Книжку із синьо-чорною обкладинкою було видно здалеку, наче виголену голову. Надто велика, щоб сховати в кишеню. Назва, виведена рельєфними золотими літерами, таврувала кожного чоловіка, який тримав її в руках на вулиці або читав в автобусі. Таврувала їх героями. Читання було прихованим актом революції, який проходив цілком на видноті, але розпізнати його могли лише інші чоловіки з книжкою.
Якщо, наприклад, патрульний зупиняв чоловіка за перевищення швидкості й бачив на сидінні біля водія цю книжку, штраф він не виписував. Якщо жінка помічала, що якийсь чоловік читає книжку, й запитувала про неї, а чоловік відмовлявся розповідати, він одразу ставав привабливішим в її очах.
Як пояснював це доктор Бролі, кожен молодіжний випин має свій текст. У всіх була книжка, яка виправдовувала дії, до яких мусили вдатися чоловіки. У конкістадорів була Біблія. Армія Мао мала його книгу цитат. У нацистів була «Моя боротьба», а в американських радикалівСол Алінскі.
Батьки та вчителі в захваті спостерігали за хлопцями з цими книжками. Хлопчики й молоді чоловіки, які ніколи самі книжок не читали, тепер очей не відривали від сторінок годинами безперестанку.
Лише чоловікам, яких запрошували в рід, давали примірники. Книжку можна було обговорювати лише серед таких чоловіків, доки всі, хто її читав, не вивчали слова напамять.
Читати її на людях вважалося відкритим і сміливим політичним актом. Синьо-чорна обкладинка була своєрідним прихованим посланням. Показником статусу. Читання цієї книжки було ідеологічною рекламою для однодумців.
У жодній бібліотеці примірників не було. Її не продавала жодна книгарня, цю книгу Талбота Рейнолдса.
Вона кидалася в очі. Робила свого власника героєм серед тих, хто знав план. Читачі носили її так, щоб привернути увагу інших перехожих. Синьо-чорна обкладинка була знаком, що демонстрував їхню чисельність та зміцнював упевненість. Вона проголошувала, що найсміливіші з найсміливіших обрали її носія рівним собі. І чоловіки брали цю книгу з собою повсюди, ніби прапор у битву.
Як і всі найважливіші книжки, її розуміли лише ті, хто вірив. Як Коран, чи Книга Мормона, чи «Маніфест комуністичної партії». Якщо якась невіруюча людина відкривала примірник, вона не розуміла написаного, дратувалась, швидко облишала текст і відкладала геть. Стороння людина ніяк не могла дочитати книжку до кінця, а новонавернений міг перечитати її мільйон разів, від палітурки до палітурки, й знаходити нові ідеї з кожним разом.
Ті, хто її носив, вони втомилися бути споживачами. Вони хотіли бути спожитими.
Замість того щоб самим обирати покликання, вони були обраними. Кожен із цих чоловіків був покликаний. Повинністю більшою, ніж вибірковий військовий призов уряду.
Теренсова мама нарешті спіймала його. Він лежав у ліжку і читав. Він читав ту синьо-чорну книжку ще з останнього перебування в лікарні, відтоді як батько передав її через співчутливу медсестру, яка погодилася нічого не розповідати Теренсовій матері. Сам батько так і не зявився, не заходив до палати, але залишив напис від руки на титульній сторінці: «Моєму синові. Через кілька днів світ стане зовсім іншим. Будь сильним».
Деякі уривки в книжці були підкреслені. Теренс чудово розумів, що книгу Талбота Рейнолдса від мами треба ховати. Він проніс її додому, коли його відпустили. Штатні лікарі не знайшли нічого, що могло б пояснити його судоми. Як завжди. Щоб не ризикувати, вони підвищили його дозування золофту, преднізону , блокаторів бета-андренергетичних рецепторів та колоїдного срібла .
Якими б не були наміри його батька, та книжка стала Теренсові за Біблію. Він читав її щодня, перед тим як вставати вранці, бо мав змогу робити це лише на світанку. Після ранкової порції ліків розум туманився, і Теренсу ледве вистачало зосередженості навіть на те, щоб стежити за сюжетом мультика по телевізору.
Сьогодні він, наприклад, читав:
Щасливе минуле калічить людей. Вони чіпляються за нього й не мають кращого місця, щоб іти далі. Вони не мають змоги вдосконалюватися.
Коли він копирсався у своїй памяті, то єдиною деталлю, яку міг дістати звідти про батька, був «Брилкрем». Запах «Брилкрему», наче комбінація ланоліну та старих стрічок для друкарських машинок. І ще те, як батько тягнув кінчик гребеня крізь Теренсове волосся, роблячи проділ на один бік. Щоб продублювати батькову зачіску по неділях, коли вони ходили на відвідини до Бога. Теренс не зберіг у памяті обличчя. Взагалі нічого іншого. Лише запах «Брилкрему» й чиркання гребеня по скальпуце все, що йому вдавалося пригадати.
Гребінь, що малював лінію, наче олівець. Наче плуг. Теренс із захватом уявляв, як батько підкреслює ці слова довгими рівними штрихами. Обережно, вдумливо підбираючи їх для нього, свого сина. Кожен уривок був одкровенням. На полі сторінки, одному з багатьох, таким же твердим почерком, як і на титулці, батько написав: «Розкажи Террі». Це доводило, що він турбується про нього, спостерігає з полів сторінок. У наступному підкресленому уривку було сказано:
Зважай на те, що ніхто не хоче, щоб ти розкрив свій потенціал на повну. Слабкі не хочуть бути серед сильних. Інертні не витримують у компанії тих, хто зростає шаленими темпами.
Він прошепотів ці слова самому собі, намагаючись їх запамятати.
Біль і хвороби завжди випадатимуть на долю чоловіків. Вибери свої, занурюйся в біль від фізичної роботи чи хвороби перенапруження. Впиши їх собі в графік. Використовуй свій біль, щоб він не використовував тебе.
Без попередження. Мабуть, він забув замкнути двері. Або так, або мама таємно скористалася своїм ключем, поки його поглинула книжка. Двері прочинилися, і вона ввійшла зі сніданком на таціідеально проварені яйця, грінка з цільнозернового хліба й половинка грейпфрута. Очима вона прикипіла до книжки, і в них спалахнули вогники, проте лише на мить. Тоді її брови випрямилися, очі звузилися у ворожій підозрі, й вона запитала:
Що читаєш?
Звісно, вона знає. Книга Талботасенсація, яку гаряче обговорюють на телебаченні та в Інтернеті. Як і всі містичні тексти, від «Селестинського пророцтва» до «Джонатана Лівінгстона, мартина», нею захоплюються всі, кому вона подобається. Ті, кому ні, її зневажають. Мама опинилася в останньому таборі. Вона схилилася, щоб поставити тацю на столик біля ліжка, лукаво поглядаючи на розкриті сторінки.
Коли Теренс не відповів, вона вичавила з себе усмішку й сказала:
Взяла тобі сьогодні рожевий грейпфрут!
У ліжку, під першими променями сонця, що впали на книжку, Теренс мовчки прочитав:
Слабкі хочуть, щоб ти відмовився від своєї долі, так само як вони ухиляються від своєї.
Вона, мабуть, знає, звідки книжка зявилася. Хто її передав. Роками вона не підпускала до нього батька, розповідала медсестрам і Теренсові, що татонетерпимий расистський псих, одержимий мікроагресією в бік трансгендерних людей і поширенням культури зґвалтування серед пяненьких студенток. Відколи в Теренса почалися ці таємничі судоми, вона стала його єдиною доглядальницею та єдиною людиною, з якою він контактував щодня.
Мама показала, щоб він посунувся, а сама присіла на край ліжка, притиснувшись стегнами до його стегна під ковдрою. Вона низько схилилася, підбила подушку біля його голови. Так вона крадькома глипнула на розкриті сторінки. Вголос прочитала:
Ми мусимо дозволити будь-якій особі продовжити свої намагання або померти, якщо вона забажає.
Рот сердито викривився.
Бридота,заявила вона. Її згиджений тон ґвалтує його соромом. Однією рукою вона вхопилася за край обкладинки і мяко потягнула.Дай сюди, щоб ти міг поїсти.
Коли він міцно стиснув книжку й не відірвав очей від сторінки, вона запитала:
Що ти ховаєш?ще раз, уже не так мяко смикаючи за книжку, вона сказала:Ти, певно, думаєш, що я спалю ту кляту книженцію!
Побачивши, що він не відступить, мама відсунулася назад. Холодно оглядаючи сина, простирадла, книжку, її обличчя залишалося беземоційним. Маска лукавства. Вона змінила тактику.
Підбираючись ближче, вона схилилася над ним. Потягнулася, щоб притиснути прохолодну долоню йому до лоба. Сказала:
У тебе очі скляні,і погладила його щоки.Ти теплий. Прибираючи волосся зі скронь, вона промовила:
У тебе зараз знову буде судома, так?
Так воно завжди починалося. Вона гладила його обличчя. Воркувала. Мати дивилася йому в очі, казала, який він блідий, яка прохолодна й мокра в нього шкіра. Наспівувала і муркотала: «Моє бідне, хворе дитятко Мій ніжний, хворенький хлопчик» І Теренсові по обличчі починав текти піт. Погляд розфокусовувався. Вона нагадувала: «У тебе дзвенить у вухах, правда?» І у вухах починало дзвеніти.
Тоді, ніби прокляття, вона зазивала головні болі, мігрені, озноби, й усе це проявлялося в ньому.
Цього разу, коли вона проводила пальцями йому по волоссі й викликала напади і спазми, які закинуть його назад у лікарню, Теренс не відривав погляду від сторінки. Читав:
Темношкірий бандит займається груповим насильством, а гомосексуал дозволяє собі сексуальну нерозбірливість, бо обидва акти демонструють політичну ідентичність. Заберіть зовнішнього спостерігача, і ви усунете стимул для такої поведінки.
Її голос наповнився презирством, вона кинула йому наживку.Знаєш, як розумні люди називають цю книжку?коли він не піймався, вона гаркнула:Її називають «новою Моєю боротьбою»!
Теренс відчув, як загроза судом минає. Транс розірвався. Його дихання вирівнялося і стало глибшим. Серцебиття сповільнилося.
Побачивши, що її допомога не дає звичного ефекту, мама посунулася назад. Вона знову запитала:
Чого ти соромишся?коли він не відповів, запитала:У тебе ж не було знову нічних полюцій, правда?руки полізли під покривала і ковдри, вона вимогливо гукнула:Глянемо, як там катетер!
Щоб захиститися, Теренс спробував відкотитися від неї. Притиснувши книжку до грудей, він закричав:
Мамо! Мені вже девятнадцять років, і мене замахало носити катетер!
Вона віднайшла пакет для збору, прозору пластикову кулю, роздуту від його нічної сечі. Піднісши пакет у повітря, вона підкреслено струснула його, хлюпко й жахливо.
Ми позбудемося катетера,ремствувала вона,коли хтось нарешті перестане мочитися в ліжко!
Нетримання сечіце лише виправдання, Теренс знав. Рік за роком, скільки він памятав, вона вимірювала вміст його сечового міхура та кишківника і фіксувала результати. Він ніколи не цікавився навіщо, доки не почав читати книгу Талбота.
Мама впустила важкуватий пакет для збору і несподівано шалено кинулася з гаркотом:
Дай сюди!
Теренс міцно вчепився за книжку, коли мама потягнула за корінець і силою намагалася вирвати її з його хватки.
Вона зсунулася з ліжка, низько присіла, вперлася ступнями в підлогу і тягнула всією своєю вагою. Однією рукою вона стискала книжку. Вільною вона потягнулася кудись, де Теренс не бачив. Вона боролася з ним вяло, зате зосередилася на якомусь завданні, якого він не бачив через край ліжка.
Твій батько,просичала вона,він не знає, який ти хворий і слабкий.
Погляд Теренса впав на розкриту сторінку. Там були слова:
Те, чому ти опираєшся, залишається. Пряма протидія лише посилює твого опонента.
Мама тріумфально підняла вільну руку в повітря. Їй якось удалося вихопити довгу трубку, яка звивалася від катетера, і накрутити її собі на кулак. Якщо він не облишить батьків подарунок, очевидно, що вона жорстоким способом висмикне трубку. Вона тримала його за інструмент.
Віддай сюди,прошипіла вона.
Теренс заблагав:
Мамо, ні!але не послабив міцну хватку на палітурці. Ковдри полетіли геть, відкриваючи світові його бліді безволосі ноги, руки й решту тіла, одягнену в білу бавовняну футболку і труси.
Вона застережливо потягнула за трубку. Уся її довжина підстрибнула, і трубка натягнулася в тому місці, де ховалася спереду під напнутою білизною.
Теренс уже відчув зловісне смикання і викрикнув:
Мамо, не роби цього!Його голос надломився.Ти зовсім висмикнеш!Він міцно тримався за свій скарб.
Тягнучи однією рукою за книжку, іншою мама різко шарпнула. Катетер вистрибнув на волю, довга трубка ляснула, ніби батіг. Гаряча сеча розбризкалася по таці зі сніданком. Розчинила його цінну денну норму бензодіазепіну. Сеча пролилася по варених яйцях і змазаних тонким слоєм масла грінках зі завбачливо зрізаними скоринками.
Біль пронизав не лише Теренсове ніжне хазяйство, а й увесь сечовивідний шлях, від агонії руки скувало спазмом, і він відпустив книжку. Та відлетіла геть, а мама впала на спину. Катетер описав дугу в повітрі, потоком вивергаючи свій солоний бурштиновий вміст. Синьо-чорна книжка грубо зачепила край таці зі сніданком, перекинувши її з нічного столика. З тарілки полетіли на підлогу яйця і повидло.
Коли мама впала, важка книжка, що так швидко вилетіла з хватки, сміливо вгатила її по обличчі. Контакт супроводив глухий ляскіт, за яким почувся гортанний стражденний стогін матері.
Мама відкинулася назад, зіпершись на ліктях. Гарячі жовті відходи досі фонтанували з трубки, яка лише мить тому лежала глибоко в уретрі її сина. Під паскудним дощем цього пекельного фонтана вона заверещала:
Дивися, що я через тебе наробила!
Удар книжки зламав їй носа, поклав його набік, на щоку. Юшка з крові й слизу текла з її ніздрів, від чого слова ставали незвязними. У кімнаті панував безлад, усюди сліди сечі, крові та бекону. Шпалери вкривали плями апельсинового соку і частково розчинених інгібіторів зворотного захоплення серотоніну.
Однією рукою Теренс у муках стиснув свій поранений орган. Травма ледь не вивернула його навиворіт. Поки сором і лють горіли в його обмазаних сльозами щоках, інша рука злетіла до рота і він почав гарячково смоктати великий палець. А тоді він почув голос, голос, який для себе вважав батьківським. Той попросив: «Будь сильним».
По цих словах він скинув худі ноги з краю ліжка. Не зважаючи на материну лайку і схлипування, він опустив босі ступні на килим і, похитуючись, ступив у бік ванної. Ігноруючи крики, які лунали йому в спину, Теренс допявся до туалету. Руки повільно розбиралися з трусами, коли почувся крик:
Заради Бога, підніми сидіння!
Він не підняв його. Стоячи над унітазом, широко розвівши ноги, ніби Атлант, уперше у своєму житті Теренс Вестон попісяв стоячи.
Ми всі бачили цей невеличкий ритуал. Коли даєш в магазині купюру в 50 чи 100 доларів, а касирка підносить її вгору. Вона дивиться крізь неї на світло і примружується, щоб побачити водяний знак. Касирка вихоплює фломастер і проводить ним по аверсі банкноти. Тому що халтурний фальшивомонетник користуватиметься поношеним папером із деревяної маси, а фломастер містить розчин йоду, який реагує з крохмалем у целюлозі й залишає чорний слід. Справжню валюту друкують на ганчірному папері, виготовленому з бавовни чи лляних волокон. Це більше тканина, ніж папір. Саме тому справжні гроші переживають прання. На справжній валюті йодні фломастери не залишають слідів.
Мейзі перша б погодилася, що вона помішана на грошах. Вона вивчала рельєф захисних смужок, вшитих у купюри. Вона любила водяні знаки і чорнила, що змінюють колір.
Саме тому Мейзі працювала сьогодні по завершенні робочого дня в друкарні. Вона розумілася на друкарській справі і грошах, але ця робота за контрактом виявилася чимсь новим. Спеціальне замовлення. Новий процес.
Вона підняла один чистий лист. Навіть термін «друк» неправильний. У цьому процесі потрібно радше освічувати папір, як під час проявлення фотографій.
Кожен лист був завдовжки з людську руку. Слизький і блискучий, твердіший за папір. За інструкцією вона мала вставити кожен лист у фіксатор. Тоді помістити на лист шаблон, щось типу трафарету. Й увімкнути ультрафіолетове світло, щоб воно світило на шаблон і лист одну хвилину. Потім витягнути лист і пройтися по ньому різаком, який розріже плівку на тридцять шість твердих, тонких купонів, мабуть, купонів.
Це такий рекламний трюк, гадала Мейзі. Як пояснив клієнт, готові купони матимуть термін шість тижнів. Через пятдесят з чимось днів візерунок на них зовсім зблякне.
За словами клієнта, це нова технологія, яку спершу розробили для створення найпотаємніших військових документів, які б самі стиралися. У ній застосовували наночастинки золота і срібла, прошаровані в тонкому гелевому листі. Коли на частки потрапляє ультрафіолетове світло, вони створюють візерунок у місці під світлом. Таким чином вони обєднуються у візерунки, які передбачає трафарет. Листи, наповнені золотими часточками, були червоні, а місця під світлом ставали синіми, де їх наповнювали обєднані частки. Листи зі срібними часточками були жовтими, а візерунки під світлом ставали фіолетовими.