Але як ти збираєшся це зробити? після певних роздумів запитала Ельжбета.
З допомогою бояр. Вони зненавиділи Юрія за його свавілля та властолюбство. Він їх жорстко у шорах тримає. Крім того, ходять чутки, що він начебто хоче повернутися до католицтва, а такого схизматики-русини не потерплять, прибрехав Казимир, розуміючи, що потрібна якась пристойна підстава для виправдання зрадливості боярства. Тож у мене є усі шанси домовитися з боярами, які мене підтримають та допоможуть скинути Юрія.
А раптом у тебе не вийде? несподівано запитав Влодко. Війна недешева і непевна справа, враховуючи такого супротивника, як Юрій.
На це Казимир лише осміхнувся.
Вийде, братику! Усе вийде якнайкраще. Галицькі бояри мріють володіти своїми маєтками пожиттєво та залишати їх у спадщину нащадкам. Юрій їм не дозволяє, а я, себто ти, дозволиш тим боярам, які нам допоможуть. Головнещоб ти мене не зрадив після того, як сядеш на трон. Завжди памятай, хто посадовив тебе на нього! грізно прошипів Казимир.
І все ж таки: як ти це зробиш? Кому ти збираєшся довіритися? І ти впевнений, що самі бояри підуть на зраду свого короля навіть заради володіння маєтками? допитувалася Ельжбета.
Це вже моя таємниця, відрізав Казимир.
Повисло мовчаннябрати та сестра замислилися кожен про своє.
Добре, я поговорю з чоловіком та маркграфом, після роздумів погодилася Ельжбета. Але ти, брате, мусиш присягтися, що не заподієш зла моїм синам, якщо Карл Роберт, збав Боже, помре. Ти підтримуватимеш мене і Людовіка. І якщо станеться так, що будеш бездітним, то зробиш його своїм спадкоємцем!
Обіцяю! швидко зронив Казимир.
Присягни мені! зажадала Ельжбета.
Ти не віриш моєму слову? образився Казимир.
Ні, незворушно заявила жінка. Ти один з найхитріших, найпідліших пройдисвітів, які коли-небудь ходили під цим сонцем, і твої гріхи не відмолить навіть сам Папа! Тому присягни мені на святому Євангелії, що дотримаєш свого слова. Господь єдиний, кого ти ще боїшся!
Влодко гірко усміхнувсясумно було бачити брата та сестру, для яких кревні звязки вже мало важили, бо обом душі отруїла влада. «А що я можу вдіяти? думав він. Я мушу дбати про свій добробут, хоч і безчесним шляхом!»
Казимир підвівся і, взявши Євангеліє, присягнув. Тільки після цього Ельжбета заспокоїлася та разом із Влодком пішла. Але, вийшовши у коридор, зупинилася та запитала брата:
Ти повністю усвідомлюєш, на що ідеш? Якщо ця інтрига провалиться, то король Юрій жорстоко помститься всім нам. А тесть Ґедимін та Орден йому допоможуть!
Розумію. Але розумію й те, що Казимир зовсім забув про Лю`барта, сина князя Ґедиміна. Він теж має права на руський трон завдяки шлюбу з донькою покійного князя Лева, двоюрідною сестрою короля Юрія.
Ельжбета скинулася, мов кобилиця на аркані, бо геть забула про литовського княжича, та хотіла бігти у покої Казимира.
Не метушися! втримав її Влодко. Нехай Казимир робить усю брудну роботу сам. Якщо йому вдасться посадити мене на трон, то присягаюся, що не буду веретеном у його руках. Яонук руського короля Лева Даниловича і не дозволю себе зневажати. І я памятатиму, якою доброю була до мене ти, сестро. Ходімо!
Невдоволено підібгавши губи, Ельжбета покрокувала поруч із Влодком темними переходами палацу. Свічка у руці брата тремтіла від протягів, полумя стрибало, кидаючи химерні тіні на камяні стіни, і, здавалося, навколо танцюють демони. «Ох, не буде Казимирові добра від цієї затії! думала Ельжбета. Втім, мені однаковоголовне, щоб мої діти не постраждали!»
Протягом наступних днів усі домовленості між королями були остаточно узгоджені Казимир зрікся Сілезії та визнав племінника своїм спадкоємцем, маркграф Карл від імені свого батька зрікся прав на польську корону та заприсягся перебувати у дружбі з Казимиром, а бідолашний Карл Роберт заспокоївсяякщо він помре, то у маленького Людовіка буде і опікун, і польська корона.
Однак марно три королі раділи зі своїх домовленостей: спроба Казимира посадити на руський трон Влодка з тріском провалиласянебагато знайшлося свавільних бояр, готових визнати його своїм володарем. А тих, хто зважився, Юрій Тройденович або скарав на смерть, або відібрав маєтності, залишивши безсильними жебраками.
Але нікому й на думку не спало, що король Казимир ніколи так просто не здававсяв його голові вже визрів новий план захоплення Русі.
Розділ IIКсенія
Наївністьне недолік, а навпаки, ознака обдарованості.
Січень 1340 року, Володимирська земля, Руське королівство
Пощастило людині чи ні, можна визначити ще з народження: якщо вона народилася у заможній родині, то це певним чином полегшить їй життєвий шлях, а якщо ж народилась у бідній, то матиме чимало перешкод. Але в обох випадках треба мати кебету в голові.
Ксенії пощастиловона народилася донькою заможного боярина Івана Яцьковича, пана з Княги´ничів. Рідні в ній душі не чули. Втім, як і сторонні люди, бо пухкеньке, сірооке дитя з дивним попельнастим відтінком волосся з першого погляду викликало зворушення й приязнь. «Це ж треба мати такі гарні очі! Наче срібло! А які довгі війки! А це дивне попельнасте волоссячко! Це дитя благословив красою сам Пан Бог!»такі лестощі Ксеня чула змалечку. Звичайно, загальна улюблениця мала усе, чого б не забажала її душа. Не дивно, що така надмірна увага наклала відбиток на дорослу Ксенювона була норовлива, розпещена, гонорова і разом з тим занадто наївна. Проте під цим зовнішнім лоском ховалося добре, великодушне серце. Але доля не подарувала Ксенії можливості виявити доброту. Вона жила легко та безжурно, не знаючи, що життя іноді буває жорстоким.
Того ранку Ксеня прокинулася у передчутті невідворотного солодкого щастя: сьогодні її заручини. На відміну від більшості дівчат королівства, які мусили виходити заміж не за покликом серця, а за волею батьків, Ксеня йшла за коханого. Дівчина солодко усміхнулася, бо її Романнайгарніший хлопець в усій Русі.
Роман був сином боярина Василя Даниловича, який нещодавно посів місце королівського печатника. Батьки молодих людей потоваришували у юності та зберегли дружбу на все життя попри те, що Іван був древнього роду, а Василь походив з бояр середньої руки. І часто гостювали одне в одного разом з родинами. Тому Ксеня знала Романа змалечку, а подорослішавши, по вуха закохалася у вродливого та веселого товариша дитячих ігор.
Але багаторічну дружбу ще краще зміцнює цемент родичання та спільних інтересів. Саме тому двоє бояр вирішили поріднитися. Тим паче Яцькович отримав місце судді князівського двору, яке до цього посідав Данилович. Останній сподобився заслужити особливу довіру короля, тому й «підтягнув» за собою любого приятеля. До цього Яцькович цілком зручно жив у Холмі, обіймаючи уряд тивуна.
Ксеня солодко потягнулася у своєму ліжечкумякі перини та подушки ніжно обнімали тіло, зваблюючи ще подрімати. Але дівчина жваво підскочила, спустивши босі ніжки на постелену на підлозі шкуру. Босоніж підбігла до вікнапізній ранок був сонячним і морозним. Кімнатка Ксені була невелика та скромно обставленапіч, ліжко, велика скриня для одягу, лавка уздовж стіни та невеликий столик. Не те що попередня у Холмі, де деревяні стіни були розписані різнокольоровими візерунками та увішані заморськими гобеленами. Завдяки новій посаді батька родина переїхала до Володимира, придбавши дворище в одного місцевого боярина. Попередній власник, звичайно, був менш заможним, тому і дім мав скромний, але Ксені було однаковонавіщо наводити тут шик, коли невдовзі у них з Романом зявиться власний дім. Від цієї думки дівчина щасливо усміхнулася, аж раптом позаду рипнули двері.
Озирнувшись, Ксеня побачила матір, слідом за якою йшла челядинка з водою для вмивання. Бояриня Ірина Федорівна перебувала у зеніті зрілості їй було трохи за сорок. Висока та ставна, усе ще приваблива жінка попри перші вікові зморшки та пишні форми. До того ж владна та манірна. Однак усю манірність мов вітром здуло, ледь Ірина побачила донькуїї очі засяяли ніжністю.
Доброго ранку, донечко! Шкода тебе було рано будити, але невдовзі приїде твій наречений, тож слід поквапитися, мяко наказала мати.
Замість привітання Ксеня лагідно усміхнулася мамі та підбігла до скрині. Звідти вона дістала вбрання, придбане восени на торжищі у Холмі. Цю сукню привезли з далекої Франції, і пошита вона була по-особливомусуцільно викроєна з дорогого рожевого оксамиту, з широким декольте, туго обтягувала груди, талію та стегна, від яких до землі спадала широка пишна спідниця. Пишність досягалася клинцями, вставленими ззаду та з боків. На спині сукня зашнуровувалася.
Ні. Ти її не вдягнеш, рішуче заборонила Ірина.
Мамо!
Тьху! Бісівська одежина! І що за манера у вас, молодих, вдягатися в усе чуже?! роздратовано нахмурилася Ірина. Вона була палкою прихильницею старожитніх традицій і страх як не любила цієї заморської нескромної моди, від якої божеволіло заможне боярство. А особливо молоденькі дівчата. Тому вона не давала дочці грошей на такий одяг, який до того ж коштував цілий статок. Але хитре дівча побігло до батька та виплакало собі цю паскудну одежину.
Ну, мамочко почала воркувати Ксеня.
Ні! Я забороняю! І не супереч мені!
Ну дозволь вдягнути її хоча б тоді, коли поїдемо на королівський двір! жалібно попросила Ксеня, зробивши великі очі, які зволожилися так, наче вона ось-ось заплаче. А ще кумедно випяла нижню губу, щоб помякшити матір. Бо ще скажуть, що ми якісь селюки!
Не смій так навіть думати! одразу розгнівалася Ірина. Твої діди, прадідивеликі бояри та служили великим князям та королям! І серед отого збіговиська, що нині годується біля короля, навряд чи знайдуться такі, кому не соромно назвати імя свого діда, бо він не смердом був! Дурний наш король, що пригріває біля себе усіляких містичів, які тільки тим і славні, що невідомо як наторгували грошей купи! Я вже мовчу про зграю бояр-слуг, які тільки й виживають завдяки милості короля! Недобре справи йдуть, що король цурається великих бояр! Він забув, що це ми посадили його на трон ще шмаркачем! Називається королем, а не князем, та пригріває біля себе усіляких чужинців, які на рідній землі не вжилися та прилізли на нашу й вказують нам, як треба жити! Навіщо він заводить заморські порядки, щоб містичі самі собою керували? Принаджує усіляких німців та латинів замість того, щоб шанувати бояр! А ти чого рота роззявила? гаркнула вона на челядинку, щоб вихлюпнути злість. Лаштуй дочці воду для вмивання!
Цей спалах гніву так висотав бояриню, що вона в досаді всілася на лавку, а її пишні груди так бурхливо здіймалися, що коштовні намиста аж підстрибували. Почасти була Іринина правдазнедавна князь Юрій титулувався королем та рішуче позбувався старого боярства у своєму оточенні. Бояри постійно тиснули на нього, обмежували його владу, диктуючи свою волю. Тому король волів спиратися на дружинників, яких набирав з незаможних дрібних бояр та заможних містян і купців. Але Ксеня ніколи не замислювалася над цими тонкощамиу шістнадцять років дівчата мають більш важливі турботи. А от Ірина неабияк цікавилася справами королівства і часто гнівалася, що старий лад відходить у вічність. Дівчина присіла поруч із матірю, пригорнулася до неї та мяко заговорила:
Не засмучуйся так, мамочко! Нехай тато дає цьому раду. Наша справа маленька, жіноча. Та й сьогодні мої заручини, тож послухаюся тебе та вдягнуся, як споконвіку було. Ну, мамочко, не хмурся! Мій Роман давнього роду, і мені не соромно піти за нього.
Але Ірина ще дужче спохмурніла.
Зізнаюся чесно, доню, не подобається мені твоє заміжжя. Занадто ти молоденька для шлюбу, тактовно мовила вона, замовчуючи, що вважає доньку занадто легковажною. І якби твій батько послухав мене, то я б воліла віддати тебе за Андрія, старшого брата Романа. Одразу видно, що путній молодик.
Ксеня кисло усміхнулася. Спочатку двоє бояр планували шлюб між Ксенею та Андрієм. Але коли батько сказав про це Ксені, то норовлива дівчина одразу випалила: «Не хочу за нього! Він мені не подобається! Мені подобається Роман!» І затисла рота долонею, злякавшись, що бовкнула зайвого. Але батько не розгнівався, а цілком серйозно запитав: «Це правда, доню? Якщо тобі дійсно подобається Роман, я не стану тобі суперечити, бо хочу бачити тебе щасливою. Чи, може, ти взагалі не хочеш заміж за жодного з синів Васька? Тільки кажи мені правду!»попросив він, помітивши, що донька почервоніла. Ксеня усміхнулася, згадуючи, як вона, мнучись та соромлячись, пролопотіла, що хоче за Романа. «Що ж, донечко, нехай буде по-твоєму!»сказав тоді батько. Відтоді Ксеня страшенно пишалася собою, вважаючи себе рішучою та хороброю, здатною обстояти своє щастя. Проте дівчина щиро не розуміла, чому матері не подобається Роман.
Годі балачок! мовила Ірина. Час збиратися!
Зітхнувши, Ксеня почала вмиватися, з досадою спостерігаючи, як мати порпається у її скрині, вибираючи пристойне вбрання. Умившись, дівчина без особливого задоволення вдягла сорочкоподібну шовкову сукню ніжно-блакитного кольору. А поверхтуніку до колін, з широкими рукавами до ліктів, пошиту з затканого золотом цупкого шовку та оторочену по краях хутром горностая. Але з особливим задоволенням Ксеня одягла вінчик. Його їй віддала мама, і вона дуже тішилася цією неймовірною прикрасоюна срібних чотирикутних пластинах було нанесено сканню візерунки дивних, ніколи не бачених квітів. Пластини так майстерно кріпилися до низки дрібних перлів, що здавалося, ніби перли та пластини не зєднані поміж собою. Мати розповіла, що дуже давно цей вінчик виготовив відомий київський майстер. І відтоді він передавався в її родині від матері до доньки.
Яка ж ти в мене гарна, доню, усміхнулася Ірина, спостерігаючи, як Ксеня милується своїм відображенням. Зітхнула та обняла доньку, притулившись щокою до її щоки та дивлячись разом з нею у люстерко.
Я на тебе схожа, бо ти в нас красуня! вдоволено вигукнула Ксеня.
Ірина усміхнулася на ці лестощі та вказівним пальцем лагідно тицьнула доньку по кирпатому носику.
І треба ж було отримати цю кирпу у спадок від батька! Добре, що хоч маленька та охайна, а не як ріпа! І тобі час снідати, бо будеш заручена голодною.
Однак поснідати Ксені не судилося, бо в коридорі пролунав ґвалт, і двері розчинилися так, що ледь не злетіли з петельу дверному отворі зявилася маленька дівчинка-челядинка, захекана й почервоніла, та випалила:
Свати приїхали!
Ксеня з Іриною одразу кинулися до вікнау дворі спішувалося декілька вершників, серед яких Ірина впізнала Даниловича. А у ворота вїжджало декілька саней, в яких сиділи дружини та доньки родичів Васька. За звичаєм, на заручини запрошували всю рідню.
Матір Божа! заволала бояриня. А ти ще й не снідала! От як так можна було спати, що ледь нареченого не проспала?! стурбовано оглянула Ксеню і, впевнившись у її пристойному вигляді, і собі кинулася до дзеркала. Поправила убрус, вінчик, намиста, оглянула свій одяг і, кинувши дочці «Спускайся!», вилетіла з кімнати зустрічати гостей.
А Ксені стало страшно. Звичайно, їй дуже хотілося побачити Романа, але оцей його почет зі старих і не дуже кривляк, які, напившись, почнуть сипати масними жартами та горлати паскудненькі пісні Дівчина дивилася крізь вікно на гостей і не уявляла, як вийде до них, як подасть Роману руки та сяде з ним за стіл. А потім за древнім звичаєм мати настелить їм постіль, і вони ночуватимуть разом на знак того, що скоро стануть подружжям. І це ж тільки заручини! А попереду ще весілля, з яким бояри чомусь квапилися, призначивши його на березень.
Бояришне, вирвав її з задуми голос челядниці. Ходімо, тобі треба в сінцях сховатися, поки гості до терема не зайшли.
Ксеня зітхнула: прикро, що всі подружки залишилися у Холмі, їй дуже не вистачає їхньої підтримки. Однак, опанувавши себе, дівчина разом з челядинкою квапливо спустилася у сіни та сховалася в темному куточку під сходами. Розчинилися великі двері у сіни увірвалося світло та морозне повітря разом з гомоном гостей. Попереду йшли її батьки, а поміж ними чинно крокував володимирський єпископ Михайло як найпочесніший гість. Ксеня задоволено усміхнуласячерез єпископа учта буде більш пристойною, інакше б вона її не витримала. Очевидно, єпископа запросив Данилович, який йшов із двома боярами-сватами. Васько торік овдовів, і дівчина безсовісно цьому раділау неї не буде свекрухи! Слідом ішли два брати Ксені старший Осташко та Ходко, молодший за неї на два роки. Ще був найстаршийПетро, але він уже був одружений та залишився в Холмі. За ними йшли інші гості веселі, ошатні у своїх коштовних шапках, обкладених оксамитом і парчею, та шубах, підбитих яскравими сукнами. А замикали цю ходу Андрій з Романом. Однак, за звичаєм, брати залишилися у сінях.