Яку зробили батьки, така й дитинка вийшла, удавано зітхаю я й розводжу руки в сторони.
Іди вже! Поклич Солю, нехай вона накладає в банки зелень та огірки, а все інше сама зроблю.
Соля, як завжди, зачинилась у кімнаті й щось скрипить на скрипці. Вона мовчки кладе інструмент на стіл, робить це так, ніби в її руках найцінніша річ у світі. Я жодного разу не торкнулася скрипки. Мені здавалося, що візьми я її в руки, то не тільки смичок переломиться, а й струни порвуться. Соля йде на кухню, де на шести квадратних метрах ніде розвернутися й парує так, як у бані.
До нестями хочу почути голоси моїх пташеняток! Телефоную Ірині, вона втішає:
Не хвилюйся ти так, дівчаткам у нас подобається. Ходимо гуляти в парк, на атракціони, воджу їх у кафе, на дитячі майданчики.
Дякую тобі, Іринко!
І тобі нема чого там робити. Приїжджай до нас, якось потіснимося, знайдемо тобі місце. Перечекаєш обстріли й тоді повернешся.
Спасибі за запрошення, але справді я не можу приїхати. Дай слухавку Лізі.
Альо! чую тоненький рідний голосочок, і щемом наповнюються груди. Хто це?
Лізонько, пташечко, це твоя мама. Як ти там, сонечко?
Добре. А коли ти до нас приїдеш?
Незабаром, моя ластівочко. А як там Мариночка?
Вона мене не слухається, жаліється Ліза. Не хоче сама застібати босоніжки, каже, що не вміє, а я знаю, що може, але не хоче.
Ти їй допомагай, ти ж старшенька.
Я їй так і кажу, але вона все одно не слухається, каже, щоб не командувала.
Можеш дати їй слухавку?
Даю.
Мамо, я скучила за тобою! чую одразу від молодшої доньки.
Я також сумую за вами, кажу їй. Мариночко, ти повинна слухатися Лізу й не сваритися з нею. Зрозуміла?
Ага. Буду слухатися. Тоді ти приїдеш за нами? Я хочу додому!
Донечко, я незабаром приїду, але ти, будь ласка, будь чемною дівчинкою.
Буду! обіцяє маленький неслух.
Я кажу кумі, що незабаром заберу дітей, хоча ще не знаю, куди їх прилаштувати, бо сюди привезти не можна. Лягаю на ліжко, зажмурююсьі мої пташенята стоять перед очима. Діти схожі на мене, і це добре. І не тому, що вважаю себе гарною, а тому, що вони не будуть щоразу нагадувати мені про своїх батьків. Кожного чоловіка, від якого народила дитину, я кохала, а зараз розумію, що є незграбою не лише на кухні, а й у житті. Навколо стріляють, на вулицях блокпости, пяні люди зі зброєю, а жоден із них не зателефонував, не поцікавився долею своїх дітей. Цікаво, де вони зараз? На чиєму боці? Лишились у місті чи дременули звідси? І чому я їх згадала? Кажуть, що таке буває, коли про тебе хтось думає. Можливо, і так, але вони не варті навіть того, щоб про них згадувати, хіба що варто подякувати за тих пташенят, які сумують за мною й чекають на мене.
Примечания
1
[i] Деннородженінароджені в один день того ж місяця та року (авт.).
2
[ii] Агломераціякомпактне скупчення населених пунктів.
3
[iii] ГУРГоловне управління розвідки.
4
[iv] СКСсамозарядний карабін Сімонова.
5
[v] ПЗРКпереносний зенітно-ракетний комплекс.