Вони були знайомі майже з пелюшок. Обидві жили в одному будинку, ходили до школи, сиділи за одною партою та ще й разом навчалися в університеті. Одним словом, друзі «нерозлийвода», які пройшли «Рим і Крим, і мідні труби».
Тому не дивно, що зі своєю проблемою Аня звернулася саме до неї. Цією проблемою було кохання. Можливо, не для всіх кохання є проблемою. Якщо чесно, в ідеалі кохання взагалі не вважається проблемою, скоріше навпаки. Але це в ідеалі, а як ми вже знаємо, життя не завжди ідеальне, тому інколи кохання буває проблемою, особливо якщо це кохання ще й невзаємне.
Батьки, особливо мама, бачачи переміну поведінки своєї дочки, намагалися вивідати, у чому ж причина? Але, та де там! Аня завжди вміло відходила від відповіді або говорила, що все гаразд, просто стомилася після роботи. Ну, як же сказати мамі, що вона безтямно закохана у свого директора? Що коли він поруч, її серце несамовито калатає, а руки пітніють. Заради нього вона готова на все. Вона вже стомилася придумувати способи, щоб привернути його увагу до неї. Та, здавалося, Ніколас бачить її тільки в ракурсі своєї помічниці як ще одного працівника, який бездоганно виконує свою роботу. А так хотілося, щоб він поглянув на неї ніжним поглядом, щоб дивився на неї як на жінку, а не як на бездушного робота, який виконує його накази. А як же її почуття? Та хіба він міг звернути увагу на неї, коли біля нього крутяться такі кралі, яких він міняє, коли захоче. Ну, чому вона закохалася саме в нього? Та серцю не прикажеш. Ми не можемо обирати, кого нам любити, а кого ні. Це вибір нашого серця. І нам залишається тільки коритися його бажанню, хоча інколи це і приносить нам біль.
За розрадою і порадами Анюта у свій вихідний пішла до Оксани. Вона жила на поверх нижче. Після того, як Аня почала працювати на фірмі Ніколаса Харта, вони майже не зустрічалися. Тому з винуватим виглядом і величезним тортом наша героїня подзвонила у двері Оксаниної квартири. Відчинила їх її мама, ввічлива жіночка років 45, також маленького росту, як і дочка. Анна привіталася і запитла, чи дома Оксана.
І тобі доброго дня, Анюто, відповіла пані Світлана, давно тебе не бачила. Я рада, що ти до нас завітала. А Оксана у себе в кімнаті. Я думаю, що вона також буде рада тебе бачити.
Сподіваюся, з надією сказала Аня. І попрямувала до кімнати Оксани, яка була у кінці невеличкого коридору.
Як і сімя Анни, сімя Оксани не була дуже заможною, такі собі «середнячки», тому вишуканістю своїх апартаментів не вирізнялися. Хоча у них і не було на стінах картин Моне, а меблі не були антикваріатними, за те у них було так затишно, що будь-які королівські палаци втрачали свої привілегії перед цією квартирою.
Привіт, промовила Анна, заходячи до кімнати.
Привіт, відповіла Оксана, не піднімаючи голови від компютера.
Після цих привітань у кімнаті запанувала тиша, це дозволило Анні пройтися поглядом по кімнаті. Нічого не змінилося. Таке ж спартанське облаштування кімнати. Оксана надто практична людина, тому нічого зайвого не любить. Тут тобі тільки найнеобхідніші речі: диван, на якому вона спить, робочий стіл, два стільці і невеличка гардеробна шафа, ще на столі компютер і все. Скажете, що тут спартанське, звичайна кімната. Але ні, ніякої тобі сентиментальності, немає тут жодної квіточки, жодної відкриточки, навіть фотографії в рамці, що достить дивно для дівчини її віку та ще й блондинки.
Ну, ти ще довго будеш тупцювати на порозі,порушила тишу Оксана. І, вставши зі стільця, попрямувала до подруги з похмурим обличчям.
Я просто не знала, чи мене тут хочуть бачити, зніяковіло відповіла Аня.
Ти що, жартуєш, я тебе вічність не бачила, а ти ще смієш думати, чи тебе хочуть бачити, з удаваною образою мовила Оксана. І несподівано усмішка зявилася на її похмурому обличчі.
Пробач. Я просто
Я знаю, що «просто», не дала Оксана доказати Анні,тепер дай гляну на тебе. Я так давно тебе не бачила, вже встигла забути, яка ти.
Нічого не змінилося, як бачиш. Для правдивості своїх слів Анна покрутилася перед Оксаною.
Можливо, зовнішньо ти і не змінилася, але щось мені підказує, що ти сьогодні прийшла недаремно. Тебе щось турбує?
Анну завжди дивувало, як Оксана вміла читати її думки. Від неї неможливо було нічого приховати, здавалося, вона здогадувалася про все. І зараз не було виключення.
Дівчата відрізнялися одна від одної не лише зовнішньо, але й характерами. Можливо, вони тому й так здружилися, що доповнювали одна одну, завжди допомагали одна одній, чим могли. Невідомо, чому Оксана пішла вчитися разом з Анною управлінській справі, адже в неї пропадав талант психолога. Вона могла так порадити, так розрадити, що ти йшов від неї зовсім іншою людиною, знаючи, що робити дальше. До її зауважень і порад прислухалася не лише Аня, а й багато їхніх знайомих.
Оксанамаленького росту, голубоока блондинка, яка не могла усидіти на місці, через що завжди попадала у різноманітні халепи. Її неслухняне кучеряве волосся, завжди коротко підстрижене, щоб не завдавало зайвих турбот. А маленький кирпатий носик з ледь помітними веснушками, завжди пхався не у свої справи. Хоча Оксану і не назвеш красунею, але було у неї таке, що завжди привертало до неї увагу, вона була «душею» компанії: де б вона не була, з нею завжди були безтурботність і свято.
Анна, на відміну від Оксани, вирізнялася стриманістю своєї поведінки і стилем одягу. Вона старалася не переходити межу у нічому. Завжди скромна, але не нудна. Вона вміла цікаво підтримати розмову, як і в компанії однолітків, так і з більш дорослими людьми. Природа наділила Аню всіма жіночими принадами: тут тобі і високий зріст, струнка постать, сяюче, довге каштанове волосся, яким вона дуже пишалася, округлі форми, незважаючи на худорлявість фігури, й досить симпатичне обличчя. Такій зовнішності позаздрила б будь-яка кінозірка чи модель, та Анна не вміла себе показати, думаючи, що якщо дозволить собі якусь легкість, то про неї хтось не так подумає. Дуже строго вихована, вона не могла собі дозволити ні надто відвертий одяг, ані макіяж. Сказати по правді, наша героїня навіть не могла собі дозволити легкого кокецтва. А жінка без кокецтваце не жінка. І як тут не старалася Оксана перевиховати подругу та майже нічого в неї не виходило. Інколи пробивалося якесь «світло» у цій справі, але й воно згодом згасало. Аж занадто Аня була правильною. Ну, що ж тут поробиштаке виховання.
Та іноді у житті зявляються такі ситуації, які змінюють найправильніших людей, якщо цього вимагають обставини. А, зазвичай, так і буває. Тому, коли усівшись на диван, випивши чаю з тортом і переговоривши про все на світі, наші подруги перейшли до суті справи.
Тепер «колися», що трапилося? Проблеми на роботі? порушила безтурботну дівчачу балаканину Оксана.
Можна і так сказати, відповіла Аня.
Я не здивуюся, якщо це повязано з твоїм сексапільним директором.
Тихіше, дорікнула Оксані подруга, ти що? Тебе ж почують?
А я дивлюся, тут ситуація ще гірша, ніж я собі уявляла. Ти що, не чула, як мама пішла? Так що ми самі в квартирі.
О-о, зніяковіло промовила Аня, вибач, я не почула.
Й справді, останнім часом вона сама не своя. Не може довго на чомусь зосередитися. І коли поруч Ніколас, і коли його немає. Він, бачачи її стан, запропонував їй кілька днів вихідних. Та погодилася. «Хоч на кілька днів забуду про нього». Можливо
Здивуюся, якщо ти взагалі чула, про що я тут говорила. Ну, добре, добре не буду тебе більше мучити. Хіба не дивися так на мене. Розповідай.
Та, що тут розповідати я по вуха закохалася у Ніколаса Харта.
Ну нарешті, а то думала, що це почуття для тебе взагалі невластиве.
Що тут хорошого, майже слізливо відповіла Аня. Він мене майже не помічає. Та що там не помічає. Я боюся, що коли і помітить, то пограється зі мною і викине як непотрібну іграшку. У нас такі історії про його особисте життя ходять, що аж страшно стає. Він мачо, який не зважає на почуття інших. Йому подобається жінка, він її отримує, а потім, як нічого не бувало, забуває про неї. І шукає іншу. Я просто не уявляю, як я могла в нього закохатися. Мені так страшно. Я навіть хочу звільнитися. Не можу я більше так.
Ось, що я тобі скажу. Ти спершу визначся, чого ти хочеш: бути з ним поруч чи забути про нього?
Я й сама не знаю, чого хочу Я так заплуталася
Така відповідь мене не влаштовує,категорично сказала Оксана. Питаю ще раз, ти хочеш бути з ним чи ні?
Хочу, ще й як хочу, алевін розіб'є мені серце, а потім навіть не згадає, як мене звати.
Ніяких «але». Як не він розіб'є тобі серце, так хтось інший. Така наша доля. Страждати через таких нікчемних створінь, як чоловіки. Давай краще дальше розповідай, і ми зараз придумаємо тобі стратегію зваблення.
Якого ще зваблення?! майже кричала Аня. Не буду! Не хочу! Ти що, не чула, що я тобі говорила. Він знищить мою душу і навіть не замислиться над тим, що він наробив. Я краще про нього забуду. Хоча б спробую.
Аня дуже на це сподівалася та знала, що це не скоро трапиться, якщо взагалі трапиться.
Кого ти обманюєш. Ще й як будеш, беззаперечно сказала Оксана, ніби знаючи наперед, як складуться події.
Якби ж ти тільки знала, з ким прийдеться конкурувати, у тебе відпало б будь-яке бажання щось затівати.
А ну, не вішай носа. Я тебе не впізнаю? Ти що, здаєшся, не почавши боротьби! сердито говорила Оксана. І так підхопилася з крісла, на якому сиділа, наче її вжалила бджола. Що ти робиш зі своїм життям?
Ці слова Оксана вже говорила, дивлячись на Аню зверху вниз, а її погляд кидав «блискавки».
Не вчи мене житии, теж сердито відповіла та, дивлячись подрузі в очі,і без цього життяне казка!
Так, життяне казка, але хто тобі заважає повірити в неї?
Не буває в житті так, щоб принц одружився на Попелюшці. Це тільки казка, вона нею і залишиться.
Я заставлю тебе повірити в казку. На сьогоднішній вечір я буду твоєю «Хресною матірю». Так що піднімай свій зад з крісла, і йдемо наводити «марафет». Сьогодні в клубі запальна вечірка, правда, вона закрита. Але нічого, прорвемося. Де наші не пропадали? І щось мені підказує, що там «принц закохається в Попелюшку».
І вже із задоволеним виразом на обличчі і усмішкою на вустах, Оксана взяла Анну за руку і повела у свою кімнату. Там, прихопивши деякі речі, дівчата покинули квартиру.
Йти їм довго не довелося. Кілька хвилині вони вже в квартирі Анни. Там, привітавшись з її батьками, Оксана повела подругу до її ж кімнати. Вона почувала себе у кімнаті Анни, як у своїй. Тому, не питаючи дозволу, вона відкрила шафу і почала витягати звідти одяг, критикуючи його. Причому, критикуючи вголос. Судячи зі слів, які «вилітали» з її рота, можна було сказати, що вона дуже незадоволена гардеробом Ані. Та, у свою чергу, тільки стояла біля Оксани, знижуюючи плечима і врядигоди виправдовувалася, коли її подруга сильно критикувала її речі.
Тепер давайте на кілька хвилин залишимо наших подруг і оглянемося навкруги. І ось, що ми побачимо: велике вікно, під яким розташувався невеликий диванчик, на якому спала наша героїня. Справа, від дивана, була розміщена велика гардеробна шафа, біля якої стояли дві дівчини і явно сперечалися, причому маленька блондинка брала верх над своєю подругою. Речі, які колись були у шафі, тепер валялися де попало, роблячи кімнату схожу на закулісся подіуму, де, зазвичай, багато порозкиданого одягу, багато шуму і красивих дівчат, які метушаться і приміряють одяг. У нашому випадку їх тільки дві, але, одна своєю наполегливістю й іншавпертістю, замінили б ціле модельне агенство.
Але давайте все ж таки повернімося до опису кімнати. Так- от, зліва, від дивана, був середнього розміру туалетний столик з невеликим дзеркалом посередині.
Навпроти цього столика, в іншому кінці кімнати, був розміщений письмовий стіл, на якому стояв комп'ютер з усіма добавками до нього. Крім нього, на столі ще стояли дві фотографії в рамці. На одній була зафіксована уся сім'я Коваленків, а на іншійАня зі своєю подругою Оксаною, ще за часів студентського життя. Біля монітора красувався великий кактус, а поруч нього стояв невеликий глобус.
Праворуч, у самому кутку кімнати, стояла невелика книжкова шафа, де були розташовані різноманітні книги і диски з фільмами. Диски з іншою інформацією були розміщені у нижній шухляді письмового столу.
На стіні, біля дверей, був великий образ, на якому була зображена Матір Божа з маленьким Сином на руках.
Ось і все, що можна було побачити у цій кімнаті. Ой, мало не забула, стіни у кімнаті були світло-бежеві, що робили її ніжною, як і сама її власниця.
Щодо наших дівчат, то вони нарешті заспокоїлися, точніше одна з нихОксана. Анна ж була категорично проти вибраного подругою варіанту одягу. Але хочнехоч, все ж таки змушена була поступитися наполегливості своєї подруги. А та, у свою чергу, обсипала Аню порадами відносно поведінки. Аня не могла приховати усмішку, дивлячись, як Оксана турбується про неї. «Такої щирої і безкорисливої подруги, напевне, немає ні в кого у цілому світі»думала вона.
Чого ти усміхаєшся? перервала думки Ані Оксана, я їй про серйозні речі розповідаю, а вона «либу давить».
Пробач, зніяковіло промовила Анна, я просто замислилася.
Бач, замислилася вона, не вщухала Оксана, давай менше слів, більше діла. За роботу. І, оглянувши критичним поглядом Аню, додала, а тут роботи «не початий край».
IV
На круту вечірку, у нічний клуб, подалися наші подруги. За допомогою потрібних друзів Оксани, їм вдалося пробратися на закриту «паті» VIP персон. Думаєте, що дівчатка були вискочками, які мріяли «охомутати» багатеньких хлопчиків і забезпечити собі безтурботне майбутнє? З чистою совістю можу сказати, що ні. Сюди їх привели зовсім інші мотиви. Хоча, чого правду ховати, у їхніх планах все ж таки було зваблення мужчини, але не з корисливих цілей, а заради кохання. «А у коханні і на війні, всі засоби хороші». Скажете, аморально. Хіба кохати і хотіти бути коханоюце аморально; робити перший крок до здійснення мріїце погано; боротися за своє коханнянеприпустимо. Можливо, хтось думає, що такАле, от що я вам скажу: «Ви або самі себе обманюєте, або ж ніколи не кохали». Я не говорю про те, що заради розваги розбивати чуже кохання, закохувати у себе хлопця чи дівчину, а потім кидати як не потрібну річ. Я говорю про чисте почуття, яке ні вдень, ні вночі не дає спокою. Щоб ти не робила, воно завжди присутнє.
Не звертаючи увагу на допитливі погляди натовпу, Аня продовжувала пробиратися на середину залу. І недаремно присутні не могли відірвати від неї очей. Вона виглядала божественно. Граційно ступаючи на своїх довгих ще й на підборах ногах, вона розтоптала не одне чоловіче серце. Короткі чорні шорти й сітчасті колготи робили її неймовірно звабливою. А чорна кофточка з декольте, у якому виднілася спокуслива верхня частина грудей, які піднімалися й опускалися в такт з її диханням, доповнювали цю картину. Її каштанове волосся лягло вільною хвилею на її тендітні плечі і виблискувало різнокольоровим світлом дискотечних фонарів, що придавало їй містичного вигляду. Підкреслині чорним олівцем очі вдивлялися в натовп, шукаючи потрібну людину, а маленькі зубки легенько покусували нижню губу.
Цей жест Оксана знала надто добре. Він вказував на те, що Аня дуже хвилюється. «Нічого страшного в цьому немає», заспокоювала себе Оксана. Це не дивно, адже Аня змушена була побороти себе, змінити свою «природу», і боялася, щоб усе це не було даремним. Не те, щоб потрачені зусилля, а сама надія. Надіясвітле почуття, але коли вона втрачається, перетворюється на гіркі спогади і розчарування.
Запізно Оксана зрозуміла, що зробила. Вона вселила надію, і якщо нічого не вийде, Аня буде звинувачувати у всьому її.
Оксана ні на крок не відходила від Ані, але поринувши у свої думки, не помітила, що сталося з її подругою. Аня виглядала наче привида побачила, її очі наповнились слізьми, а одна непрохана сльозинка скотилася по її блідому обличчі. А причиною такої переміни став Ніколас Харт, у чиїх обіймах Аня побачила гламурну даму. Анна продовжувала стояти у заціпенінні, не знаючи, що робити далі і не зводила погляду від пари, яка насолоджувалася спілкуванням, не помічаючи нічого навкруги. Швиденько, як тільки це можливо у такій ситуації, Аня все ж таки взяла себе в руки, змахнула сльозу і майже бігцем подалася у інший кінець зали, зникаючи у темряві кутка. Подалі від чужих очей, подалі від себе і від болю, який заглушував усі інші почуття. Хоча ні! Ще було роздрутування, злість на себе, на те, що вона така дурна. Що вона собі думала? Що, побачивши свою «неприглядну» помічницю у іншому амплуа, Ніколас Харт впаде до її ніг? Забуде про своїх подружок? «Боже, Боже, про, що я думала? На що сподівалася?»