?
Так! Я хочу проспівати степову бурянову пісню цим сіреньким муралям. Я дуже хочу, але
Я не можу: треба, щоб була пісня пісень, треба, щоб був
Гімн.
Тому й васильковий сум: хіба я створю гімн «коту в чоботях», щоб понести цей гімн у глухі нетрі республіки?
Хіба я створю гімн?
От її одіж:
Блуза, спідничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи.
Блуза колір хакі, без ґудзиків, колір хакіце ж зелений, а вся революція стукає, дзвенить, плужить, утрамбовує по ярках, по бурянах, біля шахтиде колір хакі.
Вся революція без ґудзиків, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зітхнути вільно на всі легені, на всі степи, на всі оселі
На весь світ!
Спідничка теж хакі, а коли й не так, то все одно так, бо колір з бурянів давно вже одбився в ній. Так, і спідничка теж хакі. Вона трішки подерта спереду, трішки ззаду, трішки по боках.
Але спідньої сорочки не видно, бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором хакі, тому й сорочка була зеленатіні з бурянів упали на сорочку.
От.
Капелюшок а на нім пятикутна зоря. Цього досить? А то ще: під капелюшком голена головане для моди, а для походу, для простору.
І нарешті
чоботи.
Ну, тут ясно:
подивіться на малюнок, той, що за дитинства.
Досить?
А тепер про її зовнішність, а потім
про неї
Зовнішність.
Русява? Чорнява?
Ясножучок.
А втім, це не важно
Очі ах, ці очі Я зовсім не роман пишу, а тільки маленьку пісню.
Але треба й про очі.
Очі
теж жучок.
Іще дивіться на її очі: коли на бузину впаде серпневий промінь, то теж її очі.
А от ніс (для баришень скандал!) нісголовка від цвяшка: кирпатенький (Кирпик! казали й так, позаочі тільки).
Ну, ще зріст.
Ясно: «кіт у чоботях».
А втім, я зовсім не хочу ідеалізувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неїуривок правди, бо вся правда
то ціла революція.
Тепер мій читач чекає від мене, мабуть, цікавої завязки, цікавої розвязки, а від «кота в чоботях»загальновизнаних подвигів, красивих рухів
іще багато чого.
Це даремно.
Ми з товаришем Жучком не міщани, красивих рухів у нас не буде:
у товариша Жучка не буде.
За цим звертайтесь до гітарних героїв гітарних поем.
Товариш Жучокце тільки «кіт у чоботях» із жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бурянах революції і, як мураль, тягне сонячну вагу, щоб висушити болото
А якеви самі знаєте.
І тільки.
А завязки-розвязки так від мене й не дочекаєтесь. Бо завязкаЖовтень, а розвязкасонячний вік, і до нього йдемо.
Розвязка в гітарних поетів От: «вони поцілувались, кінець» або «О, моя Дульцінеє! Всаджу собі оцей чингал Умирає»
Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не наші
А чиї?
Ви подумайте!
Так от. Це не романце тільки маленька пісня, і я її скоро скінчу.
II
В цьому розділі я оповідаю про невеличкий подвиг
А чий? Ви подумайте!..
Зима, хуга, буруни, іще буруни
Потяг, залізниця й рейки, рейки в степ.
На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: і туту депо, і таму депо
І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може, знову ми будемо бігти сюди розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.
Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.
Товаришу Жучок!
Так, і товариш Жучок!
А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правдато ціла революція.
На кожній станції тільки й чути:
Козаки! Козаки!
Всюди козаки, всюди бандити.
Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.
Степ. Раптом:
Стоп!
Що таке?
Нема палива.
Товариші! Всеросійська кочегарка в опасності!
Дех, яблучко, куда котішся,
Попадьош до Красноване воротішся.
І раптом:
Ой на горі та женці жнуть.
Ей ви, хохли! Чого завили? Буде панихидитиі так сумно.
Степ. Хуга. Буруни й ще буруни.
Єфто пятой вагонантірнаціональной. І скажу я тобє, братяц, про народи. Латишєфто тіш, смірной народ, мудрай; оврейтож нічяво. Ходякатаяць аль тутарінсуварай і вєрнай народ. А вот єфтот хахолпаняхіда: как завоя про поля аль про дєвчинутякай!
Степ. Хуга. І рейкирейки.
Козаки!
Козаки!
Де? Що? Як?
Хто паніку робить? Сволочі!
Вискакують сотні наганів, браунінгів, гвинтівок.
Дехто дивиться з тугою, дехто готує набої, дехто сів на тендер і полетів: паровик одчепився й летить по паливо.
Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки!
Усміхається: в їхнім селі були козаки. О, вона добре знає, що токозаки. І чогось засмутніла, замислилась.
Довго білі, широкі поля. Довго паровик не приходить. Нарешті приходить. Тоді знову відходить у дикий і німий степ.
Від станції до станції, від холодної ночі до холодної ночі.
Палива нема. Коли ніч, тоді тріщать станційні паркани, і тріщать і дивляться з тугою обідрані діряві вагони:
«Поезд генерала (імярек)».
Від дикої станції до холодної ночі, від дикої ночі до холодної станції.
Товариш Жучок дістала палива. І дістає так:
Тьотю, дайте оцю паличку.
Що?
Дайте оцю паличку.
Бери.
Взяла.
А може, ще дасте?
Подивиться «тьотя»:
Жучок: «кіт у чоботях».
Іще дає.
Товариш Жучок заливається:
Ха! Ха! Обдурила тьотю!
А вона зовсім не обдурила, вона простожучок!
Ах, ці жучки в чоботях, вони конче не дають мені покою! Коли я буду відомий письменник, тоді я напишу велику драматичну поему: «Кіт у чоботях».
Тріщить чавунна пічкапаливо. За вагоном летить, виє дика хуга.
Їдемо на Кубань.
Отак не так. (Це товариш Жучок.)
Отак не так
Біля пічки одиниця вагонаможе, я, може, хто інший, може, всі ми.
Вона вчить, як залатати пропалену шинелю.
Але вона каже:
Дурня нічого валяти. Думаєш, як приїдеш додому, то я з тобою буду і тепер панькатись? Дзуськи! Як би не так!.. На, ший!
Вона нам обід варить, вона наша куховаркаі тільки. Вона безпартійна, але вже має в торбинці товстеньку книжку «Что такое коммунизм» (без автора) Издание N-гo боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии.
Іноді ми їй кажемо:
Слухай, товаришу Жучок! Чи не можна з тобою пожирувати?
Тоді ми чуємо:
Дзуськи!
Ми регочемось, бо знаємо, що не всім «дзуськи!»у нас є молодий «пареньок»так зветься, так звемо: «пареньок». Він теж кирпатенький, і ми вже бачили, як він обіймав її, і вона мовчала.
Ну, то їхнє діло.
Але вона нас конче дивувала, вона іноді вживала таких слів, вела такі промови, що ми лише роти роззявляли.
Безумовно, коли ми думали тільки про ворога, вона ще про щось думала.
Чи не скінчила ти, бува, гімназію? сміявся дехто.
Вона комічно сплескувала руками:
Гімназію? Гімназія для панів. А для насдзуськи!
Тоді один незграбний хохол авторитетно заявив:
Це паходной Ленін
Да руки порепані.
А за вікном стояла туга, і звисала туга з дроту, що йшов, відходив за стовпами невідомо куди.
Хуртовина, морози, станції з заметеними дзвонами, зрідка туга на дріт, а завжди:
Дех! Революціятак революція!
А потім знову холодні вагони, довгі потяги, потяг, як воли, і раптом:
Стоп!
Що таке?
Нема палива.
Паровик одчеплюють, паровик летить у темну дику хугу, у дикий німий степ.
Тільки забув я ще сказати:
Частенько, коли потяг зупинявся на станції «на неопредєльонноє время», товариш Жучок, упоравшись біля походної кухні, виходила з вагона невідомо куди, і довго її не було. А відтіля вона приходила завжди в зажурі.
Чого в зажурі?
Це буде видно далі.
Плакати! Плакати! Плакати!
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
Плакати! Плакати! Плакати!
Схід. Захід. Північ. Південь.
Росія. Україна. Сибір. Польща.
Туркестан. Грузія. Білорусія.
Азербайджан. Крим. Хіва. Бухара.
Плакати! Плакати! Плакати!
Німці, поляки, петлюрівціще, ще, ще
Колчак. Юденич. Денікінще, ще, ще
Плакати! Плакати! Плакати!
Місяць, два, три, шість, двадцять ще, ще, ще
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
Мчались місяці
Минуло я не знаю, скільки минуло: може, це було вчора, а може, позавчора, а може, промайнуло двістіліт?
Коли це було? А може, це васильковий сон?
Не знаю!
І отліто, степове літо. Це степи біля Дніпранедалеко Дніпро.
Тепер ночі в літніх степах.
Це так чудово, так каламутно!
Знаєте? Сидиш у степу й думаєш про тирсу. Це так чудово: думати про тирсу, коли вона таємно шелестить, коли шелест зайчиком: плиг! плиг!
Це так чудово!
Ах, який мене жаль бере, що мої попередники змалювали вже степ уночі. А то б я його так змалював
їй-право!
Я приїхав.
На третій день одержую записку:
«Товаріщ, ви, кажется, прієхалі єщо в пятніцу. Прєдлагаю нємєдлєнно зарегістріроваться в ячєйкє».
Кажу:
Секретар, мабуть, жоха, із старих партійців.
Товариш усміхнувся:
Тебе дивує записка? «Это чепуха». От ти ще понюхаєш дискусію. В печінках мені сидить оця дискусія.
Я зацікавився.
Що за дискусія?
Почекай, сам узнаєш.
І не сказав.
Я пішов.
Де кімната комячейки?
Он!
Входжу. Дивлюсьщось знайоме. Думаю, пригадую й раптом згадав: та це ж «кіт у чоботях».
Ото штука!
Ви секретар комячейки?
Я
Вас, здається, товариш Жучок?
Так.
Ну, так ми з вами знайомі. Памятаєте?
Вона, звичайно, все памятає, але перше зареєструвала мій партквиток, а потім уже говорила.
Ясно: минуло стільки-то часу. Товариш Жучок дочиталапрочитала «Что такое коммунизм» (без автора). Издание N-гo боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии. І тільки.
А інше так просто: ходить «кіт у чоботях» по бурянах революції і, може, й сам не знає, що він секретар комячейки, а потім узнає й пише:
«Прєдлагаю нємєдлєнно зарегістріроваться»
Одне слово, я, мабуть, і не здивувався, тим паче що минуло так багато часу, а «кіт у чоботях» і тоді вже був
«паходной Ленін»
І, треба щиро сказати, друге видання Леніна«паходной Ленін»таке ж іноді було суворе й жахне.
От малюнок:
Я завинив.
Товариш Жучок очі драконом:
Товаришу! І вам не соромно?
Дозвольте я ж їй-право я ж
Товариш Жучок очі драконом:
Ваш партквиток!.. Давайте!
Віддаю.
Пише:
«Товаріщ такой-то в таком-то мєсяцє пропустіл столько-то собраній. Получіл виговор от сєкрєтаря комячейкі с предупрєждєнієм винєсті єго недісціплінірованность на обсуждєніє обществєнного мнєнія партії посрєдством партійного суда на прєдмєт пєрєвода в кандідати ілі окончатєльного ісключєнія із нашіх коммуністічєскіх рядов.
Точка.
Коротко.
Ясно.
Ітрішки того ніяково.
Звичайно, як і тоді (тодів дикім степу), на ній колір хакі, бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором хакі. Як і тоді, величезні чоботи не на ногу. Як і тоді:
Дзуськи!
Як і тоді, бузиновий погляд, бузиновий сміх і носикголівка від цвяшка: кирпатенький.
Як і тоді, були ночі, але вже не холодні, а теплі, замріянілітні степові ночі.
Тільки тепер тривожили нас не козаки, а бандити-лісовики тривожили наш тил. А з півдня насідав розлютований, поранений (добивали) ведмідь з білого кубла великої Російської імперії.
А от дискусія (у печінках сидить!).
Є ходяча фраза: треба бути начеку і не забувати про чеку.
Зробили перефразовку.
Дискусіяце бути начеку, щоб не попасти в секретарську чеку.
Товариш Жучок каже:
Сьогодні вечір дискусії!
Ми:
О-ох! У печінках вона сидить! (це, звичайно, не вголос).
Товаришу! Дайте мені на хвилину «Азбуку комунізму».
Ах, нє мєшайтє, товаріщ. От я і забил: как ето? Фу, чорт. Значіт, капіталізм імєєт трі прізнака: найомний труд найомний труд найомний труд
Хтось підказує:
Монополізація средств проізводства. І
І ідітє ви к чорту, сам прєкрасно знаю.
А от на другім краю:
Комєдія! Как всє заволновалісь. Товаріщ Ларіков, неужелі ви нє волнуєтєсь? Нє вєрю. Нє повєрю, чтоб ви всьо зналі.
Це до одного з тих, що все знають:
Ну, от, єслі ви всьо знаєтє, скажітє: когда Тьєр разбіл велікую французскую коммунув 71 ілі в 48 году? А? От скажітє.
А ви, товаріщ Молодчіков, не хітрітє, нє випитивайтє, скажітє просто, что ви нє знаєтє. І тогда я вам скажу.
Молодчиков червоніє, і я червонію, багато з нас червоніє, бо більшість із насце ті, що нічого не знають, але цього ні в якім разі не скажуть.
Це ж дурниціці дискусії, наче ми шкільники.
І правда. На чорта це? Це ж буржуазна метода освіти. Недостає ще екзамена з інспектором.
Іще чути:
Да, наконєц, дайтє мнє на мінуту «Азбуку коммунізма».
Фу, чорт, снова забил. Капіталізм імєєт трі прізнака: монополізація проізводства монополізація проізводства
От бачите, все ж одно не знаєте.
Ах, оставьтє мєня, товаріщ
Нарешті вечір.
Так: за вікном, як і в інших моїх оповіданнях (не всіх), громи гармат, а десь у травах, а потім на дорозікавалерія. Наша? Кажуть, не наша. А чия? Не знаю. Може, ворожа кавалерія, може, рейд.
І хтось тихесенько, за травами«може, завтра тут, де ми сидимо, будуть папірці, ганчірки й дух порожнечі, дух побігу, дух крові».
Але те забувається.
Доповідач скінчив.
Товариш Жучок:
Ну, товаришу Бойко, все-таки я нічого не зрозуміла. При чому тут діалектика, коли сказаноісторичний матеріалізм? Ви як думаєте?
Дозвольте, товаришу голова, я, собственно, слова не прохав.
Товариш Жучок очі драконом:
Як голова нічого не дозволяю, а як товариш прошу вас сказати.
Ми говорили, ми плутались (з нами іноді було навіть дурно).
А все це називалось дискусія.
Товариш Жучок казала:
Дзуськи! Не так. Ану, ви, товаришу Молодчиков?
Вона рішуче входила в роль педагога.
А ми бісились, бо в нас було самолюбство. Ми обурювались на нашу бувшу куховарку, на сьогоднішнього секретаря комячейкина «кота в чоботях».
Потім вона бігала, метушилась, збирала жінок, улаштовувала жіночі зібрання, де говорили: про аборт, про кохання, про право куховарки (Ленін сказав).
Кричали:
Геть сімю!
Хай живе холоста женщина!
А для плодючої женщини казали:
Хай буде інтернат, хай будуть спільні прачешні й т. д. й т. ін.
Товаришу Жучок, можна двох любити?
Це залежить від того, як ви знаєте історичний матеріалізм. Я його погано знаю, а тому й «воздержуюсь».
Так от
багато я написав би ще про товариша Жучка, і це заняття вельми цікаве. Та, бачите, зараз пів на пяту, і мені треба вже спішити на партзібрання, бо там
товариш Жучок 2, а це значить проте коли ви партійний, то ви самі знаєте, що це значить.
Вона написала так:
«Товаришу Миколо (це до мене, Микола Хвильовий). Ви, здається, післязавтра будете вже в Таращанськім полку, а я зараз буду в резервній кінноті: там щось махновщина, треба поагітувати. Може, ніколи не побачимось, так я вас хочу попрохати: не гнівайтесь на мене за дискусію. Я знаю, у вассамолюбство, але в настемнота. А поскільки диктатура наша Словом, ви мене розумієте: нам треба за рік-два-три вирости не на вершок, а на весь сажень.
З комуністичним привітом Жучок».
Але вона сьогодні не поїхала, і ми ще побачились.