Від будинку до майстернівідстань у довжину вулиці імені Корочуна. Сашко жив на її початку, ближче до центру, майстерня містилася в кінці вулиці, на околиці. Крутив педалі, подумки підбирав аргументи, які би змусили фермера пристати на обмін, коли в похмурому сірому світанку побачив на порожній вулиці біля ангара людську постать. Здалеку здавалося: людина застигла. Підїхав ближче, бачить: вулицею суне пишноволоса худенька дівчина, ледь рухає ногами від втоми. Дивна. В одній руцівеликий кейс, другою тримає ремінець рожевої валізи, яку волочить за собою.
Побачила Сашка, зупинилася так, наче двері перед хлопцем зачинила. Підїхав. Дивився на дивну дівчину з цікавістю: звідки до Затятового таку туристку занесло?
Допомога потрібна?спитав нарешті.
Лиш головою мотнула, а що то означалохтозна?!
А ти тут у справах чи, може, приїхала відпочивати на базу біля озера?не відступав.Не зарано? У лісі ще й сніг не зійшов.
Дівчина не відповідала, дивилася на Сашка зацьковано.
Ви тутешній?спитала врешті.
Типу того.
Знаєте Андрія Івановича Чорнобая?
А хто ж його у Затятовому не знає?! На його базу відпочинку навіть із-за кордону приїжджають.
Де він живе? Не підкажете адресу?
Сашко усміхнувся дівчині, бо йому здалося: їй вкрай потрібне щось тепле. Хоча б усмішка.
Ходімо! Відведу!сказав упевнено.
Ічхати на зустріч із фермером! Залишив велосипед в ангарі, підхопив кейс і валізу. «Нормально,переконував сам себе.Однією дупою на двох стільцях не всидиш, треба обирати головне».
Галя сунула вслід за привітним хлопцем, дивувалася тому простому факту, що і досі у змозі ворушити ногами, бо, здавалося, сили мали покинути її ще вночі, коли брела і брела темним порожнім шляхом, волочила за собою валізу з кейсом і все чекала, коли ж врешті голова піде обертом, сили скінчатьсявпаде і помре. Та сили ніяк не вичерпувалися, хоча ноги гуділи, як високовольтні лінії електропередач, голодний шлунок викручувало спазмами, а в голові все звучав голос Юрка. Кричав, наче батогом бив:
Ти кінчай скиглити, чуєш? Краще кусайся!
Краще кусайся!знай шепотіла.Краще кусайся!
З цими словами під ранок дошкандибала до Затятового і навіть дійшла висновку, що донесли її не ноги, а ті злі слова.
Чорнобай тобіхто?почула голос привітного хлопця.
Не важливо.
Не хочеш відповідати?
Мовчала.
Ти до нього надовго?хлопець виявився упертим: справжній затятівець.
Галя захитала головою із прикрістю: чому люди такі набридливі?
Краще скажіть: нам іще довго йти?запитала.
Хлопець зупинився в самому кінці вулиці імені історика Корочуна. Одразу за нею починався молодий ліс, посеред якого грибами стирчали кілька маєтків, обнесених високими парканами.
Тут Чорнобаєва база,хлопець вказав на крайній будинок: двоповерховий деревяний зруб з панорамними вікнами і великою відкритою терасою, що їх можна було розгледіти через паркан. Перевів погляд на дівчину: знітилася, наче і гадки не мала, що Чорнобай у таких розкошах живе. Навіть відступила на крок, та за мить зібралася.
Дякую! Що показали Що донесли мої речі!благально дивилася на хлопця, просила його подумки: «Прошу вже, йди! Йди собі»
Добре. Піду,відповів, наче підслухав Галині думки.
Дочекалася, поки хлопець відійшов метрів на пятдесят, видихнула і натиснула кнопку дзвінка на важких кованих воротах.
Андрій Іванович Чорнобай у свої пятдесят на безсоння не страждав, тож вранці сьомого березня міцно спав на одній половині ліжка з матрацом «королівського» розміру, бо другу його половину іноді займала гаряча жіночка на імя Анка Сулима, з якою чоловік мав стосунки вже майже два роки. Про звязок хазяїна фешенебельної заміської бази відпочинку Чорнобая з керуючою затятівським відділенням банку Сулимою у Затятовому ходили хронічні плітки, та коханці хоронилися від сторонніх очей, тож ніхто і досі не заскочив їх на гарячому.
Потайки від усіх, у тому числі і від єдиного сина Сашка, Анка навідувалася до Андрія Івановича Чорнобая раз чи двічі на тиждень: іноді зустрічалися на заміській базі відпочинку, де Чорнобай відреставрував особисто для себе старий, майже стопятдесятирічний будиночок (його колись громада побудувала для вчителів, яких запрошували до Затятового), та частіше побачення проходили у затятівському зрубі Чорнобая за планом, який сам собою логічно вималювався з часом і був негласно затверджений обома коханцями. Чоловік і жінка спочатку вечеряли тим, що приготував Андрій Іванович, потім дивилися кіно чи грали у більярд, після того піднімалися до спальні на другому поверсі і вже давали волю своїм сексуальним фантазіям, бо іноді засинали ближче до ранку.
Зазвичай Анка підхоплювалася раніше за Чорнобая, спускалася на перший поверх: тут, у відкритому просторі у сотню квадратних метрів,і кухня, і їдальня, і вітальня. Готувала коханцю не абиякий сніданок, не грінки з яєчнею і не підсмажений бекон, як його взагалі на сніданок їдять! Борщу могла наварити, щоби чоловікові на кілька днів було гарячого, печеню або плов зготувати, бо Анкахазяйська жіночка, не абищо!
Та на ранок сьомого березня жінка мала інші плани.
Як і завжди, прокинулася раніше за коханця, та на кухню не спішила. Лежала на просторому ліжку, дивилася на сплячого поряд мужчину: якщо гора не суне до Магомета, доведеться самій брати бика за роги і перти його до тої клятої гори! А як довго ще жінка має терпіти? Не дівчинка ж, щоб, коли її люди питають: «Аню, так Чорнобай на тебе запав чи що?!»оце психувати і брехати їм в очі: «Що за дурню ви тут верзете?!» А хіба тодурня? Що дурного в тому, що Андрій Чорнобай уже майже два роки Анку на своїй постелі пестить? І вона його. І взагалі Може, досить їм, як отим малолєткам, ховатися? Може, вже час відкрито жити разом, завести спільне господарство, що воно і є для держави головною ознакою сімї? Ім же обом одразу легше на душі стане, та й перед дітьми не доведеться виправдовуватися! Андрієві простішеєдиний його син Артем живе у Києві і про батька не згадує, а Анчин Сашкопоряд. Щоразу, коли мати повертається від Чорнобая, і слова їй не скаже, але вже так зиркне: і без слів душу рве.
Думка окільцювати Андрія Чорнобая визріла в Анки давно, бо не мужчинамрія! Багатий, самотній, і якась така у ньому сила: Анку так і тягне до нього, як магнітом.
Довго готувалася, промацувала ґрунт, шукала слова і врешті-решт вирішила завести доленосну розмову вранці сьомого березня. Розрахунок такий: після бурхливої ночі висловить усі свої аргументи і запропонує чоловікові жити разом. Після того затулить йому вуста поцілунком і попросить одразу відповіді не давати. Мовляв, завтра! А завтраВосьме березня! І хіба наважиться нормальний мужчина зіпсувати своїй жінці свято негативною відповіддю?!
Ні, щоб я була здохла!підтримувала себе, хоча сумніви і гризли серце.
Напередодні увечері все пішло за планом: вечеря, кіно-розмови-більярд, спальня. Секс із викрутасами, які не Андрій запропонував. Анка вирішила поекспериментувати. Врешті поснули, і от тепер, вранці сьомого березня, лишалося тільки пробудити жаданого чоловіка поцілунком і сказати:
Андрію! Пропоную тобі своє серце і тіло. Тобто! Я знаю, що серцечастина мого тіла, але пропоную його як у комплекті з тілом, так і окремо, як символ моєї любові. Ну, ти ж розумієш, правда? Житимемо разом? Тільки прошу. Сьогодні не відповідайі далі за вивченим назубок текстом, бо подумки повторювала його разів двісті!
Тільки сіла звабливо на ліжку. Тільки спустила з плеча нічну сорочку, аби вбити мужчину своєю сексуальністю. Вже потягнулася до нього вустами, аби пробудити
Аждзень! Дзень! Дзеньна весь дім. Хтось настирливо тиснув кнопку дзвінка на воротах.
Ну не сука?!Анка не втрималася. Від несподіванки тихо виматюкалася вголос і від того геть засмутилася. «Хоч би Андрій не почув!»подумала, бо коханець до всіх своїх чеснот був ще й інтелігентним.
Обернулася до Чорнобая: мати моя! Уже прокинувся, здивовано дивився на Анку, бо, здавалося, його ошелешив не дивний ранній дзвін, а Анчині матюки. Підхопилася, бо знітилася. Заходилася переводити стрілки.
Зараз у вікно гляну, кого це до нас принесло,спеціально сказала «до нас», бо ще мала надію завести розмову про спільне життя.
Андрій Іванович не відповів. Відкинув ковдру, пішов до вікна, Анказа ним. У сотні метрів від паркану посеред порожньої вулиці побачила сина Сашка: стояв собі, уважно дивився в бік будинку Чорнобая.
Сашко?!Анка очам не повірила.Нічого не розумію! Нащо він тут? Нащо взагалі дзвонив? Він же не знає, що я у тебе, Андрію!говорила, прозрівала: так це ж відмінно, що Сашко влаштував цю ранкову провокацію! Зайвий привід повернутися до розмови про спільне життя. І вже надихнулася, повернулася до коханця всім корпусом
Це не Сашко дзвонив,сказав Чорнобай.
Анка напружилася. Перевела погляд на важкі ковані ворота і тільки тепер побачила біля них худеньку дівчину з пишним світлим волоссям. Тримала в руці алюмінієвий кейс, поряд стояла велика валіза ідіотського рожевого кольору.
А це що за така?спитала коханця одними вустами.
Невістка моя,відповів Чорнобай, на Анку глянув спокійно.Піду відчиню, а ти поки збери свої речі, Аню, і вийди через запасний вихід, добре?
Анка аж почервоніла од прикрощів, та промовчала, вирішила не ставити незручних запитаньне на часі. Коханець вдягнувся по-швидкому, вийшов зі спальні. Чула, як спускається сходами на перший поверх, бачила, як ішов двором до важких кованих воріт Оперативно вдягалася, лаялася беззастережно і роздратовано.
І якого ти приперлася, сучка мала? Такий важливий ранок зіпсувала, зараза!
Андрій Іванович Чорнобай відчинив хвіртку кованих воріт, кинув на Галю уважний погляд: він же не помилився? Перед нимдружина його сина?
Бачив невістку лише раз: майже два роки тому на весіллі. Колишня дружина Таміла тоді зателефонувала Чорнобаю вперше за тринадцять років після розлучення, повідомила: їхній син Артем надумав женитися і Чорнобай має оплатити весілля, якщо, звісно, хоче налагодити контакт із сином, якого не бачив тринадцять років. Чорнобай не став нагадувати Тамілі, що контакту з Артемом у нього немає саме завдяки їй, бо зробила все, аби виставити батька у найгіршому світлі в очах сина. Гроші дав: і на весілля, і на подарунок молодим. Навіть на весіллі зявився ненадовго, хоч колишня дружина зі своїм новим італійським чоловіком були від того не у захваті. Та Чорнобаю дуже хотілося не через третіх осіб, не телефоном і не через деякий час, а саме у день весілля і особисто побажати синові щастя, сказати щось дуже важливе і правильне.
Артеме, Галювиголосив тоді.Двері мого дому відчинені для вас у будь-який час. Знайте: яка би проблема не виникала у вашому житті, ви завжди можете розраховувати на мою участь і допомогу.
Артем по-своєму інтерпретував батькові слова. Після весілля час від часу став телефонувати Чорнобаю, щоразу делікатно і не дуже вимагав грошей, натякав: батько багато років був відсутнім у житті сина, тому повинен компенсувати це щомісячними грошовими виплатами. А от зустрічатися не дуже рвався, посилався на цілковиту зайнятість. І в гості не кликав А коли після чергових нагадувань про гроші Чорнобай погодився відкрити рахунок на імя сина, покласти на нього чималі кошти, з яких син міг щомісяця використовувати не більше трьохсот баксів, Артем так образився, що навіть кинув слухавку і більше із батьком не спілкувався. «Та триста баксів з рахунку знімає регулярно»,промайнуло.
Серцемхолод. Невже з сином біда? Подався до засмученої змученої Галі, вже рот відкрив, щоб спитати: де Артем? Що з ним?
У Тьоми все гаразд,мовила Галя.
Спантеличений Чорнобай від здивування відступив на крок, уважніше глянув на невістку: дівча скидалося на зацьковане щеня, яке приготувалося покусати всіх, хто насмілиться наблизитися. І хто її так зацькував? Невже Артем?
А типочав було, та невістка мотнула головою, як та коняка: мовляв, досить!
Я до вас!вигукнула відчайдушно, із викликом.Можна? Ви на весіллі казали: мій дімваш дім. Та якщо пожартували Не зважайте! Піду,замовкла, наче зовсім знесилилася, відвела очі та у ремінець валізи вчепилася міцніше, наче вже збиралася йти геть.
Чорнобай брови звів: отак, значить?! Штовхонув важку ковану хвірткурозчахнулася.
Проходь!
Головний затятівський баламут, одноногий каліка Толя Сулима справедливо називав свою колишню дружину Анку Сулиму вогняною богинею, бо й у сорок пять від неї пашіло яскравою сексуальною енергією: чоловіки відчували її на фізичному рівні. І як тільки вони те відчували і починали розпускати руки, Анка магічним чином перетворювала свою сексуальну енергію на агресивну атакуючу силу.
Біжіть від мене якнайдалі, бо, якщо наздожену, не пожаліюказала зухвальцям з такою залізобетонною упевненістю, що деякі навіть починали сумніватися: а перед ними взагаліжінка?
Яка вона жінка?! Бухгалтерка! Самі цифри у голові,ображалися ті, хто отримав від Анки відкоша.
Білолиця чорноброва міцна Анка, яка керувала затятівським відділенням комерційного банку, і справді полюбляла уявляти своє життя у цифрах. Колись у юності таке вимріяла: у 22закінчити інститут, вийти заміж і вгризтися в карєру, у 25 народити першу дитину, а далі з дітьми вже як вийде, бо спочаткукарєра! Щоб до тридцяти започаткувати власну справу, купити дім і машину, бо до тридцяти пяти має обїздити пів планети, може, вивести свій бізнес на міжнародний рівень, щоби зустріти 45 років у багатому домі на Печерських пагорбах столиці з таким матеріальним запасом міцності, який дозволить далі йтихоч у політику, хоч в управління державою. Хіба погана мрія?
Життя перевернуло ті плани шкереберть. А все Толька! Най би краще був відвів свої примружені котячі очі, коли девятнадцятирічна студентка Анка, яка навчалася у Києві на економістку, приїхала у Затятове до батьків по картоплю і сало й тягнула вулицею до батьківської хати повну брудного одягу сумку, аби вдома ще й усе те перепрати. А тутТолька. Тільки з армії повернувсядорослий до сказу, все про життя знає. І про любов. А щекучерявий, як кіношний отаман Лютий з «Невловимих месників». Мамо ти моя! Анка лиш глянула у звабливі очіі пропала.
Сама до хлопця підійшла. Верзла щось типу: допоможеш сумку доперти? А коли підхопив її легко, пішов вулицею так, ніби життя особисто перед ним червону доріжку розстелило, крокувала поряд, намагалася приховати хвилювання дурними запитаннями.
А ти хіба затятівський, бо я тебе раніше не бачила?
І я тебе ніколи не помічав!
Засмутилася. Та не здалася.
А з якого ти району? З Семи Вітрів? Бо тільки там такі
Які?
Я би розказала які, та часу не маю,ляпнула, бо не знала, що відповідати по суті. Вже хотіла забрати сумку і самій забиратися.
І тут Толя сказав:
Може, увечері зустрінемося? Бо дуже цікаво, що ти проти хлопців із Семи Вітрів маєш!
Отаке, мамо ти моя! І з усіх твоїх обережних бесід з донею про доросле інтимне життя, які скоріше нагадували не сексуальне виховання, а гурток ботаніки, Анка запамятала лише тезу про необхідність уміти вчасно зупинитися і відмовитися від інтимної близькості. На користь такого вольового рішення мама навіть наводила ряд вагомих аргументів, та того дня Анка ніяк не могла їх пригадати Тому у міцній хаті Толиної бабусітільки-но віддала дім онуку, а душу Богові,куди хлопець привів Анку після двогодинного кружляння лячними вулицями рідного Затятового, вирішила бути відважною: після першого у своєму житті сексу не втекла, щоб на самоті ще раз прокрутити у мізках і пережити новий емоційний досвід, а лишилася з хлопцем, бо дуже хотіла поближче із ним роззнайомитися, роздивитися ті звабливі очі, гладити кучері, міцне сильне тіло, наче кодувати: ти тільки мій!
За безсонну ніч багато цікавого дізналася, та головна новина оглушила за два місяці, коли усвідомила: три тижні поспіль можна ригати не тільки від проблем ШКТ!
Доля вишикувала цифри у житті Анки на свій розсуд. За три місяці після знайомства стала дружиною Толі Сулими, переїхала до файної хати з великим садом, яка Толі від бабусі дісталася, взяла академічну відпустку, щоб за півроку у 20 народити синочка Сашка, тому інститут закінчила лише у 25. Як не намагалася повернутися у попередні планинічого доброго з того не вийшло, бо Толя Сулима виявився не тільки збіса звабливим і фізично привабливим, а й абсолютно позбавленим честолюбства і амбіцій. Щиро дивувався планам Анки завоювати увесь світ, бо самого цілком влаштовували життя у забутому Богом Затятовому і робота на лісопилці місцевого ділка Аліка Хитрука: і поряд з хатою, і гроші нормальні!