Юрію!
Король здригнувся, озирнувся та швидко скочив з ліжкау проймі дверей стояла розгнівана Офка.
Доки ти будеш мене принижувати? крижаним тоном запитала королева, але її сіро-зелені очі світилися гнівом. Доки паскудитимеш себе перелюбами?
Несподівана поява королеви подарувала Ксені шанс на порятунок. Вона схопилася, підбігла до Офки та, впавши перед нею на коліна, жалібно заговорила:
Моя пані королево, благаю вибачити мені! Не зі своєї волі я опинилася тут! І благаю допомогти мені!
Офка гнівно зиркнула на Ксеню. Але, побачивши повні розпачу очі та розбиту губу, помякшала і сухо наказала:
Слідуй за мною! І, кинувши розлючений погляд на чоловіка, пішла геть.
Ксеня квапливо побігла слідом. Опинившись за дверима, озирнулася, мов підкорюючись чужій волі: король, сидячи на ліжку, не зводив із неї очей. І в його погляді дивно перемішалися гнів і жалкування з домішкою сорому. Наче Юрієві було соромно і за свою хіть, і за побиття. Ображена Ксеня чимдуж побігла за королевою коридором.
Офка привела дівчину у свої покої. Ксеня боязко зупинилася на порозі, не сміючи увійти.
Заходь! наказала королева. Ти донька боярина Яцьковича? Чи не так?
Так, ваша величносте.
А як ти опинилася у дитинці? Невже не розуміла, що з королем звязуватися небезпечно? вкрадливо запитала Офка, допитливо дивлячись на дівчину. Чи ти
Ні, ні, ваша величносте! злякано перервала Ксеня, зрозумівши, на що натякає королева. Я ніколи й помислити не могла про таке! Нехай мене Господь покарає, якби я зважилася так принизити вашу честь дружини та королеви! Мій наречений Роман служить у почті короля. Він пообіцяв показати мені дитинець. Мовляв, з башт увесь Володимир видно як на долоні. А коли привів мене сюди, то звязав та приніс до опочивальні короля. А що було потім, ваша величність самі усе знаєте! Ох, Господи Боже, лише завдяки вам, моя королево, я уникла безчестя. Адже Ксеня не договорила, бо нарешті все зрозуміла: Роман сам віддав її королю-розпуснику, бо не кохає. Якби кохав, то ніколи б так не вчинив. І бідолаха збагнула, що покохала фантом, який створила у своїй уяві. Одурила саму себе! Це усвідомлення було таким болісним і принизливим, що з очей Ксені бризнули сльози, яких не було навіть перед загрозою безчестя та побоями. І образа швидко поступилася місцем шаленій люті Ксені схотілося знайти свого кривдника та роздерти його вродливу пику до крові.
Офка мовчки вислухала дівчину і нахмурилася. «Матір Божа, яким же мерзотником треба бути, щоб віддати свою наречену на поталу цій наволочі, моєму чоловікові! Будь він проклятий за свою хтивість! Боже, віддай йому по справах його! Ох, як же мені хочеться або поїхати звідси, або позбутися цього мерзотника! гнівно думала ображена жінка, а потім осмикнула саму себе: Боже мій! Що я таке думаю! Отче, вибач мені ці гріховні думки». Та мовила до Ксені, яка гірко плакала:
Не плач. Краще подякуй Господу, що дешево відбулася. Сауле, змий їй кров із губи! наказала вона служниці, яка тихенько сиділа в темному куточку.
Сауле була нянькою Офки. Жінка привезла її з Литви, і відтоді стара служниця перетворилася на її правицю попри своє просте походження, що дуже не подобалося родовитим бояриням. Сауле мовчки заходилася біля Ксені, обережно відмила кров з губи та підборіддя.
Ваша величносте, цей випадок не вдасться приховатибуде помітно ранку. Та й губа напухне, спохмурніла Сауле. Яцьковичу це не сподобається. Та й чутка піде.
Офка досадливо скривилася.
Можемо сказати, що бояришні стало зле, вона впала та розбила губу, тому ви залишили її у себе, підказала завбачлива служниця.
Добре, погодилася Офка.
Ваша величносте, краще відпустіть мене додому, боязко заговорила Ксеня. Ми мешкаємо за містом, і тато прислав по мене слуг, які чекають біля Пятницької брами.
Офка з Сауле стривожено перезирнулися.
Якщо віддамо її слугам заплакану та побиту, то Яцькович усе зрозуміє, і буде велике лихо, стривожено сказала служниця. А королю зараз ніяк не можна сваритися з цим боярином.
Але ж мої батьки хвилюватимуться! вигукнула Ксенія. Треба хоча б повідомити їм, що я залишаюся у вашої величності.
Офка кинула на неї роздратований погляд.
Твої батьки хвилюватимуться ще більше, коли дізнаються, як із тобою хотіли вчинити і хто! У твоїх інтересах приховати цей випадок не тільки від них, а й від людейя не хочу, щоб це зашкодило моєму чоловікові.
Але ж ваша величносте! здивовано вигукнула Ксеня. Король вас зневажає, а ви
Не тобі дорікати мені, дівчинко! гнівно урвала її Офка. Якоролева і мушу піклуватися про добробут королівства, а не про свої кривди! Якщо Бог послав мені такого чоловіка, то мушу з ним жити!
Сауле похмуро дивилася на Ксенію, а потім несподівано заговорила з Офкою литовською. Ксеня не знала цієї мови й здивовано поглядала на жінок: невже їм є що від неї приховувати? Служниця щось палко доводила Офці, а та хмурилася, гнівалася, немов відмовлялася від чогось, але врешті-решт здалася та рішуче мовила:
Ми усіма силами приховаємо цей випадок насамперед від твого батька. Скажемо, що тобі стало зле, ти знепритомніла, отямилася пізно вночі, тому я залишила тебе в себе і не попередила твого батька, бо до пуття не знала, чия ти донька. Завтра вранці тебе відвезуть додому. Сауле, влаштуй її на ніч, наказала вона та вийшла.
Коли Офка вийшла, Ксеня запитала служницю:
Королева сильно гнівається на мене? Але ж я не винна! Я ніколи й на думці не мала
Моя бідолашна господиня досхочу скуштувала принижень від свого чоловіка, і в неї вже немає сил гніватися ще й на тебе, перервала її Сауле. Не ти перша, не ти остання. Я постелю тобі тут, у світлиці. Тут тепло і безпечносюди ніхто не сміє входити без дозволу королеви.
Допоможи мені зняти сукню, змирившись, попросила Ксенія.
Сауле допомогла дівчині роздягтися і вже закінчувала мостити їй постіль, коли у двері поскреблися. Ксеня злякалася, а Сауле, вийшовши зі світлиці, перекинулася з кимось кількома словами та внесла Ксенину шубку. Після цього замкнула двері та пішла в опочивальню своєї хазяйки.
Ксеня вляглася на лавці біля великої груби. Лежати було мяко та зручно. Однак сон не йшов до неї. Дівчина перебирала в памяті сьогоднішній день і тихенько плакала. З очей наче полуда спала, і вона зрозуміла, чому Роман був такий холодний з нею. Це не скромність, це ненависть. Але якщо він її ненавидить, то чому погодився одружитися? І за що так безжально прирік її на безчестя? А потім у памяті постав король, і Ксеню охопив нестримний гнів. Дівчина обмацала розбиту губу і ще дужче залилася сльозами. «Яка я була дурна! Роман ледь зносив мене, а я мліла від нього, мов остання дурепа, визнала Ксеня. Господи, навіщо я його покохала?! Хоча ні більше я його не кохаю! Матір Божа, дякую тобі, що вберегла мене від безчестя! Інакше пропаща була б моя доля. Господи! Благослови королеву, яка врятувала мене!»схлипуючи, думала вона.
Ксеня навіть не здогадувалася, хто її справжній рятівник. Ним був Мацей. Проте він зробив це не з жалості до неї. Старий відданий слуга дбав насамперед про користь свого господаря. І не міг допустити, щоб Юрій посварився з двома впливовими галицькими боярами після того, як польський король намагався всадити на трон свого ставленика. Саме тому старий побіг до Сауле та усе їй розповів. А та переказала своїй хазяйці, і розгнівана Офка одразу кинулася до чоловікової спальні, чим і врятувала Ксеню.
Сауле розбудила Ксенію затемна та ще раз повторила, що треба сказати вдома. Офка так і не вийшла зі своєї опочивальні. Дівчині дуже хотілося подякувати королеві за доброту, але робити було нічого, і вона слухняно пішла за Сауле.
Як на гріх, у коридорі дитинця їм зустрівся Роман. Ксеня завмерла від несподіванки. А Романвід переляку, бо не очікував побачити свою наречену. Помітивши її розбиту губу, аж в обличчі змінився. Красиві очі Ксені полихнули гнівом, і вона вже розкрила рота, щоб виказати мерзотнику все, що про нього думає, коли її урвала Сауле:
Ану не смій! Не зараз і не тут! Іди! А з тобою, негіднику, потім поговоримоїї величність так просто це не залишить!
Надувши губи, Ксенія квапливо пішла за служницею. У дворі на неї чекали двоє отроків. Один із них підсадив дівчину на коня. Ксеня хотіла подякувати Сауле за турботу, але та вже пішла. Дівчина зітхнула та поїхала за своїми провідниками.
Маленький загін виїхав з північних воріт дитинця та квапливо поїхав містом, безлюдним у таку рань. Виїхавши за міські ворота, Ксенія не помітила, що погода псуєтьсяз півночі заходили важкі свинцеві хмари, які несли в собі сніг. Дівчина міркувала про те, як зустрінуть її вдома після такої відлучки. Мабуть, тато з братами шукав її усю ніч, а мама плакала від тривоги. «Треба було наполягти на своєму та повернутися додому вчора! досадливо думала Ксеня. Що б не казала Сауле, але я розповім батькам усю правду! Тато покарає Романа! Він кровю заплатить за моє приниження!»
За цими думками дівчина не помітила, що отроки повернули до Старого лісу, який укривав береги Смочі та тягнувся до річки Риловиці. Попри близькість столиці, це було глухе місце з недоброю славою.
Дорога примхливо гадючилася лісом. Гілки вікових дубів і старих грабів, міцні, вкриті товстим шаром снігу, низько звисали над нею. А узбіччя заросли густими кущами, верхівки яких стирчали із заметів. Іноді шлях перегороджувало повалене бурею дерево. Часто одному з отроків доводилося притримувати гілки, щоб усі могли проїхатинастільки дорога заросла. І так тихо було в зимовому лісі, що від цієї тиші дзвеніло у вухах та ставало моторошно.
Ксеня вийшла з задуми, коли їй по плечу боляче хльоснула гілка. Дівчина огляділася та вигукнула:
Це не та дорога, якою я їздила в місто!
Ця дорога коротша, сказав один з хлопців.
Не бреши! вигукнула Ксеня. Якщо коротша, то чому так заросла? Навіщо ви мене сюди повезли?
Отроки перезирнулися. Ксенія ковзала поглядом по їхніх обличчях і помітила, що вони ховають очі.
Що ви замислили? викрикнула вона, відчуваючи, як душу охоплює страх. Ви хоч уявляєте, що з вами зробить королева, якщо ви заподієте мені якесь зло?
Королева сама наказала нам привезти тебе сюди та вбити, пояснив один із хлопців.
Що? вигукнула дівчина, не повіривши своїм вухам.
Що чула! Королева не вибачить, що ти плуталася з королем, жорстко мовив інший.
Ви не насмієте! закричала бідолашна Ксеня, відчуваючи, як шалено застукотіло серце, віддаючи аж у скроні. Ні, ви не зробите цього! Хіба на вас хреста немає, що ви Господи! Ні! Христом Богом благаюне вбивайте мене! Я нічого нікому не скажу вдома! Присягаюся!
Королева з нас голови зніме, похмуро мовив отрок, дістав кинджал та рушив свого коня до Ксені.
Постривай, Павле! Убити її завжди встигнемо, несподівано сказав другий. Вона така вродлива. Мені дуже кортить скуштувати те, що сьогодні вночі куштував король!
Грицьку, ти при здоровому глузді? обурено вигукнув хлопець. Хіба тобі мало, що доводиться виконувати таку чорну справу, так ти ще й хочеш позбиткуватися з цієї нещасної?
А яка їй різниця, коли вона однаково помре? Та й чого шкодувати, коли Роман, її наречений, без жалю віддав її цьому розпуснику?! Я сам учора бачив, як він ніс її до королівської опочивальні. Не бійся, красуне, у такій справі я не гірший за короля, цинічно мовив Грицько та зліз із коня. Ну ж бо, злазь!
Від розвязного тону негідника Ксеню охопила шалена лють. З усієї сили вона пхнула нахабу ногою в обличчя, а другою вдарила коня під черево. Кінь зірвався з місця, мов стріла, і понісся лісовою дорогою. Навздогін Ксені полетіла брудна лайка. Озирнувшись, вона побачила, що отроки її переслідують.
Не тямлячи себе від страху, Ксеня міцно вчепилася в поводи, направляючи коня вперед. Вона не знала, куди виведе її ця дорога, але інстинктивно відчувала, що треба скакати лише вперед, бо це єдина надія на порятунок. Позаду лунав кінський тупіт, і Ксеня раз у раз озиралася подивитися, чи наздоганяють її отроки. Так озирнувшись, вона не помітила гілки і від удару вилетіла з сідла. Кінь, відчувши, що позбувся сідока, зупинився. Попри біль від падіння, Ксеня схопилася, побігла до коня. І тієї ж миті тіло пронизав нестерпний біль. Від цього пекельного болю Ксенія закричала так голосно, що аж луна лісом покотилася. В очах потемніло, і дівчина, пролетівши вперед, впала долілиць на засніжену дорогу.
Мерзотники підїхали. Зупинилися, дивлячись на Ксеню, яка не ворушилася, але не зважувалися підїхати ближче. Нарешті Грицько насмілився. Це він підстрелив Ксеню з арбалета, тому підїхав ближче і нахилився з коня, роздивляючись її.
Задоволений? вигукнув Павло. Будь проклятий король! До віку на мені буде гріх вбивства цієї нещасної!
Ой, не удавай із себе праведника! гримнув Грицько, якому теж було ніяково і за свою хіть, і за вбивство. Ти знав, до кого ідеш служити, тож не скигли!
А вона точно мертва? із сумнівом запитав похмурий Павло, роздивляючись кінець болта, який стирчав зі спини дівчини. Якщо вона жива, нас чекають великі неприємності.
Мертва! вигукнув Гриць. Мене недаремно вважають найкращим стрільцем!
Краще перевір!
Сам перевіряй! роздратовано крикнув Грицько. Навіть якщо поранена, то коли отямиться, не зможе вибратися з лісу.
Поїхали звідси! мовив Павло.
І хлопці, прихопивши коня, квапливо поїхали геть.
Невдовзі пішов сніг. Густий і лапатий. Він поступово вкрив тіло Ксені білим пухким саваном. Пів годиниі над тілом дівчини утворився невеличкий замет.
Коли ввечері Ксеня не повернулася, стривожений Яцькович сам поїхав до Володимира. Але брами були зачинені, і попри його високий сан варта не впустила боярина у містозаходи безпеки були суворі та однакові для всіх. Тоді Іван поїхав додому, заспокоюючи себе тим, що донька або сплутала браму, або спізнилася і тому залишилася ночувати або у Даниловича, або у якоїсь із нових подружок.
Ірину ж ці припущення не задовольнилиматеринське серце відчуло біду. Жінка не спала усю ніч, а ледь замрів світаноквідправила чоловіка у місто до Даниловича. І поки Яцькович вїжджав в одну браму, отроки вивозили його доньку з міста через іншу.
Коли про зникнення Ксені дізнався Данилович, у його душу прокралася страшна підозра. Але старий боярин боявся поділитися нею з другом. Разом двоє чоловіків обшукали все місто, опитали всіх, кого тільки можна, та з жахом дізналися, що не було у Ксені приятельок. Стривожений Іван поквапився додому, сподіваючись, що донька вже повернулася. Але застав там лише наляканих слуг, які слізно божилися, що бояришня не прийшла, а вони шукали її до півночі по всьому місту, але так і не знайшли.
Я відчувала, що буде лихо! Господи, чому я їй не заборонила? закричала Ірина. А потім накинулася на чоловіка: Це ти винен! Навіщо ти дозволив їй? Ти завжди потурав її примхам! Бачиш, що ти накоїв? Що хочеш роби, але знайди мою донечку! Хоч з коліна вилупи! Господи, благаю тебе, поверни мою дівчинку! Захисти її!
Бідолашна мати аж зайшлася від крику. Іван підскочив до дружини, почав утішати. Але жінка люто відштовхнула його та забилася в істериці, і челядниці вклали свою хазяйку у ліжко.
Васько з жалем спостерігав розпач та сльози нещасних батьків, але мовчав. Іван метався кімнатою, ковзаючи поглядом по притихлих синах. Поглянув на Даниловича.
Вийдіть! наказав він синам.
Коли хлопці вийшли, Яцькович мовив:
Василю, Ксеня не могла піти кудись самавона б чекала слуг. І навіть якби вона заблукала, то слуги б її знайшли того ж вечора. Може, Роман її бачив та щось знає?
Роман учора провів весь день у дитинці, обережно відповів Васько.
А в дитинці ми не шукали, багатозначно мовив Іван.
Данилович зблід.
Ти гадаєш, що король почав він та осікся.
А хто б зважився заподіяти зло бояришні? Тим паче, моїй дочці та твоїй майбутній невістці. Ніхто при здоровому глузді на таке б не зважився, бо знає, яка жорстока буде відплата. Лише одна людина могла піти на таке, спокійно мовив Іван. Це лише зовні він був спокійнийу душі нещасного батька палала страшенна лють, і якби перед ним постав король, то він би придушив його голими руками.
Іване, дай мені час щось зясувати, попросив Васько. Я дуже сподіваюся, що король не настільки божевільний, щоб Ні, не може бути, щоб за наше жито нас ще й бито! Бери моїх челядників та обшукайте околиці. Дасть Бог, Ксеня жива та здорова. Може, з нею сталося щось таке, чого ми й уявити не можемо.