Кошмарні сни
Чекати, це торочили всі, слід чекати, бо в таких випадках ніколи невідомо, і лікар Раймонді теж, слід чекати, іноді буває реакція, тим паче у Мечиному віці, слід чекати, сеньйоре Ботто, так, лікарю, але вона ось уже два тижні не прокидається, два тижні, наче мертва, лікарю, я знаю, сеньйоро Луїсо, це класичний стан коми, тут нічого не вдієш, слід чекати. Лауро також чекав, щоразу, повернувшись з факультету, стояв якусь мить на вулиці, перш ніж прочинити двері, й думав: сьогодні вже напевно, сьогодні зайду, а вона прокинулася, розплющила очі й говорить щось до мами, не може ж це стільки тривати, не може вона померти в двадцять років, авжеж, вона сидить у ліжку й розмовляє з мамою; але слід було й далі чекати, все те саме, синку, лікар прийде надвечір, всі кажуть, що тут нічого не вдієш. Ідіть, друже, щось зїжте, а мама залишиться з Мечею, ви повинні добре харчуватися, не забувайте про іспити, а тим часом подивимося випуск новин. Все минало, єдиним, що не змінювалося, була Меча, день у день вона залишалася такою самою, втиснуте в ліжко тіло Мечи, худорлявої та легенької Мечи, котра танцювала рок і грала в теніс, а тепер лежала розчавлена, розчавивши всіх за ці два тижні, важка вірусна інфекція, коматозний стан, сеньйоре Ботто, неможливо робити прогнози, сеньйоро Луїсо, треба тільки підтримувати її, дати їй шанс, у цьому віці стільки сил, таке бажання жити. Але ж вона сама не може собі зарадити, лікарю, вона нічого не розуміє, вона немов прости Господи, що це я таке кажу.
Лауро теж не йняв віри, це скидалося на Мечин жарт, вона завжди отак кпила з нього, то стане на сходах убрана, мов примара, то покладе пенал під простирадло, а потім обоє реготали й ставили одне одному пастки, ганялися одне за одним, коли були малі. Важка вірусна інфекція, якось увечері після гарячки та болю раптом згасла, раптом мовчання, попеляста шкіра, дихання віддалене, спокійне. Сама незворушністьа навколо лікарі, апаратура, аналізи, консультації, а потім кепський жарт Мечи робився дедалі більш загрозливим, з кожною годиною дедалі сильніше підпорядковував нас собі, лемент доньї Луїси переходив у стримувані сльози, приглушену тугу на кухні й у ванній кімнаті; чортихання батька, коли той дивився випуск новин або читав газету; недовірлива лють Лауро відступала, коли він відвідував факультет, заняття, збори, і промінь надії щоразу, коли повертався з центру: ну, ти мені за це заплатиш, Мечо, хіба так можна, шалапутко, я тобі цього не подарую, ось побачиш. Сама незворушність, якщо не брати до уваги доглядальницю, котра щось вяже, собаку відвезли до дядька, лікар Раймонді вже не приходив із колегами, зявлявся ввечері й майже одразу йшов, здавалося, він теж відчував вагу Мечиного тіла, що з кожним днем дедалі сильніше розчавлювало їх, привчало чекати, бо нічого більше не можна було вдіяти.
Кошмарний сон почався того дня, коли донья Луїса ніяк не могла знайти градусника, й захоплена зненацька доглядальниця побігла в аптеку на розі по інший. Вони говорили про це, бо градусник не може отак просто взяти й зникнути, коли його ставлять тричі на день; вони звикли розмовляти голосно біля ліжка Мечи, шепотітись, як спершу, було безглуздо, адже Меча однаково нічого не чула, лікар Раймонді був певен, що стан коми позбавив її всіх чуттів, можна було казати що завгодно і ніщо не змінювалося на байдужому обличчі Мечи. Вони все ще розводилися про градусник, коли почулися постріли на розі, а може, й далі, з боку проспекту Гаони. Вони перезирнулися, доглядальниця стенула плечима, бо пострілизвична річ у їхньому кварталі та й скрізь, і донья Луїса хотіла була ще щось сказати про градусник, аж раптом вони завважили, що руки Мечи сіпнулися. Це тривало лише мить, однак обидві помітили, і донья Луїса скрикнула, а доглядальниця затулила їй рота; сеньйор Ботто увійшов до вітальні, і всі троє побачили, як цього разу сіпнулося все Мечине тіло, вюнка змійка промайнула від шиї до ніг, очі під повіками ворухнулися, легка судома звела лице, ніби Меча хотіла щось сказати, поскаржитися, прискорений пульс, повільне повернення до нерухомості. Телефон, Раймонді, в принципі нічого нового, можливо, трохи більше надії, втім, Раймонді не хотів про це говорити, Пресвята Богородице, якби ж то це було правдою, якби ж то моя донечка прокинулася, Господи, коли скінчиться ця мука. А проте кінця цьому не було, за годину почалося знову, далічастіше, начеб Меча бачила сонболісний, сповнений відчаю, кошмарний сон повторювався раз по раз, вона не могла його прогнати, сиділа поруч і дивилася на дочку та щось їй говорила, але Меча нічого не сприймала, на неї наринуло щось таке, що тривало в цьому кошмарному сні, який мучив їх усіх попри неможливість контакту, спаси її Господи, не полишай отак, і Лауро, повернувшись із лекцій, залишався біля ліжка, клав руку на плече матері, а та молилася.
Увечері знову консиліум, новий апарат із присосками й електродами, що кріпляться до голови та ніг, двоє лікарівприятелі Раймондідовго сперечалися про щось у вітальні, слід і далі чекати, сеньйоре Ботто, картина не змінилася, сподіватися, що це сприятливий симптом, було б нерозважливо. Але ж їй щось сниться, лікарю, вона бачить кошмарні сни, ви самі спостерігали, і це повторюється, вона щось відчуває, лікарю, і дуже страждає. Все це на рівні нервів, сеньйоро Луїсо, свідомості немає, запевняю вас, слід чекати й не надто покладатися на це, ваша дочка не відчуває страждань, я знаю, що це дуже тяжко, краще залиште її на доглядальницю, поки настане якийсь прогрес, вам треба відпочити, сеньйоро, прийміть пігулки, що я вам дав.
Лауро сидів біля Мечи до півночі, раз по раз зазирав у конспект до іспитів. Коли почулася сирена, згадав, що повинен був зателефонувати за номером, який йому дав Лусеро, однак телефонувати з дому було не варто, так само як і виходити з дому після сирени. Він бачив, як повільно ворушаться пальці лівої руки Мечи, очі знову нібито ожили під повіками. Доглядальниця порадила йому йти до себе, мовляв, нічого не вдієш, слід чекати. «Але ж їй щось сниться, озвався Лауро, їй щось сниться, погляньте». Це тривало стільки ж, скільки й сирена на вулиці: руки ніби щось шукали, пальці намагалися знайти якийсь захисток під простирадлом. Донья Луїса знову була тут, вона не могла заснути. «Чому ви не прийняли пігулок лікаря Раймонді?»в голосі доглядальниці вчувалося роздратування. «Я їх не знайшла, розгублено відказала донья Луїса, лежали на нічному столику, а тепер я їх там не бачу». Доглядальниця пішла шукати пігулки, Лауро й матір перезирнулися: Меча ледь-ледь ворушила пальцями, і вони відчували, що це кошмарний сон, він триває нескінченно, мовби не бажаючи сягнути тієї точки, де щось подібне до жалю, до кінцевого співчуття розбудить її, як усіх нас, порятує від жаху. Однак вона й далі спала, і тільки пальці ворушилися час від часу. «Я їх ніде не бачу, сеньйоро, мовила доглядальниця. Ми всі такі розгублені, що ніколи не знаєш, де в цьому домі що лежить».
Наступного вечора Лауро повернувся пізно, і сеньйор Ботто, задивлений у телевізор, де матч за кубок був у самому розпалі, начеб ненароком запитав, чому той спізнився.
«Зустрічався з друзями», відповів Лауро, шукаючи, з чого зробити сандвіч. «Красивий гол, прокоментував сеньйор Ботто, навіть краще, що це повтор, можна роздивитися всі ці чемпіонські фортелі». Лауро гол не зацікавив, він їв, утупивши очі в підлогу. «Ти, либонь, розумієш, що робиш, мовив сеньйор Ботто, не відводячи погляду від мяча, а проте мусиш пильнувати». Лауро здивовано глипнув на батька: це вперше той дозволив собі таке зауваження. «Не переймайся, старий», озвався, підводячись, щоб урвати розмову.
Доглядальниця послабила світло в нічнику, і тепер Мечу було ледь видно. Донья Луїса, котра сиділа на софі, відірвала руки від лиця, і Лауро поцілував її в чоло.
Усе те саме, проказала донья Луїса. Весь час те саме, синку. Глянь-но, глянь, як у неї губи тремтять, бідолашна, що вона бачить, Господи, скільки це триватиме, скільки?
Мамо.
Що ж це воно таке, Лауро, ніхто цього не розуміє так, як я, ніхто не може збагнути, що її весь час мучить кошмарний сон і вона ніяк не прокинеться.
Я знаю, мамо, я також це розумію. Якби можна було чимось зарадити, Раймонді все б зробив. Сидячи тут, ти їй не зарадиш, піди поспи, прийми заспокійливе й поспи.
Він допоміг їй підвестися й провів до дверей. «Що це було, Лауро?»вона раптом заклякла. «Нічого, мамо, стріляли десь далеко, ти ж знаєш». Але що могла знати донья Лаура, про що тут говорити? Так, тепер уже пізно, він відведе її до спальні, а тоді піде до крамниці й звідти зателефонує.
Він не знайшов синьої куртки, яку любив одягати вечорами, позаглядав у шафи в коридоріраптом мама повісила її тудита зрештою напнув перший-ліпший піджак, бо на вулиці було свіжо. Перш ніж вийти з дому, зазирнув на хвилинку до Мечи і, ще перед тим, як у напівтемряві розгледів її, відчув той кошмарний сон, тремтячі руки, ворушіння таємничої істоти під шкірою. Знадвору знову сирени, краще вийти згодом, але крамницю зачинять і він не зможе зателефонувати. Під повіками очі Мечи рухалися, наче хотіли вивільнитися, глянути на нього, скеруватися в його бік. Він провів пальцем по її чолу, боявся доторкнутися до неї, розятрити дотиком її кошмар. Очі й далі ворушилися під повіками, Лауро відсахнувся: не знати чому, його змагав щораз більший страх від самої думки про те, що Меча може зненацька розтулити повіки й подивитися на нього, і він позадкував. Якщо батько вже спить, можна зателефонувати з вітальні, стишити голос, однак сеньйор Ботто й далі дивився репортаж матчу. «Авжеж, про це ходить багато чуток», подумав Лауро. Він підведеться рано й зателефонує до Лусеро, перш ніж поїде на факультет. У глибині коридору завважив доглядальницю, та виходила зі спальні, тримаючи в руці щось блискучечи то шприц, чи то ложку.
Навіть час переплутувався й губився у цьому нескінченному чеканні з безсонними ночами, які компенсувалися денною соннотою; постійно приходили якісь родичі або друзі, котрі по черзі намагалися розрадити донью Луїсу й грали в доміно із сеньйором Ботто; підмінна доглядальниця, оскільки перша мала поїхати на тиждень до Буенос-Айреса, філіжанки для кави, які ніхто не міг знайти, бо їх залишали в усіх кімнатах, Лауро зазирав, коли міг, і йшов, коли заманеться, Раймонді всупереч давній звичці заходив уже без дзвінка, жодного погіршення не спостерігається, сеньйоре Ботто, це такий процес, що її можна лише підтримувати, а більше нічого не вдієш, я годую її через зонд, слід чекати. Але ж їй увесь час щось сниться, лікарю, подивіться на неї, вона майже не знає спокою. Не в тім річ, доньє Луїсо, вам здається, що вона бачить сни, а це реакція організму, мені важко вам це пояснити, просто в таких випадках діють інші чинники, врешті-решт, не думайте, що вона усвідомлює те, що нам здається сном, така життєва сила й ця реакція можуть бути гарним симптомом, повірте мені, адже я уважно її спостерігаю, а от вам треба відпочити, доньє Луїсо, підійдіть, я поміряю вам тиск.
Через усе, що відбувалося на факультеті, Лауро було дедалі важче вечорами повертатися з центру додому, а проте він несподівано зявлявся о будь-якій порірадше через матір, аніж через Мечу, й залишався якийсь час, дізнавався, що все без перемін, розмовляв із батьками, вигадував теми для розмов, аби бодай ненадовго їх розважити. Щоразу, коли наближався до Мечиного ліжка, відчуття неможливості контакту, Меча зовсім поруч і начебто кличе його, невиразні знаки пальцями, цей погляд зсередини, в пошуках виходу, щось таке, що триває до нескінченності, сигнали вязня крізь стіну шкіри, нестерпно марний крик. Іноді його змагали напади істерії, певність, нібито Меча відчуває його краще, ніж матір чи доглядальницю, нібито коли він дивиться отак на неї, кошмарний сон досягає свого найгіршого моменту, тож краще негайно піти, тим паче він однаково не може їй зарадити, розмовляти з нею марно, дурненька, дорогенька, ну, годі вже тобі, ну, розплющ негайно очі та облиш ці безглузді штучки, Мечо недоумкувата, сестричко, сестричко, сестричко, коли ти перестанеш кпити отак з нас, пройдисвітко, кинь ламати цю чортову комедію та послухай мене, я стільки повинен тобі розповісти, сестричко, ти ж зовсім нічого не знаєш, а у нас тут таке коїться, та я однаково тобі розповім, Мечо, хоча ти нічого й не втямиш, утім, я розповім. Його думки мовби проймали спалахи страху: чи не обійняти Мечу, жодного гучного слова, адже доглядальниця та донья Луїса ні на мить не залишали Мечу саму, а йому треба було стільки їй розповісти, а Меча й сама, здавалося, промовляла до нього зі свого єства, з-під заплющених очей і ворушінням пальців, що малювали на простирадлі недоладні літери.
Був четверне тому, що вони знали, який то був день, і не тому, що це мало для них бодай якесь значення, але доглядальниця згадала про це за кавою, на кухні, і сеньйор Ботто згадав про спеціальний випуск новин, а донья Луїса про те, що телефонувала її сестра з Росаріо, обіцяла приїхати у четвер чи пятницю. У Лауро, напевне, вже почалися іспити, він пішов з дому о восьмій і навіть не попрощався, залишив у вітальні записку, мовляв, не певен, що прийде до вечері, чекати не варто. До вечері не прийшов, доглядальниці вдалося відіслати донью Луїсу раніше спати, сеньйор Ботто вистромився після телегри у вікно, з боку площі Ірландії чулися кулеметні черги, і раптом тиша, неймовірна тиша, жодної патрульної машини, мабуть, треба йти спати, ця жінка, котра відповіла на всі запитання телегри о десятій, справжній унікум, скільки вона знає зі стародавньої історії, наче жила за часів Юлія Цезаря, зрештою, на культурі можна більше заробити, ніж стукаючи довбешкою на аукціонах. Ніхто не завважив, що двері за цілу ніч так і не відчинилися, Лауро до своєї кімнати не повернувся, гадали, буцімто він спить після іспиту або щось учить перед сніданком, тільки о десятій збагнули, що його немає вдома. «Не роби з цього проблем, мовив сеньйор Ботто, мабуть, відзначає щось із друзями». Донья Луїса саме повинна була допомогти доглядальниці помити й перевдягти Мечу, тепла вода й одеколон, вата й простирадла, вже полудень, а Лауро, дивно, Едуардо, як це він навіть не зателефонував, він ніколи так не чинив, коли відзначали закінчення курсу, зателефонував о девятій, памятаєш, боявся, що ми можемо занепокоїтися, а він же тоді був молодший. «Хлопець зовсім збожеволів через ці іспити, озвався сеньйор Ботто, прийде з хвилини на хвилину, ось побачиш, він завжди зявляється перед випуском новин о першій». Однак о першій Лауро не зявився, пропустивши спортивні новини та коротке повідомлення про нову підривну акцію, придушену завдяки оперативному втручанню сил правопорядку, нічого нового, температура поступово знижуватиметься, в горах дощі.
По сьомій доглядальниця пішла по донью Луїсу, котра продовжувала обдзвонювати знайомих, сеньйор Ботто сподівався, що інспектор поліції, з яким він приятелював, зателефонує, коли щось стане відомо, щохвилини він просив донью Луїсу не займати надовго телефон, але та й далі вишукувала в блокноті номери й телефонувала геть усім, а раптом Лауро заночував у дядечка Фернандо або повернувся на факультет складати ще один іспит. «Будь ласка, не чіпай телефон, уже вкотре попросив сеньйор Ботто. Невже тобі невтямки, що хлопець, може, саме зараз намагається дозвонитися, а телефон увесь час зайнятий, сама знаєш, як то з автоматаякщо не поламаний, то треба чергу вистояти». Доглядальниця наполягала, і донья Луїса пішла до Мечи, та раптом почала рухати головою, повільно так, туди-сюди, доводилося поправляти їй волосся, що падало на чоло. Негайно повідомити лікареві Раймонді, ввечері його непросто застати, але о девятій зателефонувала його дружина, сказала, що він невдовзі прийде. «Важко йому буде дістатися, мовила доглядальниця, котра саме повернулася з аптеки з упаковкою ампул, увесь квартал оточили хтозна навіщо, чуєте сирени?» Донья Луїса відійшла від Мечи, яка й далі повільно мотала головою, наче щось уперто заперечувала, та гукнула сеньйора Ботто, ні, ніхто нічого не знає, мабуть, хлопець не може проскочити, але Раймонді пропустять, у нього посвідчення лікаря.
Не в тому справа, Едуардо, не в тому справа, з ним, напевне, щось трапилося, не може бути, щоб досі нічого не було відомо, Лауро завжди
Поглянь-но, Луїсо, бачиш, рука рухаєтьсяпальці й кисть, це вперше у неї рухається кисть, Луїсо, а раптом
Але так іще гірше, Едуардо, хіба ти не розумієш, галюцинація триває, вона мовби борониться від Зробіть їй що-небудь, Росо, не залишайте її, я зателефоную до Ромеро, може, їм щось відомо, їхня дочка навчається з Лауро, будь ласка, зробіть їй укол, Росо, я зараз, або краще зателефонуй ти, Едуардо, спитай у них, ну, мерщій.