То недобрий будинок. Будинок місіс Івіс, сер, промовив Бен.
Чому ти вважаєш його недобрим?
Хлопець замислився.
Бо він поганий, сер.
За декілька хвилин вони були на місці.
Я краще постою тут і потримаю вашу конячку, сер.
Армстронг передав йому повід кобили, а на додачу простягнув яблуко.
Якщо даси його Фліт, матимеш відданого друга на все життя, сказав він, обернувся і постукав у двері великого непоказного будинку.
Двері трохи прочинилися, і він побачив обличчя, що було майже так само вузьким, як і шпарина, крізь яку воно визирало. Жінка глипнула на його чорноту, і її перекосило.
Киш! Забирайся звідси, чортяко! Тобі сюди зась! Йди своєю дорогою! вона говорила надто голосно і водночас надто повільно, наче звертаючись до дурника чи іноземця.
Жінка спробувала грюкнути дверима, та їй заважав черевик Армстронга. Чи то під враженням від дорогої напуцованої шкіри, чи то від бажання ще раз добряче його вилаяти, та вона знову трохи прочинила двері. Втім, не давши їй змоги відкрити рота, Армстронг звернувся до неї сам. Він говорив ввічливо та з величезною поштивістю, ніби то не вона щойно обізвала його чортякою і не його нога стирчала у дверному отворі.
Вибачте, що зявився без запрошення, мадам. Ви, мабуть, дуже зайняті, але я не затримаю вас ані хвилиною довше, ніж потрібно.
Він побачив, що вона завважила освіченість, яку видавали його голос і манери, оцінила його красивий капелюх й елегантне вбрання. Жінка, вочевидь, зробила правильні висновки, й Армстронг відчув, що тиск дверей на ногу послабився.
Що вам потрібно? спитала вона.
Як я розумію, тут у вас проживає молода особа на імя місіс Армстронг?
Її рот розтягнувся у фальшивій солоденькій посмішці.
Так, вона тут працює. Але вона новенька. Тож коштує дорожче.
То ось що мав на увазі Бен, коли говорив про «поганий будинок».
Мені лише треба з нею поговорити.
У вас до неї лист? Вона чекає на нього вже декілька тижнів. Майже втратила надію.
Ця гостра вузька жінка простягнула в отвір таку ж гостру вузьку руку. Армстронг глянув на неї і похитав головою.
Мені б дуже хотілося особисто побачити її, якщо можна.
Тож це не лист?
Ні. Відведіть мене до неї, якщо ваша ласка.
Вона повела його вгору сходами, бурмочучи під носа: «Звісно, я подумала, що це лист. Що ж мені було ще думати, коли місяць поспіль я тільки й чую: Чи прийшов мені лист, місіс Івіс? і Місіс Івіс, чи немає для мене листа?»
У відповідь він промовчав, але напускав на себе спокійний і погідний вираз щоразу, як вона оберталася до нього. Сходи, що внизу були широкими та зручними, чим далі вгору ставали все вужчими та хиткішими. Армстронгові впадали в око незастелені ліжка й одяг, кинутий на підлогу. В одній із кімнат нахилилася, натягаючи на ногу панчоху, напівоголена жінка. Коли вона помітила його, її губи розтягнулися в усмішці, але в очах ніякої усмішки не було. Він занепав духом. Невже саме таку жінку Робін узяв за дружину?
Нарешті, на найвищому сходовому майданчику, де облупилася фарба, місіс Івіс зупинилась і загупала в двері.
Жодної відповіді.
Вона загупала знову.
Місіс Армстронг! До вас тут джентльмен.
Знову жодної відповіді.
Місіс Івіс насупилася.
Навіть не знаю Вранці вона не виходила з дому, я б це почула.
І несподівано заголосила:
Вона втекла, ось що! Ах ти ж шльондра! місіс Івіс миттю витягла ключ із кишені, відімкнула кімнату й увірвалася всередину.
Армстронг глянув через її плече й одразу все зрозумів. На тлі зімятого та заплямованого простирадла на залізному ліжку та, зовсім інша, жахлива білість: випростана рука, закляклі пальці.
Боже, ні! він притиснув руку до очей, наче ще не пізно було розвидніти цю страшну картину. Так і стояв, щільно заплющивши очі, поки місіс Івіс вела свої скарги.
Стерво! Вона завинила мені платню за два тижні! «Коли отримаю листа, місіс Івіс»! Брехлива сучка! А мені що тепер робити?! Їла мою їжу, спала на моїй постелі! Ще й думала, що їй не годиться тут працювати! Я їй казала: «Викину тебе на вулицю, якщо не будеш платити за ліжко й обід! Мені тут дармоїдки ні до чого! Якщо не платиш гроші, мусиш відробити!» І я таки добилася свого. Я не потерплю, щоб дівчина жила тут у борг і вважала, що їй не треба платити. Врешті-решт вона здалася. Тут із усіма так. А тепер мені що робити? Пограбувала мене, тварюка!
Коли Армстронг відвів долоню від очей і розплющив їх, то був уже зовсім іншою людиною. Він із болем оглянув цю жалюгідну кімнатку. Від голих підлогових дошок дув страшенний протяг, а крізь розбиту шибку всередину вдиралися гострі леза крижаного вітру. Штукатурка на стінах місцями виямчилась, а десь пішла пухирями. Усе тут було безбарвним, холодним і незручним. На тумбочці біля ліжка стояв коричневий аптечний каламарчик. Спустошений. Він узяв його й понюхав. Отже, це й усе. Дівчина вкоротила собі віку. Він тишком поклав флакончик до кишені. Навіщо зайвий розголос? Допомогти їй він нічим уже не міг, тож принаймні краще приховати подробиці її відходу в кращий світ.
Та хто ви такий? звернулася до нього місіс Івіс, і тепер у її голосі відчувалися бухгалтерські нотки.
Хоч це й було малоймовірно, та все-таки вона наважилася припустити:
Ви їй рідня?
Відповіді не дочекалася. Чоловік простягнув руку й закрив мертвій дівчині очі, а потім на хвилину схилив голову в молитві.
Місіс Івіс напружено чекала. Вона не повторила разом із ним «Амінь», та коли молитву було завершено, почала знову з того місця, на якому зупинилася.
Бо якщо ви її родич, то маєте відшкодувати. Вона мені заборгувала.
Поморщившись, Армстронг запустив руку в складки свого пальта і витягнув шкіряний гаманець. Він відрахував їй у долоню монетки. Уже було зібрався повернути гаманець на місце, та вона вигукнула: «Цілі три тижні!» Він із огидою видав їй ще декілька монеток, і її пальці хижо стиснули здобич.
Відвідувач обернувся, щоб іще раз подивитися на мертву дівчину на ліжку.
Її зуби наче були завеликими для рота, а вилиці стирчали так, що хай би що там торочила місіс Івіс, та ця молодиця заледве живилася її знаменитими обідами.
Гадаю, вона була приваблива? із сумом запитав він.
Таке запитання здивувало місіс Івіс. За віком цей чоловік годився дівчині у батьки, та, враховуючи його чорноту і її блідість, їхні родинні стосунки були аж надто неймовірними. Щось їй підказувало, що він їй і не коханець. То якщо він і не родич, і не любчик, чому ж заплатив за неї? Втім, це її не дуже турбувало.
Вона стенула плечима.
Красива, як кобила сива. Вона була білява. І кощава якась.
Місіс Івіс вийшла з кімнати на сходовий майданчик. Армстронг зітхнув і, кинувши останній сповнений жалощів погляд на тіло на ліжку, пішов услід за нею.
Де дитина? запитав він.
Гадаю, вона її втопила, байдуже стенула плечима місіс Івіс, не зупиняючись на сходах. Тож вам доведеться оплатити лише один похорон, додала безжально. Хоч тут пощастило.
Утопила? Армстронг так і вкляк на верхній сходинці. Він повернувся і знову прочинив двері. Обдивився кімнату з усіх боків, ніби десь там у шпарині між підлоговими дошками, за непотрібним жмутком, що правив за фіранку, або ж просто в холодному повітрі переховується чиєсь інше життя. Стягнув простирадло а раптом під ним виявиться маленьке тільце, живе чи мертве. Але під ним були лише кістки матері, завеликі для плоті, що їх огортала.
Надворі Бен тріпав гриву своєї нової подружки Фліт. Коли власник кобили вийшов із будинку, він мав геть інший вигляд. Посірішав. Постарів.
Дякую, мимоволі пробурмотів він, беручи від хлопця уздечку.
Бенові спало на думку, що він може так і не дізнатися, що стоїть за всіма цими подіями: появою цікавого незнайомця; перемогою, що здобула йому блискучу кульку; таємничим візитом до місіс Армстронг у поганому будинку місіс Івіс.
Чоловік уже встромив одну ногу в стремено, аж раптом затримався, і це означало для хлопця бодай якусь надію.
А ти знаєш дівчинку з цього будинку?
Еліс? Вони нечасто виходять на вулицю. Еліс завжди йде вслід за мамою і ховається за її спиною, бо така вже вона соромязлива. Завжди ховає обличчя в маминій спідниці, коли їй здається, що хтось на неї дивиться. Та я раз чи два бачив, як вона звідти споглядає.
Як гадаєш, скільки їй років?
Думаю, приблизно чотири.
Армстронг кивнув і на його обличчі зявився сумний вираз. Бен відчув, що за цими запитаннями стоїть щось складне та непідвладне його розумінню.
Коли ти востаннє її бачив?
Учора по обіді.
Де це сталося?
Біля крамниці містера Грегорі. Вона вийшла звідти разом із мамою, і вони разом пішли провулком.
Чим торгує містер Грегорі?
У нього аптека.
Вона щось винесла звідти?
Бен замислився.
Так, вона несла паперовий згорток.
Якого він був розміру?
Бен розвів пальці й показав, тож Армстронг збагнув, що той згорток за розміром відповідав підібраному в кімнаті каламарчику, що тепер зберігався у його кишені.
А той провулок Куди він веде?
Насправді нікуди.
Має ж він кудись виводити.
Хіба до річки.
Армстронг нічого не сказав у відповідь. Він жваво уявив бідолашну молодицю, яка пішла до аптекаря по отруту, а потім рушила провулком, що веде до ріки.
Ти бачив, як вони поверталися?
Ні.
Чи, може, місіс Армстронг повернулася сама?
Тоді я вже пішов додому проїдати статки.
Бен геть заплутався. Він відчував, що сталася якась важлива подія, але й гадки не мав, що саме. Він поглянув на Армстронга, намагаючись зрозуміти, чи є йому бодай якась користь із його слів. Що б там не відбувалося, та йому дуже кортіло до того приєднатися поруч із чоловіком, який згодовував яблука своїй красивій кобилі, носив повні кишені кремяшків, і хоч вигляд мав трохи лячний, та все-таки його голос був сповнений доброти. Проте темношкірий володар красивої кобили зовсім не видавався щасливим, і Бен засмутився.
Примечания
1
Від англ. Sunday неділя. (Тут і далі прим. перекл.)
2
Трюзбері Мід (англ. Trewsbury Mead) галявина поблизу села Кембл у графстві Глостершир, де бере початок річка Темза.
3
Фарлонг англійська одиниця виміру відстані, дорівнює 1/8 милі або 201 метр.
4
Натяк на комедію В. Шекспіра «Венеціанський купець», у якій купець Антоніо позичив у лихваря Шейлока гроші під заставу фунта власної плоті.
5
White (англ.) білий, білосніжний.