Сем відхилився на стільці та насупив брови.
Саме через цього чоловіка ви тепер відвідуєте групу підтримки?
Так.
Він вивчав мене, намагаючись зрозуміти, чим Вілл для мене був.
Я не знаю, що робити, сказала я. Чи знайти її, чи полишити все це?
Він думав, роздивляючись місто навколо нас.
А що б він зробив?
Його слова ошелешили мене. Я дивилася знизу вгору на цього великого чоловіка з відкритим поглядом, дводенною щетиною та добрими вправними руками. Усі мої думки кудись зникли.
Ви як?
Я зробила великий ковток соку, намагаючись приховати те, що великими літерами було написане в мене на обличчі. Раптом з якоїсь невідомої мені причини захотілося заплакати. Усе це вже занадто. Дивна нічвона вибила мене з колії. Вілл знову наче зявився на обрії мого життявін був у кожній моїй розмові. Я раптом побачила його обличчя з тією саркастично зведеною бровоювін наче казав: «Що це ти робиш, Кларк?»
Просто довгий день. Думаю, якщо ви не проти, я
Сем відсунув свій стілець та підвівся.
Ні, ні, звісно не проти. Ідіть. Вибачте, я не подумав
Усе було добре, просто
Ніяких проблем. Довгий день. Зустріч вашої групи. Я ж розумію. Ні-ні,заперечив він, коли я почала шукати гаманець, я заплачу за ваш сік.
Мені здається, я бігла до своєї машини, забувши про шкутильгання. Усю дорогу я відчувала спиною його погляд.
Припаркувавши машину коло будинку, я зрештою видихнула, наче утримувала дихання від самого бару. Кинула оком на крамницю на розі, потім на вікна своєї квартири і вирішила, що не хочу поводитися розважливо. Я хотіла винадекілька великих повних келихів. Пити, аж доки зможу припинити озиратися назад. Або взагалі дивитися на будь-що.
Коли я вилазила з машини, заболіло стегно. Воно постійно боліло відтоді, як я познайомилася з Річардом. Фізіотерапевт казав мені не проводити забагато часу на ногах, але сама лише думка сказати про це Річардові наводила жах.
«О, я зрозумів. Ви хочете працювати в барі і мати можливість увесь день сидіти. Правильно?»
Я уявила його вгодоване обличчя, що ідеально підходить для керівника середньої ланки, його охайну невиразну стрижку, ту втомлену перевагу, з якою він ставиться до інших, хоча сам лише на пару років старший за мене. Я заплющила очі, намагаючись позбутися тривожного ворушіння в животі.
Дякую, це все, відповіла я на запитання касира, ставлячи пляшку «совіньйон блан» на прилавок.
Вечірка, мабуть?
Що?
Ну, твій костюм. Ти Не кажи, не кажи. Самір потер підборіддя. Ти Білосніжка?
Угадав.
Обережніше з вином. Порожні калорії, розумієш? Краще пити горілкуось чистий напій. Можна з лимоном. Я завжди це кажу Джиннівона живе на тому боці вулиці. Вона стриптизерка, ти в курсі? Їм треба стежити за фігурою.
О, поради щодо правильного харчування? Дуже мило з твого боку.
Уся річ у цукрі. Треба контролювати кількість цукру. Немає сенсу купляти знежирені продукти, якщо в них повно цукру, це і є порожні калорії. Найгіршеотой хімічний цукор. Він пристає до кишок.
Він провів вино через касу та віддав мені решту.
А що ти їси, Саміре?
Локшину з беконом. Смакота!
Я загубилась у своїх думках десь між болем у тазу, відчаєм щодо роботи та дивним бажанням і собі зїсти тієї локшини з бекономі раптом побачила її. Вона сиділа коло мого підїзду на землі, обіймаючи коліна. Я взяла решту і майже побігла через дорогу.
Лілі?
Вона повільно підвела голову. Голос нечіткий, очі червоніначе вона плакала.
Мене ніхто не впустив. Я дзвонила в усі квартириале ніхто не впустив.
Я відімкнула, поклала ключ у сумку і схилилася над нею:
Що сталося?
Я хочу спати, сказала вона й потерла очі.Я страшенно втомилася. Хотіла взяти таксі додому, але в мене немає грошей. Я відчула гіркий запах алкоголю.
Ти що, пяна?
Не знаю, моргнула вона, схиляючи голову. Може, тут не тільки в алкоголі річ? Тільки якщо я твереза, значить, ти зовсім на лепрекона перетворилася. Вона поплескала себе по кишенях і щось витягла. Дивись, що в мене є! Вона простягла мені наполовину скурений косякпахло точно не тютюном. Давай курнемо, Лілі! Ой ні, ти Луїза. Ліліце я.
Вона хихикнула й дещо незграбно витягла з кишені запальничку. Спробувала підкурити косяк не тим кінцем запальничкине вийшло.
Ну добре, час їхати додому. Я забрала в неї косяк і, не зважаючи на протести, розтерла його ногою. Я викличу тобі таксі.
Але я не
Лілі! почувся голос.
Я підняла голову. На другому боці вулиці стояв хлопець. Руки в кишенях, пильно на нас дивиться. Лілі глянула на нього та відвела очі.
Хто це? запитала я в неї.
Вона роздивлялася свої ноги.
Лілі, ходи-но до мене! У його голосі вчувалося право власності. Він стояв, широко розставивши ноги, наче навіть здалеку був певен, що вона послухається його. Мені стало моторошно.
Ніхто не ворухнувся.
Це твій хлопець? Ти хочеш із ним поговорити? тихо запитала я.
Вона щось пробурмотілая нічого не розібрала. Довелося нахилитися ближче та попросити її повторити.
Прожени його. Вона заплющила очі та відвернулася до дверей. Будь ласка
Він почав переходити вулицю, наближаючись до нас. Я спробувала надати голосу максимально владного тону і сказала:
Ти вже можеш іти, дякую. Лілі йде зі мною.
Він зупинився посеред дороги. Я зустріла його погляд.
Поговориш із нею пізніше. Добре?
Я натисла на кнопку домофону і пробурмотіла своєму уявному величезному ревнивому бойфрендові:
Так. Може, спустишся та допоможеш мені, Дейве? Дякую.
Обличчя хлопця не віщувало нічого хорошого. Він повернувся, витяг телефон і низьким голосом почав щось бурмотіти своєму співрозмовникові, не звертаючи уваги на бібікання таксі, яке намагалось його обїхати. Відходячи далі, він продовжував кидати в наш бік короткі погляди.
Я зітхнуладещо нервовіше, ніж очікувала. Не дуже елегантно я взяла Лілі під пахви та з прокльонами затягла її в хол.
Тієї ночі вона лишилася ночувати в менея просто не знала, що з нею робити. Її двічі знудило у ванній, та коли я спробувала їй допомогти, притримуючи волосся, вона мене прогнала. Свій домашній номер телефону вона мені теж не далаа може, просто не могла його згадати. Мобільний у неї було заблоковано.
Я допомогла їй помитися та перевдягтись у мої штани та футболку. Коли вона зайшла у вітальню, то вигукнула: «О, ти тут прибралася!» Наче я це для неї зробила. Мені вдалося змусити її випити склянку води та влягтися на диван у безпечній позіхоча я була впевнена, що в неї в шлунку вже все одно нічого не лишилося.
Коли я підняла їй голову, щоб умостити на подушку, вона розплющила очі й уперше подивилася на мене тверезо.
Вибач, тихо мовила вона. Так тихо, що я навіть не впевнена, що розчула правильно. На очі їй навернулися сльози.
Я накрила її ковдрою і дивилася, як вона засинає. Бліде обличчя, сині кола під очима. Брови як у Вілла, таке саме ледь помітне ластовиння.
Згадала, що забула замкнути дверіключі забрала з собою в ліжко та сховала під подушку. Не знаю нащо: може, щоб вона нічого не вкрала, а може, просто щоб не пішла. Я ще довго лежала без сну. У голові дзвеніли сирени та звуки аеропорту. Обличчя сумних людей у церкві. Погляд хлопця через дорогу. Якась незнайома людина, що спить у мене під дахом. І голос: що це ти робиш?
А що ще я могла зробити? Зрештою, коли пташки розпочали свої ранкові пісні, а вантажівка з пекарні почала розвантажувати свою ношу, мої думки сповільнилися, завмерлиі я заснула.
7
Я відчула запах кави. Мені знадобилося декілька секунд, щоб у голові зародилася думка: звідки взагалі в моїй квартирі може бути запах кави? Коли врешті я знайшла відповідь на це запитання, я підскочила з ліжка й натягла на себе кофту.
Вона сиділа на дивані по-турецькому й курила, використовуючи мою улюблену чашку як попільничку. Працював телевізорякесь придуркувате дитяче шоу з яскраво вдягненими ведучими, що мали вигляд наркоманів. На камінній поличці стояли дві пластикові чашки.
О, привіт. Твоя чашка праворуч, сказала вона, кинувши оком у мій бік. Я не знала, що тобі взяти, тому обрала американо.
Я зморщила ніс від запаху цигарок. Глянула на годинник.
Котра година?
Ну, кава вже, мабуть, вихолола. Я не знала, чи треба тебе будити.
У мене вихідний. Я потяглася за чашкою. Ще тепла. Я з радістю ковтнула, а потім здивовано глянула на чашку.
Стривай-но. Звідки в тебе кава? Я ж замкнула вхідні двері.
Я спустилася пожежною драбиною, пояснила вона. Грошей у мене не було, так що я розповіла продавцеві в кіоску, з якої я квартири, він сказав, що ти можеш занести гроші пізніше. О, ти також винна йому за дві булочки з копченою сьомгою та сиром.
Та ну? Я хотіла, щоб мій голос звучав суворо, але раптом захотілося їсти.
Вона впіймала мій погляд.
Ой, а булочки я вже зїла. Вона видихнула дим просто всередину кімнати. У тебе в холодильнику малувато їжі. Тобі справді треба трохи обжитися тут.
Ця ранкова Лілі сильно відрізнялася від тієї дівчини, яку я минулого вечора знайшла на вулиці. Важко повірити, що це одна й та сама людина. Я повернулась у спальню, щоб повністю вдягтисячула, як вона прошльопала в кухню, щоб налити собі води.
Гей, як тебе Луїзо! Позич мені трохи грошей? погукала вона.
Якщо це для того, щоб знову нализатися, то ні.
Вона без стуку зайшла в мою спальнюмені довелося прикритися кофтою.
І можна я лишуся тут іще на одну ніч?
Лілі, мені треба поговорити з твоєю мамою.
Нащо?
Мені треба більше інформації про те, що взагалі відбувається.
Лілі стояла у дверях.
Ти не віриш мені.
Я жестом попросила її відвернутися, щоб я могла застебнути ліфчик.
Вірю. Але давай домовимося: якщо ти від мене чогось хочеш, то я маю право знати про тебе більше.
Я саме натягла футболку, коли вона повернулася:
Роби як хочеш. А мені ще треба речі забрати.
Що? Звідки? Де ти ночувала?
Вона вийшланаче й не чула запитання, підняла руку й понюхала в себе під пахвою.
Можна, я скористаюся твоєю ванною? Від мене страшенно смердить.
За годину ми вже приїхали в Сент-Джонс-Вуд. Я була навдивовижу виснаженаяк подіями ночі, так і дивною енергією, що йшла від Лілі. Вона без упину метушилася, курилапотім раптом замовкала, і повисала така важка тиша, що я майже відчувала вагу її думок.
Хто то був? Той хлопець учора? Я зберігала нейтральний голос та спокійний вираз обличчя.
Та ніхто.
Ти казала, що він твій хлопець.
Ну, значить, хлопець. Її голос напружився, обличчя не виказувало жодної емоції. Коли ми підїхали ближче до будинку її батьків, вона схрестила руки на грудях та притисла коліна до грудей. У неї став такий зухвалий погляд, наче вона вже вела з кимось німу битву. Я спочатку сумнівалася, чи правду вона сказала щодо Сент-Джонс-Вуд, але потім вона показала рукою на широку вулицю, засаджену деревами, і сказала повернути в третій зїзд праворуч. Вулиця була такою, на яких зазвичай живуть дипломати й банкіри-емігранти з Америки. Такими вулицями, здається, навіть ніхто ніколи не їздить. Я припаркувала машину та глянула на високу білу будівлю, прикрашену ліпниною, з охайно підстриженими тисами й бездоганними вікнами.
Ти живеш тут?
Вона ляснула пасажирськими дверцятами так, що машина загриміла.
Я не живу. Вони тут живуть.
Вона відчинила двері, і я ніяково пішла за нею, відчуваючи себе незваною гостею. Ми зайшли в просторий хол із високою стелею, паркетом на підлозі та величезним дзеркалом у золоченій рамі на стініна ньому вже й місця не лишилося від білих карток-запрошень. На маленькому старовинному столику поряд стояла ваза з чудовим букетомзапах квітів заповнював собою все приміщення.
Звідкись із другого поверху долітав галас, може, дитячі голосискладно було розібрати.
Мої брати, мамині діти від другого шлюбу, презирливо пояснила Лілі, проходячи в кухню. Вочевидь, вона чекала, що я піду за нею. Кухня була величезна, у модерністських сірих кольорах. Поліровані робочі поверхні сіро-коричневого кольору тяглися всюди. Усе тут кричало грошима: від тостера «Дуаліт» до кавової машини, яка була досить складною навіть для роботи в міланській кавярні. Лілі оглянула вміст холодильника, витягла звідти контейнер зі шматочками свіжого ананаса й почала їсти просто руками.
Лілі? Згори почувся схвильований жіночий голос. Лілі, це ти? Звуки кроків сходами.
Лілі закотила очі.
У дверях зявилася блондинка. Спочатку вона глянула на мене, потім на Ліліта жадібно закидала шматочки ананаса до рота. Підійшовши до дівчини, блондинка забрала в неї контейнер:
Де, чорт забирай, ти була? У школі всі просто шаленіють! Тато їздить по всьому району, розшукуючи тебе! Ми думали, тебе вбили! Де ти була?
Він мені не тато.
Облиш свої жарти, юна леді. Ти не можеш просто зайти сюди, наче нічого не сталося! Ти що, не розумієш, якого клопоту нам завдала? Я півночі просиділа з твоїм братом, а потім так і не змогла заснути, бо хвилювалася через тебе. Мені довелося скасувати поїздку в гості до бабусі Готон, бо ми не знали, що з тобою.
Лілі спокійно дивилася на неї.
Ви нечасто переймаєтеся, що зі мною.
Жінка від злості заклякла. Вона була дуже стрункоюмені здалося, що це від екзотичних дієт чи несамовитих фізичних навантажень. Волосся було красиво й дорого підстрижене й пофарбованетак, що й не скажеш, що це ненатуральний колір. Джинси на ній, як я зрозуміла, були дизайнерські. Її видавало тільки обличчя: неймовірно стомлене, хоч і гарно засмагле.
Вона різко повернулася до мене:
Це у вас вона була?
Так, але
Вона оглянула мене з голови до нігі, вочевидь, їй не надто сподобалось побачене.
Ви знаєте, скільки проблем завдали нам? Ви взагалі уявляєте, скільки їй років? Що взагалі ви хочете від такої дівчини? Вам же вже, мабуть, за тридцять?
Узагалі-то, я
Тобто ось у цьому справа? звернулася вона до дочки. У тебе стосунки з цією жінкою?
Ой, мамо, та замовкни вже! Лілі знов заволоділа ананасами й доїдала їх. Це не те, що ти думаєш. Вона ні в чому не винна. Дівчина на мить замовкла, щоб зїсти останній шматочок. Може, для більшої драматичності.Вона доглядала мого батька. Мого справжнього батька.
Таня Готон-Міллер сиділа, спираючись на численні подушки кремового дивана, та мішала ложкою каву. Я притулилася на іншому кінці дивана, роздивляючись здоровенні свічки «Диптік» та художньо розкладені журнали «Інтерєр». Я боялася спертися на спинку, як вона, бо мені здавалося, що обовязково розіллю каву собі на коліна.
Звідки ви знаєте мою дочку? спитала вона втомлено. У неї на безіменному пальці красувалися два діамантия таких великих у житті не бачила.
Вона просто прийшла до мене додому. Я й гадки не мала, хто вона.
Якусь мить жінка обдумувала це.
І ви доглядали Вілла Трейнора?
Так. До самої його смерті.
Запала недовга пауза, протягом якої ми обидві уважно розглядали стелю: просто над нашими головами щось гучно бабахнуло.
Мої сини, зітхнула вона. У них є проблеми з поведінкою.
Вони від?
Вони не від Вілла, якщо ви про це.
Знову тиша. Ну, якщо можна назвати це тишею, бо на другому поверсі несамовито волали. Знову якийсь ударі тепер уже тиша, але якась лиховісна.
Місіс Готон-Міллер, звернулася я. Це правда? Лілідочка Вілла?
Вона трохи підняла підборіддя.
Так.
Мене раптом почало трусити, і я вирішила, що краще поставити каву на столик.
Не розумію. Як я не розумію
Усе досить просто. Ми з Віллом зустрічалися, коли вчилися на останньому курсі університету. Звичайно, я була до нестями в нього закохана. Усі були в нього закохані. Щоправда, я можу впевнено сказати, що почуття були взаємні.Вона легенько всміхнулась і наче чекала, що я щось скажу.
А я не могла нічого сказати. Як міг Вілл не сказати мені, що в нього є дочка? Після всього, що нам довелося пережити?
Таня вела далі:
Ми з ним були найкращою парою групи. Бали, прогулянки на човнах, поїздки кудись на вихідніну, ви знаєте, як це буває. Ми з Вілломну, ми були чи не всюди. Вона розповідала так, наче ця історія й досі є для неї не минулим, а чимось, що знов і знов прокручують у голові.А потім, під час випускного балу, мені довелося на якийсь час поїхати допомагати подрузі, Лізі,у неї були неприємності. А коли повернуласяВілла ніде не було. Я гадки не мала, куди він зник. Я чекала на нього, здавалося, вічністьпо всіх приїжджали машини, а його все не було. Зрештою до мене підійшла якась знайома і сказала, що Вілл уже поїхавз дівчиною на імя Стефані Лудон. У тієї Стефані Лудон давно були плани щодо Вілла. Спочатку я навіть не повірила, але поїхала до її будинку. Можете повірити: о пятій ранку він і дійсно вийшов з її дверей, а потім вони стояли на ґанку й цілувалися так, наче їм було взагалі все одно, чи побачить їх хтось. Коли я вийшла з машини і вони мене побачили, у нього навіть не стало совісті посоромитися. Він просто сказав, що немає причин сприймати це занадто вже емоційно, бо ми все одно б розійшлися після випуску. Навчання скінчилось, і це стало для мене полегшеннямбо хто ж хоче бути «тією дівчиною, яку покинув Вілл Трейнор»? Але мені було важко пережити це, бо наш розрив став для мене громом серед ясного неба. Потім він почав працювати в Сітіі я написала йому та запропонувала зустрітися, щоб хоча б поговорити та зясувати, що, в біса, між нами сталося. Я ж вважала, що ми з ним були щасливі, розумієте? А він просто наказав секретарці прислати мені листівку: співчуваю, але розклад Вілла надзвичайно завантажений, на жаль, він не має часу і бажає вам усього найкращого. Усього найкращого. Вона скривила обличчя.