Це був їхній часчас наречених!
Беата Косцелецька та князь Ілля Острозький повільно вклякали на червоні подушечки. Беата чула кожнісіньке єпископове слово, та її думки витали десь у хмарах, над хмарами, над небом. Слова, захоплення, визнання, пієтетце все видавалося їй таким швидкоплинним, що вона не встигла насолодитися цими важливими для неї митями. Усі, кого знала Беата, нарікали, що ледь витримували довгі весільні ритуали. А їй хотілося стримати їх, спинити за віжки час, щоб іще побути в цій пишності, у цій увазі. Її отямило слово Іллі «Обіцяю!». «Обіцяю», повторила Беата.
Хвиля радості підхопила її душу. Разом із переливами славетного дзвона Сиґізмунда, який звучав на Вавелі тільки на найбільші свята, Беата відстукувала в собі відгомін щастя, наче мчала думками по східцях вежі, розправляла крила й злітала над катедральним храмом, над Вавелем, над Краковом. Наречена чула, як хор співає «Киріє елейсон», як лунають радісні вигуки і шелестять дорогі парчеві сукні, розшиті перлами та золотом, бачила, як гості кладуть перед молодими дари, як засліплює очі блиск коштовних діадем, кольє
Пишна королівська зала світилася гостинністю. На стінахрозкішні гобелени, під стелеюкоштовні люстри, посередині пишні столи, накриті дорогими обрусами. Гості сиділи на строго визначених місцях відповідно до рангу й зручності для спілкування. Поручтанцювальна зала. Звуки клавесина, віоли, флейти, лютні, шоломії додавали душі легкості та відчуття щастя.
Обслуга не переставала носити таці з запеченими фазанами, перепілками, голубами та всілякою дичиною. Пахощі перцю, мускату, імбиру приємно лоскотали ніс та повівали духом екзотики, а полиск шафрану і куркуми вабив око гурманів. Хай це і не на кожен смак, зате князь Ілля Острозький щедро трусив калиткою. Зрештою, сьогодні його весілля!
Лилися рікою заморські вина, переповнював чаші мед. Світилися гранатовими відлисками високі карафи, було чути дзвін срібних фіалів, ахання молоденьких панночок та поради досвідчених пань, які вже давно осягнули, як бездумно не канути в Лету любові та розсотати клубки Аріадн.
Хай живе його величність король Сиґізмунд І та її величність королева Бона!
Слава його величності коронованому принцу Сиґізмундові-Авґусту!
Хай живе його світлість князь Ілля Острозький і її світлість княгиня Беата Острозька!
«Нарешті якнягиня Беата Острозька!»завмирало Беатине серце.
Сто літ! Гірко!
Повнилися вином золото-срібні кубки, пахкотіли на пишних тацях лебеді й перепілки.
Придворні музики вкотре торкнулися лютень і флейт, сплітаючи зі звуків орелю легкості, наче грали для неба. Та коли на подіум ступив хор італійських хлопчиків, гості не переставали кричати «біс». Королева Бона і тут блиснула своїми розкриленими фантазіями. Це був її подарунок для Беати та Іллі. Незабаром мали розпочатися танці. Усі вже знали, що, крім полонезу та мазурки, фаворитом сьогоднішнього свята будуть ще й італійські танці. Королеві Боні Сфорці досі не припадали до серця мазурка і краковяк: вона обожнювала гальярду і тарантелу.
Веселощі мали тривати цілий тиждень. Основнеперебути неділю: процесії, шлюб, молитви, промови, бали У такий день ні Беата, ні Ілля не думали про ложе любові: той, хто приймає святе причастя, не має права на «гріх».
Час крутився прудким млиночком. Наступний день знову почався із храму та меси. Був святковий обід і бал. Беата збентежено зиркала на годинник. Рожевий лиск на лиці видавав її трем: вона думала про сьогоднішній вечір і ніч.
До першої шлюбної ночі рукою подати. Та втома від танців, застіль і ходінь проймала кожну кісточку. Беата валилася з ніг. «Ще трохи», підбадьорював Ілля: весілляне тільки веселощі, а й узус, якого конче мусиш дотриматися.
Настав час ложниці. Двері було прочинено. Посередині пишніло ложе, вкрите гаптованою сріблом габою. Навколокрісла, хмарки пянких ароматів, наче в едемськім саду. Вигравали флейти й флояри, розсипаючи звуки мелодій. Беата й Ілля у своїм святковім убранні опустились на ложе. Служниці поклали їм під плечі мякі подушки й накрили до половини габою, поправляючи кожну фалду, наче цієї миті мав зайти з пензлем та фарбами сам Тиціан.
Ложе, мов вавельський трон, чекало на вельможних гостей, які за домірним реєстром мали заходити до ложниці та вітати Беату й Іллю. У розшитих кармінних шатах першим ступив єпископ Краківський Пйотр Гармат. Його молитви лились, мов небесні хорали. Після них витали напутні слова «про вірність і довг, і про вічний келих любові». Відтак єпископ скропив ложе свяченою водою, благословляючи сьогоднішню ніч, наче двері до едему молодої княжої родини.
Тепер уже очі обохБеати й Іллі втомлено поглядали на годинник, та свято в ложниці ще далеко не знало кінця. Служниці носили карафи й бокали, марципани й лукум. Наближався весільний шарварок: на молодят іще чекали сороміцькі жартунки та вірші, присипані гострим перцем. Сьогодні тут було дозволено все, на що язик мав охоту.
Коли місяць золотим дукатом блиснув над Вавелем і зорі, мов поле золотих хризантем, зацвіли на намітці небес, гості нарешті покинули ложницю. Настав час молодих. І ніч накрила їх крилом любові. І потопало серце в серці, рука в руці, щастя в щасті. Беата знала, що завтра морґенґабе буде!
Коли вранці новоспечена княгиня Беата Острозька відчинила скриньку й побачила перстень із великим червоним гранатомвинагороду за подаровану першу ніч, її очі засяяли. Вона вдячно схилила голову й натягла на палець новий перстень. Її ноги й серце вели до собору. Там на неї чекав «обряд очищення» від духовних слідів першої справжньої шлюбної ночі.
2. Ключ до перемоги
5 лютого 1539 року. Краків
Був сонячний зимовий ранок. Сніг нагадував про себе голосним хрускотом, та ринкові було до нього байдуже. Навколо мостили собі денне пристановище вози з глиняними горщиками, гарбузами, яблуками, всіляким начинням. Поруч світили круглими боками вязанки цибулі, часнику, моркви. Штукарі брали до рук ку´льки і вкотре витончували свій хист та викручували різні фіґлі, готуючись до сьогоднішнього дня. Ґелґотали гуси, рохкали свині, кудкудакали кури. Цю ринкову ідилію розгойдав королівський гонець, чи герольд, який, мов сніг на голову, зявився тут у цю ще не пізню годину. Він гучно сурмив у сурму й повторював уже відому для міста вість:
Усім! Усім! Усім! Уже сьогодні, пятого лютого, на честь заручин принцеси Ізабелли та угорського короля Яноша Запольї і на честь весілля князя Острозького та Беати Косцелецької відбудеться довгоочікуваний турнір. Усім! Усім! Сьогодні турнір! Не для лихих намірів, а для засвідчення приязні до королівського двору та відданості його величності королю Сиґізмундові І та її величності королеві Боні! Турнір для вірного народу! Для наших прекрасних дам! У турнірі бере участь його величність, коронований принц Сиґізмунд ІІ Авґуст та його світлість князь Ілля Острозький. Усім! Усім! Усім! Сьогодні відбудеться довгоочікуваний турнір! лунало містом.
Турнір для Краковавеличаве свято! Найбільше на нього чекали лицарі вічні воїни, спраглі і в мирні часи доблесті й честі, відваги та подвигів. Їх виривала зі сну нестерпна жага перемоги й слави, вина й спокус. Їх манили солодкі серця чарівливих красунь та медові вечори під зорями перемоги.
День починався з кляшторного передзвону. Ліс прапорів оповивав храм: кожен учасник турніру прибував на месу зі своїми побратимами. Спереду в костелі на різьблених стільцях сиділа придворна знать. На обличчях не було й сліду неспокою. Але таємний неспокій проявлявся шелестом вуст мужніх лицарів: кожен вимолював у Всевишнього захисту й перемоги. Та об когось мусять ламатися ланці. Це знали всі.
Після меси і звуків труби учасники турніру поспішили до помешкань, щоб скоро у своїх розкішних лицарських обладунках впасти в палкі очі спраглої видовищ публіки. Зброєносці та юнкери готували коней і кіраси. Люд уже чекав на святковий хід.
Пишна процесія, мов висока вода, пливла містом. Натовп, наче хвиля, ринув на вулиці. Збігалися городяни, щоб глянути на розкішне дійство, відчинялися вікна помешкань, двері крамничок і серця краківян. На дужих конях, накритих барвистими попонами з гербами родів, вулицями просувалися мужні лицарі, одягнені в коштовні лискучі обладунки. Вітер бавився пірям на їхніх шоломах, голосно клацали сталеві заборола, виблискували на сонці дорогі обладунки, гойдалися при боці в інкрустованих сріблом чи вбраних в оксамит піхвах мечі зі стрічками. Навкруги майоріли прапори й герби. Попередугерольди, судді й трубачі у своїх чорних лискучих нарядах і пишних беретах.
Зброєносці в коротких білих камзолах із вишитими гербами крокували побік своїх коней. Обруч ступали слуги, тримаючи срібні віжки. За нимишляхетне товариство, чоловіки, жінки, діти в ошатних одежах, купці, ремісники, банкіри, цеховики й просто цікавий люд, який любить такі оказії. Насторожено фиркали коні від хмелю щасливої публіки. Спрага видовищ неслася Краковом і підхоплювала кожного, хто її чув.
Сонце лоскотало вкриту кригою Віслу, яка, мов загублена стрічка, вигиналася під мурами Вавеля. Гойдалося у вітті засніжених дерев, сміялося в шибках камяниць та деревяних будиночків. Краків в обіймах свята! Навколо гомоніли зіваки, кидаючи оком то на чотирикутне ристалище, обнесене деревяним барєром, то на лавки й лоджії, то на дашки й намети. Збіглося безліч люду: краківяни, селяни, музиканти, штукарі, акробати, комедіанти, блазні Неподалік, трохи далі до дороги, столи та напинала. Звучали лютні й віоли, флейти та шоломії.
Поміж рядами проходжалися повагом пані й панночки, намагаючись перевершити одна одну дорогими сукнями, тісно підперезаними таліями, вишитими рукавами чи спідницями-дзвіночками. Їхні голови прикрашали модні капелюшки з вишуканими крисами чи гостроверхі капелюші із шлейфами зі східних майже прозорих тканин, шовкові та оксамитові чепчики, пишні берети і золоті сіточки, які полюбляла Бона. Неодружені панночки переплітали коси шовковими стрічками. Бо турнірне тільки радість, а й показ моди.
Уже готувалися до ходзонів святково вбрані танечники. На деревяних трибунах навколо ристалища густими рядами сиділи пані та панночкизорі на небі слави. Заради них мужні лицарі рвуться у бій! Рокотали трибуни під маєвом стягів. На парапеті, прикрашеному килимами, сиділи високоповажні шляхтянки. У найпишнішій королівській лоджії королева Бона Сфорца з прислугою. Поручкнягиня Беата Острозька. Біля роздільної смуги стояли стражі порядку та бойові судді з довгими жердками, готові в будь-яку мить розборонити учасників турніру.
Ряхтів на сонці свіжий пісок. Смуга з роздільною стінкою прокладала межу між стукотом дружніх сердець достойних звитяжців. Уже за кілька хвиль по обидва боки лицарі мчатимуть навстріч один одному. Бона гордо окинула оком арену й не видавала хвилювання. У слави немає страху, є тільки впевненість у перемозі. Зате тривожно сплітала руки Беата.
Перед очима княгині Беати пробігали миті, коли вона оглядала спорядження Іллі (коштує цілий маєток!), бачила, як одягали його коня до турніру: клали на шию й зашийок опони зі шкіри та льону, припинали коневі залізну кольчугу з гербом Острозьких, закриваючи очі, щоб, бува, не злякався в бою. Як надихав її «Герб роду Острозьких», до якого тепер належала вже і вонакнягиня Беата Острозька.
Чи не боїтеся ви, княгине, за свого лицаря? шепнула на вухо Беаті одна з придворних дам.
Усі ми обожнюємо наших мужніх лицарів! А страхто не наш поплічник! підвела вгору підборіддя Беата.
Світ сколихнули звуки лютні, вишиковувалися ряди танечників. Розпочалися ходзони.
Краєчком ока було видно місцину, де чекали на вихід лицарі. Спробуй упізнай їх в обладунках, коли вже цокнуло забороло! Тепер їх можна впізнати лише за гербами. Герольди давно вже все звірили у книзі гербів. У турнірі все передбачено. Перевірено списи на насічки для зламів, які при зіткненні мають кришитись на друзки. Бо така вже ця гра справжніх лицарівне скалічити, а стати звитяжцем.
Беата Острозька не переставала сплітати руки. Здається, вона навіть не помітила, як перші три пари звитяжців завершили бій. Щойно слуги встигли чистенько прибрати ристалище від надкришених списів після перших боїв, як трубачі піднесли догори свої сурми й подали сигнал для двох основних гравців турніру.
На арену ступив герольд із жезлом миру. За ним ішли герольд-майстер із маршалами, зброєносцями та пажами. Суддя в одязі лицаря врочисто здійняв догори руку. Публіка стихла.
«Його світлість князь Ілля Острозький», «Його величність коронований принц Сиґізмунд ІІ Авґуст», здійнялося, мов крила над Вавелем. Натовп зірвався оплесками.
Першим на ристалищі на могутньому гордому коні блиснув сріблом кіраси та шоломом зі страусиними перами й Беатиною хустинкою князь Ілля Острозький. У рукахланець, на ногахчорні рейтузи та чоботи зі срібними шпорами. При боці шабля у срібній піхві. Кінь у розкішній синій попоні з вишитим золотом родовим гербом Острозьких. За нимдвоє воїнів у кольчугах.
Слідом на міцному коні засяяв золотом Вавеля Сиґізмунд-Авґуст. Міцно тримаючи ланець у руках, він здіймався у високому сідлі й майже стояв у стременах. Сонцем відсвічувала золота кольчуга. При боці шабля й кончар у золотих піхвах. Красувався кінь у дорогих обладунках, на ньому пишніла червона попона із гербом Яґеллонів. На голові у володаря красувався шолом із бурелетом та червоним пірям і маленькою хустинкою його матері королеви Бони. Сьогодні саме вона, королева з роду Сфорца, була його ангелом-охоронцем. За коронованим принцом виїхала на конях королівська свита з гербовими попонами. Навколо крутили свої кола акробати, кидали в небо кільця та кульки меткі штукарі, натовп не вгавав від овацій:
Хай живе його величність Сиґізмунд-Авґуст!
Хай живе його світлість князь Острозький!
Вони стояли один проти одного кожен на своїй стезі в цім поштивім і величавім спектаклі, у танці над прірвою, де відвага меди не пє.
Звук ріжка сколихнув простори над Віслою. Принц міцно тримав у руці ланець. Він цілився в крайчик плеча, у груди, в руки. Ілля готував реванш. Коні не бачили світу, лиш срібло кольчуг. Серце знало, що це не бій ворогів, а битва друзів. Блищала на сонці кіраса, іржав переляканий кінь. Трималися пальців ланці, око карбувало удари, що торкались бездушних кірас, випрямлялися плечі й ноги, коні міцно держали вершників, аж поки Ілля від удару принцового ланця не крутнувсь у сідлі, мов залізна рибина, хапнув за коня, за повітря і, наче підбитий залізний птах, під вагою кіраси скотився додолу.
Беатине серце стиснулось у кулак: «Бона Сфорца і це передбачила». Назирачі стрімголов підхопили князя Острозького і зняли з голови шолом: «Живий, ваша світлосте!»
Хоча герольди й маршали ще збирали голоси присутніх, щоб визначити переможця останнього бою, всі вже знали, що ним є його величність Сиґізмунд-Авґуст. Саме це за кілька хвилин оголосив суддя.
Хай живе його величність коронований принц Сиґізмунд-Авґуст, неслося звідусіль! Натовп аплодував і свистів від радості, вітаючи свого повелителя: Хай живе його величність Сиґізмунд-Авґуст!
Сиґізмунд-Авґуст повагом приступив до королеви й поклонився їй:
Цей турнір був для вас, сонцесяйна володарко Вавеля!
Бона ступила крок до Сиґізмунда-Авґуста і простягнула йому шовкову шаль як знак визнання:
Вітаю, ваша величносте! Слава Сиґізмунду-Авґустові!
Принц символічно схилив перед королевою голову:
Щиро вдячний вам, ваша величносте, за надану мені честь. Хай живе королева Бона!
Королева Бона Сфорца світилася сонцем. Вонавелика режисерка цього спектаклюне помилилася!
І був домурований ще один камінь до маєстату королівського двору. І зростали та більшали сходи його сили. Бона знала: про цей турнір ще довго рокотатимуть вітри слави! «Хай живе майбутній король Сиґізмунд-Авґуст, її син!»гордо несли його крила звитяжця, який потопав в оваціях. Бачив би батько король Сиґізмунд І! Та в останні роки в нього змаліла сила, і він уже давно не вчащав на такі дійства.
Бона Сфорца відала, де лежить ключ до перемоги, і знову влучила в яблучко.
3. Помирати не хоче ніхто
10 серпня, 1539 рік. Острог
Як ти, Ільку, Беата поклала руку на чоловікове чоло. Вже краще?
Краще, Беатко, прошепотів Ілля.
Лікар казав, що ти скоро одужаєш, погладила його щоку.
Лікар краще знає,погладив її руку Ілля. А що робить наш спадкоємець? спробував посміхнутися кутиками вуст.
Чекає, щоб татко одужав, взяла руку Іллі і поклала собі на живіт. Чуєш? Спить і чекає.
Мусиш про нього дбати, Беатко. І про себе теж, промовив слабким голосом. А за мене не хвилюйся: Острозькі живучі.