Хіба тобі не хочеться вирватися з цієї діри?! Вступити до вишу, вивчитися, побудувати карєру?із роздратуванням питала Анка чоловіка.Як можна жити без мрій, Толю?
Анко, у тебе мухи з котлетами упереміш!
Серйозно?!
Цілком. Хіба мета побудувати карєру і розбагатіти може бути мрією?! То для обділених продажних сук і неадекватних психів!
Ти серйозно? Справді? Тоді девяносто відсотків людей на планетіобділені продажні суки і неадекватні психи!
А ти думаєш, чого на планеті все так паскудно?
Маячня! Слухати не хочу! Скажи краще: сам про що мрієш?
Працювати, Сашкові стати другом, зібрати людей і озеро затятівське почистити, рибу в нього запустити. І щоби ти мене ніколи не розлюбила!сказав і так на дружину глянув: аж знітилася, погляд відвела, бо Сашкові лише два рочки, а Анка вже почала картати себе за те, що піддалася почуттям, а про наслідки і не подумала.
Отаке, мамо ти моя! Чого ж не навчила доню приймати людей разом з їхніми поглядами, бо Анка не здавалася: кілька років поспіль все ламала і ламала Толю, намагаючись викувати з нього амбітного карєриста чи хоча би підмовити красти деревину з підприємства, де чоловік працював.
Все закінчилося несподівано і трагічно. Анці виповнилося тридцять, коли чоловікові на лісопилці Аліка Хитрука відрубало циркуляркою ногу. Та перше, що побачила Анка, коли примчала до Толі у лікарню: не похмурий його розгублений погляд, не порожнечу під ковдрою у тому місці, де у людей ноги мають бути, а майже лису голову.
А де ж кучері?прошепотіла вражено, бо дивилася на чоловіка і не впізнавала!
Мабуть, там, де і ногагірко прошепотів Толя.
Як тільки виписався з лікарні, подав на розлучення. Гордий! Не хотів висіти тягарем на Анчиній шиї. Віддав їй гроші, які отримав у Хитрука як компенсацію за виробничу травму.
Квартиру в Затятовому собі купи! Тут вистачить,порадив. Пообіцяв бабчину хату переписати на Сашка, коли той трохи підросте, бо сам, бач, довго жити не збирався.
Норовлива доля Толиних молитов не чула, хоч він дуже старався змордувати себе на смерть: пиячити почав, звільнився з охоронців лісопилки, куди Алік Хитрук перевів його після нещасного випадку.
Ти мене на цьому світі тримаєш,казав Анці, коли перетиналися.Стільки в тобі вогню, що й досі не дає моєму серцю охолонути.
Анка роздратовано дивилася на колись красивого, як біс, Толю: став голомозим, одноногим-скаліченим, та, незважаючи на все те, лишився таким же зухвалим, як колисьначе доля і зараз особисто для нього червону доріжку розстелила. «Яка ж біда, що Сашко характеромувесь у батька! Красень, розумник, а бажання їхати по життю на якому-не-якому бентлінемає! Стирчить у своїй автомайстерні цілодобово! І хіба то перспектива?»мордувалася подумки.
Про цифри свого життя і згадувати не хотіла, бо вже 45 років на її годиннику набігло! І чим хвалитися ? Автівку купила, та не «БМВ» і не «мерседес», як мріяла! Не новий «рено-меган». На квартиру їй з Сашком Толя своїм каліцтвом заробив, своєї справи так і не зорганізувала. Добре, хоч дошкреблася карєрною драбиною до посади керуючої затятівським відділенням всеукраїнського комерційного банку.
Та хіба все те має значення, коли і досі самотня?! Невже не заслужила мати справжню сімю?! А за які гріхи?! Після Толі на горизонті Анчиного життя кілька разів виникали цілком пристойні на перший погляд чоловіки, та жінка вже звикла прислухатися і до свого другого, більш детального погляду, і до свого більш прискіпливого третього, тож щоразу результат виявлявся невтішним, та, коли пять років тому в Затятовому заговорили про покинуту базу відпочинку біля озера, яку нібито взявся відбудовувати новий хазяїн, Анка повеселішала.
На базу приїжджатимуть багаті успішні чоловіки, серед них можуть бути і самотні, які прагнутимуть знайти мене!правильно розставила акценти, вирішила якнайскорше познайомитися з новим хазяїном бази і знайти привід якомога частіше відвідувати відновлену зону відпочинку, коли та врешті запрацює.
На зустріч поїхала не з порожніми руками. Напередодні відіслала сина до Толі, який і досі жив у міцній ще бабусиній хаті з розкішним щедрим на яблука, груші, малину, смородину і горіхи садом. Наказала набрати повну корзину всього, що на той момент визріло, і на «мегані», з повним кошиком духмяних свіжих плодів припхалася до озера біля лісу. Тут, на величезній галявині біля чистої води, за радянських часів функціонувала база відпочинку для тодішньої партійної еліти, побудована на кшталт швейцарських шале: з десяток окремих будиночків-зрубів з усіма зручностями, центральним корпусом з їдальнею, спортивним, кіно- і конференц-залами. На території колись працював ще і немалий зоопарк, була стайня з кіньми, та Анці здалося, що за роки запустіння тут не лишилося нічого живого.
Ішла галявиною вздовж берега озера, засмучено роздивлялася потьмянілі зруби, пошарпаний часом цегляний центральний корпус, потріскані асфальтові доріжки, зарості буряну. Хіба все це можна повернути до життя? І який у тому комерційний зиск? У відновлення бази відпочинку треба вкласти кілька мільйонів! І коли вони повернуться? Коли рак на горі свисне?!
«Треба скорше тягнути корзинку з фруктами назад до автівки і чухати звідси»,подумала, бо як людина, яка таки щось кумекала не просто у цифрах, але і в економіці, дійшла висновку, що новий хазяїн усього цього добра несповна розуму, раз вирішив витрачати гроші на таку наперед збиткову справу, як відновлення старої бази відпочинку, тож на перспективі побачити тут у недалекому майбутньому багатих і успішних холостяків можна упевнено ставити хрест і не витрачати дорогоцінний час на порожні балачки з новим хазяїном нетрів.
Уже відчинила дверцята «мегана», коли побачила чоловіка: немолодого, але і старим не назвеш, бо підтягнутий, міцний і на голові волосся ще не сиве. Стояв на хиткому містку, який загруз в озерній воді чотирма деревяними ногами-стовпами, з папкою креслень у руці, дивився на жінку спокійно і зацікавлено, а їйсерце впало.
Та що ж це?!прошепотіла вражено, бо так міг дивитися тільки кіношний отаман Лютий з «Невловимих месників»! І Толя Сулима, коли ще кучері мав. У чому магіяй досі не розуміла, та примружені їхні очі вабили, не зупинити. І цей погляд теж був із тих, з магічних.
Учепилася міцніше в корзинку і вже ступила крок у бік чоловіка, та перед очівсе Анчине життя, що воно через Толю пішло геть не за планом. Іщо? Знову на ті самі граблі?! Зупинилася, бо розгубилася вкрай.
Ви не заблукали?почула голос чоловіка. Зійшов з містка, рушив до Анки.
А хто питає?!гукнула раптом так агресивно, що й сама здивувалася: чого це вона? Зарано ще боронитися.
Андрій Чорнобай,відповів чоловік.
Від тої зустрічі минуло пять років
Через запасний вихід, як якась злодюжка чи служниця, що ще більш образливо, Анка Сулима вислизнула з файного будинку мужчини, якого вважала своїм! І дім його вже вважала майже своїм, а її з того домуледь не мітлою.
Розлютилася! Сунула порожньою вулицею, і все їйкриво! «Ранок уже!дратувалася.І де всі? Сплять і досі? Ось тому в нас місто занехаяне, весь час у якомусь срачі!»
Сашко не спить!згадала, пішла до майстерні сина, та думками все поверталася до вельми привабливої історії свого звязку з Андрієм Івановичем Чорнобаєм.
Нормально ж усе починалося. Не з бухти-барахти, як у малолєток! Був у Анки час придивитися до нового хазяїна напівзруйнованої бази відпочинку, який не просто взявся за її реконструкцію з розмахом, але і сам переселився до Затятового: у місті дім купив, на базі ще один для себе виплекав. Анка чула, що раніше Андрій Іванович Чорнобай жив у столиці, потім, кажуть, кілька років мандрував і якісь душевні рани загоював, бо ніхто не мав про нього відомостей. Та, певно, загоїв, раз наважився на такий масштабний проект, як будівництво на місці руїн класної бази відпочинку, яку назвав «Левада». Анці назва не подобалася, провінціалці вона здавалася занадто провінційною. Назвав би свою базу «Бест», «Флоренція» чи «Марія-Магдалина», приміром. Красиво ж!
У травах на галявині біля озера може бути тільки левадасказав Чорнобай.
Анка часто на обєкті бувала, бо ще під час знайомства з Чорнобаєм запропонувала організувати постачання екологічно чистих продуктів на базу, потім допомагала хазяїнові перевіряти звіти будівельників з використання будівельних матеріалів. І так у них усе дружно відбувалося, з такою довірою. Анка навіть розповіла Андрієві, як кілька років тому вже одноногий Толя Сулима таки здійснив свою мрію, зібрав затятівців на добру толоку: почистили озеро, запустили у нього рибу. Чорнобай тоді дуже надихнувся. Навіть запропонував Толі роботу на базі, бо за два роки вже готувався відкривати її для відпочивальників, та Толяначе відчував, що Анка до Чорнобая нерівно дихає!відмовився навідріз, хоча робота була дуже підходяща: контролювати рибалок, щоб не більше двох кіло риби за раз виловлювали. А Анка, до речі, на той час іще не залізла під ковдру Чорнобаєвого ліжка, а тільки ламала собі мізки: як те зробити?
Все сталося два роки тому, якраз перед тим, як син Чорнобая мав одружитися. Засиділися на базі, бо Анка допомагала Андрію Івановичу мінімізувати оподаткування бази, а то, до речі, справа ювелірна: по лезу так треба пройти, щоб і закон не порушити, і мінімум податків заплатити, і до вязниці не сісти!
Знаєш, Аню, така дивна річ,сказав Чорнобай.Син надумав сімю створити, а я ловлю себе на думці, що маю сина, але ніколи не мав сімї.
Андрію, а я зараз тобі скажу, чому так вийшло.
Та невже?
Точно! Дівчина завагітніла, тому ти й одружився. А тонайпереконливіший і найгірший фундамент для створення сімї.
Звідки знаєш?
Бо в мене, Андрію, така сама історія,усміхнулася печально.Завагітніла, тому і заміж терміново вийшла. І, бач, ми з тобою після того досвідудосі самотні.
Анка замовкла, та очі блищали. Глянула Андрієві прямо в душу.
А так не хочеться бути самотніми! Скажи! Хіба ми того заслужили, Андрію?..
Чорнобай мовчав, тільки дивився на Анку інакше. Не так, як завжди. Жінка плюнула на забобони, подалася до чоловіка і так гаряче поцілувала, аж задихнувся. Та, перш ніж затишна кімната у старовинному будиночку, який Чорнобай перетворив на свій барліг, уперше стала місцем зустрічі коханців, розставив усі крапки над «і».
Аню, маєш знати! Я живу за принципом: тут і зараз. Не планую
Чого ти не плануєш?Анка вже горіла.
Нічого не планую. І ти не плануй нічого стосовно мене. Домовились?
А раптом ябільше, ніж твої плани не будувати плани!із викликом видихнула Анка.
З моменту першої близькості минуло два роки, і весь цей час Анку Сулиму живила одна думка: її вогню вистачить для того, аби змінити життєві орієнтири Чорнобая? Та, як і раніше бувало в Анчиному житті, несподіваний емоційний сплеск перекреслив плани дочекатися ініціатив коханця. Затялася: от має сьомого березня поговорити з Чорнобаєм про створення сімї, хоч трісни! І що з того вийшло?!
Роздратувалася ще більше. З тим бойовим настроєм і увійшла до ангара, де Сашко затято мив скло токсично-жовтого трактора. І слова не встигла мовити. Син побачив матір, усміхнувся.
Ма!гукнув так задьористо, так весело і дзвінко, наче сама весна замість нього гукнула.Чуєш? Я закохався!
Анка дивилася на сина, та бачила себе: ох же вони з сином дурні і затяті! Якщо вже хтось до душі, навиворіт ту душу вивернуть заради кохання.
І як її звати, твоє кохання?тільки й спитала.
Ще не знаю,без суму відповів Сашко.
Чорнобай смажив яєчню, в полі зоругодинник над газовою плиткою. Сьома. Сьоме березня, сьома година ранку. «Цей день змінить твоє життя назавжди»,згадав банальну фразу з фільмів, які Андрій Іванович звик вечорами дивитися у компанії Анки Сулими.
Глянув на Галю: застигла у метрі від Чорнобая при стіні, напружено спостерігала за кожним рухом свекра, наче контролювала процес. Усміхнувся: тепер, певно, доведеться змінити звички! Принаймні цей день уже точно піде не за планом! О 8.00 в офісі «Левади» з пропозиціями щодо відкриття нового сезону Чорнобая чекатиме керуюча базою Казимира Теодорівна Хитрук, сімдесятирічна енергійна пані, що її всі затятівці, а вслід за ними і Чорнобай, позаочі кличуть Казидорівною. Не встигне Чорнобай на зустріч із Казидорівною! Чи спробувати?
Чого стоїш, Галю? Сідай за стіл,виклав яєчню на таріль, поніс до столу.
Бути як вдома?мовила так гірко, що у Чорнобаямороз по шкірі. Та що з дівчиною? Треба негайно зясувати! Чихай спочатку поїсть, бо видно, що голодна! Чорнобай згодом розпитає, що за біди невістку гризуть. Казидорівна зачекає!
Смачного,тільки і мовив.
Поставив таріль з яєчнею на стіл, дістав з холодильника все, що там тремтіло від холоду: салямі, шматок справжнього сиру «Гауда», солоних грибів, червоної риби. На деревяну дощечку поклав пів хлібини, ніж. Сам присів навпроти Галі.
Спостерігатимете, як я їм?дівча намагалося не виказати голоду, їсти без поспіху, і те майже вдавалося лише тому, що одночасно зі сніданком кидала в бік Чорнобая холодні злі слова.
І сам поснідаю,Чорнобай прискіпливо глянув на Галю. Відламав кусень хліба, зверху на ньогосалямі, сиру. Нормально!
Ви, мабуть, хотіли би знативидушила. Замовкла.
Та вже будь така ласкава! Поясни!
Таріль з недоїденою яєчнею відсунула. Сині очіЧорнобаєві в душу.
Вам на мененачхати,мовила холодно.Мені на вастеж.
У Чорнобая щелепа від здивування відвалилася: глибоко копати взялася! А чому?
Тому не робіть вигляд, що вам до мене є діло, не сіпайте запитаннями!продовжила незворушно.Я теж робитиму все, щоб не заважати вам,замовкла на мить, плечима знизала.За вашу гостинність і дах над головоювіддячу. Прибирати можу, їсти готувати.
Так ти надовго?не втримався Чорнобай.
Обхопила плечики руками, наче геть змерзла. Довго мовчала.
Не знаю,мовила врешті.Можу зараз піти, якщо ви й надалі збираєтеся мене запитаннями мордувати,підвелася.Навіть, напевне, піду зараз, бо ви однаково питатимете, а мені не треба запитань! Дякую за сніданок! Хоча яєчню ви солите, наче вам вісімнадцять! Вибачте, що я так кажу! Просто вистара людина
Я не старий!
А який? Старий! А яєчню такою солоною зробили, наче закохалися. Та то таке. Піду.
Вийшла з-за столу, посунула до валізи і кейса, які стояли біля дверей. Чорнобай дивився дівчині вслід. «Не знаю, що за біда у них з Артемом сталася, та хай краще повертається до себе додому!»подумав роздратовано.
Галю!гукнув.
Дівчина зупинилася, обернулася до свекра.
Залишайся,сказав.
Дивилися одне одному у вічі, наче намагалися зрозуміти щось украй важливе, не сказане словами.
У мене є умови,мовила врешті Галя.
Взяла зі столу таріль із залишками яєчні, виделку, вимила їх.
Де мені поставити посуд, з якого їстиму? І дайте мені ще ложку, чашку. Хочу, щоб ніхто не торкався мого посуду! А краще зберігатиму його у своїй кімнаті. У мене ж буде особистий простір?
Із передпокою направогостьова кімната з ванною.
А двері зсередини замикаються?в одній руці таріль і виделка, другою валізу намагається за ремінець підхопити.
Та досить за все самій хапатися! Чуєш, Галю?роздратувався Чорнобай.І це не запитання! Це вимога. Заспокойся вже! Я сам твої речі до гостьової кімнати донесу.
Тільки не чекайте, що дякуватиму!
Забув уже! Коли хоч чогось від життя чекав!зухвало відповів Андрій Іванович Чорнобай.Давно вже сам усе беру!
Підхопив кейс і валізу, пішов до гостьової кімнати. Галя з тарелем і виделкою сунула за свекром услід, і збоку здавалося: чоловікгеть беззахисний, зараз дівчина нанесе йому удар у спину.
Відпочивай,Чорнобай кинув валізу і кейс біля дверей гостьової кімнати.А мені час справами зайнятися. Зараз поїду на базу, повернуся тільки увечері. Їжа у холодильнику, посуд сама вибери, який схочеш, ключі від дому на столі лишу.
Навіщо?
Ага! Бачу, у тебе є запитання!не втримався, кольнув.Так не соромся, питай! На відміну від тебе, відповідатиму на будь-які запитання.
Навіщо?
Що «навіщо»?!все так же спокійно і зухвало відповів Чорнобай.Навіщо мені на твої запитання відповідати?плечима знизав.Може, у твоїй голові туман трохи розвидниться, якщо запитань стане менше.
Вийшов на поріг файного зрубу, вже хотів той же час набрати сина, та зметикував, що невістка може підслухати.
Зачинився у гаражі, сів до салону заляпаного брудом позашляховика, дістав мобільний і тільки тепер усвідомив, що не говорив з Артемом більш як півроку. За цей час син сто разів міг номер поміняти!
Дідько, ямудак
Набрав таки номер сина і так зрадів, коли почув на іншому кінці дроту його голос,наче вже тонув, а йому в останню мить соломинку простягнули: тримай, та не схиб!
Тьомо?мовив чомусь хриплувато.Привіт, синку.
Ранок сьомого березня Тьома Чорнобай зустрів у стані істеричного роздраю: ще ніколи життя не підкидало йому таку підлу свиню! Навіть два роки тому, коли програв хрінову купу грошей, міг розпрощатися з універом і загриміти до війська, було не так образливо, бо ті проблеми Тьома створив власними руками! І весь цей час був певен, що знайшов геніальний вихід з того глухого кута. І раптом виявляється, що Галя Весела, роботяща, безвідмовна у всьому Галябрудна зараза! Та ще й безробітна брудна зараза! Після того як Тьома буцнув ногою по вхідних дверях, аби назавжди зачинити їх за дружиною, він разів двадцять перечитав повідомлення, яке невідомий доброзичливець надіслав йому шостого березня вдень.