Чим більше Марк міряв кроки, тим більше бентежився. Зволікання здавалося єдиною надійною стратегією, принаймні на цю хвилину, і він вирішив брехати й надалі й подивитися, як розгортатимуться події.
У полудень Горді перебував у напівкоматозному стані. Марк неквапом поприбирав на кухні й виніс на смітник три лантухи мотлоху. Він вимив, висушив і розставив по місцях посуд. Підмів підлогу й навів лад навколо обіднього столуробочого місця Горді. Намагався перенести меблі, але кинув це заняття, бо міг нашуміти. Багато часу провів, дивлячись на стіну й намагаючись дослідити звязки між компаніями, фірмами й гравцями імперії Гайндса Реклі. Ця змова вражала, Горді витратив багато часу, складаючи все до купи. Але наскільки правдиві його дослідження? Чи міг він чітко мислити в тому психічному розладі, в якому перебував?
Марк утупився у телефон, прочитавши все, що зміг знайти в мережі про біполярний розлад і депресію. А знайшов він там чимало. Близько третьої дня він почув шум у спальні й зазирнув туди. У ванній текла водаГорді нарешті брав душ. За півгодини він вийшов у кімнату, свіжовимитий, поголений, із пишним світлим волоссямтак само гарний, як і завжди. На ньому були джинси та светр. Він подивився на Марка й сказав:
Я зголоднів.
Чудово, усміхнувся Марк. Вони пройшли кілька кварталів до улюбленого кафетерію, де замовили сандвічі й каву. Побалакати не вдалося. Він не хотів розмовляти, і Марк дав йому спокій. Горді довго длубав сандвіч, зрештою відкинув хліб, узяв пальцями бекон і жадібно зїв. Вони наливалися кавоюофіціантка ледь встигала підливатиі завдяки кофеїну Горді, здається, прийшов до тями.
Тепер мені краще,мовив він набитим чіпсами ротом. Дякую, Марку.
Чудово. Ось зараз доїмо й підемо до твого лікаря.
Ні, це необовязково, Марку. Мені наразі добре.
Ходімо до лікаря, Горді, чи психотерапевта, чи хто там в біса він чи вона. Тобі здається, що все добре, але це швидко минеться.
Той психотерапевтпосміховище. Терпіти його не можу.
Офіціантка підлила кави. Горді доїв чіпси й відсунув тарілку. Він цмулив каву, ховаючи очі. Зрештою Марк запитав:
Хочеш поговорити про керування в стані спяніння?
Анітрохи. Ходімо прогуляємося. Мені потрібно подихати свіжим повітрям.
Чудова ідея.
Марк розплатився кредитною карткою і вони вийшли з їдальні. Пройшли весь Дюпон-серкл і пішли на захід, до М-стріт. На вулиці потепліло, прояснілонепоганий видався день для тривалої прогулянки. Вони перейшли Рок-Крік і опинилися в Джорджтауні, де йшли в натовпі по Вісконсін-авеню, час від часу зупиняючись перед вітринами. Зайшли в букіністичну крамницю й переглянули літературу в спортивному відділі. Горді грав у футбол і лакрос в Університеті Вашингтона та Лі, отож спортсмен назавжди.
Про що б зараз Горді не думав, він тримав це в собі. Часом він здавався розслабленим і веселим, але це вже не був той колишній Горді. Кудись поділись його зухвалість і жартівлива задиркуватість. Він був затурканим, що й не дивно, і Маркові бракувало його звичних уїдливих і цинічних коментарів. Наприкінці дня піднявся вітер і вони шаснули в кафе по лате. Присусідившись до Горді за маленьким столиком, Марк знову спробував залучити його до розмови, але той був наче в іншому вимірі. Коли він пішов до туалету, Марк надіслав Тоддові й Золі повідомлення з новинами. Також надіслав одне Бренді, написавши, що Горді трохи покращало, але він встиг заразити Марка й Тодда. Усі троє тепер збіса хворі та доглядають один одного в квартирі Горді. Цей грип дуже заразний і лютує в столиці, тому їй краще триматися якомога далі відсіль.
Коли вони вийшли з кафе, Горді сказав, що хоче пройтися вздовж річки Потомак. Вони перейшли М-стрит і спустилися по Вісконсін-авеню до Джорджтаунської набережної з її новозбудованими фешенебельними крамницями, кафе та ресторанами, що за доброї погоди були заповнені студентами й туристами, які сиділи назовні та насолоджувалися сонцем. Але посеред зими публіки тут було небагато.
Стоячи на дощатому настилі на березі замерзлого Потомаку, Горді, здавалося, насолоджувався краєвидом. Праворуч від них був міст Кі, який зєднував Джорджтаун із Росліном. Ліворучострів Теодора Рузвельта і ще один міст. НеподалікЦентр імені Джона Ф. Кеннеді, а ген виднівся Меморіал Лінкольна та інші монументи. Біля води було помітно холодніше. Великі крижані брили торували собі шлях униз по річці. Коли Горді, усміхаючись, обернувся, він мав дивакуватий, утішено-радісний вигляд.
Я задубів,сказав Марк.
То ходімо.
КОЛИ СТЕМНІЛО Й ПІДЇХАЛИ Тодд і Зола, Горді знову спав, а Марк читав книжку в мякій обкладинці. Утрьох вони тихенько підсумували події дня й спробували скласти плани на ніч. Обговорили, чи потрібно викликати Бренду й розповісти їй усю правду, утім, ніхто не був до цього готовий. Особливо Зола. Стосовно планів на завтра, крім зрозумілої речінеобхідності знайти лікаря, який опікується Горді, дискутували небагато. Потім друзі ледь чутно перемістили меблі й прибрали в кімнаті. Марк зажадав очистити й стіну. Йому набридло дивитися на пики Гайндса Реклі та його зграї. Наче недостатньо бридко від попадання в тенета їхньої грандіозної змови, так ще й терпіти весь цей жах у кімнаті. Проте Тодд і Зола наклали вето на цю ідею. Горді так багато часу марудився над своїм шедевром, що краще його не чіпати, аби він знову не здурів.
Коли доставили піцу, Зола прослизнула в спальню, щоби підняти свого хлопця. Повернулася одна й сказала, що він на неї майже не реагує та ще й нагримав. Вони зїли піцу, запиваючи тільки водою, і так вбили трохи часу. Ключі Горді були в Марка в кишені, там і залишатимуться. Вони вирішили, що чергуватимуть уночі, як і вчора. Золі випало першій чатувати на дивані. Тодд пішов до її квартири, а Марк пройшов чотири квартали до себе й уперше за день узяв душ.
Усі розійшлися, і Зола, усамітнена в темноті й спокої, почала обмінюватися повідомленнями. До випробувань цього прикрого дня додався телефонний дзвінок від батька. Суддя імміграційного суду відхилив останнє клопотання і видав ордер на депортацію її батька, матері та неодруженого брата Бо. Після двадцяти шести років у США їх депортують назад до Сенегалу разом із купою інших біженців. Двадцять шість років вони важко працювали мало не задарма. Двадцять шість років перебивалися з хліба на воду, заощаджували скільки могли, підкорялися всім законамнавіть не перевищували швидкості. Двадцять шість років вважали себе американцями й були вдячні за те, що їх тут приймають. А тепер їх силою повертають у країну, якої вони вже не знають і часткою якої бути не бажають.
Зола була сильною жінкою і пишалася стійкістю свого характеру, але від нестерпного гніту турбот вона припустилася помилкизаплющила очі.
О ПЕРШІЙ ГОДИНІ сорок дві хвилини її телефон почав дзижчати й вібрувати. Він був у кишені джинсів і зрештою розбудив її. Пропущений дзвінок. Від Горді. Одну-дві секунди вона усвідомлювала реальність, потім скочила на ноги й побігла до спальні. Перевірила ванну кімнату, добре розуміючи, що його там немає, і кинулася будити Тодда. Другу ніч поспіль вони мчали сходами до вестибюля на першому поверсі, а потім вибігали на автостоянку позаду будинку. «Мазда» Горді зникла. Тодд зателефонував Маркові й сказав, що вони мчать його підібрати. Уже в Тоддовій машині пікнув телефон Золитекстове повідомлення.
Це від нього. Пише: «Золо, я так більше не можу. Виходу немає. Мені дуже шкода».
Чорт! Дзвони йому.
Не відповідає,зауважила Зола, натиснувши виклик за його номером.
Одразу пішло переадресування на голосову пошту: «Привіт, це Горді. Залиште повідомлення».
Голосова пошта. Надсилаю повідомлення: «Горді, ти де? Ми виїхали».
Вона дивилася на екран телефона, очікуючи відповіді, потім знову надіслала той самий текст.
Глухо.
І ти нічого не почула, коли він пішов?
Авжеж ні. Я старалася не заснути. Мабуть, у нього був ще один ключ.
Отож. Він може завдати собі шкоди.
Не кажи так.
Марк щодуху біг від свого будинку з телефоном біля вуха, намагаючись додзвонитися до Горді. Але не вдавалося. Він заскочив на заднє сидіння і спитав:
Що тепер?
У тебе й досі його ключі?звернувся до нього Тодд.
У кишені. Хто взагалі тримає запасний ключ від машини, якій уже десять років?
Горді, наприклад. Він збирається утнути якусь дурницю, ти хоч розумієш це чи ні?
Тільки не зараз,сказала Зола.Вибачте, хлопці. Я не збиралася засинати.
«Другу ніч поспіль»,одночасно подумали Марк і Тодд, але промовчали. Нарікання не зарадять лихові, а Золі й без того непереливки. Якщо Горді замислив щось утнути, їм його не зупинити.
Є якісь думки?порушив мовчанку Тодд, усе ще стискаючи кермо. Ніхто не відповів. Запала гнітюча тиша, тільки рокотав двигун і обігрівач дмухав теплим повітрям. Зола сказала:
Він любив бігати в парку Рок-Крік.
Сумніваюсь, що він там бігає посеред ночі,зауважив Тодд.Мінус шість на дворі.
Як щодо «У Коні»?запитав Марк.Ми завжди любили там протвережуватися.
Оце гарна ідея,погодився Тодд і рушив із місця.Не припиняйте телефонувати й писати йому.
«У Коні»цілодобово відкрита вафельна на Девятнадцятій вулиціулюблений заклад безпритульних і студентів. Тодд зупинився неподалік і Марк пірнув усередину. За мить повернувся і сказав:
Немає ніяких ознак його перебування. Є ідея. Поїхали на набережну в Джорджтауні. Ми з ним були там сьогодні, і, схоже, йому там сподобалося.
Що означає «йому там сподобалося»?запитав Тодд.
Не знаю. Просто їдьмо.
Коли вони звернули на М-стрит, задзвонив телефон Марка.
От чорт! Це Бренда. Відповідати?
Так!гаркнув Тодд.Негайно відповідай!
Марк натиснув «відповісти» й промовив:
Привіт, Брендо.
Вона була майже в нестямі:
Марку, що відбувається? Щойно я отримала повідомлення від Горді. Пише, що йому шкода, виходу немає, він так більше не може. Що в біса коїться, Марку? Кажи!
Він катається по місту, Брендо. Ми з Тоддом у машині, намагаємося його знайти. Він не приймає препарати й поводиться мов пришелепкуватий.
Я думала, він у ліжку з грипом, як і ви.
Так, був у ліжку, хворів, і що? Ми були з ним, але він крадькома вислизнув. Ти намагалась йому подзвонити?
Авжеж;! Чому ти не сказав мені, що він більше не приймає препарати?!вона буквально волала.
Брендо, я до вчора навіть не знав, що він на препаратах. Він нікому про це не казав. Ти теж;, до речі.
Про таке не кажуть. Прошу, знайди його, Марку!
Ми намагаємося.
Я скоро приїду.
Ні, не поспішай. Залишайся там, я тобі зателефоную.
На набережній вони зупинилися на узбіччі й вилізли з машини. Припустилися до річки, але їх зупинив охоронець.
Шановний,звернувся до нього Марк,ми шукаємо друга. Він приїхав на маленькій синій «мазді» й потребує нашої допомоги. Ви його не бачили?
Та кому тут щось треба вночі?
Зрозуміло. Ми просто подивимось, ви не проти?
Дивіться,відповів охоронець.
Вони пройшли променадом і зупинилися біля річки, на самому краї набережноїсаме там, де Горді й Марк стояли кілька годин тому. Праворуч кілька машин перетинали Потомак по мосту Кі. А ліворуч, поза островом Рузвельта, на Арлінгтонському Меморіальному мості, трапилась якась надзвичайна подія. Там блимали червоні й сині вогні.
7
КОЛИ ВОНИ ПІДЇХАЛИ до мосту, три смуги західного напрямку були перекриті, що спричинило транспортний затор. Тодд залишив машину на травянистому насипу біля пандуса, і вони поспішили до місця подій. Там стояли й блимали синім шість абияк розташованих поліційних машин із відчиненими дверима. Повсюдно клекотали рації сновигаючих поліціянтів. Двоє з них стояли на узбіччі, біля поручнів, і вдивлялися в темну річкову воду. Завиваючи сиреною, повзла затором, намагаючись дістатися місця подій, «швидка допомога». Коли вони пройшли мостом сто метрів, їх зупинив полісмен.
Назад!гаркнув він.Куди лізете?
Вони зупинилися, вдивляючись у рейвах попереду. Поза полісменом і патрульними машинами вони побачили синю «мазду» Горді, що стояла з увімкненими фарами посеред смуги. Дверцята з боку водія були відчинені.
Що сталося?спитав Марк.
Не ваше діло. Ану, забирайтеся звідси!
Пане,звернувся до нього Тодд.Ми його знаємо. Це наш друг. Що з ним?
Полісмен глибоко зітхнув і схаменувся.
Стрибнув, ясно? Зупинив машину й шугонув із мосту.
Зола закричала й затулила обличчя долонями. Тодд підхопив її, не давши впасти. У Марка підігнулися коліна, до горла підкотила нудота. Він ледь спромігся видушити:
Ні, не може бути.
Полісмен обійняв Марка за плечі й кивнув ліворуч, де двоє поліціянтів утішали жінку середніх років:
Ота жінка їхала позаду нього, коли він зупинився. Вона бачила, як він кинувся до краю та шугонув униз. Співчуваю.
Не може бути,повторив Марк, у той час як Тодд відводив Золу до широкого тротуару за кілька кроків від них. Вона, невтішно ридаючи, важко опустилася на землю, спиною до бетонної огорожі мосту.
Співчуваю,знову сказав полісмен.Ми пробиваємо його номери. Він із Західної Віргінії, так?
Так. Його звати Ґордон Таннер. Ми студенти.
Ходімо зі мною.Марк пройшов за ним повз поліцейських та їхні машини до «мазди» Горді. Він витріщився на неї, як на щось жахливе й помотав головою.Сюди, покликав полісмен і підвів його до краю мосту. Двоє інших поліціянтів водили променями ручних ліхтариків по темних водах Потомаку. До мосту, блимаючи синіми проблисковими маячками, наближався швидкохідний катер.
Отут він і стрибнув,сказав полісмен. Там усюди крига. Ніхто б не витримав більше пари хвилин.
Марк дивився у воду й спостерігав за катером, який заходив під міст. Заплющивши очі, почав схлипувати.
Підійшов детектив у плащі й запитав:
Хто це?
Його друг,відповів полісмен.Знає того хлопця.
Марк дивився на детектива, намагаючись опанувати себе.
Співчуваю, синку,сказав детектив.Тобі є що нам розповісти?
Марк витер очі, скреготнув зубами й вимовив тремтячим голосом:
Це наш друг. Останнім часом у нього проблеми. Минулої ночі його затримали пяного за кермом. Ми цілий день очей з нього не спускали, боялися, що накоїть дурниць.
У нього проблеми з психікою?
Ні, просто припинив приймати ліки,Марків голос зірвався, він знову витер очі.Не можу повірити.
Співчуваю, синку. Ядетектив Свейзі, поліційний відділ округу Колумбія. Ось картка, там є номер мого мобільного.
Дякую,видушив Марк, узявши картку.
Наразі тривають пошукові роботи, це потребує часу, але ми його знайдемо. Знаєш його рідних?
Так.
Звідки він?
Мартінсбурґ, Західна Віргінія.
Можеш їм подзвонити? Вони, напевне, захочуть приїхати.
Це було останнє, що Марк бажав робити, але він кивнув і сказав:
Авжеж. А ми можемо допомогти в пошуках або якось іще?
Вибач, синку, але все, що ви можете зробити,це чекати. Залиш мені свій номер і я зателефоную, коли ми його знайдемо.
А це надовго?
У таких випадках точно не скажеш,знизав плечима детектив.Пропоную знайти теплу місцинку й почекати там. Я зателефоную, якщо будуть новини. І його рідним теж дай мій номер, нехай мені зателефонують. І ще одне: ми обшукали машину, але не знайшли записки. Знаєш, де він мешкає?
Знаю.
Добре. Можеш перевірити, чи не залишив він записки? Зазвичай залишають. Якщо знайдеш, одразу телефонуй.
Так і зроблю.
Співчуваю, синку,повторив Свейзі, поклавши руку йому на плече.
Дякую.Марк пішов тротуаром. Ще одна «швидка» їхала із заходу. Там теж виник затор. Здавалося, що навкруги миготять мільйони блимавок. До першого катера приєдналися ще дваіз пошуковими прожекторамиі, нарізаючи кола, зайшли під мостову арку.
Марк і Тодд допомогли Золі підвестися. Вони змерзли, скулились, але були надто приголомшені, аби щось відчувати. Майже на руках відволокли Золу до машини, вже блокованої тиснявою. Тодд завів двигун, увімкнув обігрівач, і вони, вражені жахом, просто сиділи й споглядали весь цей кошмар. Зола плакала на передньому пасажирському сидінні. Тодд притулився до вікна, блідий як потороча. Марк схлипував і намагався віддихатися. За кілька хвилин завібрував його телефон. Він витяг його з кишені й сказав:
Чотири виклики від Бренди. Хтось мусить із нею поговорити.
Цей «хтось»ти, Марку,промовив Тодд.У тебе немає вибору.
А чому не ти?
Бо ти краще її знаєш. І вона подзвонила тобі, а не мені.
Марк стиснув телефон і чекав. Евакуатор із жовтими блимавками пробирався крізь затор, кривуляючи поміж поліційних машин. Хтось із уповноважених вирішив, що «швидкі» непотрібні, й вони поїхали геть разом із кількома поліційними машинами.
Так ти дзвонитимеш?запитав Тодд.
Набираюсь сміливості,відповів Марк.
Це моя провина,схлипнула Зола.
У тому ніхто не винен і ти це добре знаєш,сказав Тодд так, ніби й сам не дуже в це вірив.
Я це зробила,не вгавала Зола.Я це зробила.
Жовті блимавки розвернулися, і евакуатор попрямував до них по смузі східного напрямку. Він проїхав повз, тягнучи машину Горді, яка котилася на задніх колесах. Прибуло ще кілька суден, і вся флотилія відійшла в пошуках південніше. Поліція розчистила дві смуги західного напрямку й завмерлий транспорт почав повільно рухатися.
А що я їй скажу?спитав Марк.Я ж не можу сказати, що він мертвий, адже ми ще не впевнені, так?
Він мертвий, Марку,озвався Тодд.Скажи їй, що він стрибнув із мосту в Потомак і наразі шукають його тіло.
Я не можу таке сказати.
У тебе немає вибору.
Марк глибоко зітхнув, але не зателефонував, а промовив:
Я був із ним, коли він на це зважився. Ми стояли на набережній і Горді дивився на цей міст. Потім обернувсяспокійний і всміхнений. Він прийняв рішення і примирився із ним. А я, бовдур такий, не второпав.
Прокляття!сказав Тодд.Ми тут не в хто-всравсь-невістка граємо.
Тим-бо й ба! Сракою можна заприсягтися, що Бренда когось звинуватить, і це буду я. Цілий день їй брехав. Треба було сказати їй правду, аби вона ним опікувалася.
Ми зробили все, що могли. Не наша провина, що він геть здурів.
Це все моя провина!заволала Зола.Це я в усьому винна!
Припини, Золо!гримнув Тодд.
Полісмен помахав їм ліхтариком, щоб вони рухалися, і Тодд зїхав із травяного насипу на смугу західного напрямку. Вони повільно їхали мостом. На крайній смузі бампер до бампера стояли три поліційні машини. Самі полісмени юрмилися на тротуарі біля місця, звідки стрибнув Ґорді.
Куди їдемо?спитав Марк.
Не знаю.
Вони перетнули річку, повернули на південь, на паркову автостраду Джорджа Вашингтона, і опинилися на острові Колумбія. Тодд зупинився на порожній стоянці біля Меморіального парку Ліндона Джонсона перед пристанню із сотнями яхт, які мирно погойдувались біля причалів. Друзі дивились у пітьму, шумно шипів обігрівач. Марків телефон почав вібрувати в кишені.
То ти збираєшся їй дзвонити?
Марк подивився на екран і відповів:
Мені й не треба. Сама подзвонила.
Він відкрив дверцята, вийшов і пішов до причалів. Приклавши телефон до вуха, сказав:
Брендо, погані новини.
8
ВОНИ ПРОВЕЛИ ЗОЛУ ДОДОМУ й вклали на диван. Марк накрив її стьобаною ковдрою і сів скраєчку, поклавши її ноги собі на коліна. Тодд підготував джезву з кавою, поставив її на вогонь і сів на підлогу спиною до дивана. Зола поклала руку на його плече. Довгий час ніхто не проронив ані звуку, тільки шипіла й булькотала джезва. Завібрував телефон Марка. Він дістав його й промовив:
Знову батько Бренди.
Він тицьнув екран, прийнявши виклик, і сказав:
Слухаю, докторе Карві.
Марку, ми вже в дорозі, приїдемо за годину. Зупинимось у «Маріотті» в Пентагон-сіті. Зможеш бути там о сьомій?він говорив спокійним, упевненим тоном.
Авжеж, докторе Карві. Буду там.
Спасибі. Я звязався з детективом Свейзі. Тепер у нього є мій номер.
Добре. Побачимося о сьомій.
Марк закінчив телефонну розмову й зауважив:
Тільки цього мені бракувало. Мати справу з істеричкою.
Я піду з тобою, і ми не потерпимо, аби нас там лаяли,запропонував Тодд.
Звісно, нас там лаятимуть. Вона вже двічі на мене нагримала. Це все ми винуваті, тому що я брехав їй, тому що ми дозволили йому втекти, тому що ми не повідомили сімю, тому що ми не відвели його до лікаря, оце ось усе.
Це я в усьому винна,пробелькотала Зола, не розплющуючи очей.
Це не твоя провина, і твоє імя взагалі не згадувалося, промовив Марк.Так і буде надалі.
Якщо вона почне репетувати, я просто вийду,сказав Тодд. Мені й так гидко на душі, не вистачало ще мелодраматичного серіалу від Бренди та інших.
Коли ми вчора їхали із штрафмайданчика, Горді погрожував вбити мене, якщо я їй зателефоную. Ясно, що це не справжня погроза, але добре передає його загальний настрій. Він не хотів, щоб вона знала. І він відмовився навіть розмовляти про лікаря. Що ми могли зробити?
Ми все це вже сто разів пережовували, Марку,зупинив його Тодд.
Він піднявся і налив три філіжанки кави. Була майже четверта ранку, всі вони емоційно й фізично виснажились. Зола сіла на дивані, взяла філіжанку й спробувала посміхнутися. Її очі почервоніли, повіки набряклиздавалося, вона на межі чергового нервового зриву.
Не думаю, що поїду з вами, хлопці,промовила вона.
Ні, залишайся тут і відпочивай,запропонував Марк.
Добра ідея,погодився Тодд.Тобі краще триматись подалі від Бренди.
Якось я з нею зустрілася. Вона думає, що ми просто друзі. Горді казав, що вона про нас не здогадувалася.
Певен, так і було, але вона досі може ревнувати,сказав Марк.Їй було не до вподоби, що Горді живе у великому місті без неї.
Вони знову надовго замовкли та цмулили каву. Марк порушив мовчання:
Замалим не забув! Нам треба пошукати передсмертну записку. Детектив наказав.
Має бути весело,висловився Тодд. Вони перейшли коридор, зайшли до квартири Горді й увімкнули світло. Нічого не змінилося, відколи вони панічно звідси вибігли. Записка могла бути в спальні, але вони її там не знайшли.
Брудно тут,зауважив Марк, роззираючись. Простирадла на ліжку жужмом, матрац напівзастелений, одяг на підлозі, на комоді дві порожніх пляшки з-під спиртного.
Я тут приберу, коли ви підете,сказала Зола.Певна, його рідні захочуть сюди прийти.
Вони вийшли в кімнату й витріщилися на конспірологічну стіну Ґорді.
Що будемо робити?спитав Тодд.
Давай усе це здеремо й збережемо. Його рідним від цього користі не буде.
Зола зібрала повний кошик брудної постільної білизни, рушників і одягу й понесла її до пральні в підвалі, тимчасом Тодд із Марком обережно знімали наліпки й аркуші зі стіни. Мармизи Реклі та його співучасників ретельно складалися на винос. Марк помітив біля компютера Ґорді дві флешки й, нікому про це не сказавши, машинально поклав їх у кишеню.
О шостій Марк із Тоддом вийшли з будинку й поїхали до Пентагон-сіті. Заторів не було, тож вони прибули до «Маріотту» за двадцять хвилин і пішли в кафе попити кави з бісквітами. Поївши, вони спробували налаштуватись на зустріч.
Уявляю, який жах вона там буде виказувати,сказав Тодд.
Вона вже й так все виказала.
Ми не зобовязані вислуховувати звинувачення, Марку.
Ми маємо бути терплячими, Тодде, і співчутливими. Бідолашна дівчина щойно втратила нареченого, якого вона обожнювала.
Але він її ніт.
Адже вона про це ніколи не дізнається, чи не так?
А я знаю? Зола казала, що він із Брендою страшно посварився напередодні Різдва. Хтозна, що він їй наговорив. Міг скасувати весілля.
Він сказав би нам. Адже ми його найліпші друзі, Тодде, принаймні тут, у столиці. Закладаюся, весілля було ще в силі й Бренда мріяла про свій найкращий день у житті. А зараз її дитяче серденько розбите.
А як ми могли діяти інакше?запитав Тодд.
Не знаю. Але я не певен, що мені вкрай необхідно було кликати Бренду. Ґорді розізлився б на нас, і все могло скластися гірше нікуди.
Воно й так склалося гірше нікуди.
Так отож. Ходімо вже.
Вони піднялись ліфтом на третій поверх і постукали в двері. Доктор Карві чекав на них і відчинив доволі швидко. Чемно назвавшись, він міцно потиснув їм рукийого силувана посмішка, за обставин, що склалися, надзвичайно їх вразила. Він жестом запросив їх до вітальні. Запропонував каву, але вони відмовилися. Ніяких ознак Бренди чи будь-кого іншого ніде не було.
Ґорді кілька разів розповідав про свого майбутнього тестя. Вони знали, що сімейство Карві заможне, володіє землею і має великий рахунок у банку. Доктор Карвікардіолог, вельми шанований у Мартінсбурзі. Йому було приблизно пятдесят, він мав пишну сивувату шевелюру і рішуче підборіддя. На ньому був піджак без краватки, і було очевидно, що його одяг коштував чимало. Ґорді, який мав звичку всіх злісно шпиняти, про цього чоловіка ніколи й слова поганого не мовив.
Вони розсілися круг столика й розмовляли тихими голосами, бо Бренда з матірю відпочивали в спальні. Доктор Карві дав їй заспокійливе, і вона заснула. Поліція тільки-но пішлаопитувала сімю. Батьки Ґорді вже виїхали, будуть у місті за годину.
Будьте ласкаві, розкажіть мені все, що знаєте,попрохав доктор Карві.
Марк кивнув Тоддові, який насилу проковтнув слину й почав стисло переказувати події останніх днів. Одного друга з юридичної школи, що живе в тому ж будинку, почала непокоїти поведінка Ґорді. Він пішов у бар, де працює Тодд, і все розказав. Вони пішли до квартири Ґорді, в якій той кілька днів сидів безвилазно. Він був занехаяний, занедбаний, пиячив і, вочевидь, потребував догляду. Вони боялися залишати його на самоті, але він утік. Коли Тодд детально розповідав про наслідки керування автомобілем напідпитку, обличчя доктора Карві болісно пересмикнулося і він захитав головою, у такий спосіб уперше виявивши свої почуття. Марк підхопив оповідь і описав свої вчорашні намагання убезпечити Ґорді. Той ухилявся від розмов про стан його здоровя і не назвав Маркові імя свого лікаря. Погрозами застерігав Марка звязуватися з Брендою або його батьками. Він відіспався, більше не пив і, здавалося, оклигав. Минулої ночі вони знову залишилися з ним, але він прихитрився втекти. Коли вони зрозуміли, що він пропав, запанікували й намагалися знайти його. На дзвінки він не відповідав. Вони їздили містом і побачили блимавки на мосту.
Коли Марк закінчив, він подивився на Тодда, який кивнув. Оповідь була майже повною і наразі достатньою.
Дякую,заговорив доктор Карві.Коли Ґорді приїжджав на канікули, у них з Брендою, як це буває у багатьох пар, відбулася серйозна розмова стосовно спільного майбутнього. Безперечно, це був важкий період, але Бренда вважала, що все владнається. Проте він поїхав не попрощавшись і повернувся сюди.
Ми дещо про це чули,озвався Марк.
Бренда знала, що він не приймає ліки?спитав Тодд.
Ну, ми вперше дізналися, що в нього біполярний розлад лише кілька місяців тому. Це було головною причиною їхніх суперечок. Він цей факт замовчував, але в подібних випадках це звичайна практика.
Марк із Тоддом сумно похитали головами.
Слухайте,додав доктор Карві.Я знаю, що Бренда наговорила багато неприємного кілька годин тому, і я прошу за це вибачення. Вона збентежена і вбита горем. Нас це приголомшило не менше, ніж; вас. Ми знаємо Ґорді з дитинства, він фактично член сімї.
Та пусте,промовив Марк.
Нам дуже шкода, докторе Карві. Ми не знали напевне, що нам робити. Ми й гадки не мали, що він на таке здатен.
Ви зробили все, що могли за тих обставин, що склалися, сказав доктор Карві в притаманній йому врівноваженій, заспокійливій манері. І тільки-но Марк із Тоддом, уперше, як вони завітали сюди, заспокоїлися, доктор Карві ошелешив їх запитанням:
У нього була інша дівчина?
Вони здригнулися і опустили очі. Марк набрався духу й запитав:
Гаразд, якщо відповідь: так, ви розкажете про це Бренді?
Ні. Це тільки погіршить ситуацію.
Тоді навіщо вам знати?спитав Тодд.
Доктор Карві на мить замислився і сказав:
Гаразд, облишмо це.
Добре.
Прагнучи піти раніше, ніж хтось вигулькне зі спальні, Марк і Тодд почали збиратися та прощатися. Вони поквапом вийшли з номеру та готелю і навмання поїхали повз Національний аеропорт імені Рейгана. Попри хвилювання за Золу, їм не хотілося повертатися до квартири Ґорді, принаймні деякий час. Вони проїхали всю Александрію, прямуючи на південь, відтак чомусь звернули на схід, перетнули річку по мосту Вудроу Вільсона й зупинилися біля пристані яхт у Нешнл-Гарборі. Перед ними простягнувся Потомак, мабуть, у милю завширшки, який тік собі на південь, наче нічого не сталося. Не було жодних ознак пошукових робіт. Вони бачили два кораблі берегової охорони і поліційний катер біля аеропорту, але тут, нижче Арлінгтонського меморіального мосту, нічого такого видно не було.