Марк зітхнув і попустився. Слова Горді вимовляв доволі чітко. Розум працював безперебійно. Якщо не зважати на неохайний вигляд, здавалося, що він цілком володіє собою, принаймні зараз. Він підійшов до стіни й указав на світлини.
ПосерединіВолтер Болдвін. Він орудує чиказькою юридичною фірмою «Спенн і Татта»триста юристів у сімох містах країни. Така сама специфіка роботи, така сама пристрасть до випускників із дрібних юридичних шкіл.Він вказав на третє обличчя під світлиною Реклі.І замикає це злочинне коло пан Марвін Джокеті, молодший компаньйон бруклінської юридичної фірми «Ретліфф і Косґроув». Така сама організація, така сама бізнес-модель.
У помітному захваті від виконаної роботи, Горді приклався до текіли, потім повернувся і окинув поглядом усіх трьох слухачів.
Не хотілося б зупиняти увагу на очевидному, але варто зазначити, що Реклі правує чотирма юридичними фірмами з одинадцятьма сотнями юристів у двадцяти семи відділеннях. І всі вони винаймають саме стільки випускників його юридичних шкіл, щоб можна було дзвонити в усі дзвони про їхню успішність, і щоб сосунці, як-от ми з вами, табунами бігли туди з купою грошей, забезпечених Конгресом. Зненацька він заволав зривистим голосом:Ідеально! Чудово! Ця грандіозна облуда з високоврожайною школоюбезпрограшний варіант. Якщо ми не повернемо боргіввідшкодують платники податків. Реклі приватизував прибутки й націоналізував витрати.
Раптом він жбурнув філіжанку в стіну. Та відлетіла від тонкого гіпсокартону і, неушкоджена, покотилася підлогою. Ґорді рвучко сів, майже гепнувся, спиною до стіни й розпростав ноги. Його підошви чорніли лепом і задавненим брудом.
Кілька секунд, поки відлунював гуркіт, уся трійця нашорошено витріщалася на Ґорді. Мовчання затяглося надовго. Марк, утупившись у стіну, осягав інтригу. Жодної підстави сумніватися в дослідженнях Ґорді не було. Тодд споглядав стіну, мов зачарований цією злочинною змовою. Зола, не відвертаючи погляду від Ґорді, міркувала, що з ним далі робити.
Зрештою Ґорді промовив майже пошепки:
Мій борг, разом із цим семестром, двісті сімдесят шість тисяч. А твій, Марку?
Ніхто не кривсяусі знали одне одного як облуплених.
Разом із цим семестромдвісті шістдесят шість, відповів Марк.
Тодде?
Сто девяносто пять.
Зола?
Сто девяносто одна.
Ґорді помотав головою і розсміявся, не від комізму ситуації, а від її неймовірності.
Майже мільйон! Хто при здоровому глузді позичив би таким, як ми четверо, один мільйон доларів?наразі це запитання здавалося абсурдним, навіть смішним. Після чергової тривалої паузи Ґорді сказав:
Виходу немає. Нас обдурили, ошукали, обібрали, затягнувши оманою в цей жалюгідний навчальний заклад. Виходу немає.
Тодд повагом підвівся, підійшов до стіни, ткнув пальцем у самісінький центр «панно» і спитав:
Що за «Сорванн Лендерс»?
Ґорді пирхнув черговим невеселим смішком:
Решта оповіді. Реклі, через іншу компаніюа цей гаспид має більше «прокладок», ніж дешевий торговий пасаж обіч автостради,володіє «Сорванном»четвертим завбільшки приватним позикодавцем для студентів. Якщо тобі не вистачає грошей від уряду, йдеш до приватника, а тамсюрприз!відсотки вище, а збирачі боргів діють так, що мафія, порівняно з ними,загін молодших скаутів. «Сорванн» кредитує також і випускників; у портфелі компаніїдевяносто мільйонів доларів. І вона йде вгору. Очевидно, Реклі унюхав кров і в приватному секторі.
А що таке «Пассант»?спитав Тодд.
Ще один страдницький смішок. Горді, повільно звівшись на ноги, підійшов до столу, вхопив пляшку й добряче приклався. Поморщившись, насилу проковтнув, утер губи тильною стороною долоні й зрештою відповів:
«Пассант»довбаний депресант. Це третя завбільшки контора в країні з вибивання боргів у студентів. У них є договір із Міністерством освіти на «обслуговування», як вони це називають, студентської заборгованості. Це понад трильйон доларів, позичених дурнями штабу нас. «Пассант»це банда терористів, яку неодноразово притягували до суду за жорстокі методи стягнення боргів. У Реклі там є своя частка. Напрочуд злотворна людина.
Горді підійшов до дивану й сів біля Золи. Коли він проходив повз Марка, того обвіяло їдким тілесним смородом. Тодд пішов на кухоньку, обійшов купи сміття на підлозі, відкрив холодильник і дістав звідти дві бляшанки пива. Дав одну Маркові, й вони разом їх відкрили. Зола, незважаючи на сморід, гладила Горді по нозі.
Марк кивнув на стіну й запитав;
І як довго ти над цим працював?
Не має значення. Якщо будете слухати, я розповідатиму далі.
Я вже достатньо наслухався,промовив Марк.Принаймні на сьогодні. Може підемо поїмо піци? «У Маріо» ще відчинено.
Чудова ідея,відгукнувся Тодд, але ніхто не зрушив із місця.
Зрештою Ґорді заговорив знову:
На моїх батьках досі висять девяносто тисяч мого боргу за коледж. Уявляєте? Вони сумнівалися і правильно робили, а я без вагань тиснув на них, дурень такий! Мій батько заробляє пятдесят тисяч на рікпродає сільськогосподарське обладнанняі, крім іпотеки, ніколи не мав боргів, доки я не почав позичати. Мати працює на півставки в школі. Я збрехав їм, мовляв, улаштувався на чудову роботу, тепер у мене все гаразд і зможу все виплатити сам. Бренді теж набрехав. Вона думає, що ми житимемо у великому місті, де я, вдягнувши гарний костюм, буду щодня шурувати на роботу й завзято дертися нагору по карєрній драбині. Ото вскочив у халепу, хлопці! І не бачу жодного виходу.
Прорвемося, Ґорді,сказав Марк, але якось невпевнено.
Подолаємо й це,підхопив Тодд, не обумовивши, що саме він мав на увазі під «це». Юридичну школу? Борги? Безробіття? Або зрив Ґорді? Надто багато викликів на цю мить.
Знову запала довга, гнітюча павза. Марк і Тодд повагом цмулили пиво.
То як нам вивести на чисту воду Реклі?запитав Ґорді. Я міркував зустрітися із журналістом, із тих, що пишуть на правові теми в «Пост» або «Джорнел». Навіть роздумував про колективний позов проти цього негідника. Уявіть тисячі подібних до нас дурнів у одному човні, який тоне, і кожен залюбки всадить кулю в того мерзотника, якщо правда вийде назовні.
Не бачу підстави для позову,сказав Марк. Тобто, певна річ, він вигадав карколомну оборудку, але водночас діяв у межах закону. Ніхто не забороняє володіти «фабриками дипломів», хоч він і докладає зусиль, аби це приховувати. Його юридичні фірми мають право наймати кого заманеться. Усе це нечесно, підло, облудно, але цього недостатньо для позову.
Згоден,озвався Тодд.Але мені подобається ідея нацькувати на цього лихваря допитливого журналіста.
А чи не розглядалася в Каліфорнії подібна справа?спитала Зола.Коли студентка судилася зі своєю школою, через те, що не могла знайти роботу?
Так,відповів Марк,було декілька таких позовів, але їх усі відхилили, крім ось того в Каліфорнії. Там дійшло до судового процесу й присяжні винесли рішення на користь юридичної школи.
Я не відмовляюсь від ідеї вчинити позов,сказав Горді. Це найкращий спосіб викрити Реклі. Уявляєте, що буде після розкриття такої змови?
Буде весело, але ж він не йолоп,зауважив Марк.Де в біса! Він володіє чотирма юридичними фірмами. Уяви, яку важку артилерію він здатен задіяти. Наступні пять років позивачі тонутимуть у паперах.
Немов ти щось знаєш про позови, пустив шпильку Горді.
Усе знаю. Адже я здобуваю освіту у Фоґґі-Боттомі.
Що й треба було довести.
Закінчивши безглуздо шпигати один одного, вони втупилися в підлогу. Зрештою Тодд промовив:
Годі вже, Ґорді, ходімо на піцу.
Я нікуди не піду, але вам, хлопці, вже час.
Тоді й ми нікуди не підемо,сказав Марк.Залишимось тут.
Нащо? Мені не потрібні няньки. Забирайтеся геть.
Тодд, який так і стояв, підійшов до дивана та подивився згори вниз на Ґорді.
Поговорімо про тебе, Ґорді. Про тебе і твій стан. Ти не спиш, не їси, не миєшся, як уже на те пішло. Ти приймаєш ліки?
Які ще ліки?
Годі вже, Горді. Адже ми твої друзі, прийшли сюди підтримати тебе.
Які ще ліки?наполягав той.
Облиш, Горді,озвався Марк.Ми знаємо, що з тобою коїться.
Горді повернувся до Золи й загарчав:
Що ти їм наговорила?
Не встигла Зола відповісти, як втрутився Тодд:
Нічого. Вона нам нічого не говорила, таж ми самі все бачимо, Горді. Ми твої найліпші друзі, а тобі потрібна допомога.
Мені не потрібні ліки,огризнувся Горді, потім скочив на ноги та пішов до спальні, мимохідь штурхонувши Тодда. Дійшовши, він заволав: «Геть звідси!» і хряпнув дверима. Друзі зітхнули й переглянулися. За мить двері відчинилися, Горді вийшов, схопив пляшку текіли, гаркнув: «Зникли! Хутко!»і знову сховався в спальні.
Хвилину було тихо. Зола встала й підійшла до спальні. Приклавши вухо до дверей, прислухалася. Потім відійшла й сказала пошепки:
Здається, він плаче.
Оце так,прошепотів Марк.
Минула ще одна хвилина.
Ми не можемо залишити його самого,тихо промовив Тодд.
Нізащо,відповів Марк.Будемо пильнувати. Я перший черговий на дивані.
Я залишаюсь,сказала Зола.
Марк роззирнувся і допив своє пиво. Сказав притишеним голосом:
Гаразд, ти на дивані, а я в кріслі. Тодде, підеш спати до Золи, зміниш мене за кілька годин.
Гаразд,кивнув Тодд.Сподіваюсь, це допоможе.
Він відчинив холодильник, узяв ще пива й вийшов, Марк вимкнув світло та сів у обшарпане шкіряне крісло. Неподалік зіщулилася на дивані Зола. Він прошепотів:
Це буде довга ніч.
Краще помовч,застерегла вона.Стіни тонесенькі. Він може нас почути.
Зрозуміло.
Цифровий годинник на мікрохвильовці випромінював синювате світло, яке наче посилювалося, поки очі призвичаювалися до темряви. На цьому тлі вирізнялися обриси обіднього столика, компютера та принтера. Хоча вони ще не спали, у кімнаті було зовсім тихо. Із спальніанітелень. Із вестибюля ледь чутно долинала музика. Через десять хвилин Марк дістав телефон і перевірив повідомлення та пошту. Нічого важливого. Наступні десять хвилин тяглися як година, а сидіти в кріслі ставало дедалі незручніше.
Марк втупився в стіну. Він не бачив світлини Гайндса Реклі в пітьмі, але мав таке відчуття, що той бундючно на нього позирає. Проте тієї миті Марк не переймався Реклі та його грандіозною змовою. Він непокоївся за Ґорді. Завтра на них чекає серйозне випробуваннятреба відвести друга до лікаря.
5
О ДРУГІЙ ГОДИНІ НОЧІ Тодд тихенько прослизнув у квартиру Ґорді й побачив, що Зола й Марк сплять. Він розбуркав Марка й прошепотів: «Моя черга». Марк піднявся, розімяв затерплі суглоби та мязи, перетнув коридор, зайшов до квартири Золи і впав там на диван.
Передсвітом Ґорді вибрався з ліжка, натягнув джинси, светр, шкарпетки та бавовняну куртку. Тримаючи в руці чоботи, він причаївся за дверима й прислухався. Він знав, що вони чатують у кімнаті, чекають на його наступний крок. Він трохи прочинив двері спальні й прислухався. Потім вийшов у кімнату, побачив їхні обриси на дивані та в кріслі, почув їхнє сопіння й тихенько підкрався до вхідних дверей. Посеред коридора він взувся і вийшов із будинку.
Зола прокинулася з першими променями сонця й сіла на дивані. Побачивши, що двері в спальню відчинені, вона скочила на ноги, увімкнула світло й зрозуміла, що Ґорді вдалося вислизнути.
Його там нема!гукнула вона Тоддові.Він утік!
Тодд вибрався з крісла й пройшов повз неї у спальнюмаленьку квадратну кімнату, заховатися в якій було неможливо. Він заглянув у шафу, подивився в туалеті й заволав:
Чорт! Як так сталося?
Він просто встав і пішов собі.
Вони недовірливо перезирнулися і побігли сповістити про це Марка.
Утрьох вони помчали вниз сходами та кинулися через вестибюль до задніх дверей. На стоянці, серед десятка машин, його маленької «мазди» не було. Зникла, як вони й побоювалися. Зола зателефонувала Ґорді. Звісно, він не відповів. Тоді вони повернулися, зачинили двері квартири, після чого пройшли три квартали до їдальні, де засіли за столиком, аби продумати план дій за чорною кавою.
У цьому місті його так просто не знайти,зауважив Марк.
Особливо, якщо він не хоче бути знайденим, докинув Тодд.
Може, звернемось до поліції?запропонувала Зола.
І що ми їм скажемо? Наш друг зник і може завдати собі шкоди? Вони всі зараз заклопотані після ночі вбивств і зґвалтувань.
А як щодо його батьків?спитав Тодд.Можливо, вони не в курсі, в якому він стані.
Ні,похитав головою Марк.За таке Ґорді зненавидить нас довіку. Та й що вони можуть зробити? Вихопляться у велике місто та почнуть тут бігати й шукати?
Згоден, але в Ґорді має бути лікар: або тут, або вдома. Лікар, який його знає, доглядає, виписує ліки, розуміє, що потрібно робити, коли він у поганому стані. Якщо ми розкажемо його батькам, вони принаймні повідомлять лікаря. Нехай ми його розлютимо, але йому нададуть потрібну допомогу.
Маєш рацію,погодилася Зола.До речі, лікар десь тут. Ґорді відвідує його щомісяця.
Знаєш, як звати?
Ні. Я вже намагалася його знайти, але марно.
Гаразд,сказав Марк,може, пізніше. А зараз ми мусимо знайти Ґорді.
Вони випили каву й прикинули, що шукати його містом неможливо. Підійшла офіціантка й запропонувала сніданок. Вони відмовились. Ніхто не мав апетиту.
Маєш якісь ідеї?спитав Марк у Золи.
Ніяких,похитала головою вона.Минулого тижня він зникав двічі. Уперше сів на потяг до Нью-Йорка й пропадав три дні. Коли повернувся, майже нічого не розповів, сказав тільки, що напав на слід Гаспидяки. Думаю, він там із кимось зустрічався. Цілий день він тинявся по домумайже весь час ми були разом. Він пиячив і багато спав. Потім я повернулася додому з роботи, але його й слід прочах. Два дні ніяких звісток. Це саме тоді він знайшов звільненого з Фоґґі-Боттому викладача.
А ти знаєш, що він згодом робив?спитав Тодд.
Ні. Два дні тому він зачинився в себе й не хотів мене бачити. Мабуть, саме тоді він пересунув меблі та почав обліплювати стіну.
А як багато ти знаєш про стан його здоровя?поцікавився Марк.
Вона зітхнула й завагалася:
Це ж усе конфіденційна інформація, хлопці, розумієте? Я присягалася йому берегти таємницю.
Годі тобі, Золо, ми всі тепер залучені,заперечив Марк.Авжеж, це конфіденційно.
Вона озирнулася навкруги, мовби хтось міг підслуховувати:
Минулого вересня я знайшла його пігулки, і в нас відбулася розмова. Йому діагностували біполярку, коли він навчався в коледжі, але він нікому не казав, навіть Бренді. Згодом їй теж сказав, так що вона знає. Завдяки терапії та препаратам він зазвичай поводиться нормально.
Я і не підозрював,сказав Марк.
Я теж,озвався Тодд.
Для біполярників це звична справа, вела далі Зола, перетнути межу, вважаючи, що ліки їм уже не потрібні. Вони добре почуваються, переконавши себе, що любісінько обійдуться без препаратів. І перестають їх вживати. Відтак усе повертається на кола свої, і вони часто вдаються до самолікування. Це й трапилося з Ґорді, хоча його гнітило й багато інших турбот: усі ці негаразди з юридичною школою, неможливістю працевлаштування, боргами, і, що гіршевін відчував, що його змушують одружитися. Йому було недобре ще на День подяки, але він робив усе, щоб це приховати.
А чому ти нам не сказала?
Бо він зненавидів би мене. Ґорді переконував себе, що він справжній мужик і якось прорветься. І, якщо озирнутись назад, він був у нормі. Але перепади настрою ставали дедалі різкішими, особливо, коли він почав пити.
Треба було нам розповісти,наполягав Марк.
Я не знала, що й робити. Раніше я ніколи з таким не стикалась.
Пошуки винуватців зараз недоцільні,сказав Тодд Марку.
Вибачте.
Уже майже восьма година,зауважив Тодд, зиркнувши на екран телефона.І ніяких звісток від Ґорді. Опівдні я, мабуть, піду до бару й відпрацюю зміну. А ви що робитимете?
Мені на десять,відповіла Зола.На кілька годин. Вона тимчасово працювала в невеличкій бухгалтерській компанії.
Ну,сказав Марк,я повернувся з дому завчасно, плануючи розпочати підготовку до адвокатського іспиту, але насправді мені не дуже кортить цим займатися. Мабуть, я краще піду до «Несе Скелтон» і весь день буду підлещуватися до майбутнього начальства, намагаючись справити враження потрібного і доречного. Звісно, задарма. Напевне, їм потрібна допомога в копіювальній.
Бачу, любиш ти право,зіронізував Тодд. А я вдосконалююсь усе більше в барі.
Дякую.
Здається,зітхнула Зола,все, що ми можемо зробити,це чекати.
Тодд оплатив каву й вони вийшли з їдальні. Коли вони пройшли квартал, задзижчав телефон Золи. Вона витягла його з кишені, подивилася на екран, і, заклякнувши, вимовила:
Ґорді. Він у Центральній тюрмі.
О ЧЕТВЕРТІЙ ТРИДЦЯТЬ ПЯТЬ ранку Ґорді зупинив патрульний, який помітив «мазду», що кривуляла по Коннектикут-авеню. Під час перевірки на тверезість він хитався і зрештою погодився дмухнути в трубку. Монітор пристрою показав 0.11, і Ґорді одразу закували в кайданки та помістили на заднє сидіння поліційної машини. Його «мазду» евакуатор відтягнув на міський штрафмайданчик. У вязниці він знову пройшов тестіз тим самим результатом. У нього взяли відбитки пальців, сфотографували, зареєстрували й кинули до витверезника із шістьома такими, як він. О восьмій ранку судовий пристав відвів його в маленьку кімнату, вручив йому телефон і сказав, що він має право на один дзвінок. Той зателефонував Золі, після чого судовий пристав забрав телефон і знов одвів Горді в камеру.
Через півгодини трійко його друзів пройшли крізь головний вхід Центральної тюрми, потім через металошукач і попрямували до великої зали, куди, вочевидь, родичі та друзі приходили, щоб звільнити своїх близьких після злощасної ночі. Уздовж трьох стін стояли шеренги стільців, захаращені газетами та журналами. У дальньому кінці зали було велике віконце, за яким двоє службовок у формі займалися паперами. Усюди товклись поліцейські, час від часу розмовляючи з приголомшеними й знервованими людьми. Таких там налічувалося більше десяткабатьки, дружини, друзі,всі мали переляканий вигляд, усі метушилися. Двоє чоловіків у поганих костюмах і з пошарпаними портфелями поводилися тут, як у себе вдома. Один теревенив із поліціянтом, який, вочевидь, добре його знав. Інший мав нараду з подружжям середнього віку. Жінка плакала.
Марк, Тодд і Зола, зайнявши стільці у кутку, деякий час придивлялись до оточення. Минуло кілька хвилин, і Марк наблизився до віконця, соромязливо посміхнувся службовці й сказав, що прийшов забрати свого друга Ґордона Таннера. Службовка подивилась якісь папери і відправила його кивком до стільців, мовляв, це займе якийсь час. Марк повернувся до свого місця поміж Тоддом і Золою.
Юрист, який говорив із поліціянтом, час від часу кидав на них оком і невдовзі підійшов. На ньому був лискучий бронзовий костюм-трійка, начищені чорні туфлі з довгими гострими носками, що загиналися вгору, ясно-блакитна сорочка й блідо-зелена краватка з товстим вузлом, яка ні до чого не пасувала. На одній руцівеликий золотий годинник із діамантами, на іншійдва масивні золоті браслети. Напомаджене волосся, зачесане назад, кущилося за вухами. Навіть не усміхнувшись, він почав свою стандартну промову:
Керування в стані спяніння?
Так,відповів Марк.
Адвокат уже роздавав свої бізнес-картки. «Даррелл Кромлі, ліцензований адвокат. Фахівець із КСС». Кожен отримав по картці.
І хто той щасливчик?спитав Даррелл.
Наш друг,відповів Тодд.
Уперше?радісно запитав Даррелл.
Так, уперше,відповів Марк.
Співчуваю. Але я можу допомогти. Це якраз мій профількерування транспортним засобом у стані спяніння. Я знаю всіх поліціянтів, суддів, службовців, приставів, усі нюанси системи. Янайкращий у своєму ділі.
Обережно, аби не здалося, що він хоч трохи зацікавлений найняти цього типа, Марк запитав:
Ясно. І що йому світить?
Даррелл спритно підтягнув розкладний стілець і сів навпроти них. Не гаючи часу, перейшов до справи:
Як його звати?
Гордон Таннер.
Що ж, у Таннера 0.11, отже, залишається небагато місця для маневру. Передусім ви маєте заплатити двісті баксів, аби його забрати. Зобовязання особистої поруки. Його оформлятимуть приблизно годину, потім він вільний. Ще дві сотніза визволення його машини. Вона на міському штрафмайданчику. Це забере десь півгодини. Йому призначать зявитися до суду, швидше за все, наступного тижня. Ось тоді я і вступаю в справу. Мій гонорартисяча доларів готівкою.
У нього заберуть права?спитав Тодд.
Звісно, ні, поки його не засуджено. На це піде місяць. Потім він може їх утратити на рік, заплатити штраф у розмірі пять тисяч доларів, але я можу дечому запобігти. Я справді вмію домовлятися, розумієте? Окрім того, йому світить пять днів увязнення, але й тут я можу задіяти магію. Підпишемо його на громадські роботи, і він залишиться на волі. Повірте мені, я знаю всі тонкощі системи. А ви самі десь навчаєтесь, працюєте?
Так,сказав Марк.Ми студенти юридичної школи.
Він не хотів називати, якої саме.
Джорджтаунської?
Ні,стиха промовив Тодд.Фоґґі-Боттом.
Моя школа,посміхнувся Кромлі.Закінчив дванадцять років тому.
Двері відчинилися і до залу увійшла ще одна пара стурбованих батьків. Кромлі подивився на них мов голодний собака. Коли він знову перевів погляд на трьох друзів, Тодд запитав:
Цебто нам зараз треба мати чотири сотні готівкою?
Ні, вам треба мати чотирнадцять сотень. Дві за поруку. Дві за машину. І штука мені.
Гаразд,сказала Зола. Але наш друг, можливо, теж: має при собі якісь гроші. Як би нам довідатись, скільки в нього?
Я можу це зясувати. Найміть мене просто зараз, і я візьмусь за роботу. Ваш друг потребує захисту, і я готовий його надати. Адже система покарання за КСС у цьому місті така, що просто розжує та виплюне вашого друга.
Послухайте,заговорила Зола.Із нашим другом не все гаразд. Він, як би це мовити... Ну, в нього проблеми зі здоровям, а він не приймає призначені йому препарати. Ми мусимо відвезти його до лікаря.
Як же це сподобалось Дарреллу! Примруживши очі, він завдав останнього удару:
Авжеж. Як тільки ми його визволимо, я подам клопотання щодо прискореного слухання. Знов-таки, я в тісних відносинах із суддями й можу пришвидшити всю процедуру. Але, звісно, за додаткову оплату. Нумо, не будемо затягувати.
Добре, добре,сказав Марк.Дайте нам час обміркувати.
У вас є мій номер,нагадав Кромлі, скочивши на ноги. Він ковзнув геть і знайшов якогось поліціянта, з яким можна було теревенити, водночас оглядаючи присутніх у пошуках наступної жертви. Дивлячись на нього, Марк прошепотів:
Ото й ми такими станемо десь за два роки.
Зараза така,процідив Тодд крізь зуби.
У мене є 80 доларів,сказала Зола.Давайте скинемось.
Я порожній,насупившись, відповів Марк.Якнайбільше тридцятка.
Я теж,промовив Тодд.Але в мене є на рахунку, там вистачить. Я побіг шукати банкомат, а ви зачекайте тут.
Добрий план.
Тодд похапцем вийшов із зали, до якої одночасно зайшло ще кілька людей. Марк із Золою спостерігали за тим, як Кромлі та інший адвокат обробляють натовп. У перервах перед нападом на чергову жертву Кромлі або теревенив із якимось поліціянтом, або з поважним виглядом телефонував. Було, він залишав зал, щоразу розмовляючи по телефону, ніби поспішав кудись у термінових юридичних справах. Але завжди повертався, і недарма.
Таке ми в юридичній школі не вивчали,зауважив Марк.
У нього, мабуть, і власного кабінету немає, сказала Зола.
Жартуєш? Оце його кабінет.
ЧЕРЕЗ ДВІ ГОДИНИ, як вони прибули до Центральної тюрми, всі троє зрештою залишили її разом із Горді. Позаяк Зола не мала машини, а «Бронко» Марка глохнув у вуличних пробках, вони сіли в Тоддів хетчбек «кіа» та поїхали до міського штрафмайданчика в Анакостії, який був біля верфі. Горді сидів на задньому сидінні разом із Золою, мовчки й заплющивши очі. Утім, відбулася німа розмова й сказано було чимало. Маркові кортіло викласти карти на стіл, сказавши щось таке: «Слухай, Горді, ти хоч приблизно уявляєш, як керування в стані спяніння позначиться на твоїх і без того жалюгідних перспективах працевлаштування?». Або: «Розумієш, Горді, навіть якщо тобі вдасться скласти іспит, тебе все одно не приймуть до адвокатури через керування у стані спяніння».
Тодд бажав допекти його чимось на кшталт: «І куди саме ти їхав о четвертій ранку, після двох випитих пляшок текіли?»
Зола, як найспівчутливіша, запитала б: «Хто твій лікар, і коли ти до нього підеш?»
Так багато хотілося сказати, але нічого не було висловлено. На штрафмайданчику перемовини зі службовцем вів Марк. Він пояснив, що пан Таннер захворів і наразі недієздатний.
«Хто б сумнівався,подумав службовець.Певно, ще пяний».
Марк виклав понад двісті доларів, половину з яких дістав із гаманця Горді, і підписав необхідні папери. Відтак вони розїхалисяТодд повіз Золу на роботу, а МаркГорді, на його «мазді».
Доки вони повзли у вуличних пробках, Марк сказав:
Прокидайся, Горді, та поговори зі мною.
Чого тобі?промимрив той із заплющеними очима. Від нього тхнуло перегаром і немитим тілом.
Мені треба знати, хто твій лікар і де він знаходиться. Зараз же їдемо до нього.
Ще чого! Немає в мене лікаря.
Он як! А він би тобі не завадив. Давай, Горді, годі брехати. Ми знаємо і про біполярний розлад, і про лікаря, чи, трясця, психотерапевта, що тебе доглядає. Для нас цілком очевидно, що ти кинув приймати ліки й потребуєш допомоги.
Хто сказав?
Зола.
От сучка така.
Облиш, Горді, зізнавайся. Якщо ти мені зараз же не скажеш, хто твій лікар, я зателефоную твоїм батькам і Бренді.
Я тебе вбю.
Чудово, давай зупинимось і будемо битися на ножах.
Горді зітхнув і пересмикнувся. Потім розплющив очі, виглянув у віконце й промовив:
Прошу, Марку, досить на мене гримати. Я і так за цю ніч натерпівся.
Добре, не буду гримати, але тобі потрібна хоч якась допомога.
Відвези мене додому, будь ласка.
У Мартінсбурґ? Я не проти.
Чорт, ні, тільки не туди. Я собі голову знесу, що наразі не така вже й погана ідея.
Припини, Горді. Добре, поїдемо до тебе, і ти візьмеш добрячий душ. Потім, може, поспиш, потім щось поїмо, а вже тоді я повезу тебе до лікаря.
От поспатице діло. Іншого й не треба.
За мить Марк побачив, як його друг зворотнім боком долоні розмазує по щоках сльози.
6
УПАВШИ В ЛІЖКО, ГОРДІ ВЕЛІВ Маркові забиратися геть. Той відповів, мовляв, не діждеш, і вони трохи посперечались. Горді здався, натягнув ковдру на голову й заснув. Марк зачинив двері спальні, всівся на дивані й втупився в свій телефон. Зранку йому вже двічі дзвонила Брендавона була в паніці. Її незвязна мова на голосовій пошті та повідомлення були дедалі настирливішими. Вона вже два дні нічого не чула від нареченого і збиралася їхати до столиці. З одного боку, Марк чи не радо вітав її втручання. Їй варто знати, що відбувається. Вона може опанувати ситуацію, звільнивши від халепи Марка та інших. Імовірно, вона залучить і батьків Гордізараз вони йому потрібні.
З іншого боку, вона може погіршити ситуацію. Складно передбачити, як відреагує Горді, якщо вона зявиться і почне його сварити. Безперечно, він накинеться на Марка за те, що він усе їй розповів. Йому й без того вистачає драматичних подій.
Марк вийшов у коридор і зателефонував Бренді. Набрехав, що в Горді страшний грип, постільний режим, він ще дуже заразний, пє багато рідини й протигрипозних ліків. Марк і Тодд опікуються ним, завжди сидять поряд, тримають усе під контролем. Якщо до завтра не буде покращення, обовязково відведе до лікарні. Вона часом не знає прізвища його лікаря? Ні? Отже, він буде дзвонити їй, розповідати, як ідуть справи. Наприкінці розмови досі стурбована Бренда сказала, що день зачекає, а потім приїде.
Марк ходив туди-сюди коридором, переживаючи, що збрехав. Водночас він і гадки не мав, як діяти далі. Він уже кілька разів поривався передзвонити Бренді й у всьому зізнатися. Вчинити так, і вже за дві години вона буде тут, і Горді стане її клопотом. Вона знає його краще за будь-кого. Вони разом ще із сьомого класу. А Марк знав Горді лише два з половиною роки. Хто він такий, якийсь вискочка, щоб втручатися в їхні проблеми? Горді потрібен медичний догляд, і, напевне, його нареченаєдина людина, яка спроможна це влаштувати.
Одначе, якщо Бренда вийде на сцену зараз, усе може піти шкереберть. Вона може дізнатися, що Горді затримали пяним за кермом. Вона знає Марка й Тодда і може розізлитися на них, за те, що вони його покривали. Вона може дізнатися про Золу, і навіть страшно уявити, що тоді буде. А ще, під час цього хаосу, вона може дізнатися, що Горді брехав про казкову роботу після закінчення юридичної школи. Усе може скластися настільки непередбачувано, що постраждають геть усі, особливо Горді. А головне, Горді ні за яких обставин не хоче, аби Бренда була поряд із ним. Він бажає скасувати весілля, але йому досі бракує мужності порвати з нею.