Навколо було, як у пеклі. Він відчував, як пливе під ногами розігрітий на сонці асфальт. Хотілося впасти у воду і довіритися течії, яка б остудила тіло. Побачив, що шлагбаум на переїзді почав закриватися, і додав ходи. Стояти на сонці й чекати, доки проїде потяг, дуже не хотілося. Однак перебігти колії він не наважився, товарняк виявився спритнішим. Женька спинився перед коліями. Нічого не вдієш, потрібно перечекати. Аж раптом крізь стукотіння коліс та дзеленчання запобіжного сигналу почув десь іззаду крик:
Ану, відійди звідти! Агов! Ти чуєш мене?
Євген озирнувся і побачив біля залізничної будки дівчину. Тендітна, на вигляд не більше сімнадцяти років, вона стояла на приступках, які вели до будки, і кричала, виявляється, саме йому.
Відійди зараз же! Ти що сліпий! Чого став аж біля колій. Хочеш, щоб під колеса затягло?
Дівчина розмахувала жезлом з червоним катафотом на кінці. Жовте, мов пісок, волосся від різких рухів вибивалося з-під форменої пілоточки. Вона намагалася з усіх сил виглядати грізною, і це було так смішно, що Євген зняв руку зі шлагбаума, розвернувся до неї, посміхнувся на всі тридцять два і гукнув:
Не кричи. Краще пілотку свою притримай, щоб не здуло.
У цю мить повз Євгена пролетів останній вагон товарняка. Повітря закрутилося по переїзді і таки зірвало з голови дівчини пілотку, яка злетіла вгору, наче пташка, і впала в кущі з іншого боку колій. Хлопець розсміявся і кинувся за пілоткою. Добіг до кущів, дістав її з чагарнику і пішов назад до будки. Дівчина стояла там, де й була, і намагалася привести до ладу скуйовджене волосся, вкрай розлючена тим, що це побачили водії, які чекали на переїзді.
Не стій, піднімай шлагбаум, машини ж чекають! ще здалеку крикнув Євген.
Тебе не спитала, відповіла дівчина, однак забігла до будки.
Шлагбаум піднявся, сигнал стих, машини поїхали. Євген підійшов до будки саме тоді, коли дівчина виходила назовні.
Ти чого на рейки поліз, з порогу спитала незнайомка, тобі щоповилазило?
Женька мовчки посміхнувся і простягнув блакитну пілотку дівчині. Та чомусь зніяковіла, але швидко опанувала себе і, спустившись на кілька сходинок, узяла пілотку.
Дякую.
Прошу, Євген відверто розглядав дівчину. А ти звідки тут узялася?
Тебе не спитала! Працюю я тут, а ти правила порушуєш.
Дівчина намагалася одягти пілотку, але та ніяк не хотіла сісти, як годиться. Вона розсердилася, а потім несподівано розсміялася.
От бачиш, що робиться. Усе проти мене. А я тут, між іншим, лише перший день. В очах дівчини грали бісики, Одні під потяг лізуть, інші літають!
Євген теж розсміявся.
Ти не ображайся на мене. Я на цьому переїзді, вважай що, виріс. У мене мати тут працює, тож я й спитав, звідки ти взялася.
Марія Федорівна твоя мама? Отакої! Дівчина вже не могла сердитися і остаточно розслабилася. Я ось поскаржуся їй, що ти правила порушуєш. Підставляєш її напарницю.
То ти будеш тепер тут замість Сергіївни?
Ну, по-перше, Сергіївна вже давно просилася на пенсію, а по-друге, я тут тимчасово, на практиці.
Зрозуміло Євген заквапився:Ще побачимося, я на річку, взагалі-то, йду. Тебе як звати?
Женька.
Як-як? Євген підозріло подивився на дівчину.
За паспортомЄвгенія Власівна, але всі кличуть: Женька.
Євген почухав потилицю.
Що ж, Женю, будьмо знайомі. Я за паспортомЄвген Романович, але для всіх такожЖенька.
Із раннього дитинства Женька мріяла бути стюардесою. Її батько працював у Борисполі техніком, інколи брав малу на роботу і, щоб не плуталася під ногами, доручав приглядіти за нею стюардесам, які на той час були вільними. Маленька Женька заздрила цим жінкам. Стрункі, вдягнені у гарну форму, вони зазвичай торохтіли між собою про свої рейси в далекі краї, про тамтешні красоти, а інколи й дарували малій невеличкі сувеніри. Відтоді Женька й марила небом, хоча батько геть не поділяв сподівань доньки. Обслуговуючи літаки, він не раз і не два бачив Женьчиних кумирів у таких ситуаціях, що сказав їй навідруб:
До літака потрапиш лише через мій труп. Нічого там робити. Ти знаєш, хто такі стюардеси? Хочеш, щоб увесь порт із мене сміявся: доню в повії віддав!
Думай, що кажеш, налітала на батька матір.
А щоя щось не так кажу? Нехай знає, чим вони там платять за можливість літати!
Коли після школи Женька спробувала нишком подати документи до школи стюардес, батько якось про це дізнався і папери забрав. Ані благання, ані сльози, ані погрози нічого не дали. Влас залишався непохитним, наче скеля.
Тільки через мій труп!
І куди мені йти? плакала Женька. Я не хочу все життя так, як ти, ходити по одних і тих же вулицях, робити одну й ту ж роботу.
Іди вчитися! Спеціальність ще нікому не зашкодила. Он на залізницю йди, якось необачно порадив батько, будеш їздити світом. Чи ти думаєш, що подорожувати можна лише в літаках?
Женька працювала на переїзді вже тиждень і потроху звикла до свого тимчасового місця роботи. Перші дві ночі довелося спати у сільраді, а потім напарниця знайшла їй куток у сусідки. Син Марії Федорівни сподобався їй з першого знайомства. Полонила його посмішка, блиск в очах та весела вдача.
Було помітно, що парубок, попри зайнятість на роботі, намагається якомога частіше бувати на переїзді. Інколи зранку, ніби ненароком, зустрічав Женьку біля сусідчиного двору і проводжав її на роботу.
Женю, почула вона знайомий голос із вулиці.
Дівчина виглянула з вікна і побачила, як завжди, усміхнене обличчя. Вона зазирнула у невеличке дзеркальце, причепурилася і випурхнула із будки.
Привіт, Женько!
І тобі, Женько, привіт! посміхнулася дівчина. Чи роботи немає, що пильнуєш тут мене?
Та ні,хлопець зняв кашкета і провів по волоссі рукою. Я хотів у тебе спитати: ти ж завтра вільна, пішли у клуб?
Овва, це щось новеньке. Я собі надумала конспекти почитативчитися ж колись треба?!
Та годі. У вихіднийі за книжки. Ходімо, хоч подивишся, як ми живемо, а то вже скільки тут, а далі будки та хати не ходила.
Будеш нахабнітидістанеш, Женька удала, що розсердилася, але не стрималася і розсміялася.
Чомусь останнім часом, особливо коли парубок був поруч, Женьці завжди було весело. Вона навіть упіймала себе на тому, що усміхається мимоволі, без усілякої на те причини.
Гаразд, Женю, давай так: ти зайдеш за мною увечері, а тепер не заважай працювати. За двадцять хвилин ітиме столичний потяг.
Хлопець відверто зрадів, махнув рукою і пішов у бік села. Аж раптом зірвав із голови кашкета і підкинув високо вперед. Пробігши декілька кроків, упіймав його і швидко зник за кущами.
Дитя дитям, сама до себе сказала Женька і повернулася до будки. Він ніколи не подорослішає.
Увечері Женька повернувся зі стану раніше. Зняв із себе спітнілий, пропахлий мазутом робочий одяг, ускочив до літнього душу і хлюпався, наспівуючи популярний мотивчик. Потім повернувся до хати, витяг із шафи свої «парадні» джинси та легку сорочку-безрукавку, кинув їх на стіл. Продовжуючи мугикати собі під ніс, заглядав по куткахшукав праску.
Що це в лісі здохло? спитала мати, що зайшла до хати із сіней, Невже мій Женька гуляти зібрався?
Гу-у-ляти, танцю-у-вати, заспівав із кутка Євген і в такому ж тоні додав:А якщо даси мені праску, я піду навіть не мятий.
Серденько, очі роззуй, у тон йому співом відповіла мати, праска у сінях стоїть.
Обоє розсміялися, мати вийшла на хвилину й повернулася із праскою. Жартома відштовхнула сина від столу:
Іди геть, я тут і без малечі впораюся, і заходилася прасувати.
Євген сів біля вікна, дістав цигарку і запалив, мрійливо дивлячись на вулицю.
Жень, обізвалася мати, ти й справді на гульки? І з ким це?
З ким, з ким, Євген випустив із рота цівку диму, із Женькою!
З яким Женькою?
Не з яким, засміявся Євген, а з якою! З напарницею твоєю. Онде, бачиш, у сусідів усі вікна світяться, збирається. Ну, звісно, з таким хлопцем, як я
Він не встиг договорити, мати, сміючись, кинула в нього джинси, які він підхопив на льоту.
Ото ще менібабій, дивися, не скривдь дитину, а то я тобі власноруч чуба намну.
Мати кинула Женці й сорочку, вимкнула праску, понесла її в сіни.
Не переживайте, мадам, буде виконано, мадам, Євген пробіг повз неї, застібаючи на ходу сорочку. А чи не бачили ви моїх шкарпеток, мадам?
Танці справили на Женьку паскудне враження. Усе дійство виглядало так: по периметру зали на лавках сиділи хлопці і сьорбали пиво. Їхні обличчя красномовно свідчили, що до цього був самогон. Дівчата в переважній більшості підпирали стіни клубу. А посередині мляво танцювали четверо дебелих дівах, які (як сказав Євген) знають, що їм потрібно. Детальніше він не пояснив, однак Женьці було байдуже. Картина змінювалася, коли вмикали повільну музику. Тоді всі дівчата намагалися стягти з лавок напівпяних кавалерів. Хтось вигукував:
Е, ді-джей, Білана давай, шо ти різну фігню крутиш!
Буде Білан, чекай, лунало зі сцени, на якій дядечко середнього віку маніпулював двома касетниками.
Чи поставив він таки Білана, Женька так і не дізналася. Коли вони з Євгеном вирішили таки потанцювати і пішли на середину зали, один із хлопців, який сидів неподалік на лаві, раптом загорлав:
О, наш електрик зі своїми дівчатами не танцює. Йому столичну лярву треба.
Хлопець голосно зареготав, його підтримали ще двоє. Реакція Євгена була негайною:
Вибач, Женю, я на мить.
Він посміхнувся якоюсь незвичною посмішкою і у два кроки опинився перед парубком, ухопив його за вухо і підняв із лави, вивертаючи голову назад.
Хтось тут, звернувся він до хлопця, знає багато різних слів.
Женька побачив, що двоє союзників підхопилися на ноги, і спокійно повернувся до них, тягнучи парубка за собою:
А ви сидіть, як миші, доки дядя пояснює, що й до чого.
Він, не відпускаючи вуха, підвів вищого від себе парубка до Женьки і, зловісно посміхаючись, наказав йому:
Ти, здається, хотів щось сказати цій дівчині, то кажи.
Я, я Євген сильніше крутнув вухо. Я не хотів тебе Євген ще крутнув вухо. Ой! Вас образити. Я не подумав, вибачте мені.
Євген глянув на Женьку і спитав:
І що мені з ним зробити?
Їх уже щільно оточив натовп. Хлопці й дівчата засиділися і застоялися, а тут раптова пригода! Женька запанікувала. Зараз друзяки зухвальця кинуться на Євгена і розірвуть його на шматки, а той наче й не бачив ніякої небезпеки.
Відпусти, тихо попросила дівчина, досить з нього.
Євген відпустив, і хлопець, як сніп, упав на підлогу, схопившись за вухо.
Ходімо звідси, Євген обережно взяв Женьку під руку і повів на вихід. Озирнувшись, вона побачила, що біля парубка зібрався натовп, і автоматично прискорила кроки, бо, здавалося, що на них із Євгеном таки кинуться.
Не поспішай, почула вона, і не бійся. Вони нічого нам не зроблять, Євген посміхнувся і підморгнув їй.
Надворі розвиднялося. Женька сидів на старому колодязі у сусідки на подвірї і з насолодою слухав, як дівчина давала йому прочухана:
Я думала: вони вбють тебе і мене заразом, стусонула його кулачком у груди. Ти бачив, які у них пики?
Якби ото не квасили, то були б не пики, а обличчя. Якби не горілка, жоден би з них рота не роззявив.
Ну, звісно, завела знову Женька, ти такий страшний, що вони тебе бояться.
Євген лише посміхнувся і пригадав, як після армії вперше прийшов у клуб. Тоді, звівшись із хлопцями, він пообіцяв: якщо не відчепляться, то зламає усім трьом руки. Зрештою, так воно і сталося. Його навіть викликав дільничний. Однак парубки не писали заяв, бо це був би геть сміх, тож Євген відбувся суворою розмовою з матірю та міліцією. Минуло два роки, але в селі память про той випадок не стерлася. Понад те, молодь знала, що за Женьку дорослі дядьки і нирки повідбивають, адже він, на відміну від них, працює на стані та ще й ремонтує домашню техніку. Отож Євген добре розумів, що ніхто йому нічого не зробить. Тим часом дівчина і далі бубоніла:
Рембо знайшовся. Щоб я з тобою ще кудись пішла!?
Жень, зненацька перебив він її,а ти про що у житті мрієш?
Я? дівчина від такої різкої зміни теми аж розгубилася.
Я про своє знаю, посміхнувся Євген.
Чудний ти, Женько, вона обхопила голову руками. Я йому про попа, а він про попову доньку.
Ні, насправді, у тебе ж є якась мрія? Ти ж не про нашу стацію мріяла?
Женька присіла на ґанку, подивилася на Євгена і покрутила головою з боку в бік, відганяючи від себе думки про клуб.
Взагалі-то, я мрію мандрувати різними країнами, зустрічатися з цікавими людьми, бачити те, що зазвичай можна побачити лише по телевізору, екзотику різну.
І саме тому ти приїхала до нас у село? засміявся хлопець. Тоді цікавих людей ти сьогодні вже побачила, екзотику також.
Євген, зауваживши, як дівчина метнулася до нього, хотів зістрибнути з колодязя і відбігти. Та коли його ноги торкнулися землі, Женька була вже поруч і збиралася стусонути його у груди. Він перехопив її руки і делікатно притиснув до себе.
Агов, забіячко, годі сваритися, люба моя!
Дівчина не відштовхнула його, а притулилася обличчям до плеча. Женька відчув, як тремтить її тіло. Вона плакала, тихо-тихо, а коли заспокоїлася, то сказала:
Дурний ти, Женько, я і справді дуже злякалася, а ти все смієшся.
Євген пригорнув дівчину до себе і немов загородив її від усього світу.
Ти що, дурненька, не плач. Я зовсім не хотів тебе налякати! Невже я дозволив би комусь тебе скривдити?
Вони стояли, обійнявшись, і Євген раптом збагнув, що таке щастя. Нарешті він усвідомив, що йому так муляло останні дні. Він закохався. Закохався у цю тендітну дівчину, яка випадково зявилася у його житті. Це почуття було геть новимне таким, як до інших дівчат, до яких, бувало, женихався.
Слухай, Женько, прошепотів він дівчині на вухо, давай післязавтра, після роботи я покажу тобі справді цікаву людину. Покажу тобі і красу, яка не десь далеко, а зовсім поруч. Треба тільки знати де. Поїдемо з тобою до діда Свирида, він тут недалечко, кілометрів за двадцять пять, у лісі живе.
Знову сюрпризи, дівчина підвела голову, глянула на Євгена і втерла сльозу, яка підступно потекла по щоці.
Ні, я серйозно, обійняв він її.Треба ж перед тим, як побачити чужі краї, роздивитися свій. То як? Поїдемо?
Дівчина вже майже заспокоїлася і не плакала. Вона пригорнулася до Євгена і тихенько сопіла носом.
А на чому ми поїдемо?
На чому, на чому, посміхнувся, на л-і-с-а-п-е-т-і.
Та ну тебе, дівчина знову штовхнула його кулачком у груди, ти хоч колись серйозним буваєш?
Буваю, тихо відповів Євген. Не турбуйся, я все організую.
Він погладив її по волоссю, обережно взяв за підборіддя і ніжно поцілував у губи.
Женька сиділа на березі озера і ногами каламутила воду. Навколо був ліс. Справжні хащі. Такі, як на ілюстраціях казок про сірого вовка та Бабу Ягу. Хата лісника, діда Свирида, вразила Женьку. Вона нагадувала будиночок на курячих лапках, бо височіла за метр над землею на чотирьох стовпчиках, щоб весною під час повені не затікала вода. Дід Свирид побудував її років десять тому із Євгеновим батьком. Малий Женька також, чим міг, «допомагав» дорослим, плутаючись у них під ногами. Старий Свирид остаточно перебрався сюди із села саме тоді, коли Євген пішов до війська. Дід зявлявся в селі лише раз на місяцьзабрати пенсію на пошті. А тут, у лісі, він займався, як сам казав, «натуральним хазяйством».
У день подорожі, десь о пятій ранку, Женьку розбудив дзенькіт шибки, об яку вдарився камінчик Визирнувши, вона побачила Євгена, який махав їй рукою із ранкових сутінок. Біля нього стояв величезний чорний мотоцикл, схожий на якогось казкового звіра.
А чого так рано? спитала Женька, вибігши з будинку. Я ледь хазяйку не розбудила.
Їй однаково час вставати до корови, посміхнувся Євген, а ми швидше доїдемо. Я дорогою хотів ще до магазину в іншому селі заскочити, діду дрібязку різного купити. Сідай, простягнув Женьці шолом.
А що це у тебе за кінь такий? спитала дівчина, застібаючи ремінець на шоломі.
О, це лютий звір, його привезли сюди із далеких країв, серйозно промовив Євген. Насправді це ще трофейний «MZ», німецький. Хто його сюди привізне знаю, але я ще перед армією купив його у одного діда, полагодив, і ось тепер цей кіньмій.