Свята Марійка - Зінаїда Валентинівна Луценко 3 стр.

 Та ти що?! Можна вмерти!

 І щоб ти знала мабуть, цей бог накинув на мене оком!

 Воно й не дивно!

 Тільки ж ти ні-ні, нікому, гаразд? Бо Параска як дізнається, почне ще ревнувати

 А ти часом не той? Із ним

 Та де! Моє руде опудало такого не допустить. Хоча деякі плани є.

 Як ти про свого Вітьку!

 Бо він рудий! А я рудих не люблю!

 То чому заміж за нього йшла?

 А за кого, Кеті? За кого було йти, га?

 Та не випендрюйся, Белло, ти ж у свого Вітьку по вуха закохана була!

 Була! Так, була! А тепер добре роздивилася і

 Перебирати стала? Тепер тобі Аполлона подавай?

Жінки почали голосно та пяно реготати.

Баба Параска

У власній квартирі вона довго не могла знайти для себе місця. Заходила до ванної, потімз невидющим поглядом брела на кухню. Аж поки Андрій не ухопив Параску в обійми:

 Ти чуєш?! Наша команда перемогла! Їдемо на всеукраїнські змагання, Парасю, моя люба!

І їй відлягло.

За два дні у Віктора мав бути день народження, зазвичай вони відзначали це свято разом. Закривши кавярню для відвідувачів на вечіртанцювали там до самого ранку. Так мало бути й цього разу.

Як Параска не намагалася, але заспокоїтися їй не вдавалосьіз Міркою вони не бачились, але слова подруги кожної хвилини дзвеніли у вухах.

І от у визначений час із букетом у рукахПараска й Андрій зайшли до зали. За накритим столом сиділи гостіМірчині та Вікторові батьки, сестри, кумипили за здоровя.

Як Параска не намагалась, але видушити із себе посмішку не змогла. Так, понуро, й сиділа біля Мірки. Нікого бачити не хотіла.

Як же вона любила раніше танцювати!

А тепер

Гості уже стрибали під гучну музику, а вона все товкла в голові: я стара, стара, стара! І порівнювала себе із Міркою: не рівня

 Ну що ти, Параско, ходімо?  тягнув її Андрій за руку.

 Ти йди, мені щось трохи недобре,  відмовилась Параска.

А коли чоловік танцював, рвала серце: він дійсно був надто красивий як для неї. І увесь час увивався біля Мірки, дивився на молоду подругу телячими очима! І вона перед ним трясла грудьми

Дійсно

А потім ще й прийшла Кеті, припізнилась.

Наступного дня Параска пішла в лікарнюдуже боліла голова, тиснуло серце. Вирішила взяти лікарняний і відпочити, не до учнів їй було, не до зошитів, не до уроків. Тут би із собою розібратись

Думала казати одне, а зайшла до кабінету, із ходу!  мов на сповіді, почала про своє нещастя, про важкість у тілі, про образу: у сорок два її назвали бабою!

 Я розумію, що у мене такий вік, але вона, як вона посміла!.. І чоловік мій увесь час увивався

 Який там вік? Яка іще старість?  зупинив Параску лікар.  Мені от шістдесят, а моїй дружинісімдесят років, і нехай їй тільки хтось натякнув би, що вона стара!

 ?!  уперше посміхнулася Параска.

 Та то у вас усе від перевтоми! Чим займаєтесь, заробляєте на життя?

 Працюю в школі вчителькою.

 Хіба ж то так аж дуже важко?

 Я на дві ставки працюю і щепідробляю репетиторством і

 І воно того вартує, щоб аж до такого себе довести? Коли востаннє відпочивали? Ну, їздили десь?

 Розумієте, і я, і чоловік Ми учителі, а тепер такі часи Скрутно

 От що я вам на те скажу, Параско Омелянівно, що усіх грошей ви все одно ніколи не заробите, та й не в грошах щастя.

 Я відчуваю, як старію

 Дорогенька моя, затямте: молодість від нас відвертається тоді, коли ми починаємо казати, що старіємо!

 Але моя подруга сказала

 Та припиніть зараз же говорити мені, шістдесятирічному, про старість у ваші сорок років! Не хочу чути! Та люди від раку помирають, від каліцтв, а ви тут бозна-що мені верзете! Візьміть себе в руки, відпочиньте, почніть малювати, вишивати хрестиком або пірнати з аквалангом Бо, зрештою, усі ваші проблеми просто в голові! Хто там наступний?  закінчив перемовини з Параскою.

І вона пригадала своє дитинство. По дорозі із лікарні зайшла до магазину, купила що там треба.

На цілий тиждень занурилась Параска в малювання. Спочатку це були чудернацькі створіння, потім пейзажі, квіти, люди, птахи Малюнки один за одним лягали на стіл, стелилися по дивану, опускалися, мов яскраві метелики, на телевізор, по підвіконнях. Найкращі Андрій навіть заправив у рамки і почепив на стіни.

 Яка ж ти у мене талановита!  цілував Парасці руки.

А вона, мов у маренні, малювала, малювала.

 Я хочу поїхати на відпочинок, у гори,  сказала за два тижні.

 Але ж мені тепер ніяк не можна Не відпустить директор  почав Андрій.

 Я сама хочу поїхати!

Зібрала речі, написала заяву на відпустку за власний кошт, подала Андрієві до рук і викликала таксі.

Що там робила Параска у тих Карпатах, у яких джерелах купалася, яку воду пила, яким повітрям дихалатільки коли за місяць повернуласяїї було не впізнати.

Розрівнялася в Параски спина, хоч і ріденькими пасемцями, проте уже покрило шию мяке волоссяні, не штучно-чорне, а русяве, хоч і зрідка із сивиною. Брови й вії зачорнилисято фарба, але як накладена майстерно! І румянець заграв на щічках, де й поділися ті глибокі синці під очима.

 А очі які зелені!!! Десь ти там, у тих горах, усі трави в себе всотала!  ляснула в долоні Мірка.

А Параска Записалася на йогу, купила собі мольберт, полотно, фарбиі далі малювала. Закинула роботу, кухню, дружбу з Міркою.

За півроку вона мала першу виставку, і відразу ж найкращу Парасчину роботуквіти, квіти, квіти  купили іноземці.

 Аж у Японію поїхала твоя картина, оце удача!  радів Андрій.

На святкування з нагоди котроїсь там виставки Параска одягла коротку сукню до колін, усю в квітках, із шифону, відкинула довге волосся на плечі, на тонкі кисті одягла браслети в бохо-стилі, підмалювала губи.

І як вона ходила, як тримала голову, дивилась! Якісь такі погляди сіяла Параска довкола себе, що чоловіки, мов колись ще, у дитинстві, як була вона ще дівчинкою-підлітком, не могли спокійно дихати біля неї.

А надто Параска опікувалась Мірчиним рудим Віктором. І аби хто спитавнавіщо то їй треба?  не сказала б.

Але те сталось

Тільки одна, мабуть, була причина: ревнивість жінки у зрілому віці страшна!

Мірка є Міркаговірка, весела, а надто ж як хильне зайвого. То до одного вона підсяде, то іншому про щось торочить. На Віктора не має часу. А як підійде і щось спитає, то ще й підкусить йогопри людях. Мовляв: он дивіться, який він у менена короткому повідку тримаю!

Мірка вкусить, відмахнеться, як від набридливої мухи, а Параска тут як тут. І це вже не вона! Де той погляд зацькований? Де важкі ноги й тісно стиснуті вуста?

Ні! Цета Параска, якій колись дівчата ставили в провину зарано наквацяні вуста і вії, і гарне плаття Тільки тепер направду наквацяні. Але ж майстерно!

Параска ходить від картини й до картинирозвішала їх тут спеціально: хіба їй шкода? Колеги, друзі, куми, донька з Польщі приїхала, син з інституту відпросивсяусі в Параски на гостинах.

А вона найдужче увиваєтьсяза Віктором.

От він і келих їй уже підносить.

Ось запрошує на танець.

Проводжає, обережно тримаючи рукою за стан.

Шукає її очима.

Снить

Спливає час

Парасці скоро сорок пятьвік критичний для кожної жінки. У паспорті міняють фото.

 Знаєш, Андрійку, я, мабуть, вагітна,  тендітною ручкою із довгим яскраво-червоним манікюром Параска тримає чашку із кавою.

 Чому так думаєш?

 Ну, у нас, жінок, свої прикмети

 Тоді я Я дуже радий, Парасочко!  і підхоплює її на рукирозвеселену, легку. Тонесеньке шовкове плаття із японською сакурою по синьому тлі далеко розкидає поли.

Минає час

Параска з Андрієм хрестять сина.

 І в кого він такий удався?  дивуються знайомі.Вонарусява, чоловікчорнявий, а мале руде-руде, аж червоне.

 Та то у них сусід рудий,  жартують необачні.

А правда жнедалечко!

І тільки Мірка з Віктором знають причину.

Але їх не запрошено на гостини.

Першеживуть тепер від них далеко.

А другеце так Параска помстилася.

Квіти для коханки

Надежда вийшла заміж молоденькою, відразу ж після школи. Ніде вона й не вчилася і світу ще не бачила.

Зате ж чоловік у Надежди був не простий собі парубокзакінчив вище військове училище й отримав направлення на службу. Молодій сімї виділили службову квартиру.

Спочатку між молодим подружжям наче все було гаразд.

Чоловік із дому, Надежда готує їсти, прибирає, а як час повертатисяфарбує губи, крутить кучері і виглядає із вікна.

Хоча ніде й не ходять, та скільки молодим для щастя треба? Сядуть удвох на старому дивані, цілуються, а після вечеріпють чай із цукерками, розмовляють.

Більше говорив Віталька, Надежда слухала: вона ж усе сама й сама в квартирі, ні з ким чужим знатись не хотіла, от хіба що по телевізору щось побачитьта й усі новини.

 Зажди,  казав Віталька,  як отримаю відпустку, поїдемо відпочивати удвох на море, у Крим чи в Одесу. Ми ж офіцерська сімя, побачимо з тобою світу.

 Я б хотіла поїхати кудись за кордон,  мріяла Надежда.  Я ж народилася в Германії, татко мій шість років прослужив на прикордонні, у мене й фото є. Як там гарно! Стільки квітів, магазинів!

 А чому повернувся?

 Мама скучила за рідними, дуже просилася додому, от тато і пожалів її, попросив переведення, а потім вони увесь час згадували ті шість років, як найщасливіші у житті. Батьки дуже шкодували, але назад не було вороття. Я б так мріяла Париж побачити, Ейфелеву вежу

 Твоєму батькові ще повезло,  зітхав Віталька.  А мій усе життя прокрутив гайки, матидояркою в колгоспі; вони тільки й світу бачили, що дім і робота. Я тобі, Надю, закордону не обіцяю, ну, щоб там жити, але думаю, що колись-таки ми туди поїдемо із дітьми

Кожен вечір закінчувався обіймами, а ранок починався з поцілунків.

Часом Віталька забігав додому й пообідати, приносив тоді Надежді букетик квітів. Із міста привозив цукерки, апельсини, закуповував харчі й усе, що потрібно було для дому.

 Я живу, мов принцеса!  хвалилася Надежда подружкам, як приїхали вони з Віталіком уперше додому на Різдво.

 Поталанило ж тобі

 Тільки що від дому далеко. Але купимо машину та й будемо навідуватись частіше!

Надежді подружки заздрилидівчата ще вчилися, а їй не треба здавати заліки, екзамени, та й роботи потім шукати; поряд законний чоловік, є своє житло.

Батьки теж раділи.

Теща гордилась зятем:

 Моя дочка така щаслива!

 От побачите, Віталька наш колись дослужиться й до генерала!  казала Надеждина свекруха.

 Нехай Бог помагає, як буде старатися та матиме удачу, так і буде!

Але потім Розвалився Радянський Союз, часи настали непевні.

Яка там служба?

Віталька щоранку вставав, ішов до своєї частини. Як і в країні, так і тут був повний хаос. Та що поробиш, відсиджував як-небудь день. Займатися на службі не було чим, то Віталька здебільшого грав із хлопцями в карти. Або виїжджав до міста, заходив до крамниці, неначе йому було щось там треба (але нічого не купував, грошей не було), та й їхав назад до лісу. Одним словом, нудитись почав чоловік на роботі.

Надежда ж залишалась на цілий день сама вдома, никала туди-сюди, дивилась телевізор, часом спала аж до вечора. Одна їй була турботаприбратися й чекати чоловіка. Але вона його любила, то й час спливав непомітно.

Часом Надежда подзвонить мамі та й теревенять по годині.

 Як там Віталька?  між іншим питає мати.

 Та на роботі пропадає цілими днями.

 Він хоч тебе не ображає?

 Ні,дивується Надежда,  за що має ображати?

 То й ти його шануй, але будь пильна: чоловік у тебе показний, усяке може статись.

 Пуста балачка!  пхикне Надежда в трубку; говорить із матірю, а сама тим часом розглядає себе у люстрочи не зявилась, бува, зморшка, чи гарно локони лежать, як блискотять камінці в сережках, чи личить до очей колір халатика.

 От іще!  буркне сама до себе, як покладе трубку.  Віталькакрасень? А я що хіба, потвора?

Та й посміхається своєму відображенню.

А сам із себе Віталька і справді мужчина показнийвисокий зростом, очі сині. Умів він правильно заговорити, між людьми повестися, як слід. Хіба мав один ґанджбув трохи клаповухий.

От народилося в молодят одно по одному двоє дівчат. Та так якось хутко: за першим дитям Надежда ще не встигла відійти, аж тут на тобівже й друге в колисці плаче! І так бідолашну молодичку після пологів рознесло! То була струнка, тендітна, як берізка, а це стала не жінка, а гора. Ходить Надежда по квартирі туди-сюди, човгає ногами, важко дихає. А Віталька ж брав її, бо красуня!

 Де воно й начіплялося до мене тих девяносто пять кілограм  журилася Надежда.

 Ти й сама на себе тепер не схожа,  жартував Віталька.  Коли б оце знав, що ти такою станеш

 Не подобаюсяне дивись!  перебивала його Надежда.  Сам он клаповухий!

 Треба тобі якусь гімнастику, чи що, робити, або на дієту сісти, бігати вранці,наче не чув роздратування й кпинів,  трішки схуднеш.

 Тоді буду худнути, як ти собі вуха вкоротиш!

А жили ж молоді у військовому містечку серед лісу, до міста далеченько, розвагкатма, а квартира їхня в гуртожитку маленька, однокімнатна; ще й Вітальці раптом перестали видавати платню.

От Надежда й збунтувалася.

Чоловік прийде з роботи, просить повечеряти, а вона:

 Коли я маю час готувати? Та й із чого?! Ти гроші приніс?!

Надежда кричить, сердито вимахує руками, діти від того плачуть.

Віталька підійде, хоче її обійняти, заспокоїти, а вонані приступу, відпихає його від себе, а сама зла така, аж труситься.

Отак Надежда день при дні тільки й злиться, вогнем аж дише, і шукає, шукає, до чого б ще причепитися та й вимістити на чоловікові свою гірку досаду.

А далі Надежда і взагалі махнула на все рукоюне пере, не прибирає, в квартирі страшенний безлад, сама увесь день ходить нечесана, невмита і неприбрана.

Оце так повелося: як устала Надежда з ліжка, сорочка на ній аж сіра, в плямахбо ж і біля плити у ній, і малих годує,так і проходить увесь день і лягає у тій же сорочці спати.

 А хіба мені є час за дітьми?  відгризнеться, як чоловік скаже, що хоч би постіль поміняла.

Вранці Віталька сідає снідати, Надежда йому по столі сердито мисками совгає, гримить каструлями, сопе.

 Ти чайку мені запарила?  намагається піддобритися Віталька.

 Що?! Чайку йому!  кричить Надежда.  Для чайку треба цукру, заварки треба, ти купив?

 Скажи, якого треба чаю, куплю

 Мені, крім чаю, ще багато чого треба!

 Що саме?

 Дивана нового, штори, туфлі, увесь одяг треба поміняти, діти наші теж, мов старці, колготки на них геть порвані, машину пральну, щоб я рук не випарювала у порошках і відбілювачах, телевізора

 Дякую за сніданок!!!

Віталька біжить у двері, а Надежда йому услід ридає. Він уже на вулиці, і звідти чує, як кричить Надежда.

От і почав Віталька шукати всіляких приводів, аби раніше з дому на роботу втекти та довше звідти не повертатись.

Молода жінка через це ще більше лютує.

Та й спробуй тут не лютуй: Надежді двадцять років, ще і погуляти хочеться, і світу побачити, розважитись, між людьми побути. А вона цілими днями товчеться сама й сама, із двома малими дітьми в чотирьох стінах

А воно ж яку тієї дитинки зуби ріжуться, а те просто хоче до мами на руки; у квартирі увесь день тільки крик і вереск стоїть, плач і голосіннянема ні від кого ні допомоги ніякої Надежді, ні розради.

Як уже дівчатка почали самі ходити, стала Надежда вивозити їх гуляти. А там, у військовому містечку, були ж іще й інші жінкидружини офіцерів. Помалу-помалу Надежда з ними й обзнайомилась, стало їй веселішемала із ким поговорити, відвести душу, уже й самій не нудно.