Острозький уважніше за короля спостерігав за усіма боярами, які були присутні при цьому. В обличчях одних відбилася цікавість, іншихпромайнула настороженість. Тому ледь видалася вільна хвилинка, Данило поквапився у свої покої, які король милостиво виділив йому в дитинці. Там він викликав одного зі своїх найнадійніших отроків та довго йому щось шепотів. Після цього отрок квапливо поїхав до Перемишля.
Почався квітень. Данилович ще не поїхав до ПолонногоЮрій не став принижувати старого боярина, квапливо випихаючи його зі столиці. Тому Роман поки служив при дворі й одного вечора ніс варту під опочивальнею короля. Хлопець радів батьковій опалі невдовзі вони поїдуть звідси, і він позбудеться тяжких спогадів, які переслідували його у кожному куточку міста.
Несподівано зявилася Офка. Гидливо поглянула на Романавона не могла вибачити йому підлості щодо Ксенії, постукала у двері та, не чекаючи дозволу, увійшла. Роман насторожено зиркнув на Сауле, яка прийшла разом із хазяйкою та залишилася біля дверей. Але обличчя служниці було безпристрасним.
Увійшовши, Офка застала Юрія за читанням. На відміну від деяких володарів, Юрій мав гарну освіту, добре володів латиною і не проминав жодної можливості розширити світогляд та поглибити знання. Тому не шкодував грошей на книги, хоча деякі примірники коштували цілих статків.
Навіщо ти прийшла? запитав Юрій, не відриваючись від книги.
Юрію, я більше не можу так жити, похмуро відповіла Офка. Відтоді як я прибула сюди з Литви, не було жодного дня, щоб я не почувалася нещасною
У цьому не моя провина, а твоя, перервав її Юрій та роздратовано закрив книгу. Нас одружили з певною метою: моя мати хотіла для мене надійного союзника в особі твого батька, а твій батько хотів таким чином здобути ще більше прав на моє королівство. А від такого розрахунку рідко буває щось хороше. Та й ти так і не народила мені сина!
Не моя провина в тому, що ми не маємо дітей. Це тебе Господь карає за сластолюбство! ображено парирувала Офка.
Мені цікаво, а як Господь скарає тебе за вбивство? єхидно запитав Юрій.
Офка почервоніла та відвернулася. Убити Ксеню їй підказала Сауле, і нині жінка гірко шкодувала, що послухалася няньки. Лише скоїла важкий гріх, бо Юрій однаково віддалив від себе вірного Даниловича.
Ти ж сам розумієш, що це дівча поскаржилося би батькові, і ти б утратив прихильність Яцьковича, а потім і Даниловича, бо це була його майбутня невістка, холодно мовила Офка у своє виправдання. Я дбала насамперед про спокій у королівстві та твою безпеку.
Не твоя журбамоя безпека. Навіщо ти прийшла?
Я більше не можу так жити. Мені набридла твоя зневага та численні приниження. Я хочу піти у монастир, твердо мовила Офка.
На це Юрій голосно розсміявся. А насміявшись, зневажливо мовив:
Ти не підеш у монастир! Принаймні доти, доки мені вигідно мати тебе за дружину.
Ти не смієш мені заборонити! гнівно крикнула Офка. Я тобі не холопка і не рабиня, щоб ти мені наказував! Я донька великого князя! Я втомилася так жити! Я я напишу батькові та поскаржуся на тебе! схлипуючи, викрикнула вона. Ти дорого заплатиш за роки моїх кривд!
Юрій різко встав та підскочив до дружини. Ухопив за шию, проте не душив, а міцно тримав. Офці стало моторошно, бо красиві очі чоловіка заблищали пекельним полумям люті.
Тільки спробуй розкрити рота, сучко, і я власноруч виріжу тобі язика або відріжу пальці, що й рядка не напишеш! прогарчав Юрій та боляче натиснув на горло. Я давно міг би позбутися тебе, але живу з тобою попри твоє безпліддя!
В очах дружини він прочитав страх. А в куточках її очей, на темно-русявих віях, зблиснули сльози, мов два крихітних діаманти. Юрій прибрав руки, а налякана Офка не втрималася на ногах і впала на коліна.
Юрій зітхнув, потер руками обличчя, опановуючи себе. Покосував на заплакану дружину і відчув жалість. Підняв її з колін та пригорнув до себе. Офка почала вириватися, але Юрій скрутив її, притиснувши спиною до своїх грудей. Жінка забилася в його руках, однак сила перемогла, і вона завмерла, схлипуючи та шмигаючи носом.
Марно плакати, Офко, заговорив Юрій. Нашу з тобою долю не виправити. Якщо це тебе втішить, то спочатку я був до тебе небайдужий. Навіть більше ніж небайдужий. Варто було поглянути на тебе, як кров грала від жадання. Але оця твоя фанатична побожність, манірність, гонор Якби ж ти була іншою! Якби ж народила мені дітей! Я сам утомився від тебе, Офко. І охоче б відпустив. Але не зараз! Зараз ти мені ще потрібна. Тому не гарячкуй та не свавільничай, а живи, як жила. Потерпимо одне одного ще трохи.
Ці цинічні слова так розлютили Офку, що вона з несподіваною силою вирвалася з рук чоловіка.
Я ненавиджу тебе! прокричала нещасна жінка та вибігла з кімнати.
Юрій стомлено потер скроню. Він почувався безмежно самотнім, бо поруч не було жодної живої душі, яка б зрозуміла його та пожаліла. Коли він уперше побачив Офку, то вона йому справді дуже сподобалася. Але, прийнявши хрещення, жінка дуже змінилася. Юрій бачив, що в ній тліє вогонь пристрасті, але клятий католицький піп, якого вона з лише їй відомих міркувань пригріла біля себе замість православного, навчив її, що це гріх. І їхнє життя перетворилося на безкінечну низку сварок і релігійних повчань. А потім Офка чомусь зацікавилася державними справами та почала втручатись у них, даючи поради. Юрія це невимовно бісило, бо йому хотілося від дружини мякої підтримки, а не порад. Хотілося прийти до неї, розповісти про свої турботи та отримати розраду та жіночу ласку. Але Офка не могла йому цього подарувати через свою ревну побожність, яка викривила її уявлення про подружнє життя та обовязок дружини.
Ей, отроче? гукнув Юрій. Хто там з вас є?
У двері просунулася пика Романа, і король ще більше роздратувався.
Передай Мацею, нехай принесе мені вина, наказав він.
Роман хутенько знайшов Мацея та повернувся до королівського покою. Він чув сварку королівського подружжя і дуже з цього зловтішався. «А так їм обом і треба! От уже дійсно Пан Бог високо сидитькому схоче, тому й насере на голову, якщо звів такого грішника та святенницю разом!»зі зневагою думав хлопець, коли несподівано зявилася Сауле.
Де Мацей? Я ніде не можу його знайти, діловито запитала жінка.
Король наказав принести йому вина.
Цієї миті саме підійшов Мацей із глечиком. Сауле щось швидко зашепотіла йому на вухо. Старий скривився, віддав глечик Романові та квапливо пішов із Сауле. «Цікаво, що таке сталося, що цей старий собака пішов втішати ту ханжу?»подумав Роман, дивлячись услід челядникам, які зникали в темряві порожнього коридору. Лише свічка освітлювала їхні постаті. Хлопець осміхнувся, постукав у двері та увійшов, наткнувшись на роздратований погляд короля.
Мацея гукнула Сауле, обережно пояснив Роман.
Чого ти мнешся, мов їжака ковтнув? запитав Юрій, помітивши дивну нервозність хлопця.
Мені ніяково, що я чув сварку між вашими величностями, знайшовся Роман.
Ніяково? Тобі? Та така наволоч, як ти, не має ані сорому, ані честі! урвав хлопця Юрій. Налий мені вина!
Роман зблід від приниження та тремтячими руками налив вина у кубок. Засмучений Юрій цього не помітив, а залпом осушив кубок і знову його простягнув. Роман уже впевненіше налив вина. Цього разу король випив повільніше.
Ти поїдеш звідси разом зі своїм батьком, несподівано мовив Юрій. Мені гидко тебе бачити біля себе! І терплю тебе лише через твого батька!
Але ваша величність вчинили не менш ницо, ніж я! огризнувся Роман. Я лише виконав ваш наказ! Ви знали, що Ксенія вийде вам боком, але однаково жадали її.
Ксеня могла б стати для мене відрадою, несподівано сказав Юрій, не маючи сил як слід розгніватися на таке нахабство. Але ви навіть це в мене відняли! Ступай!
Роман поставив глечик на стіл і квапливо вискочив.
Вранці Юрій прокинувся розбитим. Тіло охопила дивна слабкість, а до горла підступала нудота. «Не міг же я так сильно напитися від одного глечика?»здивовано подумав він та гукнув:
Мацею!
Слуга квапливо забіг до кімнати, несучи цеберко води та рушник.
Накажи затопити піч. Щось холодно сьогодні, мовив Юрій. Зняв сорочку, потягнувсямязи чомусь відгукнулися болем. Але Юрій не зважив на це та почав вмиватися. Несподівано до горла підступила нудота, і Юрій виблював просто у воду.
Господи Боже! заволав Мацей та кинувся до свого господаря. Ваша величносте, ви такий блідий!
Старий обмацав лоб Юріятой був холодний.
Мацею, щось мені дуже зле, видихнув Юрій. Зовсім немає сил!
Я зараз пошлю по знахаря! закричав Мацей.
Протягом наступних годин Юрієві стало ще гірше, посилилася блювота, зявилася нестримна спрага. Але скільки б бідолаха не пив, усе виходило назад.
Страшна новина швидко поповзла дитинцем. Офка, дізнавшись про це, негайно прибігла до чоловіка. Учора розлючена жінка хотіла відправити до батька гінця зі скаргами, але її відмовив Мацейвін часто залагоджував їхні сварки. А сьогодні вона, переживаючи за Юрія, уже гірко шкодувала про це. І, побачивши хворого чоловіка, ледь не заплакала.
Краще йди звідси, Офко, похмуро попросив Юрій. Не хочу, щоб ти мене бачила таким.
Я нікуди не піду, Юрку! вигукнула жінка та присіла поруч із ним на ліжко. Ти мій чоловік, і я обіцяла бути з тобою в здоровї та хворобі! Таке буває ти щось несвіже зїв! Це мине! Я дбатиму про тебе, доглядатиму. Ти одужаєш! лагідно говорила Офка, з ніжністю гладячи бліде обличчя чоловіка.
Юрій гірко усміхнувся й притулився щокою до її долоні, замруживши очі від задоволення. На очі Офки навернулися сльози, і вона міцно заплющила їх, щоб не заплакати.
Прибув якийсь знахар. Але, поглянувши на короля, спохмурнів. Відвів Офку вбік, розпитав, що вчора їв король, а потім чесно сказав, що це отруєння і король приречений.
Ні, цього не може бути! вигукнула налякана жінка. Ти брешеш!
Навіщо мені брехати вашій величності? Дай Боже, щоб король прожив три дні. Краще гукайте попавін хоч душу його зцілить, порадив знахар.
Не може бути такого, щоб нічого не можна було вдіяти! закричала Офка. Ти ж чаклун! Звернися хоч до диявола, але врятуй короля!
Його отруїв сам диявол, ховаючи очі, мовив знахар. Жодна людина, наділена душею, не зважилася б на таке. Король помиратиме у страшних муках.
Звідки ти це знаєш? мяко пролунало позаду.
Офка та знахар озирнулисяпозаду них стояв Острозький. Він непомітно підкрався та все чув.
Звідки в тебе такі відомості, що король помиратиме у муках? Говориш так, наче сам готував для нього отруту? вкрадливо питав Данило.
Хоч люди вважають мене безбожником, але я ніколи не віднімав чужого життя, спокійно відповів знахар. І я неодноразово бачив людей, які отруїлися блідою поганкою. Недуга короля дуже схожа на таке отруєння, а напередодні він грибів не їв. Тоді що це, як не отруєння?
Данило проникливо поглянув на знахаря, але той не відвернувся, а відкрито дивився йому в очі. Тоді князь перевів погляд на Офкубідолаха була наче не в собі, в очах застигли біль і жаль, а завжди гордовито розправлені плечі понуро опустилися.
Ви обоє не повинні нікому казати, що це отруєння, несподівано зажадав Данило. Принаймні доти, доки я не дозволю. Хто ще знає, що король хворий?
Багато хто знає, раптом подала з кутка голос Сауле, що князь аж здригнувся.
І чого ти вічно по кутках трешся, мов нечисть яка?! роздратовано вигукнув Данило. Краще пусти чутку, що королю стало краще!
Навіщо почала Офка, але князь її перервав.
Ваша величносте, короля могли отруїти лише найближчі йому люди. Це ви, Мацей, ваша вірна Сауле, незворушно перерахував Данило.
І ти! гнівно крикнула Сауле, підскочивши до нього.
Я не прислужував королю за столом, урвав її Данило.
Але поки тебе не було, король був здоровий! крикнула служниця. Дійсно, ледь ти зявився, як король захворів!
Писок стули, стара курво, та роби те, що я тобі наказую, гнівно рикнув Данило. Де Мацей?
Біля Юрія, помертвілим голосом відповіла Офка.
Я буду в горниці короля. Нехай прийде до мене, наказав Острозький та мяко мовив до Офки: Ваша величносте, наберіться мужності. Завжди є надія. Можливо, знахар помилився, і його величність одужає. Тому не зневірюйтеся, а моліть Бога за здоровя його величності.
З очей Офки бризнули сльози, і вона понуро пішла до чоловіка. Поруч з Юрієм стояли Данилович з Яцьковичем, зі скорбним виглядом спостерігаючи, як короля нудить. Бояри мовчки вклонилися Офці. Жінку охопило роздратування, бо вигляд у них був такий, наче вони прийшли ховати короля. Вона люто крикнула:
Йдіть до біса!
Бояри перезирнулися та вийшли.
Офка присіла поруч з Юрієм.
Дай мені попити, попросив він.
Офка обережно підняла його за плечі та напоїла водою, а потім зручніше вклала його голову на подушці. Юрій скинув на неї мутний погляд та слабко посміхнувся.
Я помру, Офко? Чи не так? запитав він. Саме це тобі говорив знахар.
Бідолашна жінка не знайшла в собі сил відповісти. Лише сльози рясно покотилися по її щоках.
Навіщо плачеш за мною, Офко? Якщо мене не стане, то скінчаться твої муки.
Не кажи дурниць, Юрку! Ти мій чоловік. І я колись кохала тебе.
Ти і досі мене кохаєш.
Так. Кохання ще не вмерло у серці. Якби Бог дав нам шанс почати спочатку Офка не договорила, а впала Юрієві на груди та гірко заплакала.
Юрій пригорнув її до себе слабкою рукою, погладив по спині та прошепотів:
Пробач мені за все, Офко!
Я вже давно все тобі вибачила! Я я не хочу, щоб ти помирав! Я не знаю, як житиму без тебе! Я Господи! схлипувала бідолаха.
У цей час Данило задумливо походжав улюбленою горницею Юрія. У нього не було жодного сумніву, що короля отруїли. Але хто? Данило не марно провів ці дні при дворі, тому багато чого дізнався та вивідав. Він виділив двох осіб, яким ця смерть була вигідною. Першою була Саулестара служниця могла помститися за численні кривди своєї хазяйки. Тим паче, Острозькому вже донесли про вчорашню сварку подружжя. Другим був Данилович, який міг мститися за опалу. Але князь не квапився з висновкаминевже боярин настільки знавіснів, що так необачно помстився за свою кривду?! Найімовірніше, він сам чогось не врахував або не про все дізнався. Данило зупинився біля гобелена та уважно оглянув змія. «Ох, чи вдасться мені знайти змія, який ужалив короля?»подумав він.
Навіщо ти хотів бачити мене, княже? пролунало позаду.
Данило озирнувся, прискіпливо оглянув Мацея та відверто запитав:
Як гадаєш, хто отруїв короля?
Старий змінився в обличчі, але промовчав.
Найбільше, чого мені зараз хочеться, це віддати тебе катові, щоб у тебе розвязався язик, повідомив Данило.
Я не боюся тортур, бо в мене чисте сумлінняя вірно служив своєму володареві, без тіні страху відповів Мацей.
Тоді як ти допустив, що його отруїли?
Я не знаю, хто міг це зробити і як. Їжу короля спочатку куштують, а лише потім подають на стіл. А якщо король бажав чогось зїсти чи випити, то я приносив йому і тут Мацей затнувся та зблід.
Чого це ти так пополотнів? вкрадливо запитав Данило.
Учора я ніс королю вино. У коридорі мене зупинила Сауле, а потім я віддав глечик Романові, синові Даниловича, помертвілим голосом мовив старий.
Сауле торкалася глечика?
Не знаю! У коридорі було темно.
А що цей Роман? Де він?
Не знаю! Я не бачив його зранку. Та й не до нього було. Княже, невже ти гадаєш, що він помстився королю за свою наречену? Але ж він сам і тут Мацей осікся.
Чому ти замовк? Розповідай, що там ще за помста. Тільки не здумай мені брехати, порадив Данило.
Мацей розповідав сумну історію Ксені, а Острозький уважно слухав і ще більше хмурнів.
А хто ті отроки, що вбили дівчину? запитав він.
Їхні батькибояри-слуги. Нічого особливого, ніякого впливу.
Як вони померли?
Один загинув у пяній бійці, інший пяним упав із заборолів.
І який же біс напоумив цю стару відьму Сауле порадити таке королеві?! у досаді вигукнув Острозький. А як королева могла на таке піти попри свою побожність?! Чому королева взагалі влізла в цю історію?