Я з тобою, Вікторе, підтримую нове починання друга.
О, малий, ти нарешті ожив! Індіанець Красивий Чорний Заєць виходить на стежку кохання! пафосно проголошує Віктор.
Сергій прокашлюється й несміливо подає голос:
І про мене не забудьте
О-о-о, «в сімї новій, вольній» більшає членів, знову дивується Вітя. Наша кімната явно буде чемпіоном із розбитих дівочих сердець! То що, Валерію, ти з нами?
З вами, з вами сміється зовсім неконфліктний профорг.
У мене ніколи не було багато одягу. І в батьків моїх теж. Кожна обнова, придбана для кого-небудь із членів сімї, діставала поважний статус «Буде на вихід». Сукня, костюм, штани з цієї категорії одягали на 1 травня, 7 листопада й Новий рік. Вони пахли нафталіном і швидко втрачали звязок із параметрами фігури. Дві красиві квітчасті хустини мама завжди прасувала зі словами: «Колись вдягну. Буде на потім»і ховала в найглибший куток шафи. Усе життя нагадувало якийсь відкладений на потім сир. Мені й на думку не спадало просити в батьків якийсь новий одяг. Та й не зрозуміли б мене: є штани, є сорочка. Усе в них на місці: рукави, ґудзикичого хотіти? Аби лишень чисте було
Не рахував, скільки ми розвантажили вагонів. Найбільше було шкода Сергія. Та його героїчні потуги були гідні поваги. Віктор сказав, що маємо піти на зустріч з однією блатною дівчиною, яка обміняє наші карбованці на чеки. А опісля омріяна «Берізка» зробить із нас красенів Голлівуду. Дорогою заходимо до велетенського універмагу. Довжелезні ряди з костюмами, сорочками. Усі однакового кольору, крою, з тієї ж тканини, відрізняються тільки розмірами. Тисячі мовчазних і зосереджених жінок із року в рік байдуже, наче роботи, шиють їх на однакових машинках, а ввечері поспішають до своїх однаково одягнених дітей і чоловіків, що на однакових диванах шукають правду свого сумного життя в газеті «Правда» і чорно-білому телевізорі. Телевізор далекий від кольорів життя. Там усе просте й зрозуміле, адже у світі є лише чорне й біле: правда і неправда, друзі і вороги, правильне і неправильне. Магазин відлунює думки телевізора. Основне в одязіфункція, і це правильно. Скромність прикрашає людинуцього достатньо. Не треба нічим вирізнятися, це не по-радянськи. Усі, хто вирізняється, стиляги-американофіли, а від такої позиції й до зради батьківщини недалеко
До радянського одягу пасують лише сумні й змучені обличчя. Тих, хто перебуває в депресивному стані й носить такий одяг, легше зомбувати потрібними думками. Збоку спокушає покупців стометрова шеренга чорних кострубатих туфель однакового фасону, за ними аж до стелі височіє кучугура гумових чобіт. Це найбільш популярний товар серед покупців-селян. Засіб виживання серед забутого богом і керівництвом країни бездоріжжя. Згадую, як Віктор змінював мій емоційний стан через фізичнийбиттям. Ці сорочки, мешти, костюмине просто одяг і взуття. Вони мають змінити внутрішній світ радянських людей: від однаковості зовнішньої до внутрішньої.
Ми ж не хочемо, куртка на ваті, бути як курчата з інкубатора. Що скажете, хлопці? підсумовує огляд Віктор. Поспішаємо на місце зустрічі.
На нас чекає гарно одягнена білявка.
Привіт, хлопці! Нам усміхається моя однокласниця Таня Вергун.
Неподалік за ходом зустрічі спостерігають двоє арабів. У тісному колі ми віддаємо Тані наші «вагонні» гроші в обмін на інші, небачені досі з написом «Чеки», що дозволять нам скупитися у валютному магазині. Магазини з романтичною назвою «Берізка»це солодка мрія всіх модників і модниць Радянського Союзу. У них є якісні першокласні сукні, сорочки, костюми, мешти й навіть справжні фірмові джинси. Їх повідкривали для того, щоб за здирницьким курсом цивілізовано вилучати валюту в іноземних студентів, моряків далекого плавання, дипломатів і туристів. Радянський Союззакрита для всіх інших країна, як для вїзду, так і для виїзду. І для всіх валют світу також. Однак ми дуже хочемо гарно виглядати. Шлях до цього одиннезаконна купівля валюти в тих, хто її має й хоче продати вигідніше, ніж у банку. Таня дуже ризикує: вона валютниця, і це тяжкий злочин. Ми всі його співучасники. Таня теж хоче гарно виглядати. Вона дарує нам усмішку й неквапно відходить. Я не стримуюся:
Таню, зачекай Підбігаю й наважуюся таки спитати:Чи ти, бува, не знаєш, що там із Катею?
Таня знизує плечима.
Та заміж вийшла. Щоправда, якось дуже несподівано й швидко На весіллі, казали, чогось плакала Стрес дістала чи що тамне знаю деталей Бувай, Андрію. Рада була тебе бачити
Почуте розятрює свіжу рану. До самісінького магазину я мовчу. У вузенькій вуличці навпроти памятника Міцкевичу сховався найбажаніший і найнедоступніший магазин Львова. Заходимо, мов до музею. На поличках поштучно розкладений одяг вабить своїми небаченими кольорами та якістю. Дівчата-продавчині привітні й вродливі. Продавець усміхається! Королева прилавка йде до нас! Ці таємничі чеки дійсно стали перепусткою в небачений досі світ. Нам і нашим грошам тут були раді. Зніяковіло передивляємося цінники. Стає зрозуміло, що вагонів ми розвантажили замало. Не хочеться, щоб до нас перестали всміхатися ці елегантні дівчата. Робимо вигляд, що нам не підійшли ні штани, ні костюми. Наша напускна чванливістьзахист від зовнішньої атаки на пониження самооцінки. Кожен із нас власник мізерної суми грошей. Усвідомлення цього й так уражає чоловіче его. Сюди вартувало насправді прийти хоча б для того, щоб знати, скільки потрібно заробляти в майбутньому. Усі купляємо по сорочці та галстуку й із сумним туманом фетишизму в очах виходимо з магазину. Нас випускає чоловік із холодним і зверхнім поглядом. Уперше я побачив охоронця в магазині.
Отак, хлопці: і гроші ніби маєш, і магазини, і країну велику, а купити того, що треба, права не маєш. Гарні речі від простих людей охороняють. Гроші, виявляється, не ті А чи люди не такі А може, уся країна не така? роздумує Віктор.
Тихіше ти, філософе. Коло тебе і нас упізнають, і житло безкоштовне дадуть І форму в смужку, з номером. Тоді й універмаг за щастя матимеш вистуджує товариша Валерій, оглядаючись навсібіч. Ну вулиці й справді без діла стоять якісь непримітні чоловіки з газетами.
Сьогодні в нас складний залік із патологічної анатомії. Потрібно знати не лише варіативні значення того, що прийнято за норму в людському організмі, а й пояснення можливих причин патологічних змін. Тисячі хвороб чатують на людину. Симптоми деяких дуже подібні, а лікування різне. Спостережливість та увага лікаря тут надважливі. Дорогою ще раз прокручую в голові латинські назви й цифрові показники. Заходжу до невеликого кабінету Тетяни Василівни. Професор піднімає голову з акуратною гладенькою зачіскою й уважно вивчає мене.
Доброго дня, Тетяно Василівно! Можна?.. По очах бачу, що чимось уже розчарував.
Давайте залікову, Зайчук. Сідайте, указує на крісло навпроти. Довго мовчить, гортає заліковку й вивчає мої досягнення. Про щось розмірковує й нарешті запитує з цікавістю у великих карих очах:То за той навчальний рік, що ви провели у Львові, де вже встигли побувати?
Правду кажучи, е-е-е розводжу руками зі щасливою й дурнуватою усмішкою, на Личаківському цвинтарі хіба що
Зрозуміло зводить брову професор. Чи ви знаєте, Андрію, що гарний лікарце не лише ходяча медична енциклопедія? Хто його зна, де мають стояти його загальна ерудиція й особисті культурні надбанняпопереду медичних знань чи позаду. Ваш контакт із пацієнтом Розумієте, про що я? допитливо дивиться на мене Тетяна Василівна.
Киваю на знак згоди Професор продовжує:
Блиск в очах пацієнта дуже важливий. Коли він є, то є й шанси на одужання. Ви розмовляєте з хворим про його захоплення, уподобання, а цікавість в очах дає вам сигнал: людині краще Чи гірше Ви поспілкувалися день, другий, третій. Аналізи можуть бути однакові, та ви з розмови краще розумітимете перебіг хвороби та способи її лікування. То про що ви, Андрію, розмовлятимете з хворими? несподівано закінчує Тетяна Василівна.
Ніяково чухаю потилицю й не знаю, як вийти із ситуації. Нарешті в голові проблискує ідея:
Про кіно. Кіно люблять усі Про якусь цікаву статтю.
Професор зажурено хитає головою.
Не смішіть мене, Андрію. Цікава стаття? У котрій із наших газет?.. Одне словом, не маєте ви про що поговорити. Це на ліжку вони хворі, а насправдіінженери, колгоспники, учителі, митці. Наскільки ви цікаві собі самому, настільки будете цікаві і їм. А ви собі як, цікаві?
Ну й запитаннячка на заліку з патологічної анатомії Тетяна Василівна подивилася на роботу думки, яка відображалася на моєму обличчі, і простягнула заліковку.
Сходіть на виставу в театр імені Марії Заньковецької. Зараз там такий гарний спектакль іде«Доки сонце зійде, роса очі виїсть». Сходіть, Андрію, не пожалкуєте. Прийдетепоговоримо
Доброго дня, Тетяно Василівно! лунає ззаду приємний голос.
О, доброго дня, мій улюблений аспіранте! Як твої мистецькі справи, Володю? аж світиться радістю пані професор.
Я прямую із заліковкою до дверей. Чорнявий хлопчина з очима кольору весняного неба спішить до Тетяни Василівни з букетиком тюльпанів. Краєм ока впізнаю фірмовий одяг із «Берізки». Ну що ж, іду і я поєднувати мистецтво з патанатомією
Вистава дійсно була цікава. Хоч і написана багато років тому, а наче вийнята з нашого життя. На сцені русофіл Гордій, що бив клинці до багатеньких дівчат, раз за разом видавав кумедні перли, які я мотав на вус: «Чєловєк із капіталом всєгда імєєт настоящую хвізіономію у хорошій кумпанії». У мене була «настояща хвізіономія»: завдяки кремовій сорочці з «Берізки» я добре вписався в «хорошу кумпанію» глядачів. Сьогодні, як і колись, усі «хоч трохи-таки шурупалі по-руськи», а містянин Гордій уперто пропихав російську мову й культуру в село. Оті інтриги навколо кохання Оксани пробудили якесь сумяття в душі. Та я відганяв думки про Катю: вона вже заміжня Пихатий Гордій на сцені відверто зневажав селян, їхні звичаї. Виявляється, ще в таку давнину городяни ставили себе вище від селян. Цього мені ніколи не зрозуміти: місто без села як будинок на піску. Звідки та пиха? Місто завжди вважало й понині вважає себе головнішим. Навіть тоді, коли співає народні пісні, народжені в селі, одягає вишиванку, за якою їде в село, чи їсть сало, яке виросло зовсім не на балконі. Усе, що є в місті, починалося в селі. З його життєдайного джерела лине безперервний потік людей до міста. Через покоління містяни вже цураються села. Починають із мови, а далі з ентузіазмом шльондри продають усе, що продається. Як «його високомордіє» Гордій, що кожній багатій нареченій пропонував золотий перстень і звично освідчувався
Пєса будила цікаві думки. Головні ролі виконували молодесенькі вродливі артистки, а в масовці були задіяні старші жінки. Я ловив заздрісні й недобрі погляди масовки на юні обличчя. Колись і вони, вродливі й життєрадісні, діставали лише головні ролі. Втрата привабливості перевела їх у масовку. Напевно, для них це трагедія. Кожна з тих жінок віддала б багато за повернення юнацької вроди. Тепер я починав розуміти, звідки береться так багато знервованих старших жінок у громадському транспорті, від спілкування з якими ніби бє електричним струмом. Зате чоловіки-актори були, як налиті груші, апетитні й достиглі. Годинники по-різному цокали для жінок і чоловіків. Театр показував життя. Зрілість відбирає в жінок головну роль у почуттях чоловіків. А чоловікам у світі жінок, навпаки, пропонує її. У тому є й певний медичний підтекст, який я ще не до кінця осмислив, та для складання заліку, думаю, достатньо. Може, мені потрібно взяти приклад із Гордія й «поднести конфєтов»?.. Та ні, це принизливо для викладача. Це сигнал, що я від неї чогось хочу чи купую оцінку. Це був би удар по людській гідностіі її, і моїй. Не навчуся я цього ніколи. А вартувало б у нашій країні
Доброго дня, Тетяно Василівно! Можна? звично завмираю біля дверей у позі бабака-вартового.
Викладач переводить усміхнений погляд із мого обличчя на ноги й сухо киває головою. За нею сидить уже знайомий аспірант Володя і якось цікаво всміхається. Хоч надворі дощ, та з мене не крапає Нічого не розумію. Парасоля в коридорі за дверима, гм
Сідайте. Ну то як вам вистава, Зайчук? Тетяна Василівна тримає заліковку в руках.
Дуже сподобалася. Гра акторів і костюми чудові, пісні цікаві, я ще таких не чув
Професор задоволено киває головою.
Так, пісні там є гарні, а є просто цікаві. Оті російські й суржиком, що співає Гордій, вони ж таки не прижилися, зараз їх нема А ви чули «Червону руту»?
Так, звісно. Це улюблена пісня нашого гуртожитку, захоплено відповідаю.
Тетяна Василівна обертається до аспіранта Володі.
Бачиш, і твоя пісня вже стала народною Познайомтеся, Андрію, це гордість нашого медінституту й моя особистаВолодимир Івасюк.
У мене завмирає серце. Так ось який ти, легендарний Івасюк! Та знаменитий композитор і просто вродливий юнак навіть ніяковіє. Я зриваюся на ноги й завмираю в шанобливому напівпоклоні.
Мені дуже, дуже приємно! Я Андрій. Коли чую ваші пісні, ніби бачу своє карпатське село. Спасибі вам велике І вам, Тетяно Василівно, за знайомство
Викладач хитає головою й задумано крутить мою заліковку.
Добре, що ви із села. А ще й карпатського, переводить усміхнений погляд із Володі на мене. Скажіть, Зайчук, а як вплинули історичні зміни в харчуванні людини на її анатомічну будову?
Ми можемо говорити про явище акселерації й збільшення кількості хвороб, повязаних із порушенням обміну речовин. Вони змінюють розподіл речовин у тканинах та органах, спричиняючи накопичення жирових відкладень і зменшення частки мязів. А це призводить до ослаблення опорно-рухової системи організму упевнено відповідаю на загалом просте запитання.
Тетяна Василівна уважно слухає.
Добре, Андрію, добре Дійсно, доступність їжі не тільки збільшила кількість людей на планеті, а й завдала їм чимало шкоди. Навіть у Біблії переїдання віднесено до гріхів А що ви думаєте про картину Себастьяно Річчі «Перенесення ковчега царем Давидом до Єрусалиму»? Викладач знову робить несподіваний поворот у складанні заліку.
Я заскочений запитанням зненацька. Івасюк відверто тішиться ситуацією. Тетяна Василівна знову простягає мені заліковку без свого підпису.
Сходіть, Зайчук, до Львівської картинної галереї. Десять хвилин ходу звідси. Одна з найкращих у Радянському Союзі. Дослідіть зміну анатомічних особливостей у людині за якихось триста років. Та й із майбутніми пацієнтами-митцями матимете про що спілкуватися Чи просто з дівчатами на побаченні. На все добре, стримано й приязно прощається зі мною.
Ну та добре, сходжу ще й туди. Почуваюся Вінні-Пухом, що застряг у ході Кроликової нори. Ні вийти, ні зайти. Залік із патанатомії надійно тримає мене. На вулиці дощ. Згадую про парасольку, яку забув під кабінетом професора, повертаюся. Зустрічаюсь у коридорі з аспірантом Івасюком. Він плескає мене по плечу.
Ти не переживай, Андрію: усе складеш як годиться. Ти просто сподобався Тетяні Василівні. Вона нецікавих людей нікуди не посилає. Бачить у тобі потенціал для розвитку. Ще будеш вдячний за ті екскурсії А що, надворі досі дощ? Я без парасолі
Матиму за велику честь для себе й своєї парасолі супроводити вас, галантно пропоную Івасюку.
На «ти», Андрію, на «ти», усміхається Володя, і ми виходимо під дощ, який мені сьогодні дуже подобається.
Мені потрібен саксофоніст на один виступ, а то мій захворів. Ти часом не знаєш котрогось? запитує Володя.
Знаю, навіть живу з ним в одній кімнаті, Віктором звати. Як заведе мелодіюусі дівчата його.
О, значить, гарний музикант. Мені такий підходить, сміється Володя. Ходімо швиденько, познайомиш мене з ним
Баба Зіна не хоче пропускати мого нового знайомого, і лише серенада Володі розчулює вахтерку.
Привіт, хлопці. Це Володимир Івасюк, представляю сусідам у кімнаті нового друга.
Усі ошелешено мовчать, застигнувши з розгорнутими конспектами на колінах.
Ну, хто тут із вас Віктор-музикант? питає всміхнений хлопчина.
Віктор першим віднаходить дар мови:
Та тебе треба на руках носити, як єгипетського фараона. За ті пісні про кохання. А то все навколо мура ідейна Віктор, простягає руку, саксофон.
Дуже приємно, Вікторе-саксофон. Якби ти знав, як мене пісочать за ту любов у деяких кабінетах і навертають до мури ідейноїІвасюк щиро сміється й закочує очі.Зіграй мені щось.