Її величність останнім часом чомусь дослухалася до Дедька і почала втручатися в державні та особисті справи короля. А от мій бідолашний господар йому не довіряв.
Чому?
Дедько вважав, що це король знищив його родичів. Та й Дедька потіснив Данилович. Така владна та хитра людина, як Дедько, обовязково помстилася б усім.
На це Данило кисло усміхнувся та рішуче мовив:
Отже, так: жодна душа не повинна знати, що короля отруїли. Пустимо чутку, що королю стає краще. Інакше сполохаємо вбивць.
Вони й так напоготові, похмуро мовив Мацей.
Сьогодні вранці я відправив до Дедька гінцянам треба дочекатися його приїзду, зронив Данило.
До Дедька? Але як твоя милість може, коли Мацей аж задихнувся від обурення.
Дурень! роздратовано гаркнув Данило. Ти, старий собако, так ретельно вигризав усіх вошей, що й свого хвоста відгриз! Дедько був вірний королю попри вбитих родичів та опалу! Це він посадив його на трон! Він виростив його, мов кревного сина! І ніколи б Дедько не зрадив, бо смерть короля погубить Русь! Ти хоч це розумієш? Ти розумієш, що ви тут усім скопом накоїли? Король помре, і нікого більше посадити на трон, бо в нього немає синів! Що станеться з нашим королівством? Ти хоч колись про це замислювався? Чи думав лише про те, як вправно привести королю паплюг в опочивальню? Острозький аж зайшовся від гніву. А коли заспокоївся, то жорстко мовив: Гадаю, ти мене правильно зрозумів. Дедько приїде щонайменше через чотири дні. І нам треба цей час протриматися. А далі видно буде. І потайки дізнайся, де цей Роман. Ступай!
Ні живий ні мертвий Мацей подріботів геть, а Данило знесилено опустився у королівське крісло. Потер скроні, наче в нього нестерпно боліла голова. «Хай там як, але ця стара мегера не посміла б отруїти короля. Отже, залишаються Роман, Данилович і Яцькович, у яких спільна кривда. В останнього найвагоміша причинавін міг помститися за доньку. Але невже вони наважилися би на таке, знаючи, що на них перших впаде підозра?! Що ж, варто дізнатися, яким чином королю могли підсипати отрути. Господи, дай мені сил протриматися до приїзду Дедька! Бо сам я нічого не вдію, якщо король помре, а бояри захоплять владу!»думав князь.
Невдовзі прибіг Мацей та повідомив, що Роман мов у воду канув. Острозький аж загарчав від гнівузанадто промовистим виглядало безслідне зникнення хлопця. «Поклич до мене Даниловича!»наказав він Мацеєві, перебуваючи в упевненості, що боярин не прийде.
Але Васько прийшов.
Василю Даниловичу, з великою приязню в голосі заговорив Данило. Мені дуже шкода, що я зайняв твоє місце, бо шаную тебе так, як шанував би рідного батька. Але я нічого не міг вдіяти з волею короля. Тому щиро сподіваюся, що ти не тримаєш на мене зла.
Ні, не тримаю, Даниле Васильковичу, спокійно відповів боярин.
Тож, гадаю, не відмовишся допомогти у скруті. Хвороба його величності дуже недоречна, адже відомо, що король Казимир збирає військо, говорив Острозький зі спокійним обличчям, нишком уважно придивляючись до боярина.
Звідки у вашої милості такі відомості? щиро здивувався Данилович.
Від короля. Тому я дуже прошу тебе, Василю Даниловичу, не відїжджати нині та нікому не розповідати про хворобу короля. Збави Боже, піде чуткаі тоді ми приречені, бо
Ви вважаєте, що король помре? холодно запитав Данилович.
Я палко молюся про його одужання, але мені боязко, довірчо мовив Данило. Тому дуже розраховую на твою підтримку: ти стільки років служив королю, відаєш усіма його справами. Сам-один я нічого не вдію, якщо король Господи Боже, відведи й заступи!
А як ваша милість вважає, від чого король захворів? невимушено запитав Данилович.
Він грибів поїв, зронив Данило.
Боярин уважно подивився князеві в очі, але не побачив і тіні настороженості чи підозри.
Добре, я залишуся доти, доки король не одужає, погодився Васько. Але потім поїду, як він мені наказував.
Благослови тебе Бог, Василю Даниловичу! щиро вигукнув Острозький.
Просто якщо король, збав Боже, помре почав Васько, але замовк та промовисто поглянув на Данила. Що нам тоді робити?
Навіть не знаю! А що ти б зробив?
Гадаю, доречно скликати все велике боярство та обговорити це питаннями не можемо бути без володаря. Що боярська рада вирішить, те я й робив би, з безвинним виглядом мовив Васько.
Це мудре рішення! А поки молитимемося про одужання його величності.
Данилович на це лише кивнув та квапливо вийшов. А Острозький гнівно нахмуривсясправа почала прояснюватися.
Розділ VIIВідлюдник
Усе перемагає кохання, підкорімося ж і ми його владі.
На ранок Ксеня прокинулася з жаром та закладеним носом. Дмитро чомусь розгнівався, наче вона на зло йому захворіла.
Мабуть, промерзла вчора, поки лежала на дорозі. Ах, Боже мій, Боже! От як мені тебе лікувати, коли я вмію лише рани гоїти?! розпачливо вигукував він, раз у раз мацаючи її лоба.
У дитинстві мама лікувала мене травами, винувато мовила дівчина.
Де я тобі їх дістану? З-під снігу відкопаю? гримнув Дмитро.
А ще мама лікувала мене гарячим молоком або теплою водою з медом, пробелькотіла Ксеня.
Дмитро підбіг до полички та взяв барильце з медом. Підігрів води, розколотив з нею мед та почав напувати дівчину.
Хоч би це допомогло! знервовано вигукнув він, обережно підтримуючи її під плечі.
Чому ти так нервуєшся? здивувалася Ксеня.
Це може бути правець, похмуро мовив Дмитро, шкодуючи, що не припік їй рану. Якби припік, то не було б цього горя. Він теж починається з жару та ознобу. І тоді тобі сам Пан Бог не допоможе. Ану показуй свою рану! Може, вона запалилася, і тому в тебе жар.
Утім, рана не мала ознак ані запалення, ані гниття.
Ти таки застудилася. Це анітрохи не краще, похмуро констатував Дмитро. Знову почалася хурделиця, і я нікуди не можу вийти, щоб покликати на допомогу. От дідько! Що ж, сподіватимемося на Богалише він може зберегти тобі життя.
Жар тримався у Ксені три дні. І такий сильний, що у бідолахи ломило всі суглоби. До того ж мук додавала рана, яка почала підсихати та братися струпом, через що «тягнула» та «колола» при кожному русі. А коли жар минув, то Ксеня ще тиждень лежала у ліжку без сил, страждаючи від кашлю.
Протягом цих днів Дмитро не відходив від Ксені годував, напував водою з медом, відваром гілочок дикої малини і порічки, які спеціально розшукав у лісі. Через рану він не ризикував пропарити її у бані, яка тулилася позаду землянки, тому вирішив парити їй ноги. Вставав до неї вночі, коли особливо дошкуляв кашель, щоб дати попити. Навіть розчісував та заплітав у косу Ксенине довге волосся, щоб воно не сплуталося у ковтун. При цьому несамовито лаявся, що він не наймався бути челядинкою і якщо в неї заведуться воші, то він обстриже її наголо, бо йому цієї гидоти не треба. Ксеня покірливо зносила Дмитрове роздратування, не розуміючи, чому він так різко перемінився. При знайомстві був такий ввічливий та приязний, навіть грайливий, а тепер готовий у ложці води втопити.
Насправді Дмитро гнівався не на Ксеню, а на себе, що не вбив її. А найбільше його дратувало, що недуга дівчини викликала тривогуа раптом вона помре?! Хлопець ніяк не міг зрозуміти, чому його це непокоїло. Адже це донька його ворога, а отже, і його ворог. «Мабуть, це через сором, що хотів її вбити. Вона не винна, що її татусь негідник! Ледь не скоїв гріха», міркував Дмитро, спостерігаючи, як Ксеня гладить Хорса, лагідно йому усміхається. І одразу ж його здолала досада, бо собака лип до дівчини, мов муха до меду. А коли Хорс нахабно вліз на поміст та вклався біля Ксені, Дмитро не витримав та роздратовано крикнув:
Перестань його принаджувати! Ти розпестиш його, і він лінуватиметься полювати! Я ніколи не дозволяв йому лізти до мене в постіль.
Звідки в тебе, простого самітника, такий дорогий собака? запитала Ксенія, не зважаючи на його гнів. Це ж вижл. Цих собак привозять з Угорщини, і вони дуже дорого коштують, бо відмінні мисливці. І даремно ти лаєш Хорсавін дуже розумний. А я завдячую йому життям.
Це я приніс тебе сюди та перевязав рану. І коли ти хворіла, я тебе доглядав, а не він, нагадав Дмитро.
Але Хорс такий лагідний і грайливий, що зігріває мені душу. А ти постійно гарчиш на мене, мов злий пес! І ніколи ти не знайшов би мене без нього, усміхнулася Ксеня. А потім серйозно мовила: Дмитре, хуртовина давно минула, а я вже достатньо одужала, то, може, сходиш до моїх батьків?
Післязавтра, відрізав Дмитро. Завтра піду на полювання. Мені набридло їсти самі каші.
Але ж почала заперечувати Ксеня.
Я сказав завтра! І не супереч мені! гаркнув Дмитро. Ухопив сокиру, вилетів із землянки та побіг колоти дрова.
У тиші лісу було добре чутно, як на дворику позаду землянки Дмитро люто лупить по полінах, а ті дзвінко розколюються та розлітаються на всі боки. Ксеня зітхнула. Лагідно почухала Хорса за вухом і запитала:
Він завжди в тебе такий злий?
Хорс замахав хвостом, посунувся до неї ближче та лизнув у щоку, наче запевняючи, що його господар геть не злий, а хороший. Інакше він би його не любив. Тож їй не варто ображатися.
Примечания
1
Ідеться про Другий зїзд монархів у Вишеграді 1338 року. (Тут і далі прим. авт.)
2
ІнакшеГданське Поморя. Місцина на півночі Польщі, на березі Гданської затоки, яку відібрали тевтонці у 1309 р.
3
Тут і далі під назвою «Русь» слід розуміти Україну (землі Галицько-Волинського, Київського, Чернігівського та Переяславського князівств). Так само під назвою «русини» слід розуміти українців. Це історично правильні назви країни та народу.
4
Королівство Руськезахідноєвропейська назва Галицько-Волинської держави, яка після монгольської навали зберегла відносну самостійність. У західній традиції іменувалася королівством, а правителі королями.
5
Романовичі бокова гілка князів Київської Русі Рюриковичів, які правили Галицько-Волинською державою. Засновник династії князь Роман Мстиславич, праправнук Володимира Мономаха, батько Данила Галицького.
6
Владислав брав участь у Вишеградському зїзді 1338 року як Лотко, князь Руський. Це породило спекуляції польських науковців, які ототожнили його з галицько-волинським князем Юрієм II Тройденовичем, польське імя якого було Болеслав. Його скорочене імя «Болько» перекрутили на «Лотко», узаконюючи таким чином майбутню анексію Галичининачебто Юрій сам передав Казимирові права на Русь. Але «Лотко»це скорочення від «Ladislaus»латинського варіанту імені «Владислав».
7
Особа, яка зберігала княжу печатку та керувала князівською канцелярією. Близька до посади західноєвропейського канцлера.
8
У Руському королівстві суддя, який здійснював судочинство в провінційних містечках, підпорядковувався судді княжого двору.
9
Тобто садиба. У ту епоху дворище було господарською одиницею з власними угіддями: обробленою землею, сіножатями, пасовищами, лісом.
10
Родове спадкове боярство, найвищий прошарок боярського стану. Згадуються в латиномовних документах на українських землях у XIVXV ст. як «boiarini nobiles».
11
Давня назва містян.
12
Представники нижчого прошарку боярського стану, які були зобовязані відбувати нормовану військову та інші служби у князів та панів за право користування землею.
13
Ідеться про маґдебурзьке право. Відома грамота Юрія II Тройденовича від 20 січня 1339 р. про надання місту Сянок маґдебурзького права.
14
Немає свідчень про використання Юрієм Тройденовичем королівського титулу. Тут і далі навмисно застосовано королівський титул щодо князя Юрія для розмежування його правління та княжіння Любарта.
15
Прикраса, схожа на діадему або стрічку з нашитими металевими пластинами, яку в Київській Русі носили заможні жінки.
16
Ювелірна техніка: на металеву основу напаювали візерунок з тонких проволок та заповнювали різнокольоровою емаллю.
17
Головний убір заміжньої жінки, який приховував волосся.
18
Під Малою Руссю слід розуміти Галичину та Волинь. Узявши таку титулатуру, Юрій продемонстрував, що не претендує на інші землі Русі як законний спадкоємець, і таким чином позбавив себе ворожого ставлення Золотої Орди.
19
Юрій та його тесть Ґедимін клопоталися про створення окремих від Києва митрополій у своїх володіннях. У 1331 р. константинопольський патріарх відновив Галицьку митрополію, запроваджену у 1302 р. Але стараннями Теоґноста митрополита в Галичину так і не призначили, бо грек мріяв обєднати під своєю владою всі руські єпархії. Тому у 1332 р. він домігся від патріарха ліквідації Галицької митрополії.
20
Лицарські турніри відбувалися ще за часів Володимира Великого, бо Русь-Україна мала налагоджені культурні контакти з Західною Європою.
21
Герб «Корчак» описано в тому вигляді, у якому він потрапив до фламандського гербовника Ґелре кінця XIV ст. Герб відомий з 1142 року, його використовували польські шляхтичі Горайські, що ведуть свій рід від боярина Руського королівства Івана Русина (він і його родина є прототипом Яцьковича та його сімї).
22
Гридьмолодша князівська дружина, до якої входили сини бояр; особиста гвардія князя.
23
Або Мстислав II, правнук Володимира Мономаха, великий київський князь у 11671169 рр. Собор було збудовано під час його княжіння у Володимирі в 1156 р.
24
Угорська короткошерста вижла, або угорська лягава (від угор. «vyzsla»шукати, принести) порода мисливських собак, яка зявилася на території Карпат у X ст. разом з мадярськими племенами. Згадується в джерелах як «вижл заячий».
25
Жінки того часу не носили спідньої білизни, аналогічної сучасній. Проте є свідчення, що взимку піддівали звичайні штани для тепла.
26
Тогочасна назва арбалета.
27
Гоніння слідудосудове розслідування, пошук злочинця.
28
Данило Василькович Острозький (? між 13661370) перший історично відомий представник українського князівського роду Острозьких. Походив від нащадків Романа, сина Данила Галицького. Попри належність до династії Рюриковичів рід Острозьких не мав права на князюваннявлада передавалася за старшинством у родині.