Та нормально там усе, не понтуйся ти, банкір, знову втрутився в розмову вже знайомий чоловічий голос.
Іди на хуй! огризнувся Сергій, якого ці дебіли вже затримували, відривали від пристрасного і виснажливого, хоча і поки що нафантазованого сексу з Натахою та Катею.
Він, промовляючи ці слова, забув, де живе. Що в наших широтах за недоречні фрази, а простіше кажучи, за свій базар часто доводиться відповідати. Не встиг Сергій вимовити останній звук свого посилання, як за дверима почувся сухий і холодний ляскіт, а зразу за нимприголомшливий вибух.
Буквально за хвилину перед тим Лабуга з корешем дістали про всяк випадок стару рушницю і наставили її на двері, але постріл був несподіванкою як для Сергія, так і для них. Лабуга просто не терпіла, коли її друзів посилали на хуй. Сама незчулася, як смикнувся палець, сильно вдарило у плече і куля з кінематографічним тріском проломила тонку деревину вхідних дверей, розірвала візерунчасту клейонку. Наступної миті Сергій, зробивши красивий рух усім тілом, лежав біля дверей квартири навпроти, занімілий від болю. Плече йому боліло так, ніби туди вкрутили болт і закручували, та де там, забивали з усієї дурі кількакілограмовим молотком. Біла сорочка була залита кровю, руки не слухалися, зуби стукотіли, вибиваючи дріб у холодній тиші сходової клітки. Довкола нього, мов пелюстки траурної білої троянди, лежали заляпані кровю квитанції та якісь банківські папери. У дверях зяяла величезна дірка, і в ній виднілося два старечих лиця. За спинами Лабуги та її дружбана сяяло жовте електричне світло, окремими промінцями вибиваючись у підїзд і освітлюючи шокованого Сергія.
Сам іди! шкірився старигань. Ну шо, педріла, натякнув він на довге, як для нашого району, волосся гостя, достатньо тобі такого глазка? То шо, покажеш документи?
Ви ви затремтів Сергій, намагаючись підвестися бодай до сидячого положення та затиснути долонею рану, з якої струменіла кров, та ви охуїли, чи шо!
І вже не вбачаючи сенсу в подальшій розмові, він доповз до дверей навпроти «дванадцятки», оперся на них спиною, здоровою рукою дістав мобілку, додзвонився до міліції, назвав адресу та, полегшено зітхнувши, заплющив очі.
У голові йому паморочилося, підлога гойдалася, зі старечих облич у дверній пробоїні на нього летіли кольорові плями. Раптом двері розчахнулисяі на порозі в потоках яскравого світла зявилися дві темні постаті. Одна мала в руках невеличку сокиру для мяса та предмет, що нагадував пляшку, іншаперекинуту на плече рушницю. Сергій смикнувся і відсахнувся, але вперся в холодний метал чужих дверей.
Ми, банкір, не охуїли, ти не подумай, примирливо сказала постать із рушницею, в якій поранений Сергій упізнав Віру Сергіївну Лабугу.
Лабуга в кілька кроків наблизилася до ньогоі молодший банківський консультант побачив, як виглядає смерть. Віра Сергіївна мала фарбовані набіло патли, пропущені через прасочки для волосся і від того сухі й неслухняні. Патли стирчали навсібіч, нагадуючи зачіску пізньої Пугачової. Віра Сергіївна мала горілчаний подих та кричущий і дикий макіяж, від чого Сергієвою спиною знову, вкотре вже за сьогодні, сковзнула холодна зміюка. Лабуга нависла над пораненим і злегка погойдувалась, не спускаючи, втім, вказівного пальця з гачка ружбайки. У тому, що зброю зарядили знову, Сергій не сумнівався.
Ти, банкір, не ображайся, продовжувала Вєрка. Ми тебе не знаємо, ти нас не знаєш, все чікі-пікі. Але ти прийшов до мене додому, грузиш нас із другом, щось вимагаєш, Лісоруба взагалі на хуй послав. Це який банк так дозволяє з клієнтами спілкуватись, га? вона тицьнула його кінцем дула у здорове плече, від чого Сергій крутнувся.
Чувак із сокиркою на підтвердження того, що він Лісоруб, зробив якийсь виразно театральний рух, а потім приклався до пляшки. Сергій скривився, дивлячись на нього. Дотик рушниці повернув підбитого на землю, до реальних відчуттів, зокрема, до скаженого болю, який трощив на шматки його закривавлене плече і викручував усе тіло.
Мені би лікаря викликати, простогнав Сергій.
Буде, буде тобі лікар, не парся, малий, ніжно промовив Лісоруб, також нахиляючись до нього.
Стеля над головою Сергія почала рухатись, то наближаючись, то віддаляючись, голова пішла обертом. Він похилився був набік, сповзаючи по дверях, але Лісоруб підставив коліноі поранений залишився сидіти. Він запропонував Сергію пляшку, той спершу відштовхував її від себе, потім вхопився за горлечко здоровою рукою і зробив кілька довгих ковтків. Тілом потекло тепло, виносячи весь біль кудись, де його не чути.
Лабуга, побачивши, що банкір поплив, знову заговорила:
Ти звиняй, якщо що. Я не втрималась, коли ти Лісоруба образив.
Так він мене перший послав.
Е-е-е, ти не плутай, банкір. Він удома, а тина роботі. Він хоч виїбати тебе може, а ти не пискни. Бо ми клієнти, а тинайнятий працівник. Так шо, братан, ти не по етикету поступив. Згоден?
Не згоден.
Неправильна відповідь. Клієнт завжди правий. Памятай про те, що ти найнятий працівник. І не залупляйся.
Але, блядь, Віро Сергіївно! взяв розпач Сергія. Якого біса стріляти? Та ще й у плече! Можна було кудись навмання стрелити, нє?!
А я навмання і стрелила, заспокоїла його Лабуга. Дякуй Богу, що живий зостався, бо могла би в голову поцілити, ото дуже би тут патякав зараз, правда?
Сергій вирвав із рук Лісоруба пляшку і знову добряче приклався. Цього разу стало вже гаряче, рана знову запульсувала, тепер боляче і гостро, а низом живота покотився мутний ком.
Щось ти дуже багато водяри випив, незадоволено промимрив Лісоруб, сідаючи поруч із Сергієм.
Тобі що, жалко? Це за руку!
Так водяра ж моя особиста. А шмаляла в тебе Вєрка.
І шо?
Та нічого. Кумариш ти мене, банкір. Нада шось рішать.
В смислі? не зрозумів Сергій.
Душа моя цей сатисфакції,вимовив Лісоруб важке слово, яке випадково застрягло в його підсвідомості,вимагає. Я пропоную судити тебе.
За що?
За водяру мою, дебіл.
Віро Сергіївно, звернувся за підтримкою до Лабуги Сергій. Може, ви якось повпливаєте на вашого Лісоруба?
Ти шо, дурний? Він мене позавчора ледь не зарубав! відмовилася Вєрка.
Так мене за водяру судити? А за руку вас, рєбята, хто засудить?
Ти міліцію викликав?
Викликав, підтвердив Сергій.
Ну, ось чекай, вони приїдуть, і нас засудять. А тебе ми без ментів посудимо. Ми ж собі не викликали, Вєрка?
Ні-ні, не викликали, підтвердила та.
Сергій дивився на них пяними очима. Лабуга присіла біля нього, типу еротично розкарячивши свої старечі ляжки холодною підлогою. Запалила цигарку. Пригостила Лісоруба. Запропонувала пораненому. Сергій погодився, затягнувся, і його почало нудити.
То що? скорився долі Сергій.
Дивись, пожвавішав Лісоруб. Усе чесно, як у давній Скандинавії. Зараз вигадаємо тобі щось, якесь випробування. Якщо підфартить і зробишзначить, невинний, пощастило. Якщо не зробишзастосуємо покарання.
Окей, захопився ідеєю Сергій.
Дивись. Пропоную так, на секунду замислився Лісоруб, ти запалив сигарету останній. Якщо наряд приїде за той час, що буде диміти сигарета, то твоє щастя. Якщо нідавай я тобі руку відрубаю. Один хрінпідстрелений. А так регрес будеш отримувати. Виробничий травматизм! Січеш?
Січу.
Згода?
Сергій окинув поглядом тісну сходову клітку, затягнувся і погодився.
Пляшка горілки заходила по колу, кожен відпивав рівно по ковтку. Сергій кидав погляди на зачинені двері підїзду і намагався згадати якусь молитву. Лісоруб ніжно гладив краєчок сокири своїм мізинцем і усміхався. «Ось тобі чим не секс утрьох, Платонов? Бляха, як добре, хоч і стрьомно», пронеслося в голові у Сергія, але миттю погасло і забулося.
Першою забичкувала сигарету Лабуга. За півхвилини Лісоруб. Він підвівся, притис тулуб Сергія коліном до дверей і підняв його поранену руку. Сергій Платонов, молодший банківський консультант, знову відчув біль і заревів. У нього залишалося ще на дві затяжки максимум. Коли він робив останню, під входом до підїзду загальмувала машина, чути було, як із неї, тупочучи, вибігли люди.
Двері рвучко відчинилися, і наряд міліції просто на сходовій клітці першого поверху наштовхнувся на неймовірний натюрморт: між заляпаних кровю стін і дверей на підлозі сидять троє людей. Один молодий, у колись білій сорочці, навіть здалеку видно, що пяний. Другийстарий і замизканий, із сокиркою в руці, притис першого до дверей квартири, тримаючи руку молодшого з наміром її відрубати. Поруч із цими двома даунами в позі сніжинки розляглася на підлозі вічна зайобщиця їхнього відділкуВєрка Лабуга. Старший усе зрозумів.
Картина маслом. Вєрка, шо тут таке?
Той-во пяний козел до нас із Лісорубом в хату хотів залізти, вимовила Лабуга неслухняним язиком.
То правда? спитали Лісоруба.
Так-так, товариш начальнік, чиста правда. Я його провчити хотів, аби не лазили тут всякі.
Руку відрубати?
Ну, а що ж? Порядок мусить бути.
Ну ти і дебіл, Лісоруб, дорікнув йому старший, а колись же актором був у театрі.
Міліціонери підхопили під пахви в дупель пяного Сергія і виволокли на вулицю. Шалена зелень навалилася на нього з усіх боків, його закрутило і вирвало. Міліціонери трапилися хороші. Купили йому мінералки, надавали ляпасів, аби прочунявся. Відвезли до себе.
Десь за годину молодший банківський консультант Сергій Платонов сидів на лаві перед відділком, ще пяний, але вже із забинтованою рукою та трошки прочищеною головою. Він розповідав цю історію, точніше, ту її частину, яку добре памятав і розумів. Старлей слухав його і скрушно зітхав.
Скотина. І в суботу від тієї дури нема спокою. Ти, Сєрий, не уявляєш, як вона нас усіх затрахала. Не перше покоління наших!
Навіть уявити не можу, співчував Сергій.
Він зібрався з силами, важко підвівся і намірився був іти геть, до зупинки, а потімдодому. Але тверда міліцейська рука зупинила його:
Стій, братіш хоч полтинник дай. Маєш?
За який такий хрін? здивувався Сергій.
Чуєш, ну бензин на тебе викатали, мінералку купували, бинтували тебе, ригаки твої змивали.
Ну так, було
Ось бачиш. Я ж не більше прошу. Таке ото, для сатисфакції. Щоб усе було по-чесному.
Да, блядь. Як у давній Скандинавії,гірко посміхнувся Сергій вдруге за сьогодні почутому рідкісному слову, кинув на лаву поруч із міліціянтом мятий полтинник і непевним кроком попрямував до зупинки.
Квартира 13Заколот
Яким це чином?
Сам подивися, старший із чоловіків раптом відкрив шухляду й ефектним театральним рухом кинув на письмовий стіл пачку паперів.
Що це? Рашид потягнувся до них, зібрав докупи, постукав об стіл, вирівнюючи пачку. Він любив, аби в усьому був порядок.
Махмед запалив сигарету і, швидко зганявши до кухні по приготований кількома хвилинами раніше чай, повернувся на своє місце. Він пускав дим у стелю з таким щасливим та загадковим виглядом, що Рашид тільки й підіймав на нього очі, хмикав, хитав головою та знову витріщався в документи. Нарешті він не витримав і повернув папери товаришеві.
Хорош знущатися з мене. Я зрозумів тільки, що це юридичний документ, і нічого більше. Ти ж знаєш, я слабенько розумію цю їхню українську. Що це?
Це, брате, наш квиток у щасливе майбутнє.
Не мороч мені голову!
Дивись уважно.
Махмед знову поліз до шухляди і за якусь мить видобув звідти книжечку з планом міста. Покопирсався в сторінках, знайшов потрібний район і, розгладивши брошурку, поклав її на столі. Дві волохаті чорні голови схилилися над планом.
Минулого тижня, Рашиде, відбулася в мене зустріч із Жоріком. Памятаєш його?
Це той, що базарами рулить? Звісно, памятаю.
Так, той самий, що кілька років тому викупив усі ринки в Макіївці. Монополіст, блядь.
Ну, і що?
А те, що восени він пройшов до обласної ради від правлячої партії, а навесні він щось там не поділив із нашими і його хотіли порізати, як свиню. А я його відмазав.
Памятаю.
Коротше, минулого тижня я з ним зустрівся і сказав, що хочу на території його ринку побудувати великий магазин. Хочу в нього під це землю купити.
Це на Пушці?
Так-так, погодився Махмед. Ну, тут найближче до нас. Вигідне місце.
А він що? Невже продав?
Та він, Рашиде, впирався спочатку, типу якась там є проблема чисто юридична, що я, Махмед Султанов, не можу купити шматок української землі. Але я йому нагадав, скільки наших є в місті і що в дуже впливової їх частини на Жоріка зуб. І що, власне кажучи, він живе тільки тому, що я, Махмед Султанов, попросив його не чіпати. Ну, а він зараз наче як при владі і все таке.
Ну так.
Ну і порадив щось придумати, і якомога швидше.
Рашид покосився на пачку документів перед ними і посміхнувся:
Але він нас боїться! Так швидко зробив?
Нас усі бояться, зловісно зиркнув очима на папери Махмед. Усі без винятку. Але не про це мова.
Угу.
Цей гівнюк так налякався нашої розмови, що вже вчора вранці проштовхнув у місцевій раді їхній якийсь закон, який ту юридичну проблемку усуває. Тепер можна купити. І я купив.
Ого, вже? Вітаю!
Чекай-чекай, жестом зупинив його Махмед. Ти ще навіть не уявляєш, що за цим ховається!
Та, махнув рукою Рашид, ну що там може ховатись? Ще один бізнес. Побудуєш магазин, краще навіть кількаповерховий, так прибутковіше. Будеш мати ще більше грошей. Якщо потрібна моя допомогати знаєш, я тобі завжди допоможу. І людьми, якщо треба буде сторожити чи відбиватись, і будматеріалами. Це все не проблема, можеш покластися на мене, брате.
Ти, Рашиде, зелений ще. Настільки зелений, що тобі треба все пояснювати.
Рашид відкинувся на спинку стільця і ображено замовк. У квартирі було тихо, лише крізь прочинене кухонне вікно долинали з вулиці вже цілком літні звуки.
Ти, брате, не ображайся, нам це ні до чого. Краще послухай, Махмед склав руки, немов до молитви, і дивився товаришеві просто в перенісся, цей гівнюк Жорік так боїться за власне життя, що готовий продавати шматками свою рідну землю. Нам дуже пощастило, що зараз тут керують такі продажні шкури. Ми ось що зробимо, слухай.
Махмед знову розгладив долонями план району і поманив пальцем Рашида. Той миттю забув образу і знову напружено схилився над столом.
Ось тут, палець старшого вперся у місце на мапі неподалік від їхнього будинку, починаємо будівництво ми.
Пушка, уточнив Рашид.
Саме так. Дивись далі,Махмед прошурхотів сторінками і зупинився на іншому районі міста. Ось тут, тицьнув він, вимагатиме землю наш друг Абдул. Ось тут, він знову погортав сторінки, брати Ахмед і Рашид Ахмудови. Вони недавно сюди перебрались, їх Жорік не дуже знає, тому боїться найменше. Ось якраз тут можуть твої хлопці згодитисязалякати цього барана. Розумієш?
Так, розумію. На всіх ринках Жоріка стоятимуть наші магазини. Чудово, Махмеде, чудово! Усі наші озолотяться!
Чекай. Далі дивись. Це лише по Макіївці. А рішення прийнято по області, отже, ми по закону можемо купувати землю по всьому Донбасу! Де вийдебудемо шантажем і погрозами задешево брати, де не вийдетупо купувати дорого. Головне, аби в кінці літа вже було розпочато будівництво наших магазинів по якомога більшій кількості ринків.
Ого ти в олігархи зібрався?
Ні. Це буде частина чогось більшого, серйознішого.
Поясни! Рашид аж напружено потер собі чоло.
Замість відповіді Махмед пройшов до іншої кімнати і всівся перед компютером. Рашид попрямував за ним.
Вікіпедія стверджує,розповідав він молодшому товаришу, поки пальці барабанили по клавіатурі,що, згідно з останнім переписом населення, у 2001 році наших в Україні налічувалося 45,2 тисяч осіб, основна частина проживала у містах. Найбільше мешкало в Донецькій області8 тисяч, Харківській5,6, Дніпропетровській5,6 тисяч осіб. У цілому чисельність зростала дуже швидкими темпамивід 1960-го до 1990-го вона збільшилась у 5 із половиною разів. Шариш?
Ну, припустимо.
Після 2001 року перепис населення не проводився. Я не знаю, що там у цих українцівгрошей нема або часу. Але, швидше за все, тим, хто зараз при владі, просто по барабану, що відбувається з їхньою країною. Саме тому вони і не хочуть займатися цим усім. Але, Рашиде, Махмед показав відповідну сторінку Вікіпедії, яка нарешті завантажилася, я вже жив тут, коли проводили цей перепис. Нас тут було щонайменше вдвічі більше, ніж стверджує статистика. Не знаю, як в інших областях, про які вони там кажуть, але на Донбасіточно. Вже тоді тут половина наших братів жила нелегалами.