А де мама?
Мами немає. Пішла кудись з місіс Вілер. Чому ти повернувся сьогодні, татку?
То мама не захворіла?
Ні. Хто тобі таке сказав, татку? Ти їздив до Бірмінгема?
Так, повертайтеся в ліжко, бо ще захворієте!
А де наші подарунки?
Які ще подарунки?
Подарунки з Бірмінгема.
Отримаєте вранці, всі подарунки вранці.
Але тату-у-у, ми хочемо зараз!
Ні, роти на замок і в ліжко. А то отримаєте!
Отже, Гільда все-таки здорова. Отже, збрехала. Навіть не знав, як на це реагуватирадіти чи сумувати. Спустився вниз зачинити двері, які лишив прочиненими, а там назустріч мені, живіша за всіх живих, іде Гільда.
Я дивився, як вона наближається в густих вечірніх сутінках. Хіба не дивно, що кілька хвилин тому я стікав холодним потом від однієї думки про те, що вона могла померти. І от вона переді мноюжива і здорова. Моя Гільда з її худорлявими плечима і постійно стурбованим виразом обличчя; і рахунок за газ, і за навчання дітей, і запах старих Гумових плащів, і на роботу в понеділокусі ці непорушні істини, як їх полюбляв називати Портіус, змішалися докупи. Я помітив, що Гільда не в гуморі. Кинула на мене гострий погляд, як той, що ним могла глянути невеличка тваринка на зразок ласки (він зазвичай свідчить про те, що дружина щось затіває), та подиву не виказала.
Отже, повернувся?вїдливо запитала вона, хоча відповідь була очевидною.
Я промовчав. Навіть не потягнулася до мене, щоб поцілувати.
На вечерю для тебе нічого немає,тут же продовжила вона. І в цьому вся Гільда: завжди повідомляє неприємні новини просто з порога.Ми не чекали на тебе сьогодні. Доведеться тобі перекусити сендвічем із сиром, але здається, сир теж закінчився.
Я пішов слідом за нею. У задушливій вітальні стояв стійкий запах Гумових плащів. Я зачинив за собою двері й увімкнув світло. Хотів почати першимі що впевненіше звучатиме мій голос, то ліпше для мене.
Ну що,почав я,якого біса ти затіяла зі мною цю гру?
Вона спокійно поклала сумку на радіоприймач і обернулася до менена обличчі вираз щирого здивування.
Яку гру? Ти про що?
Про що? Про повідомлення під рубрикою «SOS» по радіо.
Яке ще повідомлення? Що ти верзеш, Джордже?
Хочеш сказати, що не просила передати по радіо, що ти серйозно захворіла?
Звісно, ні! Навіщо мені це робити? Тим паче, я не хворію.
Щойно я почав пояснювати, в чому річ, як до мене дійшлосталася помилка. Я ж почув тільки уривок фрази, вочевидь, йшлося про якусь іншу Гільду Боулінг. Бюсь об заклад, у довідковій книжці нараховується з десяток жінок з таким іменем та прізвищем. Якої ж дурної помилки я припустився! Гільда ніколи не вирізнялася такою вигадливістю, яку я їй приписав. Єдина користь з усієї цієї нісенітниціце те, що повіривши на якихось пять хвилин у те, що моя дружина померла, я пригадав, що вона мені не байдужа. Та годі з цим. Доки я пояснював, вона пильно дивилася на мене, і вже по одному погляду було видно, має статися щось недобре. І от почався допит (я його називаю допитом третього ступеня, бо Гільда проводить його без крику і ґвалту, а ніжним і спокійним голосом).
То ти почув це повідомлення по радіо в готелі у Бірмінгемі?
Так, учора ввечері, по національному каналу.
Коли ж ти тоді виїхав?
Сьогодні вранці, коли ж іще (план поїздки я ретельно продумав заздалегідь, у тому числі дорогу назад, щоб виглядати переконливим, якщо доведеться брехати: виїхав о десятій, пообідав у Ковентрі, зупинився випити чаю в Бедфордівсе було розраховано до дрібниць).
Отже, ти дізнався, що я захворіла ще вчора ввечері, і чекав ранку, щоб поїхати?
Я ж сказав, що не повірив у твою хворобу. Хіба я не пояснив? Вирішив, що це твоя чергова витівкав них повірити набагато легше.
Що ж, взагалі-то я здивована, що ти перервав своє відрядження заради мене!сказала вона з таким сарказмом у голосі, що я відчувзапахло смаленим. Але вона продовжувала спокійним тоном:Отже, ти виїхав сьогодні вранці?
Так, о десятій. Пообідав у Ковентрі...
Тоді як ти поясниш оце?вона розкрила свою сумочку, дістала з неї якийсь папірець і тицьнула мені з таким виглядом, наче це був фальшивий чек чи інший документ, що свідчив про мої лихі діяння.
Відчуття, ніби хтось з усієї сили вдарив тебе у живіт. Так я і знав! Підловила-таки мене. І в неї були докази. Навіть не знаючи, які саме, я був упевнений, що там щось, що викриває мої походеньки. Якось одразу я похнюпився. Буквально секунду тому йшов у наступ, зображаючи праведний гнів через те, що змушений був перервати відрядження бозна для чого, і раптом ми помінялися місцями. Бачили б ви мене в той момент! На лобі немов засяяла вивіска, на якій великими літерами було написано: «ВИНЕН». Хоча насправді я нічого такого не зробив! От що значить звичкая звик до того, що мене постійно в чомусь звинувачують. Навіть якби мені заплатили сотню фунтів, я не зміг би приховати ноток провини, що зазвучали в моєму голосі:
Що це? Що там у тебе?
А ти візьми й почитай.
Я взяв у руки той папірецьце був лист від якоїсь юридичної фірми, що була розташована на тій самій вулиці, що й готель «Роуботтем», в якому я мав би за легендою зупинитися в Бірмінгемі.
Шановна пані,йшлося у листі,у відповідь на ваш лист від 18 червня вимушені повідомити, що, очевидно, сталася якась помилка. Готель «Роуботтем» зачинили два роки тому, а на його місці звели офісний центр. Нікого, хто б відповідав опису вашого чоловіка, ми тут не бачили. Можливо...
Далі я вже не читав. І без того все зрозуміло. Перемудрив зі своїм алібі й виказав сам себе. Лишалася єдина надія: молодий Сандерс міг забути відправити мого листа нібито з готелю «Роуботтем», який я написав Гільді. В такому разі я спробував би наполягати на безпідставності її звинувачень. Але Гільда на пні знищила мою надію:
Джордже, ти уважно прочитав листа? Того дня, як ти поїхав, я написала в готель, щоб переконатися, що ти щасливо туди дістався. І подивися лишень, що отримала у відповідь! Такого готелю взагалі не існує! І того самого дня я отримала іншого листа, в якому ти кажеш, що прибув на місце і поселився в «Роуботтемі». Підозрюю, ти попросив когось надіслати того листа за тебе. От яке було твоє відрядження у Бірмінгем!
Гільдо, ти все неправильно сприйняла! Це зовсім не те, про що ти подумала. Ти не розумієш...
Ні, Джордже, я все чудово розумію.
Ти тільки послухай...
Все одно, що об стіну горохом. Мене упіймали на гарячому. Навіть в очі їй дивитися не міг. Розвернувшись, я попрямував до дверей.
Піду поставлю машину в гараж,сказав я.
Е, ні, Джордже. Навіть не думай відвертітися! Ти залишишся тут і вислухаєш усе, що я хочу тобі сказати.
Чорт забирай, я маю принаймні фари вимкнути. Ніч на вулиці! Ти ж не хочеш, щоб нас оштрафували?!
Це спрацювало. Гільда відчепилася від мене. Я пішов вимкнув фари, та коли повернувся, вона стояла на тому ж місці, у тій самій позі, а на столі перед нею лежали два листи: від мене і від юридичної фірми. Трохи заспокоївшись, я ще раз спробував виправдатися:
Послухай, Гільдо. Ти все неправильно зрозуміла. Дозволь мені пояснити все із самого початку.
Навіть не сумніваюся, що ти можеш знайти пояснення для всього, Джордже. Питання в тому, чи я тобі повірю.
Ти постійно робиш передчасні висновки! І взагалі, навіщо ти написала в той готель?
Це була ідея місіс Вілер. І, як виявилося, доволі непогана ідея.
Отже, місіс Вілер! І ти дозволяєш цьому стерву втручатися в наше особисте життя?
Місіс Вілер не потребує нічийого дозволу. Це вона попередила мене, що ти щось задумав цього тижня. У неї було таке передчуття. І воно її не підвело. Вона бачить тебе наскрізь, Джордже. У неї був такий самий чоловік, як і ти.
Але, Гільдо...
Я подивився на неї. Вона зблідла, як завжди в ті моменти, коли думає, що я був з іншою жінкою. З жінкою! Та якби ж це була правда!
Господи, що тепер на мене чекає! Самі знаєте, як жінки поводяться після сварки: тиждень вїдливих докорів, нарікань після того, як ти вже вирішив, що мирну угоду підписано, і їжа постійно із запізненням, ще й діти, яким конче потрібно знати, що сталося. Але доконали мене неймовірна обмеженість уяви та вузьколобість, що, здавалося, щільною заволокою висіли в атмосфері, через яку було абсолютно неможливо пояснити мою справжню причину поїздки до Нижнього Бінфілда. Це геть вибивало ґрунт з-під моїх ніг. Мені б і тижня забракло, щоб пояснити Гільді, для чого я туди поїхав. Та будь-кому з Елзмір Роуд! А сам собі я можу пояснити? Для чого мені насправді треба було їхати до Нижнього Бінфілда? І зрештою, чи їздив я туди взагалі? Що більше я про це думав, то примарнішою видавалася мені вся ця історія. Якась цілковита нісенітниця. Рахунки за газ, оплата навчання дітей, капуста на вечерю і робота з понеділка до пятниціот чим мені слід перейматися.
Я все ж таки зробив останню спробу:
Послухай, Гільдо, я знаю, про що ти думаєш. Але ти помиляєшся. Присягаюсяпомиляєшся.
Е, ні, Джордже! Якби я помилялася, тобі б не довелося мені брехати.
Знову те саме.
Я пройшовся по кімнаті. У повітрі і досі стояв запах Гумових плащів. То чому ж я втік? Чому так переймався майбутнім і минулим, збагнувши, що все це ілюзія? Хай би якими були мої мотиви, зараз я заледве міг їх пригадати. Колишнє життя в Нижньому Бінфілді, війна, Гітлер, Сталін, бомби, кулемети, Гумові кийки і черги за їжеювсе це поступово стиралося з памяті. Всі думки тепер зосередилися навколо цієї вульгарної сварки, що відгонила Гумою.
Цього разу точно остання спроба:
Гільдо, благаю, послухай бодай хвилину. Ти ж не знаєш, де я був весь цей тиждень, так?
І знати не хочу. Я знаю, чим ти там займався, і цього мені цілком достатньо.
Та скільки ж можна...
Марні спроби. Вона була переконана у своїй правоті і збиралася виповісти все, що про мене думає. Для цього їй могло знадобитися кілька годин. А тоді постало б інше питання: звідки я взяв гроші на поїздку, і тоді вона б дізналася, що я приховав від неї сімнадцять фунтів, які дісталися мені просто так. Загалом, були всі підстави вважати, що ми не порозуміємося раніше третьої ранку. Жодного сенсу вдавати із себе невинну жертву. Я зосередився на тому, щоб вибрати шлях найменшого опору. У голові визрівали три можливі варіанти:
А: Сказати правду і якось змусити Ті повірити в неї.
Б: Вдатися до старого виверту, прикинувшись хворим на амнезію.
В: Лишити все як єнехай думає, що я був з іншою жінкою.
Та хай йому біс! Я знав, що існує тільки один єдино можливий варіант.
Примітки
1
Ахмет Зогукороль Албанії у 19281939 рр. (прим. пер.).
2
Джо Чемберлен (18361914), британський державний діяч, апологет бурської війни (прим. пер.).
3
Мається на увазі королева Вікторія (прим. пер.).
4
Геральдичні звірі герба Сполученого Королівства (прим. пер.).
5
Англо-бурська війна 18991902 рр. (прим. пер.).
6
В англійські мові перше значення слова «shell»мушля, і лише третєснаряд. Вочевидь, тут мається на увазі, що оповідач у тому віці ще не знав про третє значення слова «shell» (прим. ред.).
7
Місто у Південній Африці (прим. пер.).
8
Вільям Гладстон (18091898)політик, чотири рази був премєр-міністром Великобританії (прим. пер.).
9
Томас Карлайл (17951881)шотландський філософ та історик (прим. пер.).
10
Герберт Спенсер (18201903)англійський філософ і соціолог (прим. пер.).
11
Уолсі (Вулсі) Томаскардинал, канцлер Англійського королівства у 15151529 рр. (прим. пер.).
12
Назва універмагу в Лондоні (прим. пер.).
13
Типовий житель Лондона, представник нижчих верств населення (прим. пер.).
14
Гарді, Джеймс Кейрдіяч робітничого руху у Британії (1856 1915) (прим. пер.).
15
Англійські підприємці, засновники популярних торгівельних компаній (прим. пер.).
16
Ян де Решкепольський оперний співак, 18501925 рр. (прим. пер.).
17
Курортне містечко на південному узбережжі Англії (прим. пер.).
18
Премєр-міністр Великої Британії 19161922 рр. (прим. пер.).
19
Система ігрових вправ для розумового тренування, була популярна в Англії у першій половині XX сторіччя (прим. ред.).
20
Битва між армією Великої Британії та єгипетським військом, 1882 р. (прим. пер.).
21
Курортне містечко в Англії (прим. пер.).