Роман квапливо вибіг, а Юрій знову втупився у вікно. У непроглядній імлі несподівано проблиснули зірки, і він згадав Ксенині очі такі ж сяйні, як ці зорі, вони завжди дивилися на нього з такою безпосередністю. І згадалися її чуттєві уста, що так невимушено складалися у звабливу усмішку. Юрій солоденько осміхнувся у передчутті плотської втіхи.
Вискочивши зі світлиці, Роман притисся спиною до стіни, важко дихаючи. Наказ короля неабияк налякав його. Але віддихавшись, хлопець зрозумів, що опинився у лещатах: з одного боку невблаганний король; з другогосуворі батько та майбутній тесть. І от хто з них страшніший? Крім того, Романа гризнула уражена гординянемає сумнівів, що Ксеня не відмовить королю. Ну не божевільна ж вона! А її безчестяйого безчестя, бо вона ж йому наречена. «Але, з іншого боку, це законний привід відмовитися від неї, вирішив Роман. Ніхто не дорікне мені тим, що я покинув жінку, яка втратила дівочу честь. Вона не посміє звинуватити мене чи короля, бо це буде для неї ганьба та публічний осуд. Тож мовчатиме. А я нарешті відкараскаюся і від неї, і від свого батька. І спокійно одружуся з Настею! Господи, як добре, що ти наділив короля такою несамовитою хіттюпринаймні не доведеться брати на душу гріх і вбивати її!» І до ранку негідник обмірковував, як заманити Ксеню у дитинець так, щоб ніхто не дізнався.
Наступного дня володимирці вирушили на недільну службу. На жаль, слово Боже падало у поганий ґрунт, бо завтра починався суворий піст, і усі парафіяни думали про те, як провести цей останній день веселощів з найбільшою користю.
Юрій теж явився на службу в собор Успіння Пресвятої Богоматері. Щоправда, зробив це не зі щирої побожності, а з бажання підлестити містичам, бо якась падлюка дійсно пустила чутку, що він повернувся до католицтва, в якому був охрещений у дитинстві. Тому Юрій сумлінно слухав церковні співи, ретельно приховуючи позіхи.
Роман, звичайно, теж явився у королівському почті. Він недбало слухав проповідь, раз у раз озираючись на Ксеню, яка стояла поруч з батьками й братами. «Головнезаманити її в дитинець», думав хлопець.
Цього разу Ксеня не шукала очима нареченого. Дівчину вразив собор: величні арки, які, відштовхуючись від напівколон, тягнулися до небес, де панував Бог, рожева плінфа його стін та дивні фрески, фарби яких не потьмяніли від часу. Майже двісті років тому його побудував Мстислав Ізяславич, батько князя Романа Великого, предка короля Юрія та родоначальника династії Романовичів. Відтоді в цьому величному храмі спали вічним сном князі та володимирські єпископи. Храм пережив монгольську навалу у 1240 році практично неушкодженим попри те, що був завалений трупами захисників Володимира. Але Ксеня, за своєю улюбленою звичкою, не замислювалася про такі піднесені речі. Вона просила в Бога вибачення за свої грішки та шлюбного щастя з коханим.
Після служби Роман підстеріг Ксеню на виході з собору та лагідно загомонів. Батьки та брати не стали заважати та пішли уперед, але бідолашна Ксеня цього навіть не помітилавона самозабутньо слухала коханого.
Прогуляймося торжищем? невимушено запропонував Роман. Сьогодні останній день Колодія, хотілося б погуляти з тобою.
Звичайно! квапливо погодилася Ксеня.
Тільки не розповідай батькамвони в тебе такі строгі, що не пустять, обережно попросив Роман.
Але як я піду без дозволу?
Вигадай щось! Збреши, що тебе подружки кличуть повештатися містом. Ну, Ксеню, моя ладо! Це ж так цікаво: утекти від усіх та побути трохи разом, коли ніхто не знає і не стоїть над душею! зваблював Роман.
Лише заради тебе! видихнула дівчина та кинулася наздоганяти батьків.
Ксеня вправно збрехала матері, що вже встигла потоваришувати з іншими бояришнями і вони кличуть її погуляти торжищем, тож вона просить дозволити. Ірина нахмурилася. Нічого поганого не було в тому, що донька погуляє з новими приятельками. Проте материнське серце завмерло, чомусь передчуваючи лихо. Жінка вже відкрила рота заборонити, але Іван лагідно мовив:
Звичайно, донечко! Гуляй, поки не заміжня. Бо потім за домашнім клопотом і світу білого не побачиш. Я накажу слугам чекати тебе біля Пятницьких воріт на заході сонця. Тебе таке влаштує?
Так, таточку! Дякую! щасливо вигукнула Ксеня та кинулася батькові на шию. Розцілувала в обидві щоки, потім обняла маму, підморгнула братам та побігла назад.
Роман повів Ксеню на торжищеу дитинець король наказав привести її надвечір, тож треба було якось згаяти час. Ксеня щось радісно щебетала, але Роман не слухав її. Точніше, його дратувала її балаканина. І щоб заткнути їй рота, запропонував:
Хочеш пряника?
Так, я їх дуже люблю! зраділа Ксенія. І я зголодніла!
Тоді, може, пиріжок з мясом чи сиром?
Ні, хочу пряника!
Я й забув, що ти їх любиш, мимоволі усміхнувся Роман, підводячи її до ятки з солодощами. Стільки всього останнім часом сталося, що забув. Але нічого! Як одружимося, то часто балуватиму тебе пряниками.
Відповіддю йому був лише сповнений щастя погляд. Роман дивився, як Ксеня з апетитом їсть пряник, як задоволено облизує губки. Вона виглядала зовсім дитиною, беззахисною та зворушливою, і в його серце постукала жалість. «Вона не винна, що покохала мене, подумав Роман. Серцю ж не можна наказати. Вона ж не знає, що не люба мені. Може, якби знала, то й не наполягала б на шлюбі».
Ці думки були недоречні, бо породили сумніви, і Роман завагався. Стояти на одному місці було холодно, тому пара пішла рядами торжища, зупинившись біля балагана скоморохів. Тут розігралося цікаве видовище. Скоморохи висміювали старого купця, якого дурить молода дружина. Начебто завівся у купчихи «простріл в хребті, пустився недуг до серденька та нижче пупа, але вище колінців, поміж ніг» Глядачі заходилися сміхом, спостерігаючи, як «недуг» ворушиться під ковдрою, а хитра купчиха посилає дурного чоловіка шукати ліки.
Я не хочу таке дивитися! несподівано мовила Ксеня.
Чому? здивувався Роман. Це ж смішно!
Немає нічого смішного в тому, що дружина зраджує чоловікові.
Але ж таке буває! Від цього нікуди не подінешся! Бо негоже старому козлу брати молоду жінку почав Роман.
Якщо взяли шлюб, то треба берегти вірність та поважати одне одного. Пішли звідси! рішуче мовила Ксеня та, ухопивши його за руку, потягла геть.
Ця несподівана чеснота Ксені вразила Романа. Настільки, що він не вирвав свою руку, а задумливо крокував поруч. Несподівано хлопець відчув погляд. Скинувши очі, побачив Настю. Кохана дивилася на нього з невимовною журбою та болем. А потім відвернулася та пішла геть.
І Романові стало страшенно гірко. Це з Настею він мав би гуляти! Її годувати пряниками! Миттєво душу охопила лють на Ксеню, спаливши всі вагання. «Я будь-що позбудуся її!»вирішив Роман та мовив до дівчини:
А хочеш відведу тебе у дитинець і з висоти його башт покажу Володимир?
Ні, не хочу! зморщила носика Ксеня. Мені це не цікаво! Та й невдовзі по мене таткові слуги приїдуть.
Ну, Ксеню, кохана, не відмовляй мені! Тобі сподобається! вигукнув Роман і, здолавши огиду, цмокнув її у щічку.
Від задоволення Ксенія зашарілася та покірливо пішла за негідником. Роман навмисне повів її окільним шляхом, щоб менше людей бачило їх разом.
Дитинець стояв на високому пагорбі та відокремлювався від підгороддя власними укріпленнямивисокими валами, на яких височіли засипані землею зрубигородні. Деякі з них мали приміщення, які підсліпувато дивилися на світ темними бійницямипід час облоги в них перебували захисники. Зверху по городнях тягнулися забороли з деревяними дахами.
Роман і Ксеня квапливо перебігли міст перед вїзними воротами дитинця, які вінчала потужна, складена з великих соснових брил вежа. Але йти на двір не стали, а шмигнули до заборол на городнях.
З висоти стін дитинця й справді відкривався неперевершений краєвид. Дитинець наче панував над підгороддям, яке півмісяцем підходило до його укріплень. І з висоти добре було помітно, що кожна вулиця утворює неправильне кільце. На півдні розстилалася заплава річки Луги, а з північного сходу текла річка Смоча, за якою починався прадавній ліс та безкінечні болотаприродна цитадель столиці Руського королівства. Але з інших боків увесь Володимир оточували глибокі рови, високі вали з міцними частоколами та моцними вежами над кожними воротами містаКиївськими, Гридшиними та Пятницькими.
Ксеня захоплено оглядала місто та околиці, рожево-сині від сутінків. І в останньому промінні підсліпуватого лютневого сонця весь Володимир здавався рожево-золотим, а бані усіх його церков горіли багряним вогнем. Особливо яскраво виблискували бані Успенського собору, де Ксенія молилася вранці. Цей собор прилягав до дитинця з західного боку, тому добре освітлювався сонцем.
Так гарно! захоплено вигукнула дівчина. Я навіть не уявляла, що тут так гарно!
Несподівано Роман ухопив Ксеню ззаду та грубо заштовхав їй у рота кляп. А потім повалив долілиць, викрутив руки та швидко звязав їх за спиною. Ксеня спочатку нічого не зрозумілазанадто неймовірною була поведінка нареченого. Потім отямилася, замугикала, почала дриґати ногами, але Роман швидко звязав їх. Хлопець перевів духйого трусило та кидало то в жар, то в холод. Він поглянув на Ксеню, яка все ще лежала долілиць. Нахмурився, немов його обурив власний вчинок. А потім перекинув дівчину через плече та квапливо поніс заборолами, боязко озираючись, щоб не зустріти небажаних свідків.
Роман спустився з заборолів поблизу княжого терема та хутко побіг до заднього входу. Навколо було порожньоусі слуги зібралися за вечерею. А вартові якщо і бачили його, то не звернули увагине вперше королю таким чином постачали живу забавку.
Біля королівської опочивальні вже чекав Мацей. Це був старий слуга, який приїхав з Польщі разом з маленьким Юрієм і був йому відданий, мов сторожовий пес. Роман безмовно віддав йому дівчину. Мацей вніс її в опочивальню та посадив на ліжко. Бідолашна Ксеня замугикала, спробувала підвестися, але не втрималася на звязаних ногах і впала на ліжко.
Я б вийняв з твого рота кляп та розвязав би тебе, але ти здіймеш галас! Тому посидь поки що так, єлейним голоском мовив Мацей та вийшов.
Залишившись сама, Ксеня знову спробувала підвестися. Але нічого не вийшло. Тоді вона всілася на ліжку. «Навіщо мене сюди принесли? думала вона, оглядаючи розкішну та зі смаком вбрану кімнату, навіть не здогадуючись, хто її господар. Чому Роман так вчинив? Господи, що зі мною буде?»
Сидіти Ксені довелося довгенько. У шубці їй було жарко, кляп завдавав мукнадто великий, він висушив увесь рот, тис на піднебіння та язик. Але ось за дверима пролунали чиїсь кроки та голоси. Двері розчинилися, і Ксеня похололадо кімнати увійшов король.
Господи Боже! Оце вже рідкісний йолоп! досадливо вигукнув Юрій, побачивши звязану дівчину, та квапливо розвязав їй руки та вийняв кляп.
Ваша величносте?! хрипко вимовила Ксеня й одразу ж зойкнула від болю, бо підняла занімілі руки.
Якої вірної служби можна чекати від селюків, які геть не вміють поводитися з дівчатами?! вигукнув Юрій та розтер їй руки. А потім почав розстібати її шубу.
Вашій величності це не личить! мовила Ксеня. Відсторонилася від короля та сама зняла шубу. При цьому забула, що в неї звязані ноги, і ледь не впала.
Юрій усміхнувся, граційно опустився на коліно та швидко розвязав мотузку.
В усій Русі не знайдеться жінки, перед якою я ставав би на коліно, мяко зауважив він.
А як же королева? хрипко запитала Ксенія.
Її величність подібне не цікавить і не зворушує, відмахнувся Юрій. А потім налив у чашу вина та підніс Ксені, пояснивши: Ось, випий! У тебе, бідолахи, в роті пересохло.
Ксеня з острахом узяла чашу та з ввічливості зробила кілька ковтків. Зиркнула на короля, який спостерігав за нею з дивною замріяною усмішкою. Вино було солодке і водночас пекуче, тому дівчина поставила майже повну чашу на стіл.
Не сподобалося? запитав Юрій та невимушеним жестом запропонував Ксені присісти на ліжко поруч із ним.
Навіщо Роман мене сюди приніс? запитала дівчина, боязко присівши.
Я попросив. Тільки от не думав, що він так грубо виконає моє прохання, зітхнув Юрій та взяв долоні Ксенії у свої, знову почав розтирати. При цьому підсів до неї так близько, що торкнувся її стегна своїм.
Дівчина покосувала на короляпогляд його був неприємний, жадібний, хижий. Так ненажера дивиться на смачну страву, або ж пяничкана кубок з хмільним. Ксені стало моторошно, і вона відсунулася.
А в Юрія аж у голові паморочилося від її близькості. А ще мучила нетерплячка. Тож вправний ловелас не міг визначитися, як краще підійти до справи, щоб не гаяти часу на зваблення чи вмовляння жертви.
Ваша величність дуже уважні до мене, пробелькотіла Ксенія. Але я не варта такої уваги вашої величності.
Варта, мила Ксеню. Ще і як варта! проворкував Юрій, підсаджуючись ще ближче. Твоя поява у Володимирі прикрасила життя так, наче серед лютої зими розквітнув кущ руж, цих дивних квітів, з яких архангел Гавриїл сплів для Богородиці три вінки. Мені, королю, не личить з тобою вільно спілкуватися. А хочеться, бо ти цікава. Тому й наказав привести тебе сюди потайки, щоб познайомитися ближче.
Ваша величність правильно вирішили, що вам не личить зі мною спілкуватися, суворо відповіла Ксеня та підвелася, бо посуватися було нікудивін притис її до краю ліжка. Буде краще, якщо я піду Ой! вискнула вона, бо Юрій ухопив її за руку та різко смикнув униз, а потім підбив під коліно, змушуючи впасти у його обійми.
Чому ти завжди квапишся втекти від мене? суворо запитав він, зручніше влаштовуючи Ксеню у себе на колінах. Я король, а ти моя піддана, тож мусиш питатися мого дозволу, щоб піти. Затям це!
Але я не хочу тут сидіти! відрізала дівчина, силкуючись вирватися.
Чому ж ні? Хіба тобі не лестить моя увага? Ну, не бійся мене! Я не зроблю тобі нічого поганого, запевнив Юрій, прочитавши в очах Ксенії страх. І зухвало ковзнув долонею по стегні дівчини до її грудей. Потягнувся до її губ.
Як ти смієш?! Пусти мене! вигукнула Ксеня, забувши про ввічливість. Від поведінки короля її охопив жах. Одразу згадалися паскудні чутки про збезчещених жінок та дівчат. І бідолаха нарешті второпала, навіщо її сюди привели.
Смію, дівчинко, смію! осміхнувся Юрій. Його долоня помандрувала уздовж спини Ксенії та зупинилася на потилиці. Іноді я проклинаю долю за те, що вона зробила мене королем. А іноді благословляю, бо маю можливість наказати такій норовливій красуні, як ти. Адже твоя врода вразила мене, Ксеню. Ніколи в житті не бачив створіння, милішого за тебе, говорив Юрій, притягуючи до себе голову дівчини. І такого знадливого!
Ваша величність не сміє так поводитися! Королева говорила Ксеня, без успіху силкуючись вирватися. Але Юрій її перервав:
До біса ту королеву! Манірна, мов черниця, та холодна, мов крижинка! Набридла мені королева! От якби ти була моєю королевою! вкрадливо мовив він та виразно подивився на дівчину.
Бути вашою королевою все одно, що в помийну калюжу лягти! суворо вигукнула Ксенія та, зловчившись, вирвалася з рук короля і побігла до дверей.
Юрій наздогнав її, скрутив та потягнув до ліжка. Уперше в житті Ксеня відчула тваринний жах, який підсилювала гидливість. Хоч король був привабливим чоловіком, сама думка про любощі з ним викликала відразу. І Ксенія почала відчайдушно відбиватися. Та так, що до крові прокусила королю руку.
Юрій аж сторопів. Проте не від болю, а від подиву, бо ніколи жодна його пасія не сміла не те що підняти руку, а навіть чинити опір. Радше навпакиперед ним ніхто не міг устояти. Скориставшись його замішанням, Ксенія знову кинулася тікати. Але король ухопив її за довгу косу та потягнув до себе.
Ах ти ж мала сучко! прошипів розлючений Юрій та відважив Ксені два дзвінкі ляпаси. У гніві він був швидкий на розправу, а потім часто шкодував про свою гарячковість.
Бідолашна дівчина скрикнула від болю, бо рука у Юрія була важка. До того ж другий удар прийшовся по губах, і важким перснем король розбив їй губу до крові.
Взагалі Юрій не любив насильства у такій справі у його свідомості пестощі були наче музика, яка має бути переливною та милозвучною. Але нині в нього наче біс уселився, і йому схотілося будь-що оволодіти непокірливою дівчиною, примусити її визнати його владу. Юрій кинув Ксеню на ліжко, навалився на неї всім тілом та заходився роздягати. Але наштовхнувся на неочікувану перепонушнурівки заморської сукні швидко не розвяжеш. Юрій аж загарчав від досади та вихопив кинджал, збираючись розрізати сукню, коли позаду пролунав гнівний окрик: