Торговка підвелася, збираючи залишки неспроданих харчів. До неї відразу приступила перекупка, жінки обмінялися кількома репліками, поторгувалися, наче бавлячись, для годитьсябо як же без того? І от уже перекупка вигідно для себе, але й селянці не в збиток забирає нереалізовані залишки у свою торбу. Жінки заледве рушили з місця, як уже надійшов верткий молодик з відром води і драпаком, заходився змивати бруд із бруківки, зчищати з долівки сліди гілок кропу, розчавлених яблук та масних плям розлитої сметани.
Годинник на вежі сповістив чверть години, дзеленькнув трамвай, зухвалий підліток застрибнув на підніжку, проїхав кілька метрів, гукнув до когось переможно: «Бачив?!»і зіскочив на ходу, а до нього вже наближалися сюрчання свистка жандарма та вереск жінки: «Ромку, злапюзабю!» Хлопчина протупотів повз Марка, мало не наступивши йому на ногу важким черевиком, біля катедри переплигнув через жебрака, що сидів попід муром, тільки його й бачили.
Марка попереджали про розгул туристичної креативності в цьому місті, його застерігали, що тут, особливо в центрі, на кожному кроці бавляться, провокують та спокушають, йому називали місця, які не варто обминути, і закутки-завулки, куди він має неодмінно збочити. Але те, що він встиг побачити, перевершило всі очікування. Усе навколо крутилося досконало зрежисерованим дійством. Жодного обману, жодних декорацій, навіть назви на будівлях справжні: «Жіночий кооператив», «Труд», «Народная торговля», «Zipper». І ще раз «Zipper» на тій самій будівлі, і ще раз, трохи меншими літерами.
Віялом газет, притиснутих до грудей, зачепив Марка хлопчина років десяти. Власник деренчливого голосу й бадьорих інтонацій. Малий завзято вигукував: «Курєр полудньовий!» Дві жінки, з вигляду прачки, з плетеними кошиками, наповненими прасованою білизною, стрімкою ходою обігнали Марка, одна схвильовано переповідала іншій учорашній трафунок: на вулиці Блонній із возу, що розвозить білизну, вкрали сорок скатертин, половина з них належить пані Дануті Вольській, вони й позначені відповідними монограмами. Слухачка щоразу, після кожної подробиці зухвалого злочину, схвильовано зойкала й затискала вільною рукою рота.
Два голодні міщухи спостерігали, присунувшись мало не впритул до вітрини, як за склом мясної крамниці череватий червонопикий крамар, підвязаний білим фартухом, різав вудженину, схилившись над хитрою машинкою: закладав у неї шинку, крутив ручку, і машинка різала мясо тоненькими скибками. З мармиз міщухів було зрозуміло, що їм аж носи викручувало від запаху, вони не в змозі були відвести погляди від захопливого дійства. Якийсь рух угорі, над будинком, відволік Маркавін був змушений задерти голову й навіть відступити, аби роздивитися як слід, що там за камяним орлом, на картуші будинку. Якась наче тінь промайнула, схоже, від кінокамери. Так от вони звідки знімають! І то, мабуть, історичний фільм. Або рекламний ролик для промоції туристичного міста.
Жодного разу, поки Марко обходив площу Ринок за периметром, жодного разу він не згадав про Світлану. А тут, під будинком з орлом нагорі, раптом сяйнуло: «Світлана!» І стало йому шкода, так шкода, що її немає зараз поруч, що він не може розділити з нею все, що бачить та чує, що нема кому зараз сказати: «Дивися, дивися!» І перезирнутися. Він згодом розповість їй про цю дивну прогулянку, але його розповідь виглядатиме наче вигадка або сон, Світлана слухатиме його зі своєю іронічною усмішкою, вона не повірить. А ще він подумав, що її напівжартівливі докори в його нерішучості мали-таки під собою певний ґрунт. Бо як він мав вчинити кількома днями раніше? Сказав би: збирайся, я замовляю квитки, їдьмо нарешті! Ми ж так хотіли до Львова вдвох!
Гей, послухайте
Дівоче обличчя визирнуло й сховалося за театральну тумбу, за край афіші, задертий скрученою руркою. Опера Вагнера «Лоенгрін». Великий міський театр. Марко ступив уперед, назустрічйого відразу вхопила дівоча рука, безцеремонно втягнула за тумбу.
Допоможіть, будь ласка! прошепотіла дівчина.
Вона ледве стримувала сміх, кусала собі нижню губу, аби не розсміятися. Біла довга сукня з чорним атласним пояском, капелюшок, жива квітка над чолом.
Проведіть мене до межі зони. Можете? Вас це не надто обтяжить? У нас тут, розумієте, ще й квест із друзями. Я маю дійти майже до короля Данила Неодмінно в супроводі дивака, тобто особливого з вигляду чоловіка, нестандартного. Вона кинула погляд на його джинси та вітрівку. Такого, як ви. Не ображаєтеся?
Квест? перепитав Марко.
Ну квест протягло мовила дівчина в нетерпінні.Стара забута гра. У неї вже років двадцять мало хто грає. А ми от захопилися. Це моє чергове завдання, бачите, у записці? Усе має бути по-старому: папір, кілька слів, написаних від руки. Такі правила. Я щойно цю записку отримала. Тепер самій не можна пересуватися, лише з диваком. А наступна записка чекає на Галицькій, на порозі кравецької майстерні, неподалік від памятника Данилу Галицькому. Поможіть, прошу
Марко мовчав, бо надто багато хотів запитати. Що ж це все значить?
Виведіть мене із зони, напосідала дівчина, навіть за рукав його смикнула. Час пішов.
Марко узяв руку дівчини, заклав собі за лікоть, і вони вийшли удвох зі свого сховку.
Туди! Дівчина кивнула, вони рушили за двома огрядними панями в капелюхах із павичим пірям, обігнали їхній неквапний хід.
Зйомки? нейтральним голосом поцікавився Марко.
Можливо, охоче підтакнула дівчина. Сьогодні тринадцятий рік. Усі в системі, окрім вас. Вона усміхнулася. Наплутали щось?
Марко зирнув на неї спідлоба.
Я не знаю про систему, відповів. Що це таке?
Ви приїжджий?.. Невже не чули про систему? «Жива історія»! Береться один день з минулого, так? І той, хто в системі, може відчути на собі, як воно все було насправді, проживає годину або добу в минулому, хто як забажає. Хіба не чули? Наступної суботи буде стривайте це буде день із шістдесятих років. Уявляєте? Візочки з газировкою з малиновим сиропом, твіст і шейк, сукні-трапеції, краватки-оселедці Щось там із модних страв того періоду, олівє чи що Шоколадні цукерки «Спартак» Інша епоха, інше вбрання, інша музика
То це трюк для туристів? Марко нарешті отримав підтвердження своїм підозрам.
Можна й так сказати. Теж гра. Для великої кількості людей. Усі за тим сюди і їдуть, щоб потрапити у «Живу історію».
А у вас гра у грі? Ваш квест, маю на увазі. Зрозуміло А вбрання? Старі трамваї? Вози, авто, будинки Як усе це робиться?
Ви з дуба впали? Дівчина розсміялася від душі. Вона сприйняла запитання Марка як влучний дотеп. Програма! Кажу жпрограма запускається. Р-разі ви в системі, набуваєте вигляду відповідно до обраної епохи. І місто виглядає відповідно. За тим самим принципом перевтілюється все навколо. Але лише в зоні, тобто в центрі міста. Усе штучне, несправжнє. Бам-бам-бамвдарить годинник опівночіі карета перетвориться на гарбуза.
Але ж я залишився у своєму одязі.
Із вами трапився збій. Таке буває. Щось ви неправильно зробили, і от усі в тринадцятому році, а ви ні, хоча й у системі.
Я теж у тринадцятому, сказав Марко. Хоча, знаєте, в один момент сипонуло по шкірі: а раптом я й справді в минулому?
Зараз? Та ні, не хвилюйтеся. Насправді ми всі й далі у тридцять першому році. Хоча ваші джинси й курточка справді, знаєте, дуже дивні, наче у шафі пролежали років двадцять
Де ми? зупинився Марко.
Оце тепер? На вулиці Галицькій, проминаємо каплицю Боїмів. Бували тут раніше?
Ви сказалими в тридцять першому році?
Ну так. А де ми маємо бути?
У дві тисячі тридцять першому році? Марко розвернувся всім тілом, не зводячи погляду з обличчя супутниці.
Так, обережно погодилася дівчина, а тоді, ніяковіючи, зронила, налякавшись:Дякую. Тут я вже сама. Приємного перебування у Львові!
До них уже наближався грубенький чоловічок, вийшов просто з крамниці, у вітрині якої були виставлені манекени з жіночим одягом. На шиї чоловіка погойдувався кравецький метр. Він подав дівчині шматок паперу та олівець, вона щось швидко написала на ньому й повернула йому. Він теж тицьнув їй у долоню згорнутий папірець, підморгнув Маркові, обтерши спітнілу лисину: чудова погода, авжеж?
Стривайте, сказав Марко. Тепер ви мені допоможіть. До чого тут тридцять перший рік?
Бо зараз тридцять перший рік, повторила дівчина з терплячими учительськими інтонаціями в голосі, наче зверталася до неуважного учня. Ви у Львові. Берете участь у «Живій історії». У цій грі сьогодні липневий день тисяча девятсот тринадцятого року.
Дівчина усміхалася, наче підбадьорювала нового знайомця, але її усмішка поступово згасла. Бо ж було очевидно, що чоловік не жартував, вираз його обличчя свідчив про те, що він щиро заскочений почутим.
Слухайте Дівчина торкнулася його плеча. А ви в якому році живете, як ви думаєте?
Дві тисячі тринадцятому.
Ні,мяко заперечила дівчина, цього не може бути.
То що ж я, з глузду зїхав? Я, звісно, утомився, але не аж так. У мене проблеми на роботі і в особистому житті. Я приїхав до Львова, щоб перевести дух, перезарядити батарейки. Кави випити Картатий плед і все таке, як каже моя дівчина. І щоб був дощ і лискуча бруківка Ну все, як має бути. А тут у вас чортзна-що робиться
Слухайте Я ж таке оповідання колись читала. Про чоловіка, що приїхав до Львова з такими думками, із такими проблемами, як у вас. А тут на нього чекав повний сюр, тобто сюрприз. Я вже не памятаю, що там далі й чим закінчилося Назву лише памятаю: «Імовірність дощу нуль відсотків». Він на дощ сподівався, той чоловік! Усе мало бути за певною схемою. Він чекав одне, а отримав щось геть несподіване.
Марко витяг із кишені айфон. Жодної цяточки зони. Лише тоді очі дівчини зробилися круглими від здивування, лише тоді вона повірила цьому дивакові. Айфон переконав у тому, що чоловік каже правду. Він справді був людиною з минулого. Людиною з айфоном.
Але Марко їй не повірив. Він гукнув якогось жевжика з вихлястою ходою, вузькими вусиками під носом та намащеним лискучим чубом:
Шановний! Який сьогодні день?
Преподобних Томи та Акакія, озвався перехожий, зупиняючися.
А дата яка? Місяць? Рік?
Жевжик присвиснув:
Та ж двадцяте липня тринадцятого року, пане.