Віка глибоко вдихнула і з шумом випустила з легенів повітрясльози, які вона намагалася втримати, таки покотилися щоками. Юрій підхопився зі стільця, ледь не зваливши холодильника, зробив півкроку і присів біля Віки, яка закрила очі долонями, намагаючись не розридатися.
Віко, Юра обійняв її і притис до себе. Віка притулилася до нього і тихенько схлипувала, потонувши в обіймах. Заспокойся, благаю, не плач.
Юрій ще сильніше притиснув жінку до себе і ніжно гладив її волосся. Вона підвела очі, і Юрій неначе потонув у них. Він розкрив обійми, легенько торкнувся долонями вогкого від сліз Вікиного обличчя. Потім вкрай обережно, побоюючись скривдити, нахилився і поцілував Віку в губи
Юро, Віка сиділа на ліжку, закутана в покривало, і дивилася у вікно, мені так добре, що аж страшно.
Юрій саме повернувся з кухні, тримаючи в руках дві чашки кави і попільничку. Він побачив, що по обличчю Віки течуть сльози.
Агов, чого це ти? Юрій поставив чашки на вікно і провів долонею по Вікиному волоссю.
Пробач, Віка витерла сльози, мені насправді страшно. Страшно, що я впустила тебе у своє життя, хоча клялася, що більше нікого не впущу, бо якщо втрачуне переживу.
Годі, сонечко, перестань, Юрій нахилився і поцілував жінку в губи. Будеш каву?
Буду, Віка стерла останні краплі сліз з обличчя, і зробила ковток. Розумієш, Юро, я дуже боюся втратити рівновагу. Я тільки останнім часом почала приходити до тями. Коли мені в божевільні трохи полегшало, і мене вчергове виписали, я забрала документи, якісь дрібниці і поїхала з дому. Потім кілька разів дзвонила батькам і просила мене не шукати. Я змінила кілька міст, доки не приїхала сюди. В ЖЕКу мене взяли без зайвих питань, бо охочих мести вулиці за копійки не багато. А минулого року помер тато. Я дізналася про це аж через два місяця після похорону, коли набрала мамин номер.
Юрій прикурив одразу дві цигарки і передав одну Віці. Він тихенько сидів і слухав, розуміючи, що будь-яке втручання у цей потік слів зайве.
Мама плакала в слухавку, казала, що перед смертю батько дуже хотів мене бачити, та як мене знайти, ніхто не знав. Я знову підвела всіх. Саме тому я дуже боюся. Боюся підвести тебе. Я навіть сексу боюся, бо якщо завагітнію, то, гадаю, одразу знову потраплю в дурку.
Юрій тихо гладив Віку по спині і волоссю. Та втупилася у вікно, за яким збиралися хмари. Ось-ось мав впасти дощ.
Не накручуй себе. Нехай усе йде само собою, не плануй нічого, тобі ж добре? Юрій притягнув Віку до себе, обійняв і поцілував у лоба. Ну? Добре? Не страшно?
Зараз не страшно, Віка розмякла в його обіймах, зараз зовсім-зовсім не страшно
Віко, ти мені обіцяла таємницю відкрити, вони саме забирали свої віники з комори, чому тебе всі називають Барселоною?
Все просто, Віка засміялася, дістаючи з закутка чималий совок, то з дитинства тягнетьсяя змалечку хотіла побачити Барселону. Батьки захоплювалися архітектурою Гауді і мене присадили. Я всім мозок проїла тією Барсою, ото й прилипло до мене «Барселона». Ще в школі. А потім я й сама себе так називала, коли з кимось знайомилася.
Ясно, Юрій посміхнувся. Гаразд, Віко-Барселоно, пішли наводити чистоту на вулицях нашого прекрасного, але такого засраного міста.
Ти пригощайся, Іване, будь як вдома, Юрій налив чергову чарку парубку. Як ти взагалі, як життя?
Чоловіки сиділи в квартирі Юрія. Іванхудий, високий і не до віку сивий, пив, наче боявся, що господар відбере горілку.
Ет, що розказувати, Іван хрумнув огірком, працюю все там же, в аеропорту. Їжу розвожу по літаках. Після інституту влаштувався механіком, а потім плюнув. Відповідальності купа. Увесь день на асфальті, то це подивись, то інше, а заробіток так собі.
Іван налив сам собі і перекинув чарку, не чекаючи Юрія.
А потім познайомився з одним хлопцем з обслуги, що їжу на борти розвозять. Ото, я тобі скажу, діло! І харч завжди є, і випивку дістати можна. Головне, звязки зі стюардесами мати.
Іван підчепив шматок смаженої картоплі, кинув у рота і розвалився на стільці.
Не робота, скажу тобі, Юрчику, а рай. І ситий, і пяний, і при бабках завжди. Томуконьяк перепродам, томуще щось. Так і кручуся в порту потроху.
Молодець, Юрій посміхнувся, а я тут, двірникую.
Юрко, Іван нахилився ближче, дмухнувши на Юрія перегаром, от я тебе, власне, не розумію. У тебе макітра ніби варить, а сидиш тут, поміж віників. Та вже б давно кудись влаштувався! А хоча б і до нас у порт.
Ні, Іване, дякую, ти ж знаєшя не зможу. Я літати мріяв, а бігати поміж літаківце не моє.
От, дурний, Іван сплеснув у долоні,дитинство в дупі ніяк не зникне? Літатине літати А жити за що будеш? Віником грошви не нагребеш.
Юрій посміхнувся і знову налив парубкові.
Чого ти за мене почав? Я якось розберуся. Ми стільки років не бачилися, давай ще по одній за зустріч.
Давай, обличчя Івана скрутила гримаса, яка, мабуть, мала означати посмішку.
Будь ласка, один білет до Харкова на 25 число, Юрій простягнув гроші у віконце авіакаси. Скажіть, паспорт дружини обовязково?
Ні, купити квиток можете й ви. Головне, щоб вона потім паспорта не забула, дівчина в касі посміхнулася. Щось ви зарання квиток берете.
Мені сказали: що раніше, то дешевше.
Та то зазвичай міжнародних рейсів стосується, тут різниця геть невеличка. Ось, прошу, дівчина передала Юрію квиток, перевірте все. Наступний!
Юрій відійшов від каси, глянув на білет. Отже, двадцять пяте число. Девята ранку рівно. На все про все залишилося двадцять днів. Юрій вийшов з терміналу. Вгорі зашумів, злітаючи, літак, і чоловік машинально звів очі до неба. Він посміхнувся і пішов до зупинки маршруток, наспівуючи собі під ніс:
Дадцать пятого числа сего месяца
Дворник старый во дворе у нас повесился.
Но не будем мы о нем горевать,
Дворник старый, молодым вперед шагать
Віко, у мене для тебе сюрприз, у вікно Юриної квартири крізь штори пробивалося ранішнє сонце, чуєш мене?
Віка лежала, скрутившись калачиком, і ховала обличчя від променів у ковдру. Юрій сидів на краю ліжка і тримав у руці білет.
Доброго ранку, любий, позіхнула, що там у тебе за сюрприз?
Ось, Юрій простягнув жінці папірець. Це твій білет у краще життя.
Що? Віка сіла на ліжку, прикрившись ковдрою, і взяла квиток. От насмішив! Юро, хто тобі сказав, що краще життя у Харкові?
Послухай, не перебивай, обличчя Юрія було таким серйозним, що Віка засміялася. Не смійся, а слухай уважно. Ось пий каву і слухай.
Юрій подав каву, взяв другу чашку собі. Підпалив обом цигарки.
Я відвезу тебе в аеропорт, ти сядеш на літак. А далі й буде сюрприз. Я зайду в літак пізніше, головнети нічому не дивуйся і не показуй, що ми знайомі. Все буде просто супер.
Юро, в очах Віки був справжній переляк, що відбувається? Я не хочу ніяких таких сюрпризів! Агов, ти чуєш мене?
Чую. Послухай, Віко. Я обіцяю, що все буде просто чудово. Я не хочу, щоб ми провели все життя тут, серед сміття.
Віка розплакалася. Юрій обійняв її і притис до себе.
Чого ти, люба?
Я не знаю, що ти задумав, та мені це геть не подобається. Юро, ану його, той Харків, літак, давай залишимо все, як є
Сонечко, послухай мене уважно, Юрій шепотів на вухо, гладячи Вікине волосся, нам немає чого тут втрачати. Нас ніщо тут не тримає, окрім совків та деркачів. Я все продумав, довірся мені. Я сьогодні-завтра маю поїхати в одне місце, вирішити деякі справи, потім повернуся, і післязавтра ми полетимо. У тебе два дні на збори, добре?
Я боюся.
Не бійся. Я дуже хочу прожити разом з тобою все життя. Просто вір мені. Добре?
Добре.
Все. Мені час. Побачимося, як повернуся, Юрій поцілував Віку в губи. І нікому нічого не розповідай, просто вір мені
Тридцять тисяч. Більше за твою халупу не дам, маклер суворо дивився на Юрія, ти ж розумієш, що я свої гроші вкладаю. Якби шукати покупця можна було довше
Євро?
Можу й гривень, засміявся маклер. Документи привіз?
Привіз, ось, Юрій віддав чоловікові документи. Тільки одна умова: ключі віддам двадцять шостого.
Двадцять шостого то двадцять шостого. Про мене хоч взагалі не віддавай, зараз все підпишемо, і ти вже не власник. Хоч барикадуйся в цій квартиріназад вже не отримаєш.
Та я й не планую, просто на двадцять пяте домовився речі вивезти.
Переїжджаєш?
Ага.
Далеко?
Звідси не видно. Показуй, що і де підписувати!
Вже зажеврів ранок, Юрій стояв неподалік службової прохідної аеропорту і дивився на годинника.
Так, бубонів він сам до себе, восьма, пасажири вже пройшли реєстрацію і їх везуть або вже відвезли до літака. За 10 хвилин тут буде натовпперезміна. Все точно. У мене десь хвилин пятнадцять. Має вистачити.
Юрій відійшов далі від прохідної і розгорнув план летовища. На ньому хрестиками були позначені місця посадки пасажирів у літак на харківський рейс. Цю інформацію Юрій збирав останні дні. У більшості випадків місце, де стояв літак, залишалося тим самим.
Сподіваюся цього разу форс-мажорів не буде.
Юрій пригадав, як вперше заявився на прохідній, і спиною мимоволі пробігли мурашки
Новенький? охоронець глянув на Юрія, потім у його перепустку.
Ага, посміхнувся Юрій.
Кров у голові неначе закипіла. Доки вартовий дивився посвідчення, серце намагалося вистрибнути з грудей і дременути подалі від аеропорту.
Проходь.
Юрій зайшов на територію аеропорту. Так, головнене дуже світитися. Він попрямував у бік вантажного терміналу, де сховався у кущах.
Хух, повітря з шумом покинуло легені,дякувати Богові! Тут бардак, як і скрізь.
Юрій сховав у кишеню перепустку. Цей клаптик паперу він витягнув з кишені Івана, коли відправляв його на таксі. Іван був такий пянючий, що ледь тримався на ногах. Увесь час намагався обійняти й розцілувати Юрія.
Друже, от ти не правий, лепетав він, приходь до мене у порт, я тебе влаштую на а-а-афігенну роботу
Добре, добре, зідзвонимося.
Таксі поїхало, і Юрій поволі роздивився Іванову перепустку. Складно, однак переробити таки можна.
Вклеїти Юрину фотографію замість Іванової взявся один дідуган, що все життя пропрацював на поліграфічному комбінаті, а тепер відбував свою пенсію за чаркою.
Та, для мене це тьху! повертівши перепустку, він підніс її до очей. А нащо тобі?
Знаєте, люблю на літаки зблизька дивитися.
У кожного свої заскоки, підсумував старий. Двісті доларів.
Щось дорого.
То, посміхнувся дід, піди по базару пошукай, мо хто дешевше зробить.
Віка з Юрієм стояли біля терміналу аеропорту. Вона тримала за ручку дорожню валізу, він не спускав з плеча обємну спортивну сумку.
Все, сонечко, йди, Юрій поцілував Віку в лоба. Памятай: що б не відбувалося в літаку, нічому не дивуйся і не показуй, що знаєш мене.
Юрасику, Віка притулилася до чоловіка, я не хочу. Ти не кажеш, що задумав, я боюся за тебе. Я не хочу летіти ні в який Харків.
Послухай, Юрій обережно відсторонив жінку від себе і заглянув їй в очі,послухай уважно. Якщо ти боїшся, йди зараз. Сідай на маршрутку і їдь додому. Я туди більше не повернуся. Я полечу. Чуєш?
Чую, Віка схлипнула.
Так от. Я дуже хочу, щоб ти була в літаку. Однак якщо там тебе не буде, я все зрозумію. Все, я пішов. Якщо ти зі мною, іди на реєстрацію.
Гаразд.
Віка пішла в бік терміналу, витираючи сльози. Біля входу повернулася і, посміхнувшись крізь сльози, помахала Юрі рукою.
Я люблю тебе, прошепотів Юрій і послав їй повітряний поцілунок.
Прохідну Юрій пройшов напрочуд швидко. Потрапивши в перезміну, він легко проскочив на територію і звичним маршрутом попрямував у бік вантажного терміналу. Там у кущах перевдягнувся у спецівку, яку ще тиждень тому поцупив у одному з ангарів, закріпив під нею всі свої приладдя і, сховавши порожню спортивну сумку, спокійно попрямував у бік терміналу, перед яким стояв «Боїнг» на Харків. Юрине серце калатало. Він увесь час перебирав у голові послідовність дій. Головненічого не забути.
Шановні пасажири рейсу 117 на Харків, пролунав з репродуктора жіночий голос, пройдіть до воріт «Д».
Віка підійшла і стала в чергу. Перевірили білети, люди посідали в автобус, і він рушив до літака. Коли Віка піднімалася трапом до салону літака, їй здалося, що внизу вона побачила постать Юрія, який розмовляв з якимось чоловіком. Та наступної миті інші пасажири перекрили їй вид, і Віка зайшла в салон.
Доброго ранку, стюардеса глянула в білет і посміхнулася завченою посмішкою, проходьте, ваше місце 16 «Е».
О, ти диви, Юрко? чиясь рука ззаду хлопнула Юрія по плечу саме в той момент, коли він підійшов до літака. А я дивлюся і очам не вірю!
Юрій повернувся. Перед ним посміхався на всі тридцять два Іван.
Ти таки послухався і влаштувався в порт?
Іван горлопанив чи не на все летовище. В голові Юрій прокручував усі можливі варіанти розвитку подій.
Послухався. Ось тільки другий день. Прийшов на інженера.
Інженера? Не дурій, по-панібратськи штовхнув Юрія у плече Іван, на біса воно тобі? Я ж казавприходь до мене.
Секунди летіли неймовірно швидко, мозок Юрія напружено працював.
Гаразд, Іване, ти до котрої працюєш? Я наберу тебе, як звільнюсь, і поговоримо.
Та не питання, Іван ще раз штурхонув Юрія в плече. А я ото, до речі, часто згадую нашу останню пянку. Так нажерся, що перепустку просрав, було мені
Бувай, мені вже час, Юрій побачив, що майже всі пасажири зайшли в літак.
Гаразд, дзвони, Іван стрибнув на сидіння свого автокару, тільки ж не забудь!
Та не забуду, Юрій дочекався, доки автокар трохи відїхав, і швидко піднявся трапом до дверей літака
Віка сіла на своє місце. Пасажирів зібралося не багато, тож два місця поруч з нею виявилися порожнім. Що задумав Юрій? Ця думка свердлила мозок і не давала заспокоїтися.
Через два ряди молода мама заспокоювала маленького сина, який тягнувся вгору до кнопок над кріслом. Трохи далі товстий чоловік щось переглядав у ноутбуку. Ще далі парубок із дівчиною слухали удвох один плеєр.
Віці здавалося, що в літаку якось аж занадто тихо. З хвоста салону, посміхаючись і закриваючи верхні шафки, пройшла стюардеса. Віка машинально провела її поглядом.
Неначе зараз уже зліт? То що ж там Юра? У Віки розболілася голова, ніби від нестачі кисню. Аж раптом вона побачила Юрія. Він, вдягнутий у спецівку аеропорту, повільно йшов салоном. Стюардеса, яка перед тим закривала шафки в носі літака, зі скамянілим обличчям відступала перед ним. За Юрієм йшла ще одна стюардеса і чоловік у формі, мабуть льотчик.
Ви куди, агов? Ми вже відлітаємо! Чи забули щось?
Юрій вскочив до літака, де просто в тамбурі за дверима зіткнувся зі стюардесою. Дівчина посміхалася, однак загородила собою прохід до салону.
Виходьте, а то зараз трап приберуть.
Тс-с, Юрій підніс палець до губ, а іншою відкинув убік полу спецівки.
Очі дівчини ледь не вилізли з орбіт. Усе тіло чоловіка під спецівкою обмотане якимись дротами. На поясі прикріплені кілька дуже схожих на господарче мило предметів, до яких вели дроти. Трохи вище висіли целофанові пакунки, крізь які просвічували металеві кульки, гайки та обрізки цвяхів. Далі погляд дівчини впав на коробочку, на якій червоним оком блимав діод.
Тихо, голос Юрія віддав металом, будь розумною і ніхто не постраждає. Не роби різких рухів, зачиняй двері. Потім я хочу говорити з командиром.
Дівчина зачинила двері літака і повернулася до Юрія.
Що вам потрібно? Я не можу кликати капітана, ми зараз злітаємо.
Ти, головне, не нервуй і моли бога, щоб я не відпустив оцю кнопку.
Юрій виставив руку трохи вперед, і дівчина побачила в ній перемикач, дроти від якого йшли кудись у рукав спецівки.
Я активував детонатор. Якщо хтось із ваших виявиться достатньо тупим, щоб кинутися на мене, я розіжму пальціі ми всі перетворимося на криваву кашу.
Дівчина стояла ні жива, ні мертва і не могла відвести погляду від руки Юрія. Діод, який блимав на перемикачі, діяв на неї, як удав на мавпу. Вона не могла навіть поворухнутися.
Нумо, сонце, клич командира. Тільки рухайся повільно. І ніяких розмов по радіостанції, інакше всім кінець.