А я цілувалася з Рорі на балу першокурсників. У нього величезний язик.
Фенелло, я не жартую. Ти поводишся ницо. Бідолаха загинув.
А Вілл Трейнорце часом не той хлопець, що зустрічався з Танею Міллер увесь третій курс?
Не бачу нічого ницого в тому, що я цілувалася з кимось, хто загинув.
Я не кажу, що треба тепер переписати історію. Але, може, це читає його дружина, і їй неприємно, що її кохана людина встромляла язик у рота якійсь жінці з фейсбуку.
Ну, я певна, вона точно знає, що в нього величезний язик.
А Рорі Еплтон одружився?
Таня вийшла за якогось банкіра. Ось її сторінка. Коли ми вчились, я була переконана, що Вілл із Танею одружаться. Вони були чудовою парою.
Я клацнула на посилання та побачила фотографію худенької як тростинка блондинки з високою зачіскоювона всміхалася, стоячи на сходах бюро реєстрацій поруч із темноволосим чоловіком, старшим за неї. У кутку фото стояла похмура дівчинка в білому платті з тюлюдещо схожа на ту Лілі Готон-Міллер, яку я бачила сьогодні. Але цій фотографії було вже сім років, тому ця дівчинка могла перетворитися на будь-якого похмурого підлітка з каштановим волоссям.
Я перечитала розмову та закрила ноутбук. Що ж мені робити? Якщо вона й справді дочка Вілла, то, може, мені зателефонувати в школу? Хоча в них точно є якісь правила щодо незнайомців, які намагаються вийти на звязок із дівчатами-підлітками.
А якщо це й справді якесь винахідливе шахрайство? Вілл помер заможним чоловіком, і цілком можливо, що хтось міг вигадати заплутану схему, щоб видурити в його родини гроші. Коли батьків друг Чокі помер від серцевого нападу, до його дружини прийшло сімнадцять осіб, яким померлий був начебто винен гроші за ставки.
Я вирішила, що треба бути обережною. Надто вже багато болю та бід це може завдати, якщо я поведуся неправильно.
Але коли я лягла спати, у тиші квартири лунав голос Лілі.
«Мого батька звали Вілл Трейнор».
6
Вибачте, у мене будильник не спрацював, я пробігла повз Річарда, повісила пальто на кілок та опустила синтетичну спідницю назад на стегна.
Ви спізнилися на сорок пять хвилин. Це неприпустимо.
На годиннику була восьма тридцять, і ми з ним сиділи в барі лише вдвох. Карлі таки пішла: вона навіть не стала казати Річардові цього в очі. Просто надіслала йому есемеску, де повідомила, що завезе чортову форму наприкінці тижня, а оскільки їй винні платню за чортову двотижневу відпустку, якої не було, то два тижні відпрацьовувати вона не збирається. «Якби вона прочитала довідник для співробітників, кипів він, то знала б, що відпрацювання двох тижнів неможливо замінити відпусткою! Це є в розділі третьому, чорним по білому, та тільки вона й не думала його читати! А без цих її чортихань можна було б і обійтися!»
Тепер він шукав людину на її місцеі поки не знайде, я лишаюся тут сама. З Річардом.
Пробачте. У мене у мене вдома дещо сталося.
Я раптово прокинулася о сьомій тридцять і декілька хвилин не могла второпати, у якій я країні і як мене звати, тому просто нерухомо лежала в ліжку, намагаючись обдумати події минулого вечора.
Хороший робітник не переносить своє особисте життя на робоче місце, миттєво видав Річард, пройшовши повз мене зі своєю планшеткою. Я глянула на нього: цікаво, чи є в нього взагалі якесь особисте життя? Він наче не проводив жодної хвилини десь «там».
Ага. Ну а хороший начальник не змушує підлеглих ходити в такій формі, яку навіть у «Stringfellows» назвали б непристойною, пробурмотіла я, вбиваючи код на касовому апараті однією рукою та обсмикуючи ту спідницю другою.
Він швидко обернувся та ступив декілька кроків назад.
Що ви сказали?
Нічого.
Ні, сказали.
Сказала, що запамятаю на майбутнє. Дуже дякую, що нагадали мені про це, відповіла я та солодко посміхнулася.
Декілька секунд він мовчки на мене дививсядовше, ніж це було б комфортно для нас обох. А потім сказав:
Прибиральниця знову захворіла. Так що спочатку приберіть у чоловічому туалеті, а потім займетеся баром.
Він дивився просто мені в очіначе кидав виклик. Я нагадувала собі, що не можу втратити цю роботу, та мовчала. Потім глитнула.
Добре.
До речі, у третій кабінці непорядок.
Пречудово, відповіла я.
Він розвернуся у своїх до блиску наполірованих туфлях і зник у кабінеті. Я подумки послала йому декілька стріл вуду в голову.
Цього тижня наша з вами зустріч у «Жити далі» буде присвячена почуттю провини, провини того, хто залишився живий, провини за те, що недостатньо зроблено Нерідко саме це почуття не дає рухатися вперед.
Марк чекав, поки ми передавали по колу бляшанку з печивом, потім відкинувся на спинку свого стільця та склав долоні. Тихий невдоволений гомін, викликаний явно не печивом «Бурбон», він ігнорував.
Я часто лютував на адресу Джиллі,промовив Фред у тиші.Ну, коли в неї почало розвиватися слабоумство. Вона ставила брудні тарілки в шафи, а я потім знаходив їх там за декілька днів Мені соромноя навіть накричав на неї кілька разів, він витер око. До того вона була такою чудовою господинею. І це було найгірше.
Ти жив зі слабоумством Джиллі дуже довго, Фреде. Треба бути суперменом, щоб не втрачати контролю.
Брудні тарілки звели б мене з розуму, сказала Дафна. Я б точно жахливо лаялася.
Але ж це не її провина, правда? Фред випростався на стільці.Я часто думаю про ті тарілки. Якби тільки можна було повернути минуле Я б просто їх вимив і нічого б не став казати. Просто обійняв би її.
Я іноді фантазую про різних чоловіків у метро, сказала Наташа. Буває, підіймаюсь на ескалаторі та зустрічаюсь поглядами з якимось чоловіком, який спускається. І ще перш ніж я доїду до кінця, у мене в голові вже цілі наші з ним стосунки: як він зараз кидається вгору ескалатором, бо між нами виникло щось магічне, як ми стоїмо одне проти одного та дивимось у вічі серед натовпу людей на гілці Пікаділлі, як ми потім ідемо в якийсь бар, і вже опі ми
Наче фільм Річарда Кертіса,зауважив Вільям.
А мені подобаються його фільми, втрутився Суніл. Особливо той, про акторку та чоловіка в штанях.
«Шеффердз-Буш», підказала Дафна.
Повисла пауза.
Та ні, мабуть, «Ноттінґ-Гілл»,задумався Марк.
А я думаю, Дафна має рацію. А що? хрюкнув Вільям. Вже й сміятися не можна?
Так ось, вела далі Наташа, я уявляю, як ми одружуємось. І в той момент, коли ми вже стоїмо в церкві, я думаю: «Що ж я роблю? Олаф помер лише три роки томуа я вже думаю про інших чоловіків!»
Марк відкинувся на стільці.
А ти не думаєш, що це природно? Ти ж уже три роки сама. Може, це нормальнофантазувати про інші стосунки?
Але якби я справді кохала Олафа, я б точно не думала ні про кого іншого.
У нас же не вікторіанська доба, почувся голос Вільяма. Не треба носити вуаль удови до самої старості.
Якби я померла, то мені б не сподобалось, коли б Олаф покохав іншу.
Ти б не зналати б була мертва, зауважив Вільям.
А ти, Луїзо? Марк помітив, що я мовчу. Чи відчуваєш провину?
А може може, ми поки послухаємо інших?
Я католичка, врятувала мене Дафна. Я відчуваю провину чи не за все на світі. Так у всіх черниць.
А чому тобі важко про це говорити, Луїзо?
Я сьорбнула кави. Усі на мене дивилися. «Давай-но», підганяла я себе.
Бо я не змогла його спинити. Я глитнула. Іноді я думаю, що якби я була розумнішою або або поводилась інакше або просто булане знаю Не такою
Ти відчуваєш провину за смерть Білла, бо тобі здається, що ти могла б його зупинити?
Я потягла якусь нитку, що стирчала з одягу. Коли я витягла її до кінця, вона наче щось посунула в мене в голові.
А ще тому, що я живу набагато менш цікавим життям, ніж йому обіцяла. А ще тому, що він, по суті, купив мені квартируа моя сестра, мабуть, ніколи не зможе мати власне житло. А ще тому, що мені навіть не подобається жити в тій квартирі, бо я не відчуваю, що вона моя, і мені здається, що якось неправильно обживати її, бо в мене вона асоціюється лише зі смертю В Білла, на якій я, виходить, нажилася.
Запала недовга тиша.
Не треба відчувати провину через житло, сказала Дафна.
Аби мені хтось лишив квартиру, мовив Суніл.
А був би казковий кінець, правда? Чоловік помирає, усі роблять якісь висновки з цього, живуть далі та по його смерті роблять щось чудове. Я вже не думала, що кажу. А я нічого не зробила. Насправді, я просто провалилася за всіма пунктами.
А мій батько плаче щоразу, коли спить із жінкою, бо вона не моя мама, бовкнув Джейк, переминаючи руки та дивлячись на нас із-під чубчика. Він причаровує жінок, затягує їх у ліжкоа потім журиться через це. Наче все нормально, якщо потім тобі соромно.
Думаєш, він використовує своє почуття провини як якір?
Я просто думаю, що коли займаєшся сексомтреба радіти з цього, а не
А я б не почувався винним через те, що займаюся сексом, утрутився Фред.
Або ж поводься з жінками як із друзями і не роби нічого такого, за що потім почуватимеш провину. Або ж узагалі не спи ні з ким і шануй память мами, аж доки не будеш дійсно готовий жити далі.
На слові «шануй» його голос затнувся. Ми всі вже звикли до раптових змін виразу обличчя, тому, дотримуючись нашої німої угоди, відверталися, доки можливі сльози не відійдуть.
Марк мяко запитав:
Ти казав батькові, що відчуваєш, Джейку?
Ми не говоримо про маму. Він тримається поки, ну, поки ми не говоримо про неї прямо.
Тобі важко самому нести такий тягар.
Так. Ну, саме тому я ж тут, правильно?
Запала недовга тиша.
Джейку, сонечко, візьми печива, запропонувала Дафна, і ми почали передавати бляшанку по колу. Ми всі трохи заспокоїлись, коли Джейк узяв печиво, хоч і незрозуміло, чому це так подіяло.
Я думала про Лілі. Суніл розповідав, що плаче у відділі випічки в супермаркеті, але я майже не слухала. Щоправда, вчасно зробила співчутливий вираз обличчя, коли Фред розказував, як на самоті справляє день народження Джиллі з повітряними кульками. День добігав кінцяі епізод з Лілі почав перетворюватися на якийсь яскравий сюрреалістичний сон.
«Як могло так статися, що у Вілла дочка?»
Ви просто випромінюєте щастя, почувся саркастичний коментар Джейкового батька, який спирався на мотоцикл. Я саме пройшла повз нього на паркінгу.
Спинившись навпроти, я відповіла:
Це група підтримки для невтішнихможна подумати, хтось виходить звідти пританцьовуючи.
Ваша правда.
Та це не те, що ви думаєте Річ не в мені. Це Це все той підліток. Дівчина.
Він трохи відкинув голову, дивлячись на Джейка, що йшов десь позаду мене.
О, ну тоді мої співчуття з цього приводу. Хоча ви здаєтеся замолодою, щоб мати дочку-підлітка, якщо з мого боку ввічливо так сказати.
О, ні! Ні, не дочка! Це це складно.
Я б залюбки дав вам пораду. Та не маю гадки, про що мова. Він ступнув на крок уперед і обійняв Джейка, що той похмуро стерпів. Ти в нормі, юначе?
Нормально.
Нормально, луною відповів Сем, глянувши на мене. Ось і воно. Універсальна відповідь підлітків. Війна, голод, хтось виграв у лотерею, хтось прославився на весь світусе нормально.
Не треба було по мене заїжджати. Я йду до Джулс.
Підвезти?
Вона живе тут, просто в отій багатоповерхівці.Джейк показав пальцем. Так що я, думаю, дійду.
Обличчя Сема зберігало той самий вираз.
Ну то, може, наступного разу надішлеш есемеску? Щоб я не їхав сюди й не чекав?
Джейк знизав плечима й пішов, закинувши рюкзак за плече. Ми мовчки дивилися йому в спину.
Побачимося пізніше, Джейку! Добре?
Той підняв руку, але не озирнувся.
Ну, сказала я, тепер мені трошечки краще.
Сем труснув головою. Він так дивився вслід синові, наче просто не міг витримати розлуки з ним.
Йому іноді важче, ніж зазвичай. Луїзо, він раптом повернувся до мене, може, хочете кави чи ще чогось? Щоб я не почувався як найбільший невдаха у світі. Вас же Луїза звати, я не помилився?
Я згадала, що Джейк розповідав у групі: «У пятницю тато привів додому якусь придуркувату блондинку, Меґз. Вона просто дуріє від нього. Коли він пішов у ванну, вона все розпитувала мене, чи не говорив він про неї, поки її не було».
Компульсивно спить із жінками. Але він такий милий, і тоді, у швидкій, він дуже мені допоміг. Крім того, альтернативою його запрошенню в мене було знову сидіти вдома і думати про те, що ж коїться в голові у Лілі Готон-Міллер, так що:
Тільки якщо говоритимемо про щось, крім підлітків.
Може, про ваш одяг?
Я глянула на свою зелену блискучу спідницю та ірландські танцювальні туфлі.
У жодному разі.
Ну, варто було спробувати, сказав він, перекидаючи ногу через мотоцикл.
Ми сіли на терасі майже порожнього паба, недалеко від мого дому. Він замовив чорну каву, а яфруктовий сік.
У мене було досить часу нишком його розглядати, адже не треба було ухилятися від машин на паркінгу і я не була привязана до нош швидкої. Ніс у нього був із промовистою горбинкою, а в очах читалося, що він бачив майже все, на що здатні люди, і вже, мабуть, ніщо його не може здивувати. Сем був високий та широкоплечий, трохи грубіший за Вілла. Його жести можна б було назвати економними, наче він постійно намагався нічого навколо не зламати своїми розмірами. Вочевидь, йому більше подобалося слухати, ніж говорити, або, може, я просто вже давно не була з чоловіком наодинція без упину теревенила. Про роботу в барівін сміявся з Річарда і жахався через мою форму; про те, як дивно знов опинитися вдома на якийсь час та про жахливі татові жарти; про дідуся та його пончики; про оригінальне використання синіх маркерів, яке винайшов мій племінник. А водночас у голові знову майнула думка, яка часто в мене буває,скільки ж усього я не кажу: про Вілла та про всі ті сюрреалістичні речі, що сталися зі мною минулого вечора, про себе. З Віллом мені не треба було думати, що казати. Говорити з ним було так само природно, як дихати. А зараз мене цілком улаштовувало насправді зовсім нічого про себе не казати.
Сем просто сидів, кивав, дивився, як вулицею проїжджають машини, та пив кавуначе для нього було звичною справою проводити час у компанії несамовито балакучої незнайомки в блискучій зеленій міні-спідниці.
А як ваше стегно? запитав він, коли я нарешті припинила тріщати.
Непогано. Хотілося б нарешті перестати шкутильгати.
Перестанете, якщо й надалі проходитимете фізіотерапію. На якусь мить я згадала його голос у машині швидкої: спокійний, незворушнийвін навіть мене заспокоював. А як щодо інших травм?
Я глянула на себе, наче могла дивитися крізь одяг.
Ну, не так уже й погано, якщо не звертати уваги, що я маю такий вигляд, наче хтось розмалював мене яскравою червоною ручкою.
Сем кивнув.
Вам пощастило. Падіння було серйозне.
Ось воно знову: шлунок підстрибнув, під ногами повітря. «Не можна передбачити, що буде, якщо впасти з великої висоти».
Я не збиралася
Ви вже казали.
Казала, та не думаю, що хтось мені вірить.
Ми обмінялися ніяковими усмішкамицікаво, чи вірить мені він.
То що, багато ви підбираєте людей, які падають з дахів?
Він похитав головою, дивлячись кудись по той бік дороги.
Я підбираю шматки. Радий, що у вашому випадку шматки вдалося зібрати докупи.
Запала якась довга тиша. Я роздумувала, що варто казати, а що ні,у мене вже давно не було практики спілкування з чоловіками наодинці (принаймні тверезою), тому я нервувала й хапала ротом повітря, наче риба.
То що, розкажете про вашого підлітка? запропонував Сем.
Я була рада розповісти це бодай кому, тож почала: про пізній дзвінок у двері, про нашу дивну зустріч, про те, що я вичитала на фейсбуці, і про те, як вона втекла, перш ніж я змогла второпати, що робити.
Ого, сказав він, коли я закінчила. Цетруснув головою, це Ви думаєте, вона дійсно та, за кого себе видає?
Вона наче схожа на нього трохи. Але, якщо чесно, не знаю. Може, це я сама вишукую схожість? Бачу те, що хочу бачити? Таке може бутия постійно думаю про те, як було б добре, аби після нього щось лишилося. Ну, коли не думаю про те, яка я невдаха. Крім того, є й інші думки: якщо вона і справді його дочка, то страшенно несправедливо, що він ніколи її не знав; як із цим даватимуть раду його батьки; а що, якщо зустріч із нею могла змінити його думку? Що, коли саме це могло б переконати його, що Мій голос затнувся, і я змовкла.