Заспокойся
Та й була б кімната вільна, зробили б Ігорку дитячу.
Вона скоро вже поїде, і буде все, як ти хочеш.
Христя стояла під дверима й слухала, і поки мама з вітчимом говорили, заплакав синочок-братик. Христя кинулась було на той крик, та пригадала мамині слова й сахнулась:
Ні, не мій, то й не мій прошепотіла тихо; скрадаючись, на самих пальчиках, швиденько пішла до туалету, а звідтиповернулася у свою кімнату, лягла, вкрилася ковдрою, та не змогла відразу ж заснути.
«А й справді,думала Христя, це ж мій син, моя дитина, чому б мені хоч раз на нього не глянути? Чому я відводжу погляд?»
І Христя встала, навшпиньки прокралася до материної кімнати, хлопчик вже втишився і спав. Мама з дядьком Славком і далі пили чай на кухні, вони голосно брязкали посудом і розмовляли. Тому Христя низько зігнулася над дитячим ліжечком, обережно просунула долоні під тільце дитини, вийняла малого і притулила його до себе. Підійшла із сином на руках до вікна, підставила до світла. Місяць гарно освітив маленьке личко. Христя дивилась на дитину, але нічого не відчувала, вона мов ляльку тримала на руках. Та ні! Лялькою б вона принаймні тішилась, а це
І раптом Христі згадалося дитинство, так гостро, аж не стало дихати, як вони гарно жили з мамою, як мама її любила, як тішилася її успіхами, обіймала. А тепер? Тепер вона хоче випхати її з дому, і все через що? Через кого? Через оцю дитину? Але ж і вона мамина дитина!!!
А! То це ти мене на нього проміняла?! як скрикне раптом Христя, а тоді як брязне малим об ліжко, та й схопилася руками за голову, та заплакала-заридала!
До кімнати убігли дядько Славко і мама, увімкнули світло, а тут таке.
Що це ти тут витворяєш?! Що ти собі надумала, зізнавайся!!! замість заспокоїти доньку, кинулася до неї з кулаками мама. Ти чого лізла до дитини? Що ти з ним робила? Покажи груди!!!
Дядько Славко ледве-ледве відтягнув маму від Христі, а то б побила. Цілу ніч Христя сиділа малопритомна у своїй кімнаті, руки у волосся, і думала, думала. А вранці зібрала речі, і дядько Славко повіз її здавати документи до музичного училища і там же зняв для Христі квартиру.
Поживеш поки що тут, ось тобі гроші на перший час, буде ще треба, то дзвони.
Дякую
Із того міста Христя додому більше не повернулась. Півроку вона сумлінно вчилася, а потімулаштувалася танцівницею у нічний клуб, почала отримувати чималі і легкі гроші та й покинула навчання.
Була красунею, у вісімнадцять таки вийшла заміж. Народила аж пятеро дітей. І ніколи нікому не розказувала про маму. Коли питали, то відповідала, що сирота. Аж коли була вагітна шостою дитиною, зізналась подрузі, що має сина.
Тільки я його давно не бачила, народила ще дитиною.
Чому ж тепер не поїдеш? Невже не сумуєш? Невже не цікаво подивитися, яким він виріс?
Ось маю за нього від мами намисто, сказала Христя і дивно посміхнулась.
Таємниця
Щастя не має історії, і митці будь-якої країни так добре про це знають, що кожну любовну пригоду закінчують словами: «Вони були щасливі!»
Та ще й назвали їїПараска!
І хоч не в імені щастя, та все ж
Таке імя було у батькової матері, ото й назвали донькуна честь неї. І поки Парася була маленька, то й не задумувалась, як її назвали. І всі довкола.
Аж поки Якось діти гралися на купі піску, й одна дівчинка, аби із чогось посміятися, знаєте ж, як воно бува в дитинстві, вигукнула Парасі в обличчя:
Параска-праска! Параска-драска! Параска!..
Замовкни! Не дражнись!
Ото вже у тебе імя, як баба Параска і баба Палажка! докинув ще й старший хлопчик, що любив читати.
Бе-бе-бе, баба Параска! підхопили інші.
Баба Параска!
Всі сміялися.
А вона
Одно сміється, а інше від сліз трясетьсяце про неї.
Не кажіть так! стиснула кулачки.
А вдома розлилалася слізьми:
Чому мене так назвали?!!! кричала до мами з татом.
У тебе дуже гарне імя, пробували угамувати.
Та де там!
Якби ж то воно тільки тим та й окошилося, а то
Вийшла Параска зновуна вулицю, до дітейа вони немов позмовлялися: баба Параска та баба Параска! Хоч плач.
Параска й справді плаче.
То й не йди до них гуляти, ну їх, тих дітей, лихі,обняла мама. Ось я краще тобі олівці куплю, сиди собі й малюй, і більше втіхи.
Так і зробила. Поїхали у районбо жили в селівибрали аж два альбоми, коробку олівців, ще й фарби, пензлика: Параска дуже хотіла малювати, але батькам раніше усе було не до того. А теперсаме час!
А у дворі зацвіли мальви, маленькі попід тином чорнобривці аж вбирають очі, а щематіоли увечері, сальвія, майори, ранні флокси, кручені паничі поплелися аж на вишню, скрізь у травінагідки, настурції, гвоздики!.. День запалюється у вікніПараска біжить у двір, малює. На вулицю не йде.
А сільські дітиот цікаві ж! по одному, по одномута й зазирають через тин. А далівже й лізуть у двір:
Параско! А ти що тут робиш? Чом до нас на вулицю не виходиш?
Вона жмовчить, сопе сердито.
Параско? Ти не чуєш? А ми думаємо, десь тебе немає, а ти тут!
Он стаємо в цурки-палки грати, Мишкові нема пари, то виходь.
Параска ще мовчить: кривда точить. Але самотньому ж і в райському саду погано. Зітхнула, підвела від альбому очі:
А чому ви мене дражните?
Більше не будемо, не сердься!
Правда, не будете?
А що то у тебе в альбомі? Можна подивитись? та й обступили.
А там і справді, як у Катерини Білокурквіти живуть і дишуть. Хоч і намальовані на звичайному папері, олівцями, а подекуди, правда, й фарбами, проте ж так майстерно, що от бери і знімай собі на букети.
Як же гарно, Парасю! Невже це ти сама так малювала?
А то хто ж!
От Парасці й відлягло від серця: діти довго образ не памятають.
І так рік за роком.
От уже й дванадцять. І нікому більше вже не ріже вухо її імя, ніхто й не думає, що воно погане. Бо Параска виросла ніврокуще дитина, а висока та гнучка, немов тополька, оченята зелені-зелені, вії довгі й чорні, і на личкумов лялька з порцеляни! Вона ще в пятім класі, а як ідето хлопці аж кусають губи. І не однолітки, нібо ті ще діти, не розуміють, що й до чого, а старші од неї, навіть парубки після школи. От яка Параска стала дівка!
А що така із себе видна, то й імя її тепер у всіх на вустах, уже воно аж наче й модне сталобо людина собою красить імя, а не навпаки. Ось так і тут.
Йде Параска, бува, дорогою, а напроти дівчата старшінизенькі, чеверногі, засмалені обличчя, і порядхлопці! То кавалери, звісно, на Параску витріщаються, і дівчататеж, аж пихкотять із досади.
І куди воно ото вирядилась ота малолітка! докине одна другій, і так, щоб хлопці чули.
Ага! Йде, ще само зашмаркане, а вже губи малиновим наквацяла, і вії, бачили, туш наклала?
А бачили, яке плаття? У клуб, чи що, зібралась?
Бо то жзаздрять!
Тільки даремно таке говорять про Параскубо то її так життя скрасило. І платтячко на ній звичайнісіньке, буденнеситцеве, сивеньке в квіточки, таке, що вдома ходять. Але якось так воно дівчині до лиця, так ловко облягає, що здаєтьсяпразникове.
Гарна вийшла дівка ота Параска!
І молодичкою стала теж нівроку. Бо з такою красою довго в дівках не засидишся. Поїхала Параска вчитися в місто, та там і зосталась: вийшла заміж ще на першому курсі інституту, на другому вже й дитину мала. Але таки довчилась.
Усе в неї добре: і чоловік хороший, і своя квартира, робота. Хоч і мало отримує, але серед людей у повазіПараска вчителька, і чоловік її теж учитель.
Минають роки.
От Парасці ще два рокий сорок. Та вона уже не просто Параска, а Параска Омелянівна. Це так для людей чужих. Але для своїх вона усе одно Параска чи Парасяяк хто назве.
Чоловік її дуже любить і шанує. Дітки уже давно повиросталисинок ще, правда, вчиться в школі, а старша дівчинавже й заміж вийшла, переїхала жити до нової рідніаж у Польщу! Та Параска за донькою не побивається, бо є ще й син
Хоча
Синце чужа людина, час від часу нагадує Парасці мати, коли та приїде до неї на гостину. Сумуєш за дочкою? От не було б тебе поряд, то я б пропала. Бо кому розповіла б про те, що у мене на душі, зі здоровям? Ніхто так матір не пожаліє й не розрадить, як рідна дочка.
То Параска й собіповернеться від матері, сяде і заплаче часом за дочкою, ось так їй дуже розвередиться серце.
Та то недовго, бодвері тільки хрясь! і на порозі Мірка, найкраща Парасчина подруга і сусідка.
Мірабелла на дванадцять років за Параску молодша, але то не завада для їхньої дружби, навпаки! Бо у Параскивже великі діти, а у Мірки одно по одномумаленькі, от вона й біжитьдо подруги. А та їй що порадить, що покажеяк робити, або стане сама та усе й гарно зробить. І про погоду, про міські новини, про те, як доглядати квіти і правильно прасувати шовкову білизнупро все на світі! сидять Параска із Мірою і говорять. Аж часом чоловік прийде чи за одною, чи за другоюце де собі вмостились на розмову, у чиїй квартирі. Одне слово, подруги щирі!
І так уже чи не десять років між ними тривала дружба, відколи молоді сусіди поселилися поверхом вищеот так, над головою!
У Мірки з Вікторомвласний бізнес: своя невеличка кавярня на першому поверсіподарунок від батьків на весілля. Хоч там не знати які статки, але жили молоді краще, ніж учителі. Тільки ж у справжній дружбі то ніколи не є завадою, бо сказано: не шукай рівного по зросту, шукай рівного до серця. Так і між ними було.
Що кожного днято звичайно, а ще й на усі свята, на дні народження, разом і на море їздили.
Та якось
Ніколи, ні разу Параска не відчувала за собою свого віку, не приглядалася пильно в люстро. Ну так, волосся трішки посивіло, з роками тіло стало неповороткішим, погрубшали ноги і живіт, груди впали, поблякли брови
І що поробиш? Такий у жіночої краси нетривкий час, немов у трояндито вона цвіте й гарно пахкотить, милує око, а то вмитьзівяла, обсипались пелюстки.
Ось так і з Параскою раптом сталось. Ще й почала вона хворітито голова ні з того ні з сього заболить, то в жар її кидає, тиск від перевтоми почав стрибати, попід очима узялися сині кола, заболіли ноги.
Де старість, там і слабість, сказала мати.
Хіба ж у сорок старість настає? дивується Параска.
Та звісно, що не в сорок, алети жінка. Воно у кожної по-різному виходить, а в тебе сталося так, почнеш тепер що рік, то усе більше марніти. Бережи, доню, своє здоровя.
Параска ж, а хто б учинив не так? звісно ж, приїхала від мами та й кинулася із жалощами до подружки.
Мірочко, зі мною така біда! Мені от навіть мама каже
Яка біда?
Я старію
Та що ти таке верзеш дурне, Параско? Не говори більше мені про старість, не хочу й чути! Ти молода і гарна!
Справді?
І не думай! а сама пильніше придивилася, ледь-ледь скривила губи.
От Параска трохи й втішилася. Пішла в лікарню, порадилася з терапевтом, той виписав від тиску ліки, вітаміни якісь, краплі для гарного сну.
Стало легше.
Але Ще було страшно Парасці за чоловіка, а що як він її таку розлюбить? Що як відвернеться від неї або знайде собі молодшу, кращу?
Хоча це Параска аж он куди загнула! Бо її Андрій дивився і бачив усе життя тільки її, любив повсякчас тихою і вірною любовю.
То й заспокоїлась. Хіба почала частіше зазирати на себе в люстро, більш прискіпливо вибирати одяг, перестала носити взуття на високих підборах. Обстригла довге волосся
Буде менше видно сивину, пояснила причину чоловікові, коли він обурився:
Я так любив твої кучері! Для чого ж ти їх відрізала?
Минуло ще кілька років. Параска вже молодиця, як копиця. Товстенькі литки уже ховає в штанях, невеличкі кучерики на голові фарбує в чорне.
А от Мірадовгонога, струнка білявка, що саме увійшла в свою найкращу пору.
Парасці б схаменутись, роззирнутися як слід. Та все у них, як і завждиспільні вечері й танці, позичання солі-перцю й обговорення ціни на білизну.
От я собі купила сьогодні нічну сорочку, хочеш, покажу? хвалиться подружці Міра і вискакує зі спальні у чорному шовку на бретельках, золоте мереживо на диво пишних грудях. Ну як?
Ти б Андрія хоч посоромилась! спиняє дружину Віктор.
От іще! Мірка пускає бісики очима, манірно водить станом туди-сюди, сорочка гарно облягає її тоненьку талію. Хіба це хтось тут чужий, щоб я соромилась!
Як тобі ловко, з такими тоненькими ніжками, зітхає Параска. А у мене варикоз, пече та й прикусила губи. Вперше
Бо вловила Параска якийсь дивний погляд свого чоловіка, миттєво кинутий на подружку
Якось Параска поверталася зі школи, ударив грім, дощ полляв, мов із відра. Прибігла під свої двері уже мокра, аж вони зачинені. Засунула руку до сумкиключів нема! Параска набрала номер чоловіка:
Ти де?
У нас сьогодні змагання з волейболу, хіба забула?! перекрикує ґвалт у спортзалі Андрій. Я буду пізно! І Сашко зі мною! Щось трапилось?
Я ключі забула!
Ну, тоді Приходь до нас!
Ні, я краще почекаю у Мірки, Параска не захотіла повертатися у дощ до школи.
У Мірчиній квартирі пахло львівською кавою, чувся веселий жіночий сміх.
Привіт, ти не сама? Параска ніяково провела долонею по мокрому волоссю. А я от під дощ потрапила.
Проходь! Знайомся, цеКеті, моя подруга, колишня співмешканка по гуртожитку. Ми десять років не бачились! Кеті щойно повернулася з Америки, на пе-ем-же! Тепер вона буде жити у нашому місті, уявляєш?!
Ти нас іще не познайомила зі своєю мамою, яскраво-руда американка манірно, наче кішка, підвелася зі стільця. А уже торохтиш і торохтиш, немов сорока, пізнаю колишню Белочку, еге ж? Як вас звуть? подала руку.
Та із якою мамою? раптом зніяковіла Мірка. Це моя сусідка, моя найкраща подруга Па Памела, підморгнула раптом Парасці, але так, аби було непомітно для Кеті.
Посоромилась?
Памела? Гарне імя, але вам чи тотобі, якось не личить.
Параску раптом кинуло у жар.
Та то Мірка пожартувала, ніяка я не Памела, яПараска, видихнула.
Аж так? Креативненько! Крейзі, як у нас в Америці сказали б.
Як є
А я от теж звалася колись Катерина. Але то дуже не комільфо, тож я тепер Кеті!
Розмова між ними від самого початку не склалася.
Більше говорила Кеті, повільно відпиваючи зі склянки віскі. Вона розповідала про життя у Штатах, про нові тенденції на ринку моди, про ботокс і ліпосакцію. Мірка теж пила. Параска відмовилась, сказала, що голова болить, і пила каву.
Ось погляньте на мене, час від часу зітхала Мірка. Зморшки під очима. Я мажу, мажу їх кремом, уже й посміхатися перестала Ех!..
Дійсно, трохи є,погоджувалась із нею Кеті і, не звертаючи уваги на Параску, що почала відверто нудитись, називала і називала бренди та невідомі гучні імена.
Яка мода? зітхала Мірка. Мені вже скоро тридцять
О, так, після тридцяти жінка з кожним роком все більше стає бабою! Якщо не почне за собою стежити! і війнула віями в бік Параски.
Але вона стерпіла. Мов на голках сиділа і поглядала на годинник.
Нарешті Андрій подзвонив, що вони із сином сіли на автобус та вже їдуть додому.
Що ж, я буду йти, підвелася Параска і з радісним полегшенням закрила за собою двері.
А за пять хвилин мусила-таки повертатися: забула парасольку!
Параска памятала, що залишила її, мокру, просто під порогом, тому тихесенько прочинила двері. І раптом
Блін, Белло, що у тебе за подруга? говорила Кеті.
А що?
Та вона ж уже стара кляча, ця Параска! Що між вами спільного? Про що ти з нею можеш говорити? Сидить тут, надулась, мов індик.
Ну чому ти так? відмовляла Мірка. Параска вчителька, просто вона тебе не знає
З таким дурним імям, та до всьогоще й вчителька?! Із ким ти дружиш?!
Вона моя гарна подруга, ми давно стала виправдовуватись Мірка.
Ти дружиш із бабою Параскою, от що! зненацька розреготалась Кеті.
І Мірра спочатку несміливо, а потім голосніше й голоснішеі собі за нею розсміялась.
Баба Параска! Ой, не можу-у-у-у!!! Я сиджу, а тут: мене звуть Параска! Оце бренд!
Я ще й не те тобі скажу, Кеті! либонь, хильнувши зайвого, Мірка плутала язиком. У цієї, як ти кажеш, баби Параски, є чоловік, учитель фізкультури, до речі! Віняк античний бог Аполлон! Такий красивий! Високий, стрункий, чорнявий! А мязи які Аж грають під сорочкою!