Ярослав ТрінчукРапсодія у Ре мінорі
ІНТРОДУКЦІЯ
Десь там у небесних глибинах блукають тінідуші політиків продажних, убивць, гестапівців і кагебістівусіх, хто чинив зло. Вони ждуть суду. Їм важконесуть бо на собі весь тягар лиха, що вчинили самі, та вчинено з подачі їхньої і потурання. Вони хотіли би звільнитися від того тягаряне можуть; вони хотіли б, щоб їх стерли, щоб їх не було зовсімВищий Закон не дозволяє. Був вчинокбуде плата.
Старий Микола, характерник, що мучиться й не може вмерти, зна про це. Він просить Велесатой час від часу опускається на землю: тут він куратор над персонами, що прагнуть забуття, забрати його душу:
Я же служив тобі, як міг, говорить, візьми мене до себе, позбав страждань.
Ти знаєш, що таке страждання? Наївний! Можливо, це остання твоя радість, каже Велес.
Лякаєш? Хіба це Велесу пасує?
Ти зі мною розмовляєш, як з людиною, що вимагає лестощів, наче не розумієш, що таке пекло.
Пекло, кажеш? А що було тут? Перед ним?
Ти грався в життя. Робив там фокуси якісь, зводив жінок, дурив чоловіків, відвертав бурю, хмари розсував. Але ж це іграшки дитячі.
Зате я зла великого не коїв.
Зла не буває маленькоговоно не замикається в собі.
Я цього збагнути не годен.
Не розуміти злаце є найбільше зло.
Так, великий Велесе. А як на мене, найбільше злопорушувати заповіді Отця.
Сперечаєшся? А я прийшов спитати: ти прагнеш кінця, чи хочеш утекти від себе?
Але ж ні те, ні те для мене неможливе. Мій кінецьпочаток твоїх знущань наді мною. А утекти від себе, значить, віддатися тобі. Теж для знущань. Я ж хочу суду Найвищого Судді.
Гаразд, лукавий старче, даю тобі пару годин і волю над силами природи. Там мучиться життям один молодик, можеш йому дещо показати, але в його розум і душу не лізь. Як тільки він повернеться обличчям до життя, я заберу тебе до себе. Іди.
ЖІНКА І СКРИПКА
Тимофій любив мріяти. Вимальовував собі дивні світи, незвичайних людей, чудернацькі дерева; у його фантазіях квіти вміли говорити, співати, усміхатися, музика звучала з кущів, а янголи співали, гойдаючись на білих хмарах. Усі випромінюють добро, живуть разом, спілкуються, розмовляють, танцюють, ведуть хороводи, одним словомгармонія. Вимальовував собі міста, де будівлі не тиснуть на людину, а милують око, де кожен дім, кожна деталь продумані, де все гармонує з ландшафтом і є його органічним доповненням, де погляд людини відпочиває, а мешканці такого міста не знають злоби, ненависті. Інколи про свої марення ділився з ровесниками. Над ним кепкували, насміхалися, та він не переймався тим. Якось ще в школі замість контрольної роботи намалював у зошиті будинок. З фонтанчиком, зі скульптурною групою, довкола живопліт, сад, яскраві сонячні плями, песик бігає. Ну й що з того, що він пояснював, що хотів би бачити світ саме такимотримав двійку, під затильника від батька, хоча, якщо чесно, батько руку ніколи не прикладав, просто учителька допекла, і він ляпнув, розсердившись; але Тимофій знав, що це без злоби, і не образився. Не можна ображатися на батька.
Все одно нічого не допомогло. Він час від часу виводив у зошитах якісь лінії, комбінував кольоровими олівцями незрозумілі різнобарвні фігури і тішився, коли виходило до ладу.
Якби від мене залежало, то світ був би іншим, кинув насмішникам, подивився кожному в вічі й додав:І ви теж.
Сказав і пішов геть. У самотність.
Потім над ним кепкували в університеті.
Ти архітектор, говорили, а бавишся, як дитина.
Усе б то нічого, та він не вмів порозумітися з дівчатами. Ні, ні, вони віддавалися йомупроблем на цьому фронті не було. Та справа в тому, що він весь час думавне знає, звідки воно, що жінкалялечка для потреби чоловіка; а виявляється, ті лялечки переконані, що саме чоловіки створені для їхньої потреби. Одна такаколи він, постаравшись у своєму чоловічому досвіді, спитав, як їй, насмішливо відповіла: «Так як дома. З чоловіком». Такої нищівної критики не знав ще. Саме ця фраза поставила крапку у роздумах, чи потрібно йому женитись. Теперні. Хоч би курси удосконалення придумав хтось Потім, начитавшись всіляких східних книжок, зробив висновок: всі оті «Кама сутри» «Дао» і «Тантри» для обділених. У нормальної людини мусить бути обовязок і якісь вищі духовні запити. Безперечно, секс має велике значеннябез нього на землі не було б живої билинки, та для людини він повинен існувати тільки у рамках кохання. Тільки у рамках кохання!
Ви що не чули?! кричав на товаришів у гуртожитку, коли їх заносило у цій темі.Секс повноцінний може бути тільки у рамках кохання!
Теорія гарна, сказав Григорій, сусід по гуртожитку, але на практиці не здійсненнаплоть могутніша за почуття. Плоть могутніша навіть за розум.
Тимофій це розуміє. І знає чому.
Ти правий, говорить Григорію. Тисячоліттям людське почуття руйнується ідеологією. Де панує ідеологія, там почуття скалічене.
На мить стало тихо, а потім хтось із студентів спитав:
А церква?
Студент, очевидно, мав на увазі, що у церкви ідеологія гуманістичного наповнення і вона не руйнує почуття.
Церква, крикнув Григорій, начисто заполітизована. А де політика, там ідеологія.
Церква винна у тому, що обєднавшись з політичними ворохобниками, стала для них ідеологічним прикриттям і втратила здатність виконувати свої функції,сказав Тимофій спокійно. Церква мала би піклуватися про наші душі, викультивовувати почуттялюбов, повагу до людини, гідність, смиренність. А заідеологізований світ та світ, що позбавлений ідеології, але проникнутий ідеєю збагачення, становиться рабом фізіології. А де фізіологія бере верх, звідти ерос виганяє кохання. Ось чому плоть могутніша за почуття.
З ним не сперечалисяза винятком Григоріяне тому, що погоджувались, Тимофій умів знаходити підтвердження, а студентам не хотілося проникати у глибину питання і шукати контраргументи.
Якось він захопився однією красунею. Сильно. Можна сказатиполюбив. Танцював з нею, і так йому добре було, а потім підійшов до них сильніший за нього і забрав її. Взяв за руку і повів. Вона лиш повернула голову і винувато посміхнулась. Це було на першому курсі. Дівчина зустрічалася з тим лобурякою весь час, а Тимофій ходив до спортзалу. І дуже сумувавдівчину він покохав. По справжньому. Так, у всякому разі, переконував себе. Уже на пятому курсі вони зустрічаються. Той лоботрясочевидно, щоб похвастатися перед пасієюобразив Тимофія. Тимофій майже непомітноу підборіддя, і образник падає. Тоді він бере дівчину за руку, і та йде з ним. Пройшовши метрів двадцять, несподівано відчув: вона йому чужа. Чужа до болю! Він відпустив її руку, сказав «до побачення» і пішов. Оглянувся, а дівчина стоїть і плаче. Дивні створіння оті дівчата, подумав, дивні.
Він мріяв про щось таке романтичне, піднесене, щоб пристрасть була, ну, хоча б якесь там почуття, щоб гарні слова звучали, аби поезія відчувалася, а то голий секс. Ні, ні, це теж гарна штукаособливо, коли маєш справу з Яною: до неї торкнешся, а вона тремтить; не тремтитьвібрує,перса тужавіють, очі іскряться, але того замало. Кажу вам: замало.
Тож Тимофій був катастрофічно самітнім. Ні з ким не міг порозумітися, ні з ким не вмів дружити. Мав недругів, але не розумів, чому вони ставляться до нього вороже; а ті, кого вважав друзями, жартували над ним і кепкували над його, як говорили, причудами. Та дідько з ними.
Єдине місце, де він почувався затишно і, як не дивно, захищеним, це кімната Яни. Особливо комфортно тоді, коли вона вивчає свою партіюдівчина грає у симфонічному оркестрі. Він влаштовується зручно в кріслі й сидить тихо-тихо. Іноді щось читає, іноді роздивляється альбоми, але в такі хвилини завжди відчуває себе умиротвореним. Скрипочка виспівує, він фантазує; і хоча десь там люди намагаються надурити один одного, що йому до тоготой світ далеко-далеко звідси. Майже не видно. І не цікавий. Для нього варті щось лише дві речідівчина і скрипка У цьому словосполученні він вгадуєяскраво, зримо, до болю в шлункуєство вселенського трагізму та відчуває єдність дівчини і скрипки. Вона, Яна, людині так не розкриється, як розкривається цій деревянці з натягнутими жилами. І оті звуки то не музика, ніце сповідь беззахисної самотньої душі. Його, безробітного Тимофія, можна обманути в словах, але не в почуттяхта він не винен, що почуття в нього загострене Але є речі, на яких він розуміється добре. Скажімо, для диригентаяк і для композитораіснує партіяскрипки, віолончелі, духових, ударних та іншого причандалля, але ні для диригента, ні для композитора не існує людини. Є інструмент, і є для нього партія. Важливо єдинемузика. А вона можлива, коли добре функціонує цілісний організморкестр. У ньому ж місця для особистості немає. Правда, він також розуміє, що оркестрант отримує винагородувідчуття участі в містерії творіння, відчуття участі в містичному священнодійстві, коли ти не особистістьце ніщо, а провідник високої ідеїі байдуже, звертає хтось на тебе увагу чи ні. Музикапонад усе. А потім та це вже проза
Тож коли Яна закінчила грати, він розчаровано спитав:
Вже все?
Дівчина поклала скрипку, помовчала хвилинку, потім співчутливо сказала:
Все.
Шкода, мені так гарно було.
Шкода.
Зіграй ще.
Іншим разом.
Коли ти граєш, я втрачаю себе.
Чому?
У мене тоді загострюється не тільки гастрит, а й вина перед людством.
Тимофію, ти якийсь дивний.
Я знаю.
Чому ти не такий, як усі?
Помиляєшся, Яно, то усі не такі, як я, сказав абсолютно серйозно.
Але ж усі мають сімї, постійні заробітки, тобі ж уже під тридцять, а поводишся, як розбещений юнак.
Де у моїй поведінці розбещеність?
То світ не такий, то депутати дурні, то владазлодійчуки, то народи тратять ресурси даремно, а самі остаються убогимось чим ти переймаєшся. А мені ще й разу не сказав, що любиш, і ображено відвернулася.
Яно! Тимофій зробив вигляд, що здивувався. А що я роблю час від часу?!
Пошляк Пошляк
Дякую. Бачиш, як просто стати таким, як усі.
Дівчина здивовано глянула на нього. Чорти б його забрали, та він же все розуміє. Просто грається, поганець. А реагує швидкоіноді речення ще не закінчиш, а в нього відповідь уже готова, та ще й така, що може образити. Поганець, таки поганець
Якийсь час дівчина мовчала, потім підійшла і, дивлячись йому в вічі, повільно вимовила:
У нормальних жінки, діти
Не можу я мати ні жінки, ні дитини.
Чому?
Я маю намір померти.
Ти що, дурний?!
Яно моя гарненька, я й справді не хочу жити Світ чужий мені, я чужий світовіі все, ми квити. Тут навіть без психіатричних ускладнень.
Ти жорстокий.
Можливо. Але, щоб ти знала, для мене вже відсутня проблема життя і смерті. Тому такі категорії як милість, жорстокість і таке інше мене вже не цікавлять. Питання стоїть, як померти.
Тимофію, перестань говорити дурниці.
Бачиш, і ти розумієш, що життя то дурниця.
Не чіпляйся до фраз, які нічого не значать.
Вірно, Яночко, вірно. Та не тільки те, про що ми говоримо, нічого не значить, не значить нічого саме життя. У всякому разі, для мене. Тепер я лише думаю, який кінець обрати. Стрілятисябанально. Мабуть, поїду на Кавказ, викопаю у льодовику яму, прийму снотворне, напишу записку «Найближчі сто років прошу не будити» і засну собі спокійно.
Ти жорстокий і безсердечний егоїст.
Знаєш, як відрізнити егоїста від альтруїста?
Якась дурниця?
Цілком серйозно.
Ні, не знаю.
Того, хто хотів би знати, хто він, треба скинути з сьомого поверху. Якщо кричить «Рятуйте!»закінчений егоїст, якщо застерігає: «Бережіться там внизу!», то альтруїст.
Тобі тільки б жартувати.
Моя добра дівчинко, мені здається, найбільшим жартом є те, що я прийшов у цей світ. Я тут чужий. Я не вписуюся у суспільство. У мене жодна справа не виходить добре. За що б не брався, що б не робивусе не так.
Не говори такого. Ти прекрасний архітектор. Ніхто не має стільки замовників.
Так, багачі наймають мене, і я будую їм гарні «хатинки». Водночас спостерігаю, як опаскуджуються наші міста безглуздими спорудами.
Тимофію, не можна мучити себе тільки тому, що ти не головний архітектор держави.
Не тільки. Мені здається, що переді мною якась стіна, і я не знаю, як обійти її, а пробити нема сили.
То стіна між тобою і людьми. Але ти сам її звів.
Можливо Очевидно, я не можу жити в бруді.
Тимофіюяке у тебе гарне імя! ти витворив собі уявний світ, а що там іншим важко перебувати, або навіть неможливо, то вони не винні.
Тобі зі мною важко?
Інодінестерпно.
Я у цьому причина?
Ні.
Тоді хто?
Тут винуватого не може бути Є те, що є А знаєш, чому музика така прекрасна?
Не знаю.
Тому, що музика це гармонія, а те, що довколахаос. Ти прагнеш гармонії між собою й суспільством, але хаос у ньому визнавати не хочеш. Але він є, і буде вічно.
Маєш рацію. А далі?
А даліпостав собі завдання, яке годен виконати. Замахнись аж на неможливе, тільки не шукай того, чого бути не може.
Ти розумно говориш. Розумно А не здогадуєшся, чому люди охоче дають поради?
Ні.
Бо їм не треба їх виконувати. Яке завдання може собі ставити безробітний архітектор Яно, я знаю, як зробити міста прекрасними, а наді мною насміхаються Розумієш, насміхаються, як над ненормальним. Скажи, я нормальна людина?
Тимофію, що за питання дитяче.
Ти мене визнаєш. Спасибі і на тому. Але ж ти хочеш, аби я був іншим
Та не хочу, щоб ти був іншим, я хочу бути з тобою.
Мабуть, у мене все вже прийняло незворотній характер. Не осуджуй дуже. Надіюся, «там» буде якось інакше
Дівчина спочатку подумала, що він дражнить її, та коли переконалася, що це серйознопрочитала в його хижому безжалісному погляді,злякалася. Потім розплакалася і крізь сльози вигукнула:
То візьми й мене з собою.
Це його вразило. Вразило і здивувало.
Навіщо? Ти така гарна, пишна, тобі дітей народжувати, а не думати про дурне.
Тимофію, ти нічого не розумієш. І додала з болем:Абсолютно нічого.
Він хотів перевести розмову на жарт, та вона розплакалася дужче, кинулася на нього з кулачками, він став захищатися, у штовханині вони розпалилисяі попадали в ліжко І так їм добре стало
А на небі розсунулися хмари, і сонце поставило посеред кімнати злотисту пляму.
Раптом ударив бубон, зарипіли труби, заскавуліли флейтиграли жалобний марш.
Сусіда ховають! скрикнула Яна. А ми собі таке дозволили
СПОВІДЬ ПІД ШЕПІТ КАЛИНИ
Суїцидні настрої нападали на нього ще в школі. Окрім всього, його цікавила смерть як сам акт. Що ж воно таке? Що за цим? Тим більше: оце життя не інтересне. Не інтересне до сліз! Усі намагаються його образити; штовхають, обзивають, іноді бють. Правда, він довго побої не терпів. Якось узяв у кулак камінь і вдарив у ніс хлопця, який його перед тим побив. Ударив сильно, а коли той уже заливався юшкою, він дав йому ще під око. І сховав у кишеню камінь. Не благородно. Але що зробиш, бити слабших теж не благородно. Тепер образник більше чіплятися не буде. І справді, його уже потім ніхто не кривдив. Його сторонилися. Обзивали здалеку.
В університеті вже не бився ні з ким. Там хлопці розумніші. Але ж без фантазії, без великих прагнень. Поїсти, випити, переспати з дівкою і отримати залік. Все.
А що ще треба?! запитували здивовано, коли він допікав їм. Тимофію, та це ж і є життя.
Це не життя, це існування приматів.
Запропонуй щось інше.
Чорт би вас забрав! крикнув; треба сказати, що у цей момент вони всі вже понапивалися пива. Що б я не запропонував, вам нічого не потрібно. Жертиі не більше. Ідіть у політику! Бачите, там одні ідіоти.
То ти і нас вважаєш за ідіотів? Гарної думки про друзів, нічого не скажеш.
Хтось мусить міняти все в державі.
Не турбуйся, якось воно буде. Ще не було, аби ніяк не було.
Оце найтрагічніша наша помилка. Ми завжди надіємося, що якось буде. Але тоді буде так, як планує ворог. Бачитевони у всіх державних структурах, вони захопили інформаційний, культурний, освітній, політичний простір. Вони скрізь. Куди не кинь окомскрізь ворог. Вони захоплюють наші національні ресурси! Вони витісняють з нашого життєвого простору наш інтелект, нашу культуру, а ми варнякаємо, що якось буде.
Тимофію, вихід є.
Він зрадів.
Який? спитав з надією.
По одному відстрілювати.
Ви жартуєте, сучі сини, та я згоден і на це.
Тут він злукавив. Був переконаний, що людину вбити не зміг би. Просто не вистачило б духу. Хіба що в стані афекту. А так, замисливши наперед Ні, ні. Але ж убивають. Щоденно. Спокійно. Зважено. Сплановано. За якусь там копійчину. Убивають за гроші! Убивають зі страху. Убивають просто так. Потім дехто потрапляє до тюрми, іншіна шибеницю, а найбільш верткіяк в Україніберуть владу. І крутиться це колесо вже тисячоліття.
У своїх сумнівах Тимофій якось зізнався товаришам, на що Григорій сказав:
Я іншої думки. У мене є Батьківщина, у мене є мій життєвий простір, є ті, кого я люблю і ті, хто мене любить, тож якщо хтось посягне на них, я без вагання убю йогой жодних питань.