Непотріб. Збірка відбірного, нікому не потрібного мотлоху.
Мені здається, попит на книжки взагалі впав, а особливо на поезію. Завелика конкуренція.
Я не це мав на увазі. Я про самі вірші. Вони бездушні. В них немає життя. І так з усім, чого я торкаюся. Вони не просто вульгарні чи недостатньо хороші, вони просто мертві.Слово «мертві» відлунням прокотилося в його голові, збуривши цілий потік думок.А мертві вони тому, що і сам я мрець. Як і ви. Як і всі ми. Мерці у мертвому світі,додав він.
Ревелстон щось пробурмотів на знак згоди (в інтонації відчувалося, що він почувається винним). Так вони і підійшли до головної (принаймні для Гордона) темибеззмістовності, хижої природи і приреченості людського існування в сучасному світі, якій неодмінно присвячувалося щонайменше пів години їхньої розмови. І кожного разу Ревелстон почувався ніяково. Звісно, «Антихрист» і мав на меті показати беззмістовність життя в добу занепаду капіталізму. Але цю думку він сприймав тільки в теорії. Бо якось дивно було думати про такі речі з його рівнем прибутків. У ті моменти, коли Ревелстон не розмірковував над долею шахтарів, китайських робітників і безробітних Мідлсбро, життя здавалося йому цілком приємним. До того ж він наївно сподівався, що настане час, коли соціалізм встановить справедливість. Йому здавалося, що Гордон завжди перебільшує. Тож між ними було певне непорозуміння, та манери і чемність редактора не дозволяли йому сперечатися з цього приводу.
Але Гордонзовсім інший персонаж. З прибутком у два фунти на тиждень йому кортіло побачити, як вся сучасна цивілізація, в основі якої лежать гроші, котиться до дідька в пекло. Він щиро цього бажав. Вони йшли вниз по темній, проте пристойній вулиці з крамницями, які вже були зачинені на ніч. На рекламному щиті на розі виблискувала реклама бульйону швидкого приготування. З одного з вікон визирала аспідистра. Лондон! Один за одним тягнуться сірі ряди самотніх будинків, розділених на квартири й окремі кімнати; це не домівки, а кластери бездушних будівель, що височіють поміж хаосу, який всіх веде в одному напрямкув могилу. Перед очима Гордона промайнув натовп живих мерців. Він навіть не замислювався над тим, що все це лише виплід його фантазії. Подумки він повернувся до того вечора, коли йому так кортіло, щоб над містом заревли двигуни ворожих літаків. Вхопивши Ревелстона за руку, він зупинився, щоб привернути його увагу до рекламного щита.
Ось подивіться на це лайно! Тільки подивіться! Хіба вас від цього не нудить?
Естетичної цінності, мабуть, таки бракує. Але не можу сказати, що мене це сильно дратує.
А як такі речі можуть не дратувати? Все місто рябіє таким мотлохом.
Вважаю, це не надовго. Капіталізм доживає свої останні дні. Сумніваюся, що з цього приводу варто перейматися.
Але ж річ не тільки в цьому. Ви лише погляньте на пику цього хлопця, який на нас вирячився! У ній вся сучасна цивілізація: бездумна, бездушна і приречена. Так у голові і зявляються думки про зброю. Знаєте, на днях я, власне, думав про те, що непогано було б, якби почалася війна. Мені так цього кортілоя жадав цього всією душею.
Що тут скажеш! Половина молодих людей в Європі тієї ж думки.
Сподіваюся. Тоді ще є надія.
Е, ні, друже! Одного разу нам досить.
Роздратований Гордон крокував, прокручуючи в голові думку: «Хіба ж це життя? Це не життя, а стагнація! Затхле болото. Взяти хоча б усі ці будинки з мерцями всередині. Іноді мені здається, що всі ми мерці. Просто гниємо зсередини».
Вам, Гордоне, варто взяти до уваги, що все може змінитися. Адже це триватиме доти, доки пролетаріат не візьме гору.
О Боже! Тільки не кажіть мені про соціалізм.
Вам би не завадило прочитати Маркса. Справді, дуже рекомендую. Тоді ви зрозумієте, що це лише історичний етап. Так не триватиме вічно.
Хіба? А таке відчуття, що це триватиме вічно.
На жаль, нам просто не пощастило з епохою. Помремо, а переродження не побачимо, якщо ви розумієте, про що я.
Щодо смерті, то це точно, а от щодо переродженнямаю сумніви.
Ревелстон потер носа: «Думаю, не варто втрачати надії. Ми маємо вірити у краще».
Ще б грошей десь дістати, щоб мати надію,похмуро бовкнув Гордон.
Тобто?
Така вже ціна оптимізму. За пять фунтів на тиждень я навіть соціалістом стану.
Ревелстон зніяковіло відвів погляд. Знову гроші! Всюди вони грають проти тебе! Гордон уже пошкодував про свої слова. Бо це одна з тих тем, яких не варто торкатися у розмові з тими, хто вищий за тебе за соціальним статусом. Якщо ж і склалася така розмова, то вона ніколи не має обертатися довкола якоїсь конкретної сумитільки абстрактні поняття. Та його наче магнітом тягнуло до цієї клятої теми. Рано чи пізно, частіше за все після кількох чарок, Гордон поринав у прірву бездонного жалю до себе і починав бідкатися, нарікаючи на скруту життя з прибутком у два фунти на тиждень. Іноді, піддаючись нервовому пориванню, він міг почати вдаватись у подробиці, бентежачи оточуючих одкровеннями про те, що вже другий день не бачив цигарок, або розповідаючи про діряву білизну чи пальто під заставою. Але він вирішив, що сьогодні такого не можна допустити. Тож вони обережно відійшли від теми грошей, віддавши перевагу соціалізму.
Ревелстон уже кілька років безуспішно намагався навернути Гордона в соціалізм. За рогом у провулку світилася вивіска пабу. Звідти повіяло запахом пива. Ревелстон поморщився, а от Гордон навпакизбадьорився.
Чорт, а я б зараз випив!заявив він.
Я теж не проти,підхопив Ревелстон.
Гордон штовхнув вхідні двері, його товариш увійшов слідом за ним. Останній переконував себе в тому, що паби йому до вподоби, особливо ті, що для простих смертних. Суто пролетарський заклад. Де ще знайти краще місце, щоб відчути атмосферу робітничого класу. Але один Ревелстон у паби не ходив (почувався там некомфортно), тільки у товаристві таких, як Гордон. У приміщенні з низькою стелею було важко дихати, всюди було брудно, підлога всіяна недопалками, на деревяних столах виднілися сліди від пивних кухлів. В одному з кутків сиділи чотири страшні на вигляд жінки з цицьками розміром з кавун кожна, сьорбали портер і сварили якусь місіс Круп. Спершись масивними голими ліктями на барну стійку, чорнява власниця закладу, яка більше скидалася на власницю борделю, спостерігала за тим, як листоноша з двома роботягами кидали дротики в картонну мішень. Щоб пробратися вперед, краще було пригнутися, аби уникнути траєкторії польоту дротика. На мить, доки вони йшли до барної стійки, запала тишаРевелстон привернув увагу присутніх. Джентльмени у пивних закладах зявляються не так уже й часто. Редактор удавав, що не помічає, як всі довкола витріщаються на нього. Він зняв рукавичку, і сягнувши рукою до кишені, щоб дістати гроші, запитавши Гордона: «Ви що будете?» Але Гордон випередив його, поклавши на барну стійку шилінг. За перший напій обовязково маєш заплатити самце справа честі! Ревелстон сів за єдиний вільний столик. Люд довкола кидав на нього злі погляди, в яких читалося щось на кшталт «чого припхався». Гордон повернувся з двома кухлями темного елю. Грубі, наче скляні банки для варення, пивні кухлі були тьмяними і заплямованими; зверху плавала плівка жовтої піни. В повітрі стояла завіса тютюнового диму. Побачивши переповнену попільничку, Ревелстон відвернувся. В його голові промайнула думка, що пиво закачують з підвалу по брудній трубі, а кухлі взагалі не миють, ледь ополіскуючи в холодній воді. Гордонові страшенно хотілося їсти, але обміркувавши можливість узяти хліб із сиром, відмовився від цієї ідеї, бо вона б підірвала правдивість його версії про ситний обід. Він зробив великий ковток пива і затягнувся цигаркою, яка хоч і не надовго, але дозволяла відволіктися від відчуття голоду. Ревелстон теж жадібно ковтнув з кухля і обережно поставив його на стіл. Типове для Лондону пиво, що мало присмак якоїсь хімічної речовини, наштовхнуло його на згадку про вина Бургундії. Вони продовжили розмову про соціалізм.
Знаєте, Гордоне, а вам би справді не завадило почитати Маркса,обережніше, ніж зазвичай, почав Ревелстон (його дратував бридкий смак пива).
Скоріш я місіс Гемфрі Ворд почну читати.
Але немає жодної логіки у позиції, яку ви займаєте. Ви постійно нарікаєте на капіталізм, проте жодної альтернативи не сприймаєте. Неможливо залишатися осторонь. Треба обрати щось одне.
Кажу ж вам, мене не цікавить соціалізм. Навіює нудьгу.
Але що ви маєте проти нього?
Тільки те, що ніхто туди не рветься.
Це повний абсурд!
А от і ні. Проблема в тому, що ніхто не розуміє його справжнього призначення.
А ви розумієте?
Як на мене, це щось на зразок «Прекрасного нового світу» Олдоса Гакслі, тільки не так дивовижно. По чотири години в день клепати на виробництві болт6003. Харчування порціями на комунальній кухні й групові екскурсії від будинку, в якому жив Маркс, до будинку, в якому жив Ленін. Клініки для проведення абортів з безкоштовними послугами на кожному кроці. І все ніби гаразд, ні до чого й причепитися. Та от тільки якось не дуже туди хочеться.
Ревелстон зітхнув. Щомісяця його «Антихрист» розвіював у своїх статтях подібні уявлення про соціалізм.
Добре, а чого ж вам тоді хочеться?ніяк не заспокоювався він.
Якби ж то я знав! Ми завжди знаємо тільки те, чого ми не хочемо. Саме тому ми й страждаємо. Ми застрягли, як Буриданів віслюк. Альтернатив, щоправда, не дві, а три, і всі однаково неприємні. І соціалізм тільки одна з них.
Які ж тоді інші дві?
Католицька церква і самогубство.
Ці слова викликали посмішку на обличчі невіруючого Ревелстона.
Католицька церква! Невже ви справді вважаєте її альтернативою?
А хіба це не так? Вона вабить інтелігенцію.
Я б цих людей не назвав інтелігенцією. Хоча, мушу визнати, в їхніх рядах був Еліот,не встиг завершити редактор, як Гордон перебив його.
І їхні ряди будуть поповнюватися, от побачите. Почнуть збігатися під тепле крило матері-церкви. Якось брудно все це, зате надійно.
Ревелстон замислився, потираючи ніс.
Як на мене, це просто інша форма самогубства.
В якомусь сенсі, звісно. Втім, як і ваш соціалізм. Усе це від розпачу. Але особисто я не наважився б на справжнє самогубство. Такий собі акт вияву покори долі. Я не збираюся віддавати комусь своє місце. Хотілося б спершу відправити на той світ кількох своїх ворогів.
Ревелстон знову посміхнувся.
І хто ж ваші вороги?
Будь-хто з прибутком у понад пять сотень на рік.
Запала мертва тиша. Ревелстон зніяковівйого прибуток після сплати податків складав близько двох тисяч на рік. Цього разу Гордонові не вдалось стриматися, ці слова просто вилетіли з нього. Аби порушити гнітючу тишу, Ревелстон підняв свій кухоль і, зібравши в кулак усю свою волю, зробив добрячий ковток пінистого пійла (такий, щоб здавалося, ніби він випив його до решти).
Ще по одній?дружнім тоном запропонував він.Настав час повторити.
Гордон спорожнив свій кухоль і дозволив редакторові заплатити за наступний. Йому більше не було незручно через те, що Ревелстон пригощав його. За першу порцію напоїв він заплатив сам, тож його більше не гризли докори сумління. Ревелстон підвівся і рушив до бару. Люди продовжували його роздивлятися. Роботяги за барною стійкою мовчки дивилися на нього з виразом зневаги на обличчях. По дорозі редактор вирішив, що він більше не питиме цього пійла.
Два подвійні віскі, будь ласка,попросив він, ніби вибачаючись.
Сувора тітка зиркнула на нього з-під лоба: «Що?»
Два подвійні віскі,повторив він.
Не тримаємо такого. Ми не продаємо міцних напоїв. У нас тільки пиво.
Роботяги почали реготати: «Віскі йому подавай, франту нікчемному!», «Дивитися треба, куди припхався!»
Ревелстон почервонів. Тільки зараз він розумів, що не всім пабам по кишені ліцензія на продаж міцних напоїв.
У такому разі «бас», дві пляшки «басу», будь ласка,попросив він.
Але пиво у пляшках тут теж не продавали. Тож довелося задовольнитися чотирма кухлями розливного. Заклад був дуже низького рівня. Гордон зробив добрячий ковток. Цей сорт виявився міцнішим за темне. Він відчував, як холодна рідина опускається вниз до шлунка, а оскільки був голодний, пиво відразу ж вдарило йому в голову. Водночас його ще більше потягло на філософські роздуми, а відчуття жалю до себе загострилося. Пообіцявши собі не починати знову скаржитися, він відчував, що от-от порушить цю обіцянку. Він різко заявив:
Усе, про що ми тут говоримо, повний ідіотизм!
Що саме?
Соціалізм, капіталізм, стан речей в сучасному світі та інші дурниці. Чхати я хотів на сучасну цивілізацію та її майбутнє. Нехай вся Англія помирає з голоду, головне, щоб у мене і моїх рідних було що їсти. До інших мені немає жодного діла.
Ну, ви, здається, перебільшуєте.
Зовсім ні. Всі ці наші розмовитрансляція наших власних почуттів. А вони визначаються вмістом наших кишень. Я гуляю містом, всюди бачу мерців та занепад культури і мрію, що колись все це піде під три чорти. А чому? Та тому, що моя зарплатнядва фунти на тиждень, коли страшенно хотілося б отримувати пять.
Знову почувши непрямий натяк на рівень своїх доходів, Ревелстон почухав ніс і кілька разів постукав пальцем по переніссю.
У чомусь ви, певно, маєте рацію. У Маркса йдеться приблизно про те ж саме: ідеологіяце наслідок економічних рішень.
А ви все зі своїм Марксом! Ви ж навіть уявлення не маєте, як це зводити кінці з кінцями, маючи змогу витрачати лише на два фунти на тиждень. І питання не в побутових проблемах. Чорт з ними. Вся річ у тому, що це ницо і бридко. Зубожіння прирікає на самотність, бо коли немає грошей, друзі тебе навіть знати не хочуть. Називатися письменником і не написати нічого гідного. Живеш на дні, в каналізаційних трубах сучасної культури.
І от знову почалося. Цього неможливо було уникнути в їхніх інтелектуальних бесідах. Ця провінційність Гордона страшенно бентежила Ревелстона. Але той нічого не міг із собою вдіяти. Він мав поділитися з кимось своїм болем, а його редактор був єдиною людиною, здатною його зрозуміти. Бідність, як і будь яка рана, що гноїться, потребує того, щоб час від часу на неї звертали увагу. Гордон почав у подробицях описувати своє життя на Віллоубед-роудрозповідати, як у приміщенні тхне сирістю і капустою, скаржитися на брудні пляшечки зі спеціями, що вже зашкарубли, на гидотну їжу, на засилля аспідистр. Розповів навіть про свої таємні ритуали чаювання і про те, як викидає спиті чайні листки на вулицю через вікно. Ревелстон мовчки сидів, втупивши погляд у кухоль з пивом. На груди йому тиснула товста чекова книжка у правій внутрішній кишені, де поруч з нею, як завжди, лежало кілька купюрвісім фунтів і кілька десятків шилінгів. Які жахливі всі ці побутові подробиці! І Гордон ще не за межею бідності! А що ж тоді справжнє зубожіння? Як виживають роботяги на двадцять пять бобів на тиждень? Як можна безтурботно розгулювати містом з банкнотами і чековою книжкою у кишені, коли довкола таке зубожіння?
Це нестерпно,ледь чутно промовив він. І цієї ж миті подумав, як би відреагував Гордон, якби він зараз спробував дати йому десятку.
Вони випили ще по кухлю пива (платив знову Ревелстон) і вийшли на вулицю. Настав час іти по домівках. Гордон ніколи не проводив більше години (максимум двох) зі своїм редактором. Контакти із заможними особами, так само як і відвідини шанованих персон, мають бути короткими. Стояла темна, вітряна ніч. На небі ані зірочки. Свіже нічне повітря, пиво і тьмяне світло ліхтарів додали ясності думкам Гордонавін нарешті зрозумів, що неможливо пояснити всю ницість жебрацтва людині з гідним рівнем доходу (навіть такій пристойній, як Ревелстон). Саме тому Гордон відчув гостру необхідність зробити це саме зараз:
Памятаєте «Чоловіка закону» Чосера?
Ні, навряд чи. Про що там ідеться?
Я й сам забув, памятаю тільки перші шість строф, у яких мовиться про бідність, про те, як вона наче автоматично дає всім право знущатися над тобою. Вона викликає ненависть, коли всім відомо, що в тебе за душею ні копійки. Люди принижують тебе просто заради втіхи, тому що розуміють, що ти не можеш належно їм відповісти.
Та що ви! Ви перебільшуєте,з болем у голосі урвав його Ревелстон.
Ви б тільки бачили, що вони коять!
Гордонові не сподобалася фраза «ви перебільшуєте». Його певною мірою тішило усвідомлення того, що у світі повно негідників, яким КОРТИТЬ його принизити. Це цілком вписувалося в його картину світу.
І от, відчуваючи, що йому вже не стриматися, він заговорив про те, що так ятрило його душу протягом останніх кількох днівяк з ним вчинили Дорінги у четвер. Не соромлячись і в подробицях виклав усю історію. Редактор щиро не міг зрозуміти, чому поет настільки цим переймається. Так засмутитися через те, що пропустив якусь чайну вечірку, здавалося йому цілковитим абсурдом. Він би на таке і за гроші не погодився. Як це властиво всім заможним особам, він скоріше уникав товариства, ніж шукав його. Він перервав Гордона:
Вам не слід приймати образи так близько до серця. Це ж такі дрібниці.
Річ не у самому вчинку, а в контексті. Вони вважають нормою чинити так з тобою тільки тому, що ти не такий заможний, як вони.
Але ж могло статися непорозуміння. Чому б це хтось вирішив відмовити вам у такий спосіб?
«Якщо ти бідний, то приймай наругу від ближнього свого»,процитував Гордон.
Це з Чосера?поцікавився Ревелстон, який з повагою ставився навіть до думок тих, кого вже немає серед живих.Тоді не можу з ним погодитися. Ніхто не ненавидить вас.
Ще й як ненавидять, і мають на це повне право. Бо як же таких, як я, не ненавидіти? Це ж як у тій рекламі драже для свіжості подиху: «Він знову наодинці? Просуванню по карєрній драбині заважає неприємний запах із рота!» Так от, безгрошівяце той самий неприємний запах, тільки в переносному сенсі.
Редактор зітхнув. Поет, поза сумнівом, перебирає міру. Вони продовжували йти і розмовлятиГордон відчайдушно намагався довести правоту своєї позиції, Ревелстон лиш осудливо хитав головою. У таких суперечках він був геть безпомічним. Розумів, що Гордон надто перебільшує, але відкрито йому не заперечував. Та і як тут заперечуватимеш? Як заможній людині сперечатися з бідняком?
А те, як з тобою поводяться жінки,ніяк не міг заспокоїтися Гордон,це ще один бік цього проклятого безгрошівя.
Ревелстон з похмурим виглядом кивнув. З цим важко сперечатися, тут Гордон мав рацію. Він згадав про свою дівчинуГерміону Слейтер. Вони два роки зустрічалися, а до весілля справа ніяк не доходила. «Стільки клопоту!»ліниво відповідала Герміона щоразу, коли про це заходила розмова. Вона, звісно ж, була із заможної родини. Він почав згадувати її плечіпружні, гладенькі, мов шовк, юні; коли Герміона знімала свій одяг, вона здавалася русалкою, що виринає з морських хвиль; її шкіру й волосся, від яких віяло якимось сонним теплом, як від пшеничного поля у сонячну днину. Будь-які згадки про соціалізм навіювали на Герміону нудьгу, а «Антихриста» вона жодного разу навіть в руках не тримала. «Терпіти не можу твоїх принижених, від них тхне»,казала вона. Ревелстон її обожнював.
З жінками СПРАВДІ складно,погодився він.
Не просто складно, вони справжнє прокляття, і якщо у тебе не водиться грошей, вони й не подивляться у твій бік.
Мені здається, це надто різка заява. Вони не такі жорстокі, як ви їх описуєте.
Що мені з того соціалізму, коли з жінками така халепа!продовжував Гордон.Усе, що їм потрібноце гроші на власний будинок, двоє дітей, фірмові меблі і вазон з аспідистрою. Єдиний неприпустимий для них гріхце твоє небажання заробляти більше. Жінки оцінюють чоловіків виключно з погляду їхніх статків. До себе ставлення, звісно ж, зовсім інше. Варто заробляти певну сумуі тебе вже називають «гідним чоловіком». В іншому випадку ти нікому не милий. Ти грішникзгрішив проти аспідистри!
Ви так часто згадуєте про аспідистру,зауважив Ревелстон.
Бо це важлива деталь,відповів Гордон.
Ревелстон збентежено відвів погляд.
Гордоне, ви не заперечуєте, якщо я запитаю, чи є у вас дівчина?
Боже милостивий, навіть не згадуйте про неї!відповів Гордон і одразу ж почав розповідати про Розмарі.
Ревелстон не був із нею знайомий. Тепер Гордон уже й не памятав, як вона виглядає, він забув, як сильно вони були захоплені одне одним, якими щасливими почувалися в ті рідкісні хвилини, коли зустрічалися, і як терпляче вона зносила всі його вади. Зараз він памятав лише те, що вона не хотіла з ним спати і вже тиждень не писала йому. Холодна ніч і хміль, що бродив у Гордоновій крові, тільки посилювали його відчуття жалю до себе. Вона була жорстокою до ньогоце все, що засіло в його голові. Тільки щоб розятрити собі душу ще більше і поставити Ревелстона у незручне становище, Гордон почав вигадувати образ Розмарі. Описав її як безсердечну особу, яка заради власної втіхи тримала його на відстані, але звісно, миттю впала б у його обійми, якби в нього зявилися гроші. Ревелстон, який ніколи в житті не бачив Розмарі, перебив Гордона:
Послухайте, Гордоне. Ця дівчина... міс Ватерло, так, здається, ви її називали? Ваша дівчина, Розмарі, хіба вона справді так до вас ставиться?
Гордона загризли б докори сумління, якби він сказав, що вона й справді так погано до нього ставиться.
Та ні, все не так уже й кепсько. За її мірками, в неї, напевно, є до мене якісь почуття. Але вони не надто сильні, як самі бачите. Ех, були б у мене гроші! Вся річ у грошах.
Невже гроші мають таке велике значення? Є ж і інші речі, важливіші.
Що може бути важливіше? Хіба ви не бачите, що особистість нерозривно повязана зі статками? Особистість людини ґрунтується на її доходах. Як жебрак може привабити жінку? Пристойно не вдягнешся, не можеш запросити в театр чи на вечерю, повезти кудись на вікендтим паче, ані подарунка зробити, ані розважити. Як можна казати, що гроші не так уже й багато важать? Важать, та ще і як! Вам навіть немає де зустрітися, якщо бракує коштів. Ми з Розмарі влаштовували побачення тільки на вулиці і в картинних галереях. Вона живе у своєму жіночому гуртожитку, а моя хазяйка-відьма не дозволяє жінкам залишатися на ніч. Блукання вулицямиот із чим я асоціююся в Розмарі. Та хіба ж це моя вина?
Ревелстон аж засмутився через Гордона. Як же це кепсько не мати грошей навіть на те, щоб запросити свою дівчину на побачення! Він намагався підібрати потрібні слова, але не зміг. З відчуттям провини й водночас жаги він згадав оголене тіло Герміонисвіже, як стиглий фрукт. Сьогодні вони мали зустрітися. Можливо, вона вже чекає на нього. Чомусь він згадав про безробітних з Мідлсборояк їм, певно, доводиться страждати, утримуючись від сексуальних утіх. Вони наближалися до його будинку. Ревелстон підвів очі й подивився на вікнапевно, Герміона вже там, чекає на нього. В неї був свій ключ.
Що меншу відстань залишалося пройти до дому Ревелстона, то більшу приязнь Гордон відчував до нього. Настав час прощатися з другом, якого він так обожнював, і повертатися до своєї самотньої комірки. Всі вечори закінчувалися для Гордона однакововін завжди повертався тією самою темною вулицею до свого холодного ліжка, в якому на нього ніхто не чекав. Ревелстон зараз, напевно, запитає: «Заглянете на хвильку?», а Гордон, звісно, відмовиться. Ще одна заповідь жебракане зловживай часом і увагою ближнього свого.
Вони зупинилися біля хвіртки. Ревелстон узявся рукою за залізний прут огорожі.
Не передумали?запитав він, особливо не наполягаючи.
Ні, дякую, час повертатися додому.
Ревелстон уже зібрався було відчиняти хвіртку, але зупинився. Дивлячись кудись удалечінь, він мовив:
Послухайте, Гордоне, я можу вам щось сказати? Ви не будете ображатися?
Кажіть.
Мені страшенно не подобається вся ця ситуація з вашою дівчиною. Те, що ви не можете її нікуди запросити, і таке інше. Все це виглядає досить паскудно.
Не переймайтеся.
Почувши від Ревелстона слово «паскудно», Гордон усвідомив, що перегнув палицю. І так завждиспершу ляпне щось, а потім шкодує.
Маю зізнатися, я трохи переборщив.
Послухайте, Гордоне. Давайте я позичу вам десять фунтів. Запросите свою дівчину на вечерю чи поїдете кудись на вихідні. А там, можливо, щось і зміниться. Мені боляче думати...
Гордон різко пирхнув, майже роздратованоаж зробив крок назад, ніби образившись. Але проблема була в тому, що спокуса пристати на пропозицію друга практично взяла над ним гору. На ці гроші можна було б стільки всього влаштувати! Перед очима вже стояла картина: як вони з Розмарі сидять у ресторані, на столі велика тарілка з виноградом і персиками, у відерці охолоджується пляшка червоного вина, десь поруч метушиться офіціант.
Та ви що!
Не відмовляйтеся. Послухайте, я хочу дати вам ці гроші В БОРГ.
Дякую, але я хотів би зберегти нашу дружбу.
Вам не здається, що це звучить доволі буржуазно?
А ви справді вважаєте, що даєте мені В БОРГ? Я вам і за десять років не зможу цього боргу повернути.
Нічого страшного,сказав Ревелстон, відвівши погляд. Йому довелося вимовити це вголос:У мене немало грошей.
Це мені відомо. І саме тому я не хочу брати у вас в борг.
Знаєте, Гордоне, ви іноді такий впертий!
Нічого не можу з цим вдіяти.
Що ж, в такому разі гарного вечора.
І вам гарного вечора.
Десять хвилин по тому Ревелстон був у таксі. Поруч з ним сиділа Герміона. Повернувшись додому, він побачив її у вітальнівона дрімала у великому кріслі навпроти каміна. За будь-якої нагоди його подруга засинала, мов кошеня. І що довше вона дрімала, то більше енергії мала після пробудження. Коли він нахилився до неї, вона сонно потягнулася до нього, вигинаючи спину й усміхаючись; від тепла каміна її щічки зарумянились.
Філіпе! Де ти був? Я зачекалася.
О, я був з товаришем, Гордоном Комстоком. Навряд чи ти про нього чула. Він поет.
Поет? І скільки він у тебе позичив?
Ніскільки. Він не такий, як інші. У нього специфічне ставлення до грошей, до того ж він має деякі упередження. Але він дуже талановитий.
Знову ти зі своїми поетами! Ти виглядаєш втомленим. Коли ти вечеряв?
Взагалі-то я ще не вечеряв.
Не вечеряв? Чому?
Тут така річ... Не певен, що ти зрозумієш... Втім, справа ось у чому.
Ревелстон пояснив. Герміона залилася сміхом і випросталася в кріслі.
Філіпе, ти просто старий бовдур! Пропустив вечерю, щоб догодити цьому паскудникові! Тобі треба поїсти, і то негайно! А твоя помічниця вже пішла додому. Чому б тобі не найняти повноцінної прислуги? Не розумію цього твого стилю життя. Їдьмо, повечеряємо в «Модільяні».
Але вже по десятій. Там зачинено.
Нічого подібного. Вони працюють до другої. Я зателефоную їм і забронюю столик. Не дозволю тобі заморити себе голодом.
У таксі вона, ще напівсонна, поклала голову йому на плече. Від думав про безробітних Мідлсборояк вони товчуться у маленькій комірці й зводять кінці з кінцями за двадцять пять бобів на тиждень. Але Мідлсборо був так далеко, а його дівчина тутзовсім поруч. До того ж він неабияк зголоднів, а вечеряти за його улюбленим столиком в кутку ресторану «Модільяні»не те саме, що сидіти на твердих деревяних лавках за залитими пивом столами у дешевому пабі. Герміона крізь сон продовжувала давати йому настанови:
Філіпе, скажи, чому ти обрав таке життя?
Воно не таке вже й жахливе.
Ні, жахливе! Навіщо прикидатися жебраком і жити в цій дірі без прислуги, ще й товаришувати з такими людьми?
З якими «такими»?
Такими, як цей твій приятель-поет. З усіма цими людьми, які друкуються у твоєму виданні. Всі вони роблять це тільки для того, щоб тягти з тебе гроші. Звісно, я знаю, що ти соціаліст. Всі ми сьогодні соціалісти. Але я не розумію, яким чином це зобовязує тебе витрачати на них свої гроші й заводити таких друзів. Можна бути соціалістом і зберігати гідний рівень життяце все, що я хочу сказати.
Герміоно, будь-ласка, не називай їх людьми нижчого класу!
Але чому? Вони і є нижчий клас, хіба ні?
Це принизливе поняття. Називай їх краще представниками робітничого класу.
Гаразд, нехай будуть представники робітничого класу. Але від цього вони не почнуть пахнути трояндами.
Не варто так говорити про них, благаю тебе,мяко попрохав він.
Знаєш, Філіпе, іноді мені здається, що ці люди тобі подобаються.
Звісно, подобаються.
Боже, як це бридко!
Вона замовкла, втомившись від суперечки, обійнявши його, мов сонна русалка. Від неї віяло жіночим ароматомпотужною мовчазною агітацією проти справедливості й гуманізму. Розрахувавшись з водієм таксі, вони вийшли перед рестораном «Модільяні» і рушили до вхідних дверей, аж раптом перед ними як з-під землі виріс жебрак. Наче послужливий вуличний пес, він обережно наблизився до Ревелстона, немов остерігаючись, щоб той його не вдарив. Його бліде, спотворене обличчя опинилося біля самого носа Ревелстона. «На чай не знайдеться, сер?»протягнув жебрак. З його рота тхнуло гнилими зубами. Ревелстон з відразою відсахнувся від нього й інстинктивно поліз до кишені, але Герміона, підхопивши його попід руку, швиденько затягла до ресторану.
Ти готовий останній пенні віддати!
Вони сіли за свій улюблений столик в кутку. Герміона ліниво перебирала пальцями виноград, а Ревелстон, неабияк зголоднівши, замовив стейк і пів пляшки божоле. Старий сивий офіціант, давній приятель Ревелстона, хутенько приніс замовлення. Мясо й досі парувало. Ревелстон провів по стейку ножемсоковита багряна середина виглядала доволі апетитно. В цей час безробітні у Мідлсборо вже хроплять у своїх твердих ліжках, повечерявши сандвічем з маргарином і чаєм без молока. Він накинувся на смажене мясо із захватом пса, якому вдалося вкрасти овечу ніжку.