківі увійшли до вестибюля, ніби парочка туристів. Побачивши Золу й Фанту, вони просльозилися, а потім вже ридала вся сімя. Відтак вони зайшли в кафе й накинулися на яйця і мафіни.

Там їх і знайшла Ідіна Санга, яка підняла всіх на ноги. Вони поспішно запакували речі, готові відїздити. Зола біля конторки портьє розрахувалася за готель, а Ідіна викликала таксі. Гуртом вони вибігли з готелю і, не оглядаючись, поїхали геть.

Через сорок пять хвилин вони зупинилися перед масивом сучасних висоток. Ідіна побалакала по телефону, і у вестибюлі найвищого з будинків їх зустрів хтось із обслуги. Їхня тимчасова квартира була на сьомому поверсі. Вона була тільки частково мебльована, але кого це хвилювало? Після чотирьох місяців у центрі утримання іммігрантів і тижня в дакарській тюрмі Абду це місце здавалось палацом. Головне, що вся його сімя разом, на волі та в безпеці.

Ідіна провела швидкий інструктаж. Квартира орендована на девяносто днів. У понеділок вона почне працювати над отриманням документів. Їхнє сенегальське громадянство буде відновлено в найкоротший термін; Зола теж буде натуралізована. Згідно із звітами її компаньйонів, із поверненням до США їй краще не поспішати.

ДРУГИЙ РАНОК ПОСПІЛЬ Тодд прокидався з важкою головою і пересохлим ротом. Він лікувався кавою біля басейну й опівдні був готовий до походу по крамницях. Узявши таксі, він поїхав до новобудов на північній окраїні Бриджтаунамасиву збірних кондомініумів, які на веб-сайті мали значно привабливіший вигляд, ніж були насправді.

Веб-сайти! Сам не усвідомлюючи чому, Тодд, якщо був не в гуморі, заходив на веб-сайт Фоґґі-Боттому й проклинав усміхнені привабливі та розмаїті писки студентів, що з успіхом пройшли випробування юридичною школою. Хіба можна вірити веб-сайтам?

Як би там було, він зустрівся з ріелтором, шо показав йому дві квартири, які можна було придбати чи орендувати за смішними цінами. Тодд вибрав ту, що поменше, поторгувався стосовно завдатку і підписав договір про придбання, вручивши від імені фірми «Лусеро та Фрейжер» чек на пять тисяч доларів, який невдовзі повернеться з Брукліна. Із договором у руці він повернувся до готелю, звязався з компаньйонами, натягнув плавки й пішов до басейну, де купив у тікі-барі крижаний дайкірі та розлігся засмагати на сонці.

У НЕДІЛЮ, НАПРИКІНЦІ ДНЯ, Баррі Стрейхана викликали в особняк Гайндса Реклі на Пятій авеню. Відкоркувавши пляшку вина, вони всілися на сонячній терасі з видом на Централ-парк. Дуг Брум зі своєю командою відслідкували Марка й Тодда й досі намагалися стулити все докупи, аби побачити загальну картину. Новини про самогубство Горді вивело їх на юридичну школу Фоґґі-Боттом, де напередодні детектив відвідав гнітючу церемонію вручення дипломів. Із програмки з іменами випускників і завдяки кільком телефонним дзвінкам він дізнався про таких собі Фрейжера та Лусеростудентів-третьокурсників, близьких приятелів небіжчика, які в січні кинули навчання. Один із студентів навіть розповів за власним бажанням, що тих двох було заарештовано за незаконну юридичну практику. В учорашній «Пост» була статейка про їхню багату на події явку до суду в пятницю. Реклі був не єдиною людиною, хто їх розшукувавза ними тягнувся хвіст ошуканих клієнтів та інших людей, що жадали їх засудити. Фейсбучні сторінки цих двох були закриті двома місяцями раніше, але хакер, найнятий Брумом, прихитрився відтворити деякі світлини. Безсумнівно, Фрейжер і Лусерота сама парочка, що видавали себе за журналістів на зустрічі з Реклі й Стрейханом у Брукліні пять днів тому.

Реклі подивився на розсип світлин і порівняв їх із копіями фальшивих водійських прав округу Колумбія. Потім жбурнув їх на стіл і спитав:

Так чого вони домагаються?

Два з половиною місяці тому,пояснив Стрейхан, Марк Фрейжер приєднався до колективного позову в Маямі в статусі розлюченого клієнта «Свіфтбанку». Він відкрив рахунок у вашингтонському відділенні в січні.

І що? Ну отримає він кілька баксів згідно з угодою. Має бути ще щось.

Тодд Лусеро приєднався до колективного позову в Нью-Йорку, а їхня приятелька Зола Маал у Вашингтоні. Не знаю, що вони затіяли, можливо, хотіли зрозуміти механізм оборудки зсередини.

Має бути ще щось. Вони б не вдавалися до таких заходів заради мізерної суми відшкодування. Що нам відомо про позов «Коен-Катлер»?

Найбільший із шести. Двісті двадцять тисяч клієнтів, переданих десятками менших юридичних фірм. Більшість позивачів можна знайти за допомогою юридичних служб пошуку в інтернеті, але не всіх. Як ви розумієте, враховуючи таку кількість позовів і швидкість розвитку подій, все набуло хаотичного характеру. «Коен-Катлер» не зобовязана оприлюднювати список фірм, які передали їм позивачів. Але Брум продовжує копати.

Як ми можемо роздобути список «Коен-Катлер»?

Ніяк. Ця інформація конфіденційна. А от ФБР дійсно може поставити їм кілька запитань.

Я не хочу, щоб тут нишпорили ефбеерівці.

Розумію. Але є способи їх підмазати.

Знайди такий спосіб і дій швидко. Коли передаватимуть гроші?

Скоро. Цього тижня, згідно з угодою і постановою суду.

Я тут безсилий, Баррі, і мені це не подобається. Я хочу все владнати, і якнайшвидше, аби банк забув про все це, як про страшний сон. Але водночас мені огидна сама думка про те, що мене хочуть обікрасти. Ми обидва знаємо, що цим адвокатам з колективних позовів довіряти не можна. А враховуючи всі ці мільйони потенційних позивачів і поготів. Там простіше простого затіяти якусь оборудку, навіть цілу їх купу.

У ПОНЕДІЛОК ВРАНЦІ Тодд вирядився, мов на свято і взяв таксі до Другого королівського банку Малих Антильських островів у діловому центрі Бриджтауна. На десяту ранку в нього була призначена зустріч із паном Рудольфом Річардом, підстаркуватим чепуруном, який завідував закордонною клієнтурою. Згідно з легендою Тодда, він та його компаньйони, які наразі в Америці, здобули достатньо трофеїв під час юридичних баталій і тепер, у двадцять сім років, у самому розквіті сил, вони, так би мовити, вирішили обміняти фішки на гроші й переїхати на Кариби. Він закриває свою юридичну фірму і наступні кілька років буде керувати, лежачи біля басейну з видом на океан, гедж-фондом «Йорк і Орандж Трейдерс». Він предявив свій несправжній паспорт, свій договір на нову квартиру, яку більше ніколи не побачить і радше слізливого рекомендаційного листа від операціоністки «Сітібанку» в Брукліні. Пан Річард зажадав десять тисяч доларів для належного відкриття рахунку, але в Тодда таких грошей не було. Він пояснив на юридичному жаргоні, який пан Річард насилу розумів, що за один-два тижня надійдуть великі гроші, а зараз усе, що він може надати, це дві тисячі доларів готівкою. І якщо цього недостатньо, він просто перейде вулицю і зайде в якийсь інший із щонайменше сотні банків, із яким можна вести діло. Цілу годину Тодд усміхався, вмовляв і обманював, і зрештою рахунок було відкрито.

Він вийшов із банку й знайшов безлюдне вуличне кафе, де текстовим повідомленням доніс до компаньйонів чарівну новину: тепер у них своє діло на Барбадосі.

Тимчасом Марк насідав на Дженні Вальдес і «Коен-Катлер». Угоду із «Свіфтбанком» давно підтвердили на всіх рівнях, то де мої кляті гроші? Вона не певна, але такі справи потребують часу, пояснила вона, а втім, вони вже очікують на переказ коштів. До понеділка їх точно не буде. Марк блукав бруклінськими вулицями під похмурим, затягнутим хмарами небом і намагався не думати про компаньйона, який зараз ніжився під сонцем і занапащав печінку. Але, як на зло, Тодд надсилав йому одну за одною світлини з жагучими красунями в міні-бікіні.

У ВІВТОРОК НАПРИКІНЦІ ДНЯ, двоє агентів ФБР увійшли до контори «Коен-Катлер» у діловому центрі Маямі й швидко пройшли до кабінету Єна Мейвезера, управляючого компаньйона фірми. Здебільшого говорив спецагент Війн, і зустріч була напруженою від самого початку. Федерали жадали розкриття конфіденційної інформації, яку не можна поширювати.

Скільки фірм передали вам своїх клієнтів для колективного позову?спитав Війн.

Кількадесят. І це все, що я можу вам сказати,доволі різко відповів Мейвезер.

Ми вимагаємо надати нам список цих фірм.

Гаразд. Покажіть мені судовий ордер, і ми виконаємо вашу вимогу. Ви запитуєте про конфіденційну інформацію, добродії, і, за відсутності розпорядження суду, ми не маємо права її надавати.

Розумієте, ми підозрюємо, що до вашого позову влізли шахраї.

Мене б це не здивувало. Як вам відомо, шахрайство в таких масових позовах звичайна річ. Ми бачили таке й раніше і завжди докладаємо багато зусиль, аби цьому запобігти. Проте ми маємо справу з понад двомастами тисячами особистих позовів і десятками юридичних фірм. Ми не можемо перевірити геть усіх.

Коли ви почнете виплачувати гроші?

Наразі наш відділ виплат працює цілодобово. Перший транш від «Свіфтбанку» ми отримали сьогодні. Розподіляти кошти ми почнемо завтра вранці. І, як ви розумієте, оскільки йдеться про великі суми грошей, наші телефони буквально розриваються. Нам доручено судом розподілити кошти якнайшвидше.

Ви можете відкласти цей процес на один-два дні?спитав Війн.

Ні,роздратовано відповів Мейвезер.Ми виконуємо розпорядження суду про якнайшвидший розподіл коштів. Наскільки я розумію, добродії, ФБР наразі тільки на першій стадії розслідування, тож ви, далебі, просто закидаєте вудку в надії щось підчепити. Покажіть мені розпорядження суду, і ця фірма буде діяти згідно із ним.

Ніколи не ставайте поміж адвокатом, який веде колективний позов про відшкодування збитків, і грошима, які він отримав від укладеної угоди за цим позовом. У ФБР знали, що фірмі «Коен-Катлер» відшматується від цієї угоди близько вісімдесяти мільйонів доларів.

Гаразд,сказав Війн, піднявшись.Ми повернемося з розпорядженням суду.

І вони з напарником мовчки вийшли з кабінету.

42

У СЕРЕДУ, О ДЕВЯТІЙ РАНКУ, Марк отримав електронного листа з «Коен-Катлер», у якому повідомлялося, що понад чотири мільйони доларів перераховано їхнім відділом платежів на рахунок фірми «Лусеро та Фрейжер, повірені» в «Сіті-банку». Сума складалася з відшкодування у розмірі трьох тисяч вісімсот доларів кожному з тисячі триста одинадцятьох клієнтів мінус вісім відсотків, які «Коен-Катлер» брав за головування у веденні колективного позову. Тож у підсумку вийшло чотири мільйони пятсот вісімдесят три тисячі двісті пятдесят шість доларів.

Марк притьмом побіг до «Сітібанку» і чекав на гроші в кабінеті своєї улюбленої операціоністки. Він промучився цілу годину, а точніше, пятдесят шість хвилин, не в змозі всидіти на місці, швендяючи кабінетом, поводячись так, наче то була не якась рядова справа. Операціоністку дратувала ця ситуація, але вона вже стільки часу провела разом з Марком, що він став їй подобатись і вона почала переживати за молодого адвоката. Поки тяглися хвилини, Марк попрохав її підготувати шість підтверджених чеків. Три для позикових консультантів на погашення боргів Тодда Лусеро, Золи Маал і Марка Фрейжера на загальну суму шістсот пятдесят дві тисячі доларів. Четвертий чек панові Джозефу Таннеру, батькові Горді, на суму двісті сімдесят шість доларів. Пятий чек, на сто тисяч, матері Марка, і шостий, на таку саму суму, батькам Тодда. Чеки були підготовлені, але не завірені.

Кошти надійшли об одинадцятій нуль одна, і Марк негайно авторизував переведення трьох мільйонів чотирьохсот тисяч доларів на рахунок фірми «Йорк і Орандж Трейдерс» в Другому королівському банку Малих Антильських островів на Барбадосі. Він залишив дещицю на рахунку фірми, забрав шість чеків, палко подякував операціоністці і вийшов на сонячну бруклінську вулицю настільки багатим, що про таке навіть не мріяв. Бадьоро крокуючи, він зателефонував Тоддові й Золі й поділився вражаючою новиною.

Марк зайшов у відділення «ФедЕкс» на Атлантік-авеню і попросив шість конвертів нічної доставки і чотири для внутрішньої авіапошти. На аркуші жовтого паперу він написав записку батькові Горді:

Звісно, це був не чистий розрахунок. Треба буде виплатити податки за подарунок і, можливо, з доходу, але це вже проблеми пана Таннера. Це вже не його, Марка, справа. Він склав удвоє записку, помістив усередину чек і вклав у конверт. Усього було чотири відправлення авіапоштоюодне панові Таннеру в Мартінсбурґ і три податковим консультантам: Моргані Неш із «Нау-Ессист» в Нью-Джерсі, Рексу Ваґнеру із «Служби студентських позик» у Філадельфію і Тільді Карвер із «ЛоунЕйд» в Чеві-Чейз. Уся ця писанина зайняла півгодини часу, протягом якої Марк намагався заспокоїтися і не озиратися нервово навсібіч. Отримавши гроші, він став украй полохливим.

Він вручив шість конвертів поштовику, заплатив готівкою за доставку й вийшов із приміщення. Зовні він відправив Тодду і Золі повідомлення про те, що їхні студентські борги повністю виплачені. Уже в своєму готельному номері він зателефонував Дженні Вальдес у «Коен-Катлер» і поцікавився, коли почнуть виплачувати адвокатські гонорари. Фірма «Лусеро та Фрейжер» мала отримати один мільйон сорок вісім тисяч вісімсот доларів, тобто по вісімсот доларів за кожного клієнта. Пані Вальдес повідомила, що гроші мають «розіслати завтра».

Потім Марк написав електронного листа своєму позиковому консультанту:

Було дуже приємно.

Тодд написав із Барбадосу:

Зола написала з Дакару:

ТОДД ПРОВІВ ДЕНЬ, тиняючись навколо кабінету пана Рудольфа Річарда в Другому Королівському банку Малих Антильських Островів. Коли о четвертій пятнадцять нарешті прийшов переказ, він подякував пану Річарду і вийшов, аби зателефонувати компаньйонам.

Десятьма хвилинами пізніше, в контору «Коен-Катлер» у Маямі увійшла команда ФБР і зустрілася з Єном Мейвезером та командою його адвокатів у найбільшій переговорній залі фірми. Спеціальний агент Війн вручив ордер на обшук, який Мейвезер ретельно перевірив. Потім він передав його головному кримінальному юристові фірми, і той уважно прочитав кожне написане там слово. Погодившись із тим, що в них немає вибору, Мейвезер кивнув ще одному компаньйону, який вийняв і поклав список пятдесяти двох юридичних фірм, які передали двісті двадцять тисяч клієнтів для колективного позову. Війн переглянув список, побачив те, що шукав, і запитав:Оця нью-йоркська фірма «Лусеро та Фрейжер», що ви про неї знаєте?

Мейвезер подивився у свій примірник списку й відповів:

Вони передали нам тисячу триста позовів.

Ви раніше мали з ними справи?

Ні, але те саме я можу сказати майже про всі фірми зі списку. Усього було шість колективних позовів по країні, й усі фірми підшукували найвигіднішу пропозицію. Мабуть, ця вибрала нас.

І ви нічого не перевіряєте, аби переконатися, що ці фірми законні?

А ми й не зобовязані, ні. Ми виходимо з того, що ці фірми законні, як і їхні клієнти. А ви щось знаєте про цю фірму?

Війн знехтував запитанням і сказав:

Ми б хотіли глянути перелік імен тисячі трьохсот клієнтів від фірми «Лусеро та Фрейжер».

Вони є в інтернеті серед документів у цій справі.

Так, але серед мільйонів інших, впереміш, бо вони не згруповані по адвокатах. Важкувато розглядати кожний окремий позов. Нам треба подивитись список клієнтів «Лусеро та Фрейжер».

Звісно, але ваш ордер не розповсюджується аж настільки далеко.

Агенти ФБР впялися очима в адвокатів, які трималися свого, впиваючись очима у відповідь. Це була їхня територія, не урядова, і ці вельми заможні адвокати були обурені втручанням у їхні справи. Ефбеерівці роззявили рота на чужий джекпот. Проте агентам було байдуже: їхня справарозслідування, і будь-яку територію вони вважали своєю. Отже, обидві банди сиділи й витріщалися одна на одну, в очікуванні, хто моргне першим.

Один із агентів передав Війну теку. Той дістав із неї якісь папери і сказав:

Ось вам ще один ордер на обшук. Суддя каже, що ми маємо право перевірити будь-яку підозрілу діяльність, яка стосується Марка Фрейжера й Тодда Лусеро, парочки хлопців, які, щоб ви знали, не є справжніми адвокатами.

Та ви жартуєте,закліпав Мейвезер.

По-вашому, ми комедіанти?спитав Війн.У нас є причина вважати, що ця парочка несправжніх адвокатів зляпала купу несправжніх скарг для вашого колективного позову. Нам слід їх усі перевірити.

Мейвезер прочитав ордер, жбурнув його на стіл і здався, знизавши плечима:

Ну, гаразд.

МАРК НАМАГАВСЯ ЗЇСТИ САНДВІЧ у бруклінській кулінарії, хоча не мав апетиту. Його охопили суперечливі емоції. З одного боку, йому хотілося радіти грошам, а з іншого, він розумів, що час уже тікати. Він отримував задоволення від усвідомлення того, що вони провернули чудову зворотну аферу проти Гаспидяки, як його називав Горді, і вкрали гроші в злодія. Але також його лякала думка, що його спіймають.

Тодд сидів на пляжі з холодним питвом у руці й спостерігав ще один ідеальний карибський захід сонця. Відчуваючи безпеку, принаймні на той момент, він усміхався майбутньому, намагаючись уявити, що він робитиме зі своєю часткою статку. Але раз за разом виникали тривожні думки про батьків, про те, в якому замішанні вони будуть, коли він не повернеться до Вашингтона. Повернутися? Чи це можливо? Чи це варто того? Він намагався відкинути ці думки, говорячи собі, що вони скоїли ідеальний злочин.

Зола насолоджувалася життям із сімєю в Дакарі. Вони снідали у відкритому кафе неподалік від океану чудовим літнім вечором, і всі їх найстрашніші знегоди залишилися позаду.

Ніхто з трьох компаньйонів навіть не підозрював, що в той самий момент десяток агентів ФБР сидить на телефонах і поступово пересвідчується, що клієнтів «Свіфтбанку», переданих їхньою фірмою, не існує в природі.

ЧЕРЕЗ ДЕЯКИЙ ЧАС після заходу сонця Тодд зателефонував Маркові вчетверте за день. Перші два рази вони раділи, відзначаючи явно вдалу крадіжку. На третій повернулися до реальності й почали хвилюватися.

Я думаю, тобі треба тікати,відверто сказав Тодд.Мерщій.

Чому?

У нас вже достатньо грошей, Марку. І ми наробили помилок, про які навіть не знаємо. Тікай із країни. Адвокатські гонорари переведуть завтра. Це вишенька на торті, і банк знає, куди переслати гроші. Мені було б легше, якби ти був у літаку.

Може й так. А як твій новий паспорт, нормально все пройшло?

Я вже казав, жодних проблем. Він справді має вигляд справжніший за мій справжній, яким я, до речі, не дуже-то й користувався. Ці паспорти коштували нам тисячу баксів, чи ти вже забув?

Та ні, забудеш таке.

Сідай на літак і тікай з країни, Марку.

Якраз обмірковую. Буду тримати в курсі.

Марк помістив ноутбук і кілька тек у портфель побільше, той, із яким він ходив у часи вуличної адвокатської практики, а в невелику сумку запакував одяг і зубну щітку. В кімнаті все було догори дригом, вона йому остогидла. Він провів там девять ночей і не бачив потреби виписуватись у портьє, бо заплатив за одинадцять. Отож він пішов, залишивши брудний одяг, свій і Тоддів, купу документації, в якій не було нічого інкримінуючого, журнали, усілякий непотріб із туалетного приладдя і орендований принтер, із якого він витяг карту памяті. Він пройшов кілька кварталів, гукнув таксі й поїхав у аеропорт імені Джона Ф. Кеннеді, де заплатив шістсот пятдесят доларів за квиток до Бриджтауна, Барбадос, і назад. Прикордонник на паспортному контролі був напівсонний і ледь глянув на його документи. Годину Марк тинявся без діла, о десятій десять вечора вилетів і приземлився в Маямі о першій нуль пять ночі. Він знайшов лаву біля порожнього виходу на посадку та спробував поспати, але це була довга ніч.

У ТРЬОХ МИЛЯХ від нього спеціальний агент Війн і двоє співробітників знову нагрянули до контори «Коен-Катлер». Єн Мейвезер і ще один компаньйон на них чекали. Тепер, коли фірма співпрацювала, хоча й під примусом розпорядження суду, напруження зникло й атмосфера була майже добросердною. Секретарка принесла каву, і вони посідали навколо маленького столика.

Що ж, це була довга ніч,розпочав Війн.Ми пройшлися по списку, який ви нам дали, зробили купу дзвінків і порівняли імена з нашими записами по «Свіфтбанку». Виглядає так, що всі тисяча триста клієнтівфіктивні. Тепер ми маємо розпорядження суду на зупинення усіх виплат на сорок вісім годин.

Мейвезера це не здивувало. Його канцелярія також працювала цілісіньку ніч і дійшла таких самих висновків. Також у них було досьє на Фрейжера та Лусеро, включно з обвинуваченнями, висунутими проти них в окрузі Колумбія.

Ми співпрацюємо,сказав Мейвезер.Робимо все, що ви кажете. Ви ж не збираєтеся перевіряти усіх двісті двадцять тисяч клієнтів, так чи ні?

Ні. Скидається на те, що інші фірми легальні. Дайте нам трохи часу, і, як тільки ми впевнимося, що шахрайство наявне лише в цій малій групі, ми від вас відчепимося.

Ну, добре. А що буде з Фрейжером і Лусеро?

Не знаю, де вони зараз, але ми їх знайдемо. Гроші, які ви перевели їм учора, вони миттю перевели в офшорний банк, так що навряд чи їм вдалося виїхати з країни. Ми підозрюємо, що вони вирішили втекти, але виявилися, скажімо так, наївними.

Якщо гроші в офшорі, вам їх вже не дістати, чи не так?

Так, але ми можемо дістати тих двох. І як тільки ми їх засадимо в буцегарню, вони з радістю підуть на угоду. І ми повернемо гроші.

Чудово. Але моя проблемаздійснення розрахунків. Ще доволі багато грошей в грі, і на мене насідає ціла купа адвокатів. Будь ласка, поспішіть.

Ми про все подбаємо.

О ДЕВЯТІЙ МАРК допив черговий подвійний еспресо та попрямував до виходу на посадку. Проходячи повз поштовий ящик, він вкинув у проріз маленький конверт, адресований одному репортеру «Вашингтон Пост», вкрай допитливому журналісту, за діяльністю якого він спостерігав кілька тижнів. У тому конверті була одна з «флешок» Горді.

Стоячи в черзі на посадку, Марк зателефонував матері й згодував їй історію про довгу подорож, у яку він поїхав разом із Тоддом. Їх не буде кілька місяців, вони будуть недоступні по телефону, але при змозі він телефонуватиме. Про ті неприємності у Вашингтоні хвилюватися не варто, все під контролем. Сьогодні має прийти експрес-поштою пакунок. Там гроші, які можеш витрачати на власний розсуд, тільки, будь ласка, не треба марнувати їх на адвоката для Луї. Люблю тебе, мамо.

На борт він піднявся без пригод і зайняв своє місце біля ілюмінатора. Він відкрив ноутбук, зареєструвався і побачив електронного листа від Дженні Вальдес із «Коен-Катлер». Виплати адвокатських гонорарів відкладено до подальшого повідомлення через «невизначену проблему». Він перечитав листа ще раз і закрив ноутбук. Авжеж, коли проводяться такі масові виплати завжди виникають якісь проблеми, і навряд чи це якось повязано з ним і Тоддом. Або ні? Він заплющив очі та важко задихав, коли оголосили, що виліт затримується через проблеми з «документацією». Рейс був забитий відпускниками, що прямували на острівні курорти, і деякі з них, схоже, зависали в барі перед посадкою. Почулися невдоволені стогони, а також сміх і лемент.

Час тягнувся дуже довго, у Марка підвищився кровяний тиск, серце виривалося з грудей. Стюарди розвозили напої, було на візках і спиртне. Марк попрохав подвійний ромовий пунш і вихилив його двома ковтками. Він уже готовий був попрохати ще порцію, коли літак здригнувся і почав їхати, віддаляючись від терміналу. Тоді він написав Тоддові повідомлення, що ось-ось злетить. За хвилину він дивився в ілюмінатор на зникаючий попід хмарами Маямі.

43

ЗГІДНО З ТОДДОВИМИ ІНСТРУКЦІЯМИ, Зола пішла в четвер уранці в Сенегальський поштовий банк і прихопила із собою адвокатку. Ідіна Санга погодилась, звісно, не задарма, посприяти відкриттю рахунку. Вони домовилися про зустріч із віце-президенткоюприємною дамою, яка не розмовляла англійською. Ідіна пояснила французькою, що її клієнтка американка, яка переїхала до Сенегалу, аби бути разом із сімєю. Зола предявила свій паспорт, водійські права штату Нью-Джерсі та копію орендного договору на житло. Легенда була така: її багатий американський хлопець зажадав надіслати їй гроші на проживання і на купівлю будинку. Він любить, подорожуючи світом, робити ризиковані інвестиції й планує провести деякий час у Сенегалі.

Цілком вірогідно, що він відкриє тут філію свого підприємства. Зола брехала, мов шовком шила, і переконала віце-президентку, хоча величезною мірою допомогло те, що її представляла адвокатка з доброю репутацією. Ідіна наголосила, що все це вкрай конфіденційно, й пояснила, що скоро очікується переказ великої суми грошей. Вони погодилися на депозит у тисячу доларів і отримали договір, який Ідіна пильно переглянула. Банківські картки мали невдовзі доставити поштою. Уся процедура зайняла не більше години. Повернувшись до себе, Зола надіслала Тоддові електронного листа з реквізитами.

Коли Марк о першій двадцять приземлився в Бриджтауні, Тодд зустрічав його біля виходу із залу прильоту.

Класна засмага,зауважив Марк.

Дякую, проте мені вже хочеться чимшвидше вшитися звідси.

Треба поговорити.

Вони зайшли в бар і замовили пива. Потім знайшли столик у закутку і надовго приклалися до келихів. Зрештою Марк витер вуста й сказав:

Ти весь як на голках.

Так і є. Слухай, я знаю, що тобі хочеться провести кілька днів на пляжі, але ми наразі в бігах. Тобто, дійсно в бігах. ФБР може відстежити переказ до нашого банку.

Ми вже сто разів це обговорювали.

Так, але вони на цьому не зупиняться і вийдуть на нас тут, принаймні на гроші. Який нам зиск тинятися цим островом? Уранці Зола без проблем відкрила рахунок в Дакаpi. Затримка з останніми виплатами, можливо, і не через нас, але навіщо гратися з долею навпереваги? Наскільки нам відомо, федерали на крок позаду нас. Давай зробимо хід, поки вони ще буксують.

Марк замовив ще один келих і знизав плечима:

Як скажеш. Думаю, і в Дакарі сонця навалом.

Там казкові пляжі, а курорти які! Можуть позмагатися з тутешніми. Здається, в нас буде вдосталь часу, аби просто відпочивати біля басейну.

Вони допили пиво, вийшли назовні, на сліпуче сонце, і спіймали таксі до Другого королівського банку, де цілу годину чекали зустрічі з паном Рудольфом Річардом. Тодд представив Марка як свого компаньйона з фірми «Йорк і Орандж» і пояснив, що їм треба перевести три мільйони на їхній рахунок у банку Дакара. Пана Річарда це здивувало, але він не сунув носа в чужі справи. Бажання клієнтайого дохід. Вони зняли готівкою двадцять тисяч доларів і покинули банк. У аеропорті вони проглянули всі рейси й побачили, що майже всі вони через Маямі або Нью-Йоркміста, куди їм краще не потикатися. Вони сплатили пять тисяч двісті доларів за два квитки в один кінець і покинули Барбадос о пятій десять, прямуючи до лондонського аеропорту Ґатвікчотири тисячі двісті миль і одинадцять годин перельоту. У повітрі Марк весь час перевіряв електрону пошту, і в одному з листів, від операціоністки бруклінського «Сітібанку», повідомлялося, що другий переказ грошей не відбувся.

Можемо забути про мільйон адвокатського гонорару, пробурмотів Марк.